• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Що ж означає діяти умисно при співучасті?

Це означає, що всі співучасники мають спільний умисел. Таким чином, спільність характеризує не тільки об'єктивну, але й суб'єктивну сторону співучасті в злочині.

Спільність умислу означає, що між співучасниками завжди має місце згода (змова) на вчинення конкретного злочину. Саме спільний умисел і знаходить своє об'єктивне вираження в спільності дій співучасників. Причому змова (узгодженість) — це обов'язкова ознака будь-якої співучасті.

Зрозуміло, сама змова (узгодженість) може мати різний характер, виражатися різним способом, інакше кажучи, форми обміну інформацією можуть бути різними. У більшості випадків така змова є усною, коли співучасники узгоджують свої дії словесне.

Однак можлива й письмова змова — шляхом обміну записками, накресленням плану дій, чи іншою знаковою інформацією. Можлива змова і за допомогою технічних систем (телефону, інтернету і т.п.).

Рідше зустрічається змова, що виражається в конклюдентних діях. Конклюдентними вважаються мовчазні дії, з яких можна зробити, висновок про дійсні умисли особи (від латинського conclusio — висновок). Це, наприклад, обмін жестами, мімікою, певними рухами, внаслідок чого дії співучасників стають узгодженими. У будь-якому разі змова, взаємна узгодженість — це обов'язкова ознака співучасті.

Який же умисел повинен бути у співучасників, який його зміст?

Умисел при співучасті, як і в злочині, вчинюваному однією особою, містить у собі інтелектуальні і вольові моменти. Однак оскільки злочин вчиняється в співучасті, і той і інший моменти умислу мають свою специфіку.

Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не лише вчиненого ним особисто діяння, але й суспільну небезпечність діяння, яке вчиняє виконавець. Співучасник також передбачає, що в результаті цих дій виконавця настане суспільне небезпечний наслідок. Тобто співучасник передбачає, що в результаті його дії розвиток причинного зв'язку призведе до того, що виконавець вчинить задуманий співучасниками злочин.

Іншими словами, співучасник повинен бути поінформований про злочинні наміри, злочинні дії виконавця. Вимога такої поінформованості — найважливіша ознака співучасті.

Так, якщо особа, що вирішила вбити жертву, просить у сусіда рушницю для полювання і сусід цю рушницю дає, а внаслідок цього відбувається вбивство, то співучасть відсутня, тому що, даючи рушницю, особа не була поінформована, не знала про дійсний намір вбивці. Якщо ж така рушниця дана майбутньому виконавцю для вчинення вбивства, то має місце співучасть, тому що той, хто дав рушницю, діє узгоджено з виконавцем, обізнаний про його злочинні наміри.

Вольовий момент умислу при співучасті виявляється насамперед у бажанні настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб настали наслідки, яких своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець. У злочинах з формальним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив задуману ними злочинну дію.

Говорячи про умисел при співучасті, варто мати на увазі, що всі фахівці визнають можливість прямого умислу при співучасті, але не всі згодні, що тут можливий і умисел непрямий. Ця остання точка зору викликає сумнів, тому що необґрунтовано звужує поняття співучасті.

Передусім слід зазначити, що сам закон (ст. 26), говорячи про умисел при співучасті, не вказує види такого умислу, допускаючи тим самим, що він може бути як прямим, так і непрямим.

Далі, якщо стати на позицію, що критикується, то в деяких випадках дії співвиконавців не будуть вважатися співучістю в злочині.

Наприклад, три чоловіки звалили на землю потерпілого, завдаючи йому вдарів ногами, руками по різних частинах тіла, не бажаючи спричинення смерті, але свідомо допускаючи і такий наслідок побоїв. Внаслідок побоїв потерпілий помер.

Очевидно, що особи, які вчинили злочин, будучи виконавцями (співвиконавцями), діють з непрямим умислом, не бажаючи смерті жертви, але свідомо її допускаючи, їх у повній відповідності з ст. 27 слід визнати співучасниками.

Кілька років тому у Київській області мав місце такий випадок. Машина швидкої допомоги, прибувши за викликом, забрала хворого, що перебував у непритомному стані. По дорозі, внаслідок закінчення зміни (а доставления хворого до лікарні вимагало багато часу), лікар, санітар та водій, які його супроводжували, вирішили вивантажити хворого у лісопосадці, що вони і зробили. Громадянин, який перебував поблизу, намагався їх присоромити, на що вони відповіли: «Нічого, як-небудь оклимається» і поїхали з місця події. Викликана цим громадянином інша машина швидкої допомоги вже знайшла потерпілого мертвим.

Цілком очевидно, що винні, а вони всі є співвиконавцями злочину, передбачали, що в результаті їх дій хворий може вмерти, цього, звичайно, не бажали, але свідомо допускали, тобто діяли з непрямим умислом.

Непрямий умисел можливий також і в поведінці пособника Так, у справі, що мала місце в одному з міст, слідчий-жінка, потрапивши під вплив підслідного, передала останньому пістолет для вчинення ним втечі з в'язниці, однак просила не використовувати його. Винний же, вчиняючи втечу, вбив охоронця. Даючи пістолет, жінка розуміла, що зброя може бути використана і, хоча і не бажала цього, але свідомо допускала і наслідок у виді смерті осіб, які спробують завадити втечі. У цій справі має місце пособництво у вбивстві з непрямим умислом.

Співучасть у злочині можлива не лише з прямим, але і з непрямим умислом. Останній може мати місце в поведінці співвиконавця або пособника.

Що стосується мотивів дій співучасників, то вони можуть бути як однаковими, так і різними.

Наприклад, при вчиненні вбивства всі співучасники можуть мати один мотив — помсту потерпілому. Але можуть бути і ситуації, коли одні із співучасників діють з помсти, а інші — з корисливих мотивів. Так, при «замовленому» вбивстві вбивця, підкуплений підбурювачем, діє з корисливих мотивів, а сам підбурювач може керуватися мотивом помсти, ворожнечі, заздрощів до потерпілого. Несхожість мотивів не виключає співучасті у злочині. Вона може впливати в деяких випадках на кваліфікацію злочину, про що мова буде йти далі, і враховуватися при призначенні покарання співучасника.

Вже з прикладів, що наводилися, видно, що співучасники можуть виконувати в злочині різні ролі.

Висновок:

Злочин може бути скоєно як однією особою, так і декількома, що діють в співучасті. Інститут співучасті дає можливість вирішити питання: кола осіб, які можуть і повинні нести відповідальність за спільно скоєний злочин, а також встановлення підстав і меж відповідальності цих осіб; співставлення суспільної небезпеки винних з врахуванням характеру і ступеня участі в злочині, а також індивідуальних особливостей окремих злочинців. Cпівучасть в злочині розглядається як особлива форма скоєння злочину, що характеризується в ряді випадків більш високим ступенем суспільної небезпеки. Поєднання зусиль декількох осіб для скоєння одного і того ж злочину, взаємна підтримка співучасниками один одного, особливо при попередній змові про злочинну діяльність, не тільки можуть полегшити скоєння злочину, але й дозволяють нерідко спричинити більшу шкоду суспільний підноси нам, забезпечити більшу латентність /скритність/ злочину і містять небезпеку для злочинця бути відкритим і покараним.

Підвищена небезпека злочинної діяльності при співучасті особливо проявляється, коли йде мова про злочини скоєні неповнолітніми.

Вперше в кримінальному законі визначення поняття співучасті було дано в Основах кримінального законодавства СРСР і нині відображається в ч.1 ст.19 КК України: Співучастю визначається - спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину. Співучасть у злочині, в більш повному її розумінні, - це умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні одного і того самого злочину.

В багатьох статтях Особливої частини КК співучасть визначається найбільш небезпечною нормою злочинної діяльності або виділяється в самостійний кваліфікований склад злочину. Такі, наприклад, - бандитизм /ст-69 КК/ масові безпорядки /ст-7І КК/, а також злочини, вчинені за попередньою змовою групою осіб /ст.81-84 КК/.

У багатьох випадках вчинення злочину в співучасті визначається законом /ч.2 ст. 41 КК/ обставиною,, ще обтяжує відповідальність.

При оцінці впливу співучасті на ступінь небезпеки злочину необхідно враховувати, що спільність дій співучасників в ряді випадків підвищує його суспільну небезпеку. Разом з тим співучасть неоднорідна за шкідливістю складників її дії і за небезпекою особливості співучасників. Серед них зустрічаються активні організатори і підмовники, а частіше - пасивні суб"єкти втягнуті в злочин через недостатню свідомість.

Отже, співучасть - це особлива форма скоєння злочину умисно двома і більше особами, що має вищий ступінь суспільної небезпеки.

Читайте також:

1. Абсолютна величина числа позначається символом .
2. Активно взаємодіяти з навколишнім світом
3. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства як методична основа діагностики його спроможності протидіяти кризовим явищам та ліквідувати їх наслідки
4. Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає відношення людей до певних речей як до своїх.
5. Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає відношення людей до певних речей як до своїх.
6. Квазі… [від лат. quasi – “ніби, майже, немовби”] – у складних словах означає “позірний”, “фальшивий”, “ніби”.
7. Кожний із зазначених чинників може спричинити необхідність розробки екстрених заходів держави, що й означає запровадження антикризового державного управління.
8. Матерія» — це філософська категорія, яка позначає об'єк­тивну реальність, що її відображує людина в своїх відчуттях, але від них не залежну.
9. На нашу думку, визнання кари сутністю покарання зовсім не означає заперечення виховних властивостей останнього але лише стосовно окремих особистостей.
10. Невідчутність, невловимість або нематеріальний характер послуг означає, що їх неможливо продемонструвати, транспортувати, зберегти, упакувати або вивчати до отримання цих послуг.
11. Організаційна функція державного управління - це процес створення управлінської структури, що дає можливість працівникам ефективно взаємодіяти для досягнення мети організації.
12. Планування аудиту означає розробку загальної стратегії виконання завдання та плану аудиту для зменшення аудиторського ризику до прийнятно низького рівня.

Переглядів: 835