• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

В 40-х роках ХІХ ст.

Виникнення і формування марксистського економічного учення

Теоретичні проблеми „Капіталу” К. Маркса.

В 40-х роках ХІХ ст.

Виникнення і формування марксистського економічного учення

Тема 7. Економічне учення марксизму.

· Теорія соціалізму та комунізму.

· Історична доля марксизму.

Марксистське економічне учення виникло у 40-х роках ХІХ ст. Воно стало своєрідним теоретичним узагальненням розвитку капіталізму доби вільної конкуренції. На цей час система капіталізму довела не тільки свою прогресивність, але й показала притаманні їй економічні та соціальні суперечності. Поступальний розвиток капіталістичних продуктивних сил зазнав перших глибоких криз (1825,1836,1847). Проявом загострення соціальних суперечностей були повстання ліонських ткачів у Франції в 1831 і 1834рр., чартиський рух 30-40-х рр. у Англії,

Карл Маркс повстання сілезьких ткачів у 1844 р. в Німеччині. Ці події

засвідчили, по-перше, що капіталізм не виправдовує ні ліберальних сподівань, ні теоретико-економічних обґрунтувань його прогресивності, а, по-друге, що на арену політичної боротьби виступає новий клас – пролетаріат. Ідеологом і захисником його інтересів і стала марксистська політична економія.

Основоположниками нового економічного учення стали німецькі учені Карл Маркс (1818-1883) та Фрідріх Енгельс (1820-1895). Ідейними джерелами їхнього учення були німецька класична філософія Гегеля-Фейєрбаха, англійська класична політекономія Сміта-Рікардо, французький утопічний соціалізм.

Спираючись на принципи діалектичного та історичного матеріалізму, синтезуючи і розвиваючи досягнення класичної політичної економії і соціалістичної соціально-економічної думки, класики марксизму прагнули довести історичну неминучість заміни капіталізму, заснованого на ринковій економіці, соціалізмом (комунізмом), побудованим на суспільній власності і плановому управлінні господарством.

Основи нового економічного учення К. Маркс і Ф. Енгельс започаткували у 40-х рр. ХІХ ст.

Першою політекономічною роботою марксизму вважається праця Ф. Енгельса “Начерки до критики політичної економії”, опублікована у 1844 р. У ній було покладено початок критиці буржуазної політичної економії і капіталістичних виробничих відносин. Уся політекономія, від меркантилістів до Сміта, Рікардо, Мальтуса, Мак-Кулоха, Мілля, розглядається ним, як така, що захищає буржуазні відносини власності, і „чим ближче економісти до нашого часу, тим далі вони від чесності”. Приватна власність є причиною економічних криз, суперечностей і протистояння

у виробництві, на ринку та в суспільстві. На противагу

представникам класичної політекономії, Енгельс піддає критиці капіталістичну конкуренцію. Він показав діалект- тичну єдність між конкуренцією і монополією, яка полягає в

Фрідріх Енгельс тому, що конкуренція породжує прагнення підприємців до

монополії; усунення того і іншого можливе тільки завдяки ліквідації приватної власності. Різкій критиці піддається теорія народонаселення Мальтуса. Ця праця відвернула увагу Маркса від філософії і права, спрямувавши її у сферу економічних питань.

У праці “Економіко-філософські рукописи 1844 року” К. Маркс звернувся до проблеми відносин між працею та капіталом, яку визнав за головну в суспільних відносинах. Розглядаючи три види доходів трьох класів капіталістичного суспільства – заробітну плату, прибуток і земельну ренту – він вказує на їхню протилежність, зумовлену, на його думку, приватною власністю на засоби виробництва. Капіталіст, будучи власником засобів виробництва, постійно прагне зменшити заробітну плату, яка є результатом праці робітника.

З’ясовуючи ставлення меркантилістів, фізіократів, А. Сміта та Д. Рікардо до приватної власності, Маркс стверджує, що досі політекономія як наука захищала існуючий лад, відповідала його потребам. Нині її предметом мають стати відносини між працею та капіталом.

У цій роботі вперше зазначається, що основою людського суспільства є матеріальне виробництво.

У 1845 р. в Лейпцігу була опублікована робота Ф. Енгельса “Становище робітничого класу в Англії”. Він показує як в результаті промислового перевороту виник пролетаріат, котрий за короткий проміжок часу перетворився в один з основних класів буржуазного суспільства. Характеризуючи тяжку працю робітників, нелюдські умови їхнього існування, Енгельс показує, що капіталістичне суспільство будує свій добробут на зубожінні робітничого класу і, тим самим, підштовхує його до боротьби.

Енгельс пояснює причини, дає характеристику різних форм безробіття. Критикуючи Мальтуса, він доводить, що існування надлишку населення є породженням капіталізму. Резервна армія праці – необхідна умова функціонування капіталістичної економіки, розширення виробництва в періоди економічного піднесення.

У цій роботі Ф. Енгельс дає характеристику економічним кризам, механізму їхнього виникнення і формам прояву. Причиною економічних криз він вважав гонитву капіталістів за прибутком і анархію капіталістичного виробництва.

У 1845-1846 рр. Маркс і Енгельс спільно написали роботи “Святе сімейство” та “Німецька ідеологія”. Розвиваючи ідею про те, що основою розвитку суспільства є матеріальне виробництво, вони у роботі “Святе сімейство” доводять, що творцями історії є не окремі особистості, а сам народ. В умовах капіталізму рушійною силою суспільного розвитку є робітничий клас. У цій роботі розширюється критика буржуазної політекономії, вказується на її основний порок : схильність перед принципом приватної власності, прагнення представити приватну власність як щось найбільш розумне і вічне.

В роботі “Німецька ідеологія” Марксом і Енгельсом вперше обґрунтовується учення про суспільно-економічні формації, історичний процес характеризується як зміна цих формацій революційним шляхом. Розвиток і зміна різних форм власності розглядається у зв’язку з розвитком продуктивних сил. Порушення відповідності між виробничими відносинами і продуктивними силами та необхідність відновлення цієї відповідності є джерелом суспільного розвитку.

У 1847 р. в Парижі і Брюсселі на французькій мові виходить праця К. Маркса “Злиденність філософії”. Вона була відповіддю Прудону, який опублікував у 1846 р. роботу “Система економічних суперечностей, або філософія злиденності”. Прудон пропонував проект усунення негативних сторін капіталізму за допомогою так званого справедливого обміну і конституйованої вартості, а також зміцнення позицій дрібних товаровиробників за допомогою народного банку і заборони страйків.

Полемізуючи з Прудоном, К. Маркс з’ясовує сутність економічних категорій, зазначаючи, що економічні поняття є основою не людського розуму, а відносин виробництва, є їхнім відображенням. У “Злиденності філософії” покладено початок дослідженню вартості, додаткової вартості, земельної ренти, більш глибокий аналіз яких було здійснено у 50-і роки. Тому цю працю багато дослідників вважає початком роботи Маркса над “Капіталом”.

В грудні 1847 р. Маркс читав лекції німецьким робітникам у Брюсселі, які у 1849 р. у вигляді брошури були опубліковані під назвою “Наймана праця і капітал”. Основна увага в цій роботі приділяється з’ясуванню суті заробітної плати і капіталу, впливу нагромадження капіталу на становище робітничого класу; паралельно дається характеристика факторів, що впливають на ціну товару, розкривається механізм дії закону вартості.

Критикуючи своїх попередників за те, що вони капітал ототожнювали з речами, Маркс підкреслює, що капітал – це виробниче відношення, притаманне буржуазному суспільству. “Капітал, - пише він, - передбачає найману працю, а наймана праця передбачає капітал. Вони взаємно обумовлюють один одного; вони взаємно породжують один одного”.

У цій роботі Маркс вперше визначає показник ступеня експлуатації, визначаючи його як відношення заробітної плати до прибутку. Використовуючи показник відносного зубожіння робітничого класу, котре може мати місце навіть в умовах зростання реальної заробітної плати за одночасного більш прискореного росту прибутку.

Вплив нагромадження капіталу на заробітну плату і становище робітничого класу аналізується настільки ґрунтовно, що його майже повністю було відтворено в “Капіталі”.

Твором, що знаменував органічне поєднання науково-теоретичної і революційно-практичної діяльності К. Маркса і Ф. Енгельса, став “Маніфест Комуністичної партії”, опублікований ними в лютому 1848 р. в Лондоні, напередодні революції, яка охопила ряд європейських держав. В роботі відзначається : “Історія всіх до цих пір існуючих суспільств була історією боротьби класів. Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, тобто пригноблений і пригноблюючий знаходилися у вічному антагонізмі, вели безперервну то приховану, то відкриту боротьбу, яка завжди завершувалася революційною перебудовою усієї суспільної будови або загальною загибеллю класів.” Не є випадком і капіталістичне суспільство.

Значне місце в роботі відводиться з’ясуванню діалектичного зв’язку між продуктивними силами та виробничими відносинами. Показується, що на протягом тривалого часу капіталістичні виробничі відносини сприяли небаченому в історії розвитку продуктивних сил, але в подальшому буржуазні виробничі відносини перетворилися в кайдани для розвитку продуктивних сил. Яскравим прикладом цього стали руйнівні економічні кризи.

В “Маніфесті” окреслюються шляхи становлення та характерні риси комуністичного суспільства: експропріація земельної власності, високий прогресивний податок, державна централізація кредиту та транспорту, збільшення державної власності та її вдосконалення через централізоване планування, обов’язковість праці для всіх, поєднання землеробства з промисловістю, ліквідація відмінностей між містом і селом, виховання дітей за рахунок суспільства тощо.

„Маніфест” був програмною роботою для кожної держави, яка прагнула побудувати соціалістичне і на його основі комуністичне суспільство, але в ньому не було теоретичного обґрунтування програмних вимог комуністів.

З 1850 р. Маркс розпочинає свої економічні дослідження з метою створення фундаментального економічного учення, яке було викладене в його знаменитій роботі “Капітал”.

2. Теоретичні проблеми “Капіталу” К. Маркса.

“Капітал” К. Маркса складається з чотирьох томів. Перший том був опублікований у 1867 р. Предметом його дослідження є процес виробництва капіталу.

Ключовою проблемою першого тому “Капітала” є проблема виробництва додаткової вартості як основи розвитку і виразника взаємо-відносин двох основних класів: найманих робітників і капіталістів.

Маркс починає дослідження не з багатства, як надто загальної категорії, притаманної будь-якій формі господарювання, а з товару - елементарної клітинки капіталістичного виробництва. Товар має дві властивості: споживчу вартість, тобто він здатний задовольняти потреби людей, і вартість – здатність обмінюватися на інші товари. В основі цієї двоєдиної якості лежить висунуте Марксом положення про двоїстий характер праці. В умовах товарного виробництва праця виробників є, з одного боку, конкретною працею, яка створює споживчу вартість, а з іншого – абстрактною, яка створює вартість. Положення про двоїстий характер праці Маркс вважав найважливішим теоретичним відкриттям, зробленим ним у процесі праці над “Капіталом”.

Завершивши аналіз товару, Маркс переходить до ґрунтовного аналізу форми вартості і її розвитку. Дослідження форм вартості, починаючи з простої і закінчуючи грошовою, мало важливе значення для з’ясування не тільки сутності, але і походження грошей. Гроші виходять з товарної форми, а за певних умов перетворюються в капітал. Вперше в економічну науку вводиться нова категорія – “товар – робоча сила”. Застосування цієї категорії дозволило відповісти на питання: як відбувається обмін праці на капітал. К. Маркс доводить, що обмінюється на капітал не праця, а робоча сила. Цей обмін відбувається без порушення закону вартості, тобто шляхом обміну еквівалентів.

Капіталіст, наймаючи робочу силу, оплачує її здатність до праці і набуває права примусити робітника працювати понад той час, який необхідний робітникові для забезпечення мінімуму життєвих засобів. Робоча сила має властивість створювати товар, вартість якого вище вартості самої робочої сили, тобто того, що необхідно для підтримки життя робітника і його сім’ї. В результаті створюється різниця між вартістю, створеною працею виробника, і вартістю робочої сили – заробітною платою, яку оплачує капіталіст як ціну товару робоча сила. Ця різниця і являє собою додаткову вартість, яка є метою капіталістичного виробництва. На її основі Маркс показує непримиренність інтересів робітничого класу і буржуазії, доводить, що основою існування буржуазії є експлуатація найманої праці.

Важливе місце у першому томі “Капіталу” займає учення про капітал. К. Маркс досліджує капітал не як річ, а як абстрактну економічну категорію, котра виражає суспільне відношення – відношення експлуатації найманих працівників власниками засобів виробництва. Поділивши капітал на постійний і змінний, він доводить, що засоби виробництва (постійний капітал) нової вартості створювати не можуть і не створюють. Їхня вартість переноситься на новий продукт тільки завдяки живій конкретній праці. Цим вони відрізняються від робочої сили (змінного капіталу), споживання якої в процесі виробництва відтворює вартість самої робочої сили і створює додаткову вартість.

Характеризуючи структуру капіталу, Маркс виділив вартісну, технічну і органічну будову капіталу. Органічна будова капіталу являє собою вартісне співвідношення між постійним і змінним капіталом. Через це поняття він переходить до норми експлуатації, яка визначається як відношення між додатковою вартістю і змінним капіталом. Аналізуючи способи збільшення додаткової вартості, Маркс поділяє її на абсолютну і відносну, з’ясовує їхню єдність і розбіжність, підкреслює зростання значення відносної додаткової вартості.

Висвітливши проблеми виробництва додаткової вартості, К. Маркс з’ясовує суть і форми заробітної плати, показує, як маскується процес експлуатації. Заробітна плата, за Марксом, є перетвореною формою вартості або ціни робочої сили. Людям лише здається, що зарплата є оплатою праці. Боротьба за заробітну плату є одним із проявів того протистояння, яке становить основу капіталістичних виробничих відносин.

Окремі розділи 1-го тому присвячені процесу капіталістичного нагромадження, тобто перетворенню додаткової вартості у капітал. Розглядається вплив, який зростання капіталу має на становище робітничого класу. Маркс вважає, що концентрація і централізація капіталу призводить до росту органічної будови капіталу. Це значить, що змінна частина капіталу зростає повільніше порівняно з постійною. Тому потреба капіталу в робочих руках зростає повільніше, ніж зростає капітал в цілому. Створюється відносно надлишкове населення – надлишкове порівняно з потребою капіталістів у робітниках. Існування відносного перенаселення – важливий фактор погіршення становища пролетаріату, дії загального закону капіталістичного нагромадження. Підсумовуючи свої дослідження, К. Маркс формулює історичну тенденцію капіталістичного нагромадження. Вона полягає в тому, що у надрах капіталізму створюються і посилюються об’єктивні і суб’єктивні умови його загибелі.

Другий том “Капіталу” був опублікований Ф. Енгельсом у 1885 р. уже після смерті К. Маркса. Він присвячений дослідженню процесу обігу капіталу. На відміну від своїх попередників Маркс по-новому розглядає проблему обігу капіталу. Меркантилісти звели кругооборот капіталу до грошової його форми. Фізіократи, Сміт і Рікардо розглядали кругообіг капіталу у продуктивній формі. Маркс виходить з єдності усіх трьох форм капіталу – грошової, продуктивної і товарної, розглядаючи їх кругообіг і досліджуючи різні стадії, через які проходить капітал у своєму русі.

За Марксом, будь-який капітал у своєму русі проходить три стадії. На першій стадії гроші перетворюються в елементи продуктивного капіталу – засоби виробництва і робочу силу. На другій стадії здійснюється процес виробництва, створюється новий товар. На третій стадії відбувається реалізація товару, його перетворення у гроші.

Загальний рух капіталу підпорядкований одній меті – виробництву додаткової вартості. Цю мету прямо відображено в процесі обміну, а її суть розкривається в процесі виробництва. Єдність процесу виробництва та процесу обігу забезпечує зростання вартості.

Відповідно трьом стадіям руху капітал виступає у грошовій, продуктивній і товарній формах. Він не тільки послідовно набуває і скидає ці різні форми, але й у кожен даний момент знаходиться одночасно в усіх трьох формах.

Послідовну заміну форм від грошової через товарну та продуктивну знову до товарної та грошової Маркс називає кругообігом капіталу.

Поряд з кругообігом капіталу Маркс досліджує і обіг капіталу: кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як періодичний процес. Автор використовує нові категорії : час виробництва і робочий період. Час обороту капіталу складається з часу виробництва і часу обігу. Швидкість обороту вимірюється кількістю оборотів за певний проміжок часу. Чим швидше обертається змінний капітал, тим більше він приносить додаткової вартості.

К. Маркс у цьому томі поглиблює учення про основний і оборотний капітал. Його попередники за основу поділу капіталу на основний і оборотний взяли довговічність кожної з частин капіталу. Для Маркса ж вихідним пунктом цього поділу є двоїстий характер праці. Він дозволяє зрозуміти процес перенесення вартості із засобів виробництва на продукт праці. Це перенесення здійснюється конкретною працею. Але вартість складових елементів капіталу (сировини, палива, машин, споруд і т.п.) переноситься на продукт по-різному. Вартість одних повністю переноситься за один виробничий цикл – це оборотний капітал. Вартість інших – лише частково, в міру їхнього зносу. Це основний капітал. Цей процес відбувається тільки у виробництві. Саме тут утворюється вартість. Тому поділ капіталу на основний і оборотний характерний лише виробничому капіталу.

У 20 і 21 розділах другого тому “Капіталу” Маркс досліджує відтворення і оборот усього суспільного капіталу і економічні кризи надвиробництва. Він критично розглядає погляди на ці проблеми фізіократів, А. Сміта, представників пізньої класики. Маркс високо оцінив спробу Кене змалювати загальну картину відтворення і обігу суспільного продукту. Він доводить, що помилкою Сміта було зведення всього суспільного продукту лише до нової створеної вартості (чистого продукту, чи національного доходу), що призвело до ігнорування фактора виробничого споживання. На думку Маркса, саме цей вид споживання відіграє вирішальну роль у формуванні пропорцій суспільного відтворення.

Теорія суспільного відтворення К. Маркса ґрунтується на поділі усього суспільного виробництва і суспільного продукту на два великих підрозділи : виробництво засобів виробництва (I підрозділ) і виробництво предметів споживання (II підрозділ). На основі такого поділу суспільного виробництва та формули вартості продукту (c+v+m), Маркс створив свої схеми простого і розширеного відтворення. На основі аналізу цих схем досліджується процес обміну продуктами праці як у межах кожного підрозділу, так і між ними, який має сприяти відшкодуванню спожитих факторів виробництва в натуральному та вартісному виразі. За простого відтворення всі обмінювані частини мають бути тотожними. За розширеного відтворення, яке відбувається через капіталізацію частки додаткової вартості, ці співвідношення можна математично виразити нерівностями, оскільки суспільство створює більше засобів виробництва, ніж потрібно для заміщення зношених.

Схеми відтворення Маркса відображають теоретичну можливість безперервного ходу відтворення суспільного капіталу і реалізації суспільного продукту. Однак, вважав Маркс, це суто теоретична можливість, оскільки суперечності капіталізму є постійним джерелом виробничих криз.

Третій том “Капіталу” був надрукований у 1894 р. Він присвячений процесу капіталістичного виробництва в цілому, тобто у єдності процесу виробництва і обігу. В ньому розкриваються поверхові явища капіталістичної дійсності. При наближенні до поверхні явищ абстрактні категорії набувають перетворену форму. Так, додаткова вартість виступає у перетвореній формі прибутку, а норма додаткової вартості виступає у перетвореній формі норми прибутку. Маркс ґрунтовно аналізує перетворення прибутку в середній прибуток. Він є результатом перерозподілу прибутку між різними галузями виробництва. Утворення середнього прибутку перетворює вартість у ціну виробництва, яка включає в себе витрати виробництва і середній прибуток. Учення про ціну виробництва Маркс використав для обґрунтування теорії класової боротьби: він стверджував, що експлуатація робітничого класу здійснюється не кожним окремо взятим капіталістом, а всіма ними разом, оскільки вони спільно перерозподіляють додаткову вартість і зацікавлені у зростанні її маси. Окремі розділи праці присвячені обґрунтуванню закону тенденції норми прибутку до зниження. В міру зростання капіталу частка змінного капіталу, котра створює додаткову вартість, відносно скорочується. Це приводить до скорочення норми додаткової вартості, а також і норми прибутку. Зубожіння робітничого класу і зниження прибутковості капіталовкладень роблять капіталістичну систему господарювання безперспективною.

Центральною проблемою цього тому є розподіл додаткової вартості між різними групами капіталістів. За Марксом, додаткова вартість виступає у чотирьох конкретних формах : 1) підприємницького доходу; 2) торгового прибутку; 3) процента; 4) ренти. Він доводить, що всі доходи у капіталістичному суспільстві мають своїм джерелом додаткову вартість, вони суть перетворені форми додаткової вартості.

Аналізуючи земельну ренту, Маркс використовує учення про вартість і ціну виробництва. Д. Рікардо дослідив тільки диференційну ренту. Маркс обґрунтовує учення про абсолютну ренту. Він показує, що і гірші ділянки землі приносять їхнім власникам ренту. Причиною абсолютної ренти є приватна власність на землю. В результаті сільськогосподарські продукти продаються за їхньою вартістю. Різниця між вартістю і суспільною ціною виробництва утворює абсолютну ренту.

Характеризуючи розвиток капіталістичної земельної ренти, Маркс доводить, що рента не є даром природи, як трактували її фізіократи і навіть А. Сміт, а являє собою продукт людської праці, надприбуток, який утворюється у сільському господарстві в результаті додаткової праці сільськогосподарських робітників.

Таким чином, К. Маркс доводить, що джерелом усіх доходів капіталістичного суспільства є праця. Приватна власність зумовлює існування експлуатації найманої праці і визначає пропорції розподілу її результату (додаткової вартості) відповідно до розмірів цієї власності.

Четвертий том “Капіталу”, підготовлений К. Каутським, вийшов у світ у 1905-1910 рр. під назвою “Теорії додаткової вартості”. У цьому томі К. Маркс, оцінюючи підходи різних шкіл і економістів до проблеми додаткової вартості, дає цілісну картину розвитку економічної теорії від її зародження до моменту написання рукопису 1861-1863 рр.

4-й том “Капіталу” складається з трьох частин. У першій – автор досліджує теорії меркантилістів, фізіократів і А. Сміта; у другій – аналізується теорія Д. Рікардо; у третій частині показана еволюція політекономії.

“Теорії додаткової вартості” Маркса вважають першим дослідженням з історії економічної думки. Водночас у цій роботі автор розглядає цілий ряд проблем : природу капіталу, продуктивної праці, прибутку, ціни виробництва, абсолютної та диференційної ренти, відтворення і економічних криз і т.п. Причому, деякі з цих проблем розглядаються тут більш ґрунтовно, ніж у інших томах “Капіталу”.

Таким чином, „Капітал”, задуманий Марксом в якості економічного обґрунтування революційної теорії, став надзвичайно глибоким економічним дослідженням. Однак, варто зазначити, що учений ставив за мету не просте дослідження законів виробництва, розподілу та обміну матеріальних благ, а з’ясування законів розвитку людського суспільства. На відміну від представників класичної політичної економії, які вважали капіталістичний спосіб виробництва вічним і незмінним, К. Маркс вказував на його минущий характер. Головною метою його економічного дослідження було обґрунтування неминучості і закономірності загибелі капіталізму і заміни його соціалізмом.

Читайте також:

1. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
2. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках фізики.
3. Антиколоніальні виступи в 30-х роках.
4. Аудіювання на уроках української мови
5. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60- 80-х роках XVII ст.
6. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60-80-х роках XVII ст.
7. В 30-х роках було зроблено спробу систематизувати курс методики викладання літератури. Виходять такі праці.
8. ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО ІСКУСТВА
9. Використання проблемності на уроках сільськогосподарської праці.
10. Виникла у 60-70-х роках ХХ ст.
11. Внутрішня та зовнішня політика Індії в 50-70-х роках.

Переглядів: 1174