Структурне і безструктурне управління державою

Проте самі знання мертві без їх носія. У процесі управління головна роль належить керівнику. Залежно від його інтелектуальних здібностей і знань можливі три схеми управління, що відрізняються якістю зворотніх зв’язків.

1. Програмне управління. Керівник намітив програму й почав рух, але в нього немає можливості корегувати зміну ситуації, тому що відсутній достовірний зворотній зв’язок, остаточні завдання управління лише окреслені. Результат цього руху можна чітко визначити: катастрофа при першому ж ускладненні в політиці. Обмежуючись цією схемою, її зазнають майже усі політики держав. Зворотній зв’язок, якщо взагалі він існує, вони, як правило, здійснюють, ознайомлюючись із різноманітними, спеціально для них підготовленими доповіддями й інформацією, почерпнутою із опитувань "громадської думки". Достовірність всього цього знаходиться в руках не керівника, а тих, хто готує доповіді.

2. Програмно-адаптивне управління.Керівник корегує програму в ході змін, що відбулися. Але іноді цього не вистачає, оскільки програма дуже жорстко визначає шлях руху до конкретної мети, а історичний процес коливається з достатньо умовним періодом. У цьому випадку зворотній зв’язок в управлінні безумовно, є, але необхідна інформація надходить із запізненням, оскільки відображає реальні результати управлінської діяльності, досягнуті до минулого статуту політики. Зустрічаючись з людьми, безпосередньо, політик намагається сам побачити й усвідомити наслідки своєї діяльності. У зв’язку із цим суспільство, кероване за цією схемою, може прийти до запрограмованих, але вже нікому не потрібних результатів. Більшість видатних політиків піднімалися лише на цей рівень.

3. Управління за схемою прогнозування—поправка або предиктор-коректор. Це оптимальна схема управління, при якій керівник, користуючись методологією, може передбачати майбутню ситуацію й заздалегідь корегує режим руху. Зворотний зв’язок у цій схемі управління, поряд із зазначеними в попередніх схемах, проявляється й через аналіз минулих втрачених можливостей і нових прогнозованих результатів. Іншими словами, політик не чекає результатів кожного свого управлінського маневру, а, користуючись методологією, безупинно розробляє нові схеми й плани, і у разі необхідності корегує режим руху, оскільки має вже готові варіанти цих змін. Політиків, які піднялися на цей рівень управління й прагнули, користуючись знаннями методології змінити програму або написати нову, в історії людства одиниці. Для деяких з них спроба піднятися до цього рівня коштувала їм життя.

Питання, пов’язані з національністю керівника, є досить складними, оскільки національний фактор досить сильно впливає на якість управління суспільством.

Нарешті управлінський маневр, здійснюваний керівником або групою управлінців, може мати плавний, слабкий, сильний або різкий характер. Ми не оцінюємо їх за принципом добре чи погано, бо в політиці превалює поняття доцільності. У добре збалансованій стійкій суперсистемі, якою є держава, управлінські маневри носять слабкий розтягнутий характер. В екстремальних умовах, коли відбуваються революції, знищуються або зароджуються держави, переважають сильні управлінські маневри, які реалізують, не звертаючи уваги на втрати.

Наведені тут схеми управління — це схеми реалізації інтелектуальних можливостей людини, що випливають з обсягу та якості знань, якими володіє керівник. Це фактор інтелектуального впливу знань на процес управління.

Розглянуті схеми управління є способами прямого — структурного управління. Тут керівник діє на свідомому рівні, маючи для виконання управлінських функцій певні структури.

У складних суперсистемах, якими є держави й людство загалом, значне навантаження лягає на безструктурне управління, коли за діючими керівниками стоїть таємний керівник, який вписує всі події у свої власні інтереси, попередньо організовуючи всі дії, що відбуваються.

Структурне управління виникає з безструктурного, і воно, на відміну від останнього, має головну й найважливішу перевагу — високу швидкодію управління, а, отже, підвищує ефективність та якість керування. Граничний випадок максимальної швидкодії можливий у суспільстві, де панують тверді, диктаторські методи управління, на відміну від яких, різні демократичні методи управління мають найменшу швидкодію.

У суспільних системах завжди відбувалися процеси управління. Описи цих процесів завжди присутні в культурі суспільства згідно з його внутрішньою історично сформованою стратифікацією за соціальними групами. Саме ці описи, у відповідності до теорії управління суспільними системами є концепціями управління, а з погляду соціології, концепції управління це — ідеології. Оскільки управління, влада — частини культури й відповідають певній концепції управління, то суспільство без ідеології, чи держава (як стверджує стаття 15 Конституції України) у якій "Суспільне життя… ґрунтується на засадах… ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова"[67]—є дезінформацією українського народу чи самообманом.

Але ідеологія в Україні присутня. Вона невидима й неузаконена і є зброєю в невидимій війні. В українській державі суспільне життя ґрунтується на засадах ідеології мамонізму, а владу в країні захопили мамоніти, радикальні представники псевдоеліти.

Хто ж такі мамоніти?

Візьмемо "Словник української мови" (Київ, Наук. думка, т. 4, с. 615), 1973, "Наукова думка"). Там написано, що "Мамона — 1. У деяких давніх народів — бог багатства та наживи; у християнських церковних текстах — злий дух, уособлення користолюбства. — "Не можна разом служити богу і мамоні". 2. Жадібність, ненаситність, обжерливість".

Тепер ми можемо чітко визначити, що мамоніти — це нелюди, для яких головне в житті — "об’їдатися; пити і їсти за чужий рахунок" — (В. Даль. (Толковый словарь живого великорусского языка. — М., 1955, том 2. , с. 296).

Можна уважно подивитися на владне й політичне поле України і побачити безліч представників мамонівської церкви, богом якої є мамона. Вони при владі і біля влади. Більша частина з них є дуалістами: якщо представник мамонівської релігії президент чи міністр, їхні брати — мамоніти; поруч з міністром-мамонітом радник-мамоніт зі стратегічних чи інших питань. Один керує, інший бере хабарі, грабує бюджет, бере "відкат", хабарі за продаж нерухомості тощо. Мамоніти чекають продажу комунальних підприємств і землі, як манни небесної. Кожного дня мамоніти-дуалісти збираються для розподілу здобичі.

Сутність мамонітів України добре знають американські мамоніти. Вони вибивають гроші для різних програм чи проектів, що їх затверджує Конгрес США. Потім ці гроші потрапляють в Україну і осідають у кишенях місцевих мамонітів, а "відкат" опиняється в кишенях американських мамонітів. Так відмиваються гроші американських платників податків.

Американські мамоніти розробили спеціальні програми реформування держав, результатом яких є різке зниження рівня життя більшості населення країн-жертв мамонітів. Для цього вони навчали українських мамонітів у США, як впроваджувати так звані демократичні реформи, що збагачують тільки мамонітів.

Що вони нам принесли? Надірвані, судорожно працюючі ледве вцілілі "кастровані" заводи, знищене сільське господарство, мізерну зарплату, шалене безробіття, вічну бідність. Натомість дуже багато тим, які там, "нагорі", — країна та її власність дісталися як трофей, як несподівана здобич. Вони все це не заробляли потом і кров’ю, днями й ночами не трудилися. А те, що "звалилося" в руки "на халяву", не цінується. І нагадують вони хижаків, які дивляться на країну, вишукуючи, щоб ще вкрасти. І хоча ось уже стільки років минуло, їхні звички не змінилися.

Вони за психологією — "трофейники". Вони вже дуже добре влаштувалися в цьому житті, у них все є, їм нічого не потрібно змінювати. За вікнами їхніх офісів і кабінетів убогість та безробіття, але їм на це наплювати. Вони звикли до цієї вічної кризи, в умовах якої можна набивати власні кишені. Вони хочуть в Європейський Союз і НАТО, щоб захистити награбоване від власного народу. І ось у фіналі вони встановили нам сіре і безглузде царство "стабільності" — стабільності тихо вмираючої країни, що розгубила все: промисловість, сільське господарство, науку, освіту, армію.

Ідеологію можна розуміти або не розуміти, сприймати її або заперечувати, але всім нам, хто живе в суспільстві, завжди доводиться зустрічатися із виявом тієї або іншої ідеології, оскільки вона — є концепцією управління суспільними системами, а суспільство завжди управляється, тобто завжди перебуває під владою ідеологій. Однак над владою ідеологій завжди знаходиться концептуальна влада того, хто здатний за своїми особистими рисами впливати на сферу ідеологій, змінювати існуючі ідеології, породжувати нові й тим самим позбавляти колишні ідеології їхньої соціальної бази.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Облік надходження і формування продажної вартості товарів в кухні	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.