• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Типи морфем

Поняття про морфему. Морфемна будова слова

Морфема(від гр. morphe – форма) – це найменша значуща частина слова, яка виступає носієм певного лексичного чи граматичного значення слова і регулярно відтворюється відповідно до моделей цієї мови. Наприклад, у слові премудрийвиділяється три морфеми: пре-мудр-ий. Морфема мудр- вживається в споріднених словах мудр-ість, мудр-ішати. Вона містить в собі лексичне значення цього слова. Без неї слово не може існувати. Морфема пре- регулярно відтворюється в інших словах: пре-гарний, пре-старий, пре-добрий, пре-злий, пре-красний – й означає найвищу міру вияву ознаки. У слові може бути відсутньою, при цьому слово називає ознаку без міри вияву її (мудрий). Третя морфема -ий є постійною в прикметниках твердої групи чоловічого роду в називному відмінку однини: зелений, червоний, добрий.

Морфема не існує в мові самостійно, а тільки в складі слова, вичленовується з нього. Щоб виразити певне лексичне значення, морфеми у слові повинні розташовуватися послідовно, відповідно до законів даної мови: префікс (префікси), корінь (корені), суфікс (суфікси), закінчення, наприклад: за-стереж-енн-я.

Одна й та сама морфема може утворювати багато різних слів, наприклад, суфікс -еньк- може утворювати безліч слів різних частин мови зі значеннями пестливості чи зменшеності: зелененький, гарненько, одненьке, батенько й ін. Тому морфем значно менше, ніж слів. Інвентар морфем налічує понад 500 афіксів і близько 17000 коренів (Українська мова. Енциклопедія. – С.342).

Розділ мовознавства, в якому вивчаються найменші значущі частини слова (морфеми), називається морфемікою.

Сукупність морфем у слові називають морфемною будовою слова (Горпинич. – С.5).

Термін “морфема” існує паралельно з термінами корінь, префікс, суфікс і ін. як узагальнений. І.А.Бодуен де Куртене писав про цей термін: “Вважати подібний термін зайвим – це те саме, що вважати зайвим об’єднуючий термін “дерево” і задовольнятися частковими назвами “дуб”, “береза”, “верба” і т.д.1

Морфеми можуть мати варіанти, які позначаються термінами морф (морфа).

Морфи– це найменші значущі частини, які виділяються в складі слова; це конкретні представники морфеми, які виявляються при поділі слів на значущі частини. Наприклад, у словах друг, друже, друзі морфами є друг, друж-, друз-; у словах віл, воловий – морфи віл, вол-; у словах саджати, сідати, сидіти морфами є садж-, сід-, сид-.

Морфи, що зазнали фонетичної модифікації, називають аломорфами. Пор.ще: оді-йти, віді-йти, од-дати, від-дати. Морфи й аломорфи називають варіантами морфем .

Усі морфеми української мови можна поділити на декілька груп (класів). У класифікації враховують роль морфеми в слові, її функцію, місце морфеми в складі слова й ін.

За роллю, яку морфеми виконують у слові, вони поділяються на кореневі (корені) й афіксальні (афікс від лат. affixum – “прикріплений”).

Кореневі морфеми (корінь) –обов’язкова частина слова, не існує слів без кореня. Це основна морфема, яка виражає лексичне значення окремого слова і всіх споріднених слів. Отже, щоб визначити корінь, треба дібрати кілька споріднених слів. Корінь виділяється відділенням афіксів і вичленуванням спільної частини споріднених слів. Корінь – морфема, далі неподільна на значущі частини. Наприклад, у словах вода, водний, водянка, підводник виділяється корінь вод-; у словах беру, брати, вибирати, вибір, виборний наявний корінь бр-з варіантами (морфами) бер-, бир-, бір-, бор; у словах учень,учитель, навчання коренем є уч-з варіантом -вч-.

Корінь – це морфема, яка об’єднує всі споріднені слова, що часто належать до різних частин мови: міст, мостити; зелений, зелень, зеленіти, зелено і под.

У слові корінь може стояти на початку слова – єднати; після префікса – роз’єднати; після двох чи кількох префіксів – возз’єднати, але завжди він стоїть перед суфіксом – єдність і закінченням –воля.

Корінь може вживатися в багатьох словах (споріднених), а може існувати лише в одному слові (какаду, поні).

Спорідненими називають слова, які мають спільний корінь (в т.ч. і варіанти коренів), що виражає одне й те ж лексичне значення їх. При визначенні споріднених слів необхідно зважати на лексичне значення слів, щоб не сплутати їх зі словами, які мають однозвучні корені, що виражають інше лексичне значення й називаються омонімічними. Порівняйте корені в словах вода, водити; міст, містити, містика і под.

Морфеми можуть бути з вільним і зв’язаним значенням. Це стосується саме кореневої морфеми.

Такі кореневі морфеми, які можуть самостійно існувати без словотворчих афіксів, називаються вільними. До вільних належать такі кореневі морфеми, як дім (домовий), місто (містечко, передмістя ) і ін.

Зв’язаними вважаються корені, які без словотворчих афіксів не вживаються, наприклад, у словах вулиця, бочка, звичка, кішка, малина, розлука, присяга та ін. корені без суфіксів не існують (-вул-, -боч-, -вич-, кіш-, -мал-, -лук-, -сяг-).

Багато мовознавців зв’язаними називають не корені, а основи. Автори монографії “Словотвір сучасної української мови” зазначають: “Корені, що виступають у мові тільки в поєднанні з афіксами, а також основи слів з такими коренями, називаються зв’язаними. Зв’язані корені вважаються неповноцінними, і тому їх називають радиксоїдами (пор. лат.radix – корінь і гр.оіd подібний) (Словотвір, с.19).

Афіксальна морфема – необов’язкова частина слова, загальна назва всіх морфем, крім кореня. Це службові морфеми, які змінюють лексичне або граматичне значення слова, виражають відношення між словами в словосполученні й реченні. Залежно від розташування в слові афікси поділяються на префікси, суфікси, постфікси, у складних словах наявні також інтерфікси. Є слова, у яких афікси відсутні: там, де й ін.

За функцією у слові афіксальні морфеми поділяються на словотворчі (дериваційні) і граматичні (формотворчі й словозмінні).

Морфеми бувають синонімічні, омонімічні й антонімічні.

Синонімічними є різні суфікси, які надають спільного лексичного значення словам, наприклад, пестливого: кухлик,братик,песик,сестричка, сестронька, сніжок,сніжечок, земелька, землиця; криничка, криниченька; мамочка, матуся, матусенька і ін. До синонімічних належать різні флексії, які виражають одне й те ж значення. Наприклад, давальний та місцевий відмінки іменників чоловічого роду другої відміни можуть бути виражені флексіями: -ові (-еві, -єві), -у(-ю ): братові – брату, академікові – академіку, учитилеві – учителю, хлопцеві – хлопцю; краєві– краю, гаєві – гаю; на батькові – на батьку, на академікові – на академіку, на учитилеві – на учителю, на братові – на брату(в іменниках-назвах неістот переважає закінченя -у (-ю)); місцевий відмінок однини окремих іменників чоловічого роду ІІ відміни може бути виражений закінченням -у, -і: в краю, в гаю –в краї, в гаї,по лісу –по лісі.

Синонімічні суфікси виступають у назвах осіб за національною приналежністю та за місцем проживання: українець, поляк,француз, грузин, казах, турок; киянин, москвич, полтавецьі ін.

Омонімічними є корені в словах млин, млинець, гора, горей ін. До омонімічних належать суфікси в словах хлопець,олівець, ятірець,продавець,млинець; дядина, хустина, шипшина, телятина й ін.; префікси – віддієслівний, відбудова, віднайти.

Зрідка в мові виникають й антонімічні афікси– префікси: підійти – відійти, зв’язати – розв’язати, ввійти – вийти й ін.

Суфікси й префікси можуть мати й фонетичні варіанти. Наприклад, суфікс -ість має варіант -ост-: радість –радості; префікс з- має варіанти с-, зі-, із-: звити, збити, зшити, сказати, спитати, зійти, зігнати, ізійти і т.д. Пор. ще префікси в словах одійти, відійти; ввійти, увійти; відчинити, відімкнути і ін.

Префікс– ( від лат. prae – попереду і fixus – прикріплений) – морфема, що стоїть перед коренем або перед іншим префіксом і служить для творення нових слів чи граматичних форм слова. У слові префікс не є обов`язковим. Префікси, які утворюють нові слова (слова з новим лексичним значенням), є словотворчими. Вони в українській мові більш поширені: читати – перечитати, вичитати, дочитати, зачитати, відчитати, підчитати; придніпровський, Придніпров`я, праліс, престарий, промокнути і ін.

Формотворчі префікси, не змінюючи лексичного значення слова, надають йому нового граматичного значення: писати – написати (значення доконаного виду); веселіший – найвеселіший, веселіше – найвеселіше (префікс виражає значення найвищого ступеня порівняння прикметника і прислівника).

Утворюючи нові слова, префікс приєднується до цілого слова, а не до кореня, не змінюючи при цьому його належності до частини мови (див. приклади, наведені вище). Пор. також прикметники: добрий – предобрий, старий – застарий, стиглий – нестиглий; іменники: внук – правнук; займенники: хто – ніхто; прислівники: звідки – нізвідки, куди – нікуди; дієслова: писати – недописати і т.д.

Ця властивість префіксів дає підстави класифікувати їх за належністю до певної частини мови – префікси іменникові, прикметникові, прислівникові, дієслівні тощо, наприклад: правнук, праліс, прадід, прабатьківщина – іменниковий префікс пра-. Цей префікс може вживатися в прикметниках (прабатьківський, прадідівський), але вони утворені від іменників з цим префіксом; співати – доспівати, переспівати, виспівати, підспівати, (дієслівні); надписати, надзвичайний, Надборжав’я; приписати, Прикарпаття (один і той же префікс утворює різні частини мови, отже, є омонімічним).

Префіксів в українській мові понад 100, з них близько 20 – іншомовні: антитіла, гіпертрофія, гіпотонік, деполітизація, дезактивація, інтербачення й ін.

Більш поширеними є префікси, які не мають сталої позиції у слові (можуть стояти перед коренем або перед іншим префіксом): з`єднати – возз`єднати. Префікси можуть об`єднуватися у взаємообернені двочлени, переважно в дієсловах: до-ви-конувати – ви-до-бувати; до-по-відати – по-до-ливати; тричленні префіксальні комплекси (їх значно менше, ніж двочленних): по-на-з-бирувати, до-не-с-хочу, не-без-під-ставно. Чотиричленних всього сім: по-пере-роз-по-діляти, по-на-з-до-ганяти й ін. (УМЕ, с.483).

Суфікс –(від лат. sufixus – прикріплений) – афіксальна морфема, що стоїть після кореня чи іншого суфікса і служить для творення нових слів (ріка, річка, річ-к-ов-ий; читач,чит-ач-к-а) або граматичних форм слова (нов-іш-ий, приніс-ши, дякуючи) і ін.

Суфікси, як і префікси, виконують словотворчу функцію.Такі суфікси, які утворюють слова з новим лексичним значенням, називаються словотворчими, наприклад, здрібніло-пестливі суфікси -ець, -ик, -ечк-, -еньк-, -інк, -ус- і ін: якірець, хлопчик, ручечка, доненька, матінка,матуся; суфікси, що утворюють іменники з абстрактним значенням, – -ість, -ощ(і), -ин-, -інн-, -нн- й ін.: радість, гордощі, творіння, хвилювання, біганина і ін.

Формотворчиминазивають такі суфікси, які утворюють нові граматичні форми слів, не змінюючи при цьому їх лексичного значення. До таких належать суфікси, що утворюють вищий ступінь порівняння прикметників і прислівників (новий – новіший, сміливо – сміливіше), дієслівні форми – інфінітив (говорити, стрибати), дієприкметники (написаний, печений, виконуючий, лежачий);дієприслівники (дивлячись, мружачись, кличучи, розповідаючи, схилившись, випроставшись, принісши); видові форми дієслів (переписати – переписувати), форми минулого часу (ходи-в,ходи-л-а) й ін.

Суфікси приєднуються не до всього слова, а до його частини. Тільки суфікс здатний переводити слово з однієї частини мови в іншу: гарний – гарно, добрий – добре(суфікси о і е переводять прикметники в прислівники); літо – літній (суфікс -нперевів іменник у прикметник); гордий – гордість,гордощі(суфікси -ість і -ощ-перевели прикметники в іменники) і под.

Отже, суфікси (разом із закінченням) є показником належності слова до певної частини мови. Говорять про іменникові суфікси -к, -ок, -ик, -иц(я), -ець, -ість, -ощ-, -ач;прикметникові -ськ-, -енн-, -анн-; дієслівні –-ти, -л-, -ува- й ін. (жінка, синок, кораблик, сестриця, олівець, милість, солодощі, глядач; львівський, здоровенний, нездоланний; хвилювати, читала, розквітлий, працювати, струшувати).

В українській мові приблизно 400 – 500 суфіксів, серед них понад 20 запозичених із інших мов: -ант (аспірант, музикант); -ізм(абстракціонізм),-атор(аматор, новатор); -ист (-іст)(радист, шахіст) й ін.

Слово може мати у своєму складі один суфікс (хвилька) і більше (уми-в-а-льн-ик, театрал-к-а, уч-н-ів-ськ-ий).

Суфікси надають словам різних додаткових до основного лексичного значення відтінків. Вони мають і відповідні до відтінків назви: суфікси зменшено-пестливі (землиця, україночка), згрубілі (вовчище, дідуган); абстрактні (мужність, доброта, радощі) й ін. Суфікс у слові не є обов`язковим. Він може займати місце безпосередньо після кореня (водний), після іншого суфікса (вод-ян-к-а), знаходитисьв абсолютному кінці слова (хлібець, ба^/тьків), перед постфіксом -ся (навчатися).

Суфікси мають високий ступінь абстрактності, який є вищим у порівнянні з абстрактністю префіксів.

Суфікси дієслів та прикметників мають вищий ступінь абстрактності у порівнянні з іменниковими суфіксами, через що іменникові суфікси виділяються на основі лексичної класифікації слів: суфікси для назви особи за родом заняття (працівник,робітник, муляр, столяр, учитель,тракторист,машиніст), для назв особи жіночої статі (жінка, учителька, робітниця), для назв предметів (сівалка), назв приміщень (телятник, корівник), назв ягід (калина,малина), сортів м’яса (воловина, свинина). Переважна більшість суфіксів надає словам різного лексичного значення, тому їх називають багатозначними суфіксами (Словотвір, с.22).

Наприклад, суфікс -ник є багатозначним, оскільки, крім значення особи, виражає ще й такі характеристики: любитель якоїсь справи (лижник), фахівець у чомусь (рахівник), учасник чогось (однокурсник), виробник чогось (булочник), той, хто перебуває в певному стані (вступник); приохочений до чогось (модник).

Омонімічними є суфікси -ин- у словах, що мають різні значення, які не випливають одне з одного: зернина (одиничність), дівчина (особажіночої статі), шипшина (рослина), дядина (назва особи за родинними стосунками), телятина (сорт м’яса), оглядини (назва процесу, звичаю).

Суфікси можуть утворювати нові слова в межах тієї самої частини мови (широкий – широченний, широчезний; білий – біленький, білісінький, білуватий) та слова, належні до інших частин мови порівняно зі словом, від якого вони утворені (білий – білизна, білити, біліти; весна – весняний, навесні).

Ми зазначали, що префіксів у нашій мові значно менше, ніж суфіксів (префіксів близько 100, а суфіксів близько 400-500, коренів приблизно 15000- 17000. Укр. мова. Енциклопедія, с.254, 483, 618). Така невелика кількість морфем здатна утворювати величезну кількість слів шляхом комбінації їх. Чим більшу кількість слів утворює та чи інша морфема, тим продуктивнішою вона вважається. Таким чином, словотворчі морфеми можуть бути продуктивними – ті, які утворюють велику кількість слів – див. суфікси -ок, -ечк, -оньк, що утворюють слова зі зменшено-пестливим значенням, -ість, -ощі- – іменники з абстрактним значенням, -ик, -ник – слова на позначення діяча, і непродуктивними –які вживаються для творення нових слів дуже рідко, наприклад, суфікс -амт у слові поштамт, суфікс -ух – пастух, -ад- – у слові попадя.

Продуктивність афіксів легко визначається за інверсійним (оберненим) словником, оскільки всі слова в такому словнику розташовані в оберненому порядку. Інверсійний словник української мови є оберненим до одинадцятитомного Словника української мови, тобто він містить понад 134 тисячі слів, як і тлумачний словник.

Постфікс –від лат. post – після і fixus – прикріплений. 1.Це будь-який афікс, який стоїть у слові після кореня. 2.Афікс, який стоїть після флексії (Словник лінгвістичних термінів, с.209).

Постфікс– це афікс, який розташований в абсолютному кінці слова. Прикладом постфікса є -сяв дієсловах (сміятися), -то, -небудь і ін., які приєднуються до займенників і прислівників, надають їм значення неозначеності (хто-небудь, будь-який, абичий, коли-небудь, колись-то,скажи-но, послухай-бо, прийшов-таки). Постфікс виступає як словотворчий афікс (плести – плестися, прогулювати – прогулюватися) і як формотворчий (утворює дієслова зворотно-середнього та пасивного стану: одягати – одягатися,будувати – будуватися).

Постфікси приєднуються до цілого слова, а не до основи.

Морфемами вважають також інтерфікси (лат. inter – між і fixus – прикріплений) – міжморфемні звукові прокладки, які виконують з’єднувальну функцію. Інтерфікс виникає тоді, коли є фонетично утрудненим поєднання кореня і суфікса: шосе – шосейний, купе – купейний, вчора – вчорашній.

Однак найчастіше інтерфікси визначаються як сполучні голосні звуки [о], [е] у складних словах: землезнавство, зорепад, водомір і ін.

Інтерфікси визнаються не всіма мовознавцями. Деякі вчені вважають їх засобом ускладнення суфіксів – -шн-, -йн- а [о], [е] – сполучними голосними.

Читайте також:

1. АЛОМОРФИ І ВАРІАНТИ МОРФЕМ
2. Афіксальні морфеми. Загальна характеристика
3. Вступ. Морфеміка як розділ мовознавчої науки
4. ЗАКОНОМІРНОСТІ У СПОЛУЧУВАНОСТІ МОРФЕМ
5. Значення і завдання роботи над вивченням морфемної будови слова
6. Кореневі морфеми
7. Кореневі та афіксальні морфеми. Загальна характеристика
8. Матеріально виражені (субстанціальні) та нульові морфеми
9. МОРФ І МОРФЕМА
10. Морфема як мінімальна значуща частина в структурі слова. Види морфем
11. Морфема. Частини мови
12. Морфемний розбір

Переглядів: 24242