• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Господарський комплекс країни та його структура

Загальна характеристика галузей матеріального виробництва

Господарський комплекс країни та його структура

Тема 2. Господарський комплекс країни

План викладу і засвоєння матеріалу:

Національне господарство будь-якої країни формується в результаті економічного та соціального розвитку суспільства, поглиблення спеціалізації та кооперування праці, міжнародного співробітництва з іншими країнами.

Господарський комплекс, або, інакше кажучи, національна економіка країни, являє собою сукупність взаємопов'язаних галузей, які відрізняють її національне господарство від господарств інших країн.

Економіка країни має особливу структуру, формування і розвиток якої відбувається залежно від суспільних потреб у матеріальних благах і послугах, суспільного розподілу праці та об'єктивних зв'язків між окремими видами виробництва. Залежно від змісту економічних процесів, які відображаються в певних зв'язках окремих частин економіки, розрізняють галузеву, відтворювальну і територіальну структури господарського комплексу країни.

Для аналізу структурних особливостей господарського комплексу країни застосовують такі його характеристики, як сфери економіки, галузі господарства, сектори економіки. Розглянемо їх послідовно.

За участю у створенні сукупного суспільного продукту та національного доходу суспільне виробництво поділяють на сфери матеріального та нематеріального виробництва (рис. 2.1).

У сфері матеріального виробництва здійснюється створення матеріальних благ у формі продуктів, енергії та надання послуг з їх постачання споживачам у формі транспортування, зберігання продукції тощо, які можна розглядати як продовження виробництва у сфері обігу.

рис. 2.1.

До матеріального виробництва належать промисловість, сільське господарство, лісове господарство, рибне господарство, вантажний транспорт та зв'язок (обслуговування виробничої сфери), будівництво, торгівля та громадське харчування тощо.

У сфері нематеріального виробництва здійснюється надання суспільству різноманітних послуг, необхідних для підтримання певного рівня його життя. До цієї сфери відносять житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, зв'язок (обслуговування невиробничої сфери та населення), охорону здоров'я, фізичну культуру та соціальне забезпечення, освіту та науку, культуру та мистецтво, кредитування та страхування, діяльність апарату органів управління.

У свою чергу, сфери економіки поділяються на спеціалізовані галузі.

Галузь - це якісно однорідна сукупність господарських одиниць (підприємств, організацій, установ) різних форм власності, які характеризуються особливими умовами виробництва у системі суспільного розподілу праці, однорідною продукцією і виконують однакову функцію у національному господорастві.

Кожна із спеціалізованих галузей (промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво тощо) поділяється на комплексні галузі та види виробництв. Наприклад, у складі промисловості налічується більш як 15 таких великих галузей: паливна промисловість, електроенергетика, чорна та кольорова металургія, машинобудування та металообробка, хімічна та нафтохімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка та харчова промисловість тощо.

Кількісне співвідношення між окремими галузями і певні виробничі взаємозв'язки між ними визначають галузеву структуру господарства країни. Ця структура не залишається сталою: одні галузі та види виробництв характеризуються швидким розвитком, інші, навпаки, уповільнюють темпи свого зростання, знаходяться в стагнації.

Основними факторами, які впливають на галузеву структуру господарства будь-якої країни, є такі

> ступінь впровадження досягнень науково-технічного прогресу;

> рівень концентрації, спеціалізації та кооперування;

> електрифікація, механізація та автоматизація виробничих процесів;

> наявність природних ресурсів та корисних копалин;

> суспільно-історичні умови розвитку економіки та геополітичний стан країни;

> географічне розташування країни та її кліматичні умови;

> розвиток транспортної мережі;

> матеріальний та культурний рівень населення країни тощо.

Для характеристики галузевої структури господарства країни та аналізу зрушень, що в ній відбуваються, застосовують такі показники:

· частка випуску продукції окремої галузі в загальному обсязі випуску продукції усіма галузями відповідної сфери економіки (або господарства країни у цілому);

· зміна частки основних фондів галузі в загальній вартості основних фондів галузей відповідної сфери економіки;

· зміна чисельності працюючих у галузі відносно загальної чисельності працюючих у відповідній сфері економіки тощо.

З розвитком економічних відносин подальше поглиблення спеціалізації виробництва спричинює формування нових галузей та видів виробництв. Одночасно із спеціалізацією відбуваються процеси кооперування, інтеграції виробництва, що сприяє виникненню стійких виробничих зв'язків між галузями, створенню змішаних виробництв та міжгалузевих комплексів.

Міжгалузевий комплекс - це інтеграційна структура, яка характеризується взаємодією господарських одиниць різних галузей, різних стадій виробництва та розподілу продукту.

Міжгалузеві комплекси можуть виникати як у середині спеціалізованої галузі економіки, так і між різними галузями. Наприклад, у складі промисловості діють паливно-енергетичний та металургійний комплекси. Складнішу структуру мають агропромисловий та будівельний комплекси, які об'єднують різні галузі господарства країни.

Під час аналізу економічних процесів у складі національного господарства країни виокремлюють також сектори економіки (рис. 2.2).

Під сектором економіки розуміють сукупність інституцінальних одиниць, які мають однакові економічні цілі, функції та поведінку. До них відносять: сектор підприємств, сектор домашніх господарств, сектор державних установ, зовнішній сектор.

Рис. 2.2. Структура національного господарства

Сектор підприємств поділяється на сектори нефінансових та фінансових підприємств.

Сектор нефінансових підприємств об'єднує підприємства, які здійснюють виробництво продукції та надання послуг з метою отримання прибутку, та некомерційні організації, які не мають за мету прибутковість своєї діяльності (наприклад, благодійні фонди, громадські організації). Залежно від того, хто здійснює контроль за їх діяльністю, вони, в свою чергу, поділяються на державні, приватні, національні та іноземні нефінансові підприємства.

Сектор фінансових підприємств охоплює інституціональні одиниці, які виконують фінансові посередницькі функції (банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії тощо).

Сектор державних установ - це сукупність органів законодавчої, судової та виконавчої влади, органів соціального забезпечення та контрольованих ними некомерційних організацій.

Результати діяльності державних установ як виробників суспільних благ відображаються у зростанні ефективності в секторі підприємств та зменшенні витрат на споживання у домашніх господарствах. Наприклад, державне фінансування будівництва автомагістралей, надання можливості безкоштовної державної освіти або медичного обслуговування тощо.

Сектор домашніх господарств охоплює переважно споживчі одиниці, тобто домашні господарства та підприємства, які ними створені.

Домашні господарства є власниками певних факторів виробництва, які вони продають, здають в оренду, отримують від цього дохід і розподіляють його на поточне споживання та накопичення. В національних економіках розвинених країн цей сектор посідає помітне місце.

Зовнішній сектор являє собою сукупність інституціональних одиниць - нерезидентів даної країни, що підтримують з нею економічні зв'язки, а також мають на території даної країни посольства, консульства, військові бази, міжнародні організації.

Таким чином, функціонування національної економіки можна розглядати як взаємодію її секторів. На рис. 2.3 схематично зображено взаємозв'язки між ними.

Забезпечення стабільного економічного розвитку національної економіки тісно пов'язане із здійсненням простого та розширеного відтворення основних фондів (технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих підприємств, нового будівництва).

Співвідношення між підрозділами суспільного відтворення, між споживанням та нагромадженням характеризують відтворювальну структуру національного господарства.

Розміщення продуктивних сил по території країни, співвідношення економічних районів та інших територіальних утворень щодо виробництва суспільного продукту, розподіл галузей та видів діяльності за регіонами країни визначають територіальну структуру її господарства.

Під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів у структурі економіки у її макроекономічних пропорціях постійно відбуваються кількісні та якісні зміни, які називаються структурними зсувами. Ці зсуви мають закономірний характер. їх об'єктивним підґрунтям є невідповідність між потребами суспільства та економічними можливостями їх задоволення, що виникає в національному господарстві.

Зміни у господарському комплексі країни відбуваються повільно через інерційність структури економіки. Іноді це призводить до загострення економічної ситуації та виникнення кризи.

Структурна криза економіки являє собою специфічне економічне явище, що відображається у макроекономічних диспропорціях, у глибокому занепаді окремих сфер та галузей. Зазвичай економічна криза має тривалий характер.

Для кризи характерним є падіння базових галузей економіки, коли їхня технологічна база не відповідає новим потребам ринку. Такими галузями, насамперед, можуть бути автомобільна, вугільна, текстильна та інші галузі економіки, що визначають її структуру. Під час економічної кризи виникає потреба у кардинальних структурних зсувах в економіці, тобто в її струк­турній перебудові.

Роль регулятора структурних змін в економіці відіграє, насамперед, ринкова конкуренція. Однак, ринок неспроможний забезпечити швидку концентрацію ресурсів, необхідних для здійснення структурної перебудови та пріоритетного розвитку відповідних ланок, секторів і галузей економіки, тому виникає потреба у державному регулюванні механізму конкуренції. Втручання держави у ринкові перетворення відбувається через здійснення державної структурної політики.

Структурна державна політика являє собою обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень в економіці, визначення її пріоритетних ланок та оптимального співвідношення Між ними.

Призначення структурної політики полягає у сприянні формуванню такої структури національної економіки, яка забезпечувала б стабільне економічне зростання країни та вирішення актуальних соціальних проблем суспільства.

Основні напрями структурної політики такі:

· подолання технологічної застарілості та оновлення виробничої бази;

· зменшення залежності від імпорту сировини;

· скорочення трудо-, енерго- та матеріаломістких галузей;

· збільшення частки ресурсозберігаючих виробництв та галузей з новітніми технологіями;

· рівномірний розподіл виробничих ресурсів; а створення розвиненого споживчого сектору;

· зменшення негативних наслідків структурних перетворень на ринку праці.

Основними важелями державного стимулювання структурних перетворень в економіці є:

· система податків, їх диференціація залежно від суб'єктів та об'єктів оподаткування;

· надання різноманітних кредитних пільг, проведення політики прискореної амортизації;

· надання субсидій, дотацій, позик на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів;

· проведення диференційованої митної політики тощо. Вибір конкретної системи напрямів та пріоритетів структурної перебудови в будь-якій країні залежить від специфіки її

економічної системи та цілей соціально-економічного розвитку. Здійснення зваженої структурної політики забезпечує збалансованість та стабільне економічне зростання й розвиток господарства країни.

2.2. Загальна характеристика галузей матеріального виробництва

Економічна база для розвитку суспільства створюється у галузях сфери матеріального виробництва. Вони відрізняються одна від одної специфікою трудових процесів, особливостями засобів та предметів праці, економічним призначенням продукції. Первинною ланкою будь-якої галузі виробничої сфери є підприємство.

Однією з провідних галузей виробничої сфери господарств розвинених країн є промисловість, яка здійснює добування і переробку сировинних ресурсів та випуск готових виробів. Саме в промисловості створюється більша частина сукупного суспільного продукту та національного доходу країни. Розвиток промисловості передусім визначає виробничий та науково-технічний потенціал країни, ступінь та ефективність використання природних, матеріальних і трудових ресурсів.

Підприємства промисловості класифікують за низкою таких основних ознак (рис. 2.4)

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. V Ідентифікація, раціоналізація, проекція, інтроекція, агресія, зворотна реакція та їх комплекси.
3. VІ. План та організаційна структура заняття
4. А/. Верховна Рада України.
5. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
6. Аграрний комплекс національної економіки.
7. Аграрні закони України
8. Агропромислова інтеграція. Агропромисловий комплекс (АПК).
9. Агропромисловий комплекс
10. Агропромисловий комплекс
11. Агропромисловий комплекс
12. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства

Переглядів: 3403