• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Середовище Active-HDL.

Тема 3

Література

1. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування. – К., 2003.
2. Палеха Ю.І. Ділова етика. – К., 2000.
3. Психология и этика делового общения. – М., 2001.
4. Лунева О.В., Хорошилова Е.А. Психология делового общения. – М., 1990.

5. Бороздина Г.В. Психология делового общения. — М., 1998.

6. Психология и этика делового общения: Учебник / Под ред. В.Н. Лавриненко. — М., 1997.

1. Структура спілкування

Враховуючи складність природи спілкування, важливо ро­зібратись у його структурі. Завдяки дослідженням учених виокремлено три взаємопов'язаних сторони спілкування:

— комунікативна — обмін інформацією між індивідами та її уточнення, розвиток;

— інтерактивна — організація взаємодії суб'єктів, які спілкуються, тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідея­ми, а й діями, зокрема при побудові спільної стратегії взає­модії;

— соціально-перцептивна — процес взаємного сприйман­ня й розуміння співрозмовників, пізнання ними одне одного.

У деяких дослідженнях структура спілкування розгля­дається, виходячи з трьох рівнів аналізу (макро-, мезо- і мікрорівні). На першому з них спілкування індивіда з людьми аналізується в інтервалах, рівних тривалості його життя. На мезорівні вивчаються окремі форми спілкування: бесіда, гра, колективне обговорення та ін. І, нарешті, на мікрорівні — одиницями аналізу виступають взаємопов'я­зані дії суб'єктів спілкування: "запитання — відповіді", "по­відомлення інформації — ставлення до неї", "спонукання до дії — дія" та ін.

Виходячи з цього в літературі описано різні моделі спілку­вання. Такої, яка б задовольнила всіх, ще не розроблено. Найпростіша модель — це спілкування в діаді (парі).

2. Функції спілкування

Функції спілкування дуже різноманітні. Існують різні підходи до їх класифікації. Так, за одним з них виокремлю­ють три основних класи таких функцій: інформаційно-ко­мунікативний, регулятивно-комунікативний та афектив­но-комунікативний. Перший із них охоплює все, що є передаванням і отриман­ням інформації у психологічному розумінні цих слів. Ідеться не лише про готову інформацію, а й про таку, що формується, розвивається. Психологи кажуть не просто про її передаван­ня, а про передавання та приймання значень. Спілкування також забезпечує не лише пізнання, а й регуляцію поведінки суб'єктів та їхньої спільної діяльності. З цим класом функцій пов'язані способи впливу людей одне на одного: переконання, навіювання, наслідування та ін. Це регулятивно-комунікатив­на функція. Афективно-комунікативна функція належить до емоційної сфери людини. Річ у тім, що розмаїття людських емоцій виникає й виявляється під час спілкування.

Якщо взяти іншу основу для класифікації, то можна ви­окремити і такі функції спілкування, як організація спільної діяльності, пізнання людьми одне одного, формування та роз­виток міжособистісних взаємин. Використання цієї класи­фікації допомагає зрозуміти, що для культури саме ділового спілкування важливо враховувати всіх суб'єктів спільної діяльності. Вони повинні мати установку на пізнання одне одного та бажання підтримувати доброзичливі взаємини.

Усі функції спілкування спостерігаються в житті й вияв­ляються, як правило, в єдності, доповнюючи одна одну.

3. Спілкування як обмін інформацією, як взаємодія

Розглянемо характеристики різних сторін спілкування. Обмінюючись інформацією, кожний із партнерів є активним суб'єктом у процесі спільної діяльності. Важливу роль при цьому відіграє значущість інформації, завдяки чому партне­ри намагаються виробити загальний зміст, однакове розумін­ня ситуації. Це можливо лише за умови, що інформація прийнята, зрозуміла та осмислена. Тому в комунікативному процесі поєднано діяльність, спілкування й пізнання.

Загальну модель спілкування взято з теорії інформації, де його розуміють як процес, за допомогою якого закодоване певним джерелом (відправником) повідомлення передаєть­ся через канал зв'язку до призначеного пункту (адресата), де відбувається його декодування. За такої моделі комуніка­тивний процес розглядається як обмін інформацією між людь­ми, а основна його мета — забезпечити розуміння інформації, що є предметом обміну.

Обмін інформацією передбачає також психологічний вплив одного партнера на поведінку іншого з метою її зміни. А це можливо лише тоді, коли партнери користуються однією або близькими системами кодифікації й декодифікації, тобто "спілкуються однією мовою".

Ефективність комунікації найчастіше визначається тим, чи вдалося вплинути суб'єктам спілкування одне на одного, чи уточнювалась, змінювалась, розвивалась інформація, дум­ка співрозмовників. Саме в цьому виявляється специфіка людської комунікації на відміну від тієї, що описується тео­рією інформації. Доведено, що на першому рівні обміну ви­рівнюються відмінності у вихідній інформації, яка є в індивідів, котрі вступили в контакт. На другому передаються та прий­маються найважливіші значення (інформування, навчання, інструктаж тощо). І, нарешті, на третьому рівні індивіди праг­нуть зрозуміти погляди та установки одне одного (згода, незгода, зіставлення поглядів).

У соціальній психології виокремлюють комунікацію вер­бальну (словесну) та невербальну. Засобом першої є мова, другої — оптико-кінетичні системи знаків (жести, міміка, пантоміміка), пара- та екстралінгвістична система (інтона­ція, паузи тощо), система організації простору та часу кому­нікації, а також система "контакту очима".

З розвитком комп'ютерних технологій, появою Інтернету почали говорити про віртуальну комунікацію (віртуальне спілкування).

Спілкування — це активна взаємодія його суб'єктів. Вони по черзі діють одне на одного, оцінюють дії, сприймають або не сприймають спрямовані на них думки, оцінки, почуття. Якщо один із суб'єктів виявляє пасивність, спілкування не відбувається. Іноді бачимо таку картину: один із співбесід­ників щось розповідає, інший, як людина ввічлива, начебто слухає, проте зацікавленості змістом розмови не виявляє, до переданої інформації ставиться байдуже. Що ж відбуваєть­ся в цьому разі? Той, хто говорить, не може "перенести" свої думки в голову іншого, залучити його до активного зацікав­леного обговорення. Отже, взаємодії між ними не відбулося.

Як показують дослідження, спілкування сприяє фізичній взаємодії, допомагає в разі потреби спланувати її, змінити, дає змогу об'єднати людей у групи з метою організації їх спільної діяльності, в якій формуються позитивні міжособистісні взає­мини. Особливості останніх певною мірою визначають взає­модію у життєвих ситуаціях. Розрізняють два основних види міжособистісної взаємодії: співробітництво, або кооперацію (досягнення мети одним із суб'єктів сприяє або не заважає реалізації цілей решти суб'єктів), і суперництво, або конкуренцію (досягнення мети одним із суб'єктів ускладнює або взагалі виключає досягнен­ня цілей іншими суб'єктами). Інколи ці види взаємодії по­значаються іншими термінами: згода та конфлікт, пристосу­вання та опозиція, асоціація та дисоціація.

Взаємодія між учасниками спілкування, як правило, су­проводжується сприйманням і розумінням одне одного. Де­які психологи вважають, що відбувається пізнання однієї людини іншою. У загальному плані можна зазначити, що сприймання іншої людини означає відображення її зовнішніх ознак, співвіднесення їх з особистісними характеристиками індивіда та інтерпретацію на цій основі її вчинків.

Під час пізнання одна людина емоційно оцінює іншу, на­магається зрозуміти її вчинки, виробити стратегію зміни її поведінки та побудувати власну. При цьому відбувається усвідомлення себе через іншого за допомогою механізмів іден­тифікації та рефлексії. Перший з них зводиться до уподіб­нення, ототожнення себе з іншим. Це сприяє розумінню парт­нера по спілкуванню, стимулює відповідну поведінку (аль­труїстичну, гуманістичну, емпатійну тощо). Рефлексія у спілкуванні — це усвідомлення того, як суб'єкта сприйма­ють і оцінюють інші.

Відомо, що сприймання та розуміння одне одного залежать від ряду факторів, зокрема від установок, обсягу інфор­мації про інших і різних ефектів. Наприклад, якщо у зв'яз­ку з певними обставинами у нас ще до зустрічі з незнайомою людиною вже було сформовано щодо неї позитивну установ­ку, то, сприймаючи, ми наділятимемо її образ переважно по­зитивними ознаками. В іншому разі інтерпретація тих са­мих рис скоріше за все буде негативною.

Інколи, якщо інформації замало, під час сприймання лю­дям приписуються певні характеристики, яких вони насправді не мають (казуальна атрибуція). У цьому разі негативними характеристиками найчастіше наділяються ті люди, яких ми не любимо, яким не симпатизуємо.

В основу іншої класифікації взаємодії покладено кількість суб'єктів. Це може бути взаємодія між групами, між особис­тістю та групою, між особистостями (діада). Залежно від ро­лей це може бути взаємодія, в якій на групу впливає один з її лідерів, просто член групи. Це може бути взаємодія, в якій певна підгрупа її членів (сукупний суб'єкт) впливає на одно­го з членів. Підгрупа разом із лідером може діяти на одного або на кількох членів. Усі члени групи, у тому числі лідер, впливають одне на одного і кожен сам на себе. Саме ця кла­сифікація, як показало наше дослідження, сприяє побудові концепції становлення культури спілкування, особистісному зростанню тих, хто продуктивно спілкується, переходячи від простих видів взаємодії до складніших, зокрема до спільної діяльності.

4. Види та рівні спілкування

Спілкування — це багатовимірний, поліфункціональний, різновидовий процес. У психології є кілька класифікацій видів спілкування. Вони подають цей феномен різнопланово, зба­гачуючи палітру його характеристик. Найуживанішими є ті, які можна описати так:

— залежно від специфіки суб'єктів (особистість чи група) виокремлюють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування, а також спілкування між особистістю та групою;

— за кількісними характеристиками суб'єктів розрізня­ють самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації;

— за характером спілкування може бути опосередкова­ним і безпосереднім, діалогічним і монологічним;

— за цільовою спрямованістю розрізняють спілкування анонімне, функціонально-рольове, неформальне, у тому числі інтимно-сімейне.

Кожному з нас щодня доводиться контактувати з багать­ма незнайомими людьми. Це спілкування є анонімним. Коли в людини багато контактів одночасно, їй хочеться час від часу зняти нервове напруження, трохи розслабитися, заспокоїти­ся. Тому нерідко люди намагаються уникнути контактів у транспорті чи в черзі: заплющують очі, гортають газети, див­ляться у вікно і т. ін. Якщо ж спілкування відбувається, то на ритуальному рівні.

Спілкування виявляється вже з перших хвилин нашого ставлення до ролі, яку ми обрали. Скажімо, хтось із нас підлег­лий, а хтось керівник. Кожен має діяти відповідно до своїх функціональних обов'язків, дотримуючись правил професій­ної культури у спілкуванні. Але нерідко керівник поводить­ся зверхньо, нехтує людською гідністю підлеглого, розмовляє з ним грубо та безцеремонне. А підлеглий розуміє, що керів­ник тому вдається до таких дій, бо не впевнений у собі, боїться втратити своє місце, за такою формою поведінки прагне при­ховати свою неспроможність. Для функціонально-рольового спілкування дуже важливі доброзичливість, повага до людей, вміння бачити перед собою особистість. Про таке ставлення свідчать, зокрема, посмішка, а також уміння сказати людині щось добре (наприклад, комплімент на фоні антикомпліменту собі: "У Вас така пам'ять, що можна по-доброму позаздри­ти", "Ви так добре працюєте на комп'ютері, я так не вмію"), Нарешті, неформальне спілкування (дуже умовно) перед­бачає обмін духовними цінностями. Воно динамічне, у центрі його — увага до міжособистісних взаємин, а не до престижу чи меркантильних інтересів. Особливим різновидом неформального спілкування є інтимно-сімейне. Воно стосується кожного з нас. Усі ми хочемо, щоб близька нам людина була у спілкуванні з нами культурною, чутливою, розуміла те, що вголос ми не сказали, могла читати по наших очах, за мімікою, жестами те, що нас хвилює. Але треба пам'ятати, що рівень культури близької нам людини залежить від нас. Якщо вона не виправдала наших сподівань, це означає, що ми не змогли їй допомогти, знайти відповідні способи й засоби спілкуван­ня, не показали своїм прикладом, як потрібно поводитись.

Рольові позиції у спілкуванні інколи описують як "при­лаштування зверху", "прилаштування знизу" і "прилашту­вання поруч". Наприклад, люди сідають поруч у тролейбусі. Діють вони, в основному, несвідомо. Один розміститься на сидінні так, що іншому одразу стане незручно. Другий, на­впаки, примоститься лише на краєчку, щоб не потурбувати сусіда. І, нарешті, третій, триматиметься вільно, сяде зручно сам, не потурбувавши сусіда. У всіх випадках пасажири на­чебто і не розмовляють між собою, але рольова позиція, яку вони займають, дає інформацію іншим про кожного.

Цікавою є концепція Е. Берна. Він описує життєві ігри людей, використовуючи позиції, які кожен виявляє в певних ситуаціях, — Батька, Дитини та Дорослого. На думку Е. Бер­на, доцільно виокремити шість рівнів спілкування: 1) "нуль спілкування" або "замкнення на себе"; 2) ритуали (норми спілкування); 3) розваги; 4) ігри (людина думає одне, а демонструє інше з тим, щоб завести другого в пастку); 5) близь­кість; 6) робота (ділове спілкування) [2]. На кожному з цих рівнів людина використовує різні способи і засоби спілкуван­ня, тому що його мета щоразу змінюється.

Бачимо, що є різні підходи до класифікації рівнів спілку­вання. Проте аналіз свідчить, що всі вони, як правило, вклю­чають у тій чи іншій формі три основних рівні:

— маніпулювання (від грубого поводження з людиною до такої поведінки, де зовнішні прояви мають іноді навіть при­ємний характер);

— конкуренція, суперництво (від спілкування, коли "лю­дина людині — вовк", до такого, коли чесне суперництво сприяє певному рухові вперед); співробітництво ("людина людині — людина"). На цьо­му останньому рівні можливе саме олюднення людини, тобто спілкування, в якому виявляються гуманістичні установки, високий рівень його культури.

Описані функції, види, рівні спілкування дають його різно­бічну характеристику. Але більшість людей зводять спілку­вання до простого передавання і отримання інформації, тоб­то до його інформативно-комунікативної функції, не вико­ристовуючи діалог для організації спільної діяльності. Або ж, скажімо, людина не вчиться розпізнавати інших, під час спілкування користується лише стереотипним уявленням про них, не вміє відповідно розшифровувати сукупність за­собів спілкування (насамперед невербальних). Водночас лю­дина, яка володіє культурою спілкування, швидко розбереть­ся в ситуації, яку їй будуть нав'язувати, наприклад, "прилаш­туванням зверху". Вона зуміє підняти подальшу бесіду з парт­нером на рівень, коли не принижуватимуться гідність і честь обох співбесідників.

Отже, знання про характерні особливості спілкування для кожного, хто їх засвоїть і зуміє застосовувати на практиці, стануть "кермом і вітрилом", які допоможуть гідно жити та ефективно спілкуватися, до того ж духовно зростати самим і допомагати в цьому іншим. Такі знання й уміння допомо­жуть позбутися багатьох ускладнень у взаєминах людей.

У діловому спілкуванні розрізняються сім можливих його рівнів, знання яких дає змогу краще розібратися в ситуації, глибше її зрозуміти, зробивши певні висновки, що стосуються як системи управління, так і встановлення підприємницьких контактів.

У книзі психолога О.Б.Добровича «Вихователю про пси­хологію і психогігієну спілкування» називаються такі рівні: примітивний, ігровий, маніпулятивний, діловий, стандартизований, духовний, конвенціональний (погоджувальний).

Зрозуміло, що кожен з названих рівнів може проявлятися в різних ситуаціях, які диктують і відповідні людські відносини. Скажімо, одна справа спілкування на вулиці, в транспорті, в магазині, і зовсім інша — на офіційному прийомі, а ще інша — в безпосередніх ділових стосунках, в управлінських та підприємницьких контактах, де можуть існувати різні взаємини: рівноправні, підлеглі, нерівноправні і тоді висуваються свої критерії з однієї чи другої сторони. Одна справа, коли управлінці і підприємці виступають як рівні і рівноправні партнери, і зовсім інша, коли один з них відчуває певну залежність і, особливо, коли починає проявлятися їх нерівноправність. Коли ту чи іншу справу вирішують рівноправні представники фірми, концерну чи відповідальні особи на найвищому державному рівні, то за ними завжди стоїть їх фінансове, економічне, політичне становище чи інша досить впливова сила, яка урівнює обох в діловому спілкуванні.

Для прикладу, при всіх економічних негараздах і глибині кризової ситуації, Росія може вести розмови із США на більш-менш однаковому рівні, оскільки володіє потужним ядерним потенціалом, з яким інша сторона змушена рахуватися. Для України, в її нинішньому стані, така рівноправність, скільки б про неї не говорили політики, просто неможлива.

Це ж стосується і сфери управління. Адже сфера управ­ління будується, в основному, по вертикалі, в якій становище підлеглого так чи інакше залежить від начальника. Тут по­гляди, якщо можна так висловитись, зверху вниз в одного і знизу вверх — у іншого.

1. Директорії Active-HDL:

ü Директорія Bin - зберігає всі файли, що виконуються Active-HDL.

ü Директорія Books - містить файли документації (в форматі Winhelp і форматі HTML).

ü Директорія Dat - містить допоміжні файли даних, наприклад файл LICENSE.DAT і тимчасові файли, що використовуються в процесі функціонування випробувального стенда.

ü Директорія Perl - містить виконувані процедури PERL - ті, що використовуються в Майстрах VHDL для випробувального стенда.

ü Директорія Waves - містить допоміжні вихідні файли VHDL, що використовуються для автоматизації побудови WAVE тестів для випробувального стенда

ü Директорія Drivers - зберігає драйвери.

ü Директорія Evita - містить програму по вивченню VHDL - Evita.

ü Директорія Mmvhdl - містить METAMOR VHDL Логічний Компілятор.

ü Директорія Ех - містить METAMOR приклади VHDL кодів, що синтезуються.

ü Директорія Vhdljib - містить стандартні бібліотеки METAMOR VHDL.

ü Директорія Perl - зберігає вільно розповсюджуваний інтерпретатор PERL.

ü Директорія Bin - зберігає вільно розповсюджувані програми інтерпретатора PERL.

ü Директорія Projects - містить проекти Active-HDL.

ü Директорія Script - містить основні сценарії, що реалізовують головні команди Active-HDL Кожний файл сценарію має розширення *. BAS) і реалізує окрему команду.

ü Директорія Template – зберігає файли шаблонів, що використовуються в Language Assistant.

ü Директорія Vlib - містить стандартні бібліотеки, що компілюються і які поставляються разом з Active- VHDL, а також файл конфігурації бібліотеки LIBRARY.CFG

Читайте також:

1. Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище
2. Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище
3. Антропогенний вплив на навколишнє середовище
4. Антропогенний вплив на навколишнє середовище УКРАЇНИ
5. Антропогенний вплив на природне середовище та сучасні екологічні проблеми
6. Антропогенний вплив – це будь-який вплив, що здійснює людина на навколишнє середовище та його ресурси.
7. Бізнес-середовище: Аналіз п’яти сил
8. Виробниче середовище: сутність і основні чинники.
9. Виховне середовище, його роль у формуванні виховної системи класу.
10. Відповідальність підприємництва перед навколишнім природним середовищем.
11. Внутрішнє і зовнішнє середовище організації
12. ВНУТРІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

Переглядів: 1032