• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 3. Фінансова політика і фінансовий механізм.

Рис. 2.1. Сфери та ланки фінансової системи

Ви­ко­ри­с­тан­ня фі­нан­со­вих ре­сур­сів здій­с­ню­є­ть­ся в ос­но­в­но­му че­рез грошові фон­ди ці­льо­во­го при­зна­чен­ня, хо­ча мо­ж­ли­ва та­кож не­фон­до­ва фор­ма їх використання.

Су­т­ність фі­нан­сів ви­яв­ля­є­ть­ся в їх фун­к­ці­ях. Фі­нан­си ви­ко­ну­ють дві ос­но­в­ні фун­к­ції:

1) роз­по­дільну; 2) кон­т­ро­ль­ну.

Об'єктами дії розподільної функції фінансів є вартість валового внутрішнього продукту, а також частина національного багатства, яка набуває грошової форми (у разі перерозподілу раніше накопиченого виробничого потенціалу, покриття збитків від стихійного лиха тощо).

Суб'єктамиза фінансового методу розподілу є юридичні і фізичні особи, в розпорядженні яких формуються фонди цільового призначення, а також держава.

Роз­по­діль­на фун­к­ція фінансів реалізується в процесі первинного розподілу і перерозподілу вартості ВВП.

Первинний розподіл - це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб'єктів, які беруть участь у створенні ВВП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб - заробітна плата, у юридичних осіб - прибуток, у держави - прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті, надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Перерозподілполягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, регіональні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають державний бюджет і державні фонди цільового призначення, регіональні - місцеві бюджети і позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування. Відомчі - це фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об'єднань.

Провідну роль у перерозподільному процесі відіграє держава. У процесі перерозподілу на загальнодержавному рівні можна виділити окремі стадії перерозподілу. Спочатку відбувається мобілізація і формування загальнодержавних фондів (державного бюджету і цільових загальнодержавних позабюджетних фондів), потім стадія використання цих фондів - направлення коштів на розвиток пріоритетних галузей народного господарства, соціально-культурні заходи, управління, оборону, виплату пенсій тощо. Звідси виникають відносини вторинного перерозподілу.

Кінцевим результатом перерозподільного циклу є те, що одна частина перерозподілених грошових ресурсів через механізм бюджетного фінансування знову переходить у сферу матеріального виробництва, щоб почати новий цикл первинного розподілу з наступним перерозподілом, інша частина перерозподілених грошових ресурсів переходить у сферу споживання (освіта, охорона здоров'я, культура, оборона, держу правління тощо).

Кон­т­ро­ль­на фун­к­ціяви­яв­ля­є­ть­ся в кон­т­ро­ліза розподілом ВВП між відповідними грошовими фондами та їх цільовим використанням.

Основу контрольної функції фінансів становить рух фінансових ресурсів, який відбувається у фондовій і нефондовій формах. Через кількісний вираз фінансових ресурсів фінанси здатні кількісно відображати вартісні пропорції, що формуються в суспільстві, і контролювати їх. Саме завдяки контрольній функції фінансів суспільство контролює повноту і своєчасність забезпечення фінансовими ресурсами різних суб'єктів господарювання, включаючи державу, економне й ефективне використання коштів. Головною контролюючою пропорцією є співвідношення між фондами нагромадження і споживання.

Контрольна функція діє не ізольовано, вона тісно пов'язана з розподільною.У практичній діяльності контрольна функція проявляється у фінансовому контролі.

Деякі економісти стверджують, що фінансам притаманні й інші функції: оперативна, регулююча, стимулююча, перерозподільна, відтворювальна, формування грошових фондів, використання грошових фондів, стабілізаційна функція, а також виробнича.

Роз­по­дільна і кон­т­ро­ль­на фун­к­ції фі­нан­сів ре­а­лі­зу­ю­ть­ся че­рез фі­нан­со­вий ме­ха­нізм, що яв­ляє со­бою ча­с­ти­ну го­с­по­дар­сь­ко­го ме­ха­ні­з­му. Фі­нан­со­вий ме­ха­нізм охо­п­лює сукупність ор­га­ні­за­цій­них форм фі­нан­со­вих від­но­син, по­ря­док фор­му­ван­ня і ви­ко­ри­с­тан­ня цен­т­ра­лі­зо­ва­них і де­цен­т­ра­лі­зо­ва­них фон­дів гро­шо­вих ко­ш­тів, ме­то­ди фі­нан­со­во­го плануван­ня, фор­ми упра­в­лін­ня фі­нан­са­ми та фі­нан­со­вою си­с­те­мою, фі­нан­со­ве законодавство.

1.3 Роль фі­нан­сів у роз­ши­ре­но­му від­т­во­рен­ні та фі­нан­со­вий ме­не­дж­мен­т.

Роз­ши­ре­не від­т­во­рен­ня мі­с­тить не­пе­рерв­не о­но­в­лен­ня та роз­ши­рен­ня ви­ро­б­ни­чих фон­дів, ріст ВВП та йо­го го­ло­в­ної ча­с­ти­ни – на­ці­о­наль­но­го до­хо­ду, від­т­во­рен­ня ро­бо­чої сили та ви­ро­б­ни­чих від­но­син. Во­но здій­с­ню­є­ть­ся з ви­ко­ри­с­тан­ням то­ва­р­но-­гро­шо­вих, фінансово-­кре­ди­т­них від­но­син. Ва­ж­ли­ва роль у від­т­во­рен­ні всіх скла­до­вих ча­с­тин ВВП нале­жить дер­жа­в­ним фі­нан­сам та фі­нан­сам під­при­ємств. Дер­жа­ва впли­ває на про­цес відтворен­ня че­рез фі­нан­су­ван­ня окре­мих під­при­ємств та га­лу­зей на­род­но­го го­с­по­дар­с­т­ва, соці­аль­них за­хо­дів та по­да­т­ко­ву по­лі­ти­ку.

Осо­б­ли­во ве­ли­кою є роль фі­нан­сів у роз­ши­ре­но­му від­т­во­рен­ні під­при­ємств рі­з­них форм вла­с­но­с­ті, оскіль­ки при їх без­по­се­ре­д­ній уча­с­ті ство­рю­є­ть­ся ВВП та від­бу­ва­є­ть­ся йо­го роз­по­діл усе­ре­ди­ні під­при­ємств та га­лу­зей.

Як економічний інструмент господарювання фінанси здатні кількісно і якісно впливати на суспільне виробництво.

Кількісний впливхарактеризується обсягом і пропонуванням мобілізованих, розподілених і використаних фінансових ресурсів.

Якісний впливвиявляється в інтересах учасників відтворювального процесу через форми організації фінансових відносин (у який спосіб формуються фінансові ресурси, в яких формах і на яких умовах відбувається їх рух і використання). Саме через якісний вплив відбувається перетворення фінансів в економічний стимул розвитку суспільного виробництва.

Можливо виділити три головні напрями фінансового впливу на процеси суспільного розвитку:

1) фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення;

2) фінансове регулювання економічних і соціальних процесів;

3) фінансове стимулювання.

Фінансове забезпечення відтворювального процесу - це покриття затрат за рахунок фінансових ресурсів, акумульованих суб'єктами господарювання і державою.

В умовах економічної і фінансової самостійності суб'єкти господарювання формують джерела розширеного відтворення за рахунок власних фінансових ресурсів, залучених на акціонерній основі, або на пайових засадах грошових коштів інших підприємств, використання банківських кредитів, бюджетних асигнувань та ін. Додатковими джерелами фінансового забезпечення можуть бути кошти, мобілізовані на ринку цінних паперів, іноземні інвестиції.

Фінансове забезпечення розширеного відтворення може здійснюватись у таких формах:

- бюджетне фінансування як надання коштів з бюджету на безповоротних засадах;

- кредитування – це надання коштів на принципах повернення, платності, строковості і забезпеченості;

- самофінансування передбачає відшкодування видатків суб'єктів господарювання з основної діяльності та її розвитку за рахунок власних джерел. Принцип самофінансування допускає залучення кредитних ресурсів;

- оренда (лізинг) - це передання майна у користування за певну плату і на певний строк;

- інвестування - процес вкладення грошей у ті чи інші об'єкти з розрахунком на збільшення їх вартості, а також отримання додаткового доходу.

Фінансове регулювання економічних і соціальних процесів відбувається насамперед через перерозподіл частини доходів підприємств і організацій, а також населення і спрямування цих коштів у бюджети та державні цільові фонди для задоволення державних потреб.

Є багато цікавих прикладів державного регулювання економіки через систему оподаткування. Так, у Швеції в роки піднесення стягувався особливий податок на інвестиції зметою стримування їх зростання, в періоди економічних спадів він знижувався або скасовувався для заохочення надходжень капіталів. У цій країні застосовувалася також система інвестиційних резервів: монополіям дозволялося до 40 % комерційних доходів відкладати в інвестиційні резерви, які не підлягали оподаткуванню. У періоди спадів ці резерви залучалися для розширення капіталовкладень. Щоб прискорити концентрацію капіталу в США у процесі злиття компаній, новостворена компанія звільнялася від податків протягом року, якщо хоч би одна з об'єднаних компаній була збитковою. У Франції для компаній, які злилися чи реорганізувалися, надавалося відстрочення на сплату податків, деякі види акцій звільнялися від оподаткування. Свого часу в багатьох країнах широкого розвитку набула система протекціонізму - через установлення високих митних податків на імпорт держави підтримували високі ціни на внутрішньому ринку, розвивався демпінг як один із засобів економічної боротьби за переділ ринків.

Конкретними формами здійснення розподілу і перерозподілу створеної вартості є фінансові важелі, до яких відносять податки, обов'язкові збори, норми амортизаційних відрахувань, норми витрачання коштів у бюджетних установах, орендну плату, процент за кредит, дотації, субсидії, субвенції, штрафи, пеню, премії та ін. Особливістю фінансових важелів с те, що вони грунтуються на врахуванні економічних інтересів держави, підприємств, організацій, населення.

У складі фінансових стимулів розвитку виробництва і підвищення його ефективності можна виділити:

- бюджетні стимули;

- ефективне інвестування фінансових ресурсів;

- фінансові пільги і санкції.

В умо­вах рин­ко­вої еко­но­мі­ки осо­б­ли­во­го зна­чен­ня на­бу­ва­ють пи­тан­ня фі­нан­со­во­го ме­не­дж­мен­ту, тобто най­більш ефе­к­ти­в­но­го упра­в­лін­ня фі­нан­со­ви­ми ре­сур­са­ми. Фі­нан­со­вий ме­не­дж­мент— си­с­те­ма прин­ци­пів, ме­то­дів, за­со­бів і форм гро­шо­вих від­но­син.

Ос­но­в­ні за­вдан­ня фі­нан­со­во­го ме­не­дж­мен­ту з пи­тань мо­бі­лі­за­ції та ви­ко­ри­с­тан­ня грошо­вих фон­дів кор­по­ра­цій по­ля­гає у ма­к­си­мі­за­ції їх ре­аль­них па­си­вів і ак­ти­вів. При цьо­му най­ва­ж­ли­ві­ши­ми є та­кі кар­ди­наль­ні пи­тан­ня фі­нан­со­во­го ме­не­дж­мен­ту:

1) пла­ну­ван­ня та про­гно­зу­ван­ня фі­нан­со­вої сто­ро­ни ді­я­ль­но­с­ті кор­по­ра­цій;

2) при­йнят­тя най­більш до­ці­ль­них рі­шень у про­це­сі ін­ве­с­ту­ван­ня ве­ли­ких сум кош­тів;

3) ко­ор­ди­на­ція фі­нан­со­вої ді­я­ль­но­с­ті кор­по­ра­ції з усі­ма її слу­ж­ба­ми;

4) про­ве­ден­ня ве­ли­ких опе­ра­цій на фі­нан­со­во­му рин­ку з мо­бі­лі­за­ції до­да­т­ко­вих ка­пі­та­лів, ре­а­лі­за­ції вла­с­них ак­цій та об­лі­га­цій.

Тема 2. Фінансова система.

2.1. По­нят­тя фі­нан­со­вої си­с­те­ми, сфери та ланки фінансової системи.

2.2. Характеристика ланок фінансової системи країн з розвинутою економікою та України.

2.1. Понят­тя фі­нан­со­вої си­с­те­ми, сфери та ланки фінансової системи.

Фінансова система - це сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних між собою сфер фінансових відносин, що мають особливості в мобілізації та використанні фінансових ресурсів, відповідний апарат управління та правове забезпечення.

До сфер фінансових відносин включають:

- фінанси суб'єктів господарювання (рівень мікроекономіки);

- державні фінанси (рівень макроекономіки);

- міжнародні фінанси (рівень світового господарства);

- фінансовий ринок (забезпечуючи сфера);

- страхування.

Останні (фінансовий ринок і страхування) є забезпечуючими сферами.

Ланка фінансової системи є відособленою частиною фінансових відносин. Її виокремлення проводиться за ознакою наявності або відособленого фонду фінансових ресурсів або специфічних форм і методів мобілізації та використання фінансових ресурсів. Цей рух грошових коштів координується відповідним апаратом управління і є законодавчо урегульованим. Ланки фінансової системи є відносно самостійними і мають своє функціональне призначення.

Залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фінансових ресурсів, кожна ланка фінансової системи може поділятися на підрозділи (наприклад, в залежності від форми власності підприємницьких структур, сфери їх діяльності, рівня централізації фінансових фондів і ін.).

Фінансові системи держав можуть відрізнятися за своєю структурою, оскільки вони є відображенням існуючої моделі економіки. Нині у світі налічується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав.

У фінансовій системі зосереджені значні фінансові ресурси, що становлять 80 і більше відсотків від обсягу ВВП. Структура фінансової системи - динамічна. У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це, насамперед, фінансовий ринок, страхові фонди і страховий ринок, місцеві фінанси.

Базовою сферою фінансової системи єфінанси суб'єктів господарювання, до якої належать фінанси комерційних підприємств і некомерційних установ і організацій. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту - основного джерела фінансових ресурсів.

Особливістю фінансів комерційних підприємств є те, що вони працюють на засадах комерційного розрахунку, який передбачає отримання прибутку, відшкодування за рахунок власних коштів всіх затрат на основну діяльність, а також на її розширення і розвиток. Такі підприємства працюють, головним чином, у сфері матеріального виробництва, торгівлі. Ці підприємства є основними платниками податків до бюджету і внесків до державних цільових фондів. Але в сучасних ринкових умовах і в сфері нематеріального виробництва деякі організації будують свою діяльність на засадах комерції (лікувальні, навчальні, видавницькі, спортивні, культурні заклади тощо).

До некомерційних належать установи, які надають послуги або виконують роботи безкоштовно чи за символічну плату. Це - лікарні, загальноосвітні школи, дитячі дошкільні установи, бібліотеки, музеї тощо. Метою діяльності таких установ не є отримання прибутку і платежі в бюджет у них є дуже незначними, або взагалі відсутні. Головним джерелом фінансування видатків таких установ є бюджетні кошти.

Некомерційними є також громадські організації та доброчинні фонди. Головним джерелом їх доходів є вступні і членські внески, добровільні і спонсорські пожертвування. Громадські організації можуть мати у власності комерційні підприємства, які спрямовують їм частину отриманого доходу.

Фінанси суб'єктів господарювання пов'язані із розподільними і перерозподільними відносинами, які можна об'єднати у гри групи: внутрішні, внутрішньокорпоративні й зовнішні. У процесі своєї діяльності підприємства вступають у взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання, з фізичними особами, з іншими ланками фінансової системи.

Державні фінанси охоплюють:державний та місцеві бюджети; державні фонди цільового призначення; державний кредит; фінанси підприємств і організацій державної форми власності. У сфері державних фінансів грошові потоки відображають відносини перерозподілу ВВП. Переважно це зовнішні відносини. Провідне місце у державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об'єднуються в Україні у зведеному бюджеті держави.

Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян, використовуючи насамперед податковий механізм (за допомогою об'єктів оподаткування, ставок податків і пільг в оподаткуванні), а також створюючи сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, зокрема, через надання привілеїв в імпорті, створення спеціальних економічних зон, технополісів тощо.

Із бюджету фінансуються операційні та інші витрати на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капіталовкладення в об'єкти загальнодержавного значення, фінансуються науково-технічні програми.

Державні цільові фонди знаходяться у розпорядженні центральних та місцевих органів влади і концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави. До них належать: Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; Фонд соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та інші. Кошти цих фондів витрачаються, в основному, на соціальні потреби.

Така ланка фінансової системи, як державний кредит, покликана мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат бюджету, котрі не відшкодовуються його доходами. Кошти державного кредиту, як правило, спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту. Через державний кредит держава має змогу впливати на інфляційні процеси в бік їх зменшення.

Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільні відносини на світовому рівні. Міжнародні фінансові відносини характеризують грошові потоки між суб'єктами різних країн: між урядами, між підприємствами, між підприємствами, громадянами й урядами. Міжнародні фінансові організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з метою формування бюджету чи інших фондів цих організацій. Отримані кошти використовуються на фінансування централізованих заходів, проектів і програм, на фінансову допомогу окремим країнам, на утримання апарату цих організацій.

Фінансовий ринок як сфера фінансової системи включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

На ринку грошей здійснюються операції купівлі-продажу ринкових фінансових інструментів із терміном обертання до одного року.

Ринок кредитних ресурсів (банківських позик, позикового капіталу) є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є вільні кредитні ресурси. Регулюється ринок кредитних ресурсів за допомогою облікової ставки Національного банку України.

Ринок цінних паперів - це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності через випуск і реалізацію цінних паперів (фондових інструментів), які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку.

Ринок фінансових послуг є сукупністю різноманітних форм мобілізації й переміщення фондів фінансових ресурсів із вільного обігу в сфери інвестиційного прикладання. Фінансові послуги можуть мати ознаки кредитних операцій, операцій оренди та страхування.

Важливу роль у фінансовій системі має відігравати така сфера, як страхування,що формує фонди фінансових ресурсів, основне призначення яких - покрити втрати економіки та окремих громадян, що виникли з непередбачених причин. Страхові фонди перебувають у розпорядженні страхових компаній і можуть бути використані також як інвестиційні та кредитні ресурси в економіці до настання страхового випадку.

2.2. Характеристика ланок фінансової системи країн з розвинутою економікою та України.

Дер­жа­в­на фі­нан­со­ва си­с­те­ма в еко­но­мі­ч­но роз­ви­ну­тих кра­ї­нах охо­п­лює чо­ти­ри лан­ки:

* дер­жа­в­ний бю­джет;

* мі­с­це­ві фі­нан­си;

* спе­ці­аль­ні по­за­бю­дже­т­ні фон­ди;

* фі­нан­си дер­жа­в­них кор­по­ра­цій.

Про­ві­д­ною лан­кою фі­нан­со­вої си­с­те­ми є дер­жа­в­ний бю­джет. За сво­їм ма­те­рі­аль­ним змі­с­том це го­ло­в­ний цен­т­ра­лі­зо­ва­ний фонд гро­шо­вих ко­ш­тів дер­жа­ви. Мі­с­це­ві(ре­гі­о­наль­ні) фі­нан­сивклю­ча­ють мі­с­це­ві бю­джети, фі­нан­си під­при­ємств, що на­ле­жать мі­с­це­вим ор­га­нам вла­ди (му­ні­ци­па­лі­те­там) та ав­то­но­м­ні мі­с­це­ві фон­ди. Третя ланка фінансової системи - позабюджетні спеціальні фонди, до яких відносяться фонди національного страхування.

Фі­нан­со­ва си­с­те­ма Укра­ї­ни охо­п­лює та­кі лан­ки фі­нан­со­вих від­но­син:

* дер­жа­в­ну бю­джет­ну си­с­те­му;

* спе­ці­аль­ні по­за­бю­дже­т­ні фон­ди;

* дер­жа­в­ний кре­дит;

* стра­ху­ван­ня;

* фі­нан­си під­при­ємств рі­з­них форм вла­с­но­с­ті.

3.1. Фінансова політика як складова частина економічної і соціальної політики держави.

Читайте також:

1. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
2. Аграрна політика
3. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
4. Активна і пасивна державна політика.
5. Активна політика зайнятості
6. Антиінфляційна державна політика
7. Антиінфляційна політика держави
8. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
9. Антимонопольна політика держави.
10. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
11. Асортиментна політика
12. Асортиментна політика.

Переглядів: 1243