Омоніми

План

МІЖ СЛОВАМИ

ГРУПИ ЛЕКСИКИ ЗА СЕМАНТИЧНИМИ ВІДНОШЕННЯМИ

1. Омоніми:

а) омонімія як мовне явище;

б) відмінність омонімів від багатозначних слів;

в) шляхи виникнення омонімів;

г) різновиди омонімів;

ґ) використання омонімів у мовленні.

2. Пароніми, характеристика їх та особливості вживання.

3. Синоніми:

а) поділ синонімів на групи;

б) поняття синонімічного ряду та його домінанти;

в) функції синонімів.

4. Антоніми, стилістичне вживання антонімів.

Як уже відзначалося у попередній темі, лексика – це не довільна сукупність слів, а чітко упорядкована за певними закономірностями система. Окремим аспектом дослідження лексики є встановлення семантичних відношень між словами. Дослідження відношень між різними, подібними та протилежними за змістом словами дозволяють виділити такі групи лексики, як омоніми, пароніми, синоніми, антоніми.

Від полісемії принципово відрізняється явище омонімії – наявності у мові слів, які збігаються за звуковим складом, але за семантикою – різні. Наприклад: косити траву, збіжжя (стинати); косити на когось (дивитися неприязно); косити під хворого (удавати хворого – жаргонне). На папір нанесено крап (забарвлення у вигляді дрібних цяток); крап – барвник, добутий із коріння фарбувальної марени. Корнет, або хорунжий, - перший офіцерський чин у кавалерії царської армії; корнет – духовий мідний музичний інструмент типу вкороченої труби.

Омоніми– це слова, однакові за звучанням і різні за лексичним значенням. Термін походить із грецької мови (homos – однаковий; onyma – ім’я) й означає, що одне і те ж матеріальне вираження словесного знака (тобто звуковий склад слова) використовується для позначення абсолютно різних реалій.

Те, що омоніми – це різні слова, які не мають нічого спільного у властивих їм значеннях, знайшло відбиття у лексикографічній практиці. Омоніми у словниках фіксуються як окремі реєстрові одиниці[1], наприклад: Бабка¹ – мати батька або матері; інші значення: повитуха, ворожка, шептуха. Бабка² – частина токарного верстата для закріплювання деталей. Бабка³ – у копитних тварин – суглоб над копитом і кістка цього суглоба. Бабка⁴ – ковадло для клепання коси. Бабка⁵ – страва з локшини, рису, сиру і т.ін. Бабка⁶ – хижа комаха. Бабка⁷ – купка складених на полі снопів жита, льону і т.ін. Бабка⁸ – петелька, на яку застібають гаплик. Бабка⁹, діалектне, – подорожник. Бабка¹⁰, діалектне, – гриб підберезник.

На противагу омонімам пряме і переносні значення багатозначного слова нумеруються як різні лексико-семантичні варіанти, що об’єднані в межах однієї лексеми. Наприклад: Асиміляція. 1. Дія за значенням асимілювати і стан за значенням асимілюватися (напр., асиміляція народу). 2. Процес засвоєння рослинним чи тваринним організмом зовнішніх щодо нього речовин (біологічний термін). 3. Уподібнення одних звуків іншим (лінгвістичний термін).

Досить часто один із омонімів (або й кожен із групи омонімів) характеризується внутрішнім поділом на лексико-семантичні варіанти, тобто є багатозначним словом. Наприклад: Глава¹. 1. Голова – частина тіла людини або тварини. 2. Той, хто стоїть на чолі кого-, чого-небудь. Глава². Розділ книги, статті.

Хоча суттєвою ознакою омонімів є відсутність спільного у їх семантиці, чим омонімія протиставляється полісемії, однак ці два лексико-семантичні явища часом досить важко розмежувати. Зокрема на заваді послідовності їх розмежування може стояти те, що одним із джерел омонімії є розщеплення багатозначного слова на різні слова. При цьому два значення одного слова втрачають метафоричні або метонімічні відношення і розходяться настільки, що починають сприйматися як самостійні слова, семантично не пов’язані. Такі перехідні випадки надзвичайно складні, і важко встановити, де ще окремі значення, хоча й надто віддалені, одного й того ж слова, а де вже окремі слова.[2] Тому і в лексикографічній практиці лексичні одиниці, які фактично набули статусу омонімів, нерідко продовжують об’єднуватися у межах одного слова. Так, “Словник української мови” (т. IV, с. 260) подає одним із значень слова коник (зменшено-пестливе до кінь) таке: “комаха з довгими ногами, що стрибає й крилами утворює сюркотливі звуки”. На метафоричних відношеннях – здатності стрибати – наголошує й “Етимологічний словник української мови” (ІІ, с. 550), пояснюючи походження назви комахи, однак подає його як окреме слово (коник¹) поряд з омонімічним коник ² - “підставка в нижній частині даху; підставка в гончарному крузі; один з чотирьох стояків витушки, на які надівається пряжа”. Останні значення (частково) “Словником української мови”, як і значення “комаха”, віднесені до внутрішнього варіювання багатозначного слова коник (див. значення 7 і 8). Віддаленість предметів називання (тварина, комаха, неістоти), входження слів на їх позначення у різні синонімічні ряди (коник (= кінь) – конячка, конячина, шкапина, жеребчик тощо і коник (= комаха) – цвіркун, стрибунець), різна їх сполучуваність (коник вороненький, міцний, трудяга і коник зелений, сюркотливий), а також неоднакові словотворчі можливості (коник (= кінь) → кінний, конячий, конина, коняр тощо) – все це дозволяє говорити про розрив полісемії і подальше існування новоутворених слів “за принципом ... незалежних ліній”.[3] Таким чином, своїм виникненням омоніми можуть завдячувати розпаду багатозначного слова.

Серед інших шляхів виникнення омонімів виділяють такі:

- історичні зміни у фонетичній системі мови, наприклад: слати (відсилати, відправляти) з давньоруського сълати і слати (стелити) із стълати;

- збіг у звучанні слова, що належить до корінної лексики, і запозичення, наприклад: балка (яр) та балка (колода, брус) – з німецької мови;

- збіг запозичень: ліга (об’єднання окремих осіб, організацій, держав; асоціація) – з французької мови та ліга (знак над нотами, що означає: грати зв’язно) – з італійської. В українській мові омонімізувалися і деякі слова, що засвоєні з однієї мови, наприклад: туш (музичне привітання) і туш (фарба) – з німецької мови;

- збіг у звучанні літературного слова і діалектизму, наприклад: без (прийменник) та діалектне без (бузок);

- омонімічний збіг у результаті словотворення: а) від одного кореня: сходження (дія за значенням сходити – підніматися або спускатися куди-небудь) та сходження (дія за значенням сходитися – приходити з різних місць в одне); б) від різних коренів: злити ← злий; злити ← лити.

Отже, внутрішніми чинниками омонімії є семантичний (розпад багатозначного слова), фонетичний, словотворчий. Омонімія також зумовлюється контактами даної мови з іншими мовами, що є зовнішнім чинником омонімії.

Омонімія знаходить вияв на різних мовних рівнях (омонімічними можуть бути морфеми, стійкі словосполучення, синтаксичні конструкції та ін.), однак найбільш повно це явище виявляється в лексиці. Отож передусім виділяють лексичні омоніми – слова однакового звучання, але різного значення, що належать до однієї частини мови. Наведені вище приклади (за винятком без¹ та без²) – це приклади лексичних омонімів. Лексичні омоніми функціонують і на рівні власних назв: Славутич (поетична назва Дніпра) і Славутич (назва міста); Москва – ріка і Москва – столиця держави.

За ступенем омонімічності лексичні омоніми поділяються на повні, або абсолютні, і неповні, тобто часткові. Повні лексичні омоніми – це слова однієї частини мови, однакове звучання яких збігається в усіх граматичних формах. Для прикладу назвемо слова ключ (назва знаряддя для замикання та відмикання замка) і ключ (назва джерела): загубила ключа і пити воду з ключа (Р.в.); цьому ключеві (і одному, і другому) ціни немає (Д.в.); виготовити запасний ключ, знайти ключ цілющої води (З.в.) і т.д. в однині; ось лежать ключі, б’ють ключі (Н.в.); не мати ключів, йдемо по воду до ключів (Р.в.) і т.д. у множині.

Відповідно часткові омоніми – це слова, що за звучанням збігаються не в усіх граматичних формах. Наприклад: мул (назва осаду на дні водойми) і мул (назва тварини), для них різними є форми родового відмінка однини (мул-у, мул-а) і відсутні форми множини для першого в омонімічній парі слова з матеріально-речовинним значенням. Аналогічно є омонімами лише в однині лава (назва ослона) та лава (назва вулканічної маси). Навпаки, збігаються лише множинні форми іменників кадр (назва окремого знімка на кіно- та фотоплівці) і кадри (назва складу працівників). Рідше часткові омоніми спостерігаються в системі дієслова. Пор.: вити (плести) – в’ю, в’єш, в’є, в’ємо і т.д., вити (видавати протяжні звуки) – вию, виєш, виє, виємо і т.д., тоді як форми минулого і майбутнього недоконаного часів, умовного способу та наказового однакові.

Неповні омоніми часом відносять до омоформ[4] на підставі збігу звучання частини окремих граматичних форм. Омоформи– це окремі граматичні форми слів, які звучать однаково, але мають різне значення. Серед омоформ традиційно виділяють морфологічні омоніми – тотожні за звучанням різні граматичні форми одного слова. Особливо багаті на таку тотожність іменники ІІІ відміни, у яких омонімічними є форми Р.в., Д.в. однини та Н.в., З.в., Кл.в. множини (солі, ночі, речі, повісті), а в М.в. однини до цієї ж форми додається прийменник (у солі, у повісті). До морфологічних омонімів відносять також однакового звучання граматичні форми різних однокореневих слів, що належать до тієї самої частини мови, наприклад: сусіди – Р.в. однини іменника спільного (жіночого і чоловічого) роду сусіда і Н.в. множини іменників сусід, сусіда; раба – Р.в. однини іменника чоловічого роду раб і Н.в. іменника жіночого роду раба¢.

Морфологічні омоніми – це різновид омонімів граматичних. Крім них, до граматичних омонімів відносять міжчастиномовні омоніми – слова або їхні окремі граматичні форми (омоформи), які належать до різних частин мови, зберігаючи при цьому зв’язки на рівні лексичних значень. Наприклад: злотий – назва ознаки предмета (зроблений із золота) і злотий – назва грошової одиниці у Польщі, рип – назва опредмеченої дії і рип – вигуково-дієслівна форма, самопас – назва особи за родом заняття (хто пасе свою худобу окремо від спільного стада) і самопас – назва ознаки дії (без пастуха, без нагляду) і т.ін. Такі омоніми зберігають семантичні зв’язки завдяки тому, що це слова спільного кореня.

Від граматичних міжчастиномовних омонімів відрізняються лексико-граматичні омоніми– слова або їхні окремі граматичні форми (омоформи), що належать до різних частин мови і, отже, мають різне лексичне значення, наприклад: діти – Н.в., Кл.в. іменника і діти – початкова форма дієслова, три – Н.в., З.в. числівника і три – форма ІІ особи однини наказового способу дієслова терти. Лексико-граматичними омонімами також є слова, які характеризуються різною частиномовною належністю і відсутністю лексичного значення[5], наприклад: а – сполучник (Дощ іде не туди, де просять, а туди, де косять. – Н.тв.), а – вигук (нерідко вимовляється протяжно: - А-а-а... – котилось ближче щось дике... - М. Коцюбинський), а – частка (А йди, Лукашу! – Леся Українка). Ряд лексико-граматичних омонімів, крім службових частин мови, може включати і повнозначні. Так, ще одне слово а – це назва першої літери українського алфавіту на позначення голосного звука [а], воно функціонує у мовленні як невідмінюваний іменник середнього роду (У цьому рядочку у тебе найкраще вийшло третє “а”). Інші приклади: біс – іменник (злий дух, чорт) і біс – вигук; браво – прислівник (сміливо, енергійно) і браво (вигук); гаразд – прислівник (як слід, належним чином), гаразд – іменник (щастя, благополуччя) тощо.

Таким чином, серед міжчастиномовних омонімів виділяються граматичні (ті, що зберігають семантичні зв’язки як однокореневі слова) та лексико-граматичні (ті, що, належать до різних частин мови і мають різне лексичне значення).

Існують суміжні з омонімією явища – омофони та омографи.

Омофони – (від гр. homos, вже поясненого, та phōnē – звук) – це слова, однакові за звучанням, а різні за значенням та написанням. Наприклад: кленок [кле^инóк] від клен і клинок [кли^енóк] від клин, сонце і сон це, зав’яз і за в’яз та ін.

Омографи –(від гр. homos та grapho – пишу), або графічні омоніми, – це слова (чи форми слів), однакові за написанням, але різні за значенням і звучанням. Наприклад: крýгом (гончарним) і кругóм (навколо), крéдит (бухгалтерський термін) і кредúт (позика), корчí (пеньки) і кόрчі (судома) тощо. Існування омографів зумовлене відмінностями у наголошуванні слів.

Якщо лексичні омоніми та переважна більшість омографів реєструються в словниках як окремі слова, то омофони словниками не фіксуються, оскільки свій вияв знаходять у мовленні.

Омонімічні відношення спостерігаються і на рівні різних мов. Так звані міжмовні омоніми – це однозвучні слова з різним значенням, вживані у різних мовах. Наприклад: луна (укр. ехо) і луна (рос. місяць), головешка (укр. шматок обвугленого дерева, що тліє) і головешка (рос. голова), пелена (укр. нижній край сукні, спідниці) і пелена (рос. суцільний покрив, те, що закриває з усіх боків) та ін.[6]

Подібно до окремих значень багатозначних слів значення омонімів конкретизуються у контексті, тому точність висловлюваної думки забезпечується виразним контекстом. Наприклад: Думи мої, думи мої! Квіти мої, діти! Виростав вас, доглядав вас – Де ж мені вас діти! (Т. Шевченко).

Спеціальне застосування омонімія знаходить у грів слів, як засіб гумору та іронії. Прикладом цього може послужити усмішка:

- Івасику, у вас є корова? – питає вчитель.

- Є.

- То розкажи, як вона виглядає.

- А наша корова тепер не виглядає, тато на зиму всі дірки забив дошками.

Таким використанням омонімів відзначається, крім розмовного мовлення, художній стиль, зокрема дитяча література. Наприклад: Невидимий вітер, немов футболіст, ганяв по дорозі березовий лист. Я слідом ішов через площу і міст На пошту відправити братові лист (І. Січовик). П’ять синочків у синиці. Хочуть вже літать сини ці. “Підростіть, - їм каже мати, - треба дужчі крильця мати” (Скоромовка).

Цікавою є така організація тексту, коли подається одне омонімічне слово, а друге домислюється читачем, наприклад: Знайшла собі лисичка оранжевий грибок (= лисичку). Взяла його з травички й поклала в козубок. А вдома як відкрила той козубок вона – до лапки притулилось маленьке лисеня (читай: гриб лисичка )! (Т.Герасименко).

Омоніми обігруються в загадках: Слово це – старовинна будова з гостряками мурованих веж. Щойно зміниш наголос ти – цим одразу будову замкнеш; З якої байки одягу не пошити?; Якої байки не розповісти (Н.тв.)?

Учні надзвичайно люблять працювати з таким матеріалом, особливо коли їм вдається розплутати навмисно створене “непорозуміння”: Рано-вранці в середу Пригнав Прокіп череду. А корови в череді (вид трав’янистої рослини. – Л.Л.): рябі, чорні та руді (П. Бойко).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Системність лексики	\|	ПАРОНІМИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.