Розвиток культури України на сучасному етапі

Проголошення незалежності України створило принципово нові умови для розвитку національної культури. Необхідно перебороти негативну спадщину у сфері культури, що залишилися від радянських часів: партійно-класовий підхід до оцінювання досягнень культури; русифікацію; залишковий принцип у фінансуванні культури. Головним завданням культурного будівництва стало національно-культурне відродження України.

1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про освіту», де школа визначалася як основа духовного розвитку держави. Реалізація закону передбачає зміцнення матеріально-технічної бази освіти, видання нових підручників, урізноманітнення форм і методів навчання, широке впровадження у навчальний процес досягнень науки і техніки. Освітня система стає гнучкішою і багатоманітнішою. Разом із державними з'являються приватні ліцеї, коледжі, гімназії. Зроблено деякі кроки на шляху гуманізації освіти. Важливою задачею є забезпечення виконання у навчальних закладах «Закону про мови в Українській РСР», прийнятого ще 1989 р., що передбачає перехід на україномовний режим навчального процесу. За декілька років кількість першокласників, що навчаються українською мовою, зросло з 43,5 до 67,7 %, а у вищих навчальних закладах українськоюмовою викладання велося у 37 % академічних груп. Проте ці процеси у східному і південному регіонах відбуваються повільно. Відбулася реорганізація керування освітою — із метою поліпшення зв'язку між системою середньої і вищої освіти були об'єднані Міністерствонародної освіти і Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти в одне — Міністерство освіти і науки України. Здійснюється перехід на триступеневу підготовку ВНЗ — бакалавр, спеціаліст, магістр. ВНЗ стають більш автономними у своїй діяльності. Проте економічний стан істотно впливає на розвиток освіти, його фінансування, стан робітників цієї сфери. 2002 р. із 48,1 млрд грн зведеного бюджету України 7,1 млрд, або кожна сьома гривня була спрямована на розвиток освіти. 2002-2003 навчального року з кожних 10 тис. жителів країни 1339 вчиться у загальноосвітніх, 102 — у професійно-технічних, 428 — у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації. 1990-1991 рр. — ситуація була дещо іншою — відповідно 1373, 127 і 316. 2002 р. в Україні функціонувало 22,2 тис. шкіл, ліцеїв, гімназій, у яких навчається 6601,2 тис. учнів. Навчальний процес забезпечують 568 тис. учителів. Українською мовою навчається 71,7 % школярів проти 58,3 % шість років тому. Кожний четвертий учень (27,3 %) має можливість навчатися російською мовою, а у регіонах компактного проживання населення інших національностей працюють школи і класи, де діти здобувають освіту румунською, угорською, кримсько-татарською, польською мовами. Серед чинників, що негативно впливають на навчальний процес, необхідно відзначити недостатню забезпеченність сучасними підручниками і наочними приладдями, а також низький рівень комп'ютеризації. У 983 вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації у 2002 р. навчалося 2109 тис. студентів, що на 9 % більше, ніж попереднього року. Збільшилася кількість недержавних ВНЗ — із 111 — 1995 р. до 171 — 2002 р. Протягом останніх років визначається тенденція до збільшення питомої ваги закладів більш високого статусу у загальній кількості ВНЗ. Якщо 1995 р. серед закладів III—IV рівнів акредитації університети складали 27 %, то у 2002 р. — 36 %, академії — відповідно 16 і 19. 73 % або 1,5 млн студентів обрали для навчання університети, академії, інститути, консерваторії. 60 % із них навчаються на денній формі навчання. Серед студентів, що здобувають вищу освіту, жінок — 53 %. Випуск спеціалістів різного рівня ВНЗ країни щорічно збільшугться: 1995 р. 339 тис, 2001 р. 460 тис. з тих, які здобули вищу осніту 1,6 тис. здобули кваліфікацію магістра, 188 тис. — спеціаліста, 88 тис. — бакалавра, 163 тис. — молодшого спеціаліста. Серед випускників ВНЗ найбільшу кількість груп складають спеціалісти з галузей знань «економіка, комерція і підприємництво» (30 % у ВНЗ III - IV рівнів) і «інженерія» (26 %). За темпами зростання фахівці» особливо визначаються економічні і юридичні фахи. Навчальний процес у ВНЗ забезпечують 169 тис. викладачів. В основному складі професорсько-викладацького персоналу закладів III—IV рівнів акредитації 7,3 тис. (8,5 %) докторів наук і 40,3 тис. (47,2 %) кандидатів наук. Вчене звання професора мають майже 7 тис. викладачів (8 %), доцента — 30,2 тис. (35,3 ,%). Середньомісячна зарплата робітників, зайнятих в освіті, склала у 2000 р. 156 грн., що у 1,5 раза нижче, ніж середньомісячна зарплата робітників, зайнятих в інших галузях економіки.

У досить складному становищі виявилася наука. Позначилася багаторічна фактична ізоляція української науки від світової і одностороння орієнтація на російську, недостатня матеріально-технічна база. Центром науки, як і раніше, залишається Академія наук, якій 1994 р. надано статус національної. Серйозними проблемами є недостатня розробка фундаментальних досліджень і дуже слабке впровадження нових технологічних досягнень у виробництво (впроваджується лише 10 % розробок). Загальна кількість науковців в Україні — майже 300 тис. — удвічі більше, ніж у Франції, але ефективність їхньої праці набагато нижче, чим у Європі. Визначні успіхи досягнуті у сфері гуманітарних наук, особливо історичній. Видано низку цікавих монографій і підручників, відбувається становлення нової концепції.

історії України. Відкрито багато суспільствознавчих інститутів: української мови, народознавства, сходознавства.

Літературні процеси теж характеризуються оновленням змісту, методів творчості, позбавленням від ідеологічної цензури. Головне місце належить публіцистиці, продовжується публікація дореволюційних, 20-30-х рр., із діаспори письменників і поетів. Проте тривожна тенденція склалася з книговидавництвом українською мовою. Україномовний наклад складає 27 % від усього книжкового.

Деякі позитивні зсуви помітні у кіномистецтві, створюються україномовні фільми. На XXXVI кінофестивалі в Сан-Ремо українському фільму «Ізгой», створеному за мотивами повісті А. Дима-рова (режисери В. Савєльєв і А. Браунер), присуджений Гран-прі.

Важливий внесок у розвиток театрального мистецтва у 90-х рр. зробили режисери Р. Вікткж, С. Донченко, Б. Шарварко, актори Н. Сумська, А. Хостікоєв, Л. Задніпровський.

Позитивні зміни відбуваються у роботі українського телебачення. Підвищився аналітичний рівень інформаційних передач, ток-шоу, урізноманітилися розважальні програми.

Значними можна назвати досягнення у сфері пісенної творчості. Регулярно відбуваються пісенні фестивалі «Червона рута», «Пісенний вернісаж», «Пісня року», «Таврійські ігри». Велику популярність здобули естрадні співаки П. Зібров, А. Кудлай, В. Білоножко, Л. Сандулеса, І. Білик,

Т. Повалій.

Великих успіхів досягли українські спортсмени на літніх Олімпійських іграх 1996 р. у м. Атланта (США), зайнявши почесне 9-те командне місце й увійшовши у число головних спортивних країн світу.

До культурно-політичних досягнень належить створення системи нагород України. Сюди входять Почесна відзнака Президента, ордени Богдана Хмельницького, Ярослава Мудрого, Княгині Ольги, відзнака «За мужність».

Національне відродження України неможливе без підйому культури, науки й освіти. Необхідно закріпити і розвинути ті позитивні зсуви, що відбуваються у сфері культури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Міжнародне становище і зовнішня політика України	\|	Державна символіка України та її історичне походження

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.