Розділ 1. Українська національно-демократична революція

ЧАСТИНА III Новітня історія України

§ 1. Утворення і діяльність Центральної Ради

Наприкінці лютого 1917 р. у Петрограді у результаті збройного повстання робітників і солдатів царизм було повалено. Проте боротьба за владу не закінчилася. Паралельно існували дві політичні структури, які відбивали інтереси різних соціальних верств: Тимчасовий уряд, сформований в основному з ліберально-буржуазних депутатів IV Державної Думи, і Рада робітничих і солдатських депутатів.

В Україні ситуація виявилася ще складнішою. Поряд з органами Тимчасового уряду та робітничими і солдатськими Радами (лише у березні Ї917 р. їх було вже понад 170), виник ще один орган, який згуртував українські національно-демократичні сили, — Центральна Рада (ЦР). Це спочатку громадське об'єднання було створене 7 березня 1917 р. у Києві з ініціативи низки політичних, громадських, наукових організацій. Головою ЦР обрали визначного історика і громадського діяча М. С, Грушевського, а його заступником – В. П. Науменка. Серед партій провідну роль у ЦР відігравали Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ), Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРІІ) і Українська партія есерів (УПСР). У більшості Рад робітничих і солдатських депутатів переважали меншовики і есери.

Періодизація діяльності Центральної Ради:

1. Березень-початок червня 1917 р. – становлення ЦР, формування її складу, боротьба за демократизацію й українізацію, співробітництво з Тимчасовим урядом, кристалізація ідеї автономії України у складі Росії;

2. Кінець червня – початок жовтня 1917 р. – поглиблення процесу державного будівництва в Україні на засадах автономно-федеративного принципу, легітимізація автономії в умовах досягнення тимчасового компромісу з Тимчасовим урядом;

3. Жовтень 1917 р. – січень 1918 р. – боротьба за владу з центральним більшовицьким урядом;

4. Березень-28 квітня 1918 р.– існування формально самостійної Української Народної Республіки під протекторатом Німеччини й Австро-Угорщини.

19 березня 1917 р. у Києві пройшла грандіозна демонстрація (більше 100 тис. учасників), у ході якої висувалися вимоги надати Україні автономію. 7-8 квітня 1917 р. у Києві відбувся Український Національний Конгрес, у роботі якого взяли участь делегати від губерній України, українських громадських організацій Петрограда, Москви, Криму, Кубані, Холмщини. У цей момент ЦР складалася з 822 місць, близько чверті з них належало російським, єврейським, польським та іншим неукраїнським партіям. На конгресі відбулося конституціювання ЦР, вона стала представницьким органом українського народу. Цей був перший крок відродження нації на шляху державності. Керівництво ЦР почало роботу щодо створення підлеглих їй місцевих органів влади — українських рад (губернських, міських, повітових). Таким чином, в Україні створився трикутник політичних сил. Важливим рішенням конгресу була пропозиція, щоб кордони між автономними республіками в Новій Росії визначалися на основі етнографічного принципу.

ЦР висувала вимоги автономії України, підтримувала заходи щодо створення української преси, впровадження української мови у школах, скасування будь-яких обмежень щодо розвитку української культури і громадсько-політичного життя. Загальнодемократичні вимоги і лінія ЦР знайшли підтримку з боку скликаних у Києві у травні 1917 р. всеукраїнських з'їздів: військового, селянського, робітничого.

10 червня 1917 р. ЦР видала свій І Універсал, тобто державний документ у формі звернення до населення. У ньому проголошувалась автономія України і підкреслювалось, що Україна не відділяється від Росії. Порядок і лад в Україні мали дати «вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм)». Це був перший крок до здійснення національно-територіальної автономії України.

В Універсалі підкреслювалося, що склад ЦР буде поповнено представниками інших народів, які живуть в Україні, і це дасть їй змогу стати єдиним найвищим органом революційної демократії краю. Комплектування окремих військових частин лише українцями здійснюватиметься під контролем військового міністра і Генерального штабу. Проблему земельної реформи тож повинні були вирішити Установчі збори.

З липня 1917 р. ЦР видала II Універсал, де проголошувалося, що вона не стоїть за відділення України від Росії і відкладає вирішення питання про здійснення автономії України до Всеукраїнських Установчих Зборів.

ІІ Універсал був певною поступкою російському Тимчасовому урядові, компромісом, деякою мірою кроком назад порівняно з І Універсалом. Це виявилося у тому, що не визначалася територія, на яку поширювалася влада ЦР, не уточнювалися повноваження Генерального секретаріату, особливо у відносинах із місцевими органами Тимчасового уряду. Проте, проголошення самостійності України у тих умовах було нереальним.

Невдовзі ЦР створила свій виконавчий орган — Генеральний секретаріат на чолі з відомим українським письменником В. К. Винниченком. До складу секретаріату входило вісім міністерств, якими керували переважно представники соціал-демократичної партії. Дії ЦР викликали невдоволення з боку Тимчасового уряду і лише, черговий провал нового наступу російських військ в Галичині змусив його піти на переговори з ЦР. У переговорах взяли участь О. Керенський, І. Церетелі від Тимчасового уряду, М. Грушевський і В. Винниченко від ЦР. Тимчасовий уряд змушений був визнати Генеральний секретаріат своїм крайовим органом управління п'яти (з дев'яти) українських губерній (Київської, Полтавської, Подільської, Волинської та Чернігівської). Це означало зростання авторитету, впливу і влади ЦР.

Проте, ЦР позбавлялася законодавчих прав. Цей новий компроміс з російським урядом було зафіксовано у «Тимчасовій інструкції для Генерального секретаріату». З компетенції Секретаріату вилучалися нійськові, судові, продовольчі справи, а також пошта та телеграф.

Генеральний секретаріат був підзвітний Малій Раді (з '40 людей) — органу, який вирішував поточні і нагальні проблеми. ЦР погоджувалася співробітничати з «неукраїнськими групами населення», якщо останні визнавали її «вищим правомочним органом». Слід відзначити, що розходження ЦР з Тимчасовим урядом торкалися лише національного питання і перспектив устрою України. Щодо питань державного ладу, економічної, земельної, соціальної, воєнної політики, то тут розходження були незначними або взагалі відсутніми.

У своїй діяльності ЦР припустилася низки помилок. Вона фактично не вирішувала соціально-економічних проблем (серед яких головною була земельна), а зосередила свою увагу лише на національних аспектах. До того ж діячам ЦР бракувало досвіду і у вирішенні суто практичних проблем, таких, як збереження правопорядку, забезпечення міст продуктами, організація роботи залізниць. Багато часу забрали дебати та ідейні конфлікти, особливо між соціал-демократами та соціалістами-революціонерами. Зв'язок з масами обмежувався виступами на мітингах у містах, німців на село, де проживала більшість населення України, зменшувався. Суттєвою була помилка ЦР щодо військових формувань. Влітку 1917 р. близько 300 тис. українських солдатів стихійно реорганізувалися в українські формування, присягнувши на вірність ЦР, Крім того, генерал Павло Скоропадський надав у розпорядження ЦР українізований корпус із 40 тис. бійців, більш дисциплінованих і краще споряджених порівняно з дезорганізованими російськими військами. Але його пропозиція була відкинута, бо керівники ЦР вважали, що армія у постреволюційному демократичному суспільстві буде непотрібна і, крім того, не можна довіряти багатому землевласнику Скоропадському.

Утопічним було ставлення ЦР і до чиновників. Голова уряду Виїщнченко називав їх «найгіршими і найшкідливішими людь-, ми», вважаючи, що вони є пережитком деспотичної держави. Але швидко стало ясно, що без армії і чиновників обійтися неможливо.

ЦР намагалася стати координуючим центром національно-визвольного Руху народів Росії. З цією метою 10 вересня 1917 р. у Києві було проведено З'їзд поневолених народів Росії. У його роботі взяли участь представники національних організацій, які визнавали федеральний принцип державотворення Росії й боролися за автономію в її складі. Серед делегатів з'їзду були українці, латиші, євреї, литовці, грузини, молдавани, естонці, білоруси, поляки. Делегати одностайно ухвалили, що Росія як федерація повинна бути побудована за національними принципами. Пропонувалось національним меншинам регіонів надати право національно-персональної автономії, а розпорошеним національностям (напр. євреям) — право на екстериторіально-персональну автономію. Для реалізації цих принципів була сформована Рада народівз перебуванням у Києві на чолі з М. Грушевським. До неї мали входити по 4 представники кожної національності незалежно від чисельності цієї національності.

Таким чином, ЦР у цей час стояла на автономістично-федералі-стичних позиціях, намагалася сприяти національно-визвольному руху інших народів, не обмежуючись лише вирішенням власне українських питань.

§ 2. Боротьба за владу, початок громадянської війни (кінець 1917 р. – квітень 1918 р.)

Політична та економічна кризи, які охопили всю країну, безсилля Тимчасового уряду дали змогу більшовикам здійснити революцію і захопити наприкінці жовтня 1917 р. владу в Петрограді. II Всеросійський з'їзд Рад ухвалив рішення про перехід всієї влади до рук Рад, створив свій уряд — Раднарком на чолі з Леніним. З України у роботі з'їзду взяло участь 140 делегатів від 75 Рад, які голосували у переважній більшості за більшовицьку резолюцію.

ЦР засудила збройне повстання у Петрограді і визнала неприпустимим перехід влади до Рад робітничих і солдатських депутатів. Таким чином, це означало, що ЦР пориває з робітничими Радами і входить у конфронтацію з російським Раднаркомом. За таких умов більшовики Києва вирішили підняти збройне повстання. Три дні у Києві тривали запеклі бої. Повсталим (6 тис.) протистояло понад 10 тис. добре озброєних офіцерів, юнкерів, козаків. Більшовикам вдалося вибити ці війська з Києва, але влада все ж опинилася не у їхніх руках. ЦР, спираючись на загони вірних їй частин «січових стрільців», «вільних козаків» захопила владу в Києві.

7 листопада 1917 р. ЦР приймає свій III Універсал,де Україна проголошувалася народною республікою (УНР) у складі федерації рівних і вільних народів. В універсалі декларувалася обіцянка вирішити земельне питання, ввести 8-годинний робочий день, встановити державний контроль над виробництвом, врегулювати проблему війни і миру. III Універсал проголосив ліквідацію приватної власності, націоналізацію поміщицького, монастирського, казено-го та церковного майна. Але втілення цих гасел відкладалося до Установчих зборів. Проголошувались політичні свободи: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, а також недоторканість особи й помешкання. Скасовувалась смертна кара, оголошувалась амністія.

Під владу ЦР переходило ще чотири губернії України: Харківська, Катеринославська, Таврійська, Херсонська. Але фактично в Донбасі влада належала робітничим Радам. Історичне значення III Універсалу в тому, що була проголошена українська держав-• ність у формі УНР і накреслювались нагальні соціально-економічні заходи української влади на майбутнє. Проте ці заходи по-різному зустріли у різних верствах населення. Залишення ідеї федеративного зв'язку з Росією, де влада переходила до більшовиків, було помилкою, відставанням від реалій історичного моменту. Центральна Рада ігнорувала декрети і закони Раднаркому і звернулася до антибільшовицьких урядів, що виникли у деяких регіонах (Дон, Кубань, Крим) з пропозицією почати переговори про створення нового федеративного уряду Росії – на противагу Раднаркому.

На бік ЦР у листопаді 1917 р. перейшло близько 50 % кораблів Чорноморського флоту, які підняли жовто-блакитні прапори. Згодом було утворено Українське Морське міністерство, прийнято «Тимчасовий закон про флот УНР».Але ЦР знову припустилася помилки, оголосивши службу на флоті добровільною.

Боротьба за владу ще більше загострилася під час виборів до Всеросійських Установчих зборів. Українські партії отримали в Україні 70 % голосів, тоді як більшовики – лише 10 %. Серед окремих партій більшість дістали українські есери. Це було пов'язано з тим, що вони відбивали думку українського села щодо соціалізації землі за принципом не менше від споживчої, але не більше від трудової норми. Лідери УЦР, серед яких переважали політики-романтики, не бачили деструктивизму, який проголошувала революція і радикальні партії. До середини грудня 1917 р. конфлікт між Раднаркомом і ЦР сприймався як сутичка неантагоністичних політичних сил у межах однієї держави. З розширенням масштабів протистояння воно все більше починає інтерпретуватися як боротьба радикальних і поміркованих соціалістів.

Восени 1917 р. Україна фактично стала незалежною, проте ні народ, ні українські соціалісти цього не сприймали. До кінця грудня 1917 р. лідери УЦР не вважали Україну суб'єктом міжнародного права, і тільки 26 грудня був створений Генеральний секретаріат іноземних справ на чолі з А. Щульгіним. ЦР закрила кордон з Радянською Росією, припинила вивіз хліба, не пропускала на Дон через територію України частини Червоної гвардії, направлені для придушення виступу отамана Каледіна. У грудні 1917 р. більшовицький уряд заборонив українізацію на фронтах і у тилових гарнізонах.

Щоб зміцнити свої пропозиції, більшовики вирішили провести Всеукраїнський з'їзд Рад, на якому передбачалося проголошення Радянської влади. 3-4 грудня 1917р. до Києва прибуло 124делегати від 49 Рад (з 300). ЦР перехитрила більшовиків, використавши не зовсім правомірні заходи. Вона направила на з'їзд 2000 своїх прибічників, які різко змінили співвідношення сил. Більшовики змушені були покинути з'їзд і переїхати у Харків, де до них приєднались делегати III обласного з'їзду Рад Донецько-Криворізького басейну. Так відбулася організація І Всеукраїнського з'їзду Рад. У його роботі взяли участь близько 200 делегатів від 82 Рад майже всіх губернських центрів і найбільших міст. Більшість мали більшовики. Цей з'їзд проходив 11-12 грудня 1917 р. й проголосив Радянську владу на всій території України, висловився за федеративну форму зв'язку між Україною і Росією, обрав Центральний Виконавчий Комітет (41 член, з них 35 більшовиків, голова ЦВК – Ю. Медведєв). ЦВК доручалося негайно поширити на території України всі декрети і розпорядження Раднаркому про землю, робітничий контроль над виробництвом, демократизацію армії, оголосити недійсними всі розпорядження ЦР, які вона «видавала і видасть». Таким чином, в Україну поширювалася дія основних законів Радянської Росії, а законодавство ЦР ігнорувалося.

17 грудня 1917 р. був створений радянський уряд України – Народний Секретаріат у складі 12 колегіальних шіродних секретарів на чолі з М. Скрипником. Таким чином, в Україні стало два уряди, які знаходилися в антагонізмі один до одного. Радянський Раднарком підтримував Народний Секретаріат. Ситуація в Україні у грудні 1917 р. вкрай загострилася. 26 листопада — 17 грудня 1917 р. курултай кримсько-татарського народу спробував утворити кримсько-татарську державу, але політична ситуація не сприяла цьому.

Ще 3 грудня 1917 р. Раднарком Росії проголосив «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради». У ньому визнавалась УНР і національні права українського народу. Сама ж Центральна Рада не визнавалась. Від неї ультимативно вимагалось пропустити радянські війська на Дон, припинити розбросння радянських військ в Україні. У разі не прийняття вимог Раднарком оголошував ЦР «в стані відкритої війни проти Радянської влади». Це було втручання у внутрішні справи України, спроба поставити її у залежність від Раднаркому. Сама форма маніфесту (ультиматум) свідчила про бажання радянської влади в Росії загострити відносини з ЦР. 17 грудня ЦВК України опублікував маніфест про повалення ЦР. З Росії почали прибувати радянські війська, 25 грудня 1917 р. радянські війська почали наступ проти УНР.

11 січня 1918 р. ЦР видала свій IV Універсал, де проголошувалася самостійність і незалежність України. Центральна Рада не йшла на відокремлення від Росії аж до початку громадянської війни, коли розрив з більшовиками став неминучим.

Уряду доручалося укласти мир з Четверним союзом; декларувалася передача землі без викупу всім селянам; ліси, води, надра мали перейти у підпорядкування уряду УНР; проголошувалося, що уряд бере під свій контроль найважливіші галузі торгівлі, банки, монополізує низку провідних галузей промисловості. IV Універсал став важливою віхою українського національно-визвольного руху, ознаменував відродження української національної держави.

В Універсалі говорилося про мирні відносини УНР із сусідніми державами (Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною). Уряду доручалося завершити мирні переговори з Німеччиною та її союзниками та підписати з ними мир. Передбачалося демобілізувати армію і створити міліцію, навесні роздати землю селянам без викупу, узяти під суворий контроль банки, ввести монополію за виробництво і торгівлю залізом, тютюном; Генеральний секретаріат перейменували у Раду народних Міністрів. Історичне значення IV Універсалу в тому, що Україна проголошувалася незалежною суверенною державою, а її керівники в цілому відмовилися від автономістсько-федералістської позиції і перейшли на самостійницькі у процесі українського державотворення, хоча залишали остаточне вирішення питання про федеративний зв'язок з республіками колишньої російської держави Українським Установчим Зборам.

На початку 1918 р. ЦР перейшла від концепції українізації армії до формування армії за принципом добровільності — як народної міліції. До кінця березня 1917 р. у ній нараховувалося 15 тис. Планувалося відкрити Академію національної армії, інструкторську школу для підготовки старшин, робилися спроби сформувати 8 територіальних армійських корпусів, відповідні технічні частини. Був реорганізований Генеральний штаб.

Був прийнятий закон про грошову систему, відповідно до якої українська гривня повинна була ділитися на 100 шагів; 2 гривні дорівнювали 1 рублю 1917 р.; 20-гривнева монета повинна була карбуватися з золота, а 1-гривнева — із срібла; шаги з нікелю.

4 січня 1918 р. Народний Секретаріат УНР віддав наказ своїм військам розпочати похід на Київ. У поході брали участь не лише сформошіні п Україні війська, але й надіслані Раднаркомом з Росії. Загинуло біля 10 тис. людей. Голова Ради Міністрів В. Винниченко пішов у відставку і новим прем'єром став В. Голубоеич. У самому Києві розпочалося повстання на заводі «Арсенал», придушене військами ЦР. Але всі; ж ЦР не змогла утримати Київ. Після цього туди вступили радянські пінська, і під керівництвом лівого есера Муранііова були організовані масові репресії.

30 січня 1918 р. до Києва прибув Народний Секретаріат і місто стало столицею радянської України. ЦР опинилася у Житомирі.

Зазнавши поразки у боротьбі з більшовиками, ЦР вирішила використати зовнішній фактор. Спочатку вона домагалася підтримки Антанти, особливо Франції, але не дочекавшись її, вступила у переговори з Четверним Союзом. Це було зроблено ще й тому, щоб не дати більшовикам можливості представляти Україну. 9 грудня 1917 р. у день початку сепаратних переговорів між більшовицьким урядом Росії і Німеччиною з її союзниками Генеральний секретаріат звернувся з нотою до воюючих і нейтральних держав. У ній говорилося, що УНР до утворення федеративного російського уряду стає на шлях самостійних міжнародних відносин. Вказуючи на те, що влада Раднаркому не поширюється в Україну, Генеральний секретаріат заявив: мир, який хоче Росія укласти зі своїми супротивниками, стане чинним тільки тоді, коли його умови прийме і підпише уряд УНР.

Незабаром із Брест-Литовська прийшло повідомлення про те, що Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина чекають представників УНР на мирних переговорах. Делегація УНР ставила своєю метою вимагати входження до складу УНР західноукраїнських земель або створення з усіх українських земель у межах Австро-Угорщини окремого коронного краю із широкою автономією.

29 грудня 1917 р. у Брест-Литовську відбулося перше пленарне засідання за участю Росії й України. Українська делегація заявила, що має на переговорах самостійну позицію. Глава делегації Росії Л. Троцький змушений був погодитися з цим.

Проте після поновлення переговорів у січні 1918 р. Троцький спробував противоставити делегації УНР представників радянського уряду України, заявивши, що вони контролюють більшу частину України і тому мирний договір, укладений із представниками УЦР, не можна вважати дійсним. У відповідь представник УЦР, спираючись на положення IV Універсалу, зажадав визнання УНР незалежною державою. Німеччина і її союзники не визнали повноважень Харківського радянського уряду. Це було пон'язано з їхніми надіями вирішити за допомогою України продовольчу проблему. Тому Центральні держави заявили, що є всі підстави розглядати УНР як суверенну державу, спроможну самостійно укладати міжнародні договори.

9 лютого 1918 р. представники ЦР підписали у Брест-Литовську угоду з Четверним Союзом. її суть зводилась до того, що цей Союз визнавав незалежність України, засвідчував припинення стану війни, не передбачав анексій і контрибуцій, кордони між УНР і Австро-Угорщиною збігалися з довоєнними російськими, а у межах майбутньої Польщі їх мала визначити спеціальна комісія на підставі «етнографічних відносин і з урахуванням бажань населення». Передбачалося встановлення дипломатичних відносин, обмін військовополоненими. Було встановлено курс української валютидо німецької марки (1000 марок = 462 золотих карбованці УНР). Крім того, було підписано таємний договір між Австро-Угорщиною і УНВ, який передбачав поділ Галичини на польську і українську і об'єднання Східної Галичини з Буковиною в один суцільний коронний край. УЦР обіцяла підтримку у постачанні центральним державам хліба і сировини. У квітні 1918р. УЦР підписала договір про поставки центральним країнам 60 млн пудів хліба, 400 млн штук яєць, 2,75 млн пудів м'яса, 3 млн пудів цукру тощо.

Німці з австрійцями розділили Україну на сфери впливу і ввели на її територію 450-тисячну армію. Більшовики змушені були відступити, Україна опинилася під німецько-австрійською окупацією. ЦР повернулася у Київ 9 березня 1918 р.

Центральна Рада провела календарну реформу: день 16 лютого 1918 р. було оголошено 1 березня. Тризуб, державний знак Володимира Великого було визнано державним гербом України, жовто-блакитне полотнище – прапором держави. Схвалено адміністративний поділ України на 32 землі. Було прийнято рішення про вивчення усіма службовцями української мови у тримісячний термін, ліквідації всіх написів та оголошень російською мовою. Законом заборонялося застосування найманої правці на селі, приватної власності на землю, що викликало незадоволення заможних селян. Таку ж реакцію у заможних верств викликало рішення ЦР про реквізицію будинків та товарів у буржуазії.

29 квітня 1918 р. ЦР ухвалила Конституцію України, що називалася «Статут про державний устрій, права і вільності УНР». Вона складалася з 8 розділів і 85 статей. Україна проголошувалась суверенною, самостійною, незалежною державою. Передбачався розподіл влад. Верховним органом влади мали бути Всенародні збори, які формують органи виконавчої та судової влади. Вища виконавча влада належить Раді Народних Міністрів, а вищим судовим органом є Генеральний Суд УНР; місцеве самоврядування представлене виборними Радами і управами громад, волостей і земель. Одне з центральних місць посідали права людини і свобода слова, друку, совісті, рівність всіх громадян незалежно від походження, віри, національності, майнового стану. УНР мала стати парламентською республікою, але обрала першого президента України — М. С. Грушвського.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Західноукраїнські землі 1900—1914 рр. Україна в роки Першої світової війни	\|	Українська держава гетьмана Скоропадського

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.