• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття і види прав та свобод людини і громадянина

ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

ТЕМА 6. ЗАКРІПЛЕННЯ ПРАВ, СВОБОД ТА ОБОВ'ЯЗКІВ

Конституція України приділяє особливу увагу питанню конституційного закріплення прав і свобод людини і громадянина. Це закономірно, адже права і свободи людини й громадянина в наш час стали загальновизнаною найвищою суспільною цінністю. Нині визнання та практичне здійснення прав і свобод людини і громадянина стало основним критерієм міри демократичності тієї певної держави.

До того ж Конституція України розрізняє права людини і громадянина та її свободи. Тому доречно зазначити, що свобода людини загалом є первинним поняттям у системі прав людини та громадянина. У зв'язку з цим прийнято розрізняти природні права людини, тобто ті, які пов'язані із самим її існуванням та розвитком, і набуті права, які характеризують восновному соціально-політичний статус людини й громадянина (право на підприєм­ництво, виборче право тощо). Звідси можна стверджувати, що відповідно до Конституції України, свободу людини як юридичну категорію, характеризують такі основні риси:

- - люди вільні від свого народження, й ніхто не має права порушувати їхні природні права, до тогож саме держава у демократичному суспільстві є головним гарантом свободи людини; людина вільна робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним законодавством;

- люди мають рівні можливості, що закріплені правом. Водночас свобода людини як об'єктивна реальність далеко виходить за межі, врегульовані правом, і має свої витоки в системі інших соціальних норм, що панують у демократичному суспільстві. У ширшому значенні свобода характеризує загальний стан людини, її соціальний статус. У вужчому правовому тлумаченні свобода є можливістю людини вчиняти певні конкретні дії в межах, встановлених правом. Можливості такого роду, що надаються нормами чинного права, мають назву суб'єктивних прав людини.

Конституція України розрізняє також поняття «права людини» і «права громадянина». У першому випадку йдеться про права, пов'язані з самою людською істотою, її існуванням та розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) у цьому розумінні є переважно фізичною особою. До цього виду прав належать: право на життя (ст. 27); право на повагу до гідності людини (ст. 28); право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); право на недотор­канність житла (ст. 30); право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.

Щодо прав громадянина, то вони пов'язані із сферою відносин людини з суспільством, державою, їх інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є. Прикладом прав громадянина, встановлених у Конституції України, є право громадян України на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на участь у проведенні мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39) тощо.

Права людини мають порівняно з правами громадянина домінантне значення. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права грома­дянина - лише на тих осіб, які є громадянами певної країни.

Водночас розмірковуючи про права людини і громадянина, треба враховувати, що їх поділ на права людини і громадянина не має абсолютного значення, оскільки на підставі досягнення згоди між державами деякі громадянські (особисті) права можуть бути поширені на громадян іншої держави - суб'єктів, укладених між державами договорів.

Отже, відповідно до Конституції України основне право людини і громадянина - це їхнє можливість здійснювати певні дії для задоволення своїх життєво важливих матеріальних і духовних інтересів, які встановлені державою і закріплені в Конституції та інших нормативно-правових актах.

Закріплення прав, свобод та обов'язків людей і громадян на конституційному рівні є найголовнішим у нормативному регулю­ванні правового статусу особи будь-якої держави. Адже у випадку, коли правам, свободам і обов'язкам людини і громадянина не відведено належної уваги в Основному Законі, вони можуть перетворитися у декларації і не мати практичного використання. Водночас сучасною юридичною теорією і практикою людина визнається найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи повинні визначати зміст і спрямованість діяльності законодавчих, виконавчих, судових та інших державних органів.

Конституція України закріпила права й свободи людини і громадянина системно. Тобто на рівні їх теоретичного моделю­вання і сприйняття вони поділяються на особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні права й свободи. Щоправда, іноді в літературі та в законодавчій практиці трапляються й інші класифікації, наприклад, поділяють на соціально-політичні, соціально-економічні та інші права. Це дає змогу охопити зазначену систему як єдине ціле, єдиний правовий організм, усі складові якого мають бути узгодженими та взаємодіяти між собою. Основне завдання цієї взаємодії полягає в тому, щоб забезпечити комплекс­ність конституційної регламентації статусу людини і громадянина, тобто взаємопов'язати, по-перше, права і свободи людини і громадянина, по-друге, права і свободи людини і громадянина і їхні обов'язки, і, по-третє, права, свободи і обов'язки людини і громадянина з гарантіями їх реалізації. До того ж необхідно норми конституційного матеріального права повною мірою пов'язати з нормами процесуальними, тобто тими, що врегульовують процес практичного здійснення конкретних прав і свобод людини й громадянина. Прикладом конституційної норми процесуального характеру можна вважати, наприклад, положення ст. 62 Консти­туції України, де йдеться про те, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, оскільки одним з демокра­тичних принципів процесуального права є керівне положення про те, що тягар доведення лежить на тому, хто звинувачує у вчиненні злочину.

Слід наголосити на тому, що система конституційних прав і свобод людини й громадянина становить основу всіх інших прав і свобод, які закріплюються нормами галузевого законодавства.

Читайте також:

1. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
2. II. Поняття соціального процесу.
3. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
4. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
5. А. Це наявність в однієї людини кількох ліній клітин з різним набором хромосом.
6. А/. Поняття про судовий процес.
7. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
8. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
9. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
10. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
11. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
12. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.

Переглядів: 3012