Лекція 3. Культура Київської Русі.

Виходять історичні твори, що генетично пов’язують добу Гетьманщини з княжою добою: «Краткое описание Малоросии» (1730 р.), «Описание о Малой Росии» (1751 р.), «Собрание историческое» (1770 р.) та ін. Заслугою цих істориків є намагання поставити питання про безперервність української історії.

Велике значення для розуміння історичного процесу відіграють мемуари та щоденники. Із тих, що збереглись, видатним є написаний французькою мовою «Дневник» Петра Апостола (1725 – 1727 рр.), сина гетьмана Данила Апостола. Він мав широку освіту, володів кількома мовами.

Величезний «дневник» (1735 – 1740 рр.) залишив генеральний підскарбій Яків Маркович, освічена спостережлива людина з широким колом наукових інтересів. Він цікавився історією, літературою, географією, занотовував все, що його оточувало. Важливим джерелом історії України є «дневник» генерального хорунжого Михайла Ханенка (внука Богдана і Варвари Ханенків, на честь яких названий музей). (див. також «Берестецька битва 1651 року, мовою документів»). Серед інших історичних творів – так звані «козацькі літописи».Таку назву дістали тому, що їх авторами були представники козацької верхівки. Відомі декілька: «Літопис Граб’янки», «Літопис Самовидця», «Літопис Самійла Величка». Величко вперше в українській історіографії детально обґрунтував вживання термінів: «український народ» та Україна. Всі ці твори є пам’ятками української мови.

Помітні літописні зведення були створені в монастирському середовищі, їх автори, на відміну від військових канцеляристів, більше уваги приділяли українській історії та історії церковного життя. Всі вони спиралися на літописну спадщину Київської Русі. Детально висвітлювали перші віки Руської історії, прийняття християнства, життя князів. Монастирське літописання істотно доповнює відомості про життя в Україні в ХУІІ – ХУІІІ ст.

Важливою пам’яткою політичної та юридичної думки цієї доби є Конституція прав і свобод війська Запорізького (Пилипа Орлика) 1710 року. Це перший проект встановлення національного суверенітету України.

Наприкінці сторіччя з’являється яскравий твір історико-публіцистичного спрямування невідомого автора «Історія Русів». Про його популярність свідчить той факт, що навіть в ХІХ ст. легше було знайти письменників, в чиїх творах не відчутний вплив цієї книги.

По іншому будується культурне життя на території Галичини, Буковини, Закарпаття, що знаходяться під впливом інших держав. У 1777 році тут проведено шкільну реформу. В результаті чого створено декілька типів шкіл. Проте мова викладання не українська, тому виникають чимало різноманітних благодійних фондів, мета яких допомогти місцевим школам.

У 1776 році у Відні засновано королівську греко-католицьку генеральну семінарію, до якої дозволялося вступати і українцям. У 1783 році подібна семінарія заснована у Львові. З неї вийшли представники «Руської Трійці» (Шашкевич, Вагилевич, Головацький). Подібні школи виникають у Стрию, Станіславі, Мукачево, Ужгороді. В 1784 році заснована Руський інститут у Львові, де на двох факультетах дозволялося навчатися українцям. Львівський університет стає центром вивчення природничих наук.Тут діє кафедра математика, астрономічна обсерваторія, викладають польську, французьку, німецьку мови, географію і історію. В 1785 році організовано товариство для підготовки та видання підручників. Воно впроваджує і нові навчальні методики.

Результатом названої вище реформи стає заснування Кременецького ліцею, що очолює освітній рух на наших теренах.

З другої половини ХУІІІ ст. і до початку ХХ ст. в європейській архітектурі панує класицизм. Його характерні риси - чітке і зручне планування. Провідний напрям архітектури класицизму –містобудування.В Україні виникають нові міста (при активному втручанні Катерині ІІ), збудовані відповідно до принципів регулярної забудови: Катеринослав (Дніпропетровськ теперішній 1774 р.), Маріуполь (1779 р.), Миколаїв (1789 р.) Херсон (1778 р.), Одеса (1794 р.). У старовинних містах, ансамбль яких уже визначився, під регулярне планування відводилися незабудовані ділянки; в ансамбль міських споруд вводилися площі, сквери, бульвари.

На цей час припадає створення великих декоративних пейзажних парків: Олександрія (кінець сторіччя), ботанічний сад (Ялта), Софіївка (Умань 1796 р.), а в 1794 році в Рівному закладено парк відомим фахівцем Діонісієм Маклером, який заснував парки в Дубні, Мізочі, Боремелі, Шпанові (розповідь про Софіївку).

При загальній млявості в економіці села все ж з’являються певні нововведення: наприкінці століття було впроваджено нові культури – кукурудза і картопля. Більш ніж будь-коли, землевласники робили вкладення в галузі, що приносили прибуток. Особливої популярності набуло будівництво млинів; їх використовували не тільки на власні потреби, але й за плату здавали в оренду (у 1782 році на Лівобережжі існувало 3.5 тис водяних млинів і 12 тис. вітряків).

Проте найприбутковішим із побічних занять дворян було виробництво пшеничної горілки. В 1750 році в кожному полку Гетьманщини (таким був поділ цієї території, а не на області), було до 50 ґуралень (вин заводів). В 1789 році в Житомирі, приміром, один шинок або корчма припадав на кожні 7 будинків, або на 24 душі населення.

Інші землевласники бралися за розведення уславлених українських волів, овець і коней. Кирило Розумовський, приміром, мав табун із 5 тисяч коней, з яких 800 чистокровних.

Зберігали свою популярність і традиційні промисли – бджільництво. Деякі пасіки Правобережжя нараховували до 15 тис. вуликів.

Україна взагалі мала досить своєрідну економіку; урожайність фактично не зростала і залишалася низькою фактично до середини ХІХ ст. Землі вистачало, тому землевласники не впроваджували нові технології, а просто переселялися на нові землі. Урожайність навіть у 1907 році була тут лише 42 пуди (пуд – 16 кг.) з гектара. В Англії – 137, а співвідношення засіяного і зібраного у нас 1/3. В Англії 1/12.Ситуація змінюється наприкінці сторіччя після перемоги над турками і приєднання Криму. Україна дістала вихід до чорного моря. З 1754 року відмінені митні збори. Атмосфера на півдні України нагадує американський Клондайк. Одеса стала ІІІ місцем в імперії за кількістю населення (В 1794 році тут жило 1,5 тис. населення, в 1863 році – 119 тис., а в 1915р. – 655 тис.).

Створення інфраструктури і вихід до моря забезпечили Україні вихід на світові ринки і сприяли значним змінам. Так, врожаї тут за 10 років (1778 – 1787 рр.) зросли на 500%, а обсяги зовнішньої торгівлі (з 1764 по 1793 рр.) зросли на 2200%. І все ж загальна кількість промислової продукції була незначна: навіть у середині ХІХ ст. на теренах України виготовлялося продукції на 12 млн. рублів менше, ніж в одній московській губернії.

Росія завжди проводила політику залучення іноземних фахівців. При Петрі в Москві існувала навіть окрема Слобода, де жили виключно іноземці, яким Петро дозволяв навіть судитися за законами їхніх країн. Сьогодні вступ до російських ВНЗ вихідцям із СНД – безкоштовний.

Наприкінці сторіччя в Москві засновано Оружейну палату (1-й музей в Європі). Після перенесення столиці до Петербургу (1714 р.), Петро І своїм указом створив Кунсткамеру. До неї потрапляли також старовинні речі, знайдені по всіх куточках імперії. Цей указ став поворотним в археології і загалом в колекціонуванні.

Розвиток цієї справи в Росії мав великий вплив на археологію та музейну справу в Європі: На початку ХУІІІ в Італії почалися розкопки Помпеї. Західні землі також стають ареною інтересу перших любителів старовини.

Перші наукові розкопки в Україні здійснено біля Кіровограда в 1763 році, де розкопано Скіфський курган УІІ – УІ ст. до н.е.

Велике значення для музейної справи мала організація «Вчених подорожей», організованих Академією наук (спеціально навчені люди їздили по імперії та занотовували все, що стосувалося історико-культурної спадщини). Тобто вже тоді в Україні було виявлено чимало архітектурних об’єктів, почали складатися перші колекції, були започатковані спроби наукової інтерпретації та охорони деяких пам’яток.

Проте в Росії світська освіта навіть у ХУІІІ ст. не вважалася достойною справою. У 1725 році там була відкрита Академія наук з гімназією та університетом. Однак бажаючих навчатися не було, і вона була закрита. Повторно відкрита в 1755 році. Першими студентами були іноземці, та люди «прішлі» типу Григорія Сковороди і Михайла Ломоносова. Новий тип культури формувався в основному серед вузького кола людей: дворянська еліта та іноземні спеціалісти.

І все ж зміни за Петра були досить значні. При Петрі І була реорганізована на західний манер армія. Війська були вдягнені в уніформу. Дістали сучасну зброю. Петро запровадив багато нововведень в російське державне управління, зокрема важливу реформу висуванства державних службовців на підставі їх ділових якостей, а не за походженням.

В соціальній сфері він також прискорив європеїзацію Росії. Судді почали вдягати на західний манер. Було наказано пити каву і палити цигарки. Російська аристократія поступово переймає західні манери. Він успішно провів часткову реорганізацію Православної церкви, встановив над нею контроль (за його ж рішенням Петро ставав главою Православної церкви, створив Священний Синод). Він заснував Петербург і перевів туди столицю.

При Петрі І книга стає зовсім іншою за змістом, оформленням, призначенням, є джерелом потрібних знань. Починають друкуватися підручники словники, довідники з механіки, архітектури, техніки; всі вони добре ілюстровані. Важливим кроком у ствердженні світської культури було запровадження нової абетки. Реформа шрифту (1710 р.) значно спростила складну кирилицю і поглибила розподіл світської та церковної книжності (Ломоносов писав «… При Петре великом не одни бояре, но и буквы сбросили с себя широкие шубы и нарядились в летние одежды»). В ужиток входять іноземні слова (каюта, рейд, кампанія).

Поступово в суспільстві при підтримці державної влади формується система культурно-освітніх закладів, виникають світські бібліотеки, лавки для продажу книжок. В 1714 році в Петербурзі заснована найстаріша в імперії бібліотека (тепер – Бібліотека ім. Салтикова-Щедріна, що входить у п’ятірку найбільших бібліотек світу – Ватикан, Б-ка Конгресу США, Російська б-ка Москви).

Для будівництва Петербургу були запрошені іноземні майстри – Д. Трезіні, Б.астреллі, Кваренгі. І тільки після 1724 року беруть участь і російські архітектори - Коробов, Земцов.

На початку сторіччя в Росії виникає багато нових міст – Азов, Таганрог. Пройшли значні зміни в забудові старих; будуються чимало світських приміщень: «Комедійна хоромина – 1-й театр Росії», приміщення для мануфактур. У цей час з’являється новий одяг, нова ієрархія чинів («табель о рангах»). З’являється нова система орденів. У 1721 році Росія стає імперію і вперше проведено нову церемонію коронації.

Носіння європейського одягу, гоління бороди було обов’язковим для дворян. Він (Петро І) запровадив новий юліанський календар (1 січня – Новий рік, ялинку).

На початку ХУІІІ ст. з’являється регулярне поштове сполучення. Особливістю побуту цього часу стала поява нових форм спілкування, розваг, багато численних світських свят з ілюмінацією, маскарадами. Новою формою спілкування стали асамблеї, які проводилися відповідно до указу царя в домах вельмож. Запрошувалися іноземці, а російські жінки повинні були бути в європейському одязі. Тут танцювали, вели бесіди, грали в шахи. Разом із новими світськими формами розваг друкувалася спеціальна література («приклади, як пишуться компліменти різні»), де можна було взяти зразки ділових, любовних листів, добірку життєвих правил тощо. Проте всі ці перетворення стосувалися виключно панівних класів, переважна маса населення нової культури фактично не відчувала. Уряд не прагнув до розповсюдження культурних перетворень на селі.

Розписи ХУІІІ ст. прикрашали Софійський собор до середини ХІХ ст. В 1843 р. під час ознайомлення художника –реставратора Ф.Г.Солнцева із собором, було випадково виявлено, що під білою клейовою фарбою і частиною штукатурки, якими в кілька шарів покриті стіни й куполи всередині церкви, є давні фрески… Окрім того, виявляється, що й відому мозаїку Софійського собору в багатьох містах замальовано олійною фарбою або закладено пофарбованими дерев’яними дошками. Після цього, починаючи з 1843 і до 1853 року, у Софії було знищено омновну частину розписів ХУІІІ ст. без їх фіксації. Композиції 4-го, 5-го, 6-го, 7-го Вселенських соборів за досить довільними копіями були перенесені на склепіння західної галереї собору (нартекс).

Таким чином ХУІІІ ст. ввійшло в історію культури увійшло досить строкатою добою, що засвідчила з одного боку тиск на українську культуру і Україну Російської імперії, а з іншого створенням надзвичайно яскравих пам’яток в усіх сферах культурної творчості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
На межі ХУІІ – ХУІІІ ст. склався основний вид української книги з характерним ілюструванням та пишним декором, використанням традицій народного – декоративного мистецтва.	\|	ІІІ. ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.