Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Розуміння та інтерпретація текстів культури

 

Практичним втіленням мови є текст. Мова задає репертуар знаків твору, способи утворення з них виразів, правила оцінки, вибору, читання, а також правила перетворення.

Текст, з філософського погляду, виступає як матеріальна оболонка ідеальних результатів людської діяльності, а з культурологічного погляду – як форма існування культури.

Текст (від лат. Textum – спілкування) – знаково-мовна реалізація певної системи інформації. З погляду семіотики, текст – лінійна послідовність знаків, задана певним культурним кодом. Текст розглядають і як форму комунікації, в якій і обряд, і танець, і ритуал розглядається як знакова система, що містить інформацію.

До основних ознак тексту можна віднести: · наявність певної сукупності знаків; · поєднання знаків в певну послідовність на підставі прийнятих правил; · смислова цінність; · виконання в комунікації ролі посередника між автором (адресантом) і читачем (адресатом).

Залежно від характеру кодів, тексти можуть бути письмові (алфавітні, піктографічні, формально-математичні), усні, технотронні (задаються за допомогою радіо, звукозапису, машинної пам’яті).

За ступенем зв’язку мовних одиниць та породжуваних ними конструкцій, текст поділяється на контексти. Контекст – це сукупність деяких обставин, від яких залежить значення або сенс будь-якого знаку, вислову, тексту, дії. Наприклад, жест як деякий знак, набуває значення, тільки з урахуванням ситуації, за якої хтось вказує на щось. Так само і смисл висловлювання або тексту, як правило, змінюється від контексту. В словесних текстах вирізняють лінгвістичний та позалінгвістичний (актуативий) контекст. Лінгвістичний контекст – це текст, який оточує будь-який вислів (слово чи частину тексту) та впливає на значення даного вислову (частину тексту).

Для ситуативного контексту належить сукупність деяких обставин, від яких залежить значення деякого вислову чи тексту. На думку В. Лісового, до таких обставин слід віднести неартикульовані передумови, традиції, конвенції (умовно прийняті угоди, за допомогою яких автор вибирає правила опису ситуації, події тощо), мову, соціально-історичну ситуацію, умови комунікації тощо.

Шляхом перетворення контекстів виявляється їхній інваріант. Саме він становить інформаційно-смисловий аспект тексту, а текст в цілому, за такого підходу, характеризується планом змісту і планом конкретного вираження. Різниця між ними іноді буває досить суттєва.

З погляду культурної семантики, аналіз будь-якого тексту передбачає його дослідження в трьох аспектах (відповідно до розділів семіотики: синтаксичного, власне семантичного (смислового) та прагматичного). Особлива увага приділяється встановленню соціокультурної цінності змісту та цінності для певної ситуації комунікації. Найважливішою з характеристик тексту, розглянутого як результат комунікації, є його цілісність. Вона складається, з трьох складових: смислової цілісності, комунікативної та структурної єдності.

Смислову цілісність тексту характеризують такі елементи, як: загальний контекст (загальна думка, ідея, смисл); змістовна структура тексту; логічна будова (послідовність представлення та зв’язку певних фрагментів змісту).

Структурна єдність тексту – це конкретний знаковий вираз тексту у вигляді мовних засобів. Якщо йдеться про текст вербальної мови, то ними є фонеми, лексеми, синтаксеми та інше. Досліджуючи фонетичний аспект тексту представники комунікативної лінгвістики вивчають звукову будову мови, її акустичні та артикуляційні властивості. Лексичний аспект складає аналіз застосування слів та інше.

Комунікативна єдність тексту полягає в поєднанні різних каналів, засобів і форм, що дозволяють впливати на ментальну сферу людини, емоційний стан та волю, з метою досягнення головної мети повідомлення.

Серед загальноприйнятих ознак щодо оцінки будь якого тексту виділяють: · інформативність; · інтенційність (задум автора); · смислова цілісність; · послідовність та динамізм зображуваного; · модальність (часову чи інші); · ситуативність (пов’язаність з певною комунікативною ситуацією); · застосування засобів різних мов культури; · виразність та метафоричність тощо.

Типологізація текстів культури, виходячи з визначення мови культури, не є простою проблемою. Деякою мірою вона може бути аналогом типологізації мови культури. Разом з тим в кроскультурних дослідженнях застосовують класифікацію за функціональними ознаками (деонтичні або нормативні, аксіологічні та епістемічні тексти). З погляду соціологічного підходу тексти поділяють на підставі двох ознак: за формами текстів та за функціонально-жанровими різновидами. За формою текси можуть бути усні і писемні, а за функціонально-жанровою ознакою – текси офіційного спілкування, наукові, публіцистичні та тексти побутового спілкування та інші.

Важливим з культурологічного підходу є поділ текстів на прецедентні та патологічні. Прецедентний текст – це текст, основним ознаками якого є особлива значущість як для значної кількості осіб, так і для окремої особистості, та багаторазове звернення до нього підчас спілкування в різних ситуаціях [3, с. 151].

Прецедентні тексти формуються з класичних літературних творів, Святого Письма, Талмуду, Корану, фольклорних шедеврів, театральних вистав тощо. Інколи їх називають хрестоматійними, а незнання їх свідчить при низький освітній та культурний рівень. Інколи такі тексти (або фрагменти тексту) існують в іншому тексті, актуалізація їх змісту відбувається за допомогою відсилання, цитування чи натяку.

Патогенним вважається текст, який завдає або може завдати шкоди моральному чи психологічному здоров’ю особи чи спільноти, паплюжити гідність чи релігійні почуття людей.

В будь-якому комунікаційному акті текст постає як посередник між двома комуні кантами. Перший (автор, адресант), віддзеркалюючи дійсність, формує у себе уявлення про певний предмет чи процес. Це уявлення формулюється у формі ідеї, думки, ментальної моделі явища. Повідомлення автора є нічим іншим як віддзеркаленням ментальної моделі автора, яка закодована за допомогою певної знакової системи (рис. 5).

Отримувач повідомлення (адресат) декодує текст у відповідності до правил мови тексту та осмислює результат, тобто формує власну модель явища, про яке повідомляється.

 


Рис. 5. Загальна модель створення, трансляції та розуміння повідомлення

 

Основна проблема розуміння тексту полягає в співпадінні (або неспівпадінні) виявленого отримувачем смислу з тим смислом, який було вкладено в текст автором. В ідеалі досягти цього надзвичайно важко навіть в тих випадках, коли мовні коди комунікантів співпадають.

З’ясування смислу тексту передбачає два процеси – розуміння та інтерпретації.

Інтерпретація (лат. Interpretation – роз’яснюю, перекладаю) – в широкому сенсі – це зображення, дешифрування , чи моделювання одного тексту (події, фактів життя) в іншій – конкретніше визначенішій, зрозумілішій чи загальноприйнятий.

За своєю сутністю – це когнітивна процедура (операція мислення) встановлення (або надання) смислу будь-яким проявам діяльності, які об’єктивовані в знаковій чи чуттєво-наочній формі.

Інтерпретація текстів культури є основою процесу комунікації, в ході якого відбувається тлумачення задумів і дій людей, їх слів та жестів. Слід наголосити, що інтерпретація розуміється також і як форма передачі, відтворення художнього явища. Таке відтворення є характерним для виконання художнього тексту (літературного, музичного, театрального тощо), коли реалізується співучасть виконавця у створенні можливих варіантів передачі змісту тексту. Читач (глядач, слухач) в такому випадку має інтерпретувати дії або образ у виконанні актора чи виконавця.

Розуміння – процес осягнення або породження смислу. Цей процес присутній у дії автора тексту, коли він засвоює дійсність та залучає певне розуміння події до задуму чи ідеї тексту. Для читача важливо усвідомити смисл твору та залучити його до свого досвіду.

В розумінні смислу тексту задіяні раціональні пояснення, інтуїція, емпатія (мислене входження в ту чи іншу ситуацію). На думку знаного українського філософа С. Кримського, розуміння в умовно-комунікативному ракурсі постає у вигляді діалогу як відображення тексту на тексті та його переоцінка в новому контексті і визначається як процес переведення лінійної послідовності символів в уявлення смислу тексту [7, с. 556].

Процес розуміння тексту передбачає виявлення експліцитного та імпліцитного смислу. Під експліцитним смислом розуміють явно виражений смисл, який сприймається отримувачем (читачем, адресатом) із значень мовних одиниць. Імпліцитний смисл – це прихований смисл, який виводиться (реконструюється) з експліцитного смислу мовних одиниць. Важливими чинниками, які сприяють встановленню імпліцитного смислу, є обсяг знань та комунікативного досвіду отримувача інформації в тій чи іншій сфері, опанування правилами логічного мислення, художня інтуїція та розуміння контексту.

З погляду відображення намірів автора тексту прийнято вирізняти три типи інформації: текстову імпліцитну (інформація відповідає задуму автора); підтекстову імпліцитну (інформація відповідає прихованому наміру) та притекстову імпліцитну інформацію (певний зміст інформації не входив в наміри автора, але може бути виведений з тексту).

Важливу роль для встановлення притекстової імпліцитної інформації художніх творів та в спілкуванні між людьми має інтерпретація невербальних засобів комунікації. Ученими встановлено, що різноманітні невербальні сигнали в особистісному спілкуванні несуть від 60 до 80% інформації. Без розуміння несловесних повідомлень інколи важко зрозуміти глибину переживань акторів в кіно і театрі, їх наміри та оцінки ситуацій.

Слід зазначити, що функції невербальних повідомлень досить різноманітні: · заперечення вербальних повідомлень; · заміщення вербальних повідомлень; · регулювання розмови тощо [3, с. 61]. Під час невербальної комунікації можна отримати інформацію про особистість комунікатора, наприклад, про його темперамент, емоційний стан, особистісні якості, належність до певної групи чи субкультури. Разом з тим вона дозволяє надати характеристику стосункам комунікаторів (домінування чи залежність, прихильність чи неприхильність, близькість чи віддаленість) і їх ставленню до певної ситуації (спокій, зацікавленість в продовженні спілкування і т. п.).

До невербальних компонентів текстів культури належать: кінесика і проксеміка. Кінесика (грец. Kinesis – рух) або кінестетичні сигнали можуть бути підсвідомі (неконтрольовані) і свідомі, тобто набуті, відпрацьовані, „поставлені”. До них належать міміка, постава тіла, жести. Деякі кінестетичні засоби увійшли в систему комунікації цілих етносів (жести привітання, незгоди, прощання тощо). Для приклада наведемо декілька мімічних ознак різних емоційних станів людини. Так, широкі зиниці свідчать про страх; нерухомі – про концентрацію уваги; „що бігапють” – про неспокій, розпорошення уваги; короткі погляди в бік – почуття провини, побоювання осуду.

Багато про стан людини можуть розповісти жести. Наприклад, якщо мовець тримає пальці хатинкою або жінка під час розмови кладе руки на коліна, то це може свідчити про впевненість, а прикривання рукою губ, потирання вуха – про недовіру або приховування думок. Про відкритість свідчать відкриті долоні, звернені у бік аудиторії, про рівність – горизонтальне потискування рук. Несхвалення або втрата інтересу до співрозмовця може бути позначене пошуком чогось дрібного на одязі, часто неіснуючого, змахування його під час розмови.

Під проксемікою розуміють просторові стосунки людей у процесі спілкування. Деякі дослідники визначають проксеміку як сприйняття, використання і конструювання простору з комунікативною метою. Наприклад, місце того чи іншого посадовця в президії зібрання або в церемонії покладання квітів до могили загиблим героям свідчить про його статус і місце в системі державного управління та політичному житті суспільства.

Комунікативно значущим може бути мовчання. Схильність або несхильність до мовчання залежить від характеру особистості, етичних, соціальних і культурних чинників. У деяких соціумах, наприклад в Японії, мовчання комунікативно більш навантажене і поціновується значно вище, ніж у Європі. Мовчання може мати церемоніальний або ритуальний зміст.

Слід зазначити, що розуміння художнього тесту має свої особливості. Художня комунікація вирішує специфічні завдання: вводить в реальність, яка забезпечує художню рефлексію, занурення у світ ідеального. В сфері мистецтва людина, хоча і може спиратися в деяких випадках на повсякденний досвід, все ж головний контекст для художньої реальності створює саме мистецтво, зокрема через засвоєння автором і читачем (глядачем) засобів виразності, стилів, жанрів технік, а також текст художнього твору.

Існує два основних типи механізмів руху інформації в суспільній і індивідуальній свідомості – вербальний і образний. Вербальний механізм реалізований в таких комунікативних системах, які словесність, письменність, художня література. На суто образний системах знаків побудовані комунікаційні системи в музиці, в зображувальному мистецтві, балеті. Існує багато комунікативних систем, в яких поєднуються вербальні, візуальні і музичні компоненти.

Художньо-творча діяльність людини характеризується різноманітністю форм. Як відомо, в залежності від матеріальних засобів, за допомогою яких здійснюється відображення дійсності в художній формі, виділяють три групи видів мистецтв:

· просторові (живопис, скульптура, графіка, дизайн);

· часові (декламація, музика);

· просторово-часові (театральні вистави, балет, кіно – і телемистецтво).

Кожний різновид мистецтва має свою мову, основу якої складають певні типи знаків. Лише опанувавши мову того чи іншого художнього твору, людина може сприймати і розуміти ідею автора.

В залежності від намірів людини, цілей, обізнаності з особливостями художньої творчості та глибиною осягнення художніх образів вирізняють п’ять рівнів сприйняття творів мистецтва (див. рис. 6).

Сприйняття та розуміння твору мистецтва залежить від багатьох умов і потребує від глядача певних інтелектуальних і емоційно-вольових зусиль.

З огляду на вищесказане доцільно звернути увагу на такі особливості:

· твори мистецтва в семіотичному відношенні містять декілька рівнів та форм кодування інформації. Так, на думку Ю. М. Лотмана, лише гра актора в кіно закодована на трьох рівнях: а) режисерському; б) побутової поведінки; в) гри актора;людина, яка читаючи текст художнього твору і осмислюючи його зміст, створює в свідомості власний художній образ;

 


Рис. 6. Рівні сприйняття твору мистецтв

 

· сприйняття тексту твору мистецтва є досить індивідуальним для кожної людини і залежить від його здібностей (функціонування органів чуття, риси темпераменту, уподобання, смаки і т. п.);

· інтерпретація і естетична оцінка твору мистецтва залежить також від досвіду людини, обізнаності в мистецтвознавстві, умов спілкування з художнім твором;

· кожне спілкування з одним й тим самим доробком автора розкриває нові смисли або смислові нюанси, які не лише поглиблюють розуміння задуму автора, але й можуть докорінно змінювати початкові уявлення щодо ідей, намірів тощо;

· вплив художнього твору на людину залежить не лише від задуму автора, але й від можливостей змісту твору, глибина смислів якого дозволяє розширювати спектр інтерпретації;

· в сприйнятті твору мистецтва поєднані інтелектуальні і емоційні компоненти психіки людини: інтелектуальне осягнення глибини символічних смислів спроможне викликати широкий спектр естетичних переживань, сформувати почуття і вплинути на ціннісні орієнтації;

· постійне спілкування з творами „масової культури”, позначених невисокою мистецькою якістю і збіднілим ідейним змістом, навпаки, формує спотворений художній смак, шаблонне мислення та деформує духовний світ людини.

Текст як семіотичну систему в наш час досліджують декілька дисциплін, серед яких текстологія, поетика, наративна семіотика, герменевтика. Текстологія зорієнтована на коментар змісту та встановлення авторства, загальна поетика – досліджує художні засоби і закони побудови літературного твору в залежності від жанру, виду і роду літератури. Наративна семіотика (від лат. Narro - розповідаю) вивчає окремі твори мистецтва. Герменевтика (від грец. - роз’яснюю, тлумачу) спочатку розглядалася як мистецтво тлумачення текстів, а вже потім як філософський напрямок та методологія гуманітарних наук щодо процесів розуміння, співвідношення тексту і буття тощо. За парадигму будь-якого розуміння виступає читання як своєрідна інтеракція між текстом та інтерпретатором.

Культурологія в дослідженні процесів розуміння текстів комунікації спирається на основні філософські традиції інтерпретації: герменевтичну, структурно-семіотичну та постмодерністську. Герменевтична традиція спирається на встановлення смислу будь-якого тексту в залежності від з’ясування задуму автора, структурно-семіотичний підхід зосереджує увагу на вивченні самого тексту, а постструктуралізм, спираючись на концепцію „смерті суб’єкту”, робить наголос не на задум автора чи текст як такий, а на читача або інтерпретатора тексту. Чим пояснюється особливість підходу постмодерністів до інтерпретації текстів?

Парадигмальною настановою постструктуралізму є сприйняття будь-якого семіотичного середовища (наприклад, тексту) як самодостатньої реальності та відмови від розуміння його смислу в якості гарантованого позатекстовим референтом. Кожен текст, з їх погляду, не є лінійнми і потребує інтерпретації, за якої смисл не виявляється, а надається. Вони виступають за перегляд референціальної концепції знака, і, як наслідок, відмовляються від презумпції стабільності таких феноменів як значення і смисл. Як здобуток постструктуралістської методології вважається розробка ними комунікативного аспекту розуміння тесту та спроби застосувати елементи сінергетичного підходу до аналізу семіотичних середовищ (Р. Барт).

 


Запитання для самоконтролю знань

1. В чому полягає сутність семіотичного підходу в аналізі культури.

2. Дайте визначення поняттям „знак”, „знакова система”.

3. Які риси у знака та символу спільні.

4. Що вивчає семіотика і культурна семантика.

5. Які типи знаків використовують в культурі.

6. Розкрийте аспекти семіотичного виміру культури.

7. В чому полягає особливість мови культури?

8. Назвіть основні компоненти аналізу мови культури.

9. Які основні ознаки тексту культури?

10. Чим відрізняється експліцитний смисл від імпліцитного смислу.

11. В чому полягає особливість постмодерністського підходу до інтерпретації тексту.

12. Які функції має соціокультурна комунікація.


Читайте також:

  1. III. Аудіювання тексту з метою розуміння
  2. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  3. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ
  4. Амстердам, Дельфт — осередки культури Нідерландів
  5. Аналіз та інтерпретація інформації
  6. Аналіз та інтерпретація одержаних даних
  7. Анотування і реферування наукових текстів
  8. Артефакти культури. Знання, цінності і регулятиви як три основних види смислів культури.
  9. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
  10. Атрибутивні ознаки і властивості культури
  11. Братства та їх роль в розвитку української культури.
  12. Варни і касти, їх роль у розвитку культури. Поширення буддизму та джайнізму.




Переглядів: 4212

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Мова культури та її різновиди | Поняття „парадигми” та проблема типології культури.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.021 сек.