Категорії культурології

Кожна наука, як відомо, має свій категоріальний апарат або систему категорій, за допомогою якої здійснюється осмислення та відображення предмету відповідної галузі. Під категоріями розуміють найбільш загальні поняття, які відображають універсальні властивості й відношення об’єктивної дійсності.

Категорії культурології є найбільш фундаментальними поняттями про культурні закономірності, явища, процеси і зв’язки, на основі яких здійснюється систематизація культурних феноменів та розробляється методологія їх пізнання.

Категорія культурології формуються і збагачуються змістом разом з розвитком науки, відображають її потреби в розчленуванні і синтезі дійсності. Категоріальний апарат культурології достатньою мірою ще не розроблений. Його формування здебільшого відбувається шляхом запозичення понять з інших наук та певною мірою переосмислення їх змісту з метою застосування до аналізу культури.

Представники багатьох культурологічних шкіл і напрямків використовують свій методологічний арсенал і відповідні категорії. Запозичення багатьох категорій, наприклад, з культурної антропології, виявляється малопродуктивним.

Як система знань, категорії і поняття культурології викладаються у відповідних публікаціях довідкового характеру, підручниках, посібниках. В наш час видана двотомна енциклопедія на російській мові – „Культурология. ХХ век”, в якій містяться визначення основних понять культурології. Разом з тим слід наголосити, що в культурологічній літературі містяться різні підходи щодо визначення категорій культурології, деякі з них дещо спрощено визначають ознаки і властивості культурних процесів та явищ.

До найбільш усталених культурологічних категорій можна зарахувати такі: культурні об’єкти (культурні риси, артефакти, культурні системи і конфігурації), культурні процеси (культурогенез, функціонування культури, відтворення культури та ін.), культурні властивості (функціональність, семантичність, універсальність, локальність, унікальність культури та ін.), культурні функції (соціокультурна організація та регуляція, пізнання, акумуляція, селекція та трансляція соціокультурного досвіду та ін.), культурні норми (зразки, правила, традиції, стиль, мода та ін.), культурні позначення (знаки, символи, образи, культурні тексти та ін.), процеси і результати засвоєння культурного досвіду індивідами (соціалізація, інкультрація, акультурація, навчання та ін.), міжкультурні взаємодії (запозичення, культурна дифузія, культурний синтез та ні.) тощо.

Розглянемо зміст деяких із категорій культурології, з’ясування яких дозволить полегшити працю з навчальною літературою при вивченні наступних тем курсу.

Артефакт (від лат. Artefactum - штучно створений) – будь-який штучний об’єкт, фізичний предмет, ідея або образ, технологія, форма поведінки або оцінка.

В культурології артефакт розглядають як втілення в конкретному продукті, дії, інформаційному повідомленні певної культурної форми. Одна культурна форма може бути втілена в різних артефактах. В культурах традиційного типу артефакти образів, ритуалів, церемоніальних дій вирізняються незначною варіативністю щодо певного зразку, культурної форми. В культурі індустріального і постіндустріального типу варіативність щодо культурної форми стає характерним явищем, віддзеркалює специфічні особливості індивідуального сприйняття автором певної культурної форми.

Артефакт можна розглядати не лише в аспекті матеріального втілення певної форми, але й в комунікаційному аспекті (як засіб спілкування, носій символів і таке інше).

Слід зазначити, що в сучасній естетиці розрізняють поняття „артефакт” і „художній твір”. Артефакт розглядається або як технічна репродукція твору, тиражування оригіналу, або як виконання (інтерпретація) його певним артистом.

Вивчення артефактів та їх систематизація під час археологічних досліджень є основою для подальших культурологічних узагальнень.

Культурна форма. Поняття культурної форми використовується в культурологічній літературі неоднозначно. Разом з тим поступово формується загальне уявлення про культурну форму як спосіб відображення певного змісту культури та розуміння того, що вона є „атомарним” елементом культури, поєднання яких утворює культурні системи, стильові феномени і таке інше.

Культурна форма – сукупність відмітних суттєвих ознак і рис будь-якого культурного об’єкту (явища), які виражають його утилітарні або символічні функції та на підставі яких відбувається його ідентифікація. Інакше кажучи, мова йде про ті ознаки і риси, які є суттєвими і на підставі яких одну культурну форму можна виділити серед інших і надати їй певне визначення.

Слід розрізняти культурну форму від самого культурного феномена, його культурно-історичної дійсності, тобто наділеному різноманітними ознаками. Конкретним проявом культурної форми є артефакт. Але артефактів, які відтворюють одну й ту ж саму форму, може бути велика кількість, а культурна форма виявляє себе як певний зразок, який, будучи реалізованим, втіленим у дійсність, набуває специфічних рис.

Існує велика кількість культурних форм. Поняття форми культури розповсюджується на матеріальні предмети, споруди, продукти духовного виробництва (ідеї, знання, вірування і т.п.), види колективної самоорганізації (соціум, етнос, нація, сім’я і таке інше), мови культури.

Форми культури – це також різні форми людської життєдіяльності, в тому числі і способи, правила, норми і моделі поведінки. Поняття культурної форми розповсюджується і на технології діяльності.

До найбільш великих культурних форм належать національні культури і регіональні культури. Вирізняють також інші культурні форми – елітарна культура, масова культура, народна культура. Деякі форми отримують інтернаціональний характер (філософія, наука, мораль, мистецтво і таке інше). В якості культурних форм розглядають традиції, звичаї, музеї, бібліотеки, процеси навчання і виховання тощо.

Культурні риси – сукупність зовнішніх ознак або проявів культурного об’єкту, які дозволяють певним чином його охарактеризувати (виявити призначення, мову репрезентації, належність до матеріально-побутової чи духовно-інтелектуальної культури).

Слід звернути увагу на те, що в сукупності зовнішніх ознак культурного об’єкту є як неспецифічні, так і специфічні ознаки. До неспецифічних ознак належить ті, які притаманні не лише одному об’єкту, але й іншим об’єктам. Специфічні ознаки дозволяють виділити один об’єкт серед інших.

Універсалії культури – загальнолюдські репрезентації культурного досвіду і діяльності, які в символічній формі відображені в пам’яті, образно-світоглядних конструкціях, етимологічних цінностях мови і мистецтві. Це поняття більшою мірою застосовують в культурній антропології.

В широкому значення поняття „універсалії культури” відображає ті норми, цінності, правила, традиції і властивості, які притаманні всім культурам, тобто вони є своєрідними інваріантами елементів для культур різних націй, етносів, народів.

Існує декілька підходів до виокремлення таких інваріантних елементів культур. Антрополог Дж. Мєрдок ще в середині ХХ століття виокремив 70 універсалій, серед яких: космологія, кооперація праці, розподіл праці, освіта, етика, віра в надприродне зцілення, магія, міфологія, релігійні ритуали, уявлення про душу, уявлення про кінець світу, танці тощо.

Поняття універсалії культури виникає як наслідок багаточисельних пошуків культурологів з виявлення закономірностей культури та її внутрішньо стійких структур та елементів.

Культурний зразок – поняття, яке має декілька значень: а) структурний зразок культури, стереотипи поведінки, які склалися в певній культурі; б) стійка конфігурація зв’язків людей між собою, з предметним і природним середовищем.

Термін „культурний зразок” інколи застосовують як синонім до терміну „патерн”, який був застосований американським антропологом Р. Бенедиктом (1887 – 1948 рр.) у 1934 р. для позначення загальних „атрибутів” або „стилів”, які складають основу тієї чи іншої культури. Патернами називають культурні теми, навколо яких йшло формування культури. В одних культурах провідною була тема рівності та справедливості, інших – індивідуальна відповідальність і т. п.

Деякі антропологи ототожнювали патерни з універсальними зразками культури. Американський антрополог А. Л. Крьобер (1876 – 1960 рр.), як вважають дослідники його творчості, поряд з поняттям патерна застосовує запропоноване ним же поняття „конфігурація культури”. Кульмінаційні періоди розвитку будь-якої культури він розглядає як розгортання можливостей, що містяться в культурному патерні. Він схилявся до ототожнення зразка зі стилем або з поняттям системи цінностей.

В сучасній культурній антропології, культурології та мистецтвознавстві поняття зразок (патерн) застосовується в більш широкому значенні і позначає як матеріальні предмети, так і способі дій, зразки повсякденної поведінки, жанри і стилі художньої творчості, форми економічних, політичних і релігійних відношень, відповідні норми дій та оцінок.

Культурна норма (від лат. норма – зразок, правило) – загальноприйняті в тій чи іншій спільності правила і стандарти, які сформовані на основі спільних уявлень людей про належне та бажане та призначені для регулювання взаємовідносин між людьми, ставлення до навколишнього середовища, пам’яток культур тощо.

Культурні норми як складова частина суспільних норм посідають важливе місце у комплексі засобів і методів, які особливим чином регулюють життєдіяльність людей в будь-якій сфері. Нормативне регулювання відношень у суспільстві передбачає добровільне і свідоме прийняття кожною людиною розповсюджених у культурі норм. Перші нормативні моделі поведінки, що узагальнювали безпосередній досвід людських стосунків, виступали у вигляді заповітів пращурів, табу, заборон, традицій. Джерелом виникнення норм є цінності і оцінки. Разом з тим норми слугують за еквіваленти та критерії оцінок.

Існує два підходи щодо розуміння культурних норм. В широкому розумінні йдеться про соціокультурні норми. Сучасна типологія культурних норм враховує традиції, звичаї, звички, табу, закони, моду, смаки, захоплення, вірування та знання. Вважається, що одна з перших типологізацій культурних норм, яка була запропонована у 1906 р. У. Самнером (1840 – 1910 рр.), включала звичаї, вдачу і закони.

Інший підхід щодо типологізації норм здійснив американський соціолог Талкотт Парсонс (1902 – 1979 рр.), який, зокрема, виокремив: · норми, які встановлюють порядок в суспільстві в цілому та в певних групах; · економічні норми; ·політичні норми; · власне культурні норми, які стосуються галузі комунікації та соціалізації.

Існують норми, які за будь-яких обставин є обов’язковими, безумовними і виступають в якості категоричних повелінь. Такі норми називають імперативними. Імперативною нормою є, наприклад, заповідь „Не вбий” або відомий категоричний імператив І. Канта. Деякі норми не є жорсткими і уможливлюють певну варіацію поведінки в залежності від умов. До таких норм належать певні правила та зразки поведінки.

Ментальність (від лат. Mens (mentis) - спосіб мислення, склад (душі) – характеристика специфіки сприйняття та тлумачення світу в системі духовного життя того чи іншого народу, нації, соціальних суб’єктів, що уособлюються певними соціокультурними феноменами. Зміст ментальності, як зазначає С. Б. Кримський, задається усталеними, карбованими історичним досвідом формами і способами виразу інтелектуальних та емоційних реакцій, стереотипами поведінки та архетипами культури [16, с. 11].

Ментальність характеризується і як рівень індивідуальної та суспільної свідомості, що втілює константи життєвих настанов і моделей поведінки, емоцій, налаштувань та культурних традицій певних соціумов.

Архетипи (від грец. Arhe – початок і typos – слід, відбиток) в широкому розумінні наскрізні символічні структури історії культури, асоціюють певний тематичний матеріал свідомого та підсвідомого функціонування людських цінностей.

Артефактами можуть виступати як міфологеми (на зразок фантастичних уявлень про небо, землю, пекло), чи як раціональні утворення (типу наскрізних для історії науки уявлень про атоми, образи хаосу і порядку).

В аналітичній психології вчення про архетипи розроблялося швейцарським психологом і засновником аналітичної психології К. Юнгом (1875 – 1961 рр.), який пов’язував їх з символічними структурами „колективного підсвідомого”. В культурології використовують поняття культурні архетипи, під якими розуміють основні елементи культури, які формують константні моделі духовного життя. Розрізняють універсальні та етнічні культурні архетипи. Архетипічні образи завжди супроводжували людину, вони є джерелом міфології і мистецтва.

Соціокультурна організація – ціннісно-нормативний аспект соціальної організації спільнот або їх сегментів, який формує світоглядні, ідейні або моральні основи для їх соціальної консолідації, регуляції, комунікації та відтворення.

Це визначення запропонував А. Флієр, виходячи з того, що соціальна організація як певна упорядкованість у формах існування і спільної життєдіяльності людей детермінується не лише подібністю їх соціально-значущих цілей, потреб та інтересів, але й близькістю ціннісних настанов, світосприйняття, вірувань, моральних принципів, способів само ідентифікації тощо.

А в понятті „соціокультурна організація” зроблено акцент на обумовленість усіх соціальних зв’язків і форм життєдіяльності людей культурною спадщиною, духовною сферою суспільства. Усі перелічені в цьому контексті складові (цінності, знання, моральні принципи, вірування, ідеї і таке інше) ідеаціональну складову соціальної організації.

Культурна система – певним чином упорядкована сукупність культурних рис і форм, яка історично склалася на практиці деякої людської спільноти та розглядається з точки зору її типічності, універсальності

У випадку, коли певна культурна система розглядається не з позиції виявлення типового, а з метою дослідження неповторності поєднання елементів системи, її унікальності, використовують поняття культурної конфігурації.

Таким чином, будь яка конкретно-історична культура може бути розглянута і як власне культурна система, і як культурна конфігурація (акцент на неповторність цієї системи).

Поняття культурної системи має велике значення для виявлення цілісності та упорядкованості певних культур, виявлення універсальності, яка притаманна всім культурам. Типологізація культурних систем здійснюється за різними ознаками, що дозволяє вивчити їх з різних аспектів і на різних рівнях.

Культурні інститути – установи і організації, які виконують функції створення, використання, збереження або трансляції культурно значущої продукції, а також ті, які займаються професійною підготовною фахівців в цій галузі (навчальні заклади, бібліотеки, музеї, галереї, театри і т. і).

В широкому значенні поняття „культурні інститути” включає також певні соціокультурні практики, певний порядок (норми) та процедури здійснення будь-якої культурної функції (традиції, ритуали, художні стилі, інститут ініціації, інститут художньої критики тощо).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Структура культурологічного знання	\|	Методи культурологічних досліджень

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.