Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Політична поліція.

2 До 40-х років ХІХ ст. в Україні зберігало чинність місцеве право – Литовський статут 1588 р., збірники Магдебурзького права, звичаєве право. З метою приведення місцевого законодавства у відповідність до загальноросійського здійснювалися кодифікаційні роботи.

На початку ХІХ ст. була створена кодифікаційна комісія у складі 3 експедицій, що займалися кодифікацією права Російської імперії (голова – М.Сперанський), права окремих місцевостей та редагуванням розроблених проектів кодексів. У складі другої експедиції працювало 2 групи.

Перша розробляла право Правобережної України. Очолював групу А.Повстанський. Вона підготувала збірник “Свод местных законов губерний и областей, присоединённых от Польши”.

Друга розробляла право Лівобережної України. Очолював групу Ф.Давидович. Нею був підготовлений збірник “Собрание гражданских законов, действующих в Малороссии” (“Зібрання малоросійських прав” 1807 р.).

У 1811 р. була підготовлена нова редакція Литовського статуту.

Проте у 1830 р. розпочався випуск 45-томного “Повного зібрання законів Російської імперії”, 1832 р. – 15-томного “Зводу законів Російської імперії”. У 1832 р. вийшов перший документ загальноросійського законодавства – “Звід установ та статутів про тих, хто утримувався під вартою, та про засланих”. 1836 р. з’явився “Сільський судовий статут”, 1849 р. вийшло “Уложення про покарання кримінальні та виправні”.

У 1840-1842 рр. на Україну поширилося загальноросійське законодавство.

Реформи 60-70-х років ХІХ ст. зумовили еволюцію права буржуазним шляхом. Періодично видавалися “Зібрання узаконень і розпоряджень Уряду”. Сенат тлумачив закони.

Під час і після революції 1905-1907 рр. основним джерелом права стає закон. Закони поділялися на розпорядчі і доповнювальні; загальні, місцеві, особливі і спеціальні. Систему джерел права поповнювали постанови Ради міністрів, “мнєнія” Державної ради. Хоча вони і мали підзаконний характер, проте були обов’язковими до виконання усіма виконавчими органами. Крім того, видавалися положення (щодо структури та функцій органів влади й управління), укази (щодо реалізації конкретних правових дій), установлення, тимчасові правила. Продовжувалися і кодифікаційні роботи. Їх координатором виступав Сенат, а згодом і юридична нарада.

 

3 Набули розвитку усі галузі права.

Цивільне право. Основними джерелами були 10-й том “Зводу Законів Російської імперії”, “Сільський судовий статут” 1839 р. Ними регламентувалися норми сімейного, спадкового, зобов’язального права.

Вперше визначалися право власності – це право володіти, користуватися і розпоряджатися майном вічно та передавати його у спадок; види власності, суб’єкти й об’єкти власності, обмеження права власності.

Після селянської реформи 1861 р. селяни стали учасниками цивільних правовідносин. У законодавстві перелічувалися їхні особисті і майнові права. Проте до Столипінської аграрної реформи вони не могли вільно розпоряджатися своїми наділами, а лише з дозволу громади. Основними завданнями цивільного права були охорона дворянської і буржуазної власності, спрощення умов отримання кредиту і продажу землі дворянами, розширення прав буржуазії у галузі підприємництва.

Зобов’язальне право базувалося на принципі договірної свободи. Проте уряд намагався обмежувати сваволю підприємців щодо застосування штрафів (1882 р.), експлуатації праці дітей і підлітків (1885 р.), тривалості робочого дня (11,5 години з 1897 р.). Способами забезпечення виконання договорів були поручництво, неустойка, завдаток, застава майна. Найбільш поширеними були договори обміну, оренди, запродажу, позики, товариства, постачання і підряду.

Успадкування здійснювалося за законом і за заповітом. За законом могли спадкувати як сини, так і доньки, проте перевага надавалася першим. Доньки при живих братах успадковували чотирнадцяту частину нерухомого майна та восьму частину рухомого. Материнська спадщина, як правило, ділилася порівну.

“Зводом законів Російської імперії” регулювалися шлюбно-сімейні відносини. Шлюб – це постійний союз, який припинявся зі смертю одного з подружжя. Шлюбний вік для чоловіка становив 18 років, жінки – 16 років. Не дозволявся шлюб між християнином і представником іншого віросповідання, четвертий шлюб, а також новий шлюб без розірвання попереднього. Законним вважався церковний шлюб. Розлучення для православних було можливе лише з дозволу церкви на прохання одного з подружжя за умови доведеного перелюбства, нездатності до шлюбного життя, безвісної відсутності одного з подружжя, в разі замаху на життя супруга або жорстоке поводження, коли одному з подружжя винесено вирок про позбавлення усіх прав (каторга, заслання). Для католиків розлучення взагалі заборонялося. Діти поділялися на закононароджених і народжених поза шлюбом. Другі не мали права на прізвище батька та на успадкування його майна.

Кримінальне право. Джерелами кримінального права до 1840 р. були ІІІ Литовський статут, збірники Магдебурзького права, з 1840 р. – “Кримінальне уложення” (15-й том “Зводу законів Російської імперії”), “Уложення про покарання кримінальне і виправні” 1846 р. з редакціями 1866 і 1885 рр., “Сільський судовий статут” та “Кримінальне уложення” 1903 р.

Якщо “Уложення” 1846 р. визначало поняття злочину як діяння, заборонене законом під загрозою покарання, то в нових редакціях запроваджувався принцип, що немає злочину, якщо про це відсутня вказівка у законі. Відповідальність встановлювалася за наявності умислу або необережності. Визначалися такі види злочинів:

  • злочини проти віри (богохульство, єресь, перехід до іншої віри тощо);
  • злочини проти держави (замах на владу царя, насильницькі дії проти членів царської родини, поширення різноманітної літератури з метою підняти бунт тощо);
  • злочини проти порядку управління (організований виступ робітників проти власника чи управителя підприємства, повстання кріпаків проти поміщиків тощо);
  • злочини проти особи (вбивство, тілесні ушкодження, образа честі, погрози тощо);
  • майнові злочини (розбійний напад, крадіжка тощо).

Досить складною була система покарань. Покарання поділялися на кримінальні (позбавлення усіх прав стану в поєднанні зі смертною карою чи каторгою або засланням) і виправні (догана, штраф, арешт, ув’язнення, служба у виправних арестанських ротах); основні (страта, каторга, заслання, вислання, ув’язнення, тілесні покарання (лише для окремих станів) і додаткові (позбавлення титулів, звань, поліцейський нагляд).

Самостійними галузями стають кримінально-процесуальне і цивільно-процесуальне право. Вперше детально регламентувався порядок розгляду справ у судах, проголошувалися принципи усності, гласності, невинуватості, безпосередності, змагальності, право звинувачуваного на захист. Стадіями розгляду справи у слідчих і судових органах були:

  • попередній розгляд (зізнання або попереднє слідство);
  • вирішення питання про достатність даних для розгляду справи у суді;
  • підготовчі дії до суду;
  • судове слідство (під час судового засідання);
  • винесення вироку.

Передбачалася можливість перегляду вироку.

Докладно регламентувався процес розгляду справ окружними судами за участю присяжних. Вироку передував вердикт присяжних.

Справи у мировому суді розглядалися за спрощеною схемою, у загальних судах – за більш складною. Передбачалися подача позову, ознайомлення відповідача зі змістом позову, висловлення відповідачем заперечень. Позивач також мав право на спростування і заперечення. Рішення суду можна було оскаржити в апеляційному порядку.

Адміністративне законодавство. Ця галузь права виділяється удругій половині ХІХ ст. Основні джерела: “Положення про заходи щодо охорони державного порядку та громадського спокою” (1881), “Тимчасові правила про пресу” (1905), “Тимчасові правила про товариства і спілки” (1906), “Тимчасові правила про зібрання” (1906).

Запроваджувалися такі види адміністративних стягнень, як штрафи, арешти, ув’язнення. Адміністративне законодавство обмежувало права особи. Проголошені Маніфестом 17 жовтня 1905 р. громадянські свободи з часом були обмежені “Тимчасовими правилами”. У пресі заборонялися публікації, що загрожували безпеці держави, закликали до страйків. Заборонялися товариства, діяльність яких суперечила громадській моралі. З 1906 р. зібрання не відбувалися, якщо не було дозволу і присутності поліції.

 


Читайте також:

  1. Англійці Вільям Стенлі Джевонс (1835–1882) та Альфред Маршалл (1842–1924), замість терміна ”політична економія”, вводять нейтральний термін “economics“.
  2. Геополітична структура сучасного світу.
  3. Держава- політична організація даного суспільства (країни) з певним режимом влади і органами управління.
  4. За структурою політична культура складається із політичних знань, політичної ідеології та психології, політичного досвіду, норм, традицій, зразків, установок і стереотипів.
  5. Зовнішньополітична діяльність
  6. Зовнішньополітична діяльність УРСР
  7. Зовнішньополітична доктрина СРСР. Радянсько-французький та радянсько-чехословацький пакти 1935 р.
  8. Зовнішньополітична програма фашистського режиму в Німеччині. Криза Версальсько-Вашингтонської системи
  9. Зовнішньополітична програма фашистського режиму в Німеччині. Криза Версальсько-Вашингтонської системи.
  10. Класична політична економія.
  11. Лекція №5(продовження) Політична думка в Україні
  12. Лекція. Тема 1. Політична економія як фундаментальна суспільна наука.




Переглядів: 487

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.