Слайд 19

Слайд 18

Для сільського господарства і цілого ряду інших сфер економіки найважливіше значення мають ґрунтові умови.

Грунт– це особливе природне тіло що формується в умовах перетворення поверхневого шару земної кори під впливом води, повітря, біоти а також включає властивості живої та неживої природи. Найважливішим показником ґрунту є його родючість.

Родючість – це здатність ґрунту забезпечувати рослини засвоюваними поживними речовинами і вологою і відповідно створювати умови для отримання відповідного врожаю.

Прийнято виділяти природну родючість - для природних біоценозів (лісових масивів, степових, пустельних та ін.), а також ефективну родючість – для сільськогосподарських ландшафтів – агроценозів. Для покращення умов росту та розвитку сільськогосподарських рослин у агроландшафтах, проводять агротехнічні, меліоративні та ін. заходи. Показники продуктивності (врожайності) ґрунтів є основою “бонітіровки” - порівняльної якісної оцінки ґрунтів за розробленими шкалами що застосовується до відповідної місцевості. Результати бонітіровки ґрунтів використовуються для цілей управління у вигляді галузевих оцінок для різних видів господарства. (промислове будівництво, транспортне господарство, аграрна сфера рекреація тощо.)

“Біота” з позиції природничих наук це сукупність живих організмів які живуть на певній території (тобто це фауна і флора цієї території). Рослинність поділяється на корінну тобто первинну, та вторинну. Наприклад: 1) у Карпатах в межах альпійських лук часто спостерігаються вторинні формації біловуса альпійського, який поширився тут внаслідок надмірного випасання на полонинах овець; 2) формування вторинних формацій ялинових лісів на території Буковинських Карпат після вирубки букових лісів ще за часів Австро-Угорського періоду історії Буковини).

Рослинність, яка сформувалася в умовах відповідної природної зони називається зональною. На рівнинах формуються рослинні зони, а в горах чітко простежується висотна поясність. Рослинність що поширюється незалежно від природних зон називають інтразональною.

Серед різноманітних типів рослинності особливе місце належить лісам. Лісам належить особлива роль у формуванні природного середовища планети загалом, вони мають високу екологічну та господарську цінність, тощо. Тому значного розвитку нині набула наука про ліс, сформовано відповідний понятійний апарат цієї науки який дає можливість давати характеристику лісів та розглядати її в питаннях регіонального розвитку та регіональної політики.

Землі на яких безпосередньо проростає ліс відносять до “лісопокритої площі” , а в сукупності із територіями на яких потенційно може проростати ліс (вирубки, лісові галявини, чагарникові зарослі) – до “лісових площ”. Важливим покахником для характеристики природних умов регіону є показник “лісистості” території – це процент лісопокритої площі від всієї площі.

Території де проростають ліси які виконують функцію захисту середовища та певних видів ресурсів поділяють на відповідні категорії: протиерозійні (ґрунтозахисні) ліси, водоохоронні лісові зони, полезахисні лісосмуги, охоронні ліси вздовж нерестових річок, зелені зони міст, захисні лісосмуги вздовж доріг, ліси санітарної охорони курортів та джерел водопостачання, і т.д. Деякі з цих категорій охоронних лісів мають штучне (антропогенне) походження.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Слайд 17	\|	Слайд 23

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.