• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

За структурою політична культура складається із політичних знань, політичної ідеології та психології, політичного досвіду, норм, традицій, зразків, установок і стереотипів.

Політична культура: сутність та типологія. Вплив політичної культури на функціонування політичної системи суспільства.

Політична культура (від латинського cultura – вирощування, виховання) – частина загальної культури, яка формується і виявляється в процесі політичної життєдіяльності суспільства. Тобто, політична культура невіддільна від такого явища, як духовна культура суспільства. І подібно тому, як культура суспільства визначає і регламентує поведінку людей у суспільстві, так і політична культура визначає правила і норми політичної діяльності.

Політичну культуру можна визначити як спосіб освоєння людиною політичної дійсності, в основу якого покладена система знань, норм, цінностей, які структурують і визначають політичну поведінку людей (участь у виборах, поведінку депутатів у парламенті, відношення до політичних інститутів тощо).

Вперше термін “політична культура” був використаний німецьким філософом І.Гердером, а введений у політичну науку американськими політологами Г.Алмондом і С.Вербою. У своїй книзі “Культура громадянина” вони подають політичну культуру у вигляді трьох рівнів: 1) пізнавальної орієнтації, що охоплює знання про політичну систему та особливості її функціонування; 2) емоціональної орієнтації, що відображає внутрішні почуття щодо політичної сфери; 3) оціночної орієнтації, що виражає особисте ставлення до політичної системи, цінностей, норм політичного життя.

Політична культура для своєї реалізації наділяється певними функціями. Саме з допомогою функцій вона стає реально відчутною, зрозумілою і відповідно практично значимою.

Основні функції політичної культури наступні:

1) політичне забезпечення реалізації інтересів відповідних соціальних спільнот (націй, класів тощо);

2) нормативно-регулююча;

3) політичної соціалізації (засвоєння політичних норм, цінностей, ідей);

4) комунікативна;

5) пізнавальна;

6) прогностична.

У політичній науці існує цілий ряд типологізацій політичної культури, які сприяють більш глибокому її аналізу.

Якщо за основу типологізації взяти суб’єкт політичної культури, то розрізняють політичну культуру суспільства, окремих прошарків у суспільстві, окремої особистості.

З орієнтацією на політичний режим виділяють тоталітарну, авторитарну та демократичну політичну культуру.

Розвиток політичної культури має свій історичний вимір: кожна доба в історії людства має притаманні їй характер економічних відносин, специфіку соціальної структури, політичної організації, які позначаються на особливостях політичної культури. Незважаючи на складність виділення історичних типів політичної культури у світовій політичній науці закладені основи її класифікації за цією ознакою. Насамперед, відзначаються цивілізований і формаційний підходи до класифікації історичних типів політичної культури.

Згідно з марксистською традицією (формаційний підхід), розрізняють політичну культуру рабовласницького, феодального, буржуазного та соціалістичного суспільства.

Згідно з цивілізаційним підходом, здійснивши порівняльний аналіз різних політичних культур, американські дослідники Г.Алмонд і С.Верба виділяють три “чисті” типи політичної культури:

1) патріархальну (орієнтація членів суспільства на вождів племені, шаманів; невіддільність політичної орієнтації від релігійних догм; відсутність у суспільстві чітко виражених політичних ролей і функцій);

2) підданську (усвідомлення особливого авторитету влади, низький рівень участі підданих у політичному житті);

3) активістську (значний інтерес громадян до політичного життя суспільства, активна участь у політичному житті).

Сполучення цих “чистих типів” політичної культури дає ряд змішаних її модифікацій, що реально функціонують у політичному процесі. Особливий акцент автори даної типологізації роблять на “громадянській культурі”, в якій переважає активістська політична культура із збереженням елементів патріархальної та підданської.

Аналізуючи політичну культуру, особливий акцент треба зробити на своєрідності її взаємозв’язку з політичною системою суспільства в цілому. З одного боку, політична культура зумовлює політичний процес у суспільстві, а з іншого – інститути політичної системи (держава, партії тощо) активно впливають на її формування (процес політичної соціалізації).

Політична культура є досить складний феномен, який формується історично і залежить від цілого ряду об’єктивних факторів: суспільно-історичних, національно-культурних, географічних, релігійних, особливостей формування нації тощо. У Ш.Монтеск’є вони є складовими “духу законів”, який є специфічним для кожної нації. Виходячи з цього, можна стверджувати, що жодна політична система, в жодній країні не буде ефективно функціонувати, якщо вона не буде “народжена” саме в цій країні як результат рівня розвитку її політичної культури. Наприклад, якщо політичні інститути, які є характерними для демократичних суспільств (інститут президентства, парламент, Конституційний Суд), можна утворити директивним шляхом, то політичну культуру, притаманну демократичному суспільству, декретом встановити неможливо. Це є головною причиною того, що досить часто політичні інститути, характерні для демократичного суспільства, не можуть ефективно функціонувати там, де рівень культури (в тому числі й політичної) не відповідає реаліям політичного життя.

Висновок. У незалежній Україні вирішення завдань державотворення значною мірою залежить від рівня політичної культури різних верств населення, суспільства в цілому. За цих умов першорядного значення набуває формування відповідної політичної культури найширших мас, набуття ними досвіду і навичок політичної поведінки, поступове подолання елементів патріархальної та підданської політичної культури, становлення на цій основі громадянської, демократичної політичної культури.

Читайте також:

1. D-петля, що складається з 8–12 залишків, декілька з яких – дигідроуридинові.
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. IV. Повідомлення теми та мети уроку V. Сприймання і засвоєння нових знань, умінь та навичок.
4. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
5. Автоматизація насосних установок.
6. АКТИВІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ
7. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України
8. Англійці Вільям Стенлі Джевонс (1835–1882) та Альфред Маршалл (1842–1924), замість терміна ”політична економія”, вводять нейтральний термін “economics“.
9. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
10. Б. Новостворена вартість, яка складається з вартості необхідного продукту (НП) і вартості додаткового продукту ( ДП).
11. Безпека при експлуатації компресорних установок.
12. Безпека при експлуатації котельних установок.

Переглядів: 988