• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Системи менеджменту якості.

Сучасна концепція якості в контексті проектного менеджменту.

Управління якістю проектів.

Організація робіт з управління ризиками.

Організація робіт по аналізу ризиків може виконуватися у такій по­слідовності:

1. Підбір досвідченої команди експертів.

2. Підготовка спеціальних запитань та зустрічі з експертами.

3. Вибір техніки аналізу ризику.

4. Встановлення факторів ризику та їх значимості.

5. Створення моделі механізму дії ризиків.

6. Встановлення взаємозв'язку окремих ризиків та сукупного ефек­ту від їх дії.

7. Розподіл ризиків між учасниками проекту.

8. Розгляд результатів аналізу ризиків, частіше всього у вигляді звіту.

10.1. Сучасна концепція якості в контексті проектного менеджменту.

10.2. Системи менеджменту якості.

10.3. Система управління якості проекту.

10.4. Витрати на забезпечення якості проекту.

На сьогодні у світі створена нова стратегія, яка трактує якість як най­більш важливий фактор у забезпеченні конкурентоспроможності будь-якої компанії.

З переходом до ринкових відносин в Україні про­блема якості постала перед кожним виробником. Саме вирішенням цієї проблеми повинен займатися проект-менеджер. Завдання забезпечення якості проекту актуальне на всіх фазах його життєвого циклу.

Нова полі­тика управління базується, насамперед, на розумінні учасниками проек­тів життєвої необхідності забезпечення їх якості.

Під якістюрозуміють сукупність властивостей, які зумовлюють придатність продукту задовольняти певні потреби споживачів відповідно до його призначення.

У зарубіжній практиці виділяють такі два основні елемен­ти стосовно якості: відповідність цілям проекту та відповідність вимогам споживачів.

Управління якістю проекту — це дії, спрямовані на встановлення,
забезпечення і підтримку необхідного рівня якості проекту в процесі його розробки, обґрунтування та реалізації.

Виробники неякісних товарів мусять нести відповідальність згідно до Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.91 р., який зобов'язує виробників продукції підтверджувати декла­раціями відповідність своєї продукції вимогам нормативно-технічної документації (стандартам, нормам, вимогам замовника і т. п.).

За відсутності такої декларації, Закон надав право органам державного управління не допускати на ринок товарів сумнівної якості і навіть анулювати патент виробника такого товару.

Система управління якістю повинна працювати на усунення проблем з якості.

Система якості передбачає наявність:

> інструкції з якості, яка включає методики системи якості компанії;

> опис структури документації, що використовується в системі якості.

Ефективним засобом управління якістю є стандартизація,яка включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції.

Процес стандартизації продукції регулюється сукупністю норматив­но-технічної документації:

1. Міжнародні стандарти ISО серії 9000.

2. Державні стандарти України (ДСТУ).

3. Галузеві стандарти (ГСТУ).

4. Стандарти науково-технічних та інженерних товариств та спілок.

5. Технічні умови (ТУ).

6. Стандарти підприємств.

Стандарт є основним нормативно-технічним документом, в якому показники якості встановлюються, виходячи з новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.

Сертифікація продукції — один із важливих елементів системи управління якістю, який передбачає оцінку відповідності продукції певним вимогам та видачу певного документа-сертифіката.

Сертифікат— це документ, який засвідчує високий рівень якості продукції та її відповідність вимогам міжнародних стандартів ISО -9004.

В Україні існує обов'язкова і добровільна сертифікація.

Обов'язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління гос­подарськими суб'єктами, охоплює перевірку та випробування продукції, Державний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитися на відповідність вимогам, які не є обов'язковими, за ініціативою суб'єкта господарювання на Договірних засадах.

Суб'єкти господарювання (виробники, постачальники, продавці) щодо продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, повинні:

1) у визначений термін і в належному порядку проводити сертифіка­цію продукції;

2) забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того стандарту, за яким її сертифіковано;

3) реалізовувати продукцію тільки за наявності сертифіката;

4) припинити реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлено її невідповідність вимогам певного стандарту або закінчився термін дії сертифіката.

Згідно з вимогами чинного вітчизняного законодавства, сертифікація продукції в Україні здійснюється в рамках державної системи сертифіка­ції — УкрСЕПРО.

Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри (ДВЦ) із найважливіших видів продукції.

На сертифіковану продукцію видасться сертифікат відповідності, який містить спеціальний знак відповідно­сті Аналогічним знаком позначається і сама продукція; він інформує споживачів про те, що продукція є сертифікованою за системою УкрСЕПРО.

Останнім часом почали формуватися міжнародні системи сертифіка­ції, координацією яких займається спеціальний комітет із сертифікації — СЕРТИКО,що діє у складі ISО.

Державний нагляд за якістю продукції здійснює Держстандарт (Дер­жавний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації України),який є національним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції.

Об'єктом державного нагляду є продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання, експортна продукція щодо вимог контрактів, імпортна продукція щодо діючих в Україні стандартів, атестовані виробництва.

На місцях державний нагляд за якістю продукції здійснюють територіальні органи Держстандарту — центри стандартизації, метрології і сертифікації.

В основі управління якістю повинні бути певні керівні принципи, які розробляються менеджментом вищого рівня в формі політики в сфері якості.

Відповідно до Державного стандарту України ISО 9000-2001 встано­влено вісім принципів управління якістю, які найвище керівництво може використовувати для поліпшення показників діяльності організації:

1. Орієнтація на замовника.

Організації залежать від своїх замовників і тому повинні розуміти поточні та майбутні потреби замовників, виконувати їхні вимо­ги і прагнути до перевищення їхніх очікувань.

2. Лідерство.

Керівники встановлюють єдність мети та напрямків діяльності організації. їм слід створювати та підтримувати таке внутрішнє середовище, в якому працівники можуть бути повністю залучені до виконання завдань, що стоять перед організацією.

3. Залучення працівників.

Працівники на всіх рівнях становлять основу організації, і їхнє за­лучення дає змогу використовувати їхні здібності на користь ор­ганізації.

4. Процесний підхід.

Бажаного результату досягають ефективніше, якщо діяльністю та пов'язаними з нею ресурсами управляють як процесом.

5. Системний підхід до управління.

Ідентифікування, розуміння та управління взаємопов'язаними процесами як системою сприяє організації у результативнішому та ефективнішому досягненні її цілей.

6. Постійне поліпшення.

Постійне поліпшення діяльності організації в цілому слід вважа­ти незмінною метою організації.

7. Прийняття рішень на підставі фактів.

Ефективні рішення приймають на підставі аналізу даних та ін­формації.

8. Взаємовигідні стосунки з постачальниками.

Організація та її постачальники є взаємозалежними, і взаємовигідні стосунки підвищують спроможність обох сторін створювати цінності.

Ці вісім принципів управління якістю формують основу стандартів га системи управління якістю, які входять до стандартів серії ISО 9000.

Читайте також:

1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. IV. Розподіл нервової системи
5. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
6. IV. Філогенез кровоносної системи
7. POS-системи
8. VI. Філогенез нервової системи
9. Автокореляційна характеристика системи
10. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
11. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
12. Автоматизовані форми та системи обліку.

Переглядів: 635