Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Мова культури та її різновиди

 

Проблема мови культури є фундаментальною не лише для науки, але й для буття людини в світі. Завдяки різним мовам культури людина пізнає світ, накопичує знання, залучається до комунікативних процесів. Мова культури є універсальною формою осмислення дійсності саме тому, що вона, синтезуючі різні аспекти життя людини - соціальні, культурно-історичні, психологічні, естетичні та інші, сприяє людині в засвоєнні цінностей, норм, уявлень та забезпечує її соціалізацію.

Мови культури використовуються для побудови культурних схематизмів, які утворюють і підтримують порядок в певних класах соціально значущих ситуацій. Серед цих важливих для існування культури порядків слід відмітити такі, як рухи тіла, просторовість, інститути, способи пізнання, письмо та інші.

Мовою культури в широкому розумінні цього поняття називають знаки, символи, тексти, культурні об’єкти, які дозволяють людям вступати в комунікаційні зв’язки між собою і орієнтуватися в просторі культури.

Вивчення мови культури не обмежується лінгвістичною методологією. Кожен культурний об’єкт має семіотичний вимір і може розглядатися як певний символ. За своєю будовою мова є знаковою системою, яку утворює сукупність знаків та символів, стійка, інваріантна при будь-яких перетвореннях структура відношень між ними, а також певні правила поєднання елементів для утворення нових смислів та правила їх інтерпретації.

Оскільки кожен культурний об’єкт, будь-то предмет, чи процес (ритуал, образ), чи то смислова конструкція, чи то знак або символ мають семантичний вимір і є носієм смислів, то його можна розглядати як елемент мови як знакової системи.

Мова культури – це сукупність культурних об’єктів, якій притаманні інваріантні при будь-яких перетвореннях відношення та певні правила поєднання її елементів, смислоутворення та застосування в соціокультурній комунікації [8, с. 423].

В культурі використовують не лише вербальну і штучні мови. В якості особливих мов культури виступають: · акти людської поведінки, які мають високу інформативну значущість; · спеціальні церемоніальні, ритуальні і образові ситуації; · особливі смислові конструкції, що містяться в філософських чи релігійних творах; · художні образи в мистецтві; смислові риси будь-яких продуктів матеріальної діяльності; · кінесіка (жести, рухи, міміка) тощо.

Дослідження мови культури будь-якої соціально-історичної спільноти передбачає аналіз:

- засобів виразності;

- правил їх поєднання в тих чи інших текстах;

- правил позначення смислу на мові;

- правил інтерпретації та розуміння повідомлень.

Мову культури вивчає багато дисциплін. Семіотика акцентує увагу на знакових системах, культурна семантика вивчає мову культури як засіб закріплення та розуміння смислів. Особливе значення має і мовознавство (лінгвістика).

Лінгвістика – це наука про природну людську мову загалом і про всі мови світу як її індивідуальних представників. В її складі існують різні напрямки досліджень: у полі зору соціолінгвістики перебувають проблеми, пов’язані з соціальною природою мови, функціональна лінгвістика вивчає механізми діючої мовної системи, а предметом комунікативної лінгвістики є вивчення мови в реальних процесах спілкування.

Культурологічний підхід до вивчення мови прагне залучити різноманітні методологічні засоби з метою поглиблення знань про цей феномен культури. До таких засобів належить семіотичний, лінгвістичний та міждисциплінарний підходи, методи комунікативістики, культурної антропології, комунікативної філософії.

Мова культури – складна та багаторівнева система, в якій виділяють певні її типи та різновиди:

· за сферам людської діяльності (мова політики, мова мистецтва, мова науки і таке інше);

· за етнічною належністю (мова української, російської, китайської та мови інших культур);

· за формою знаків та знакових систем (вербальна, іконічна, образна, графічна, мова жестів, формалізована мова);

· за культурними порядками (мова одягу, мова зачісок і таке інше);

· за належністю до певної субкультури (мова (сленг) тінейджерів, мова хіпі, кримінального середовища та інші);

· за специфікою внутрішніх синтаксичних та семантичних правил (семантично відкриті та закриті мови, мова з повним і неповним синтаксисом та інші) [8. с. 423].

Таким чином, мови культури – це умовна назва штучно створених людьми систем вираження своїх переживань та відношень з навколишнім середовищем. В їх складі можна виокремити вербальну, жестову, графічну, образну та формалізовані мови. Для них характерним є різні способи роз’єднання та поєднання уявлення людей за допомогою певних знакових засобів.

Мова культури символічна, динамічна та полісемантична. Вона виконує важливу комунікативну функцію. В сфері соціальних взаємодій постає з одного боку як посередник (медіатор), а з іншого – як середовище, де діють свої засоби та правила застосування знакових (символічних) систем.

Особливу роль в комунікації відіграє вербальна мова, оскільки за її допомогою передається значний обсяг інформації. Мова є головним засобом мислення і спілкування. У мові закодовані знання людини, її уявлення про світ у цілому, її індивідуальний життєвий досвід, пануюча у суспільстві картина світу, моральні та естетичні цінності. Оволодіння мовою та формування мовної культури є одним з найважливіших завдань соціалізації особи.

Значення мови як засобу мислення і спілкування пояснюється її етнокультурними когнітивними і комунікативними функціями та функцією соціалізації (див. рис. 5).


 

 


За ступенем поширення та статусом в процесі спілкування відбувається диференціація мов на такі типи: ·мови міжнародного спілкування; ·національні мови; ·племенні розмовні мови, які не мають писемності; ·„одно аульні” (за висловом Ю. Д. Дешарієва) не писемні мови, з вузькою, найчастіше сімейно-побутовою сферою застосування; ·специфічні мови окремих груп людей.

Про поширення певних мов свідчать дані, які наведені в таблиці. Разом з тим, слід зазначити, що деякі дослідники наводять і інші показники кількості людей, які розмовляють тією чи іншою мовою. Різниця в показниках пояснюється в першу чергу різними методиками підрахунку та тенденціями в поширенні мов у світі за останні 15 – 20 років.

Найпоширеніші мови світу

(початок ХХІ ст.)

 

Мова Кількість людей, що розмовляють на даній мові
Китайська 1,2 млрд
Англійська 380 млн
Гінді, урду 275 млн
Іспанська 230 млн
Російська Більше 220 млн
Бенгалі 140 млн
Арабська 140 млн
Індонезійська 140 млн
Португальська 125 млн
Німецька 100 млн

 

Джерело: М. Сухов. Дипенциклопедія // Євроатлантика. – 2003. - № 1. – С. 45.

 

До мов міжнародного спілкування традиційно належать англійська, іспанська, російська, арабська і французька. Ці мови розповсюджені в значній кількості країн і складають „клуб світових мов”. До офіційних робочих мов ООН і більшості міжнародних конференцій окрім зазначених належить також китайська мова. Найбільш поширеною мовою міжнародного спілкування поступово стає англійська. Мова. Цей статус англійської мови пояснюється багатьма чинниками: політико-економічними та культурними досягненнями англомовних країн; пануванням англійськомовних засобів масової інформації в світі; основний обсяг інформації зберігається на англійській мові (книги, наукові видання, кіно і телефільми); Інтернет більш ніж на 90% теж англомовний.

Найважливіша роль в формуванні нації та культури належить національній мові, яка постає оселедцем її ментальності і способом збереження культурно-історичного досвіду. Загальновизнаною є залежність образу світу від вибору понятійного апарату і вирішальних можливостей національної мови. Разом з тим, в демократичному суспільстві існує повага до всіх мов, на яких спілкуються люди. Питання збереження і розвитку національних мов в умовах глобалізації та інтеграції буде, як вважають дослідники, постійно актуальним. А інколи, як в Україні, буде набувати політичного характеру.

Мова відіграє важливу етнокультурну роль: вона є засобом інтеграції людей в певну етнічну спільноту та виконує ідентифікаційну функцію, тобто сприяє ототожненню індивідом себе з іншими людьми та спільнотами, з цінностями певної етнічної культури.

Слід зазначити, що мова є одним з визначальних елементів державотворення. Йдеться перед усім про державну мову, яка є ознакою держави. Як відомо, суверенітет держави втілюється не лише в системі її суверенних прав, але також суверенних атрибутів (назва держави, столиця держави, державна мова) та символів (прапор держави, герб та гімн держави). В цьому розумінні мова виконує політичну функцію. Зміст останньої яскраво розкриває такий різновид мови, як політична мова. Політична мова є одним з основних показників і виразників структури і динаміки політичної культури. Розрізняють п’ять основних сфер використання політичної мови:

· мова законодавства та адміністративно-правова термінологія;

· мова управління;

· мова спілкування та переговорів;

· мова політичного виховання;

· мова політичної пропаганди.

Таким чином, політична мова відіграє надзвичайно важливу роль не лише в процесі державотворення, але й функціонуванні та розвитку політичної системи. Вона слугує засобом обґрунтування політичних цінностей, прищеплення відповідних переконань, впливу на думки і наміри людей та політичних партій. Політична мова сприймається з давніх часів як засіб контролю над суспільством та знаряддя політичної пропаганди (в міжнародних відносинах - засіб інформаційної боротьби).

Серед інших мов, якими користуються певні групи людей, слід звернути увагу на есперанто, мову людей з певними вадами зору і слуху (мова глухонімих, мова для сліпих людей). В 1887 році варшавський лікар Людвик Земенгоф, якого називали Doctoro Esperanto (доктор, що має надію), створив одну з штучних міжнародних мов. Словарний склад есперанто ґрунтується на лексиці, яка є спільною для багатьох європейських мов та латинській абетці.В тому ж році вийшла друком перша книжка інтернаціональною мовою. Подальше розповсюдження цієї мови дещо уповільнено історичними подіями початку ХХ століття та застосуванням у міжнародному4 спілкуванні інших мов, зокрема, англійської.

На початку ХХ ст. з метою поліпшення спілкування людей з певними вадами була створена моноральна система ручних знаків, які доповнювали недоступні окові елементи артикуляції. Вона була опрацьована датським сурдопедагогом Форггамером у 1900 р.

Знаки моноральної системи не передають знаків мови, а служать лише допоміжним засобом читання з губ. Через складність і трудність для опанування вона не дістала в Україні широко поширення.

Для письма і читання сліпих французький тифлопедагог Луї Брайль (1809 – 1852 рр.) розробив рельєфно-крапковий шрифт. Цей шрифт (шрифт Брайля) оснований на різних комбінаціях шести опухлих крапок, яка дозволяє позначити букви, цифри, математичні, хімічні і нотні знаки. Перша книга на шрифті Брайля вийшла у Франції в 1837 році, а в Росії – у 1885 році.

Дещо пізніше створена більш досконала система математичних і хімічних знаків для сліпих – марбурзька система знаків. Вона опрацьована Комісією з точних наук, створеною об’єднанням сліпих Німеччини, які займалися академічною роботою. Абетка цієї системи була видана в 1919 році в місті Марбурзі - на – Лані. Знаками цієї рельєфно-точкової системи з певним змінами й доповненнями друкується тепер уся навчальна та інше математична література для сліпих.

 


Читайте також:

  1. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  2. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ
  3. Алгоритмічна конструкція повторення та її різновиди: безумовні цикли, цикли з після умовою та з передумовою.
  4. Амстердам, Дельфт — осередки культури Нідерландів
  5. Артефакти культури. Знання, цінності і регулятиви як три основних види смислів культури.
  6. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
  7. Атрибутивні ознаки і властивості культури
  8. Братства та їх роль в розвитку української культури.
  9. Варни і касти, їх роль у розвитку культури. Поширення буддизму та джайнізму.
  10. Вибір слова – основа культури мовлення
  11. Виникнення культури
  12. Виробничий процес, його різновиди і структура




Переглядів: 1732

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Місце і роль символів в культурі | Розуміння та інтерпретація текстів культури

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.042 сек.