Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Місце і роль символів в культурі

 

Поняття символу належить до складних. Його розуміння потребує певних зусиль як з точки зору з’ясування його сутності, так і погляду умов застосування в різних дисциплінах. Порівняємо застосування поняття „символ” в мистецтві і культурології.

В мистецтві символ - це знакова форма предметно-чуттєвого буття художнього образу, яка містить у згорнутому вигляді багатоманітність ціннісних значень та естетичних символів. Символ є характеристикою художнього образу з точки зору його осмислення, вираження певної художньої ідеї.

Символ, як універсальна категорія естетики, співвідноситься з категорією художнього образу, з одного боку, і знаку – з іншого. Існує майже класичне пояснення співвідношення символу, художнього образу і знаку: символ – це образ, взятий в аспекті своєї знаковості, і знак, якому притаманна багатозначність образу.

Але і це твердження потребує пояснення. Символ репрезентує собою синтез умовної знаковості і безпосередньої образності, в якому ці два полюси урівноважуються і перетворюються в нову якість. Отже, у символу є властивості образу і знаку.

Образний символ містить алегорію свого змісту. Алегорія, як розгорнуте уподібнення, зображення далеких від реальності уявлень за допомогою образу, має однозначний і відділений від образу смисл. Тобто символ і алегорія не є тотожними. Символ потребує діалогової форми пізнання, оскільки його смисл існує у формі динамічної тенденції і залежить від комунікативної ситуації.

В культурології під символом розуміють матеріальний або ідеаціональний культурний об’єкт, який в процесі комунікації постає як знак, значення якого є конвенціональним аналогом значення іншого об’єкта. Таке визначення символу запропонував О. Г. Шейкін [7. с. 199]. В якості символів можуть поставати об’єкти реальної дійсності, тобто предмети, їх властивості, процеси і окремі дії. Навіть колір має символічне значення і в певних комунікативних ситуаціях постає як символ. Наприклад, хліб і сіль є символом дружби і гостинності, покладання квітів до пам’ятника герою є символом вдячності, пам’яті та поваги, ритуальний танок може бути символом намірів, вдячності або висловлюванням прохання до божества, духу предків. Блакитний колір, наприклад, є символом надії, перспективи. В якості символів постають і ідеаціональні об’єкти. В українській міфології існує образ бога Перуна, який постає як творець земних урожаїв, покровитель хліборобства. Разом з тим він символізує собою справедливого і суворого месника, покровителя війська.

Наведені приклади свідчать про складність самого поняття символу, його двоїстість, дихотимічний характер, з’ясувати який можливо у співставленні зі знаком.

Символ має дві складові: ”зовнішню форму„ („мітка” або знак) і значення (інтерпретація знака індивідом або групою індивідів). Значення символу містить певний концептуальний зміст, цінності (позитивні або негативні) і почуття, які об’єднуються навколо інтерпретації. Сприйняття знаку полягає в усвідомленні його значення.

В якості „зовнішньої форми” можуть поставати не тільки знаки, але й самі об’єкти. Звичайне розуміння знаку (згідно з референціальною концепцією знака) передбачає, що знак позначає дещо інше, те, чого немає в знаках, як фізичних об’єктах. Тобто знак позначає якийсь об’єкт (денотат знаку) і разом з тим виражає смислове і експресивне значення.

Але „міткою” символу може бути і певні об’єкти, які відсилають не до чогось іншого, а до самих себе. Тобто, ці об’єкти в класичному розумінні не є знаками. Такими об’єктами можуть бути певні предмети, їх ознаки, форма, колір, звуки і навіть пауза в розмові. Кожен такий об’єкт має, образно кажучи, „первинне” значення або концептуальне, в якості якого постають його суттєві властивості, завдяки чому цей об’єкт і виокремлюють серед інших.

Наприклад, годинник є приладом для відліку часу, його суттєва властивість полягає в спроможності здійснювати цю операцію і репрезентувати той чи інший відлік часу користувачу. Але значення символу пов’язують не цим концептуальним значенням предмету, а з його „вторинними”, додатковими, супутніми або конотативними значеннями. Наприклад, годинник, як окрема річ, може свідчити в одній ситуації про любов батька, який його подарував сину, в іншій ситуації - символізувати про плинність часу, як суттєвий вимір буття. Годинник може мати значення як історично-археологічної цінності, оскільки в певному сенсі виявляє технологію їх виготовлення. Годинник, особливо коштовний, також може свідчити про статус людини у суспільстві.

На рівні певної спільноти той чи інший знак з плином часу накопичує значний обсяг додаткових смислів (конотацій), які в силу їх актуальності для конкретної ситуації комунікації поступово витісняють вихідне (парадигмальне) значення і стають суспільно визнаними. Цей шлях спільної згоди називають конвенцією. Таким чином, певний знак шляхом конвенції перетворюється в символ, який містить ланцюг смислів, в тому числі й абстрактних. Вважається, що знак стає символом і функціонує як такий лише тоді, коли його застосування передбачає загальнозначущу реакцію не на сам об’єкт, а на похідні, надані йому значення.

Узагальнюючи пояснення, підкреслимо основні властивості символів:

· символ має знакову природу і йому притаманні властивості умовного знака;

· принципова відмінність символу від знаку полягає в тому, що символ не передбачає прямої вказівки на об’єкт, який він позначає (денотат);

· „зовнішня форма” символу може бути різною (форма знаку чи об’єкту);

· смисл символу не наданий в завершальному вигляді, сукупність значень є не визначеною, але структурується в певний ланцюг;

· смисл символів у різних народів та етносів може не співпадати, отже вимагає з’ясування традиційного співвіднесення форми і ланцюга значення;

· як і знаки, символи мають інформативне, емоційне і експресивне навантаження;

· символу властивий динамічний характер – його функціонування в різних комунікативних ситуаціях залежить від актуальності того чи іншого смислу.

Розглянуті властивості символів обумовлюють складний характер процесу їх застосування під час спілкування, оскільки гостро постає питання їх розуміння та інтерпретації. З одного боку, потрібно знати зовнішні форми репрезентації символів, з іншого – можливий спектр смислів символів в їх поєднанні, який традиційно закріплюється в певній культурі. Інтерпретація смислу символу відбувається в певній ситуації, яка не виключає застосування як загальнокультурних, так і символів певної субкультури (етнічної, професійної, мовної і т. п.).

Скажімо, міфологічний образ лісовика в різних регіонах України мав неоднакові назву: чугайстер в українських Карпатах, ночник – на Закарпатті, лісовик – в центральних і східних регіонах України. Щодо зовнішності лісовика, то він різним народам і навіть різним прошаркам населення бачився по-різному. У класичному мистецтві лісових богів зображували в людській подобі з вінком на голові й зеленою гілкою в руці. Іноді лісовик ототожнювався з чортом і мав відповідний вигляд.

Таким чином, багатошарова смислова будова символу потребує складного процесу сприйняття, в якому задіяне раціональне мислення, інтуїція, асоціативне співвіднесення з іншими значеннями знаків.

Типологізація символів може бути здійснена за такими ознаками:

· за способом відображення (звукові, графічні, пластичні та ін.);

· за галузями людської діяльності (політичні, економічні, правові, релігійні, наукові, символи мистецтва);

· за складністю структури (прості та складні);

· за рівнем конвенційної згоди (універсальні, символи окремої культури та символи субкультур) тощо.

До „універсальних символів”, розуміючи усю умовність такої мовної конструкції, можна віднести політичні символи держав (гімни, прапор і таке інше), філософські ідеї-символи (наприклад, „філософський камінь”), символи основних релігій світу та інші.

Важлива роль символів і символізації в культурі зумовила наявність різних підходів до їх розуміння (теологічне, раціональне, інтуітивістське тлумачення і таке інше). Слід зазначити, що у німецького філософа та історика культури Вільгельма Дільтея і Фрідріха Ніцше символізація постає як головний засіб культури, а філософ Ернст Кассирер (1874 – 1945 рр.) взагалі усі форми культури розглядає як ієрархію „символічних форм”, адекватну духовному світу людини.

Таким чином, розуміння культури постає як світ символів, які об’єднують різні плани буття в єдине ціле. Символ, як інваріантна організуюча структура, об’єднує культуру. Символічне – це глибинний вимір мови, своєрідний шифр, який надає перевагу процесу формування значень над власно комунікативною функцією.

Структуралізм поставив питання про культуру як сукупність символічних систем і текстів, але концептуальне вирішення його ще попереду.

Слід зазначити, що символи не слід пов’язувати лише із певними знаковими формами чи предметами. Комунікативна поведінка і культурно-встановлені зразки, або конфігурації, мають теж символічне зображення. Символ означає спеціальний виразний засіб комунікації, який заміщує собою або репрезентує соціальнозначущий реальний феномен. Таким чином, він має конвенціональну і комунікативну природу. Не існує природних зв’язків між символом і референтом – вони штучні, відносні і варіюються від культури до культури, від групи до групи. Скажімо, у світогляді європейських народів сніг традиційно був в опозиції із сонцем, теплом. Натомість у світогляді японців сніг є символом тепла і ніжності. Героїня одного середньовічного роману називає свого милого „сніжний світанок” і це звучить як визнання справжності кохання й відданості. Японці вважали кота злою істотою, яка володіє надприродною силою. Зовсім інше значення має символічне зображення кота в Китаї, де люди вірили, що він здатен проганяти злих духів. А давні єгиптяни вшановували богиню Баст в образі жінки з котячою головою. Атрибутом цієї богині була егіда а з головою кішки, яку вважали священною твариною.

Знаки і символи використовуються у всіх сферах життєдіяльності: в сфері права – богиня правосуддя, у якої пов’язкою закриті очі, а в руці ваги (терези) – символ справедливості правосуддя; в економічній сфері – марка-ім’я, товарний знак. Марка-ім’я – це термін, знак, символ, малюнок або їх поєднання, які призначені для ідентифікації товару або послуг одного з агентів економічної діяльності (або групи) та диференціації їх від товарів і послуг конкурентів. Символічні зображення використовують і в товарних знаках, особливо в графічних образах (товарні знаки можуть бути словесні, графічні, об’ємні, звукові та комбіновані). Графічний знак часто називають фірмовим. Наприклад, компанія „Мерседес” як фірмовий знак використовує фігуру, яка нагадує композицію з трьох трикутників, які певним чином перетинаються і вписані у коло. Деякі люди тлумачать цей символ як колесо, яке рухається (символ динамізму сучасної цивілізації), деякі вбачають символ Трійці – єдності Бога в трьох особах, а засновники компанії пояснюють його слоганом „пануюче становище у повітрі, на воді і на землі”, підкреслюючи тим самим якість продукції та сфери її застосування.

Поширеною в культурі сучасного суспільства є і політична символіка, під якою розуміють різноманітні знаки, символи та їх системи, які відносяться до політичної сфери і є культурною пам’яттю певних соціальних груп і всього суспільства. Особливістю політичної символіки є те, що вона є однією з основних форм комунікації між владою і суспільством, засобом етнічної і національної ідентифікації, репрезентації народів і культур у міжнародному спілкуванні. Принагідно можна пригадати вислів, який приписують Конфуцію про те, що знаки і символи, а не слово і закон, керують світом. Розуміючи умовність цього судження, важливо наголосити на значущості символіки в політичній культурі та різноманітності її функцій. Основне завдання політичних символів – пробуджувати певні почуття (патріотизму, любові до Батьківщини, гордості за націю, народ і таке інше) та спонукати до дії. Дослідники виокремлюють наступні функції політичної символіки:

· функція мобілізації;

· функція комунікації;

· функція соціалізації;

· функція створення понятійних структур;

· функція маніпулювання масовою свідомістю.

Політична символіка – невід’ємна частина політичної культури і пов’язаною з нею комунікації зокрема. Для неї властиво вбирати в себе – синтезувати – різноманітні знаки з ієрархії знакових систем та використовувати їх з політичною метою. Сукупність різних типів політичної символіки можна розглядати як певний „текст”, що організує політичний простір даного народу і репрезентує його історію, культуру, мислення та світосприйняття. Існує декілька варіантів класифікації політичної символіки. На думку О. Левцуна і Д. Місюрова, можна виокремити наступні її типи [10, с. 293]:

· національно-державна символіка (прапор, герб, гімн і таке інше);

· архітектурно-скульптурна символіка – будинки, споруди, скульптурні пам’ятники, меморіали, присвячені історичним подіям (наприклад, Маріїнський палац у Києві, Московський Кремль, Білий дім у Вашингтоні, Китайська стіна;

· відзнаки – особливі регалії у вищих осіб держави, форма одягу , ордени, медалі тощо;

· ритуально-процесуальна символіка (інавгурація глави держави, проведення національних свят, засідання парламенту і таке інше);

· умовно-графічна символіка, враховуючи геральдичні знаки (знаки влади, партійні символи, емблеми громадських і міжнародних організацій);

· наочно-агітаційна символіка (плакати, гасла, прапори і таке інше);

· політико-музична символіка (гімни, народні та революційні пісні і таке інше);

· предметно-об’єктивна символіка (предмети або об’єкти, особливо значущі для даної національної спільноти – Софія Київська, Хрещатик, Дзвін свободи в американців, Цар-гармата і Цар-дзвін в Росії, гора Афон і Акрополь у Греції, Рейхстаг та Бранденбурзькі ворота в Німеччині і таке інше);

· люди – політичні символи (Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Т. Г. Шевченко, президент США Лінкольн, В. І. Ленін і таке інше);

· символи місця і часу, державні та адміністративні кордони, столиці, національні свята, назви вулиць, міст, країн;

· політична мова (спеціальна термінологія або особливі мовні конструкції, що використовуються в політичній практиці), понятійна символіка (наприклад, „свобода”, „демократія”, „комунізм”, „націоналізм” та інші поняття, навколо яких створюється ідеологія або міфологія) тощо.

До державних символів України належать: Державний Гімн, Державний Прапор і Державний Герб, котрі в лаконічній формі відображають духовні засади українського народу, символізують суверенітет його держави. Відповідно до Конституції України Держаний Прапор – стяг з двохрівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб в Україні ще не затверджено, але визначено, що він встановлюється з урахуванням Малого Державного Герба (Знак Княжої Держави Володимира Великого - Тризуб) та герба Війська Запорізького відповідним законом. Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами, які затверджена Законом України.

Інтерпретація того чи іншого символу або сукупності символічних зображень на гербі, який має глибоке коріння, є справою не такою легкою. Існує більш ніж тридцять варіантів інтерпретації Тризуба. Найдавніший герб у світі має Королівство Данія. Але не тільки за цим критерієм він належить до рекордсменів. На ньому фігурують ведмідь, баран, дракон, лебідь, шість левів, кінь із вершником, кінська голова, 4 корони і 16 сердець.

До державних символів можуть залучатися також інші знаки, емблеми і споруди. Наприклад, у відповідності до німецького законодавства до державних символів Федеративної республіки Німеччини віднесені: національний гімн, державний прапор і його кольори, державний герб, абревіатура федеральних установ, державна печатка, уніформа державних службовців, орден („За заслуги перед ФРН”, який має вісім ступенів), почесні знаки (медалі і хрести), назва держави і її столиці (Берлін), свята і пам’ятні дні, а також меморіальні пам’ятки загальнонаціонального значення. В більшості країн Європейського Союзу встановлена і ефективно діє сувора система відповідальності за незаконне носіння державних нагород та використання комерційними структурами державної символіки. У відповідної до Указу Президента України „Про впорядкування геральдичної справив Україні” від 18 травня 2000 р. в Україні теж проводиться відповідна робота в цьому напрямку. Одним із перших кроків на цьому шляху стало створення Державного геральдичного реєстру України, який є повним і цілісним зібранням усіх знаків та символів, що функціонують у державі.

Одним з найдавніших символів в культурі є Світове Дерево (або Дерево Життя), яке у різних народів світу, як вважають дослідники знаків та символів, уособлює модель всесвіту і людини. Воно також є посередником між світами - своєрідна дорога, міст, яким можна перейти до світу богів або в тотойбіччя. Із образом дерева – посередника між світами - пов’язаний і звичай саджати дерева чи кущі на могилах (в Україні – переважно калину). На думку Я. Музиченка, Дерево життя – це й дерево роду [4, с. 22 - 23]. Найпоширеніша схема зображення світового дерева – стовбур з трьома гілочками. Образ світового дерева зображували на рушниках, писанках, скринях, посуді та оздобленні одягу.

Символіка української культури розгалужена і сягає продавніх часів. Особливо шанованими були рослинні та тваринні символи: калиновий міст, зоря, місяць, калина, верба, кінь, риба, коза, бджоли тощо. Калиновий міст, наприклад, є символом єднання світів (реального і якогось іншого), по символічному мосту йдуть до нас сонце, весна, кохання. Найчастіше міст – символ весільний. По ньому хлопець (парубок) і дівчина переходять до нового періоду у своєму житті: стають молодим подружжям.

Зоря в українському фольклорі – це символ дівчини, місяць – символ парубка. Слід зазначити, що в міфах багатьох народів зоря – це символ дружини, або сестри Сонця. Зоря, як відомо, сповістила світові про народження Ісуса Христа. Вона з’явилась над вертепом у Віфлеємі, де народився спаситель, і вказувала шлях до нього трьом царям зі Сходу, волхвам і пастухам. Саме тому колядники ходять із семикутною або восьмикутною зорею, котра сяйвом і красою нагадує про віфлеємську зорю.

Місяць – це символ жіноцтва, а також судженого. Білий камінь у фольклорі – символ центру світобудови й уособлення місяця. Білий камінь посеред води – це повний місяць у бездонних небесах. Місяць пов’язували з таємними знаннями. З місяцем пов’язане число дев’ять. За старовинною календарною системою кожен місяць року поділявся на три тижні, а кожен тиждень – на дев’ять днів. Звідси – число страв на святвечірньому столі і кількість полін для вогню, на якому господиня готує святкову їжу.

Особливо шанованим рослинним символом українців є калина. Вона – знак життя, крові, вогню і смерті. Калина часто відіграє роль світового дерева. Зображення калини на емблемах збереглося в Україні й донині. Як і більшість символів вона може вказувати на різні, навіть протилежні стани і властивості: з одного боку калина символізує радість, з іншого – смуток, недолю. Калина є також уособленням України, дому, усього рідного.

Важливим символом для українців є також верба. У давнину верба була священним деревом у слов’ян. Як особливе, священне дерево, верба тісно пов’язана з культом предків. На похоронах плакучими гілочками встеляли домівки. Як світове дерево, верба уособлює і життя, і смерть. Молода верба символізує життєву силу, плодючість, здоров’я, захищає від хвороб, стихійного лиха. У фольклорі стара верба асоціюється зі смертю, антисвітом і таке інше. Символом сили, чоловічої могутності і священним деревом бога-громовержця у слов’ян вважається дуб. Береза виступає як символ радості, щастя, а осика – смутку й розлуки (разом з тим вона є і оберегом від нечистої сили).

Поширеними є і тваринні символи. У різних міфопоетичних традиціях тварини і птахи є обов’язковими елементами системи уявлень та ритуалів. Вони можуть бути божествами, героями, перетвореними людьми, їздовими істотами богів, тотемними предками. Риба, як і вода, символізує життя, очищення, здоров’я. У слов’янській міфології кінь, як і качка, асоціювався із сонцем. Коза у традиційній культурі багатьох народів символізує багатство, достаток, урожай і плодючість. А ще – воскресіння сил природи, завмерлих під час зими. Образ кози пов’язаний також із пошануванням померлих предків, адже душі покійних, як вважалося раніше, - це опікуни господарства і скотарства.

Символічним є образ павука-ткача, який снує нитки-промінці. За давніми уявленнями, на Різдво заснувався світ. Тоді народилося сонце, і з вершечка світового дерева воно почало ткати свою золоту павутину. Прикладом відголосу такого вірування в Україні є „теремки” ц „павуки”, якими оздоблюють покуть на Різдво. „Павук” – це дванадцять смужок - гірлянд, зроблених із соломи. Соломинки в цих гірляндах перемежовані барвистими смужками паперу. „Павука” кріплять до стелі. „Теремок” – це кубики з соломи, які чіпляють один до одного за певною схемою і підвішують у центрі „павука”. Символом мудрості, працелюбності та ощадності в українців є бджола – „свята божа трудівниця”, а символом добра, щастя, весни – лелека (бусол, чорногуз). І досі широко побутує повір’я, згідно з яким у родині буде щастя, коли бусол зів’є гніздо на подвір’ї.

Глибоко символічним є обереги, яких в українського народу існувало дуже багато. Вони уособлюють найрізноманітніші захисні сили від усілякої небезпеки: хвороб, нечистої сили, стихійного лиха тощо. Найпоширенішими оберегами, до яких вдавалися в будь-якій ситуації, були тексти, предмети та дії з християнською символікою. Деякі обереги, хоча здебільшого в ритуальному значенні, збереглися й дотепер. Серед найбільш поширених слід зазначити писанку, рушник, хустку, обрядовий хліб, шапку, гребінь, пояс.

Для християн писанка – знак воскресіння і вічного життя. Символіка писанкових мотивів широка: сонце – джерело світла, символ Христа; хрест – символ всесвіту, чотирьох сторін світу, чотирьох пір року, святий знак відкуплення, яким церква усе починає, благословляє й освячує; дерево життя – символ світобудови, образ божої мудрості; триріг – знак святого вогню і святої трійці; грабельки – символ дощу, що сходить із неба до землі і єднає небо і землю; гілка – символ родючості; пташка – символ єднання земного й небесного, охоронець душ предків; півень – сторож добра проти зла, символ світла; риба – символізує воду, життя і здоров’я; виноград – символ роду і таке інше.

Велике символічне значення на Україні мають рушники – символи долі, дороги, захисту, поваги, подружньої вірності, гостинності, прощання. Рушник і хліб є символами єднання на весіллі. Хлібом-сіллю і досі зустрічають гостей. Під час проводів у військо чи далеку подорож кожна мати дарувала тканий або вишитий рушник своєму синові і зичила щасливої долі. Рушник був незамінною річчю в родильній обрядовості і на похоронах. Рушники, як обереги вішають над іконами, портретами родичів, дзеркалом і таке інше. Білий колір рушників, їхня вишивка теж мають глибоку символіку. Білий колір – знак чистоти, невинності, радості. Він пов’язаний з денним світом, а значить із життям. Однак білий колір пов’язаний і з образом смерті. Це стародавній колір жалоби.

 


Читайте також:

  1. Автоматизоване робоче місце метролога
  2. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
  3. Англійський сад - нове слово в європейській парковій культурі.
  4. Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду
  5. Біомаса - Кількість живої речовини на одиниці площі чи об'єму місцеперебування в момент спостереження. Визначається сумою біомаси усіх популяцій, що населяють дану екосистему.
  6. Брокерська фірма, роль і місце в біржовій діяльності
  7. Буфер обміну — це тимчасове місце зберігання інформації, яку було скопійовано або переміщено з одного місця з метою використання в іншому.
  8. Бюджет розвитку місцевих бюджетів
  9. Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів.
  10. Бюджети місцевого самоврядування – це бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах)(ч.3 ст.5 БК України).
  11. Бюджетний контроль на місцевому рівні
  12. Бюджетний процес на місцевому рівні




Переглядів: 3600

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Типологія знаків | Мова культури та її різновиди

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.058 сек.