• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЗМ 3. Поняття природних ресурсів, їх використання на автомобільному транспорті

Лекція №3

План

1. Загальні питання природних ресурсів.

2. Класифікація природних ресурсів, їх характеристика.

3. Вплив діяльності людини на збереження природних ресурсів.

4. Взаємодія автомобільного транспорту з природними ресурсами.

1. Природні ресурси є джерелом існування і розвитку людини, за своїм складом вони містять усе необхідне для цього. На початковому етапі свого розвитку люди користувались природними ресурсами у їх натуральному вигляді. З розвитком людства змінювались форми і зміст користування природними ресурсами. У наш час природні ресурси використовуються як у натуральному вигляді, так і слугують сировиною для виробництва великої за номенклатурою кількості товарів. Причому використання природних ресурсів як сировини є переважним у більшості галузей економіки, в т.ч. й на автомобільному транспорті.

Природні ресурси — це частина всієї сукупності природних умов існування людства і найважливіші компоненти оточуючого його середовища, які використовуються з метою задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства.

До найважливіших компонентів природних ресурсів необхідно віднести сонячну енергію, енергію морських відпливів і припливів, внутрішнє тепло Землі, енергію вітру, водні, мінеральні (у тому числі паливно-енергетичні), рослинні ресурси, тваринний світ.

Земля щорічно одержує близько кДж сонячної енергії, маса оточуючої її атмосфери приблизно дорівнює т (із них 21% припадає на кисень у вільному стані), ресурси гідросфери складають 1,5 млрд. км³ води, в т.ч. прісної води у руслах річок нараховується 1,2 тис. км³, щорічна первинна продукція фітомаси у перерахунку на суху органічну маса сягає 100 млрд. т.

Загальногеологічні запаси вугілля на Землі оцінюються в 10—12 трлн. т, залізних руд — 350 млрд. т, потенційні запаси природного газу оцінюються в 130—140 трлн. м³.

2. За ступенем виснаження у процесі використання природні ресурси поділяються на вичерпні та невичерпні. Запаси вичерпних ресурсів увесь час зменшуються в процесі використання. Вони можуть бути невідновними і відновними. Невідновні природні ресурси не здатні відновити свої обсяги як за рахунок дії природних процесів, так і за рахунок відновлювальної дії людини. Хоча з теоретичної точки зору цю назву слід вважати умовною, оскільки природні процеси формування ресурсів неперервні, але важливим тут є те, що інтенсивність формування природних ресурсів незрівнянно менша від інтенсивності вилучення цих ресурсів від природи.

До невідновних природних ресурсів належать корисні копалини мінерального та органічного походження. Наприклад, залізна руда, вугілля, нафта, газ та ін.

Відновні вичерпні ресурси мають властивість поповнювати свої запаси (обсяги) завдяки дії природних процесів та цілеспрямованої дії людини. До них можуть бути віднесені лісові ресурси та інші види рослинних ресурсів, ресурси тварин та ін. До відновних ресурсів відносять деякі види мінеральних ресурсів, наприклад, харчової солі, запаси якої весь час відновлюються за рахунок зсідання їх із солоної води. Тут слушно зазначити, що в разі безвідповідальної дії людини можуть виникнути складнощі з відновними вичерпними ресурсами, що призводять або до різкого зменшення їх, або ж до зникнення деяких відновних ресурсів. Наприклад, на сучасному етапі відчувається зниження запасів риби, лісу, запасів диких тварин. Існують так звані «червоні книги», до яких заносяться представники рослинного і тваринного світу, що знаходяться під загрозою зникнення. На жаль, є приклади безвідповідальної дії людини, що спричинили зникнення деяких видів живих ресурсів.

Невичерпні ресурси не змінюють своїх запасів та властивостей у процесі їх використання людиною у її господарській діяльності. До них слід віднести земні запаси води, енергію вітру, сонячну енергію, внутрішньоземне тепло, енергію морських відпливів та припливів тощо. Хоча ресурси ці й невичерпні, але ступінь їх використання для суспільних інтересів дуже низький. Серед цих ресурсів, мабуть, найактивніше використовується протягом тривалого часу вітрова енергія. У нинішній час, час енергетичної кризи, людина знову звертається до енергії вітру і використовує її для виробництва електричної енергії. У країнах Заходу розроблено зразки автомобілів, які працюють на сонячній енергії. У космосі, як відомо, на космічних станціях сонячні батареї є надійним джерелом електричної енергії. Перші успішні кроки у використанні сонячних батарей як джерела енергії автомобіля знайдуть подальший розвиток і нададуть можливість більш широкого використання величезних запасів сонячної енергії. Можна навести приклади використання й інших видів невичерпних ресурсів, але хотілося б ще раз зазначити, що відносно обсягів цих ресурсів використання їх надзвичайно мале.

Виявлені природні ресурси, які нині не використовуються, але можуть бути використані за певних умов, називаються потенційними.

За територіальними ознаками природні ресурси поділяються на ресурси Землі в цілому, суші, Світового океану та його частин, великих природних районів, окремих країн та ін.

3. Діяльність людини у виробничій чи в господарській сфері у прямій чи в непрямій формі пов’язана з природними ресурсами. Люди, зайняті виробничою сферою діяльності, поза нею продовжують займатись господарською діяльністю і здійснювати вплив і в тому, і в другому випадках на природні ресурси. Це стосується і спеціалістів автомобільного транспорту. В зв’язку з цим у даному параграфі ставиться задача розглянути питання природних ресурсів, які виходять за межі автомобільного транспорту, але є актуальними для людей, зайнятих на автомобільному транспорті.

Діяльність людини за часом підрозділяється на історичні етапи, які характеризуються відповідним рівнем розвитку суспільства та засобів виробництва.

На ранніх етапах розвитку суспільства головними заняттями людей були полювання та рибальство. Для здійснення цих видів занять застосовувались найпростіші знаряддя переважно природного походження. Доведено, що територіально природні ресурси знаходились на тій же території Землі, яку ми маємо й зараз, і кількість населення була набагато меншою, ніж зараз, із попитом значно меншим, ніж зараз, і знаряддями праці найнижчого рівня розвитку, то використані природні ресурси легко відновлювались.

На етапі розвитку машинного виробництва, характерного вже для періоду раннього розвитку капіталістичного суспільства, можливості впливу людини на природні ресурси значно розширюються. Зростає потреба у мінеральній сировині для виробництва засобів та знарядь праці, що надає можливість нарощувати видобуток вугілля, нафти, чорних і кольорових металів. Наприклад, на початку XIX століття видобуток вугілля на Землі складає 12 млн. т, у 1900 р. — понад 700 млн. т, а зараз — понад 2 млрд. т. За даними академіка В.І. Вернадського, у давні часи використовувалось лише 19 хімічних елементів, на початку ХХ століття — 59 елементів, а зараз використовуються практично всі хімічні елементи. Посиленно вирубувались ліси з метою одержання деревинної сировини для промисловості і перетворення звільнених від лісу площ на сільськогосподарські угіддя. Нераціональне використання природних ресурсів є характерним для цього періоду, чим наноситься велика шкода її запасам. Нині одна третина всієї земної суші (близько 45 млн. км) зайнята під орні землі, сінокоси, пасовиська, сади та плантації. Загальний обсяг видобутку мінеральних і органічних ресурсів та їх споживання в другій половині ХХ століття на земній кулі складає: вугілля — 2,2 млрд. т, нафти — 2,9 млрд. т, газу — 1,4 млрд. т, залізної руди — 750 млн. т, видобувається 15—20 млрд. т кисню з атмосферного повітря. Кількість води, яка використовується щорічно з річок і прісноводних джерел, складає 560 млрд. т.

Рівень споживання природних ресурсів у різних країнах різний. У розвинутих країнах він вищий, у слаборозвинутих — нижчий. Хоча це не може служити прямим доказом збіднення природних ресурсів у високорозвинених країнах. Навпаки, у деяких випадках природні ресурси в цих країнах за рахунок високої культури споживання їх і відновлювальних робіт не зменшуються за своїми запасами.

Для того щоб показати можливу руйнівну дію людини на природу, роблять припущення такого змісту: якщо видобуток і споживання природних ресурсів довести у всіх країнах світу до рівня у високорозвинених країнах, то темпи використання природних ресурсів зростуть більш як у 10 разів. Слід зазначити також, що з урахуванням зростання кількості населення і використання первинних матеріалів і продуктів на душу населення потреба у природних ресурсах набагато зросте. У таких умовах запобігти виснаженню природних ресурсів можливо шляхом розробки системи заходів, яка б забезпечила розвідку запасів невідновлюваних ресурсів, пошуки нових джерел сировини, палива та енергії, найбільш повного залучення в обіг різноманітних господарських відновлюваних ресурсів, організацію більш інтенсивного використання цих ресурсів в екологічно раціональних масштабах і формах. Актуальним є питання попередження нераціонального використання природних ресурсів, економія і покращення їх використання. Вирішенню їх сприяють широке використання сировини і комплексне використання природних ресурсів.

Природні ресурси необхідно транспортувати від місць їх видобування до місць використання, переробки із залученням різних видів транспорту: автомобільного, залізничного, морського і річкового, трубопровідного та ін. Життя свідчить, що такі перевезення неминуче супроводжуються аваріями, катастрофами, що призводить до втрат значної кількості природних ресурсів. Особливо небезпечними є катастрофи з морськими танкерами. Як правило, ці судна мають велику ємність. Під час катастрофи втрачається значна кількість нафти. Але ця втрата не співставна з тими збитками, які наносяться флорі і фауні морів та суші під час витікання нафти. Втрати природних ресурсів мають місце і під час нормальних процесів транспортування. Наприклад, при перевезенні вугілля автомобільним чи залізничним транспортом частина його вітром видаляється з кузова чи вагона і розсіюється по поверхні, яка знаходиться поруч із шляхами перевезення.

Для збереження і раціонального використання природних ресурсів є важливою розробка нових технологічних процесів, які забезпечують різке скорочення, а потім і виключення втрат при видобуванні (заготівлі), переробці та використанні.

Використання відновлюваних ресурсів повинно базуватись на принципах ресурсообігу, що дозволяє забезпечити їх збалансовані витрати і відновлення, а також передбачити відтворення цих ресурсів.

4. Взаємодія автомобільного транспорту і природних ресурсів є різносторонньою і проявляється в багатьох формах. У зв’язку з цим зазначимо спочатку, що автомобільний транспорт споживає велику кількість природного кисню. Відомо, що для згоряння одного кілограма палива витрачається в середньому п’ятнадцять кілограмів повітря. У великому обсязі використовується на автомобільному транспорті вода. Ії використовують для систем охолодження, а також для миття автомобілів і його складових частин. Для миття легкового автомобіля нормативами передбачається витрата 400 л води, а для вантажного — 700 л. Інші природні ресурси матеріалізуються і у вигляді матеріальних ресурсів використовуються на автомобільному транспорті.

Одночасно зі споживанням природних ресурсів автомобільний транспорт своєю роботою спричиняє негативну дію на природне середовище. Це в найбільшій мірі проявляється на живій природі, в меншій — на мінеральному природному середовищі. Автомобіль є джерелом цілого ряду викидів, які негативно впливають на природне середовище. Серед них домінують відпрацьовані гази, кількість яких і в масовому, і в об’ємному відношенні надзвичайно велика.

ПММ на автомобілі знаходяться у відповідних ємностях, герметичність яких може порушуватись залежно від різних причин, які викликають витікання цих речовин і забруднення всіх сфер навколишнього середовища.

Автомобільний транспорт є джерелом інтенсивного шуму і вібрації, які діють більш негативно, ніж високочастотні, на всі органи організму людини, а також на центральну нервову систему, вестибулярний апарат тощо.

Усі ці негативні фактори на сучасному етапі складають одну з найактуальніших проблем, на вирішенні якої зосереджено значні зусилля у всіх країнах світу. Арсенал заходів щодо нейтралізації чи зниження ступеня негативної дії транспортних засобів на навколишнє середовище дуже різноманітний, хоча, виходячи з того, що ця проблема і зараз є найактуальнішою, практичних успіхів тут досягнуто небагато.

Інколи вирішення інших задач позитивно сприяє зниженню шкідливих викидів у навколишнє середовище. Наприклад, використання як палива стиснених чи зріджених газів. Починаючи з кінця 40-х рр. і протягом десятиліть газ використовується як замінник рідкого палива, зокрема бензину. У 70-80-х роках, коли рідкого палива було достатньо, використання газу було припинено. І ось черговим поштовхом до використання газу стала енергетична криза, яка розпочалась наприкінці 80-х рр. Газове паливо використовують на всіх типах автомобілів: вантажних (як бензинових, так і дизельних), легкових автомобілях і автобусах.

У цілому розрізняють два методи зниження забруднення навколишнього середовища. Перший — це зниження токсичності відпрацьованих газів, а другий — зменшення обсягів шкідливих викидів. У лекції проводиться аналіз кожного з цих методів.

ЗМ 4. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»

Лекція №4

План

1. Основні принципи охорони навколишнього природного середовища.

2. Гарантії екологічних прав громадян.

3. Управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

4. Державна і громадська екологічна експертиза.

5. Екологічні нормативи.

6. Контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища.

7. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

1. Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачаються принципи, на яких базується робота з охорони довкілля. Ними є:

— пріоритет вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

— гарантування безпечного екологічного середовища для життя і здоров’я людей;

— запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

— екологізація матеріального виробництва на основі комплексних рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

— збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об’єктів і комплексів;

— науково-обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природних і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

— обов’язковість екологічної експертизи;

— гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

— науково-обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

— безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

— стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

— вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної змінності території, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

— поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;

— вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

2. Законом передбачаються права та гарантії цих прав. Громадяни України мають право на:

— безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

— участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних та господарських органів, установ і організацій з цих питань;

— участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишньої природи, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

— здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

— об’єднання у громадські природоохоронні формування;

— одержання в установленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його впливу на здоров’я населення;

— участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

— одержання екологічної освіти;

— подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди.

Ці права гарантуються наступним:

— проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

— обов’язком міністерств, відомств, підприємств, організацій, установ здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище, виконанням екологічних вимог при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об’єктів;

— участю громадських об’єднань і громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища;

— компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров’ю і майну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

— невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

3. Управління охороною навколишнього природного середовища передбачає створення нормативно-правової бази у цій сфері діяльності та відповідного механізму, який би забезпечував реалізацію правових положень у реальній дійсності.

Управління полягає у здійсненні спостереження, дослідженні, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Державне управління здійснюють Кабінет Міністрів України, ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи з охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України. Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є Міністерство України з охорони навколишнього природного середовища, його органи на місцях та інші державні органи.

Громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими організаціями та об’єднаннями, якщо така діяльність передбачається їхніми статутами.

Метою управління є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціоналізація використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

4. Проведення екологічної експертизи є обов’язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища.

Екологічній експертизі підлягають:

— проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей народного господарства, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування та інша планова й передпроектна документація;

— техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти на будівництво та реконструкцію (розширення, технічне переозброєння) підприємств та інших об’єктів, що можуть негативно впливати на навколишнє природне середовище, незалежно від форм власності та підпорядкування;

— проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, які регламентують господарську діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище;

— документація зі створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі та, що закуповується за кордоном;

— матеріали, продукція, речовини, господарські рішення, системи й об'єкти , впровадження або реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Екологічна експертиза може бути державною та громадською.

Державна екологічна експертиза проводиться експертними підрозділами чи спеціально створюваними комісіями Міністерства охорони навколишнього природного середовища та його органів на місцях на основі принципів законності, наукової обґрунтованості, комплексності, незалежності, гласності та довгостроковості прогнозування.

Завданням державної екологічної експертизи є:

— визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка може нині або в майбутньому прямо або опосередковано негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища;

— встановлення відповідності передпроектних, передпланових, проектних та інших рішень вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

— оцінка повноти й обґрунтованості передбачуваних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища.

Громадська екологічна експертиза здійснюється незалежними групами спеціалістів з ініціативи громадських об'єднань, а також місцевих органів влади за рахунок їх власних коштів або на громадських засадах.

Громадська екологічна експертиза проводиться незалежно від державної екологічної експертизи.

Висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватися органами, які здійснюють державну екологічну експертизу, а також органами, що зацікавлені у реалізації проектних рішень або експлуатують відповідний об'єкт.

5. Екологічні нормативи складають систему, до якої входять:

— нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);

— гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів.

Екологічні нормативи повинні відповідати вимогам охорони навколишнього природного середовища та здоров'я людей від негативного впливу його забруднення.

Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних впливів на нього є єдиними для всієї території України.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, Міністерством охорони здоров'я України та іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України.

6. Додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, організаціями та установами, незалежно від форм власності і підпорядкування, забезпечується шляхом державного і громадського контролю та прокурорського нагляду за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Державному контролю підлягають використання й охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності , тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища.

Громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища згідно з Положенням.

Громадські інспектори охорони навколишнього природного середовища виконують такі функції:

— беруть участь у проведенні спільно з працівниками органів державного контролю рейдів та перевірок додержання підприємствами, організаціями та громадянами законодавства про охорону навколишнього природного середовища, додержання норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів;

— проводять перевірки і складають протоколи про порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища і подають їх органам державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища та правоохоронним органам для притягнення винних до відповідальності;

— надають допомогу органам державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища в діяльності із запобігання екологічних правопорушень.

Прокурорський нагляд законодавства про охорону навколишнього природного середовища здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому органи прокуратури.

При здійсненні нагляду органи прокуратури застосовують надані їм законодавством України права, включаючи звернення до судів або арбітражних судів з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та про припинення екологічно небезпечної діяльності.

7. За порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачаються такі види відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, цивільна і кримінальна.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у:

— порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

— порушенні норм екологічної безпеки;

— порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі поданні завідомо неправильного експертного висновку;

— невиконанні вимог державної екологічної експертизи;

— фінансуванні, будівництві й впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

— порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введені в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів;

— допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

— перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів;

— самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;

— порушенні строків внесення платежів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища;

— невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

— невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчиненні опору їх представникам;

— порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів;

— невиконанні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

— відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;

— приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя і здоров'я.

Підприємства та громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А. Розрахунки з використанням дистанційного банкінгу.
4. А/. Поняття про судовий процес.
5. Аварії і катастрофи на транспорті.
6. Аварії на транспорті
7. Аварії на транспорті.
8. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
9. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
10. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
11. Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі
12. Аналіз використання капіталу.

Переглядів: 1686