Поняття про екологічний моніторинг.

У зв'язку зі збільшенням негативного впливу на довкілля всіх видів людської діяльності останніми роками виникла потреба в організації періодичних і безперервних довгострокових спостережень, оцінці стану довкілля в цілому. Склалася ціла система таких досліджень, спостережень, яку назвали екологічним моніторингом.

Екологічний моніторинг (від лат. monitог — що попереджає, остерігає) – це система система спостереження, контролю прогнозу та управління екологічними процесами.

Моніторинг мусить виявляти критичні та екстремальні ситуації, фактори антропогенного впливу надовкілля, проводити оцінку та прогноз стану об'єктів спостереження, здійснювати управління процесами взаємовпливу об'єктів гідросфери, літосфери, атмосфери,біосфери та техносфери.

Основна мета моніторингу — об'єктивна оцінка стану довкілля, його складових у межах досліджуваних територій, аби залежно від цієї оцінки приймати правильні рішення щодо охорони природи, раціонального використання її ресурсів,

передбачення критичних екологічних ситуацій та запобігання їм, прогнозування масштабів можливих змін.

Таким чином, суть моніторингу зводиться до наступних функцій:

- контролю за станом об'єктів екосистеми;

- контролю за джерелами порушення екологічної рівноваги;

- моделювання та прогноз екологічного стану екосистеми;

- керування екологічними процесами.

Екологічний моніторинг може здійснюватися на різних рівнях.

На глобальному рівні— це спостереження за станом озонового шару, розвитком парникового ефекту, формуванням і випаданням кислотних дощів, станом гідросфери планети (особливо в разі аварій на морях та океанах), лісовими пожежами, утворенням і рухом ураганів, піщаних бур та інших стихійних і техногенних катастрофічних явищ глобального масштабу. Станції стеження розміщуються в екологічно чистих районах. Спостереження за станом довкілля можуть бути наземними (за безпосереднього контакту) й за допомогою літаків, гелікоптерів, супутників, космічних кораблів, метеорологічних ракет. Вони можуть відрізнятися завданнями, методиками, обсягом робіт, мати хімічний, фізичний, біологічний, комплексний характер, бути геологічними, географічними, медичними й т. д.

Нині виконуються всі види екологічного моніторингу на всіх рівнях у всьому світі. Міжнародне співробітництво допомагає здійснювати глобальний екологічний моніторинг, а його дані опрацьовуються вспеціальних міжнародних центрах і передаються для вивчення та ухвалення рішень у спеціальні екологічні міжнародні організації при ООН, урядам найбільших країн світу.

На регіональному рівні(басейни великих річок, водосховищ, географічні або економічні райони чи регіони) — це виявлення шляхів міграції забруднювальних речовин (повітряні, водні), з'ясування обсягів токсикантів, що мігрують, головних джерел забруднення середовища в регіоні, вибір постійних станцій екологічного контролю, визначення першорядних екологічних завдань, складання регіональних планів охорони природи.

На локальному рівні — це стеження за конкретними об'єктами, їхнім ресурсо- та енергоспоживанням, складом та обсягами забруднень довкілля, контроль за дотриманням законів про охорону природи, станом звалищ, зберіганням мінеральних добрив і отрутохімікатів, забороненими (таємними) викидами й скидами відходів.

З 1991 р. в межах України виконується програма системного екологічного моніторингу (СЕМ «Україна»), в якій беруть участь близько 30 різних організацій нашої держави, в тому числі Інститути Національної академії наук України, Міністерство екології і природних ресурсів України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи, Міністерство охорони здоров'я та ін.

Важливими показниками, нормами проведення моніторингує визначення гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих хімічних домішок у повітрі, воді, грунті, продуктах харчування.

Гранично допустима концентрація (ГДК) - максимальна кількість шкідливих речовин в одиниці об'єму або маси середовища води, повітря або грунту, яка практично не впливає на стан здоров'я людини. ГДК встановлюється у законодавчому порядку або рекомендується компетентними установами, комісіями як норматив. В останній час при нормуванні ГДК враховують не тільки вплив забруднювачів на стан здоров'я людини, але і його вплив на диких тварин, рослин, гриби і мікроорганізми, природні угруповання, а також клімат, прозорість атмосфери і санітарно — побутові умови життя. На сьогоднішній день у більшості країн встановлені значення ГДК більш ніж для 700 шкідливих газів, парів і пилу у повітрі.

Гранично допустиме навантаження (ГДН) - граничне значення господарського або рекреаційного навантаження на природне середовище, яке встановлюється з врахуванням ємкості природного середовища, або ресурсного потенціалу, здатності до саморегуляції і відтворення, з метою охорони навколишнього середовища від забруднення, виснаження і руйнування.

Під цим поняттям слід розуміти таку максимальну інтенсивність дії всієї сукупності факторів навколишнього середовища, яка не виявляє прямого чи побічного шкідливого впливу на організм людини та її нащадків і не погіршує санітарних умов життя.

Ці нормативи мають законодавчу силу і є юридичною основою для санітарного контролю.

Для всіх об'єктів, які забруднюють атмосферу, розраховують і встановлюють норми на ГДВ. Гранично допустимі викиди (ГДВ) - це кількість шкідливих речовин, яка не повинна перевищуватися під час викиду в повітря за одиницю часу щоб концентрація забруднювачів повітря на межі санітарної зони не була вищою від ГДК. Проводиться інвентаризація джерел забруднення атмосфери для кожного підприємства, а також екологічна паспортизація всіх об'єктів, які забруднюють довкілля.

У зв'язку з тим, що в реальних умовах людина відчуває на собі комбіновану, комплексну і сполучену дію хімічних, фізичних та біологічних факторів навколишнього середовища і це реальне навантаження визначає можливі зміни у стані здоров'я, введено поняття максимально допустиме навантаження (МДН). Під цим поняттям слід розуміти, таку максимальну інтенсивність дії всієї сукупності факторів навколишнього середовища, яка не виявляє прямого чи побічного шкідливого впливу на організм людини та її нащадків і не погіршує санітарних умов життя.

В Україні стан довкілля нині контролюється кількома відомствами і міністерствами.

Держкомгідромет України проводить спостереження за станом атмосферного повітря на стаціонарних підфакельних та маршрутних пунктах державної системи спостережень, він же організовує спостереження за станом атмосферних опадів, за метеорологічними умовами, за станом поверхневих, підземних вод суші та морських вод на пунктах спостереження, за станом озонового шару у верхній частині атмосфери.

Міністерство екобезпеки України веде контроль за джерелами промислових викидів в атмосферу за дотриманням норм ГДВ, за дотриманням скидів стічних вод, за дотриманням тимчасово узгоджених скидів (ТУС) і гранично допустимих скидів (ГДС); контролює якість поверхневих вод суші, дотримання норм ГДС, контролює стан грунтів (в основному визначається залишкова кількість пестицидів і важких металів).

Важливу роль в питаннях контролю за станом довкілля відіграють Міністерство охорони здоров'я, лісового господарства, сільського господарства України, держкомгеологія, держводгосп, держкомзем України та їхні відділи в областях та районах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікації забруднень. Коротка характеристика найбільш поширених забруднювачів довкілля.	\|	Вплив господарської діяльності на ґрунт. Заходи по його покращенню.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.