• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Становлення й розвиток наукового стилю української мови

Література

План

1. Становлення й розвиток наукового стилю української мови

2. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю

3. Оформлювання результатів наукової діяльності. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці. Анотування й реферування наукових текстів. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату

4. Основні правила запису бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань

5. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті

6. Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської робіт. Рецензія, відгук як критичне осмислення наукової праці

7. Науковий етикет

Основна

1. Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови [Текст] : навч. посіб. / Н. В. Ботвина. – К. : Артек, 1999. – 264 с.

2. Васенко Л. А., Дубічинський В. В., Кримець О. М. Фахова українська мова [Текст] : навч. посіб. / Л. А. Васенко, В. В. Дубічинський, О. М. Кримець. – К. : Центр учб. літ., 2008. – 272 с.

3. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення [Текст] : навч. посіб. для студ. аграр. вищ. навч. закладів та коледжів / Т. Б. Гриценко. – К. : Центр навч. літ., 2003. – 536 с.

4. Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні : модульний курс [Текст] : навч. посіб. / В. І. Мозговий. – К. : Центр навч. літ., 2006. – 592 с.

5. Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови [Текст] : навч. посіб. для студ. ВНЗ / Г. С. Онуфрієнко. – К. : Центр навч. літ., 2006. – 311 с.

Додаткова

6. Мацюк З. О. Українська мова професійного спрямування [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / З.О. Мацюк, Н. І. Станкевич. –
2-е вид. – К. : Каравела, 2008. – 352 с.

7. Українська мова. Енциклопедія [Текст] / ред. В. М. Русанівський [та ін.] ; НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови – К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000. – 752 с.

Науковий стиль і його термінологія почали складатися ще в давній книжній українській мові частково за зразками й під впливом грецької та латинської мов, які викладалися тоді в усіх вищих школах України. З них перекладалися наукові книги, тому що латина була мовою наук усієї Європи. Почасти науковий стиль формувався з власне українських мовних засобів шляхом спеціалізації вжитку їх і термінологізації значень. Свідченням цього є наукові монографії, трактати, лексикони, прогностики, послання, бесіди, що готувалися й видавалися українськими вченими в Острозькій академії, Львівському братстві («Адельфотес»), Києво-Могилянській академії, Києво-Печерській лаврі та в інших навчальних закладах, братствах, монастирях України. Відсутність українських наукових установ та вищих навчальних закладів в Україні за часів російського панування, постійні заборони царського уряду викладати й друкувати книги українською мовою негативно позначилися на розвитку наукового стилю. Науковий стиль нової української мови почав формуватися з середини ХІХ ст. спочатку як науково-популярний стиль.

Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль укра­їнської мови в теоретичному плані належить П . Житецькому (1836 – 1911). Він накреслив перспективу його розвитку, брав активну участь у вироб­ленні норм українського правопису, написав глибокі наукові досліджен­ня з історії української мови, літератури, фольклору. Проте умов для практичної реалізації цього не було ще тривалий час.

Журнал «Основа» та заснована у 1868 р. «Просвіта» були єдиними осередками, що гуртували навколо себе науковців, техніків, господарників. Вони видавали статті й брошури, порадники, календарі з народногосподарської, природодослідної тематики. У 1873 р. у Львові з ініціативи М . Драгоманова організовано «Літературне товариство імені
Т . Г . Шевченка», основною метою якого був розвиток науки, освіти, культури. У 1893 р. його було реорганізовано в «Наукове товариство імені
Т . Г . Шевченка», на чому ми вже наголошували в попередній лекції.

Товариство видало чимало матеріалів з історії, фольклористики, етнографії, мовознавства, літературознавства. З 1907 р. почало діяти «Українське наукове товариство» у Києві. У ньому українською мовою видавали наукові записки, збірники, матеріали, періодичні видання (часописи, вісники) та монографічні праці й підручники з історії, літератури, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, техніки. Розвитку наукового стилю сприяли такі видатні українські вчені, як І . Франко, М . Драгоманов, К . Михальчук, С . Подолинський,
А . Кримський, М . Сумцов, В . Гнатюк та ін.

З кінця XIX ст. більш-менш інтенсивно розгортається видання наукових праць, перед­усім науково-популярних, українською мовою переважно з гуманітар­них дисциплін (історія, література), менше з економіки, права, філософії; поодинокі наукові праці з географії, біології, геології, медици­ни; майже не видавалися з фізики, математики, хімії. На кінець ХІХ ст. уже були вироблені загальнонаукова, гуманітарна й фахові термінології, що відображали рівень науки на той час: аналіз, синтез, абстракція, аргументація, аспект, ґенеза, принцип, проблема, процес, абсолютизм, автономія, методологія, об’єкт, об’єктивний, опозиція, орган, організація, позитивізм, полеміка, інституції, кооперація, солідарність, продуктивні сили, пропаганда, ритміка, епідемія, діагностика, аналітичний, раціональний, симетричний та ін.

Закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових різновидах припадає на XX ст. Він досягає тако­го рівня розвитку, що дає змогу передати найскладніші здобутки люд­ської думки в будь-якій сфері наукових знань. В українській науковій мові виробилися власні принципи використання словесних і граматич­них засобів загальнонаціональної літературної мови, а також у ній представлені й індивідуальні манери письма відомих учених. Усе це є показником її стилістичної зрілості та багатства.

Нагадаємо, що в 1921 р. при Академії наук України організовано Інститут української наукової мови, основним завданням якого було вироблення спеціальної термінології з різних галузей знань і впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Однак тоталітарний режим, що утвердився в СРСР уже на кінець 20-х років, жорстоко обірвав ці починання. І хоча термінологічні комісії Інституту мовознавства імені О.О. Потебні намагалися інтенсивно працювати, але особливого попиту на українську термінологію не було, бо російська мова витісняла українську з управління, науки, виробництва, школи.

Із прийняттям Закону про мови в УРСР, яким за українською мовою визнано її державний статус в Україні, з утвердженням незалежної Української держави почався процес оздоровлення наукової термінології, визначення специфіки та шляхів збагачення фахових терміносистем відповідно до рівня сучасного розвитку наук питомо українськими термінами та терміносполученнями. Слід пам’ятати, що жодна мова не має суто своїх терміносистем, без запозичень. Природа наукового стилю така, що він більш або менш інтенсивно, але завжди запозичує лексичні терміни інших мов. По-сучасному його можна назвати інтерактивним.

Таким чином, порівняно з англійською, французькою, німецькою, російською мовами, в яких науковий стиль формувався паралельно з художньо-белетристичним, публіцистичним, офіційно-діловим, розвиток наукового стилю української мови розпочався вже після того, як склався художній стиль. Функціонування наукового стилю української мови багато в чому завдячує діяльності наукових установ.

Читайте також:

1. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
2. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
3. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
4. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
5. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
6. Абсолютні синоніми (наприклад, власне мовні й запозичені) в одному тексті ділового стилю вживати не рекомендується.
7. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
8. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
9. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
10. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
11. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
12. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.

Переглядів: 6027