Постановка проблеми класифікації науки про фінанси.

План

Тема: Генезис і еволюція фінансів.

Лекція 2.

Методи формування фінансових резервів.

Сутність та значення фінансових резервів.

Фінансові резерви –це грошові кошти, які свідомо відволікаються з господарського обороту і призначені для використання у випадках збоїв у процесах суспільного відтворення. Це один з елементів фінансових ресурсів, який створюється у грошовій формі і є необхідною вимогою нормального розвитку економіки.

1. Бюджетний –створюється у складі кожного бюджетно-резервного фонду.

2. Галузевий – створення галузей на рівні міністерств і галузей на основі відрахувань і прибутку.

3. Розрахунковий – формування фінансових резервів підприємств на основі фінансових розрахунків.

4. Страховий – утворення фондів страхових організацій за рахунок внесків учасників страхування.

Кошти резервного фонду державного бюджету в Україні використовуються для здійснення видатків, які не могли бути передбачені при складанні бюджетів на відповідний рік. Порядок використання коштів фонду визначає Кабінет Міністрів України.

Основні напрямки використання коштів резервного фонду державного бюджету України:

1. Фінансування витрат пов’язаних з надзвичайними ситуаціями.

2. Фінансування робіт по ліквідації наслідків стихійних явищ і аварій.

3. Непередбачені витрати пов’язані із веденням нових законів.

4. Інші заходи, які не могли бути передбачені під час затвердження Державного Бюджету України.

Не можуть використовуватись кошти резервного фонду на погашення боргів уряду та на збільшення сум по статтях видатків, передбачених Державним Бюджетом України. Видами фінансових резервів є золото і валютні запаси України.

Навчальна мета:розкрити генезис і еволюцію фінансів.

Час:240 хв.

Метод:Лекція

Місце:Навчальна аудиторія

Навчальні питання:

1.45 хв.

2.45 хв.

3.60 хв.

4.40 хв.

5.40 хв.

6.Заключна частина – 10 хв. (підсумок лекції, відповіді на запитання).

Матеріально-технічне забезпечення:схеми, таблиці, збірники документів і матеріалів, першоджерела.

Джерела і література:

1. Андрущенко В.Л. „Фінансова думка у ΧΧ ст.”, Львів,2000.

2. Бедь В.В., Когут Ю.М. „Фінанси”, Київ, 20004.

3. Василик Д. „Теорія фінансів”, Київ, 2000.

1. Постановка проблеми класифікації науки про фінанси

2. Стан дослідження та історія проблеми.

3. Класифікація німецьких вчених.

4. Маржиналізм і класифікація економічних наук.

В основі розуміння і розв’язання проблеми лежить два такі положення: Перше - це уявлення про економічні науки як "велику систему," тобто певним чином структуровану розгалужену систему спеціалізованих знань, яка має власні підсистеми і окремі складові елементи. Друге - ця складна система становить собою продукт тривалого історичного розвитку, який уже давно став предметом соціального дослідження і має свою історію.

Розвиток економічних наук, у тому числі й фінансів, відбувається під впливом потреб життя шляхом диференціації та інтеграції знань. На певному етапі суспільно-економічного розвитку в XIX ст. цей двоєдиний процес призводить до формування системи економічних наук і його теоретичного осмислення (класифікації, систематизації, визначення місця окремих наук, аналізу взаємодії їх між собою й іншими науками). Процес диференціації та інтеграції наук статично відбивається у їх класифікації.

Відмітна риса розвитку економічної науки (та й інших галузей наукового знання) до останньої третини ΧVΙΙΙ ст. – його не розчленованість, не диференційованість. Це знаходить свій вираз у невідокремленості економічної науки від інших наук (філософії, історії, права тощо) як особливої, самостійної галузі суспільного знання - явище, що існувало дуже тривалий час.

"Для вісімнадцятого століття, - писав Фрідріх Енгельс, - характерною була ідея енциклопедії; вона ґрунтувалася на свідомості, що всі науки пов'язані між собою, але вона не була ще спроможна здійснити переходи від однієї науки до іншої, а могла тільки просто ставити їх поруч".

Вже після відособлення в останній третиніΧΙΧ ст. економічної теорії (політичної економії) від інших самостійних галузей знання протягом ще певного періоду ( приблизно до 30-40-х років ΧΙΧ ст.) її внутрішня не диференційованість знаходить прояв у відсутності спеціалізації, поділу на складові частини ( наукові дисципліни) всередині самої економічної науки.

В найбільш загальній, абстрактній формі питання про зв’язок поділу праці із зародженням та розвитком наук і мистецтв поставив і вирішив основоположник англійської класичної політичної економії Адам Сміт (1723-1790). Тим самим Адам Сміт обгрунтував принциповівихідні

положення для розгляду питання про класифікацію економічних наук.

У XIX ст. вчені активно розвивали Смітівську ідею про благотворний вплив поділу праці на науку при обговоренні проблем класифікації. Більшість із них подолала обмежений погляд А. Сміта на продуктивну і непродуктивну працю. Так, професор Варшавського університету Григорій Симоненко поширив усі положення про поділ праці в матеріальному виробництві на нематеріальне виробництво, в тому числі на наукову і державну діяльність.

На початку 80-х років XIX ст. видатний австрійський вчений-економіст, професор Віденського університету Карл Менгер (1840-1921) констатував, по суті, все ще незадовільну розробку питань термінології та класифікації економічних наук. Вчений прогнозував: "Має бути ще тривалий шлях розвитку останніх, перш ніж цілком з'ясуються різні цілі наукового дослідження в галузі людських явищ і тим знайдена буде основа для повної класифікації та термінології їх взагалі і народногосподарських наук зокрема".

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фінансові ресурси їх суть, склад та структура.	\|	Стан дослідження та історія проблеми.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.