Роль центрального банку в регулюванні зовнішньоекономічних відносин.

Тема 8. Валютне регулювання і контроль

Литература

1. Вельяминов Г.М. Таможенный союз в правовом ракурсе// Государство и право, №2, 2010. - С. 55-58.

2. Кисловский Ю.Г. История таможенного дела России: учеб. Кн. 1 (VI - начало XX вв.). - М.: РУСИНА-ПРЕСС, 2004.

3. Кисловский Ю.Г. История таможенного дела России: учеб. Кн. 2. - М.: РУСИНА-ПРЕСС, 2004.

4. Конин Н.М. Административное право России в вопросах и ответах: учеб. пособие. 3-е изд., перераб. и доп. - М.: "Проспект", 2010.

5. Корчажкина Н.П. Заграница нам - а мы ей...Тенденции развития таможенно-тарифного регулирования в связи со вступлением Российской Федерации во Всемирную торговую организацию// Российское предпринимательство №11, 2006. - С. 131-134.

6. Обухов Н.П. Таможенная и тарифная политика России в первой половине XIX века// Финансы, №1, 2005. – С. 72-74.

7. Подлипняк Б.В. Особенности таможенного регулирования в условиях вступления России во всемирную торговую организацию// Дайджест-финансы, № 6 (114), 2004. – С. 33-36.

8. Приказ Московской южной таможни от 2 марта 1998 г. № 51 "Об организации воспитательной работы среди личного состава МЮТ"

9. Романова О.С. Роль таможенной политики России в развитии международных экономических отношений// Финансы и кредит, №14 (254), 2007. - С. 71-74.

10. Таможенное право России в схемах и определениях: учебное пособие (под ред. А.Н. Козырина). - Система ГАРАНТ, 2009.

11. Таможенное право: учебник для вузов (под общ. ред. Андриашина Х.А.). - ЗАО "Юстицинформ", 2006 г.

ПЛАН

Роль центрального банку в регулюванні зовнішньоекономічних відносин.
Поняття та методи валютного регулювання і валютного контролю, їх застосування Національним банком України.
Політика курсоутворення в Україні
Валютні резерви. Методи управління валютними резервами.

Економічні, політичні та культурні зв’язки між різними країнами опосередковуються рухом грошових коштів, пов’язаних з оплатою товарів і послуг, ввезенням і вивезенням капіталів. Цей рух коштів у міжнародних зв’язках є основою і визначає зміст валютних відносин. Адже глобалізація економічних процесів, поглиблення міжнародного поділу праці, формування світового ринку та інтегрування національних господарств у світову економічну систему визначають істотне зростання ролі валютних відносин, а відтак, і підвищують значення відповідних функцій держави з їх регулювання, що на практиці здійснюється у формі відповідної валютної політики.

На сьогодні в економічній літературі подаються різні визначення “валютної політики”:

- комплекс заходів, спрямованих на стимулювання зовнішньоекономічних позицій держави, перш за все, рівноваги платіжного балансу та стійкості курсу національної валюти;

- сукупність усіх заходів, що здійснюються державою та центральним банком у сфері валютних відносин та грошового обігу, з кінцевою метою впливу на економіку країни та купівельну спроможність національної валюти, тобто валютна політика – не ціль, а засіб проведення економічних реформ;

- сукупність заходів у сфері економічних відносин відповідно до поточних і стратегічних цілей економічної політики держави.

Таке тлумачення поняття валютної політики відповідає швидше поняттю грошово-кредитного регулювання. Проте, незважаючи на те, що валютна політика проводиться як складова частина державної економічної політики й виступає важливим інструментом механізму державного регулювання економіки, вона відіграє подвійну роль:

- як засіб координації міждержавних дій з метою спільних пошуків виходу з кризових ситуацій, послаблення протиріч, створення сприятливих валютних умов для міжнародних економічних відносин;

- як засіб посилення позицій держави у боротьбі за ринки збуту, джерела енергії і сировини, сфери вкладання капіталів тощо.

Визначення валютної політики А.М.Мороза визначає сутність цієї дефініції, а саме: “валютна політика – це сукупність здійснюваних державою економічних, організаційних та правових заходів у сфері валютних відносин з метою реалізації стратегічних завдань розвитку національної економіки”Уряд і Національний банк України здійснюють валютну політику відповідно до принципів загальної економічної політики України. Основною метою валютної політики Національного банку України як складової монетарної політики є стабілізація курсу національної грошової одиниці та збалансованість платіжного балансу країни.

Обєктами є: валютний курс, платіжний баланс, грошовий обіг, ЗЕД, валютні операції суб’єктів господарювання.

Довгострокова (стратегічна) валютна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення макроекономічної стабільності та створення умов довіри внутрішньої економіки й іноземного бізнесу до національної валюти, стимулювання розвитку експорту, повернення в країну заробленої іноземної валюти тощо. Саме зміст стратегічних завдань валютної політики визначає її як органічну складову економічної політики держави в цілому.

До стратегічних цілей (завдань) валютної політики відносять:

- забезпечення стійкого економічного зростання;

- підтримання низьких темпів інфляції;

- сприяння високому рівню зайнятості;

- забезпечення зовнішньоекономічної рівноваги;

- забезпечення зовнішньої стійкості національної валюти;

- підтримання макроекономічної рівноваги

Завданням короткострокової валютної політики пов’язані з регуляцією регулятивних функцій держави щодо впливу на валютні відносини, а саме:

- створення механізму оптимального управління валютним курсом;

- оперативне регулювання валютного ринку;

- організація грошового обігу для забезпечення операцій у ЗЕД;

- оперативне регулювання сальдо платіжного балансу;

- регламентація здійснення міжнародних розрахунків;

- організація контролю;

- лібералізація або обмеження валютних операцій;

- створення умов для економічного стимулювання зовнішньоторгових операцій.

Складовими валютної політики в узагальненому вигляді є:

— валютне регулювання;

— валютний контроль;

— міжнародне валютне співробітництво та участь у міжнародних валютно-фінансових організаціях.

Юридично валютна політика визначається валютним законодавством, тобто сукупністю правових норм, що регулюють порядок здійснення операцій із валютними цінностями в країні та за її межами, а також валютними угодами – двосторонніми та багатосторонніми – між державами стосовно валютних проблем. Історичним попередником сучасних валютних угод був Латинський валютний союз (Latin Monetary Union) 1865 – 1926 рр., метою якого було встановлення єдиної грошової одиниці країн-членів, до того ж, монети однієї держави вважались законним платіжним засобом в інших країнах. (1865 року Франція, Бельгія з Люксембурґом, Швейцарія та Італія створили Латинський монетний союз (1868 року до них приєдналасьГреція

): кожна з них мала забезпечити національну грошову одиницю (франк, ліру, драхму) 4,5 г срібла або 290,322 мг щирого золота, для вільної конвертації у співвідношенні 1:1.)Розквіт валютних союзів припадав на ХІХ століття і початок ХХ століття. Були створені великі національні валютні союзи в Сполучених Штатах, Італії та Німеччині. За нової історії було створено три великих міжнародних валютних союзи, останнім з яких є Європейський валютний союз

Важлива роль у регулюванні ЗЕД належить Центральному банку, який укладає міжбанківські угоди, представляє інтереси держави у відносинах з національними або центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами. До основних функцій Центробанку відносяться: проведення всіх видів валютних операцій, розробка сфери і системи обігу в країні іноземної валюти і цінних паперів, видання нормативних актів, регулювання курсу, видача ліцензій банкам на здійснення валютних операцій.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Різноманіття правових систем і необхідність їх класифікації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.