Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Місце Хмельницького в історії української державності.

Ситуація у Річі Посполитій докорінно змінюється з появою Богдана Хмельницького. Ця людина змогла організувати небачений до того спротив польській владі. Взявши ініціативу в свої руки, він на початку лютого 1648 року розбиває залогу коронного війська, що знаходилася на запорізькій січі з 1638 року, і повертає реєстрове козацтво на свою сторону. Тоді ж козацьким колом його було обрано гетьманом Війська Запорізького. Одразу ж почались інтенсивні перемовини з татарами про взаємну військову допомогу. Всі ці події стали початком процесу, який увійшов в історію під назвою Хмельниччина.

Дочекавшись допомоги з Криму, Хмельницький рушив на коронне військо. Перша битва відбулася на річці Жовті Води (29 квітня), де зійшлося військо козаків та татар Тугая з військом коронного гетьмана Миколи Потоцького Стефаном. Після перемоги козаки рушили на ставку обох гетьманів коронного й польного (Мартин Калиновський) біля Корсуня. Тут яскраво проявив себе «права рука» Хмельницького — Максим Кривоніс. 25 травня поляки були розбиті вщент. Це викликало великий резонанс не тільки в самій Польщі, але й за кордоном.

Напередодні корсуньського зіткнення помер король Владислав IV. Тож вже в червні з ініціативи канцлера Єжи Ослоньського починаються переговори уряду з повстанцями. Вимоги козацького гетьмана були традиційними: збільшити реєстр до 12 тис., поновити козацьке самоврядування, заспокоїти конфлікти православних та уніатів у суперечках за храми. Паралельно з переговорами обидві сторони нарощували сили. Армії зустрілися біля села Пілявці, й козаки значно переважали сили поляків та ще мали татарську кінноту на додачу. 23 вересня розпочався вирішальний бій. Він закінчився приголомшливою поразкою Речі Посполитої, Хмельницький отримав у свої руки багато гармат, пороху й коней. Ця перемога відкривала повстанцям дорогу на захід.

Армія рушила на Львів, взяла з нього контрибуцію, і 26 липня Хмельницький видав універсал про захист міста. Тим часом по всій території Галичини, Покуття, Волині селяни почали нищити маєтки шляхти. Основні ж сили рушили на Замостя, що відкривало шлях на Варшаву. Через цю загрозу сейм призначає воєначальником князя Ярему Вишневецького. Ця досить цікава постать стала ключовою у боротьбі з Хмельницьким. Впродовж лютого 1649 року, коли тривала облога міста, чисельність війська козаків значно скоротилось, почалась епідемія дизентерії, голод. У Польщі ж 17 листопада новим королем став Ян Каземір, і частина старшини висловилася за відновлення переговорів з урядом. Відтак до Варшави рушило козацьке посольство, пропонуючи умови миру:

амністія повстанцям;

12-тисячний реєстр;

відновлення козацького самоврядування;

право вільного виходу в море;

усунення з території козацької юрисдикції кварцяного війська;

надання гетьманові Війська Запорозького під булаву одного з старостів, розташованих там само.

Після попередніх переговорів Богдан Хмельницький зняв облогу й рушив доКиєва. Він увійшов до міста 2 січня 1649 року як національний герой через золоті ворота. Переговори були поновлені у лютому 1649 року, де Богдан значно змінює свою позицію з «козацького автономізму» в рамках Речі Посполитої. З традиційної козацької території Наддніпрянщини об'єкт зацікавлень переміщається на всю Русь по Львів, Холм і Галич, а суб'єктом її стає вже неВійсько Запорозьке, а народ увесь руський, що його належить вибити з лядської неволі.

Коротке перемир'я було важко дотримувати обом сторонам, тож вже 20 липня козаки розпочали облогу Збаража, де укрилося коронне військо, яке значно поступалося чисельністю війську Хмельницького, який у свою чергу разом зІслам Гіреєм напав на військо короля, що йшло на допомогу захисникамЗбаража біля містечка Зборова. Цей напад був повною несподіванкою для короля і коштував йому поразки. Ян Каземір був у скрутному положенні, тож було прийнято рішення розпочати переговори з ханом. Після домовленостей з татарами король 20 серпня прийняв Хмельницького з його Козацькими пунктами. Облога Збаража була знята, і війська короля рушили у напрямку Львова, війська Хмельницького до Києва, а татари до Криму (при цьому вони нещадно брали ясир).

Але цим протистояння не скінчилося, і вже 28 червня 1651 року дві велетенські армії зійшлися знов біля міста Берестечка. На цей раз сили були майже рівні, але через зрадницькі дії татар та сильного тиску з боку поляків військо відступило до річки Пиляшівка. Роль наказного гетьмана взяв на себе Іван Богун, через те що Хмельницького силоміць з собою забрав хан Іслам-Гірей. Під час виходу з оточення сталося непорозуміння між селянською й козацькою частиною війська, що призвело до катастрофи. Було знищено майже 8 тис. чоловік, втрачена частина артилерії, гетьманська булава й печатка.

Дивовижно, але вже 17 липня, після того як Богдан вирвався з ханського полону, він швидко зумів знову організувати військо й закріпитися у Білій Церкві. Натомість виснажена походом і спротивом населення з'єднана польсько-литовська армія більше не могла продовжувати боротьбу. Тому була підписана «Білоцерківська угода» за якою козацький реєстр мав бути скорочений до 20 тис., а юрисдикція Війська Запорозького обмежувалася Київським воєводством (Брацлавське й Чернігівське знову поверталися в підпорядкування коронної адміністрації).

Цей документ не був підписаний сеймом, тому що вперше в історії польського парламентаризму один шляхтич скористався своїм правом вето. Це призводить до поновлення війни вже у квітні 1652 року, коли відбулася битва біля гори Батіг, де був здобутий реванш за програш під Берестечком. Зіткнення продовжувалися і наступного 1653 року. Але вже 11 (1 за старим стилем) жовтня дипломатія Богдана Хмельницького проявила себе у всій красі — Земський собор Московської держави ухвалив прийняти Військо Запорозьке з городами їх і землями під государя високу руку.

Переяславська рада

Перемовини про союз козаків з Московським Царством почалися ще у березні 1652 року. Вже в червні 1653 року Земський соборсхвалив прийняття Козацької держави під царську протекцію. 2 липня Олексій Михайлович відсилає грамоту Богдану Хмельницькомупро рішення взяти Україну під царську руку. До козаків одразу ж рушило і посольство на чолі з Василем Васильовичем Бутурліним. 8 січня у Переяславі була проведена старшинська, а згодом і військова рада. За її результатами український народ мав присягнути на вірність цареві, що і відбувалося по всій Україні протягом січня-лютого 1654 року. Не присягнули лише Уманський, Брацлавський, Полтавський і Кропив'янський полки, а також духовенство. Документально рішення ради було затверджено «Березневими статтями». Тепер більшість вчених схиляється до думки, що це було приєднання або протекторат.

 

73. Україна в період загострення кризи радянської системи (60-80р.р.)

73. Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 60-х — початок 80-х років)

Згодом після зняття М. С. Хрущова у 1965 р. була здійснена спроба запровадження господарської реформи, перш за все вдосконалення управління виробництвом. Раднаргоспи були ліквідовані, натомість створювались понад 40 міністерств і відомств. Передбачалося посилення економічних методів управління промисловістю, розширення прав підприємств, перехід їх на госпрозрахунок, посилення-економічного стимулювання. Але в умовах надцентралізацїї виробництва здійснення цієї реформи ставало проблематичним. Хоча збільшилася зарплата робітників і службовців у всіх галузях, зростало житлове будівництво, кіль кість проблем не зменшувалась, а збільшувалась. Основним гас лом брежнєвського керівництва стала стабільність, ще фактично означало незмінність, застій. У 60—80-х роках політичний курс радянського керівництва відрізнявся різко вираженим консерватизмом. Будь-який опозиційний рух нещадно придушувався. Проте неосталіністи не могли повернутися і до відкритого і масового терору.

Криза радянської системи виявлялася в зростанні науково-технічної відсталості країни порівняно з передовими західними країнами, уповільненні темпів економічного розвитку, низькій якості більшості вітчизняних промислових товарів, нездатності колгоспно-радгоспної системи забезпечити країну продовольством відповідно до потреб і життєвих норм, явній безгосподарності. Потенційні можливості командно-адміністративної системи вичерпалися, вона стала нечутливою до науково-технічного прогресу. Темпи занепаду економіки України все зростали. Якщо у 1961-1965 pp. середньорічний приріст валового суспільного продукту в УРСР становив 6,9%, то у 1981-1985 pp. — 3,5%.

З 1965 р. почала проводитись реформа в аграрному секторі. У котре вже були підвищені закупівельні ціни на сільгосппродукцію, збільшені капіталовкладення в сільське господарство, в колгоспах вводилася гарантована оплата трудодня грошима, а також надбавка за кінцеві результати, знижувалась ціна на сільгосптехніку. Проте технічних засобів, необхідних для впровадження індустріальних технологій, не вистачало. Нераціонально використовувалась земля. Залишалося невирішеним питання про соціальний розвиток села, його газифікацію, теплофікацію, водопостачання, медичне й торговельне обслуговування. Трудові ресурси на селі значно зменшилися внаслідок процесів урбанізації. Усе це призвело до уповільнення темпів розвитку виробництва. У 1982 р. була прийнята Продовольча програма УРСР, яка передбачала зміни в управлінні аграрним сектором (створення структури агропрому), інтенсифікацію виробництва. Проте вона не була виконана.

Екстенсивна спрямованість виробництва потребувала величезних матеріальних ресурсів і робочої сили. Через недостатнє використання досягнень науково-технічного прогресу навіть на нових підприємствах діяли застарілі, екологічно небезпечні технології. Зростання видобувних галузей призводив до розбазарювання природних багатств, забруднення території республіки відходами мінерально-сировинного комплексу вдесятеро інтенсивніше, ніж у СРСР у цілому. Вичерпувалися ресурси Донбасу. Якщо в 1971-1976 р. Донбас давав щорічно більш 200 млн. т вугілля, то в 1981-1986 р. менше 180. Збільшувалася собівартість видобутку, погіршувалися умови праці шахтарів, зростала небезпека для їхнього життя.

Основним гальмом у сільському господарстві був не дефіцит машин, а виробничі відносини в колгоспах, що не відповідали здоровому глузду, мала зацікавленість колгоспників у результатах своєї праці. 5% присадибних ділянок, де за допомогою простих інструментів, але з високою особистою зацікавленістю трудилися селяни, давала 1/3 виробництва м'яса, 1/4 — молока, 40 % картоплі.

Прагнучи збільшити збір сільгосппродукції, влада розширяла посівні площі. Ступінь ріллі безпосередньо сільськогосподарських угідь досягала 80% проти 25% у СІЛА і 48% у Франції. Це призводило до посилення ерозії ґрунтів, і Україна щорічно втрачала до 600 млн. т родючих ґрунтів.

Низький рівень життя і важкі умови праці призводили до відтоку населення із сіл. За 1966-1985 pp. з українського села виїхало 4,6 млн. чол., в основному молодь. Змінилася соціальна структура населення республіки. Якщо в 1960 р. сільські жителі складали половину населення республіки, то в 1985 р. — 1/3.

Рівень постачання населення, особливо в 70-ті роки, підтримувався в основному за рахунок продажу нафти за кордон. На ці «нафтодолари» купувалися за кордоном одяг, взуття і продовольство, що дозволяло створювати ілюзію наявності товарів, хоча їх для більшості населення все ж хронічно не вистачало. Ситуація погіршувалася гонкою озброєнь, на яку витрачалися величезні кошти, війною в Афганістані (з 1979 p.), підтримкою прорадянських режимів в Африці, Азії і Латинській Америці, на що теж ішли величезні кошти. Соціальним злом стало поширення алкоголізму і пияцтва. Вживання алкоголю набуло таких масштабів (у 1984 р. держава одержала від продажу алкогольних напоїв 90 млрд. руб. прибутку), що це стало загрожувати генофонду народу.

Протягом 1959-1988 pp. населення України зросло на 9,6 млн. осіб. І в 1989 р. складало 51,7 млн. Проте народжуваність знизилася. Природний приріст перестав забезпечувати просте від творення поколінь. У 7 областях було зафіксоване зменшення чисельності населення, а у двох (Чернігівській і Сумській) припинився і природний приріст населення: кількість померлих почала перевищувати кількість народжених.

У 1978 р. була прийнята Конституція УРСР, в якій декларувалися принципи розширення й поглиблення «соціалістичної демократії» шляхом активізації діяльності Рад народних депутатів, залучення мас до участі в управлінні державою. Але це були лише декларації. Панували адміністративно-командні методи управління, підміна Рад партійними органами, їх диктат. У республіці всевладдя бюрократії проявлялося у вигляді узаконеного самоправства всесоюзних міністерств, які нехтували місцевими інтересами. В умовах надцентралізації роль місцевих органів обмежувалась «палким» і «цілковитим» схваленням рішень, прийнятих у Москві.

Офіційно оголошувалось, що в СРСР побудовано «розвинутий соціалізм», проте рівень життя був набагато нижчим, ніж у країнах Європи. Споживання товарів обмежувалось наявністю багатьох «дефіцитів», тобто їх відсутністю. Люди не могли купити необхідні їм речі навіть маючи гроші. Відбувалося зміщення життєвих орієнтирів, коли в суспільстві почали домінувати апатія, скептицизм, зневіра в справедливість, а у верхніх ланках влади — корупція і цинізм. Погіршувалась екологічна ситуація, зменшувалась середня тривалість життя. За рівнем смертності Україна посідала третє місце серед республік СРСР.

Виходячи з свого постулату про «злиття» радянських на родів, партійне керівництво, особливо за часів В. В. Щербицького (1972-1989), почало проводити в Україні політику русифікації.

Усі ці явища викликали появу дисиденства — руху інакомислячих, які критикували політику уряду. Вони вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав. Власті переслідували їх, організувавши декілька політичних процесів. Обвинуваченими стали В. Чорновіл, В. Стус, І. Дзюба та інші. У 1976 р. група дисидентів створила Українську гельсінську групу (УГГ), яка повинна була сприяти виконанню Гельсінських угод у сфері прав людини. У неї входили М. Руденко, О. Берд ник, П. Григоренко, Л. Лук'яненко та інші. Проте цей рух не набув значного поширення у зв'язку з тим, що більшість людей лякало інакомислення, вони десятиліттями виховувались у по корі, до того ж питання, які ставили дисиденти, не були проблемами щоденного буття.

На життя країни все більше впливала некомпетентність керівництва, самозаспокоєність. Почав роздуватися культ особи Л. І. Брежнєва, який захопився самонагородженням орденами та званнями героя і зовсім не думав ні про які зміни, необхідність яких все більше назрівала. Соціалістична система опинилася в глибокій кризі.

 


Читайте також:

  1. Iз листа Богдана Хмельницького до шведського короля Карла Густава (16 листопада 1656 р.)
  2. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  3. Автоматизоване робоче місце метролога
  4. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
  5. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
  6. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
  7. Актуальність курсу історіософії історії України
  8. Актуальність курсу «Історіософія історії України».
  9. АЛЬТЕРНАТИВНІСТЬ В ІСТОРІЇ
  10. Антропологічна періодизація первісної історії
  11. Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду
  12. Аудіювання на уроках української мови




Переглядів: 459

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Україна на шляху до незаложності | Розпад Радянської системи й становлення незаложної України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.012 сек.