Зародження й основні етапи розвитку економічної теорії як науки

План

ТЕМА: ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Уравнение Фрейндлиха

Другой подход к описанию экспериментальных данных по адсорбции состоит не в применении определенной физически обоснованной модели, а в поисках более подходящего для данной опытной изотермы математического уравнения. Одним из удачных эмпирических уравнений изотермы адсорбции оказалось уравнение Фрейндлиха а=КРⁿ

Линейная форма этого уравнения получается при его логарифмировании

lg a = lgK+nlgP

+ В сборнике задач и упражнений надо изучить материал о поверхностно активных и неактивных веществах, правило Траубе, правило Шишковского

1. Зародження й основні етапи розвитку економічної теорії як науки.

2. Предмет економічної теорії та еволюція у його визначенні різними школами.

3. Методи пізнання економічних процесів і явищ та їхня класифікація.

4. Економічні категорії, закони та принципи.

5. Функції економічної теорії.

Розпочинаючи розгляд теоретичних основ економіки, насамперед потрібно дати відповідь на запитання: що ж таке економіка взагалі? який її зміст? Відповідь буде не така проста, як видається на перший погляд.

Економіка —сфера діяльності людей, в якій створюються та використовуються життєві блага для задоволення людських потреб.

Для нормального існування людина повинна мати їжу, питво, одяг, взуття, житло, меблі, транспортні засоби, комунікації, машини та механізми, побутові прилади, видовища, інформацію, захист від голоду та хвороб і безліч інших речових і не речових життєвих благ, які створюються в економіці.

Однак це не єдине розуміння економіки. Поняття «економіка» застосовується не лише для позначення сфери створення та використання життєвих благ, а й для визначення сукупності відносин між людьми у виробництві, розподілі, обміні та споживанні життєвих благ, тобто сукупності економічних відносин, а також як назва науки, що досліджує економічне життя людей.

Однак поняття «економіка» як господарська сфера охоплює не лише виробництво як процес створення життєвих благ. Економіка включає також їхній розподіл, обмін і споживання. Життєві блага, створені у виробництві, проходять тривалий шлях до споживання через розподіл і обмін. Виробництво, розподіл, обмін і споживання життєвих благ створюють тісно переплетені, взаємозумовлені, але відносно самостійні сфери економіки. У виробництві блага створюються, однак для споживання їх потрібно розподілити й обміняти. Розглянемо це на гіпотетичному (умовному), але реальному прикладі.

Припустімо, що в економіці відсутні гроші, як це було в прадавні часи. Блага не можна купити чи продати, їх можна тільки обміняти, щоб одержати інші блага, необхідні для споживання. Тепер уявимо окреме підприємство, яке випускає, наприклад, відеокасети. Колектив працівників даного підприємства у виробництві створює певну кількість касет, у розподілі визначається частка кожного у створеному продукті, тому кожен одержує певну кількість відеокасет. Однак відеокасети не можуть задовольнити усі життєві потреби працівників, а тому вони і будуть обмінювати відеокасети у сфері обміну на потрібні їм життєві блага. І лише після цього відбувається споживання.

Економіка загалом утворює каркас людської цивілізації, який утримує усі інші сфери діяльності людей — політику й ідеологію, культуру і мораль, науку і духовну сферу. Люди можуть дозволити собі займатися політикою чи спортом, релігійною чи благочинною діяльністю, досліджувати планету в цілому, її океани та космічний простір, писати вірші і вивчати історію, народжувати та виховувати дітей, замислюватися над сенсом життя чи іншими морально-етичними проблемами тільки тому, що відповідні матеріальні передумови для цього наявні в економіці. При цьому рівень політичного, соціального, духовного, культурного, науково-технічного розвитку людського соціуму (суспільства) цілком і повністю визначаються рівнем розвитку економіки.

Економіка як складна різноманітно структурована система є об’єктом вивчення спеціальної науки — економічної науки.

Економічна наука — це сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематизація об’єктивних знань про закони і принципи розвитку реальної економічної дійсності.

Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів і явищ почала складатися лише в XVI—XVII ст.(16-17), коли ринкове господарство почало набувати загального характеру.

Рис. 1.1. Основні етапи розвитку економічної науки (з16 до19 ст.)

Меркантилізм. Термін «меркантилізм» походить від італійського - «торгівець». Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а багатство ототожнювали з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних).Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу та розвитку зовнішньої торгівлі. Представник: А. Монкретьєн.

Фізіократи. Термін «фізіократія» сконструйовано із двох грецьких слів: - «природа» і - «влада». Отже, «фізіократія» — «влада природи». На відміну від меркантилістів, фізіократи вперше перенесли дослідження зі сфери обігу безпосередньо в сферу виробництва. Але джерелом багатства вважали тільки працю в сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Норе.

Класична політична економія. Виникла з розвитком капіталізму. Її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер суспільного виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядали як саморегулюючу систему.

Марксизм, або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Предметом політичної економії вважали систему виробничих відносин — відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ (багатства) і відповідну систему економічних законів.

Маржиналізм (від англ. marginal — граничний) — теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, на основі універсальної концепції використання граничних, крайніх (“max” чи “min”) величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв’язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як “гранична корисність”, “гранична продуктивність”, “граничні витрати” і т. ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб’єктивно-психологічні оцінки економічних процесів і явищ індивідом. Представники маржиналізму — К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, JI. Вальрас.

Рис. 1.2. Основні напрями сучасної економічної теорії

Неокласицизм. Досліджує та розвиває ідеї класичної політекономії з урахуванням сучасних умов. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Засновники теорії — А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники — Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейганта ін.

Кейнсіанство — одна з провідних сучасних теорій, на противагу неокласикам, обґрунтовує об’єктивну необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс.

Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб’єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об’єктами вивчення для них є “інститути”, під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, менталітет, інстинкти людей і т. ін.

Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Б’юкенен, П. Самуельсон, Л. Клейн та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напрямів економічної теорії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Екзистенціально-антропологічні начала осягнення культури «філософії серця» Г.Сковороди.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.