• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Державне управління у галузі охорони НПС та раціонального природокористування

План

Девіз організації Грінпіс

Тема 9. Державне управління у галузі охорони природи. Екологічне право

9.1. Державне управління у галузі охорони НПС та раціонального природокористування.

9.2. Екологічне право. Законодавчі та нормативні акти про охорону довкілля.

9.3. Основні принципи комплексного закону України «Про охорону НПС». Екологічні права та обов’язки громадян України.

9.4. Відповідальність за екозлочини.

Література:

1. Андрейцев В.І. Екологічне право. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.

2. Андрейцев В.І., Пустовойт М.А. Екологічна експертиза, право і практика. – К.: Урожай, 1992. – 152 с.

3. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. – К.: Либідь, 1995. – 365 с.

4. Бурдіян Б.Г., Дерев’янко В.О., Кривульченко А.І. Навколишнє середовище та його охорона. – К.: Вища школа, 1993.

5. Джигирей В.С., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища (Екологія та охорона природи). Підручник. – Вид. 3-тє, доп. – Львів, Афіша, 2001 – 272с.

6. Екологія: Підручник / С.І.Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін.. – Вид. 2-ге, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 371 с.

7. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник / За ред. К.М. Ситника. – К.: Вища школа, 2003. – 358с.: іл.

8. Збірник чинних законів України про охорону природи.

9. Кучерявий В.О., Чернявський М.В., Гаманюк Т.І. Раціональне природокористування та охорона навколишнього середовища. – Курс лекцій. – К.: НМК ВО, 1991. – 150 с.

10. Малишко М.І. Основи екологічного права України. – К.: 1999. – 150 с.

11. Основи соціоекології: Нав.посібник / Г.О.Бачинський, Н.В.Беренда, В.Д.Бондаренко та ін.; За ред. Г.О.Бачинського. – К.:Вища школа, 1995. – 238с.: іл.

Державна система управління охороною довкілля, раціональним при­родокористуванням та екологічною безпекою має на меті:

– формування і впровадження державної політики в природоохоронній сфері;

– створення наукового і технічного потенціалу;

– створення ефективного законодавства в сфері екологічної діяльності;

– створення організаційно-технологічного механізму реалізації завдань у галузі природокористування;

– вирішення питань підготовки кадрів для забезпечення природоохорон­ної діяльності та здійснення політики регулювання екологічної та ядерної безпеки.

Основною метою державної екологічної політики є створення ефектив­них правових, економічних та організаційних умов для надання регіонам можливостей використання наявних матеріальних і фінансових ресурсів для здійснення природоохоронних заходів та проведення комплексу управлінських дій щодо зміни галузевої й технологічної структури виробництва в напрямі зменшення його впливу на стан довкілля. Реалізація цієї політики здійснюється на трьох рівнях управління: національному, регіо­нальному та місцевому.

На національному рівні управління вирішуються такі питання:

– розроблення методологічного, нормативно-методичного та правово­го забезпечення (розроблення політики регулювання ядерної безпеки, проведення державної екологічної експертизи, формування економіч­ного механізму природокористування, регулювання використання при­родних ресурсів та запобігання забрудненню навколишнього природ­ного середовища, ліцензування екологічно небезпечних видів діяль­ності);

– державна політика щодо зон надзвичайних екологічних ситуацій;

– регулювання використання ресурсів державного значення;

– встановлення нормативів якісного стану природних ресурсів;

– формування та використання державних позабюджетних фондів охо­рони довкілля;

– державний контроль за дотриманням природоохоронного законодав­ства;

– організація взаємодії Міністерства охорони НПС України з іншими міністерства­ми та відомствами стосовно виконання вимог природоохоронного законодавства;

– проведення єдиної науково-технічної політики щодо охорони, раціо­нального використання та відновлення природних ресурсів;

– проведення державної політики щодо збереження біорізноманіття;

– забезпечення екологічної безпеки як складової національної безпеки;

– реалізація міжнародних угод та підтримання міждержавних стосунків у природоохоронній сфері;

– прийняття державних рішень з урахуванням екологічних вимог (орга­нізація моніторингу, впровадження інформаційних технологій, веден­ня обліку забруднень, прогнозування тощо);

– екологічна освіта та виховання.

До функцій регіонального рівня управління входить вирішення таких питань:

– регулювання використання природних ресурсів місцевого значення;

– визначення нормативів забруднення природного середовища (вста­новлення нормативів ГДС, ГДВ та розміщення відходів);

– впровадження економічного механізму природокористування;

– проведення моніторингу та обліку об’єктів природокористування і за­бруднення навколишнього природного середовища;

– проведення державної екологічної експертизи;

– державний контроль за дотриманням природоохоронного законодав­ства;

– розроблення програм впровадження природоохоронних заходів, ви­значення та реалізація інвестиційної політики;

– інформування населення та зацікавлених суб’єктів з екологічних питань.

– Функції місцевого рівня управління включають вирішення таких пи­тань:

– державний контроль за дотриманням природоохоронного законодав­ства;

– проведення локального та об’єктного моніторингу;

– впровадження екологічного аудиту;

– організація розроблення місцевих екологічних програм.

Відповідно до законодавства України, охорона навколишнього середо­вища і екологічна безпека полягають у здійсненні функцій планування, дослідження, спостереження, прогнозування, контролю, екологічної екс­пертизи, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності, спря­мованої на охорону, збереження, відтворення та раціональне використання природних ресурсів і забезпечення необхідної якості життєвого середови­ща для нормального функціонування природних та природно-антропо­генних екосистем.

Державне управління в сфері охорони довкілля здійс­нює Кабінет Міністрів України, державна адміністрація, виконавчі комі­тети місцевих Рад народних депутатів, а також спеціально уповноважені державні органи.

До спеціально уповноважених державних органів також належать:

– Міністерство охорони навколишнього природного середовища України;

– органи з охорони навколишнього природного середовища і викорис­тання природних ресурсів (обласні державні управління в галузі екології та природних ресурсів, міські та районні екологічні інспекції, які входять до системи управ­ління Міністерства охорони НПС України);

– міські та районні санітарно-епідеміологічні станції Міністерства охо­рони здоров’я України;

– органи з використання та охорони природних ресурсів.

Функції охорони й використання окремих об’єктів природи викону­ють вищеозначені відповідні Міністерства та державні комітети. Коорди­націю діяльності всіх органів у сфері природокористування здійснюють органи екологічної безпеки, Міністерство охорони НПС України, що про­водить комплексне надвідомче управління в галузі охорони довкілля, дер­жавний контроль за використанням природних ресурсів і додержанням норм екологічної безпеки. Це Міністерство здійснює державну екоекспертизу схем розвитку і розміщення продуктивних сил республіки, а також проектів на будівництва, реконструкцію підприємств та інших об’єктів, які негативно впливають на стан навколишнього середовища і здоров’я людини, зона може обмежити чи припинити діяльність об’єктів і підприємств, експлуатація яких здійснюється з порушенням діючого законодавства, перевищенням лімітів викидів забруднюючих речовин у навколишнє середовище; подає позови до вищого господарського суду на відшкодування збитків, заподіяних у результаті порушення законодавства про охорону довкілля.

Контроль за дотриманням санітарних норм навколишнього середовища виконує Міністерство охорони здоров’я.

Громадські природоохоронні організації мають право:

– розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми у засобах масової інформації;

– утворювати фонди охорони природи;

– брати участь у проведенні державними органами управління в галузі охорони НС перевірок виконання підприємствами, установами і організаціями природоохоронних планів і заходів, дотримання вимог відповідного законодавства.

Вони можуть проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати її органам, уповноваженим приймати рішення; одержувати інформацію про стан довкілля, джерела його забруднення, Громадські природоохоронні об’єднання мають право вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій і об’єктів природно-заповідного фонду, подавати до суду позови про відшкодування шкоди, завданої здоров’ю громадян і майну громадських об’єднань порушенням природоохоронного законодавства.

Читайте також:

1. E) теорія раціонального вибору.
2. ERP і управління можливостями бізнесу
3. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
4. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
5. Oracle Управління преміальними
6. А. Видання прав актів управління
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
8. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
9. Адаптивні організаційні структури управління.
10. Адміністративне право і державне управління.
11. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
12. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.

Переглядів: 1422