Предмет і основні завдання культурології

Ключові поняття

Курс лекції з культурології

Та українознавства

Кафедра філософії, історії

Міністерство аграрної політики України

Херсонський державний аграрний університет

Укладач : викладач кафедри філософії, історії та українознавства Філіпченко О.В.

м. Херсон 2010

Тема 1. Культурологія як наука і навчальна дисципліна

Артефакт, архетип, діахронно-сінхронний метод, культурологія, культурознавство, соціальна культурологія, гуманітарна культурологія, фундаментальна культурологія, прикладна культурологія, культурологічні концепції, культура, предмет культурології, культурний об’єкт, культурна форма, культурна система, культурні інститути, компаративістський підхід в дослідженні культури, менталітет, універсалії культури, системний метод, структурно-функціональний метод, семіотичний метод, порівняльно-історичний метод, психологічний метод.

1.1. Предмет і основні завдання культурології

1.2. Специфіка культурологічного знання

1.3. Структура культурологічного знання

1.4. Категорії культурології

1. 5. Методи культурологічних досліджень

1.6. Основні концепції культурології

Культурологія – відносно нова інтегративна галузь наукового знання, яка вивчає культуру як цілісну систему і прагне посісти місце методологічної основи всього комплексу наук про цей феномен. Назва дисципліни походить від латинського слова “culture” і грецького слова “logos” (слово, вчення).

Поняття „культура” (від лат. – обробіток, розвиток, виховання, освіта, шанування) має багато значень, які склалися історично і віддзеркалюють різні сторони, елементи, форми цього складного явища. В наш час культуру вивчають десятки наук, і кожна обирає один аспект, певний кут зору, підхід.

Як прийнято вважати, культурологія як наука про зародження та розвиток культури, її структуру, механізми розвитку і методи досліджень почала формуватись досить давно, але сформувалась десь у другій половині ХХ ст. Саме в цей час відбувається інституалізація культурології як сфери наукового знання.

Походження терміну „культурологія” традиційно пов’язують з працями американського філософа Леслі Уайте (1900 – 1975 рр.). Вважається, що його праця „Наука про культуру” (1949 р.) сприяла відділенню культурології в окремий напрям досліджень і започаткувала цілісний підхід до вивчення культурних явищ. Разом з тим, в Оксфордському словнику зазначається, що слово „культурологія” вперше використав німецький філософ і фізик В. Освальд (1853 – 1932 рр.) в 1913 році (за іншими дослідженнями – 1909 р.).

Лауреат Нобелівської премії з хімії Вільгельм Освальд вважав, що все існуюче в світі – це енергія, навіть свідомість є одним з видів енергії. Культура – це сукупність факторів, які сприяють прогресу людства. Наука про культуру має вивчати реальні процеси, пов’язані з енергією. Виходячи з закону збереження енергії, дослідник вважав, що намагання звести енергетичні втрати до нуля складає сутність будь-якої культурної дії, і прогресу в цілому. Таким чином, на думку В. Освальда, функція культури полягає в збереженні енергії. Питанню про культуру присвячена спеціальна робота „Енергетичні основи науки про культури” (1890 р.), а питання про культурологію як окрему науку про цивілізації він обґрунтував у 1925 р. в статях „Система наук” і „Принципи теорії освіти”. Значна переоцінка його наукової діяльності відбулася в 70- х - на початку 80-х рр., в рамках нової синергетичної парадигми.

Виникнення культурології було спричинено багатьма чинниками, зокрема:

· зміною в поглядах на поняття „культура” (від обробітки землі до удосконалення людських якостей і сукупності матеріальних і духовних надбань людства та способів людського буття);

· потребою у систематизованому вивченні різноякісних культурних явищ, що були накопичені в різних галузях знання;

· необхідність виявлення загальнозначущого, закономірного та типологічного у різноманітті форм і проявів культури.

Значним чином на формування культурології вплинули політичні і соціально-економічні фактори, формування нової системи міжнародних відносин, процеси глобалізації, інтеграції та регіоналізації. Інтенсифікація модернізаційних процесів в країнах, що розвиваються, та зміни в світовій економіці виявили багато соціокультурних проблем розвитку, вирішення яких потребує нових знань і механізмів. Важливі зміни відбулися в сфері філософського і наукового пізнання, які суттєво вплинули на формування культурологічного знання. Приблизно з середини 60-х років ХХ століття почався процес, позначений Томасом Куном (1922 – 1996 р.) як зміна наукових парадигм. Складні проблеми виявили необхідність перегляду методологічних засад наук про людину, суспільство і культуру.

В праці „Структура наукових революцій! (1962 р.) Т. Кун обґрунтовує тезу про те, що всторична еволюція науки – це багатовіковий процес протиборства різних наукових колективів, в якому особливу роль відіграє чергування двох різних періодів: періоду „нормальної науки” і періоду „наукової революції”. На першому етапі (періоду) існує панівна у науковому співтоваристві модель постановки й рішення проблеми, існуюча наукова парадигма не викликає ні у кого серйозних заперечень і забезпечує існування наукової традиції. Потім настає час наукової революції – заміни парадигми, тобто зміни прийнятої науковим співтовариством моделі постановки й вирішення проблем. В цей час загострюється суперництво між конкуруючими концепціями. Кожна нова парадигма репрезентує нові уявлення про розмежування раціональної думки і нераціональних форм інтелектуальної діяльності. Т. Кун обґрунтовує тезу про те, що не існує фактів, які б не залежали б від парадигми. За всіх недоліків історіографічної концепції Т. Куна для розуміння специфіки розвитку культурологічного знання важливе значення має твердження про те, що приймаючи ту чи іншу парадигму, науковці тим самим прирікають себе дивитися на світ крізь її призму: теорія вирішує, які саме фрагменти осмисленого досвіду можна вважати науковими фактами. Цим багато в чому пояснюється наявність в культурології багатьох концепцій та відмінність підходів щодо пояснення складних явищ культури.

В наш час культурологія ще знаходиться на стадії становлення, уточнення свого предмету й метода. У західно-європейській науковій традиції культурологія в розумінні цілісного сприйняття культури не утвердилась. Її приблизний аналог на Заході – культурна антропологія (соціальна та історична антропологія). Вона є провідним напрямом аналізу у сфері гуманітарних наук. Культурна антропологія, як розгалужена галузь знань, склалася в ХІХ ст. і інституціоналізована у вигляді різних наукових асоціацій та напрямків досліджень. В США вона отримала назву культурної антропології, у Великобританії – соціальної антропології, а у Франції – етнології. Університетські програми з культурної антропології в США містять власне культурну, фізичну антропологію, археологію і лінгвістику.

В Росії, Україні та деяких інших країнах – це галузь пізнання вивчається культурологією, яка поєднує культурно-історичний, теоретичний, лінгвістичний, семіотичний та інші аспекти дослідження культури. Вона залучає знання з різних дисциплін, зокрема з філософії культури, соціології культури, мистецтвознавства, комунікативної лінгвістики, психології та етнології.

Культурологія – це наука, що формується на стику соціального і гуманітарного знання про людину і суспільство, вивчає культуру як цілісність, специфічну функцію і модальність (один із проявів) людського буття.

Існує ще безліч інших визначень культурології, відмінності між якими інколи є досить суттєвими. Розбіжності у визначеннях підкреслюють молодість науки культурології та складність, суперечливість і діалогізм її формування.

Як і будь-яке визначення, визначення культурології має вказувати на об’єкт і предмет пізнання культурології як науки.

До визначення об’єкту культурології слід підходити обережно, оскільки спроба надати єдине визначення культури завжди викликає безліч суперечок. Кожний напрям в дослідженні культури (культурна антропологія, психологічний або соціологічний підхід до культурологічних досліджень та інше) послуговується лише своїм робочим визначенням.

В найзагальнішому вигляді під „культурою” слід розуміти комплекс явищ, протиставлених „природі”. Природа є матеріалом для культури як здатності людини специфічно означувати навколишній світ як власне середовище існування та змінювати його. Тоді об’єктом культурології є увесь світ штучних порядків – створені людиною речі, історичні події, технології діяльності, форми соціального життя, знання, мови комунікації тощо.

Сучасне розуміння культури значно відрізняється від класичного розуміння культури як сукупності пам’яток культури. Культуру слід розуміти дещо ширше, як систему надбіологічних програм людської діяльності, поведінки і спілкування, яка історично склалася, постійно розвивається і постає умовою відтворення і зміни соціального життя.

Це сфера духовної, цінностної, комунікативної організації суспільства, що визначає норми поведінки, мислення, почуттів людини, різних верств населення і нації в цілому. Тому у сферу наукового аналізу культурології входить широке коло явищ, починаючи від матеріального упорядкування умов життя до формування свідомості та соціальних почуттів.

Слушною є думка Б. О. Парахонського про те, що в абстрактному розумінні культурологія – це наука про структури порядку. Культурологія надає під певним кутом зору теоретичну інтерпретацію та пояснює загальні причини виникнення будь-якого порядку в світі людини (політичного, економічного, етичного, соціального, релігійного, естетичного тощо), а також загальні закони, яким цей порядок підкорений [6, с. 11].

Програми діяльності, поведінки і спілкування репрезентовані такими компонентами культури як знання, навички, норми, зразки поведінки і діяльності, ідеали, ідеї, гіпотези, вірування, соціальні цілі, ціннісні орієнтири. У своїй сукупності вони утворюють історичний соціокультурний досвід людей з відбору, акумуляції та застосування таких форм діяльності, які сприяють їх ефективній життєдіяльності.

Предметом культурологічного дослідження є, насамперед, вивчення змісту, структури, динаміки і технологій функціонування цього соціокультурного досвіду з точки зору того, як породжуються, функціонують, інтерпретуються та виконуються „програми поведінки” з інтеграції людей і регуляції форм їх спільної життєдіяльності.

Культурологія вивчає культуру як складний феномен в сукупності його ціннісно-смислових, нормативно-регулятивних і знаково-комунікативних характеристик.

Серед основних завдань культурології вчені виокремлюють:

· аналіз культури як складної системи;

· розробка провідних понять і категорій створення мови опису ментальних явищ;

· аналіз системи орієнтацій, що представлені в різних культурах, вивчення засобів членування культурного простору, систем фіксації та трансляції культурного досвіду;

· вивчення основних процесів і форм мікро- і макросоціокультурної динаміки;

· аналіз моделей, засобів і принципів соціокультурної комунікації, схем інформаційного обміну;

· дослідження ієрархії цінностей, стратегій і стереотипів поведінки людей, процесів соціалізації та інкультрації тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методичні рекомендації	\|	Специфіка культурологічного знання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.