Структура культурологічного знання

Особливий характер об’єкту і предмету культурології, її інтегративний характер зумовлюють також складність процесу визначення її структури. Розглянемо структуру культурологічного знання, яку запропонував А. Флієр [5, с. 373]. В залежності від об’єкту дослідження виокремлюють два профілі пізнання: власне культурологію (у вузькому розумінні слова) і культурознавство. Власне культурологія – це інтегративне знання про цілісний феномен культури в реальному історичному часі і соціальному просторі існування. Культурознавство – це сукупність окремих наукових дисциплін, які вивчають певні підсистеми культури (економічна, політична, правова, релігійна, художня та інші культури).

До наук про культуру відносять: · етнологію, · етнографію, · соціологію культури, · філософію культури, · психологію культури, ·мистецтвознавство та інші. Поняття „науки про культуру” було введено в наукове застосування М. Вебером з метою позначення дисциплін, які „намагаються пізнати життєві явища в культурному значенні”.

Розглядаючи питання про структуру культурологічного знання слід звернути увагу на дискусійний характер співвідношення предмету культурології та предметів дослідження інших наук про культуру (Див. мал. 2).

Мал. 3. Співвідношення предмету культурології та предметів дослідження інших наук про культуру

Культурна (соціальна) антропологія – це галузь наукового пізнання, яка вивчає зміст спільної життєдіяльності людей. Вона виникла у ХІХ столітті насамперед як наука про культуру народів Півночі та Південної Америки, Африки, Австралії та Океанії в межах антропології як галузі наукового пізнання, що зосереджена на вивченні проблем існування людини в природному і штучному середовищі. До антропологічних дисциплін належать археологія, етнографія, етнологія, фольклор, лінгвістика, фізична і соціальна антропологія. Існує і дещо розширене розуміння антропології, за якого в її складі виокремлюють:

· власне антропологію або природну історію людини з такими її дисциплінами як ембріологія, біологія, анатомія, психофізіологія;

· палеонтологію – вчення про ранні стадії розселення людини на Землі, її поведінку та звичаї;

· соціологію, яка вивчає відношення між людьми;

· лінгвістику;

· міфологію;

· соціальну географію;

· демографію, яка надає статистичні данні про склад та розподіл людської популяції.

В історії становлення антропології як галузі наукового пізнання виділяють наступні періоди: етнографічний (1800 – 1860 рр.), еволюціоністський (1860 – 1895 рр.), історичний (1895 – 1925 рр.). В 20 – 30 рр. в США виникає психологічна антропологія, предметом якої було вивчення пізнавальної та повсякденної діяльності індивіда в умовах різного культурного середовища. В середині 50-х років виникає соціальна та когнітивна антропології. Предметом останньої було вивчення когнітивних категорій, які складають основу мислення і культури. В основі когнітивної антропології культура розглядалась як система символів і як особливий спосіб пізнання людиною світу. Дещо пізніше, в 60 – 70 рр. формується як напрямок символічна антропологія (К. Леві – Стросс; В. Тернер та ін.).

Існує точка зору, згідно з якою культурологія – це галузь культурної антропології, яка вивчає культуру як цілісну і впорядковану систему, котрій притаманні власні, відмінні від суспільних, закономірності функціонування і розвитку. У такому контексті, як зазначає О. І. Погорілий, вона виступає теоретичною основою культурної антропології. Родоначальником цієї точки зору був визначний американський етнолог Леслі Уайт.

Згідно з іншою точкою зору, культурологію не можна вважати галуззю культурної (соціальної) антропології, оскільки предмет її значно ширший, бо інтегрує ті уявлення про культуру, які розвиваються у межах філософії, психології, мовознавства, мистецтвознавства та ін. Такий підхід є найбільш поширеним серед сучасних культурологів, які вважають культурну (соціальну) антропологію одним із напрямків фундаментальних культурологічних досліджень.

Філософія культури – філософська дисципліна, що вивчає культуру у всій багатоманітності її історичних форм та багатоманітності структурних модифікацій. Вона постає як методологія культурології, оскільки забезпечує її пізнавальні орієнтири та засоби вивчення явищ культури. Як самостійна сфера філософського осягнення культури філософія культури сформувалася наприкінці 18 - на початку 19 ст. і суттєво вплинула на формування наук про культуру. Разом з тим, інколи філософію культури ототожнюють з теорією культури і включають до складу культурології як науки.

В Росії, за свідченням А. І. Кравченко, в складі культурології виокремлюють наступні складові: теорія культури (філософія культури), історія культури (світова художня культура), прикладна і емпірична культурологія (антропологія і соціологія культури) [9, с. 9].

Соціологія культури – інтегральна комплексна дисципліна, яка вивчає структури і функціонування культури у зв’язку із соціальними структурами і інститутами. Особливу увагу вона приділяє загальним закономірностям суспільного функціонування культури, конкретним механізмам взаємодії культурної сфери з іншими соціальними сферами, особливостям культурної діяльності як одного з різновидів соціальної активності. На відміну від філософії культури і соціальної філософії, соціологія культури вивчає суспільні явища як певні, локалізовані у просторі і часі утворення, доступні для спостереження, опису, вимірювання та інших методів емпіричного аналізу. Об’єктом соціології культури виступає діяльність спільнот і груп – носіїв культурних уявлень, цінностей, стилів і норм поведінки, а також інституційна структура, в рамках якої така діяльність розгортається. Вивчаючи свій об’єкт, вона спирається на загальні положення соціологічної теорії, галузеві соціологічні теорії (соціологія дозвілля і вільного часу, соціологія мистецтва, соціологія освіти та інше) та висновки філософії культури, культурології, етнології, психології та інших наук.

Історія – це реальний процес розвитку суспільства, його типів, окремих цивілізацій, етносів, країн, а також форм, сфер, явищ та інших виявів життєдіяльності суспільства. Історія культури – це галузь історичної науки, яка досліджує культурні феномени та культури народів в їх динамічних, діахронічних аспектах. Вона вивчає культурні артефакти, явища та культурні процеси минулого з метою конкретнішого розуміння сучасного та визначення перспектив розвитку в майбутньому. Без засвоєння культурних надбань неможливо уявити формування культурології як науки. На основі історично-порівняльного аналізу культур різних народів, етносів і спільнот здійснили культурологічні дослідження М. Я. Данилевський („Росія і Європа”), О. Шпенглер („ Занепад Європи”), А. Дж. Тойнбі („Дослідження історії”) та інші вчені. Разом з тим в сучасній культурології склався окремий напрям досліджень – історична культурологія, який, на відміну від історії культури, зосередив увагу не лише на методологічно коректному описі історичних культур як стійких системних цінностей, але й на вивченні соціальний реалій часів, що минули. Історична культурологія звернена переважно до типових „соціальних конвенцій”, які поділяються людьми певної спільноти і є практичними регуляторами колективних форм їх існування (цінності, норми, звичаї, ритуали, ментальності, закони, етикет, механізми соціалізації та інкультрації тощо). „Класична” історія культури як галузь історичної науки, вивчала не стільки соціальні реалії, скільки інтелектуальні та образні рефлексії епохи – вербальні і невербальні „тексти „ культури, авторські інтерпретації світоглядних, екзістенціональних та інших проблем, втілених у відповідних філософських, релігійних, міфологічних, художніх, епістолярних та інших творах. Історична культурологія вивчає макродинаміку історико-культурних процесів в рамках історичних епох, формацій, цивілізацій і етносів, соціальних класів та груп, розробляє методологію і методику вивчення дифузії та змін культурних форм, діяльності культуротворчих інститутів, типологізації і реконструктивного моделювання історичних культурних систем.

В структурному аспекті історична культурологія складається з декількох напрямів наукових досліджень, зокрема: теорії пізнання історичної динаміки культури; історичної антропології, яка вивчає антропологічні основи історичної мінливості культури і здійснює реконструктивне моделювання історичних явищ культури та їх систем; культурологічного народознавства; історії спеціалізованих галузей культури, яка розробляє методологію вивчення спеціалізованих галузей людської діяльності (економічну, політичну, правову, наукову, релігійну, художню та ін.) і видів соціальної взаємодії (образи, ритуали, вербальні і невербальні мови комунікації, етикет та ін.); культурної компаративістики, яка розробляє принципи типологізації різних явищ культури, історіографії історії культури та інші.

В залежності від методології досліджень можна виокремити соціальну і гуманітарну культурології. Соціальна культурологія досліджує переважно механізми, процеси і форми соціокультурної організації і регуляції колективного життя людей (цінності, норми, звичаї, технології діяльності, мови комунікації тощо) і спирається на раціонально-пояснювальну методологію.

Гуманітарна культурологія зосереджує увагу на вивченні процесів і форм самосвідомості культури, інтерпретації буття з точки зору смислів, які втілені в тестах культури. На відміну від соціальної культурології, вона спирається на описово-інтерпретаційну методологію.

За цілями та предметними галузями розрізняють фундаментальну і прикладну культурології (див. мал. 3).

Предметні напрямки:

культурна (соціальна) антропологія
історична культурологія
психологічна антропологія
культурна семантика та інші

Предметні напрямки:

Управління культурою
Соціокультурне проектування
Охорона культурної спадщини
Соціокультурні аспекти освіти
Культурно-просвітницька діяльність та організація дозвілля
Музеєзнавство
Інформаційно-бібліографічна і архівна справа

Мал. 4 Структурування культурології за цілями та предметними галузями

Фундаментальна культурологія досліджує найбільш загальні закономірності розвитку та функціонування культури, розробляє понятійний каркас науки та методи дослідження. Прикладна культурологія займається розробкою технологій прогнозування та практичної регуляції культурних процесів у суспільстві.

Під культурними процесами розуміють зміни в часі між станами культурних систем і об’єктів, а також типові моделі взаємодії між людьми і соціальними групами. До них належать, зокрема, процеси інновацій у вигляді технологій і знання, перетворення культурних форм в зразки, норми і правила поведінки, формування етнокультурних систем.

Культурологічні знання дозволяють досліджувати та впливати на процеси взаємодії культур різних народів, виявляти соціокультурні причини конфліктів, що виникають на національному і релігійному ґрунті. Культурологія в її практичному вимірі є незамінною в справі проектування культурної політики, створенні законів та нормативно-правових документів, регулюванні діяльності інститутів культури (науки, мистецтва, освіти та інші). Особливої ваги набирають прикладні культурологічні дослідження в сфері соціалізації та інкультурації індивіда.

В межах прикладної культурології формуються такі напрямки досліджень, як управління культурою, соціокультурне проектування, охорона культурної спадщини, соціокультурні аспекти освіти, музеєзнавство, архівна справа та інші.

Культурологію, як базову навчальну дисципліну, почали вивчати в системі вищої освіти України в 2003 році.З того часу почали з’являтися стандарти, програми і навчальні посібники з дисципліни. Слід зазначити, що на відміну від попереднього курсу „Українська і зарубіжна культура”, дисципліна „Культурологія” не обмежується розглядом історії культури, а, навпаки, розширює його за рахунок філософського, антропологічного і соціального аспектів аналізу культури.

Культурологія в Україні – досить молода галузь знання. Вона почала активно розвиватися в останнє десятиліття. Тривалий час культурологія вимушена була існувати в межах радянської ідеологічної традиції, розвиваючи переважно культурно-історичний напрям. Нині вітчизняна культурологія виходить з кризового стану, долає відсутність оригінальних концепцій і прагне інтегрувати знання різних наук в цілісну систему. В ній, на думку І. І. Тюрменко, можна виокремити такі напрями досліджень, як історія культури, філософія культури, соціологія культури та психологія культури, лінгвістична культурологія[7, с.6].

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Специфіка культурологічного знання	\|	Категорії культурології

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.