МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
За структурою політична культура складається із політичних знань, політичної ідеології та психології, політичного досвіду, норм, традицій, зразків, установок і стереотипів.Політична культура: сутність та типологія. Вплив політичної культури на функціонування політичної системи суспільства. Політична культура (від латинського cultura – вирощування, виховання) – частина загальної культури, яка формується і виявляється в процесі політичної життєдіяльності суспільства. Тобто, політична культура невіддільна від такого явища, як духовна культура суспільства. І подібно тому, як культура суспільства визначає і регламентує поведінку людей у суспільстві, так і політична культура визначає правила і норми політичної діяльності. Політичну культуру можна визначити як спосіб освоєння людиною політичної дійсності, в основу якого покладена система знань, норм, цінностей, які структурують і визначають політичну поведінку людей (участь у виборах, поведінку депутатів у парламенті, відношення до політичних інститутів тощо). Вперше термін “політична культура” був використаний німецьким філософом І.Гердером, а введений у політичну науку американськими політологами Г.Алмондом і С.Вербою. У своїй книзі “Культура громадянина” вони подають політичну культуру у вигляді трьох рівнів: 1) пізнавальної орієнтації, що охоплює знання про політичну систему та особливості її функціонування; 2) емоціональної орієнтації, що відображає внутрішні почуття щодо політичної сфери; 3) оціночної орієнтації, що виражає особисте ставлення до політичної системи, цінностей, норм політичного життя. Політична культура для своєї реалізації наділяється певними функціями. Саме з допомогою функцій вона стає реально відчутною, зрозумілою і відповідно практично значимою. Основні функції політичної культури наступні: 1) політичне забезпечення реалізації інтересів відповідних соціальних спільнот (націй, класів тощо); 2) нормативно-регулююча; 3) політичної соціалізації (засвоєння політичних норм, цінностей, ідей); 4) комунікативна; 5) пізнавальна; 6) прогностична. У політичній науці існує цілий ряд типологізацій політичної культури, які сприяють більш глибокому її аналізу. Якщо за основу типологізації взяти суб’єкт політичної культури, то розрізняють політичну культуру суспільства, окремих прошарків у суспільстві, окремої особистості. З орієнтацією на політичний режим виділяють тоталітарну, авторитарну та демократичну політичну культуру. Розвиток політичної культури має свій історичний вимір: кожна доба в історії людства має притаманні їй характер економічних відносин, специфіку соціальної структури, політичної організації, які позначаються на особливостях політичної культури. Незважаючи на складність виділення історичних типів політичної культури у світовій політичній науці закладені основи її класифікації за цією ознакою. Насамперед, відзначаються цивілізований і формаційний підходи до класифікації історичних типів політичної культури. Згідно з марксистською традицією (формаційний підхід), розрізняють політичну культуру рабовласницького, феодального, буржуазного та соціалістичного суспільства. Згідно з цивілізаційним підходом, здійснивши порівняльний аналіз різних політичних культур, американські дослідники Г.Алмонд і С.Верба виділяють три “чисті” типи політичної культури: 1) патріархальну (орієнтація членів суспільства на вождів племені, шаманів; невіддільність політичної орієнтації від релігійних догм; відсутність у суспільстві чітко виражених політичних ролей і функцій); 2) підданську (усвідомлення особливого авторитету влади, низький рівень участі підданих у політичному житті); 3) активістську (значний інтерес громадян до політичного життя суспільства, активна участь у політичному житті). Сполучення цих “чистих типів” політичної культури дає ряд змішаних її модифікацій, що реально функціонують у політичному процесі. Особливий акцент автори даної типологізації роблять на “громадянській культурі”, в якій переважає активістська політична культура із збереженням елементів патріархальної та підданської. Аналізуючи політичну культуру, особливий акцент треба зробити на своєрідності її взаємозв’язку з політичною системою суспільства в цілому. З одного боку, політична культура зумовлює політичний процес у суспільстві, а з іншого – інститути політичної системи (держава, партії тощо) активно впливають на її формування (процес політичної соціалізації). Політична культура є досить складний феномен, який формується історично і залежить від цілого ряду об’єктивних факторів: суспільно-історичних, національно-культурних, географічних, релігійних, особливостей формування нації тощо. У Ш.Монтеск’є вони є складовими “духу законів”, який є специфічним для кожної нації. Виходячи з цього, можна стверджувати, що жодна політична система, в жодній країні не буде ефективно функціонувати, якщо вона не буде “народжена” саме в цій країні як результат рівня розвитку її політичної культури. Наприклад, якщо політичні інститути, які є характерними для демократичних суспільств (інститут президентства, парламент, Конституційний Суд), можна утворити директивним шляхом, то політичну культуру, притаманну демократичному суспільству, декретом встановити неможливо. Це є головною причиною того, що досить часто політичні інститути, характерні для демократичного суспільства, не можуть ефективно функціонувати там, де рівень культури (в тому числі й політичної) не відповідає реаліям політичного життя. Висновок. У незалежній Україні вирішення завдань державотворення значною мірою залежить від рівня політичної культури різних верств населення, суспільства в цілому. За цих умов першорядного значення набуває формування відповідної політичної культури найширших мас, набуття ними досвіду і навичок політичної поведінки, поступове подолання елементів патріархальної та підданської політичної культури, становлення на цій основі громадянської, демократичної політичної культури.
Читайте також:
|
||||||||
|