Сутність маржинальної революції та її попередники.

Маржинальні ідеї С. Джевонса, Ф. Еджуорта, Л.Вальраса.

Австрійська школа маржиналізму.

Сутність маржинальної революції та її попередники.

Тема 8. Маржиналізм

70-80-і роки ХІХ ст. увійшли в історію економічної думки під назвою маржинальної революції. В той час, коли більшість учених займались тлумаченням теоретичної спадщини класиків чи проблемами історико-господарського розвитку та розробкою соціалістичних ідей, частина молодих дослідників зробили спробу реалізувати свої професійні амбіції за межами загальноприйнятих теорій.

Однак, справа не тільки в амбіціях. В цей час під впливом науково-технічного прогресу бурхливо розвивається крупномасштабне виробництво, значно розширюється капіталістичний ринок, зростає взаємозалежність та конкурентна боротьба між суб’єктами господарювання. За умов великої розмаїтості споживацьких благ виникає проблема їхнього вибору, вивчення мотивів поведінки споживачів. З іншого боку, у виробників гострою і актуальною стає проблема обмеженості ресурсів, їхнього ефективного розподілу та використання, рівня ринкових цін. За таких умов виникла потреба в ґрунтовному аналізі первинних потреб і прагнень окремих господарюючих суб’єктів, як споживачів, так і виробників.

Немало клопоту завдавав і марксизм з його доказами об’єктивної неминучості загибелі капіталізму.

Ці та низка інших проблем свідчили про необхідність принципово нової теорії. І вона не забарилася зі своїм виникненням.

Спочатку з’явилися роботи англійського економіста У.Джевонса “Теорія політичної економії” (1871) та австрійського ученого К.Менгера“Основи політичної економії” (1871). У 1874р. французький економіст, професор Лозаннського університету Л.Вальрас опублікував працю “Елементи чистої економічної науки”. Як бачимо, майже одночасно представники різних наукових центрів і різних країн незалежно один від одного працювали над створенням нової економічної концепції, основою якої став граничний аналіз(від англійського marginal analysis).

Поняття граничних величин (граничної корисності, граничної продуктивності, граничного доходу і т.п.) дозволили створити новий інструментаналізу економічної дійсності, використати, насамперед, математичний аналіз.

Згадаємо, що класики зосередили свою увагу на проблемах економічного зростання (“як держава багатіє”). Суспільне багатство розумілось як об’єм сукупного продукту на душу населення. Вважалося, що темпи росту багатства залежать від темпів нагромадження капіталу ( і, отже, від зростання прибутку на капітал) і темпів росту населення.

В центрі маржинальної теорії знаходиться аналіз поведінки окремого виробника, котрий максимізує свій прибуток, і окремого споживача, який максимізує свою корисність від придбання споживацьких благ. Тобто, предметом економічної науки стає наука оптимальних результатів за обмежених ресурсів. Класична теорія економічного розвитку була замінена концепцією рівноваги у статичній економічній структурі. Ринкова пропозиція праці і капіталу, певний рівень населення з його потребами, певні виробничі можливості – усе це вважається заданим. Треба, використовуючи граничні величини, спираючись на математичні методи аналізу, віднайти найбільш раціональне співвідношення між метою і обмеженими засобами, які можуть мати різне споживання.

Класики вважали сферу виробництва первинною щодо сфери обігу. Маржиналісти виходили з того, що цінність товарів встановлюється не у виробництві, а тільки в процесі обміну. Отже, ціна, за якою буде продаватися товар виробникам, залежить від тієї суми грошей, за яку даний товар буде придбаний споживачем. Таким чином, цінність товару визначається не кількістю праці, що була витрачена на його виробництво, як вважав А.Сміт, і навіть не загальними витратами виробництва, як вважав Дж.С.Мілль, а в залежності від суб’єктивних психологічних особливостей сприйняття цінності товару споживачем. Отже, психологія суб’єкту є первинною щодо економіки. Рушійними мотивами в економіці є психологічні мотиви.

Класики, використовуючи причинно-наслідковий підхід, прагнули з’ясувати сутність економічних явищ. Маржиналісти досліджують поверхові форми економічного життя, використовуючи функціональний підхід. Саме такий підхід став найважливішим засобом аналізу і сприяв перетворенню економічної теорії у точну науку. Це була революція, оскільки змінився предмет науки і методи дослідження.

Про “маржинальну революцію” вперше заявив у 1886 р. Л.Вальрас. Між ним, Джевонсом і Менгером розгорілися суперечки з приводу першості. Однак, завдяки англійському професору Адамсону з’ясувалося, що принципи маржинального аналізу уже були блискуче сформульовані ще в 30-40-і роки ХІХ ст. нікому невідомими на той час ученими Тюненом, Госсеном, Курно, Дюпюі.

І. Г. фон Тюнен(1783 – 1850) вважається першим з основоположників граничного аналізу. У 1826 р. він опублікував роботу “Ізольована держава”, у якій неявно об-

І. Г. фон Тюнен ґрунтував ідею виробничої функції,яка залежить від праці

і капіталу та дозволяє, якщо взяти частинну похідну, визначити граничну продуктивність праці і граничну продуктивність капіталу. Якщо Сміт, Рікардо, Дж.Ст.Мілль,зазвичай, виходили із взаємної доповнюваності факторів виробництва, то Тюнен розвиває ідею їхньої взаємозамінності. Він прагне віднайти максимум функції, припускаючи, що один з факторів змінний, а інший постійний. Витрати праці змінюються – капітал постійний, змінюються вклади капіталу – праця постійна. Таким чином відшукується оптимальне поєднання факторів виробництва. Головним критерієм оптимальності є максимум прибутку на капітал.

Використовуючи записи калькулювання витрат виробництва у власному маєтку, Тюнен показав, що, коли капітал фіксований, то прибуток на капітал буде максимальним, якщо заробітна плата дорівнюватиме граничній продуктивності праці. Якщо, навпаки, фіксованою є кількість праці, то прибуток на капітал буде максимальним, якщо дохід на капітал дорівнюватиме граничній продуктивності капіталу. У підсумку максимум чистого доходу досягається тоді, коли гранична цінність віддачі кожного фактора дорівнює його граничним витратам. До такого висновку через кілька десятиліть дійшов Дж. Б. Кларк.

Тюнен розпрацював систему участі робітників у прибутках свого маєтку. Окремі капіталісти Заходу це почали робити тільки в середині ХХ ст.

Тюнену належить першість у започаткуванні теорії розміщення продуктивних сил.

Герман Генріх Госсен(1810 – 1858) у 1854 р. видав книгу під назвою “Розвиток законів суспільного життя і правила людської діяльності, що випливають з них”, у якій обґрунтовував основні принципи теорії граничної корисності, загальні основи теорії суб’єктивної цінності. Він вважав, що головним мотивом поведінки людини є прагнення до отримання максимуму корисності. Тому головне завдання науки - з’ясувати правила збільшення загальної суми корисності. Розв’язуючи це завдання, він сформував ряд закономірностей, які пізніше були названі його іменем.

Перший закон Госсена:корисність даного блага зменшується в міру збільшення його споживання. У точці повного задоволення потреби вона дорівнює нулю. Цей закон називають законом насичення потреб.

У Госсена зовсім інше, порівняно з класиками, розуміння суті обміну. Якщо останні розглядали обмін за принципом “рівне обмінюється на рівне”, то Госсен обмін розглядає як джерело приросту корисності для кожного з його учасників.Він вважає, що в процесі обміну кожний віддає те, що йому менш корисне, і отримує в обмін більш корисне для нього благо. Якщо такі умови для обміну зникають, то припиняється і сам обмін. Виходячи з цього, Госссен сформулював другий закон.

Другий закон Госсена:кожний учасник обміну прагне досягти максимуму вигоди, розподіляючи свої кошти між різними покупками. Він прагне отримати однакове задоволення від кожної суми грошей, витраченої на кожний з товарів, який хоче придбати.

Кожен суб’єкт максимізує свою сумарну корисність, якщо розподіляє наявні кошти між різними благами так, що від останньої одиниці грошей, витрачених на кожне благо, досягається однакова насолода. Цей закон називають законом вирівнювання граничних корисностей.

Ці закони згодом були перевідкриті представниками австрійської школи і сьогодні використовуються в економічній науці для обґрунтування закономірностей попиту, пропозиції та ціноутворення.

Антуан Огюстен Курно(1801 – 1877) – професор математики Паризького університету. У 1838 р. він опублікував роботу “Дослідження математичних принципів теорії багатства”. Це була одна з перших спроб дослідження економічних явищ за допомогою математичних методів.

Курно вивчає поведінку окремої фірми, а не економіку в цілому. У його економічній моделі ціни на ринку диктують покупці, а продавці пристосовують пропозицію до попиту за різних цін. Побудувавши функцію попиту, від’ємно залежну від ціни, Курно запровадив поняття “еластичності попиту”,

Антуан Огюстен Курноперевідкрите пізніше Маршаллом.

Цей учений розпрацював першу в історії економічної науки модель максимізації прибутку.Якщо на ринку один продавець, то максимум прибутку монополіста досягається за такого обсягу продукції, коли граничні витрати дорівнюють граничному доходу. Якщо ж кількість продавців необмежено зростає і жоден з них не має можливості впливати на стан ринку (випадок досконалої конкуренції), то прибуток максимізується за такого обсягу виробництва, коли граничні витрати дорівнюють серединному доходу. У цьому випадку випуск фірми максимальний, а ціни мінімальні. Коли ж на ринку два продавці (випадок дуополії), то ціни будуть нижчими цін монополіста, але вищими цін досконалої конкуренції, а обсяг випуску займає проміжкове місце між обсягом продукції, що максимізує прибуток монополіста, і обсягом випуску, за якого максимізується прибуток в умовах досконалої конкуренції.

Жюль Дюпюі(1804 – 1866) – французький інженер, котрий залишив після себе кілька статей щодо соціально-економічної ефективності технічних проектів. Перша з них вийшла у 1844 р. під назвою “ Про вимір корисності суспільної праці”. Його цікавила проблема виміру корисності послуг, які надаються суспільству за рахунок держави (наприклад, мости, дороги, канали і т.п.).

Розмірковуючи про те, що кожна додаткова одиниця суспільного блага приносить її споживачеві усе меншу і меншу користь, Дюпюі, нічого не знаючи про Курно, прийшов до функції попиту. У нього крива попиту зображена як функція граничних корисностей, які знижуються в міру збільшення покупок.

Аналізуючи криву попиту як функцію граничної корисності, Дюпюі започаткував теорію споживацького надлишку, тобто чистого зиску споживачів. Побудувавши криву граничних витрат, він обґрунтував теорію надлишку виробника.

Таким чином, у засновників маржиналізму були мало відомі, але чудові попередники, у працях яких граничний аналіз існував у початковому виді. Джевонс, Менгер та Вальрас тільки значно ширше і систематичніше перевідкрили ідеї першопрохідців, що сприяло формуванню трьох економічних шкіл: австрійської, лозаннської, англійської (кембріджської).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Теорія соціалізму та комунізму.	\|	Австрійська школа маржиналізму.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.