Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Тема 1.1 Цивілізація як категорія глобального політичного аналізу

Змістовний модуль 1. Цивілізація як категорія глобального політичного аналізу. Ґенеза та розвиток цивілізаційних теорій

1. Цілі та завдання курсу. Зв’язок з іншими науками. Предмет та об'єкт. Методологія та методи дослідження.

2. Цивілізація як типологічна одиниця історії міжнародних відносин. Цивілізаційний, формаційний, державоцентриський та світ-системний підходи до аналізу міжнародних відносин: порівняльний аналіз. Співвідношення цивілізаційного та формаційного підходів. Розширення меж цивілізаційного підходу до загальноісторичної методології.

3. Основні наукові центри, які займаються дослідженнями в галузі цивіліології. Розвиток наукового напряму в Україні.

Ерасов Б.С. Цивилизации: Универсалии и самобытность / Б.С. Ерасов. – М.: Наука, 2002.

Коппель О. Міжнародні системи та глобальний розвиток: Навч. посібник / О.А. Коппель, О.С. Пархомчук. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. – 320 с.

Кузык Б.Н. Цивилизации: теория, история, диалог, будущее / Б.Н. Кузык, Ю.В. Яковец. – В двух томах. – М.: Институт экономических стратегий, 2006. – Т.1, 2.

Сравнительное изучение цивилизаций: Хрестоматия.: Учеб. пособие для студентов вузов / Сост., ред. и вступ. ст. Б.С.Ерасов. – М.: Аспект Пресс, 1999. – Режим доступа: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Eras/index.php

Цивилизационная структура современного мира / под ред. акад. Ю.Н. Пахомова и д. филос. н. Ю.В. Павленко. В 3-х т. – Т. 1, 2, 3. – К.: Наукова думка, 2006-2008.

Черняк Е.Б. Цивилизациография: наука о цивилизации / Е.Б. Черняк. – М., 1996.

1. Метою дисципліни «Теорія цивілізацій»є ознайомлення з цивілізаційною парадигмою у глобальному політичному аналізі; розкриття засад становлення цивіліології; аналіз взаємодії цивілізацій та характеру її впливу на міжнародні відносини; дослідження місця і ролі України у контексті теорії цивілізацій.

Істотна обмеженість можливостей існуючих макросоціологічних концепцій адекватно відобразити важливі зміни в суспільстві і загальні закономірності розвитку сучасних міжнародних відносин потребують розробки нових наукових концепцій, в тому числі на основі досягнень новітньої теорії цивілізацій. Адже цивілізації як великі суперсистеми визначають більшу частину змін, які відбуваються в сучасному світі.

Серед різних рівнів структури системи міждержавних відносин, різних її складових можна виокремити такі, які в тій чи іншій формі відповідають цивілізаційним поняттям. Багато важливих міжнародно-політичних процесів, що є ключовими в усій системі міждержавних відносин, що визначають її структуру, функціонування та розвиток, інколи навіть на глобальному рівні, формуються під значним впливом факторів, які мають міжцивілізаційний характер.

Цивіліологія (від лат. civilis — гідний, вихований і грец. logos — слово, вчення) — теорія і порівняльна історія цивілізацій. Самостійна наукова дисципліна, яка розглядає розвиток суспільства як цивілізаційний процес і основу фактичного аналізу якої мають становити результати досліджень історичної науки та інших суміжних наукових дисциплін.

Історіософське обгрунтування методології цивіліології, окреслення головних напрямів її досліджень здійснено, зокрема, у праці Є. Черняка «Цивіліологія — наука про цивілізацію» (М., 1996). Цивіліологія поділяється на конкретну й теоретичну. Теоретична цивіліологія складається з методологічної цивіліології, яка вивчає правила регулювання будь-якої наукової теорії історії цивілізації, та концептуальної, зміст якої становлять рівноправні теорії історичного процесу. Для ефективного дослідження цивіліології потребує розробки спеціального категоріального апарату, що є актуальним науковим завданням. Цивілізаційне розуміння історії має на меті протистояти спробам абсолютизувати ті вузькі визначення цивілізації, за якими приховується прагнення видати певну макроконцепцію за єдино правильну теорію цивілізаційного розвитку.

До цивіліології як до комплексної дисципліни мають увійти такі окремі дисципліни, як історична соціологія, історична політологія, історична демографія, історична екологія, історична культурологія.

Серед спеціальних методів історичної науки найбільше поширення отримав порівняльно-історичний метод. Він дозволяє виявляти тенденції історичного процесу, формує наукову базу його періодизації, вказує на загальне і особливе в історії, дає можливість проникнути в сутність явищ. Порівняльно-історичний метод передбачає типологізацію історичних явищ, що дозволяє відокремити їх сутнісні характеристики від вторинних, необов'язкових.

З сер. XIX в. став складатися історико-діалектичний метод, в основі якого лежала формаційних теорія К. Маркса, ідея висхідного однонаправленої стадіального розвитку історичного процесу. З ним конкурує цивілізаційний метод, який розглядає історію кожної спільноти (етносу, держави і т.д.) як історичний процес розвитку культури, що проходить через декілька фаз змін подібно живому організму (див. зокрема праці А. Тойнбі). Спірність цього методу полягає у визначенні меж поняття «цивілізація». Останнім часом відзначено спробами виділення на основі цивілізаційних підходів до вивчення історії особливої дисципліни - цівіліологіі.

Структурно-функціональний підхід, типологізація, факторний і компонентний аналіз, моделювання. Аналіз, синтез.

Функції дисципліни: методологічна, теоретико-пізнавальна, світоглядна, регулятивна, прогностична, аксеологічна.

2.Одним з найбільш актуальних наукових завдань міжнародно-політичної теорії євизначення впливу міжцивілізаційних процесів на сферу світової політики, оскільки в процесі розвитку сучасної системи міжнародних відносин простежується посилення впливу цивілізаційних факторів.

Дослідження будь-якого явища, яке є об'єктивною реальністю, передбачає виділення структурних елементів цієї реальності. Очевидно, що таким елементом є певні історичні спільноти людей. Традиційно як такі спільноти розглядались держави. На сучасному етапі все більшого розповсюдження набуває макросоціологічний підхід, коли у вигляді спільнот виступають цивілізації.

У контексті проблеми суб'єктності міжнародних відносин концепція цивілізації стає домінуючою історико-соціологічною категорією, яку за значенням можна порівняти з домінуючою раніше концепцією нації. Мислення в національних термінах змінюється на мислення в термінах цивілізаційних (точніше, знов повертається, оскільки в довестфальський період цивілізації можна розглядати як головні суб'єкти відносин між соціальними спільнотами). У науці основна увага зміщується від народів та держав на більш великі структури та процеси в масштабах цивілізацій.

До істотних недоліків цивілізаційних теорій відносимо категоріально-понятійну невизначеність, що суттєво ускладнює її інструментальне використання.

Об'єктом дослідження теорії цивілізацій виступають циклічні закономірності або динамічні універсалії розвитку цивілізацій. Аналізу піддаються і концептуально-теоретичні погляди, що поширюються в світовій науці.

Переваги та характерні риси цивілізаційного підходу можна узагальнити наступним чином:

універсальність, його принципи можна використовувати для аналізу історії будь якої країни або групи країн;

за цивілізаційним підходом історія є багатоваріантним процесом. Цивілізаційного підходу притаманні полілінійність, цивілізаційна дискретність;

можливість використання методик різних шкіл та напрямів;

історія окремих народів розглядається не сама по собі, а порівняно з іншими народами, цивілізаційна теорія має компаративний характер.

В сучасній українській міжнародно-політичній науці з’явилося чимало досліджень, в яких аналізуються проблеми внутрішньої динаміки розвитку цивілізацій, проблеми цивілізаційної ідентифікації України. Цими проблемами плідно займаються українські вчені Ю.Павленко, Ю.Пахомов та інші.

Поза увагою дослідників залишаються можливості використання цивілізаційного підходу в міжнародно-політичній науці. Виходячи з того, необхідно зосередити увагу не тільки на внутрішній динаміці розвитку цивілізацій, а на динаміці їхньої глобальної взаємодії, на формуванні цивілізаційної парадигми в теорії міжнародних відносин.

Цивілізаційні теорії - це теорії, в яких світова історична соціальна динаміка представлена у вигляді зміни цивілізацій або змін в розвитку глобальної цивілізації, еволюції світових цивілізацій.

Предмет теорії цивілізації – сукупність усіх форм життєдіяльності того чи іншого суспільства – матеріальних, моральних, ідейних, культурних, релігійних в їх єдності та неподільності, розвитку та спадкоємності. Така сукупність може розглядатись як цивілізація в глобальному, світовому чи локальному розумінні.

Отже, цивілізація як об’єктивна реальність і як об’єкт дослідження має розглядатись в трьох різних вимірах, нерозривно пов’язаних один з одним за змістом, часом та простором

Глобальна цивілізація уособлює єдність людства, його спільної долі з історичного моменту неолітичної революції. Це стає початком глобальної історії людства. В даному контексті цивілізація розглядається як визначена ступінь в розвитку суспільства і культури і тим самим є протиставленою дикунству та варварству.

В той же час існують розбіжності в поглядах щодо самого факту існування єдиної світової цивілізації, які можна узагальнити наступним чином:

заперечення самого факту існування єдиної світової цивілізації, розгляд історії людства як історії існування окремих локальних цивілізацій, які розвиваються за своїми власними законами;

визнання процесу формування єдиної світової цивілізації, якій ще не завершився;

глобальна цивілізація не з’явилась одразу в завершеному вигляді. За Х тис. років вона пройшла певні етапи розвитку, змінюючи внутрішню структуру.

Згідно з коваріантною теорією К.Ясперса, історичний час обмежений початком і кінцем і поділяється на чотири періоди. К.Ясперс починає відлік історичного часу з III тис. до н.е., виокремлюючи "осьовий час" (приблизно 500 років), коли сформувалась сучасна людина з усією повнотою її духовного світу. На підставі цього розвиток суспільства проходить наступні етапи: 1) доісторія (передісторія); 2) стародавні культури. Історія окремих локальних та регіональних цивілізацій розпочинається, коли майже одночасно виникають стародавні культури – шумеро-вавілонська, єгипетська, егейський світ, доарійська культура долини Інду, культура Китаю;

1) осьовий час. 800 – 200 р. до н.е. На цьому етапі відбувається розділення на Схід та Захід, світ Передньої Азії та Європи починає протистояти двом іншим світам – Індії та Китаю;

2) технічний вік.

Відповідно до цього ним виокремлюється наступні чотири зрізи в історії:

виникнення мов, винайдення знарядь праці;

виникнення високих культур Єгипту, Месопотамії, Індії, Китаю (V-III тис. до н.е.);

· духовне основоположення людства, становлення історії людства.

Розпочата в Європі науково-технічна ера набула всеосяжного характеру. Надалі світова історія була пов'язана з розвитком новоєвропейської науки і техніки та загальною інтеграцією людства.

Лінеарні концепції розвитку були засновані на уяві, що людство розвивається від старого до нового, від нижчого до вищого з послідовним збільшенням досконалості суспільства на основі прогресу. Її підвалини закладені ще в ХVI-ХVIII ст. Американський дослідник Ф.Фукуяма поділяє історію людства на два періоди – історія і постісторія, коли знайдено оптимальні шляхи розвитку людства – ліберальна демократія та ринок. Він вважає, що після цього припинився процес утворення локальних цивілізацій.

Теорії стадіального розвитку людства досліджують глобальну цивілізацію як єдиний процес прогресивного розвитку людства, в якому виокремлюють визначені етапи, фази формування глобальної цивілізації та еволюції локальних цивілізацій.

Це дає можливість перейти до іншого рівню аналізу - дослідженню світових цивілізацій. Теорія світових цивілізацій досліджує фази формування та розвитку глобальної цивілізації. Виокремлюються наступні світові цивілізації, які зміняють одна одну: неолітична цивілізація (УШ-ІУ тис. до н.е.); ранньокласову цивілізацію (кінець ІУ - початок І тис. до н.е.);античну ( початок І тис. до н.е. – середина І тис. н.е.);, середньовічну (УІ – ХУ ст..); раньоіндустріальну (ХУІ –ХУШ ст.); індустріальну (кінець ХУШ – кінець ХХ ст..); постіндустріальну (кінець ХХ - початок ХХІ ст.).

Найчастіше світові цикли цивілізацій об'єднують в три суперцикли.

Перший суперцикл – період становлення суспільства. Його епіцентри – Єгипет, Месопотамія, Греція, Рим, Індія та Китай. Це неолітична , ранньокласова , антична цивілізації .

Другий суперцикл – період зрілості суспільства. Його епіцентри – Західна Європа та Північна Америка. Це середньовічна , раньоіндустріальна, індустріальна цивілізація

Третій суперцикл – постіндустріальна цивілізація . Його епіцентри – Японія, США, Китай .

Суміжні цивілізації синхронізуються в своїй динаміці. Виокремлюються наступні групи синхронних цивілізацій: середземноморсько-близькосхідна, азійська ( до неї належать Індія, Китай, Японія, Середня Азія. Вони були епіцентром цивілізації на початку другого суперциклу); західноєвропейська ( до цієї групи належать Іспанія, Британія, Франція, які були колоніальними імперіями, наприкінці індустріальної епохи вони починають втрачати свої позиції); східноєвропейська, північноазійська , американська та африканська групи синхронних цивілізацій.

Історія поліциклічна – на кожну фазу більш тривалого циклу накладається кілька коротких циклів. Між двома суміжними історичними циклами лежить перехідний період, який характеризується кризою системи, що відмирає; невпорядкованістю історичного процесу. В цей період розпадаються імперії, йдуть війни, відбувається розклад моралі, ідеологічна криза. У розвитку різних країн та народів існують подібні етапи – загальноісторичні закономірності циклічної динаміки та генетики, які регулюють процеси спадкоємності, змін та відбору в розвитку людства, цивілізацій, окремих країн та народів.

Аналіз історичних циклів вимагає з'ясування закономірностей історичної генетики. Біосоціальні генотипи окремих людей та їх спільноти формують спадкоємний матеріал, генотип. Генотип передається від покоління до покоління і характеризується єдністю головних рис, елементів, які характеризують зміст спадкоємності:

· збіжності та розбіжності індивідуумів та їх колективів;

· визначений рівень знань та навичок;

· технологічний та економічний засоби виробництва;

· устрій соціальних, національних, державно-правових, політичних відносин;

· духовне життя.

Генотип є стабільним на протязі тисячоліть, але постійно доповнюється досвідом поколінь.

У періоди криз збільшується кількість мутацій – відхилень від домінуючого стереотипу мислення та дії. Деякі мутації внаслідок відбору закріплюються в суспільному генотипі, поповнюючи історичний досвід

Принцип поліциклічності знаходить відображення у виокремленні локальних цивілізацій. Дослідження цивілізацій як базового предмету аналізу передбачає, що комплекси компонентів, які їх створюють, можуть бути цілком правомірно згруповані в межах, що відокремлюють одну локальну цивілізацію від іншої. Це передбачає також аналіз реагування різних елементів, що утворюють цей комплекс, на зміни в одному з компонентів, які створюють єдине ціле.

Існують наступні критерії виокремлення локальних цивілізацій:

· національний;

· регіональний;

· релігійний;

· системний.

Фактори, які визначають сутність цивілізацій, їх властивості, можна узагальнити наступним чином:

· природне середовище;

· система ведення господарства;

· соціальна організація;

· політична система;

· релігія, або ідеологія, яка відіграє роль релігії.


Читайте також:

  1. А категорія
  2. А. КАТЕГОРІЯ СУБСТАНЦІЇ.
  3. Автомати­зовані інформаційні систе­ми для техніч­ного аналізу товар­них, фондових та валют­них ринків.
  4. АКТИВІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ
  5. Алгоритм однофакторного дисперсійного аналізу за Фішером. Приклад
  6. Аналіз зображувальних засобів. Застосування цілісного аналізу
  7. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
  8. Аналізу соціальної взаємодії присвячено чимало наукових теорій.
  9. Аналізуюче схрещування
  10. Безпека життєдіяльності як категорія
  11. Бухгалтерський баланс як інструмент аналізу
  12. Бюджет як економічна і правова категорія




Переглядів: 2309

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Заставне право | Практична робота №2

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.008 сек.