• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Нормування витрати води на зовнішнє пожежогасіння

Нормування протипожежного водогону

Протипожежне водопостачання – це комплекс технічних пристроїв для подачі води до місця пожежі в будь-який час і в кількості, необхідній для пожежогасіння в середині і зовні будівлі. Основні вимоги до улаштування протипожежного водопостачання визначені: згідно вимог СНиП 2.04.02 –84 «Водоснабжение. Наружные сети и сооружения», СНиП 2.04.01 – 85 «Внутренний водопровод и канализация зданий». Необхідний тиск води утворюється стаціонарними пожежними насосами, які забезпечують подання компактних струменів на висоту не менше 10 м або рухомими пожежними автонасосами і мотопомпами, що забирають воду із гідрантів.

Протипожежне водопостачання

В залежності від необхідності, протипожежний водопровід може бути високого і низького тиску. Водопровід високого тиску проектують на підприємствах підвищеної пожежної небезпеки.

Для забору води із протипожежної водопровідної мережі встановлюють пожежні гідранти відстань між якими не перевищує 150 м, а від стін будівлі – не менше 5 м і не далі 2,5 м від краю проїзної частини дороги.

Розрахункові витрати води на підприємствах складаються із загальної її витрати на зовнішнє і внутрішнє пожежогасіння і максимальної витрати на виробничі потреби.

Витрати води на внутрішнє пожежогасіння (n₁) приймають 5 л/с (два струменя по 2,5 л/с). Розрахункова потреба води на зовнішнє пожежогасіння на підприємствах регламентується за СНиП 2.04.02-84 Водопостачання. Зовнішні мережі і споруди.

СНиП 2.04.01-85 Внутрішній водогін і каналізація будівель і визначається в залежності від ступеня вогнестійкості будівлі, категорії виробництва за пожежовибухонебезпекою і об’єму будівлі.

Способи та умови припинення горіння

Комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла, називається пожежогасінням.

Припинити процес горіння можливо зниженням вмісту горючого компонента, зменшенням концентрації окисника, збільшенням енергії активації процесу в полум’ї за допомогою інгібіторів горіння, зниженням температури.

Існують такі основні способи припинення горіння:

1. Охолодження зони горіння або речовин, що горять, нижче певних температур.

2. Ізоляція вогнища горіння від повітря.

3. Зниження концентрації кисню в повітрі шляхом розбавлення негорючими газами.

4. Хімічне гальмування (інгібування) швидкості реакцій окислення (горіння) у полум’ї.

5. Механічний зрив полум’я сильним струменем води, порошку або газу.

6. Створення умов вогнеперешкоди, за яких полум’я поширюється через вузькі канали, переріз яких менше діаметра, що гасить.

Використовуються такі види вогнегасних речовин:

· вода;

· вода з добавками, які підвищують її вогнегасну здатність;

· піна;

· газові вогнегасні склади;

· вогнегасні порошки;

· комбіновані вогнегасні склади.

Кожному способу припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів, які можна поділити на:

· охолоджувальні (вода, водні розчини, снігоподібна вуглекислота та ін.);

· розбавлювальні (СО₂, водяна пара, інертні гази та ін.);

· ізолювальні (хімічна та повітряно-механічна піна, пісок та ін.);

· засоби хімічного гальмування горіння (вогнегасні порошки, брометил, хладон та ін.).

Коротка характеристика основних вогнегасних речовин.

Вода – найбільш поширений і достатньо ефективний вогнегасний засіб. Має високу теплоємність – 4.10*10³ Дж*кг^-1*К^-1. З 1 л води утворюється близько 1700 л пари. При цьому відбувається розбавлення горючих речовин. Внаслідок великої теплоти випаровування (2260 Дж*кг^-1) вона забирає із зони горіння велику кількість теплоти та забезпечує помітний охолоджувальний ефект.

Має високу термічну стійкість. Найбільший ефект має вона у дрібнорозпиленому стані. Такою водою можна гасити навіть ГР, водяний туман спричиняє ізолювальний ефект. Застосування розчинів змочувачів, які зменшують поверхневий натяг води, дає можливість зменшити її витрати на гасіння деяких матеріалів на 30-50%.

Піна – це колоїдна дисперсна система, яка складається з газу та розчинів поверхнево-активних речовин і стабілізаторів.

Піни розподіляють на хімічні та повітряно-механічні.

Піна має досить низьку теплопровідність. Вона здатна перешкоджати випаровуванню горючих речовин, а також проникненню парів, газів, теплового випромінювання. Все це визначає її ізолювальні властивості.

Низькократними пінами гасять вогонь, головним чином на поверхнях.

Піни кратністю до 100 гасять горючі рідини. Вони добре затримуються і розтікаються на поверхні, перешкоджають проникненню крізь них горючих парів, мають охолоджувальну дію.

Для об’ємного гасіння, витіснення диму, ізоляції технологічних установок від впливу теплових потоків використовують високократну піну.

Вогнегасні порошки використовують для ліквідації горіння твердих, рідких та газоподібних речовин.

Вогнегасний ефект застосування порошків складається з:

Хімічного гальмування реакції горіння внаслідок дії порошку (кристали порошку, руйнують радикали Що ведуть горіння);

Утворення на поверхні речовини, що горять, ізолювальної плівки;

Утворення хмари порошку, яка має властивість екрану;

Механічного збивання полум’я твердими частинками порошку;

Виштовхування кисню із зони горіння.

Є порошки загального та цільового призначення.

Порошок ПСБ-3 (на основі бікарбонату натрію) загального призначення, використовується для гасіння ЛЗР, ГР, газів, електроустаткування, двигунів. Порошок ПСБ-3 непридатний для гасіння тліючих матеріалів, а також лужних металів.

Вогнегасні порошки П2-АП, П-2АПМ ( на основі амофосу) загального призначення, область застосування аналогічна, але додатково успішно гасить вуглецеві тліючі матеріали (папір, деревину, вугілля тощо).

Порошок пірант-А та його модифікації Пірант-АП, Пірант-АК виготовляються на основі фосфорно-амонійних солей. Застосовуються для гасіння тліючих та твердих горючих матеріалів, ГР, газів, електроустановок.

Порошок П-4АП призначений для об’ємного гасіння. Гасить ГГ, ГР, тліючі матеріали в закритих об’ємах.

Порошок К-30 гасить лужні метали, титанову стружку, що горять на відкритих площах.

Діоксид вуглецю не має кольору та запаху.

Механізм припинення горіння СО₂ базується на його здатності зменшувати шляхом розбавлення концентрації реагуючих речовин до меж, при яких горіння стає неможливим. Вогнегасний ефект спостерігається, коли концентрація СО₂ буде не менше 30% по об’єму.

Вихід снігоподібного СО₂ з балона при температурі навколишнього середовища 20⁰С становить не менше 28% ( з 1 кг рідкого СО₂ може утворитися 280 г снігу і близько 500 л газу). При застосуванні об’ємного гасіння необхідно враховувати вплив СО₂ на організм людини. Вміст в атмосфері приміщення 10% СО₂ є небезпечним, а при концентрації 20% швидко наступає смерть від паралічу органів дихання.

Діоксид вуглецю не гасить тліючі матеріали, бо не має змочувальної здатності.

Галогенові вуглеводні.

Хладон 114В2 – важка безколірна рідина із специфічним запахом і температурою кипіння 47⁰С. Для гасіння пожежі подається у приміщення у розпиленому стані. Інгібітор вельми ефективно гальмує реакцію горіння. Гасіння полум’я досягається при концентрації близько 2%. Має помірну токсичність. Згідно з вимогами ТБ евакуація людей із захищуваного приміщення має бути забезпечена до початку подачі хладону. Гасіння проводять у спеціальних засобах захисту органів дихання.

Вибір вогнегасної речовини залежить від характеру пожежі та визначається:

· властивостями і агрегатним станом речовин, що горять;

· параметрами пожежі (площею горіння, інтенсивністю горіння, температурою тощо);

· видом пожежі (у закритих приміщеннях, будівлях, на відкритому просторі);

· умовами тепло- і газообміну на пожежі;

· наявністю та кількістю вогнегасних засобів;

· вогнегасною здатністю щодо гасіння речовин та матеріалів;

· ефективністю способу гасіння пожежі.

В залежності від фізико-хімічних властивостей горючих матеріалів їх гасіння різними засобами кваліфікують таким чином:

Первинні засоби пожежогасіння - це вогнегасники, пісок, ковдри, лопати, сокири та ін. Широко застосовуються пінні, порошкові та вуглекислотні вогнегасники.

Пінні вогнегасники ОХП-10 - піна утворюється при змішуванні кислотної та лужної частини заряду. Застосовують для гасіння легкозаймистих та горючих речовин. Вогнегасник ОХВП-10 (заряд повітряно - механічної піни), також ОВП-10. Ці вогнегасники не застосовують для гасіння електроустановок під напругою.

Порошкові вогнегасники ОП-1, ОП-5, ОП-10А - застосовують для гасіння займань легкозаймистих та горючих рідин, лужних та лужноземельних металів, електрообладнання під напругою, Головний склад порошків - фосфорноамонійні солі, карбонат натрію.

Вуглекислотні вогнегасники ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8. Заповнені вони зрідженою вугликислотою (Р=65 атм). При відкриванні вентиля вуглекислота викидається з балона і випаровується в раструбі і поступає до місця горіння у вигляді снігу. Ними гасять електрообладнання, а також там, де вода може викликати псування майна.

Пожежна сигналізація та зв’язок

Для виявлення початкової стадії пожежі застосовують системи пожежної сигналізації, а при необхідності - введення у дію автоматичних систем пожежогасіння. Система сигналізації складається з пожежних повідомлювачів, які включені у сигнальну лінію (шлейф), та пожежної станції. Повідомлювачі бувають: теплові, світлові, комбіновані. Теплові повідомлювачі спрацьовують на температуру ( чутливий елемент термопара, терморезистор, легкоплавкі вставки). Димові містять чутливий елемент - фотоелемент або іонізуючі камери з радіоактивними датчиками. Дим знижує іонізацію повітря це і є сигналом. Світлові повідомлювачі містять фотоелемент який реагує на інфрачервону частину спектра полум’я.

Крім автономних систем пожежної сигналізації використовують сумісні системи, які засновані на використанні телефонних ліній. Ці системи одночасно призначені для виконання охоронних функцій.

Читайте також:

1. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
2. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
3. Альтернативна вартість і незворотні витрати
4. Аналіз комплексних статей витрат: витрат на утримання та експлуатацію устаткуван­ня, цехові, загальногосподарські, поза виробничі витрати.
5. Аналіз стану й оцінка рівня нормування праці
6. Арбітражний збір та витрати сторін у Морській арбітражній комісії при ТПП України
7. Будівельна продукція. Кадри, нормування і продуктивність праці
8. Будова та функції системи дихання. Зовнішнє дихання. Дихальний цикл. Біомеханіка вдиху та видиху.
9. Види втрат у підприємницькій діяльності.Безпосередньо з категорією ризику пов’язані такі поняття як витрати, втрати й збитки.
10. Вимірювання витрати за перепадом тиску
11. Вимірювання витрати за рівнем
12. Виробництво і витрати підприємства

Переглядів: 1381