Теорії економічної гармонії.

Прагматичний напрямок пізньої класики.

Тема 5. Пізня класична політична економія.

Теорія А. Сміта і Д. Рікардо – це теорія якісної характеристики основ капіталістичної економіки: вартості, ціни, доходів, пріоритету матеріального виробництва, об’єктивної суті економічних законів, необхідності свободи підприємництва, вільної конкуренції. Як Сміт, так і Рікардо вважали, що капіталізм не має ніяких меж для свого розвитку. Однак економічна криза 1825 р. зруйнувала уявлення про несуперечливість капіталізму. Фактично це був удар по класичній політичній економії. Виникла нагальна потреба нової інтерпретації основних постулатів класичної школи. Завдяки творчості Мальтуса, Сея, Сеніора, Бастіа, Сісмонді, Прудона та інших учених класична політична економія перестає однозначно трактувати проблеми економічного розвитку.

Ці економісти акцент наукових досліджень зміщують зі сфери виробництва у сферу обігу. Основою їхньої концепції став примат сфери обігу відносно усіх інших сфер суспільного життя. З цього періоду економічна думка стала базуватися на так званій міновій концепції, а економіка стала називатися ринковою.

Відхід учених цього часу від аналізу процесу виробництва визначив їх відмову від трудової теорії вартості. Вартість ними трактується як абстрактна категорія, яка матеріалізується в ціні і проявляється в процесі обміну. Ціна є результатом зіткнення суб’єктивних оцінок виробника і споживача, визнання здатності товарів задовольняти потреби. Саме ціна є тим реальним явищем, що забезпечує раціональний розподіл.

Якщо Сміт та Рікардо вважали, що вартість розподіляється відповідно до витрат праці, то представники пізньої класичної школи стали доводити, що розподіл відбувається за факторами виробництва. Прибуток і процент породжуються капіталом, рента – землею, а заробітна плата – працею. Більшість сучасних економістів спирається на цю “триєдину формулу”.

У дослідженнях представників пізньої класичної школи знайшли відображення такі проблеми як нагромадження і зайнятість, економічні кризи та економічна роль держави.

А. Сміт та Д. Рікардо вважали створену ними теорію універсальною, здатною до використання у будь-якій країні. Їхні ж наступники прагнули адаптувати класичні ідеї до вирішення соціально-економічних проблем власних країн.

У розвитку пізньої класичної політекономії можна виділити два напрямки :

- прагматичний, представниками якого вважають Т. Мальтуса, Ж.Б.Сея та

Дж. Мілля. Вони прагнули продовжити традицію дослідження основних способів збагачення економічних суб’єктів на основі аналізу конкретних економічних механізмів;

- апологетичний. Н. Сеніор, Ф. Бастіа та Г. Кері розпрацьовували теорію

“економічної гармонії”, змальовуючи існуюче суспільство як гармонічний розвиток економічних інтересів суб’єктів господарювання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічна теорія Адама Сміта.	\|	Прагматичний напрямок пізньої класики.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.