• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Управління радіоактивно забрудненими землями

Управління меліорованими землями

Управління землями резервного фонду

Управління землями запасу

Управління землями сільськогосподарського призначення

План

Тема: Управління землями сільськогосподарського призначення.

1.Землі сільськогосподарського призначення є «золотим» фондом держави. Це вони формують продовольчу безпеку країни, дають сировину для промисловості. Тому до системи управління цими землями цілком резонно ставляться високі вимоги. Беручи до уваги сказане, всі землі сільськогосподарського призначення слід розглядати як суму площ сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та несільськогосподарських угідь (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, які відносяться до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації).

Основою раціонального управління землями сільськогосподарського призначення є розробка та застосування спеціальних нормативів організації агроландшафтів. Такі нормативи є нині у стадії розробки. До основних критеріїв раціонального облаштування простору ландшафтів слід віднести:

1. Критерій оптимальної територіальної структури земель.

2. Критерій максимального використання аграрного потенціалу (критерій максимальної продуктивності).

3. Критерій екологічної стійкості та охорони.

4. Критерій оптимальної водозабезпеченості агроландшафтів.

5. Критерій максимальної привабливості ландшафту.

Категорії земель, протиерозійна стійкість земель, запаси води тощо.

Управляючи землями сільськогосподарського призначення, потрібно виходити з того, що згідно з чинним земельним законодавством ці землі передаються у власність та надаються для користування:

· громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, для організації товарного сільськогосподарського виробництва;

· сільськогосподарським підприємствам – для організації товарного сільськогосподарського виробництва;

· сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства;

· несільськогосподарським підприємствам, установам, організаціям, релігійним організаціям і об’єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства.

Така концепція використання земель сільськогосподарського призначення відповідає державній політиці, оскільки створення різних форм господарювання на землі має за мету забезпечити розвиток економіки країни, її стабільність і безпеку.

Проте управління цими землями може здійснюватись тільки тоді, коли будуть встановлені землевпорядними організаціями межі земельних ділянок в натурі з наступною державною реєстрацією земельної ділянки та отриманням державного акта на право власності або користування землею. Іншими словами: щоб управляти земельними ділянками, потрібно мати сам об’єкт управління, який підтверджується наявністю державного акта.

При цьому потрібно зазначити, що державна політика управління землями сільськогосподарського призначення базується на двох групах аргументів. Перша з них пов’язана з правами власників і користувачів земельних ділянок, які можуть долучати або відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу тощо. Власники та землекористувачі мають право власності на вироблену сільськогосподарську продукцію та право на використання у встановленому порядку корисних копалин, торфу, водних об’єктів тощо над і під поверхнею земельної ділянки.

Органи управління земельними ресурсами в своїй повсякденній виробничій діяльності повинні усвідомлювати, що чинне законодавство дозволяє здійснювати відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, заподіяних вилученням, обмеженням їх прав як суб’єктів господарювання, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого іншою стороною.

Друга група передбачає обов’язки власників землі і землекористувачів, зміст яких полягає в наступному:

· використання землі за призначенням;

· дотримання вимог законодавства про охорону земель;

· своєчасна сплата земельного податку;

· збереження добросусідських відносин;

· своєчасна подача відповідним органам виконавчої влади даних про стан і використання земель;

· збереження геодезичних знаків, гідротехнічних споруд та ін.

Крім того, власники землі повинні з розумінням відноситись до проблеми сервітутів.

Проте, як засвідчує досвід зарубіжних країн, громадянам, які виявили бажання організувати товарне сільськогосподарське виробництво, земля надається за умови отримання ними відповідної сільськогосподарської освіти або необхідного практичного досвіду роботи в сільськогосподарському виробництві.

Зважаючи на ті негативні наслідки в землекористуванні, які залишилися в демократичному суспільстві від адміністративно-командних методів управління, нині потрібно передбачити конкретні дієві заходи з реабілітації деградованих і малопродуктивних земель.

При цьому економічно вигідною стає консервація земель, яка передбачає припинення господарського використання таких земель шляхом їх залуження або ж заліснення. У результаті цього агроландшафти зокрема, а довкілля в цілому стають більш привабливими, послаблюються суперечності в ланцюгу «людина - природа».

У випадку виникнення земельних спорів останні розглядаються органами місцевого самоврядування, спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а також в судовому порядку.

Важливо зазначити, що встановлення таких сервітутів не позбавляє власника права володіти, користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою. Водночас власник земельної ділянки або користувач мають право вимагати компенса­ції від зацікавлених осіб за користування сервітутом.

Отже, врахування вищерозглянутих особливостей управління землями сільськогосподарського призначення дозволить забезпечити високу ефективність їх використання.

2.Земельний кодекс України передбачає надання пріоритетного права на приватизацію сільськогосподарських угідь тим, хто їх безпосередньо обробляє. Водночас не позбавляються права на приватизацію землі і всі інші громадяни. Бажаючим громадянам, виходячи із нормативів, встановлених Земельним кодексом, можуть передаватися у власність або користування земельні ділянки для створення фермерських господарств, особистих селянських господарств, садівництва, городництва, дачного і гаражного будівництва. Механізм здійснення цього положення передбачає вилучення у сільськогосподарських підприємств до 7-10% використовуваних ними земель і включення їх до складу земель державного запасу, власне з яких і будуть виділятися ділянки для названих цілей.

Крім цього, в Указі Президента України «Про невідкладні заходи щодо реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 року вказується на створення поблизу населених пунктів на землях запасу громадських пасовищ.

Управління землями запасу вимагає обґрунтованого їх розміщення на території адміністративно-територіального утворення, оскільки склалася громадська думка, що ці землі переважно представлені малопродуктивними, деградованими угіддями. Але і такі думки є небезпідставними, оскільки на початковому етапі проведення земельної реформи, коли не було до кінця відпрацьовано механізм її реалізації, коли не було чіткого бачення використання земель запасу, їх дійсно відводили на не зручних для використання землях, які відрізнялися низькою родючістю. Лише згодом було виявлено вузькі місця формування земель запасу, в результаті чого прийнято рішення про розміщення їх на середніх за родючістю ґрунтах.

Проблема управління використанням земель запасу поки що існує, чим і зумовлює необхідність розв’язання завдань не тільки під кутом зору суттєвого підвищення рівня інтенсифікації виробництва, але й в контексті збереження і відтворення родючості ґрунту.

3.Ліквідація державної монополії земельної власності, відновлення приватної власності на землю та інші засоби виробництва зініціювали перерозподіл земель за формами власності. У результаті такого перерозподілу, з врахуванням потреб населених пунктів, сільських і селищних рад на їх території створено резервні фонди земель, розмір яких складає 15 % площі всіх сільськогосподарських угідь, включаючи угіддя в межах відповідних населених пунктів. Причому ця частка визначається після виділення ділянок для земель запасу, розмір яких, як вже згадувалося, складає 7-10 відсотків земель, які використовуються сільськогосподарським підприємством. З цього видно, що землі резервного фонду займають досить значні площі на території відповідної ради. Тому ефективне управління цими землями з метою створення умов раціонального їх використання і охорони є завданням державної ваги.

Завдання управління землями резервного фонду певною мірою випливають із Земельного кодексу України та Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», де вказується, що «резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання».

У відповідь на згаданий Указ Держкомземом України були розроблені нормативно-методичні документи, які регламентують систему використання цих земель. Власне ці документи і є основою прийняття управлінських рішень, спрямованих на ефективне використання земель резервного фонду.

Управління землями резервного фонду, в першу чергу, повинно забезпечувати безплатну передачу їх для:

· ведення селянських (фермерських) господарств у межах земельної частки;

· ведення особистого підсобного господарства;

· ведення колективного чи індивідуального садівництва.

Із земель резервного фонду членам недержавних сільськогосподарських підприємств земельні ділянки можуть передаватися у розмірі суми площ середніх земельних часток (паїв).

Крім того, із земель резервного фонду громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, та іншим громадянам, які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання, земельні ділянки надаються для:

· ведення селянського (фермерського) господарства;

· ведення особистого підсобного господарства;

· заняття традиційними народними промислами на підприємствах;

· городництва, сінокосіння і випасання худоби.

Згідно з Указом Президента «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.1999 р. регламентується створення поблизу населених пунктів із земель резервного фонду громадських пасовищ для випасання худоби.

Виходячи з наявності земель резервного фонду та кількості бажаючих отримати земельні ділянки, може виникнути потреба у прийнятті рішення щодо граничних розмірів передачі у власність чи користування земельних ділянок та надання пріоритетності для тих чи інших цілей.

При цьому важливо враховувати, що розмір земельної частки (паю) в кадастрових гектарах новоприйнятих членів господарства не може бути іншим, ніж у членів цього господарства, які набули це право в процесі паювання земель ко­лективної власності.

За обставин, коли площі резервного фонду перевищують поточну потребу у земельних ділянках громадян, які мають на це право, нерозподілені площі цього фонду можуть бути передані органами місцевого самоврядування на конкурентних засадах у користування господарюючим структурам за їх клопотанням.

4.Меліоровані землі України завжди були її неоціненним багатством. Досягнення стійкого росту сільськогосподарського виробництва забезпечувалося завдяки регулюванню водно-повітряного режиму використовуваних у сільському господарстві земель. При цьому варто зазначити, що всі меліоровані землі України представлені зрошуваними та осушуваними землями, які мають свою виражену географію поширення. Так, у степовому гідромеліоративному комплексі України меліоровані землі представлені переважно зрошуваними землями, а в Поліському - осушуваними землями.

Меліорація, виступаючи як один з головних напрямів інтенсифікації аграрного виробництва, внесла вагомі зміни в економіку господарств, їх спеціалізацію, склад угідь, структуру посівних площ та ін. Підвищилася культура землеробства, зросла врожайність сільськогосподарських культур, створилися соціальні умови на селі.

Проте, незважаючи на позитивні наслідки меліорації земель, у суспільстві існує думка про її згубність для навколишнього середовища. Ми не ставимо за мету давати глибокий аналіз негативних наслідків меліорації земель, оскільки вони відомі всім - від простого селянина до урядовця, але вважаємо за необхідне зазначити те, що найбільш турбує суспільство.

Задамося запитанням: чому в Україні є багато переосушених земель, продуктивність яких нижча, ніж була до осушення? Чому понизився рівень води в колодязях? Чому на осушених землях відбуваються дефляційні процеси, яких до осушення не було? І, нарешті, чому відбулося засолення ґрунтів на зрошуваних землях? Причин тут декілька.

По-перше, допущені серйозні помилки при проектуванні і будівництві осушувальних систем.

По-друге, неправильна експлуатація меліорованих земель.

По-третє, незнання законів живої природи.

По-четверте, відсутність науково-методичного забезпечення системи управління меліорованими землями тощо.

Загальновідомо, що виконання будь-яких дій з так званим «запасом» не завжди ставало для людини благом. Наприклад, засолення земель на півдні України здебільшого відбувалося через невпорядковане, вірніше, через надмірне зрошення.

З викладеного можна зробити попередній висновок: природу губить не меліорація як така, а неправильне проектування і будівництво меліоративних систем, відсутність науково обґрунтованої організації використання меліорованих земель.

Досвід господарської діяльності на цих землях свідчить, що на вершині піраміди раціонального використання і охорони меліорованих земель повинно стояти управління. Але управління цими землями слід починати здійснювати вже з кабінетів проектних організацій, які займаються розробкою проектно-кошторисної документації будівництва меліоративних систем, оскільки вже тут закладається «майбутня доля» меліорованих земель. Для цього залучаються незалежні експерти, які, маючи великий досвід роботи в цій галузі, дають об’єктивну оцінку проекту. При цьому повинен даватися прогнозний аналіз змін, які можуть відбутися в природному середовищі в результаті меліорації.

Ефективна система управління меліорованими землями повинна опиратися на знання особливостей цих земель, оскільки вони в економічний обіг залучені, можна сказати, штучно. Тут, на відміну від богарних земель, існують відмінності у гідрогеологічних і ґрунтових процесах (темпи мінералізації органічної речовини, фільтраційний режим, засвоюваність рослинами поживних речовин, процеси ґрунтоутворення тощо).

Наприклад, органогенні ґрунти (торфовища), які відрізняються високою потенційною родючістю, містять 80-90 відсотків органічної речовини, але маючи високий ступінь її розкладу через неправильне їх використання, можуть перетворитися у простір з незворотними, згубними для довкілля процесами. Якщо на ґрунтах з торфовим шаром 1,5 і більше метрів можна допустити вирощування зернових культур, багаторічних трав, то ґрунти до 0,7 м доцільно буде використовувати в системі кормових угідь. Однак структура посівних площ на органогенних ґрунтах буде залежати не стільки від шару торфу, скільки від його окультурення .

В міру окультурення торфовищ у структурі посівних площ зменшується посів зернових і просапних культур, а збільшується посів багаторічних трав. Тому система управління цими землями повинна передбачати динамічність, тобто можливість зменшення чи збільшення посівних площ одних культур за рахунок інших без корінної ломки сівозмін.

При цьому треба зазначити, що протягом вегетаційного періоду різні сільськогосподарські культури, навіть сорти, вимагають індивідуальних ґрунтових властивостей, які відповідають тільки їх фізіологічним та екологічним вимогам. Але оптимальні умови для росту рослин у різні фази їх росту і розвитку створюються не тільки за рахунок осушення, але й здійснення цілого комплексу агротехнічних, агромеліоративних та інших заходів. Осушна меліорація є тільки основою для здійснення інших видів меліорацій (хімічної, культуртехнічної та ін.).

Насамперед, потрібно виходити з того, чому ці землі були перезволоженими. Перезволоженими вони бувають в основному за рахунок великої щільності, малої пористості та аерації, низької водопроникності. Тому навіть після осушення гончарним дренажем на цих землях, як правило, не забезпечується оптимальний водно-повітряний режим для нормального розвитку сільськогосподарських культур. У результаті на осушених землях урожай сільськогосподарських культур у багатьох випадках буває значно нижче, ніж на богарних. Але в часи тоталітарно-командної економіки в звітних документах урожайність культур на осушених землях свідомо завищувалася у 1,5-2 рази. Така була вказівка «згори».

Тому потрібно визнати, що раціональне використання осушених земель повинно базуватися на всебічному врахуванні їх якості і відмінних властивостей від богарних земель, що дозволить повніше використати потенційні можливості землі як основного засобу виробництва в аграрному секторі.

Поруч з цим потрібно зазначити, що створення і функціонування засобів виробництва, нерозривно зв’язаних із землею, відрізняються своєю довговічністю. Наприклад, на роботи, пов’язані з обробітком ґрунту, посівом і доглядом за однорічними сільськогосподарськими культурами, матеріальні затрати концентруються на земельних площах протягом одного року або одного виробничого циклу і зразу переносять свою вартість на вироблену продукцію, а витрати на внесення добрив, хімічні меліорації, посів багаторічних трав фіксуються в землі протягом декількох років і переносять свою вартість не зразу, а частинами. Матеріальні витрати на здійснення осушувальної меліорації амортизуються протягом ще довшого періоду. При цьому амортизаційні відрахування переносяться на продукцію рослинництва, отриману на осушених землях. Це означає, що собівартість продукції на осушених землях буде значно вищою, ніж на богарних землях, що особливо важливо в умовах ринкової економіки.

Загальновідомо, що умови нормального росту і розвитку рослин забезпечуються певним запасом вологи в ґрунті. Одні рослини більш вимогливі до вологості ґрунту, інші менше. Тому з метою раціонального використання осушених земель повинен бути тісний зв’язок між розробкою проектів меліорації земель і проектів землевпорядкування, в яких би знайшли відображення такі питання, як спосіб і режим осушення, строки зволоження, узгоджене розміщення меж проектних ділянок з елементами осушувальної мережі.

Нині органи управління використанням і охороною земель повинні знати, що зміст питань використання та організації її території на меліорованих землях більш глибокий і має свої особливості на відміну від питань, які розглядаються на богарних землях. Кожна складова частина проекту землевпорядкування повинна передбачати, з одного боку, найбільш ефективне використання землі, а з іншого боку - враховувати кількість і якість виробленої продукції, затрати праці і засобів на її виробництво.

Так, з метою підвищення продуктивності меліорованих земель, скорочення строків окупності витрат на осушених орних землях доцільно, з урахуванням ґрунтового покриву, розміщати більш прибуткові і суспільно необхідні культури, які б за своїми біологічними властивостями забезпечували більшу прибавку врожаю культур порівняно з розміщенням їх на богарних землях. При цьому треба враховувати той факт, що меліоровані землі є частиною загального земельного фонду аграрного формування, тому склад угідь, типи, кількість і розміри сівозмін на меліорованих і богарних землях повинні бути взаємопов’язані.

Однією з найбільш важливих проблем, які вирішуються на меліорованих землях, є встановлення складу і співвідношення угідь.

При розробці проектів організації території на меліорованих землях спеціалісти проектних організацій завжди намагалися осушені землі трансформувати в ріллю. Але не завжди природні кормові угіддя, які трансформувалися в ріллю, в силу ґрунтових, гідрологічних, рельєфних та інших умов забезпечували збільшення виходу продукції, а навпаки, цінні меліоровані землі було перетворено в низькопродуктивні орні землі. Тому здійсненню такої трансформації повинно передувати детальне вивчення кожної ділянки землі. Без цього трансформація втрачає будь-який зміст.

Управління меліорованими землями повинно передбачати докорінне вдосконалення осушних систем. Уже сьогодні недостатньо лише відводити надлишок води з полів, створивши при цьому хаотичну мережу відкритих каналів. Створення технічно досконаліших систем з двостороннім регулюванням рівня ґрунтових вод дозволяє створювати в ґрунті більш сприятливий водно-повітряний і тепловий режими. Особливо великими перевагами виділяється закритий гончарний дренаж, який застосовується в основному на мінеральних ґрунтах. Це до зволяє збільшити площі окремо оброблюваних ділянок, скоротити на 15-20% площу, зайняту каналами і смугами відводу, суттєво продовжити вегетаційний період, тому що на дренованих полях обробіток і посів культур вдається здійснювати на 10-15 днів раніше, ніж на полях з відкритою мережею каналів, зменшити експлуатаційні витрати.

Ще більш вищі до управління меліорованими землями ставляться в умовах ринкової економіки, коли відбувається процес формування аграрних підприємств ринкового типу. При цьому розподіл осушених земель необхідно здійснювати з врахуванням осушної мережі. Забезпечити гарантоване утримання осушної мережі в робочому стані і єдину схему управління водним режимом можна за умови, коли вона у своїй цілісності буде знаходитися в межах одного агроформування. Крім того, при цьому буде обмежено зону впливу на суміжні агроформування.

Поля на меліорованих землях слід розміщати в повній узгодженості з меліоративною мережею, параметрами дощувальних машин, установок та іншими елементами інженерної інфраструктури.

Окремої уваги заслуговує проблема встановлення складу угідь на меліорованих землях. При цьому одну з основних ролей відіграє норма осушення конкретної ділянки землі. Цей чинник важливий тому, що в міру інтенсифікації аграрного виробництва приватного агроформування може виникнути необхідність трансформації частини кормових угідь у ріллю.

Так, в умовах Лісостепової і Передкарпатської зон мілкі і середньопотужні торфовища слід використовувати як кормові угіддя для забезпечення худоби зеленими і грубими кормами.

Що стосується Поліської зони, то тут бал урожайності зернових культур залежно від земельно-оціночного району на торфовищах у середньому в 1,5-2 рази вищий порівняно з прилеглими мінеральними ґрунтами. Тому певну частину торфовищ можна використовувати як орні землі. Але при цьому треба мати на увазі, що можливість трансформації торфовищ у ріллю обмежена. Це пояснюється, головним чином, властивістю мінералізації органічної речовини торфу і прискореного його «спрацювання», що суперечить принципу раціонального використання та охорони земель.

Треба сказати, що найбільші втрати (4,5-8,3 т/га) органічної речовини торфу щорічно спостерігаються під просапними культурами, найменші (1,8-2,4 т/га) - під багаторічними травами і пасовищами і проміжне місце (2,0-2,7 т/га) займають зернові культури. Одним з кращих варіантів використання мілких і середньопотужних торфовищ буде той, який забезпечує рівновагу між мінералізацією органічної речовини торфу і поповненням певної його частини за рахунок кореневих решток. Що стосується потужних торфовищ, то їх можна використовувати як орні землі за умови забезпечення балансу органічної речовини.

Як бачимо, навіть короткий огляд проблем використання меліорованих земель повинен націлювати органи управління земельними ресурсами на прийняття таких управлінських рішень, при яких система використання цих земель буде узгоджена з параметрами, зумовленими проведенням меліорації.

5.Не можна говорити про раціональне використання та охорону земель в Україні, залишаючи поза увагою проблему використання земель, забруднених радіонуклідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Ця катастрофа, яка зачепила майже всі регіони України, а також сусідні держави, призвела до колосальних людських, економічних, соціальних, екологічних втрат. У результаті, показник захворюваності серед дорослих і підлітків в 1987 році на 10 тис. потерпілих від наслідків аварії на ЧАЕС становив 1372,9, а в 1994 році він зріс до 5014,4, або в 3,7 раза. З 1991 року Україна вийшла на перше місце в Європі за рівнем смертності. Тому цілком закономірно ставиться завдання перед вченими України пом’якшити цей вплив на суспільство.

Ми виходимо з того, що екологічне відродження України слід починати із землі. Тільки ефективне управління радіоактивно забрудненими землями зможе розкрити закономірності і спрогнозувати розв’язання комплексу найактуальніших завдань сьогодення. Серед комплексу заходів вирішення цієї проблеми важливе місце належить організаційно-господарським заходам, в тому числі землевпорядкуванню. Тільки землевпорядна документація як інформаційна база регламентує прийняття правильного управлінського рішення щодо використання цих земель. Хоча на тлі недостатнього рівня екологічної культури, деградації особистості та загальнолюдських цінностей часто ставиться питання: «А чи варто взагалі щось робити з цими землями?» Сучасний розвиток суспільства однозначно вказує на таку доцільність, тому що в умовах науково-технічної революції процес перетворення антропогенної біосфери в ноосферу, сферу розуму, є сутністю третього тисячоліття.

Якщо йти шляхом вилучення радіоактивно забруднених земель з традиційного природокористування, то це спричинює:

• по-перше, негативні соціально-психологічні наслідки (незайнятість населення, різку зміну традиційного способу життя);

• по-друге, вилучення з економічного обігу сільськогосподарських угідь та лісів призведе до погіршення санітарного стану територій, відтягне на довгі роки їхнє очищення від радіонуклідів та ін.

Отже, сільськогосподарська діяльність на забруднених радіонуклідами територіях повинна здійснюватися, але на принципово нових засадах.

Проекти землевпорядкування мають передбачати запровадження нетрадиційних сівозмін, які б сприяли швидкому «старінню» радіонуклідів, незворотному переходу їх у нерухому форму.

Інститутом клітинної біології і генетичної інженерії Національної академії наук України доведено, що в структурі сівозмін пріоритетними культурами повинні бути:

• по-перше, ефіроолійні та олійні культури для технічного використання продукції, зокрема, для отримання дизельного палива. Олія є тим продуктом, який не містить радіонуклідів, і її споживання не має будь-яких радіологічних обмежень;

• по-друге, культури для отримання біомаси з наступною її переробкою на біогаз;

• по-третє, багаторічні кормові злакові трави на насіння. Доведено, що при формуванні зернівок має місце різке зменшення радіонуклідів у будь-якій частині насінини;

• по-четверте, рослини для отримання фітомаси для паперово-целюлозного виробництва (безалкалоїдні коноплі, топінамбур тощо).

Досліджено, що в технологи переробки фітомаси радіонукліди на певній фазі відокремлюються, і кінцевий продукт є радіаційно чистим. Певна річ, розміщення вказаних культур у системі сівозмін буде економічно виправданим на землях, де вміст радіонуклідів не перевищує певних рівнів. При більших концентраціях радіонуклідів перевагу має інша стратегія рослинництва, яка ставить за мету очищення сильно забруднених ґрунтів від радіонуклідів шляхом застосування особливих технологій, які мають загальну назву фітодеконтамінації, або фіторемедіації, ґрунтів. Для досягнення економічно та екологічно виправданої фітодеконтамінації ґрунтів необхідне максимально можливе збільшення коефіцієнтів переносу радіонуклідів у біомасу. Це досягається такими способами:

• використанням нетрадиційних для сільського господарства видів рослин (деякі види дикорослих злаків, амаранти, хрестоцвіти, представники галофітної флори);

• застосуванням спільних посівів рослин, одні з яких кореневими виділеннями сприяють збільшенню рухомості радіонуклідів, а інші забезпечують їх інтенсивне винесення;

• використанням специфічних добрив, які сприяють збільшенню значень чинників переносу (фізіологічно кислі добрива, зокрема, карбонат амонію при фітодеконтамінації ґрунтів від важких радіонуклідів);

• використанням позакореневого підживлення рослин речовинами, які сприяють збільшенню атрагуючої здатності органів, в яких нагромаджуються радіонукліди;

• створенням системи сумісних посівів і поживних культур. У реалізації цього підходу слід враховувати, що порівняно вищою фітодеконтамінаційною ефективністю характеризується спосіб поєднання видів рослин, які підвищують рухомість радіонуклідів у ґрунті, з видами, які мають високі значення фактора переносу;

• використанням спеціальних сівозмін, в яких щороку в одному й тому ж полі вирощуватиметься послідовно декілька культур.

Навіть при оптимальному використанні зазначених способів фітодеконтамінації ґрунтів досягнення бажаного ступеня очищення ґрунту вимагає тривалого часу. Тому доцільно поєднувати фітодеконтамінацію з використанням біомаси в технологіях типу отримання біогазу.

Найбільш кардинальним способом фітодеконтамінації є вирощування рослин, які переводять радіонукліди в рухому форму з наступним промиванням орного шару і відведенням промивних вод у спеціально обладнані дрібні ставки, з яких за допомогою водних рослин вилучатимуться радіонукліди, важкі метали та деякі інші хімічні забруднювачі ґрунту. Водні рослини характеризуються дуже високою здатністю вилучати радіонукліди з води - на 2-3 порядки вищі, ніж у рослин польової культури.

Проекти землевпорядкування повинні передбачати таку структуру посівів, яка б забезпечувала тільки позитивний баланс гумусу. Більш високий вміст гумусу в ґрунті знижує інтенсивність нагромадження радіонуклідів рослинами. Дослідження, проведені Б.С. Прістером, свідчать, що щільність радіоактивного забруднення ще не є основним критерієм безпеки радіаційної ситуації. Інтенсивність нагромадження радіонуклідів рослинами прямо залежить від рН ґрунту. Чим вище цифрове значення рН, тим менше радіонуклідів засвоюється рослинами. Залежно від екологічних умов і способу утримання худоби концентрація радіоцезію, в молоці і м’ясі може змінюватися в багато разів при однаковому забрудненні ґрунту.

Результати досліджень свідчать, що з наближенням ґрунту за критерієм рН до лужного вміст Cs¹³⁷ має виражену тенденцію до зниження. У цьому зв’язку вапнування ґрунту є одним із заходів послаблення радіоактивного забруднення території.

В умовах радіоактивного забруднення вапнування є необхідним, оскільки воно сприяє поглинанню катіонів ГВК і зменшує рухомість і доступність радіонуклідів для засвоєння рослинами. Рекомендується здійснювати вапнування в півтори норми, яка розраховується за даними про гідролітичну кислотність ґрунтів, раз у 3-4 роки.

На легких за гранулометричним складом і бідних ґрунтах Полісся рекомендується внесення високих доз органічних добрив - гною, торфу і сапропелю. При радіоактивному забрудненні угідь необхідно відмовитися в першу чергу від аміачної селітри, через те, що підкислення ґрунтового розчину в результаті більш швидкого засвоєння кореневою системою катіону амонію сприяє витісненню радіонуклідів у ґрунтовий розчин і засвоєння їх кореневою системою. Необхідно також змінити традиційне співвідношення внесення в ґрунт мінеральних елементів поживних речовин у бік підвищення частки фосфору та калію: фосфорні добрива особливо ефективні для зв’язування в ґрунті стронцію, калійні - для зменшення співвідношення цезій/калій в ґрунтовому розчині. У загальному вигляді співвідношення N:P:K повинно складати 1:1,5:2.

Одним із важливих заходів, які б забезпечили зменшення засвоєння рослинами радіонуклідів, є оптимізація землекористування. Зміст цього заходу полягає в тому, що концентрація радіонуклідів у рослинах визначається просторовим розподілом, принаймні, двох параметрів - щільності забруднення ґрунту і його екологічних характеристик, які визначають рухомість у системі «ґрунт» - «рослина».

Гіршим варіантом є комбінація, при якій високі рівні забруднення накладаються на ґрунти з низьким рівнем родючості, високою кислотністю, зволоженням та ін. Відповідно ліпшим - коли високі забруднення накладаються на родючі ґрунти. Це означає, що навіть у межах одного агроформування можна здійснити маневри розподілу культур на полях, які будуть забезпечувати виробництво відносно чистої продукції.

Наприклад, цукрові буряки можуть бути вирощені на двох земельних ділянках і відрізнятися різним рівнем забруднення. У такому випадку «чиста» частина врожаю може бути використана на корм худобі, а «брудна» відправлена на цукровий завод.

Більш забруднене сіно можна, практично без обмеження рівня забруднення, згодовувати молодняку молочної чи м’ясної худоби, але найменш забруднене сіно повинно забезпечити потреби молочного поголів’я худоби.

Проект землевпорядкування повинен передбачати певний комплекс агротехнічних заходів. Так, глибока оранка дозволить перемістити забруднений шар на глибину 40-70 см, що зменшить концентрацію нуклідів у кореневому шарі, а відтак концентрацію радіоактивного цезію в урожаї в 1,5-7,8 раз.

Отже, наведена інформація накладає відповідні вимоги на організацію територій з метою послаблення радіоактивного забруднення. Проект землевпорядкування при цьому виконує свого роду роль «диригента» у загальному «оркестрі» всіх наук, які залучаються до подолання наслідків аварії на ЧАЕС.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. Oracle Управління преміальними
5. А. Видання прав актів управління
6. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
8. Адаптивні організаційні структури управління.
9. Адміністративне право і державне управління.
10. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
11. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
12. Адміністративні методи управління

Переглядів: 1241