Основа і закінчення

План

Морфемна будова слова

1. Морфемна будова слова. Поняття про морфему.

2. Основа слова й закінчення.

3. Типи морфем: а) кореневі й афіксальні;

б) з вільним і зв’язаним значенням;

в) позитивні й негативні;

г) омонімічні, синонімічні, антонімічні.

Морфеміка і словотвір – це розділи мовознавства, тісно пов’язані між собою. У деяких вузівських підручниках зазначено, що це один розділ мовознавчої науки, в якому чітко виділяються дві частини – морфеміка і словотвір.

Морфеміка – це розділ науки про мову, який вивчає морфемну структуру слова. У полі уваги морфеміки – вичленування морфем, їх класифікація й структура, морфемна варіантність, особливість морфемних стиків, а також типи морфемосполучень і різні процеси спрощення й перерозподілу в складі морфем.

Таке пояснення терміну “морфеміка” дає “Словник лінгвістичних термінів” Д.І.Ганича та І.С.Олійника (с.188). В академічному виданні “Словотвір сучасної української літературної мови” заначено, що “морфемну структуру слова у наш час вивчає нова лінгвістична дисципліна – морфеміка” (Словотвір. С.8).

За “Програмою для середньої загальноосвітньої школи. 1-2 класи.” ( К.: “Початкова школа”, – 2001. – с.31) учні 2-го класу ведуть спостереження за значенням спільнокореневих слів, виділяють корені в поданих словах, добирають спільнокореневі слова з найуживанішими в мовленні школярів коренями, складають речення зі спільнокореневими (спорідненими) словами з метою усвідомлення значення кореня, ведуть спостереження за словами з омонімічними коренями.

Уже в 3(2) класі учні набувають знань про закінчення й основу, функції закінчення, про корінь, префікс, суфікс, їх роль у слові, аналізують слова за будовою. Крім того, вивчаючи префікси й суфікси, учні початкових класів знайомляться з елементами словотвору, утворють слова з найуживанішими префіксами й суфіксами.

Вивчення будови слова у 3(2) класі тісно пов’язано з вивченням орфоепії та орфографії.

Отже, учитель початкових класів повинен володіти глибокими знаннями й уміннями, що стосуються морфеміки та словотвору.

Морфеміка вивчає види морфем за їх місцем у слові (корінь, префікс, суфікс, закінчення і ін.), за функцією (формотворчі та словотворчі); типи значень, виражених морфемою (лексичне чи граматичне або лексичне і граматичне); звукові зміни у морфемах (чергування фонем, усічення, нарощення основ тощо); мовні одиниці (морфема і морф, лексема і форма слова, основа слова і ін.), принципи виділення морфем і правила їх сполучуваності.

Морфеми в слові є постійними, які не змінюються в процесі мовлення, і змінні залежно від контексту.

До постійних морфем належать корінь, суфікс, префікс, до змінних – закінчення. Наприклад, у слові книгарня постійними є морфеми книг-ар-н-, які не замінюються іншими, а морфема -я змінюється: книг-ар-н-ею, в книг-ар-н-і.

В українській мові є слова, які складаються з постійних морфем: сидячи, сказавши, працювати, весело, веселенько, вчора, вгору, по-нашому. Ці слова називаються незмінними. Такими є й велика кількість іншомовних слів: метро, кіно, бра, поні, рагу тощо.

Слова, в яких, крім постійних морфем, є змінні, називаються відмінюваними або дієвідмінюваними, наприклад: окуляри, окуляр-ами, в окуляр-ах; написан-ий, написан-ого; писал-а, писал-и; чита-ю, чита-єш, чита-ємо.

Слів, які б складалися тільки зі змінних морфем, немає.

Змінна морфема, яка утворює словоформи (слова в певній граматичній формі), називається закінченням, або флексією.

Флексія(закінчення) (від лат. flexio – згинання, перехід) – афікс, який знаходиться в кінці слова, є змінною частиною слова, що додається до основи слова і виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні. Вона виражає значення роду, числа, відмінка й особи. Це морфема, яка виконує формотворчу функцію. Наприклад, книга, книги,книгою.

Флексія наявна тільки в тих словах, які змінюються (відмінюються, дієвідмінюються): горить лампа, немаєлампи,свічулампою, освітлено лампами; я пишу, ти пишеш, випишете,вонипишутьі т д.

У незмінних (невідмінюваних) словах флексія відсутня: кіно, поні, рагу, бра. Незмінними в українській мові є не тільки іншомовні слова. Такими є прислівники (вчора, вгору, по-українськи), дієслівні форми – дієприслівники (пишучи, лежачи, спитавши),інфінітив (неозначена форма дієслова – творити, малювати, виховувати). Якщо слово із змінного переходить в незмінне, закінчення в ньому словах перетворюється на суфікс. Так, у прислівниках учора, вгору, восени, весело, добре і ін. кінцеві голосні [-а], [-у], [-и], [-о], [-е] є суфіксами.

У слові із постфіксом флексія стоїть не в абсолютному кінці слова, а передує постфіксу: якийсь, одягаються. Іноді флексія знаходиться всередині слова (у складних словах): хата-читальня, хати-читальні; трьомстам, трьомастами.

Флексії виконують функцію, яка суттєво відрізняється від функцій інших морфем. Вони служать для вираження граматичних значень слів, за допомогою флексій виражаються синтаксичні відношення змінних слів до інших слів у реченні.

Отже, за допомогою флексій утворюються відмінкові форми усіх відмінюваних слів, форми роду і числа прикметників, узагальнено-якісних займенників, порядкових числівників, особові й родові форми дієслів у різних часах і способах.

Флексії можуть бути виражені матеріально (звуками), вони називаються позитивними,а флексії, не виражені звуками, називаються нульовими(негативними). Нульове закінчення визначається, якщо в інших формах цього слова з’являється матеріально виражена флексія. Наприклад, у слові стіл□ – нульове закінчення, оскільки в наступних формах (відмінках) з`являється закінчення, виражене звуками: стола,столу,столом,на столі, столи,столів і т.д.

Нульові закінчення в українській мові властиві іменникам другої та третьої відмін у називному (а для назв неістот і в знахідному) відмінку (дуб, гай, ніж, півень, тінь, сіль, ніч); іменникам першої й частково другої відмін у родовому відмінку множини: біда –бід, черешня –черешень, село – сіл); коротким формам прикметників (зелен, дрібен); формам минулого часу дієслів чоловічого роду (сказав, написав. Пор.: форми жіночого й середнього родів та форми множини – сказала,сказало,сказали),частині дієслів наказового способу в другій особі однини (ріж, стань),іменникам середнього роду четвертої відміни в родовому (й співзвучному з ним знахідному) відмінку множини (курчата – курчат, імена – імен).

Флексії, як змінній частині слова, протиставляється стала частина його як сума постійних морфем. Ця частина слова називається лексичноюосновою. До лексичної основи входять всі морфеми, крім закінчення, тому в шкільній практиці основою називають частину слова без закінчення. Наприклад, знанн-я, книг-а, ходил-а, ходив, ввічлив-ий, день і ін. У незмінних словах, у яких закінчення немає, основою є все слово (скрізь, вчора, навчаючись, читаючи).

Одні дослідники визначають основу відкиданням флексії (вод-а, водн-ий). Інші вважають, що у словах, у яких флексія відутня, необхідно відкидати формотворчий афікс, наприклад, у словах писати, малювати, працювати і інших дієсловах у початковій формі необхідно відкинути суфікс -ти, тому основою в цих словах є писа-, малюва-, працюва-, у прикметниках треба відкинути суфікси -ш, -іш (зелен-іш-ий), але оскільки формотворчі суфікси беруть участь у формуванні лексичного значення слова, то всі вони повинні входити до основи.

Володимир Олександрович Горпинич вважає, що до складу основи обов’язково входять суфікси минулого часу -в, -л- (читав,читала, читало, читали), суфікси дієприкметників -ач, -уч, -л- та ін. (правлячий,чаруючий, змарнілий), суфікси вищого ступеня порівняння прикметників -ш, -іш, суфікси прислівників, дієприслівників тощо (Українська мова, ч.1. За ред. П.С.Дудика. – К.: “Вища школа”, 1988. – С.162). Такої думки дотримується більшість мовознавців. Саме так визначається основа і в шкільній практиці. Отже, основою слів є: читати, зеленіш-ий, ходив, читал-а, правляч-ий і под.

У невідмінюваних словах, у яких відсутня і флексія, і формотворчі суфікси, основою є все слово: сьогодні, вчора, вдень, кіно, ой, агов та ін. Багато мовознавців таку основу називають чистою. Існує й інша думка: чистою вважається основа в словах з нульовим закінченням. В.О Горпинич з цього приводу зазначає: “Часто в навчально-методичній літературі, а зрідка і в науково-популярній, чистою основою називають і слова з матеріально не вираженим закінченням: стіл, рак, льон, вік, чай, сіль, мідь; бра^/тів, сестрин, писав, ніс, віз, стій і под. Оскільки це слова відмінювані, то в них виділяється нульове закінчення. Термін “чиста основа” слід вживати лише стосовно невідмінюваних слів” (В.О.Горпинич. Будова слова і словотвір. –К.: Рад.школа, 1977. – С.16).

Основа може складатися тільки з кореня (стіл, віз), з кореня й суфікса (стол-ик), з кореня й кількох суфіксів (віз-нич-ок), з префікса, кореня й суфікса (суфіксів) – най-давн-іш-ий) і под. У складних словах основа складається з двох коренів і афіксів: вод-о-мір-н-ий, земл-е-зн-а-в-ств-оі т.д. Такі основи називаються складними (простими є основи в словах з одним коренем).

У словах, які закінчуються буквами я, ю, є, ї, основа визначається за звуками і буквами (на письмі). Якщо відкинути в словах сім’я, читаю закінчення, отримаємо основи сім’я, читаю. Оскільки в цих словах букви яі ю позначають два звуки, фонетична основа інша сім[й-а], чита[й-у].

Якщо основа складається тільки з кореня або з кореня і граматичних афіксів, вона називається непохідною (дуб, писати, вікно).Такі основи немотивовані.

Основи, які складаються з кореня і словотворчих афіксів, є похідними. Вони легко мотивуються словами, від яких утворені (підвіконня – під вікном).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фразеологічні одиниці Вільні словосполучення	\|	Типи морфем

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.