Соціально-економічне становище України

Після розвалу СРСР економіка України знаходиться у кризовому стані: падіння виробництва, інфляція, зниження рівня життя людей.

Причини економічної кризи:

1) стара економічна система зруйнована, а нова, ринкова, ще не створена. Колишня економічна система була командною, затратною, планово-суб'єктивістською. Вона була нездатна сприяти розподілу товарів, капіталів і робочої сили згідно з реальними потребами суспільства. Чітких ознак криза набула з 1992 р. Після вивільнення з-під державного контролю переважної більшості цін і саморозпаду системи державного планового розподілу продукції криза діючих підприємств і непотрібність частини товарів стали відкритими;

2) розрив господарських зв'язків з Росією та іншими країнами СНД. 80 % торгового обороту України припадало на Росію. Загальносоюзним міністерствам було підпорядковано понад 2 тис. найбільших підприємств України, які після розвалу СРСР втратили споживача і фінансування. Промисловість України виробляла не більше від 20 % кінцевого продукту. Основна частина її товарної продукції — це напівфабрикати або комплектуючі вироби, які ще необхідно «доводити» до готового продукту. Крім того, розрив зв'язків призвів до ліквідації диспропорції цін, особливо у паливно-енергетичній галузі. Україна, не маючи достатньо нафти і газу, змушена була платити за

них за світовими цінами. Недостача енергоносіїв стала найболючішим місцем української економіки. Вибуховий перехід до нового цінового рівня не дав змоги підприємствам своєчасно накопичити ресурси оборотного капіталу з тим, аби не переривати виробничий процес. Темп паління обсягу виробництва за 1991 р. склав 4 %, а за 1992-1993 рр. — 35 %. В цілому падіння виробництва в Україні на 30 % зумовлене розривом економічних зв'язків з республіками СНД.

3) помилки при проведенні економічної політики. З перших днів незалежності України йшла боротьба щодо напряму економічної політики: підновлювати фасад старої економічної системи, а державним регулюванням чи йти шляхом ринкових реформ. Ще 1993 р. тодішній прем'єр-міністр України Л. Кучма запитував у Верховної Ради, яке ж суспільство треба будувати? Політична боротьба і значний вплив колишньої комуністичної номенклатури зумовили значні коливання у проведенні економічної політики, її паліативний характер, повільний теми. Ринкові реформи в Україні почалися фактично вимушено, оскільки на цей шлях з 1992 р. стала Росія, а наша країна тоді була дуже прив'язана до російської економіки. Це було пристосування своєї економіки до ринкової економіки інших країн.

Довготривалість кризи зумовлена глибинністю тих протиріч, які утворилися у національній економічній системі. Лібералізація цін в Росії призвела до зростання цін на газ в Україні за 1992 р. у 100 разів, на нафту — у 300 разів. Це призвело до гіперінфляції. 1992 р. інфляція склала

2100,5 % 1993 р. — 1025,5 %. Таких масштабів інфляції не було тоді у жодній країні світу. Це перша особливість кризи в Україні.

1992 р. були введені купоно-карбованці багаторазового використання — попередники національної валюти. Україна вийшла з рубльової зони.

Характерним для економічної кризи був ступснеподібний рух рівнів цін. Останні 1992-1994 рр. змінювались через 2-3 місяці, підвищуючись при цьому щоразу у 2-5 разів. 1992 р. індекс споживчих цін підвищився у 21, 1993 — у 103, 1994 — уп'ятеро. Всього за 1991-1994 рр. споживчі ціни в Україні зросли (щодо 1990 р.) у 42 022 рази.

В період економічної кризи значно знизився рівень життя людей. За 1994 р. реальна зарплата склала лише 33 % від рівня 1990 р. Занепали галузі обслуговування. Так, сфера побутових послуг скоротилася на 70 % , обсяг державної торгівлі на 45 % . Падіння рівня життя є прямим шляхом до скорочення внутрішнього ринку й подальшої рецессії товаровиробних підприємств через скорочення попиту на їхню продукцію. Практично розтанули грошові заощадження людей, які вони збирали роками (залишки у банках у реальному обчисленні скоротились у 10-12 разів). Тривалість життя зменшилась на 4 роки і склала 61,5 року для чоловіків і 71, 5 — для жінок. Посилюється процес депопуляції — зменшення кількість населення внаслідок переважання кількості померлих над народженими. Кожна третя людина вмирає, не доживши до пенсійного віку.

Народжуваність почала знижуватись ще з 1984 р., а смертність зростати з початку 70-х рр. Смертність з розрахунку на 1000 людей скоротилася з 15,2 1996 р. до 14,3 1997 р. і 14,3 1998 р. Дитяча смертність з 14,3 1996 р. до 12,8 1998 р., що відповідає рівню 1980 р.

Слабкими елементами соціальної структури є 15 млн пенсіонерів і 1,3 млн людей, які дістають допомогу для дітей. Лиш 13 млн людей виробляють матеріальні блага, тоді як загальна кількість населення України складає понад 48 млн людей. Значно поглибилася майнова диференціація суспільства між найбагатшими і значним прошарком незаможних. Доходи 10 % багатшої частини відносно 10 % нижчої у 12 разів більші. (У СІТІ А цей показник — 5,5). За рівнем життя Україна знаходиться на 83-му місці у світі.

Склалися негативні зміни у структурі споживання громадян. 1993—1998 рр. споживання м'яса на душу населення на рік зменшилося з 68,2 кг до 38,2 кг, молока з 373 кг до 243 кг, риби з 17,5 до 3,6. Виробництво таких життєво важливих продуктів як м'ясо, цукор, масло впало до рівня 1959-1962 рр. Валовий збір зернових склав 1999 р. — 26 млн т, а 2001 р. — 38 млн т.

Спад виробництва зумовлений усім попереднім шляхом розвитку у складі СРСР. Звідси значна технологічна відсталість, витрато-і енергоємність виробництва. Саме ці об'єктивні причини, а також величезна залежність від зовнішніх джерел спричинили низьку продуктивність підприємств України і конкурентоспроможність їхньої продукції. Процес реформування економіки відбувається недостатньо активно, окремі позитивні зрушення, нові ефективні виробництва ще не досить відчутно впливають на розвиток економіки та соціальної сфери.

З 1991 до 1998 рр. виробництво валового внутрішнього продукту зменшилося на 55 %, промислове виробництво на 49 % (в тому числі 1998 р. — на 1,5 %), сільськогосподарське — на

40 %. Реальні грошові доходи громадян зменшилися у 3,4 раза. 28,5 % громадян мали 1998 р. сукупні доходи на душу населення нижчі, ніж межа малозабезпеченості.

Основні компоненти специфіки перехідної економіки України:

1) повільний процес здійснення ринкових реформ і становлення ринкової економіки;

2) певна спільність просування до ринку разом з Росією і країнами СНД;

3) криміногенний (значною мірою) характер реалізації і роздержавлення державної власності;

4) гальмування процесу формування верстви підприємців, середнього класу, що уповільнює активізацію інвестиційного процесу, обмежує самостимулюючу роль приватної і акціонерної власності, підприємницькі акції населення та зміну його побутового ринковим, а потім економічним мисленням; 5) підтримка перехідної економіки України з боку західних країн (Україна посідає 3-тє місце у світі за обсягом фінансової допомоги з боку США). За 1994-96 рр. утричі зросли інвестиції іноземних держав.

З 1994 р., після приходу до влади Л. Кучми, процес реформації дещо прискорився. 1995 р. подолано гіперінфляцію, за 1997 р. інфляція склала 10 %. Рівень реальних доходів громадян у грудні 1995 р. порівняно з відповідним періодом 1992 р. зріс на 40 %, купівельна спроможність на 54 %. У вересні 1996 р. проведено грошову реформу. Замість купоно-карбованців була введена гривня. Обмін тривав два тижні, мав прозорий характер — тобто можна було обміняти будь-яку суму. Обмін здійснювався з розрахунку 1 гривня за 100 тис. купоно-карбованців. Грошова реформа дещо поліпшила фінансовий стан держави, але без підйому виробництва цей захід був малоефективним.

Певні зрушення відбуваються в аграрній сфері економіки України. У країні створено (хоч і не зовсім досконалі) законоодавчі основи для ліквідації монополії власності на землю і становлення різних, але юридично рівноправних фЬрм земельної власності, серед яких найпоширенішою повинна стати приватна власність у різних формах функціонування — індивідуальна (сімейна), групова, колективно-пайова (часткова). Суть цього процесу в перетворенні підприємств на акціонерні, що об'єднують земельних власників, які мають статус працюючого власника з правом отримання доходів відповідно не лише до праці, а й до розміру земельно-пайового внеску.

В більшості колективних господарств відбулося розпаювання земель з наданням права власникам паїв передавати їх у спадщину і для продажу.

Йде процес становлення сектору фермерства. 1996 р. в Україні нараховувалося понад 38 тис. фермерських господарств, яким виділено понад 900 тис. земель (середній розмір — близько 25 га). У приватному секторі поголів'я свиней — 1997 р. збільшилося з 5,7 млн 1996 р. до 5,8 млн, а у суспільному відповідно зменшилося з 5,5 до 4,4 млн. Понад 4 млн громадян отримали земельні ділянки у приватну власність. Прийняття парламентом України Земельного кодексу України (жовтень 2001 р.), в якому основною формою власності на землю визнається приватна, повинне сприяти підйому сільськогосподарського виробництва.

Разом з тим гострим продовжують залишатись соціальні проблеми. Кількість безробітних на кінець 2001 р. склала 1 млн 120 тис. людей. Кожен третій житель села — непрацездатного віку.

Дуже складною є кримінальна ситуація. Щодобово у країні відбувається 13 вбивств, 14 розбійних нападів, 24 пограбування. З 1991 р. загинуло близько 600 міліціонерів, які захищали правопорядок у країні.

Восени 1998 р. під впливом кризових явищ на фінансових ринках Південно-Східної Азії та Росії фінансово-економічна ситуація в Україні погіршилася. Гривня була девальвована, її курс знизився у 2,5 раза, знову розпочався спад виробництва. За 2001 рік інфляція склала близько 6 %. Разом з тим цього року вперше спостерігався приріст валового національного продукту — на 9 %, а промислової продукції — на 14,2 %.

Основні принципи економічної політики уряду України:

1) прискорення приватизації, підйом економіки завдяки приватній ініціативі;

2) пріоритетний розвиток аграрної сфери, прагнення використати природні умови України (перш за все, наявність значних площ черноземів) для підвищення продуктивності сільського господарства, а з його допомогою — усієї економіки країни;

3) лібералізація економіки, відмова держави від безпосереднього керівництва підприємствами; залучення іноземних інвестицій, « відкритість» зовнішньої економічної діяльності, скорочення витрат на соціальні потреби;

4) зміцнення грошово-кредитної і фінансової систем, реформування податкової політики.

За останні роки закладено перспективні основи ринкової моделі господарювання, фундамент для економічної стабілізації. Мільйони людей стали власниками. Природними стали відсутність черг та дефіцитів, значний асортимент товарів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Державотворення і політичний розвиток України	\|	Міжнародне становище і зовнішня політика України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.