Образотворче мистецтво, архітектура, музика.14-16 ст.

Архітектура XIV - середини XVI ст. базувалась переважно на традиціях давньоруської епохи. Для цього періоду характерною є поступова кристалізація національних рис архітектурного будівництва і поява не тільки церковних, але й світських будівель з каменю. Формується український стиль дерев'яних церков - трибанних та п'яти-банних з традиційним чітким поділом церкви на три частини: вівтар, власне церкву та "бабинець".

Вікнам та дверям надавали характерної шестикутної форми. В ХІV-ХV ст. в містах Західної України будуються церкви перехідного типу, які поєднують візантійський стиль з елементами готичного і романського. У вигляді фортець часто будувалися й православні монастирі, такі як Дерманський, Уневський, Межирічанський та ін.). Романський стиль - романські споруди наслідували ознаки римської архітектури, відрізнялися монументальністю конструкцій, широким застосуванням напівкруглих арок і склепінь, які спираються на колони. Основними будівлями романського періоду стали храм-фортеця та замок-фортеця, для яких характеними є лаконічні геометричні форми, товсті стіни, маленькі вікна. Архітектуру романського стилю називають "духовністю, втіленою в камінні". Тематика романського скульптурного мистецтва обмежена релігійними сюжетами, її головне призначення - привернути людину до християнської віри, настановити на праведнее життя за законами Божими. Розвивались різні види живопису - мініатюра, монументальний живопис, вітраж. Готичний стиль (означає - незвичний). Готичне мистецтво було культовим за призначенням та релігійним за тематикою. Воно, як і романське зверталося до вищих божествених сил, вічності й християнського світогляду. Характерні арки із загостреним верхом, вузькі і високі башти й колони, багато оздоблені фасад из різними деталями та багатоколірні вітражні стрільчасті вікна. Готична скульптура не настінна, а самостійна, це невід'ємна частина ансамблю собору, оскільки разом з іншими елементами виражала піднесення будівлі вгору. Основним напрямок готичного живопису - вітраж, який витіснив фресковий розпис. Тут є багата кольорова палітра, виникли сюжети і на побутові теми. Спостерігається розрив із візантійською традицією - митці почали писати людей у профіль і навіть спиною до глядача, надавати їхнім позам рухливості та емоційності. (стилю були католицькі костели у Львові (кінець XIV ст.) та Перемишлі (XV ст.).) У православній культовій архітектурі з'являються поодинокі деталі, властиві європейській готиці (наприклад, високі й вузькі стрільчасті вікна та ін.), творчо переосмисленій вітчизняними майстрами. Найстарішою пам'яткою готичної доби, де готичні елементи співіснують з візантійсько-малоазійським стилем, є Вірменська церква у Львові(закладена у 1363 р.).

Епоха Ренесанс прийшла на зміну Середнім вікам і панувала впродовж 14-16 століття. Мистецтво відійшло від релігійності, стало більш світським. Для живопису характерне зближення художників із природою, дотримання законів анатомії, перспективи, дії світла. Митці, пишучи ікону, використовували нові художні прийоми - побудову об'ємної композиції, використання пейзажу на задньому плані. З'явився станковий живопис, який виконувався олійними фарбами (С.Ботічеллі "Народження Венери", Тиціан "Магдалина, що кається").

Ренесанс - (франц. -- Відродження) -- архітектурний стиль, для якого характерні урівноваженість композиції, міжповерхові членування, розвинений каркас, наріжні пілястри , обрамлення вікон і дверей тощо, зокрема, кафедральний собор у Жовкві, замкові споруди у Бережанах (1554)

Поряд з традиційним іконописом, який протягом ХV-ХVІ ст. значно еволюціонує, не переходячи, однак, меж традиційної техніки виготовлення фарб і використання сюжетів.

Україні музична культура, основою якої залишалась усна народна пісенна творчість. Тексти й мелодії пісень і дум складали народні поети та композитори - кобзарі і бандуристи, які самі ж і виконували ці твори. Найпоширенішими народними інструментами були бандура, кобза, цимбали, скрипка, сопілка, дудка, в Карпатах - трембіта. Найпопулярнішими танцями були "козачок", "метелиця", "веснянка". З XVI ст. по багатьох українських містах виникли ремісничі цехи, що спеціалізувалися на виготовленні музичних інструментів. При церквах і монастирях, у братських школах та маєтках магнатів існували хорові капели. До XVI ст. церковний хор був одноголосним, нотний спів безлінійним і позначався спеціальними знаками, знаменами, поставленими над складами і словами тексту богослужбових книг. З XVI ст. церковний спів стає багатоголосим або партесним (з лат. -- партія для окремих голосів).

Цей період можна схарактеризувати як добу розквіту української національної культури, її трьома основними центрами були Львів, Острог і Київ, які за короткий час дали так багато культурних цінностей, яких не дали попередні століття. Розглянуте вище культурне піднесення стало духовним підґрунтям Визвольної війни.

Особливості пісенно-поетичної творчості козацької доби. Кобзарство.

Кобзарство. Попередниками кобзарів були військові співці-гуслярі, які в часи Київської Русі піднімали бойовий дух ратників, звеличуючи у билинах бойову славу руських князів та їх непереможних дружин. З плином часу гуслі вдосконалювались та видозмінювались, сприяючи виникненню багатьох інших інструментів, таких як — цимбали, цитра, кобза, бандура, торбан. Поява кобзи та бандури співпадає з виникненням козацтва на Україні. Кобзарі, бандуристи та лірники, наслідуючи звитяжні традиції співців Київської Русі, оспівували героїчну славу Запорізького козацтва, розвиваючи та піднімаючи силу українського пісенного слова. Кобзарство увібрало в себе традиції військових дружин Київської Русі і відіграло велику роль у формуванні українського етносу.

Перебираючи струни кобзи, або бандури, народні співці переказували простим неписьменним людям разом із давньоруськими билинами і козацькі думи про героїв козацьких повстань і визвольних війн, повідаючи героїчну і водночас драматичну історію свого народу. Значну роль в розвитку дум, як жанру, відіграли кобзарські братства, які об’єднували кобзарів та лірників.

1. Ренесансні тенденції в українській культурі 15-16 ст.

2. Реформування церкви та освіти, поширення гуманістичних ідей Ренесансу. Діяльність митрополита Петра Могили.

3. Українське бароко, його національна специфіка.

Барокко виникає в Європі як проміжна культура між епохами Ренесансу та Просвітництва. На Україні барокко заявляє про себе могутнім акордом золотих бань київських соборів, що були збудовані чи перебудовані у цьому стилі; контрапунктом планів у панорамі монастрирів Чернігова, Новгород-Сіверського, Полтави; експресивною пластикою Львівської скульптури; потужним декоративним потенціалом української гравюри, високою метафізикою поезії; збуреною промовною патетикою полемістів; багатоманітністю поліфонічної проробки матеріалу у партесній музиці та смисловою бездонністю символіко-алегоричного менталітету літератури києво-могилянців; драматичним живописом, авантюрною бентежністю козацької душі. На Україні барочна архітектура розвивається не тільки за рахунок нового будівництва, а й через надання давньоруським храмам епохи Київської Русі рис нового художнього напряму. Навіть при будівництві нових барочних храмів використовуються традиції Київської Русі. Що ж до відновлення образів та традицій античності, то воно йде не тільки від подиху європейської культури Нового часу, а й від античних цінностей культури Київської Русі. Антитетичність в барокко, зокрема на Україні, має символічне значення і подається з цього боку здебільше через драматургію світло-тіньових контрастів. Динамізація дійсності в її конфліктності та плинності адекватно втілюється принципом концертності у музиці як боротьби різних інструментальних стихій. Так в українському зображальному мистецтві другої половини ХVІІ та початку ХVІІІ століть виникає значна школа гравюри (Л.Тарасевичі, Д. Галятовський, І.Щирський, І.Мігура, Г.Левицький та інш.), котра робить предметом зображення драматизовану дійсність. В ній збурюються виміри верху, низу, неба.

Ефекти мінливого багатоманіття світу використовуються і в барокковій архитектурі України. В ній посилюється використання позолоти, що відзеркалює кінематику буття, створюється така поліфонія золотих бань соборів, яка дозволяє виразно, на блискучому фоні розкрити драматургію бігу хмар, примарність туманних плям, хвильові накати завірюхи та кружіння снігу, майоріння сонячних бликів чи мерехтіння дощу (Брама Заборовського, І.Шедель). В епоху барокко на Україні формується та розповсюджується культ князя Володимира Святого, гетьманів П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, І.Мазепи, митрополита П.Могили, про що свідчать, зокрема, козацькі літописи ХVІІІ століття (Літопис Грабянки та літопис С.Величка) та "Історія русів".

Важливою тенденцією бароккового мистецтва на Україні стає героїзація зображуваних образів. Звідси не випливає, що українське барокко було механічним поєднанням різних культур. Культурна універсальність барокко в Україні означає лише те, що воно не було "чистим" культурним напрямом. Розвиток барокової поезії, церковної музики. Поширення хорового (партесно-хорального) співу.

Бароко в живопису (М. Петрахнович, І. Руткович), розвиток парсунного портрету і гравюри.

Це був також період розвитку репрезентативного портрета ("парсуни") різних типів: шляхетського (магнатського), ктиторсько-епітафіального (посмертне зображення козацької старшини), портрета церковних ієрархів, міщанського. Останній зображає представників різних верств населення і є ближчим до голландської школи.

Староукраїнської школа трансформується під західноєвропейським впливом, але зі своїми особливостями. В Україні колір набув особливого значення - став емоційно напруженим та почав виражати почуття та ідеї, що скоро стали обов’язкові.

В іконописі України зміни сюжетної лінії, засобів зображення й передачі образу призвели до еволюції форми. Основу живописного враження складає світло-кольорова гра, площина і глибина. В українському іконописі відслідковується ідея психологічного трактування біблійних сюжетів. Реалізація в українському іконописі цілісної єдності сюжетної лінії і впровадження ідеї постійної сюжетної динаміки призвели до ефекту безперервного руху всієї іконописної композиції.

Богородиця перестає бути абстрактною покровителькою - набуває вигляду земної української жінки в національному вбранні, вона постає в центрі композицій, де під її захистом зображені козаки, гетьмани Сулима, Богдан Хмельницький і останній кошовий Запорозької Січі - Петро Калнишевський (ікона "Покрова" з Нікопольського собору). У Києві поширеним був образ Печерської Богоматері із зображенням засновників Києво-Печерської лаври - святих Антонія та Феодосія.

Одним з перших провідних майстрів нового стилю у Львові 30-60-х років був Микола Петрахнович. Його робота пов'язана з львівською Успенською церквою, де поки що реставровані лише його сцени "Страстей Христових". М. Петрахнович був майстром великих монументальних форм, тяжів до зображення простого і ясного душевного стану своїх персонажів: чарівністю зрілості, діяльної доброти, наприклад, приваблює образ, створений Петрахновичем в іконі "Одигітрія".

Твори Івана Рутковича відзначається багатою і насиченою палітрою та динамічністю композицій, особливо ряди жовківського іконостаса з циклом сцен на тему П'ятдесятниці. Вони урочисті і водночас заземлені і конкретні. Першорядний майстер-колорист, гармонійно зіставивши теплі кольори з перевагою червоного у різних градаціях, досяг тут величної і життєрадісної симфонії. Творчість І. Рутковича зумовлена естетичним світовідчуттям українського міщанського середовища з його практицизмом, спокійною діловитістю, органічним демократизмом.

Перехід портретного живопису в самостійний жанр - це звільнення суспільної свідомості від середньовічних богословських уявлень щодо обмеженості та нікчемності людини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Братства та братські школи.	\|	Культурологічна і просвітницька діяльність Івана Мазепи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.