• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Політика як суспільна діяльність співвідноситься з ін­шими формами суспільної діяльності — економікою, правом, мораллю, релігією.

Що стосується співвідношення політики з економікою, то в колишньому СРСР панувала думка, що економіка важливіша ніж політика, що більше треба займа­тися економікою, ніж політикою. Така думка є трансформацією в масовій свідомості марксистської ідеології “про пер­винність економіки щодо політики”. Інша справа, що най­важливішою стає політика в галузі реформування економіки, оскільки без неї неможливо розв'язати інші суспільні про­блеми.

Співвідношення між економікою і політикою в історич­ному вимірі можна виразити таким чином:

1) закони еко­номічного розвитку визначають зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації;

2) політичні інститути залежать від економічного розвитку, особливо у примітивних суспільствах;

3) політика стримує економічний розвиток або корегує його відповідно до со­ціальних і національних інтересів, особливостей історичної ситуації;

4) політика, враховуючи закони об'єктивного еко­номічного розвитку, забезпечує спокійний перехід від одного економічного укладу до іншого;

5) політика має вирішальний вплив на економіку в перехідних суспільствах, оскільки мо­же стабілізувати або дестабілізувати фінансову систему, стримати інфляцію або розкрутити інфляційну спіраль, створити нову економічну модель і тим самим дати поштовх для культурної модернізації або допустити стагнацію при еклектичному існуванні елементів старої і нової систем.

Політика і мораль як сукупність цінностей і норм неправового характеру пов'язані між собою. Громадськість нама­гається оцінити політику і політиків категоріями справед­ливості, честі, чесності, виходячи із цих цінностей і норм, які існують в суспільстві. Однак колективна мораль не за­вжди співпадає з універсальними цивілізаційними мораль­ними принципами і тому етична оцінка політичної діяльності може мати спотворений характер відносно цивілізаційних моральних стандартів. Так, на Заході подружня невірність може зашкодити політичній кар'єрі, а у посткомуністичних країнах — звинувачення у корупційній діяльності не часто можуть перешкодити політичному успіху.

Крім цього, відсутність жорсткої політичної конкуренції, наявність договірних "нічиїх" між політичними угрупуваннями, відсутність правових механізмів цивілізованого усу­нення своїх конкурентів з арени не дає змоги громадськості адекватно оцінити моральні якості політиків.

Співвідношення між політикою і мораллю можна звести до таких принципів:

1) політика завжди аморальна,

2) 2) для досягнення високоморальних цілей (здобуття незалежності, утвердження слави і величі держави, тощо всі засоби (в тому числі і насильницькі) мають моральне виправдання,

3) ніяка мета не може виправдати аморальні засоби (насиль­ство, брехню, підступність).

Останній принцип дедалі більше знаходить підтвердження у політичній практиці сучасного цивілізованого суспільства. При цьому треба сказати, що мо­ральність політиків в її універсальному цивілізаційному зна­ченні залежить також від ситуації, в якій функціонує політика, а саме:

- ефективності соціального контролю над владними структурами;

- умов політичної конкуренції,

- рівня політичної культури політичних еліт і мас.

Стосовно співвідношення політики і права потрібно за­значити, що ефективність правового регулювання залежить від рівнодії інтересів соціальних груп на політичній арені, а також від рівня економічного і культурного розвитку краї­ни. Така рівнодія інтересів є основою для створення права, яке служить всьому суспільству, а не тільки окремим со­ціальним групам, як це має місце в посткомуністичних дер­жавах. Отже, врівноваження інтересів соціальних груп є умовою вироблення таких правил гри, які не дають змоги одним жити за рахунок праці інших, тобто безжалісно відки­дають паразитичні способи мислення і діяльності. Крім цьо­го, правова система залежить від попередньої правової (а також політичної) культури та економічного розвитку, між­народних відносин. Наприклад, серед сучасних політиків, не­залежно від їхніх ідеологічних орієнтацій, знань чи певних інтересів, мало знайдеться таких, які прямо нехтували б принципами міжнародного права. Отже, право є результат погодження суспільних інтересів політичних суб'єктів через механізм державної влади з метою досягнення певного стану рівноваги, з одного боку, з іншого — умова розв'язання сус­пільних проблем у межах принципу права, а не принципу сили.

Якщо зіставити релігію і політику, то побачимо, що в історії домінування як церкви над державою, так і держави над церквою мало негативні наслідки. Тому сьогодні вико­ристання церкви в політичних цілях, а також втручання церкви в державні справи є суспільно-небезпечним явищем, Держава покликана забезпечити правові гарантії свободи людини і безпеки нації, а церква — умови для внутрішньої свободи людини, морального відродження народу,

Отже, політика як суспільна діяльність має такі ознаки:

1) мета політики — забезпечити панування одних соці­альних груп над іншими, одних інтересів над іншими або узгодження соціальних інтересів; створення механізму реа­лізації спільної волі і спільного інтересу;

2) соціальна функція політики — управління соціальними процесами;

3) суб'єкти політики: держава, партії та соціальні групи, особи, які усвідомлюють свої інтереси, спроможні їх вира­зити і захистити на державному рівці;

4) політика передбачає поєднання практичної діяльності, науки і мистецтва. Тому політик повинен не тільки мати досвід політичної діяльності, але й володіти глибокими гу­манітарними знаннями (юридичними, соціологічними, еконо­мічними), вміти впливати на людей, вибирати найбільш оптимальні варіанти комунікації з масами;

5) засобами політики є сила, право і мораль. Сила як сукупність матеріальних та організаційних засобів примусу й насильства, домінувала в політиці впродовж всієї історії людства. В сучасних цивілізованих країнах переважають здебільшого право і мораль. Оптимальне поєднання, неза­лежно від історичної ситуації, сили, права і моралі потрібне завжди. Якщо не буде розумного співвідношення цих засобів, політика втрачає свою здатність виразити інтегрований сус­пільний інтерес. Скажімо, якщо сила влади не обмежена правом,— це деспотія, і навпаки, якщо влада не спроможна забезпечити виконання правових норм — це розгул анархії і охлократії. Співвідношення між правом і силою в політиці здебільшого залежить від морального стану суспільства. Низький рівень морального стану суспільства потребує збільшення сили влади, а високий — посиленого правового регулювання.

2. Політологія як наука і навчальна дисципліна, її взаємодія з іншими наукам

Поняття "політологія" утворилося з двох грецьких слів - роlitike (державні справи) і logos (вчення). Політична наука як самостійна сфера знань виникає на рубежі Середньовіччя та Нового часу, коли мислителі почали пояснювати політичні процеси з допомогою "земних", а не релігійно-міфологічних ар­гументів. Основи наукової політичної теорії закладають Н.Макіавеллі, Ж. Боден. Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Л. Монтєск 'є, Дж. Віко та ін. У цей час спеціальна галузь знань про політику іменується по-різному - політичне мистецтво, політичне вчення тощо.

Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала формуватися в другій половині XIX ст. У 1857 р. Ф.Лейбер починає читати цей курс у Ко­лумбійському коледжі, в 1880 р. у цьому ж коледжі створюється перша Школа політичної науки, що поклало початок активному формуванню в США системи політологічних навчальних і наукових закладів. 1903 роком датується створення Американської асоціації політичних наук.

У 1896 р. італійський політолог і соціолог Г. Моска публікує книгу "Елементи політичної науки", що дає підстави говорити про поширення політичної науки у Європі починаючи з кінця XIX ст. Процес остаточного становлення політології завершився на Міжнародному колоквіумі з полі­тичних наук (Париж, 1948 р.), який був організований ЮНЕСКО, і де було визначено зміст предмета цієї науки та рекомендовано включити курс політології для вивчення в системі вищої освіти як загальнообов'яз­кової дисципліни.

У радянський період розвитку України політичні проблеми розглядалися такими навчальними дисциплінами, як науковий комунізм, історія КПРС, теорія держави і права та ін., проте їх вивчення мало догматичний, однобо­кий характер. Політологія як новий навчальний курс починає викладатися а усіх вищих навчальних закладах України. При Київському національно­му, Одеському, Дніпропетровському, Харківському, Львівському універси­тетах та інших освітніх закладах здійснюється підготовка спеціалістів, за­хищаються кандидатські та докторські дисертації, видається чимало науко­вої та навчальної літератури, спеціальні журнали та збірники.

У визначенні політології' є кілька точок зору:

• її називають метатеорією політики, яка інтегрує усі галузі наукового знання про політику, зокрема:

- політичну філософію,

- політичну соціоло­гію,

- політичну психологію,

- політичну географію,

- демографію та ін.;

• ототожнюють політологію з політичною соціологією, які, на думку Р. Арона, М. Дюеерже, С. Ліпсета, мають однаковий предмет досліджен­ня і використовують однакові підходи при його дослідженні;

• вважають, що політологія як загальна теорія політики досліджує політику як цілісний об'єкт, а й предметом є специфічні закономірності, притаманні лише цьому особливому виду людської діяльності;

• трактують політологію як систему закономірностей розвитку та функціо­нування політичної культури, в межах якої відбувається політична діяльність;

• іноді політологію визначають як науку про закономірності розвитку та функціонування демократії, її змісту, місця і ролі у політичному житті суспільства;

• поширеним є сприйняття політології як науки, що вивчає політичну систему як сукупність владних інститутів та політичну владу як основу розвитку і функціонування політичної системи.

Враховуючи багатозначність основного терміну "політика", яким опе­рує політологія, і можливості різноманітних способів її характеристик, політологія, на нашу думку, - це наука про політику, про закономірності розвитку політичного процесу, про функціонування політичної системи і влади, про сутність, форми, методи діяльності суб'єктів політики.

Як навчальна дисципліна, політологія включає у себе такі основні ди­дактичні одиниці:

- предмет політології та її методологія;

- історія світо­вої політичної думки;

- розвиток політичної думки в Україні;

- теорія влади і владних відносин;

- політична система суспільства;

- політична культура;

- політичні партії та партійні системи;

- політичні еліти та лідерство;

- світовий політичний процес;

- політичне прогнозування та ін.

Усю сукупність проблем, які вивчає політологія, можна згрупувати у такі умовні розділи:

- вступ до політології,

- історія політичних вчень,

- теоре­тична та практична політологія.

Головне завдання політології як навчаль­ної дисципліни - опрацювання і таке викладення загальнотеоретичного і практичного матеріалу, щоб відповідно до завдань політологічної підго­товки спеціалістів будь-якого профілю, у доступній формі дати їм необхід­ний мінімум наукових політологічних знань.

Об'єктом дослідження політології є сфера політики, політична дійсність, політичне життя особи й суспільства. Політична сфе­ра вивчається й аналізується у поєднанні з особливостями її розвитку, функціонування, зв'язками з економічною та духовною сферами суспіль­ства. Політична сфера є взаємодією в політичному процесі великих і малих соціальних груп, об'єднань громадян, окремих індивідів. Політична сфера включає у себе й соціально-політичні інститути та організації, через які відбувається взаємодія між окремими суб'єктами політики.

Предметом політології є конкретні прояви, процеси, відносини полі­тичної дійсності, які вивчаються політологами. Наприклад, сюди відно­сять такі феномени:

- політична культура,

- ідеологія,

- політичні еліти,

- по­літичні партії та громадсько-політичні організації, рухи,

- владні відноси­ни,

- держава,

- політична система,

- політична діяльність,

- політичне лідер­ство тощо.

Для вітчизняної політології особливо актуальними є проблеми трансформації політичної системи, політичних інститутів та політичних відносин, становлення громадянського суспільства і правової держави, здійснення політичних реформ, становлення багатопартійності тощо.

У цілому усю сукупність проблем, які є предметом політології, можна розділити на такі основні групи:

• ідейно-теоретичне і соціально-філософське підґрунтя політичних про­цесів і явищ, яке систематизує ознаки і характеристики політики, полі­тичні парадигми, які відповідають конкретному історичному періоду;

• політичні системи, політична влада, політичні режими (умови їх роз­витку і зміни), держава, політичні партії, суспільні рухи;

• політичні процеси, політична діяльність, політична участь політич­на поведінка.

Політологія взаємодіє з рядом наук, предметом дослідження яких є окремі аспекти політичної дійсності. Зокрема, це:

- політична філософія,

- політична соціологія,

- політична психологія,

- теорія міжнародної політики, е

- етнодержавознавство,

- історія держави і права,

- політична географія (геополітика) та ін.

Політична філософія вивчає політику як цілісність, її природу, вона розробляє загальні критерії оцінки політики, ідеали та нормативні прин­ципи організації суспільства. Політична філософія акцентує увагу на сут­ності природи політичного світу (добро - зло, справедливість - несправед­ливість, збереження - зміни і т. д.).

Політична соціологія є наукою про взаємодію політичного суспільства (держави) з громадянським суспільством, взаємодію політичних і соціаль­них процесів. Для політології надзвичайно корисними є методологічні розробки соціології щодо проведення емпіричних досліджень (анкетуван­ня, контент-аналізу, експертних опитувань тощо). Соціологія дає політо­логії інформацію про функціонування суспільства як системи, про взаємо­дію різних соціальних груп в аспекті політичних відносин.

Політична географія вивчає взаємозв'язок політичних процесів з просторовим розташуванням держави. Політична історія вив­чає політичні теорії, погляди, інститути, події у їх хронологічній по­слідовності та взаємозв'язку. Політична психологія досліджує соціально-психологічні складові політичного життя суспільства, які формуються на рівні політичної свідомості націй, соціальних груп, окремих особистостей та ін. Вона вивчає вплив на політичну поведінку свідомості, підсвідо­мості, емоцій, волі людини, її ціннісних орієнтацій. Теорія міжнародної політики має предметом свого дослідження зовнішньополітичну діяльність держав, об'єднань громадян, проблеми війни та миру, запобі­гання виникненню міжнародних конфліктів і їх врегулювання тощо.

В останнє десятиріччя виникло чимало спеціальних політичних дисциплін, як-от політичне моделювання, аналіз політичного дискурсу (мови і спілку­вання). Такі науки як кібернетика, логіка, статистика, теорія систем дають політології форму, кількісне вимірювання, конструкції подачі наукових по­відомлень з погляду абстрактних тлумачень політичних явищ і процесів.

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
3. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
4. V. Питання туристично-спортивної діяльності
5. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
6. Автоматизація банківської діяльності в Україні
7. Автоматизація метрологічної діяльності
8. Аграрна політика
9. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
10. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
11. Адвокатська діяльність
12. Аксіоми безпеки життєдіяльності.

Переглядів: 1485