Сутність культури

Культура — це створюваний суспільством світ.

В представленому нами розумінні культури як створюваного людиною світу охоплюється два аспекти.

По-перше, культура — це створена суспільством дійсність, продукт суспільної життєдіяльності. По-друге, культура — це сила, яка перетворює об’єктну дійсність оточуючого людину світу і саму людину в ньому на артефакт (рукотворний продукт).

В такому розумінні культура — це сукупність артефактів,матеріальних та ментальних (духовних), у супроводі чинників суспільного життя, які зумовлюють створення цих артефактів.

Матеріальні артефакти — це речі, виготовлені людьми, включаючи сюди будівлі, інфраструктуру поселень, перетворені ландшафти, свійських тварин тощо. Виделки, шафи, дорожні знаки, губна помада, зенітно-ракетні комплекси, туалетний папір, ювелірні вироби, баяни і пшеничні поля — все це складники штучного світу, який існує завдяки активності людей, об’єднаних суспільним життям. Ментальні артефакти — вірування, знання, уявлення тощо.

Культура також характеризує процес створення і використання артефактів, який включає в себе і конкретні способи взаємодії між людьми та технологічну базу суспільного виробництва. Те, як саме люди вживають у їжу м’ясо (наприклад, у вигляді біфштексу, який їдять, користуючись ножем і виделкою), як, коли і у що вони вдягаються, як обробляють поля і як відпочивають — все це процесуальні характеристики культури, специфічно людський спосіб життєдіяльності.

Слід підкреслити, що продуктом перетворення довкілля людьми (антропогенного впливу на довкілля) є не тільки культура (речі, які відповідають замислу і набувають смислу, стають втіленими цінностями), а й супутні, часто-густо навіть не усвідомлювані і непередбачувані перетворення, побічні продукти. Останні все частіше сприймаються як загроза для життя і добробуту людей. Разом із тим, сьогодні ми схильні думати, що довкілля, — наш життєвий простір, матеріальне джерело благ — постає як складник культури. «Рукотворність» його виражається у діяльності, спрямованій на збереження довкілля, утриманні від екологічного самогубства, у вірі в самоцінність життя. Тим самим ми творимо себе. Відтак ідеальним змістом культури постають не просто всі можливі перетворення, спричиненні людиною, а певне гармонійне вписування рукотворної дійсності в довкіллєве тло.

Культура, відтак, постає і в якості штучних умовностей — норм, цінностей, ідеалів, звичаїв, ритуалів, вірувань — якими регламентоване суспільне життя людей. Ці умовні регулятори поведінки виявляються у ставленні людей один до одного, до свого оточення, до тих чи тих об’єктів і визначають конкретну форму поводження, дій людей за відповідних обставин. Щоденні рукостискання, шлюбні церемонії, поведінка в переповненому міському автобусі, бійки між футбольними фанатами, спалювання єретиків, соціальна допомога багатодітним жінкам, а також різниця цін на взуття у престижному бутику і на базарі визначається уявленнями людей про те, що варте зусиль, як має бути і хто що повинен робити і відповідати за зроблене. Культура в такому розумінні постає як сукупність ролей, сценарій, який прививається дитині й згідно з яким оцінюється поведінка людини в суспільному контексті.

Одне із найперших тлумачень сутності розглядуваного поняття ґрунтувалось на розмежуванні культури та природи (натури). Як природу розуміли світ, що існував та існує поза бажаннями, волею, діяльністю людини, «світ сам по собі», тоді як друга сфера виникає й існує завдяки й у зв’язку з людиною, будучи створеною штучно. Це світ, у якому присутні штучні знаряддя праці; мова як здатність усвідомлювати і передавати з її допомогою зміст діяльності і накопиченого суспільством досвіду; система заборон, за допомогою яких людина переборювала в собі певні прагнення і система спонук, завдяки яким вона керувалась суспільними вимогами; спільноти, об’єднані певними нормами, цінностями, «свої люди» на противагу «чужакам», «варварам». Згадане протиставлення культури та натури часто породжувало гарячі суперечки щодо питання, що є визначальним для людини: культура чи природа.

Сьогодні розмежування природи і культури може бути прийняте лише із застереженнями. Передовсім слід відкинути як некоректну тенденцію протиставляти природу культурі як нице розумному, вишуканому, благому. Ця думка часто відтворюється у сентенції про людину як вершину світобудови (вище якої хіба що тільки Бог), найдосконалішу в світі істоту, яка, відтак, має панувати над світом.

Варто підкреслити, що поняття «природа» охоплює передовсім незалежний від волі людини порядок, світовий лад. Протилежним за змістом до цього поняття є, з одного боку, поняття Хаосу, безладу, а з іншого — абсолютної свободи волевиявлення Бога. В стихії світових явищ розум знаходить певний порядок, їхню природу як повторюваних і обумовлених низкою обставин подій. Поняття природи вказує на однорідність речей і подій, зв’язаних єдиним родовим началом (законом існування, єством). В цьому сенсі й культурі властива своя природа. Проте, як не можна пояснити існування зірок вказівкою на розмноження метеликів, так не можна й феномен культури звести до хімічних чи фізіологічних процесів. Культура як створений людиною світ, перероблене довкілля, є передовсім специфічним засобом пристосування людини до умов і обставин свого існування, своєрідною видовою біологічною адаптивною стратегією. Звісно, культуру аж ніяк не можна звести до низки утилітарних функцій, але мірилом її життєдайності є саме відповідність закладених в ній різноманітних можливостей світовій дійсності. Відтак, два світи, первинний (довкілля і фізіологічні обмеження людського організму) та вторинний (культура і її специфічний прояв — соціалізована людина) є лише двома сторонами однієї медалі — людського існування.

В чому ж особливість культури саме як специфічно-людського феномену?

Культура не мислима поза людським типом суспільства (в цьому й полягає його специфіка порівняно із життям інших соціальних тварин — мурах, термітів, бджіл тощо). У людському соціумі суспільні ролі та правила суспільної взаємодії не дані як генетична програма індивідуального розвитку. Ці ролі та правила пластичні, мінливі, варіюють від соціуму до соціуму і набуваються індивідом в процесі його соціалізації. Причому засвоєння цих ролей відбувається безпосередньо через включення індивіда в суспільне життя, в вимушене пристосування його до штучного світу, який підтримується активністю людей. Хоча на біологічному рівні це включення зумовлене інстинктивними програмами, одначе засвоєння конкретних навичок суспільних взаємодій, входження у суспільні ролі (зокрема, як виробника і як споживача) відбувається через проходження певних щаблів «розшифровки» культурного «коду». Таким чином, культура — це свого роду позаіндивідуальний генетичний код, який детермінує розвиток людини як суспільної істоти.

В багатьох роботах справедливо підкреслюється символічний характер культури і пов’язаних з її існуванням процесів. Культура є сукупністю умовностей. Причому за одних і тих самих зовнішніх умов життя двох спільнот, внутрішній зміст їхньої культури може разюче відрізнятись (яскравий приклад болгар, у яких, на відміну від їхніх сусідів, кивок головою означає не згоду, а заперечення). Їжа, яка одним здається вершиною кулінарної майстерності іншим видається огидною (як-от свіжий мозок мавпи чи жаб’ячі стегенця), те, що у одних є взірцем жіночої краси, в інших викликає повне розчарування, те, що видається ясним і очевидним доказом для одних, в інших сприйматиметься як дурноверхе базікання тощо.

Одначе умовність коду зовсім не означає його безглуздя чи ефемерності. Культура є дієвою саме тому, що ці умовні сигнали є дійсними чинниками керування поведінкою людей. Умовність не означає й цілковитої довільності. В певному розумінні доречно говорити про культуру як свого роду мову, яка має свої принципи побудови, правила, за якими вона може бути реалізована.

Таким чином, культура — це не просто рукотворна дійсність, а й дійсність, яка сама себе відтворює, використовуючи інстинктивну енергію індивідів, надбудова, яка керує інстинктами людей, направляючи їхню мотиваційну силу в русло консолідації, підтримання правил суспільної гри.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні концепції культурології	\|	Генезис культури

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.