Специфіка культурологічного знання

Культурологія виникла на перетині філософії, історії, антропології, мовознавства, етнографії, археології, мистецтвознавства, релігієзнавства, соціології і психології. Базисом культурологічного знання, його джерелом виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються конкретні феномени культури. Ці та інші науки „підпитують” культурологію своїми методами, теоретичними і емпіричними дослідженнями. Культурологи не просто запозичують ці здобутки, але творчо їх застосовують. Здійснюючи комплексні дослідження, вони спираються на методи інших наук та напрацьовують свої специфічні підходи щодо аналізу такого складного феномена як культура.

Культурологія таким чином є інтегративною сферою знання і належить до соціогуманітарних наук. Саме інтегративний характер культурології зумовлює її специфічні риси, які проявляються як у визначенні об’єкта і предмети дослідження, так і в методологічних засадах досліджень, рівні узагальнення знань, застосуванні категоріального апарату, діалогічному характері культурологічного знання та її функціях.

Інтегративний характер культурології вказує на те, що вона одночасно належить до галузі соціального знання (цьому сприяє соціологія культури і антропологія), яке використовує кількісні методи збору даних, і гуманітарному знанні (завдяки філософії культури, мистецтвознавству та історії), яке спирається на нестрогі моделі, оціночні судження і якісні методи.

Подвійний статус науки дозволяє комплексно досліджувати культуру в її цілісності, але разом з тим вимагає поєднувати два несхожих підходи аналізу дійсності. Для гуманітарних наук головним є пізнання духу культури, цінностей, а для соціальних наук головним є дослідження емпіричних фактів, які обробляються статистичними методами з метою виявлення тенденцій і закономірностей певного культурного процесу, побудови відповідних формально-математичних моделей.

На відміну від інших наук, що вивчають окремі аспекти культури, культурологія досліджує питання найбільш загального, універсального характеру – формування, існування і зміни культури як цілісного явища. Разом з тим, предметом культурологічного пізнання є не вся культура – це під силу лише всій сукупності соціальних наук. Культурологія постає в якості інтегративної методологічної основи дослідження культури як цілісної системи. Незважаючи на відсутність єдиного підходу щодо визначення поняття культури в різних напрямах культурологічного дослідження, все ж таки чітко простежується спроба узагальнити предметну галузь пізнання.

На думку А. Я. Флієра, культурологія обмежує розгляд культури комплексом нормативно-регулятивних, знаково-комунікативних і цінностно-смислових аспектів соціально-відтворювальних механізмів і засобів, що забезпечують колективний характер форм життєдіяльності людей, трансляцію соціокультурного досвіду від покоління до покоління. В цьому смислі культурологія може розглядатися як наука, що вивчає людину і суспільство, але в чітко означеному ракурсі (мал. 1).

Нормативно-регулятивний аспект розгляду культури робить наголос на способах (технологіях) організації спільного життя людей і домовленостях (соціальних конвенціях) з приводу припустимості і доцільності тих або інших способів задовільнення певних потреб.

Мал. 1 Основні аспекти вивчення культури культурологією

Ціннісно-смисловий аспект культури репрезентований певним чином упорядкованими знаннями людей про оточуючий світ і його смисли, а також ціннісною оцінкою соціокультурного досвіду, накопиченого людьми на протязі історії. Тобто, культура в цьому аспекті постає як система знань і уявлень людей, яка розглядається через призму соціального досвіду. Досвід наділяє ці знання і дії значущим для людини смислом. Смисл може набувати для людини як раціонального вираження, так і залишатись прихованим у несвідомих глибинах душі. Проте у будь-якому разі людина, як суб’єкт культури, носій екзистенційних орієнтирів, наділяє простір свого існування смислами. А смисл визначає універсальне ставлення людини до навколишнього світу. Слушною в цьому контексті є думка О. Л. Шевнюк про те, що смисли, які є значущими для багатьох людей, опосередковують їх відносини зі світом і собі подібними та утворюють простір культури [17, с. 22]. Культурологія заявляє про себе як про науку, що досліджує смисловий світ культури і смисл людського життя в його співвіднесенні зі смислом усього існуючого.

Знаково-комунікативний аспект вивчення культури репрезентує предмет культурології як семіотичну систему. Наголос при цьому робиться не на технічних механізмах породження, фіксації, трансляції і розкодуванні інформації, а саме на змісті інформації, що міститься в певних символах та текстах культури.

Культурологія розглядає також процеси і способи соціального відтворення суспільства. Мова йде про механізми трансляції соціокультурного досвіду від покоління до покоління, процеси соціалізації та інкультрації індивіду.

Специфіка культурології проявляється також в рівнях пізнання і узагальненні матеріала. В конкретному культурологічному дослідженні інколи поєднуються вивчення культури на різних рівнях (див. мал. 2 )

Культурологічні дослідження

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Предмет і основні завдання культурології	\|	Структура культурологічного знання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.035 сек.