Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Й античного Риму.

План

План.

План

План.

План

План.

3.28.1.Види сільськогосподарських будівель і споруд та вимоги до них.

3.28.2.Аграрно-виробничі комплекси.

3 28.1. Види сільськогосподарських будівель і споруд та вимога до них.

Сільськогосподарськими називають будівлі, призначені для обслуговування різних галузей сільськогосподарського виробництва. За призначенням вони поділяються на тваринницькі (корівники, свинарники, стайні та їй.), птахівницькі (пташники, інкубатори та ін.), складські (зерносховища, овочесховища, склади мінеральних добрив ), культиваційні (парники, оранжереї, теплиці .), для ремонту сільськогосподарської техніки та для обробки сільськогосподарської продукції (млини, молочарні, зерносушарки тощо).

За довговічністю і ступенем вогнестійкості сільськогосподарські будівлі можуть бути

11 класу зі строком служби від 50 до І00 років,

111 класу — від 20 до 50 рожів і

IV класу — від 5 до 20 років.

До сільськогосподарських будівель ставлять такі вимоги:

* функціональні, тобто будівля повинна бути запроектована так, щоб вона найповніше відповідала організації технологічного процесу, санітарно-гігієнічним, зооветеринарним та іншим умовам експлуатації;

* технічні, які забезпечують захист будівлі від зовнішніх внутрішніх

впливів середовища і передбачають достатню міцність, стійкість, довговічність і вогестійкість конструктивних елементів;

* архітектурні, що передбачають едність архітектурно-художнього і конструктивного вирішення відповідно до призначення будівлі, раціональне застосування матеріалів конструкцій і способів опорядження, а також високу якість робіт;

* економічні, що передбачають найраціональніше використання коштів і матеріальних ресурсів застосуванням оптимальних архітектурно-кон-структивних вирішень, способів виконання будівельно-монтажних робіт, скорочення експлуатаційних витрат.

Сільськогосподарські будівлі за об'ємно-розпланувальним вирішенням поділяють на одноповерхові (павільйонного типу або зблоковані) і багатоповерхові.

Залежно від застосованої конструктивної схеми бувають

1 каркасні,

2 з неповним каркасом

3 безкаркасні.

Багатоповерхові сільськогосподарські будівлі проектують найчастіше за каркасною схемою з уніфікованих залізобетонних конструкцій. Застосовують сітку колон 6 х 6; 6 х 9; 6 х 12 м.

Одноповерхові сільськоподарські будівлі мають прольот 6; 7,5; 9; 12; 18; 21 і 24 м, крок колон 3 і 6 м і висоту приміщень 2,4; 2,7; 3,8; 3,6 4,2 м.

Для багатоповерхових будівель застосовують сітку колон 6 х 6; 6 х 9 і 6 х 12 м і висоту поверху 3,6; 4,2; 4,8 м.

При спорудженні сільськогосподарських будівель поряд з використанням уніфікованих конструкцій треба якнайповніше застосовувати місцеві будівельні матеріали для виготовлення їх і будівництва.

Будівлі обладнують відповідною вентиляцією, опаленням, системами водо- і енергопостачання.

Підлогу в будівлях для утримування худоби і птиці роблять малотепло-провідною.

Водовідведення з покриттів роблять зовнішнє неорганізоване, а при ширині понад 36 м — внутрішнє.

Для зберігання зерна використовують наземні, засікові і бункерні зерносховища. Вони являють собою одноповерхові неопалювані будівлі і можуть бути каркасними і безкаркасними. Підлогу роблять бетонну й асфальтобетонну. Бункерні зерносховища мають підбункерне приміщення, місткості для зберігання зерна і надбуркерну галерею.

Для надійного збереження зерна і механізації вантажно-розвантажувальних робіт у складах для зберігання зерна установлюють спеціальне технологічне устаткування.

Картопле- й овочесховища бувають заглибленого типу і наземні. Будівлі можуть бути запроектовані за каркасною схемою або з неповним каркасом.

3.28.2. Аграрно-виробничі комплекси.

Виробнича частина сільських населених місць — це частина їхньої території на якій розміщують будівлі і споруди, пристрої та обладнання для робіт пов'язаних з виробництвом, переробкою та зберіганням сільськогосподарської продукції.

Об'єднання цих будівель і споруд, пристроїв та обладнання за технологічним принципом з спільними транспортними, енергетичними і санітарно-технічними пристроями утворює аграрно-виробнчі комплекси. Склад і характер комплексів залежать від спеціалізації, обсягу й організації виробництва колгоспу або радгоспу, його відділку, бригади та ін.

Розміщують виробничі комплекси на спільній території, що утворює виробничу зону населеного пункту.

Відносно оселення виробничу зону розміщують з підвітряного боку ії на відстані від житлових будинків. що визначається санітарно-захисною зоною

Виробничі комплекси повинні відповідати :

· економічним,

· санітарно-гігієнічним,

· будівельно-технічним,

· протипожежним,

· естетичним і

· зооветеринарним вимогам.

Застосовують дві схеми забудови виробничих комплексів: павільйонну і блокування будівель.

При павільйонній схемі забезпечується можливість черговості будівництва і введення в експлуатацію окремих об'єктів без істотного порушення технології виробництва. У комплексах, збудованих за цією схемою, можна ефективно використати особливості рельєфу місцевості, а тажож краще ізолювати приміщення в разі захворювання тварин.

При блокуванні будівель (моноблоки) 42, 48 м і більше завширшки створюються сприятливі умови для впровадження засобів комплексної механізації й автоматизації технологічних процесів.

Запитання для самоперевірки

1. Основні види сільськогосподарських будівель за призначенням, конструктивними та об’ємно-розпланувальним вирішенням

Лекція №18

ТЕМА 29 ОСНОВИ РАЙОННОГО РОЗПЛАНУВАННЯ СІЛЬСЬКИХ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ.

3.29.1.Основи районного розпланування сільських населених місць. Загальні положення.

3.29.2.Принципи розпланування сільських населених місць.

3.29.1. Загальні положення.

Проект районного розпланування розробляють на пять років (першочергові заходи) й на перспективу (10— 20 років). Він складається з графічної частини і пояснювальної записки.

Затверджений проект районного розпланування визначає розміщення виробничих комплексів, центральних населених пунктів; використання земель; принципи розпланування й забудови сільських населених місць; проекти енергопостачання, інженерного обладнання та благоустрій території.

У розробці проекту беруть участь фахівці найрізноманітніших профілів: архітектори, будівельники, економісти, шляховики, агрономи, землевпорядники, ветеринари та інші..

3 29.2.Принципи розпланування сільських населених місць.

Завданням розпланувальних сільських населених місць є створення найсприятливіших умов праці, побуту і відпочинку населення. Звичайно сільські населені пункти включають центральні селища, що є адміністративними, господарськими й культурними центрами , допоміжні селища виробничих підрозділів (відділків і бригад); польові стани для сезонного проживання змінного і обслуговуючого персоналу при зернових або тваринницьких господарствах.

Основні принципи розпланування сільських населених місць полягають у чіткому поділі їхньої території на житлову і виробничу зони. Зведення будівель і споруд має передбачатись з індустріальних збірних конструкцій з максимальним використанням місцевих будівельних .матеріалів.

Треба прагнути до максимального збереження існуючого рельєфу місцевості й зелених насаджень, а також здійснення заходів для охорони навко-

лишнього середовища від забруднення виробничими викидами і стоками.

Особливу увагу приділяють розміщенню закладів Культурно-побутового призначення.

При проектуванні треба враховувати рівень інженерного обладнання і благоустрою, які забезпечують сприятливі умови для проживання населення та його виробничої діяльності. .

Житлова зона залежно від величини селища розміщується единим комплексом або кількома масивами, обєднаними громадським центром. Забудова може бути квартальна (для малоповерхових будинків з присадибними ділянками) або групова (для блокованих і секційних двоповерхових будників).

Виробнича зона відносно житлової розміщується з підвітряного боку і їх відокремлює санітарно-захисна смуга 50— 100 мзавширшки.

Запитання для самоперевірки

1 Визначення проекту районного розпланування та його складові частини.

2 Основні принципи розпланування сільських населених місць.

Лекція №19

ІУ. .БУДІВНИЦТВО В ОСОБЛИВИХ ГЕОФІЗИЧНИХ УМОВАХ.

ТЕМА 4.30. БУДІВНИЦТВО В СЕЙСМІЧНИХ РАЙОНАХ

4.30.1. Загальні положення.

4.30.2. Сейсмостійкість будівель. Особливості об’ємно-розпланувальних і конструктивних вирішень.

4.30.1 Загальні положення

Під особливими геофізичними умовами будівництва розуміють такі, при яких у процесі проектування, будівництва і експлуатації враховують додаткові впливи, які можуть спричинити недопустимі деформації, що можуть призвести навіть до руйнування будівель або погіршують їхні санітарно-гігієнічні якості. Одним із найпоширенішим впливів є сейсмічний, що виникає внаслідок землетрусів.

Землетрусом називаються пружні коливання земної кори, спричинені здебільшого тектонічними процесами в її товщі, часто пов'язані з виверженням вулканів або обвалами стелі підземних карстових порід. Силу землетрусу оцінюють у балах. В ряді країн прийнято 12-бальну шкалу. Землетруси інтенсивністю до 6 балів особливих пошкоджень будівлям і спорудам не завдають. У них можуть виникнути окремі тріщини, найчастіше в опоряджувальних шарах.

При землетрусі 6 балів, який вважають уже сильным, можуть статись руйнування штукатурки, виникнути тріщини в захисних конструкціях, але, як правило, не небезпечного характеру. Небезпечні землетруси силою 7 і вище балів при яких бувають значні пошкодження будівель та обвали.

В результаті землетрусу спостерігаються руйнування порід і в

При проектуванні сейсмічність пункту будівництва визначають за нормами або за картами сейсмічності, після чого на підставі СНиП П-7-81 «Строительство в сейсмических районах» визначають рзрахункову сейсмостійкість для будівлі яку проектують. Залежно від призначення будівлі, її значущості, кількості поверхів у ній та кількості людей, що перебувають у ній, розрахункова сейсмічність може дорівнювати, бути більшою чи меншою від розрахункової.

3 30.2. Сейсмостійкість будівель. Особливості об’ємно-розпланувальних

і конструктивних вирішень.

Здатність будівлі або споруди протистояти сейсмічним впливам називають сейсмостійкістю. Щоб досягти потрібної сейсмостійкості будівель, які споруджують у сейсмічних районах, треба враховувати, що на конструкції діють не тільки звичайні навантаження,, а й горизонтальні пульсуючі,що виникають під час землетрусу. Ці навантаження мають циклічний характер і можуть діяти в різних напрямках.

Розробляючи проект будівлі або спорудм, треба керуватись такими основними положенями.

Об'ємно-розпланувальне і конструктивне вирішення повинні відповідати умовам симетрії й рівномірного розподілу мас і жорсткостей . Якщо з функціональних й архітектурних розпланувальних міркувань не можна уникнути складної і асиметричної форми будівлі в плані, то її треба поділити антисейсмічними швами на відсіки простої форми без вхідних кутів Ці шви застосовують також у тому разі, коли розміри будівлі в плані перевищують нормативні

Антисейсмічні шви застосовують у будівлях з несучими стінами спорудженням подвійних стін, ав каркасних будівлях — установленням подвійниж рам.Ширина швів має забезпечувати вільне горизонтальне зміщення елементів. У фундаментах, якщо тільки вони водночас і не осадові, шви можна не робити.

Фундаменти будівлі або її відсіків, як правило, закладають наодному рівні. Під несучі кам'яні стіни треба застосовувати стрічкові фундаменти. При влаштуванні пальових фундаментів перевагу віддають палям-стоякам У будівлях каркасного типу фундаменти під колони роблять залізобетонні, монолітні або збірні, зв'язуючи їх між собою фундаментними балками .

Стійкість іпросторову жорсткість будівель з несучими, кам'яними стінами забезпечують відповідним розташуванням їх і підсиленням антисейсмічними поясами, які влаштовують по всій протяжності зовнішніх і внутрішніх стін на рівні перекриттів усіх поверхів, включаючи перекриття над підвалом.

Такі пояси роблять із монолітного або збірного залізобетону чи металу (для кам'яних стін). Монолітні пояси повинні мати неперервне армування, а збірні пояси з'єднують у жорстку горизонтальну раму зварюванням закладних деталей або замонолічуванням випусків арматури.

Антисейсмічні пояси повинні мати ширину, що, дорівнює товщині стіни Якщо товщина стіни понад 500 мм, пояси можуть бути на 120 мм меншими від ширини Висота пояса найчастіше становить понад 150 мм .

Висота поверхів будівель з несучими кам'яними стінами не повинна перевищувати 6,5 і 4 м при сейсмічності відповідно 7, 8 і 9 балів Відношення висоти поверху до товщини стіни мас бути не більш як 1:.12

Перекриття і покриття повинні становити собою жорсткий горизонтальний диск, утворений анкеруваниям панелей і заливанням швів між ними цементним розчином, і влаштуванням монолітних обв'язок iз з'єднанням панелей перекриття, а також влаштуванням зв'язків у вигляді шпонок, випусків петель та анкерів між панелями й елементами каркаса.

Передбачають також заходи для зміцнення сходів, перегородок та інших конструктивних елементів.

Кладку печей і димарів укріплюють металевим каркасом і вміщують у кожух із дахової сталі. Для дерев'яних будівель (рублених і брущатих) жорсткість кожного рогу забезпечують установленням зв'язків або рубкою стін із залишком.

У каркасних дерев'яних будівлях передбачають влаштування додаткових елементів жорсткості в площині стін (розкоси, коса обшивка) і перекриттів (діагональний пастил чорної підлоги). Стіни надійно заанкеровують з фундаментом.

Здійснення перелічених та інших заходів для забезпечення сейсмостійкості будівель і споруд потребує збільшення кошторисної вартості

Запитання для самоперевірки

1. Загальна характеристика землетрусів та оцінка їх.

2. Основні заходи для забезпечення сейсмостійкості будівель.

3. Конструкція антисейсмічних швів і поясів.

Лекція №20

ТЕМА 4.31. БУДІВНИЦТВО НА ГРУНТАХ, ЩО ДАЮТЬ ОСІДАННЯ

ТЕМА 4 32. Будівництво на вічномерзлих грунтах.

4.31.1.Будівництво на ґрунтах., що дають осідання . Загальні положення.

4.31.2.Особливості проектування і спорудження будівель.

4.32.1.Будівницітво в умовах вічної мерзлоти. Загальні положення.

4.32.2.Методи будівництва, особливості об'ємно-розпланувальних і конструктивних вирішень будівель.

4 .31 .1 Загальні положення

До грунтів, що дають осідання, належать ті, які під дією навантажень і власної ваги при замочуванні утворюють додаткові деформації, що називаються осіданням. До цих грунтів в основному належать лесовидні.Досить міцні в природному стані, ці грунти при замочуванні втрачають свою міцність, і будівлі, зведені на таких грунтах без вжиття відповідних заходів, можуть дати нерівномірне осідання, що спричинить тріщини й навіть руйнування.

Залежно від величини осідання ці грунти поділяють на два типи:

І тип — осідання від власної ваги при замочуванні не перевищує 50 мм;

II тип — осідання за тих самих умов перевищує 50 мм.

Тип осідання грунту для нових районів будівництва визначають дослідним вимочуванням їх у польових умовах на ділянках з розмірами сторін у плані не менше товщини осідання (але не менш як 20 х 20 м), а для забудованих територій — оцінкою осідання на зайнятих ділянках або в лабораторних умовах.

.4 31.2Особливості проектування і спорудження будівель

При проектуванні й спорудженні будівель і споруд на грунтах, що осідають, здійснюють тані основні заходи.

1. Усувають осадові властивості грунтів ущільненням їх механічними способами, забиванням ґрунтових паль, попереднім замочуванням грунтів в основі та ін.

2. Прорізують осадову товщу грунту до підстилаючого його шару влаштуванням пальових фундаментів або ж стовпами і стрічками з грунту з штучним закріпленням його силікатизацією або термічним способом.

3. Захищають основу від замочування продуманим розплануванням території, що забезпечує стікання атмосферних вод; безпечним (у розумінні можливого пропускання води) влаштуванням мереж водопроводу, каналізації, теплопостачання; влаштуванням водонепроникного вимощення по периметру будівель з шириною, що перевищує на 0,3 м засипані пазухи котлована (але не менше від 1,0 м). Засипку не рекомендується робити з дренуючих матеріалів (піску, шлаку, будівельного сміття та ін.). Ці самі матеріали не слід використовувати для розпланувальних насипів, підготовки під підлогу, засипання траншей з трубопроводами тощо.

По периметру підошви фундаментів великопанельних будівель звичайно влаштовують водонепроникний екран у вигляді старанно ущільненого шару грунту. Для промислових будівель з мокрими технологічними процесами такий екран роблять як підготовку під підлогу не менш як 1,0 м завтовшки.

Крім того, вживають додаткових конструктивних заходів на випадок, коли станеться замочування грунтів у процесі спорудження будівлі або її експлуатації. До цих заходів належать такі.

№1. Вибір такої конструктивної схеми, при якій будуть забезпечені потрібні жорсткість і стійкість усієї будівлі. Цього можна досягти підвищенням жорсткості спряження конструкцій або, навпаки, влаштуванням шарнірних з'єднань, що дають змогу взаємно переміщуватись з'єднаним елементам без порушення експлуатаційної надійності будівлі.

№2. Вибір найпростіших форм будівель у плані з влаштуванням потрібної кількості осадових швів. Так, для багатоповерхових великопанельних будівель, що споруджуються на грунтах І типу, гранична, відстань між осадовими швами повинна бути не більш як 42 м, а. для ІІ типу — 30 м_;

№3. Збільшення розмірів глибини опертя горизонтальних конструкцій (балок, плит, ферм) на вертикальні (стіни, колони, стовпи).

№4.Застосування в промбудинках з кранами , тільки, розрізних підкранових баок.

№5.Влаштування армованих поясів по всій довжині зовнішніх і внутрішніх капітальних стін.

Запитання для самоперевірки

1. Загальна характеристика грунтів, що осідають.

2. Перелічіть заходи, спрямовані проти осідання грунтів.

3. Вимоги до конструктивних вирішень будівель на грунтах, що осідають.

ТЕМА 4 32. Будівництво на вічномерзлих грунтах.

| 4 32 1. Загальні положення.

Вічномерзлим називаються грунти, що зберігають у природніх умовах сталу негативну або нульову температуру.

Верхій шар грунту, що розташований над вічномерзлими пластами й зазнає сезонного заморожування і відтаювання називається діяльним шаром.

Особливе значення має правильний вибір майданчиків для будівництва з такими грунтами, щоб вони не були здимистими, не мали льодових утворів і провалів. Крім того, потрібно вибирати такі об’ємно-плануальні і конструктивні рішення, методи здійснення будівництва, щоб забезпечити нормальні експлуатаційні якості будівель і споруд.

4.32.2. Методи будівництва, особливості об'емно-розпланувалышх

і конструктивних вирішень будівель.

Залежно від геологічніх, гідрогеологічних і кліматичних умов спорудження будівель у районах вічної мерзлоти здійснюють кількома методами.

*1. Спорудження будівель звичайними способами. Цей метод застосовують тоді, коли основою є скельні або напівскельпі породи, які не мають значних тріщин, заповнених льодом або мерзлим грунтом. Тут вічна мерзлота де має практичного значення.

Якщо глибина залягання таких основ, до 3 м, то фундаменти роблять звичайні; коли глибина 8—4 м — залізобетонні стовпчасті або пальові, а при глибині понад 4м — пальові з заглибленням паль у товщу непорушеної структури влаштуванням бурових свердловин.

При будівництві на тріщинуватих корінних породах, що змерзлися, міцність основи підсилюють бурінням свердловин і нагнітанням у них під тиском пари для відтавання льоду і розігрівання товщі грунту до 50 °С, після цього відразу нагнітають у тріщини під тиском цементний розчин, який твердне до охолодження товщі грунту.

*2. Збереження грунтів основи у вічномерзлому стані.

Цей метод будівництва застосовують на осадових та інших слабких льодонасичених грунтах..

Яжщо будівля опалювальна то основу надійно захищаютьвід підтаювання влаштуванням холодного підпілля висотою в межах від 0,5 де 1,0 м і більше.Для провітрювання підпілля в цоколі роблять продухи..

*3.Розморожування грунту в основі.

Цей метод використовують при будівництві на грунтах, що не дають великого осідання при відтаванні. Щоб забезпечити повільне й рівномірне відтавання грунту, рекомендується глибину закладення брати мінімальну , в разі, коли діяльний шар не складеться із здимистих грунтів, а також заміняти діяльний шар грунту, якщо він із здимистих порід.

Звичайно, цей метод передбачає забезпечення нагальної жорсткості будівлі (влаштуванням неперервних залізобетонних поясів, замонолічених швів та ін.).

*4. Попереднє розморожування грунту і його ущільнення в основі. Цей метод можна застосовувати для будівель, які в ході експлуатації їх не допустять відновлення мерзлого стану розморожених грунтів.

Вибір будь-якого з перелічених методів здійснюють в результаті всебіч

ного техніко-економічтюго аналізу.Проектуючи виробничі будівлі, перевагу віддають блокуванню їх в єдині корпуси.

Для захисних конструкцій застосовують шаруваті елементи з легких ефективних матеріалів з малою щільністю. Особливу увагу приділяють повітронепроникності конструкцій (в місцях з'єднання елементів, у стиках панелей та ін.).

Запитання для самоперевірки

1. Характеристика вічномерзлих грунтів,

2. Основні методи спорудження будівель на вічномерзлих грунтах.

3. Конструктивні та об'ємно-розпланувальні заходи

У. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО АРХІТЕКТУРУ.

Лекція №21

.ТЕМА 5 .33. СУТЬ APXІTЕКТУРИ ТА ЇЇ ЗАВДАННЯ

5.33.1.Поняття про архітектуру .

5.33.2.Архітектура і розвиток будівельної техніки Засоби архітектури.

5 33.1.. Поняття про архітектуру

Архітектурою називається галузь людської діяльності, спрямована на створення будівель і споруд та їхніх комплексів для задоволення соціально-побутовпх та духовио-естетичних потреб суспільства.

Таким чином, архітектура визначається як мистецтво проектувати і бу-дувати.. Разом з тим, як частина матеріальної культури суспільства, споруди архітектури можуть бути й творами мистецтва. У зв'язку з цим архітектуру не можна повністю ототожнювати з утилітарним будівництвом, яке, звичайно ж відіграє провідну роль. Крім того, не можна розглядати архітектуру виключнояк мистецтво.

Саме слово «архітектура» походить від старогрецького слова «архітектор», що означає «головний будівничий». Раніше архітектор, проектуючи будівлю, споруду чи комплекс їх, брав участь також і в будівництві їх. З урахуванням сьогоднішніх завдань при проектуванні архітектор посідає провідне місце, але в процесі створення проекту беруть участь також фахівці багатьох профілів, кожний Із яких вирішує свої питання І вносить конкретні пропозиції щодо змісту проекту.

Це підтверджує те, що вирішення практичних завдань створення будівель і споруд, які відповідають своєму призначенню, зручних функціонально, виконаних з урахуванням технічних і економічних вимог, має відповідати і ідейно-художньому змістові. Будівля або споруда як твір мистецтва своїм виглядом повинні так впливати на свідомість 1 почуття людей, щоб у них з'являлись позитивні емоції.

У своєму розвитку архітектура завжди була і є під впливом розвитку суспільства, рівня розвитку продуктивних сил, характеру продуктивних відноснин та ін.

Розвиток архітектури залежить також від природно-кліматичних умов країни, побуту населяючого її народу, місцевих будівельних ресурсів і традицій народної художньої творчості, від вироблених будівельних прийомів та ін.

5 33.2. Архітектура і розвиток будівельної техніки. Засоби архітектури

Рівень розвитку архітектури, використовуваних нею засобів і методів завжди прямо залежав від рівня будівельної техніки. Ця залежність у різні часи проявлялась по-різному. До другої половини XIX ст., тобто до часу найбільшого впливу на архітектурне формоутворення наслідків промислового перевороту в країнах, що стали на шлях капіталістичного розвитку, стан будівельної техніки характеризувався певними піднесеннями і спадами. ТехнічнІ досягнення звичайно йшли поряд з розквітом архітектури і взаємно збагачувались, хоч і при досить слабких та обмежених будівельно-технічних можливостях. Про це свідчить архітектура Стародавньої Греції, романська і середньовічна архітектура.

Крім того, починаючи з другої половини XIX ст., в період, коли капіталістична індустрія стала основою масового виробництва будівельної продукції і джерелом прибутків, стався якісний злам будівельної техніки. Рівень розвитку будівельної техніки став головним у визначенні форми й засобів творів архітектури. Ось чому, розглядаючи Історію архітектури, виділяють два етапи.

Перший етап характеризується порівняною обмеженістю технічних засобів і можливостей архітектури, їх повільним і нерівномірним розвитком у різні історичні періоди. Це була епоха дерева і каменю та споруджуваних із них конструктивних елементів і систем — стояково-балкових, каркасних, арково-склепінчастих. Для цього етапу характерні примітивні методи будівництва її ручна праця. Поряд із цим відбуваються значні досягненнія в пошукові конструктивних форм. Проте можливості будівельної техніки були дуже обмежені, і лише в другій половині XIX ст. почався бурхливий етап розвитку будівельно-технічних засобів. Він характеризується використанням иових матеріалів — металу, залізобетону, скла та ін. Можливості цих матеріалів виявились дуже широкими. Завдяки цьому розробляється багато нових конструктивних систем. Потреби суспільства в нових функціональних типах будівель і споруд знаходять свое вирішення у використанні досягнень будівельної техніки.

Одним із найважливіших етапівархітектури став заводський метод виготовлення будівельних матеріалів і деталей, впровадження в процес зведення будівель і споруд будівельних механізмів. З'являються велико-пролітні конструкції, можливості зведення висотних будівель ї споруд.

До процесу створення архітектурної композиції входять розробка об'ємно-розпланувального вирішення і конструктивної схеми будівлі, вирішення її інтер'єрів та зовнішнього вигляду, установлення взаємозв'язку МІЖ ЗОВНІШНІМ ВИГЛЯДОМ І інтер'єром, між зовнішнім виглядом будівлі й навколишнім середовищем. Таким чином, архітектурна композиція будівлі в цілому включає досебе композицію усіх її скодових елементів.

Композиції зовнішіх об'ємів будівель .поділяють на три групи:прості, складаються з одного об'єму; складні, що складаються з двох (і більше) різних об'ємів, пов'язаних між собою; комплексні, що складаються з кількох окремих будівель, зв'язаних у единий архітектурний комплекс.

Є кілька прийомів побудови композицій зовнішніх об'ємів: центрична, фронтальна, глибинна й склепінчаста.

При центричній композиції навколо центрального об'єму групують однакові за розміром підпорядковані один одному об'єми .

Профільна композиція характеризується розвиненістю об'ємів в одному напрямі . Така композиція характерна для будівель театрів.

Вільна композиція звичайно не підпорядкована точним геометричним закономірностям. РІзні за розмірами і формою обєми поєднуються між собою, підлягаючи найзручнішому функціональному зв'язку між приміщеннями. При цьому будівля немов вписується в навколишнє середовище, вільно розташовуючись по рельєфу повторюючи його обриси .

Співвідношення основних розмірів будівлі по вертикалі і горизонталі визначає висотний або горизонтально-протяжижй характер композиції .

Важливими засобами архітектури є •симетрія й асиметрія, ритм, пропорції, масштаб, масштабність, колір, фактура, синтез образотворчих мистецтв та Ін.

Симетрією називається закономірне розташування окремих елемен-

тів будівлі щодо осі або площини, що проходить через центр. Якщо симетрія стосується об'єму будівлі в цілому, то її навивають центричною.

У більшості будівель розташування архітектурно-конструктивних елемснтів (вікон, дверей, простіиків та ін.) має бути визначене відносно осі з додержанням законів симетрії. Велике значення симетрія має при створенні архітектурних ансамблів.

Застосовують і асиметричні композиції. При цьому додержують гармонічної і закономірної побудови архітектурних форм. Асиметрична композиція характерна для будівель Із складним функціональним процесом. При цьому створюються умови зручного функціонального взаємозв'язку приміщень, використання рельєфу місцевості та і..

Р и т м в архітектурі означає закономірне чергування однакових й одно

характерних архітектурних форм і членувань або інтервалів між ними. Ритмічна побудова може бути розвинута як по горизонталі, так і по вертикалі.

Пропорціями в архітектурі називають співвідношення геометричних розмірів (довжини, ширини і висоти) елементів і членувань архітектурних форм між собою і з цілим. Від пропорцій багато в чому залежить художня виразність твору архітектури. Розміри приміщень, віконних і дверних прорізів, форму й загальні габарити об'ємів будівлі вибирають з урахуванням функціональних вимог. Проте художньо осмислюються вони в результаті таких співвідношень, які створюють враження про будівлю як про закінчений твір архітектури.

Серед численних пропорційних систем виділяють цілочисельні пропорції, «золотий переріз» і геометричну подібність.

Цілочисельні пропорції грунтуются на співвідношеннях простих чисел (1 : 2,1 : 3, 2 : 5 і т. д.). У практиці застосування цілочисельних пропорцій за одиницю беруть відрізок, пропорційний величині якого-небудь, що повторюється в будівлі, будівельного елемента або деталі. Цей відрівок називається пропорційним модулем.

Друга пропорційна система грунтується иа геометричній побудові, що дістала назву «золотий переріз». При цьому ціле ділять на дві частини, з яких менша так відноситься до більшої, як більша частина — до цілого. Коли взяти ціле за 1, то більша частина наближено дорівнюватиме 0,6І8, а менша — 0,382:

0,382:0,618=0,818:1.

Головною властивістю цього співвідношення є те, що при діленні за тим самим принципом добутої більшої частини (0,618) нова більша частина дорівнює меншій частині першого ділення (0,382). У цьому ряду сума двох будь-яких суміжних членів дорівнює попередньому членові» а різнщя — наступному. Кожний наступний член ряду можна дістати множенням попереднього на число 0,618, що дістало назву модуля «золотого перерізу*.

Поєднання членів ряду золотого перерізу дає найсприятливіші для ока пропорції й набуло широкого застосування в побудові архітектурних компо-

зицій.

Метод геометричної подібності грунтується на застосуванні подібних прямокутників, при цьому оцінують паралельність або перпендикулярність їхніх діагоналей.. У такому разі досягають подібності прямокутних членувань елементів і деталей, тобто єдності архітектурного вирішення,

Масштабність дає змогу співвідносити розміри проектованої будівлі або споруди зі зростом людини і є своєрідною якісною характеристикою для оцінки сприймання людиною композиції. Враження про величину будівлі складається ие тільки безпосереднім порівнянням її з розміром людини, а й у результаті часто підсвідомого порівняним з розмірами звичних для людни елементів (вікон, дверей, цегли та ін.). Звичайно, оцінка сприйняття характеризується і масштабом середовища, що оточує будівлю. Поняття про сприйняту величину будівлі (її масштабність) відносне. Тому масштабність архітектор часто використовує як важливий композиційний засіб для підкреслення величини проектованої будівлі або споруди залежно від архітектурної значущості її.

Масштаб характеризує ступінь розчленованості композиції, крупність її форм як щодо самої будівлі, так і щодо навколишньої забудови.

Будівля, велика за розмірами, але розчленована на дрібні елементи, сприймається як масштабніша порівняно з гладенькою поверхнею тих самих розмірів. Крім того, введення вертикальних або горизонтальних елементів (колон, пілястр, лоджій, балконів, карнизів, поясків тощо) створює враження висотності або, навпаки, масивності будівлі. Такі будівлі добре поєднуються з великими міськими просторами і тому є немов центрами, або домінантами, в міській забудові. Навколо них формуються міські комплекси і ансамблі .

Дуже важливий засіб архітектури — тектоніка — визначає конструктивну будову архітектурної споруди і є своєрідним художнім втіленням конструктивної форми.

Будь-яка будівля або споруда може створити в людини відчуття важкості, масивності або, навпаки, легкості, повітряності. Так, наприклад, залізобетонна конструкція сучасної будівлі ,що сприймає навантаження, і основним елементом, що визначає жудожню виразність споруди.

Важливими засобами композиційного вирішення будівлі, споруди, групи їх або окремих частин мають колір, освітленя, світлотіньові ефекти, а також твори образотворчого мистецтва та їх синтез з архітектурою.

Запитання для самоперевірки:

1. Визначення поняття «архітектура».

2.Які фактори пливають на розвиток архітектури?

3.Вплив розвитку будівельної техніки та архітектуру.

4.Композиція в архітектурі та її основні засоби.

Лекція №22

ТЕМА 5. 34. KOPOТКІ ВІДОМОСТІ З ІСТОРІЇ АРХІТЕКТУРИ

5.34.1.Короткі відомості з історії архітектури. Архітектура Стародавнього Єгипту, Стародавньої Греції і античного Риму .

5.34.2.Архітектура епохи феодалізму.

5.34.3.Східнословянська архітектура .

5.34.1. Архітектура Стародавнього Єгипту, Стародавньої Греції

Архітектура як галузь людської діяльності вперше виробила свої зачатки тільки в первіснообщинному ладі.

У пошуках захисту від негоди людина спершу використовувала тільки створені природою схованки — печери, гроти, виступи. 3 появою перших знарядь праці людяна навчилась будувати штучні сховища — ями, заслони од вітру, курені і землянки.

Пізніше з'явились перші елементарні конструкції і каркаси з вертикальних і горизонтальних елементів. Так, колоди забивали в землю по колу й перекривали простір шатром Із таких самих колод. Люди навчились заповнювати простір між колодами влаштуванням плотів, робити цеглу-сирець для зведення житла та ін.

Родові об'єднання людей почали споруджувати великі колективні житла, а також примітивні будівлі з каменю {менгіри, дольмени, кремлем), і все це функціонально об'єднувалось, утворюючи перші комплекси, збудовані з урахуванням вирішення розпланувальних завдань з виділенням окремого центра.

Таким чином, розвиток суспільного виробництва в міру зростання суспільних: потреб дав змогу піднести будівельну діяльність людей до певного ступеня мистецтва.

Розклад первіснообщинного ладу й заміна його рабовласницьким були наслідком дальшого вдосконалення способів виробництва. Основою нового ладу стала рабська праця і поневолення інших народів. Як же це позначилось на розвитку архітектури? Простежити цього не можна без ознайомлення з архітектурою Стародавнього Єгипту, Стародавніх Греції і Риму.

Архітектуру Стародавнього Єгипту (XXVIII—XIII ст. до о. в.) треба розглядати як таку, що складається з трьох періодів: Давнього, Середнього й Нового царства.

Житлові будівлі Стародавнього Єгипту звичайно мали в плані прямокутну форму, причому стіни до основи розширювались і мали легкий нахил. Так забезпечилась найбільша стійкість і міцність глинобитних стін. Дах робили плоский. Цей прийом характерний для єгипетської архітектури того часу. Його йбуло покладено в основу створення характерного типу гробниці (мастаба). Поступово архітектори перейшли до вертикальної побудови гробниці. Поставлені один на одного мастаби є ступінчастою пірамідою. Прикладом того може бути чудовий ансамбль пірамід, у Гізі, що є найвищим досягненням будівництва й архітектури Давнього царства .

Основу комплексу становлять три піраміди фараонів Хеопса, Хефреиа І Мікерина (близько XXIX—XXVII ст. до н.е).

Найбільша з них — піраміда Хеопса 147 м заввишки з стороною квадрата основи 233 м. Її складено з 2 800 000 блоків масою від 2,5 до З0 т. Піраміду було, облицьовано білим каменем, а її основу — гранітом. Усередині піраміди є невелике поховальне приміщення, до якого підводить високий похилий коридор, перекритий блоками напуском,

У спорудженні пірамід брали участь сотні тисяч рабів з використанням примітивних методів будівництва, є припущення, що спочатку зводили зовнішню уступчасту частину піраміди, а потім, в міру її спорудження, заповнювали внутрішню частину. Щоправда,за іншою гіпотезою, для піднімання блоків біля піраміди зводили насип, який ріс разом з пірамідою.

Уперіод Нового царства складається новий тип монументального наземного храму й споруджуються найбільші храмові комплекси Стародавнього Єгипту, серед них храм Амона (бога сонця).. Фронтально-осьова композиція побудови плану з глибинним розвитком відкритих і замкнутих просторів формується за допомогою влаштування масивної стіни з порталом входу, який утворює фасад храму. До нього примикає обрамлена з двох боків статуями сфінксів монументальна алея. Обнесений Із середини колонами двір-перисталь і закритий рядами колон зал освітлювались внаслідок перепаду висот середнього і нижчих бічних рядів колон. Великі масштаби форм, що пригнічують людину, й ефект таємничості — усе це створювало певний настрій, що готував людей до містичного ритуалу.

Дляжитла Стародавнього Єгипту характерне застосування каменю для будівництва садиб знаті, а тростини, дерева, іноді цегли-сирцю — для простого населення.

У Египті багато уваги приділяли будівництву великих гребель . На відміну від давньосхідиих деспотій рабовласницький лад у Стародавній Греції, що розвивався в VII ст, до н. е. мав демократичніші форми прав- ління, які сприяли розвиткові мистецтва. При цьому в архітектурі широко використовувались живопис і скульптура.

Греки започаткували багато галузей науки: геометрії, механіки і статики, що було базою для розвитку інженерної науки. Досягнення наук мали практичне втілення при будівництві міст, мостів, гребель і гаваней. Хоч грекам була відома арково-склепінчаста конструкція, але в практиці будівництва головним конструктивним елементом залишалися стіна й стояково-балкова система .

Стіни мурували з прямокутних каменів, додержуючи перев'язування.

Колони складали з циліндричних блоків-барабанів. Розчин для мурування не застосовували. Блоки кріпили «насухо» старанною обробкою стичних гра- ней. Іноді для кріплення використовували металеві штирі або пірони, що вставлялись у спеціальні гнізда й заливались рідким свинцем. Застосовували також дерев'яні штирі, вставляючи їх у гнізда по осі колони. Було створено закономірні взаємозв'язки і визначено порядок розташування основних конструкцій, визначено правила пластичної й декоративної розробки їх. Загальний композиційний лад системи дістав назву класичного ордера.

Грецька архітектура створила три основних ордери; доричний, іонічний і корінфський.

Основою ордера є колони, балкові покриття — антаблемент, загальне підніжжя колонади — стилобат, а також фронтон — верхня звичайно трикутна частина стіни фасаду, обрамлена по периметру карнизом,

* Доричний ордер — найбільш строгий і монументальний за пропорціями і найпростіший в оздобленні, Староримський архітектор Вітрувій, посилаючись на думку грецьких авторів, порівнює доричний ордер з «міццю й красою чоловічого тіла». Стовбур колони для стійкості звужений догори й увінчаний капітеллю. Обробка стовбура колони вертикальними жолобами — канелюрами підкреслює несучу функцію колони.

** Іонічний ордер — стрункіший і більш витончений за пропорціями. Колона має тонко профільовану базу й багату капітель із спіралеподібними волютами. Горизонтальні членування капітелі прикрашували глибоким ліпним орнаментом з переважанням у них яйдеподібних деталей — іоників.

*** Корінфський ордер — найлегший за пропорціями і найбагатший за оздобленням. Його пишна подовжена капітель з витонченими наріжними волютами і трьома ярусами стилізованого листя оканту немов виростає з колони, стовбур якої прикрашений канелюрами і має багату щодо профілювання базу. Цей ордер не набув широкого застосування в Греції,

Розвиток ордерів у Стародавній Греції був пов'язаний в основному з формуванням головних типів будівель громадського призначення. При цьому колонада є основним композиційним елементом, що надає будівлі особливої виразності й привабливості.

Однією з видатних пам’яток старогрецької архітектури є храм Парфеон, що входить до комплексу Афінського акрополя. Він виконаний із мармуру в доричному ордері. Відзначаючись винятковою стрункістю пропорцій і художньою виразністю, він є одним із найдосконаліших витворів світової архітектури. Його розміри по стилобату 30,86 X 69,51 м, а висота колон 10,43 м при діаметрі 1,905 м. По периметру 48 колон утворюють два великих зали—- прямокутний і квадратний, входи до яких були розташовані з протилежних боків. Прямокутний зал із статуєю Афіни в глибині поділеним на три частини двоярусними колонадами доричного ордера.

Зовнішня велика ордерна галерея домінує над меншими членуваннями інтер'єра й свідчить про центральне місце храму в ансамблі Акрополя.

Ордери в архітектурі Стародавньої Греції: а — доричний, б — іонічний, в— корінфський

Однією з видатниж паж"ятож старогрецької архітектури в храм Парфенон (477—433 pp. до ж. в.), що входить до

Зростання міст зумовлювало потребу будівництва самостійних громадських центрів (адміністративних, культових, видовищно-спортивних). На окрему увагу заслуговують створені греками видовищно-спортивні комплекси, при спорудженні яких звичайно використовувався природний ландшафт.

Житло в Стародавній Греції звичайно являло собою замкнутий блок із кількох приміщень, згрупованих навколо невеликого відкритого дворика. Житлові будинки об'єднувались у квартали, поділені вулицями.

Характерним є високий рівень благоустрою грецьких міст (Александрії, Мілета, Пергама, Прієна та їй.). Житлові квартали постачались водою, що текла по керамічних і свинцевих трубах до громадських водозабірних фонтанів. Була і каналізація, У профілі вулиць виділялись тротуари І проїзні частини.

Після завоювання Греції Римом класичний період розквіту архітектури занепав.

Розвиток римської архітектури поділяють на два найголовніших періоди; республіканський і імператорський. В результаті загарбницької політики з VI ст. до 30-х років до н. є. Римська республіка з невеликого міста-держави перетворилась у світову рабовласницьку державу.

Виникнення багатьох міст, військових таборів і поселень потребувало будівництва фортець, мостів, шляхів, будівель і споруд.

Потреби суспільства висунули необхідність практичного вирішення важливих питань архітектури і будівництва.

Трактат з архітектури Вітрувія «Десять книг про архітектуру», що дійшов до нас, мав великий вплив на розвиток теорії і практики будівництва її архітектури. Особливого значення тоді надавалась будівництву палаців, громадських комплексів І споруд — форумів, амфітеатрів, терм, розрахованих на велику місткість.

Триває розвиток стінових і стояково-балкових конструкцій, широко застосовуються аркові і склепінчасті конструкції. До II ст. до н є. склалась новатехніка спорудження монолїтних стін і склепінь на основі розчину із дрібного каменю ~ заповнювача. Штучний моноліт, добутий змішуванням розчину з вапна і піску з кам'яним щебенем, що дістав назву римського бетону, відіграв провідну роль у часи Імператорського Риму. Для облицювання бетонних стін римляни застосовували випалену цеглу, туф, вапняки та ін.

Мурування стін було економічним щодо затрат матеріалів, простим у виконанні і не погребувало високої кваліфікації будівельників. Це й стало однією в передумов широкого розмаху будівництва, при якому стало можливим використання дешевої праці рабів.

Широкого розвитку набули в Римі дерев'яні конструкції. Для покриття великих прольотів застосовували несучі конструкції покриття, в яках навантаження передавалось на кроквини горизонтальним затяжкам, що працюють на розтяг.

Ордери запозичені римлянами в греків, зазнають часткової переробки і нерідко набувають суто декоративного характеру. Створюється новий, так званий тосканський, ордер, що є простішим за формою й важчим за пропорціями. Найбільшого поширення набував ордерна система з застосуванням пишного корінфського ордера. Широко застосовуються в архітектурі скульптура і живопис.

Найяскравішим прикладом римської архітектури є амфітеатр І цирк Колізей , що вміщував до 50 тис. глядачів. Його розміри в плані 188 х 156 м і він має багатоярусну аркаду по висоті. Фасад амфітеатру вирішений

розчленованим на чотири яруси й оформлений ордером в основному декоративного значення. Унизу приставні до простінків колони виконані тосканським ордером, у другому ярусі — іонічним, у третьому — корінфським, у четвертому ярусі пілястри виконані корінфським ордером.

Інтерес становить купольне покриття храму Пантеон діаметром 48,5 мцентрі якого є отвір діаметром 9 м. Вхід до храму оформлений портиком з колонадою корінфського ордера.

Дуже характерне для періоду Римської республіки будівництво мостів та акведуків (водопроводів), що виконувались в основному арковими в камені і бетоні, являючи собою складні інженерні споруди.

Житла в Римі будували за атріумним типом, коли в центрі будівлі розміщувався критий дворик, навколо якого групувались приміщення.

Як і в грецькому містобудуванні, в Римській імперії перевагу віддавали прямокутним кварталам і прямим вулицям, ансамблевій забудові форумів.

5.34.2. Архітектура епохи феодалізму (V—XVIII ст.)

У складний і тривалий період феодалізму храмова архітектура мала особливе значення. У цей період соціальна і релігійна сторони життя людей переплітались так міцно, що храми були місцем не тільки для здійснення обрядів, а й для громадських зібрань Храми були також вогнищами середньовічної освіти.

Архітектура Візантії. У зв'язку з занепадом Римської імперії наприкінці IV ст. і перенесенням столиці імператором Костянтином до грецької Візантії її столиця Константинополь стає центром політичного, економічного й суспільного життя.

Продовжуючи античні традиції, Візантія синтезувала досягнення античної і східних культур, Це й є характерною рисою розвитку архітектури Візантії.

Значним досягненням архітектури Візантії є розвиток купольних композицій храмів. Найяскравішим із творів архітектури цього періоду є храм св. Софії в Константинополі, збудований у 532—537 pp. В основі конструктивної системи храму лежить великий квадрат плану з чотирма величезними стовпами по кутах, які з'єднані поверху арками. На арки й стовпи спирається за допомогою сферичних поверхонь (парусів) купол діаметром 31,4 м. По кільцю купола є вікна для верхнього освітлення, яке завдяки золотій мозаїці основи купола створює враження того, що він немов ширяє в повітрі. До арок купола примикають розташовані по поздовжній осі будівлі два півкуполи. Двоярусні аркади по колонах, стовбури яких виконані з рожевого каменю — порфіру, відокремлюють від центрального простору бічні нефи. Добре продумана співрозмірність пропорцій внутрішнього простору храму, талановито виконані фрески — усе це робить споруду чудовою пам'яткою світової архітектури.

Основним матеріалом для стін і куполів була плоска цегла — плінфа з розмірами 35,5 х 85,5 х 5,1 см. Кладка велась на розчині.

УЗакавказзі й Сірії широко використовували камені з туфу й вапняку. До вапняного розчину для мурування стін додавали дрібно потовчену цеглу — цем'янку, що надавала розчинові великої міцності й гідравлічної стійкості.

Кладка куполів велась рядами з напуском цеглин, причому для полегшення маси кладки до неї вводили пористі кам'яні матеріали (туф, пемзу та ін.). Покрівельним матеріалом для склепінь і куполів були черепиця або свинцеві листи.

Дуже характерним прийомом виконання склепінь у Сірії й Закавказзі в застосування зімкнутих і хрестових склепінь.

У Західній Європі в період феодалізму будували укріплені замки феодалів, що були правителями на своїх часом розпорошених територіях держав. Характерною особливістю розвитку архітектури цього періоду є створення замків, неприступних для ворогів, З цією метою їх нерідко обносили подвійним або потрійним кільцем високих кам’яних стін і ровів, наповнених водою, через які був перекинутий підйомний міст.

На кінець X ст. у Західній Європі середньовічна архітектура набула рис, що характеризуються спільністю типів будівель., їхніх конструктивних прийомів і виражальних засобів. Цей період розвитку західно-європейської архітектури дістав назву романської архітектури.

З розвитком феодальних відносин поступово складаються нові типи укріпленого житла феодалів, монастирські комплекси і розвивається культове будівництво. Романська архітектура характеризується великою різноманітністю форм. У її основі лежать переважно традиції римської архітектури, але зміст наповнений завданнями, поставленими феодальним суспільством.

Центром розвитку романської архітектури прийнято вважати Бургундію (Франція), де особливо сильною була влада римської церкви. Для будівель цього періоду характерним в застосування фронтально-осьової композиції з витягнутим уздовж осі простором, поділеним рядами колон на нефи. Середній (центральний) неф був вищий і ширший від бічних і освітлювався через вікна у верхній частині стін. У глибині середнього нефа був вівтар.

Поряд з базилікальними будувались і зальні храми, в яках на відміну від базиліки середній неф не мав істотного перевищення висоти над бічними.

Характерною для романської архітектури формою є також влаштування так званого перспективного входу, що утворюється арками, які знижуються до середини будівлі, на колонах, нерідко прикрашених орнаментальною або фігурною пластикою.

Романська архітектура також виробила так звану зв'язану систему плану, коли одній комірці головного нефа відповідають дві комірки бічних нефів, покриті хрестовими склепіннями. Тонкі колони храмів виконують із міцного матеріалу, і на них спираються потужні арки. Це і стало надалі основою для розвитку готичного стилю.

Для спорудження великих будов в основному використовували місцеві матеріали — вапняки, граніти, а також глиняну щеглу. Для облицювання стін застосовували мармур. Кладку провадили з невеликих обтесаних каменів, укладених на розчині. Широко використовували прийом мурування стін Із забутуванням внутрішнього простору з кам'яного дрібняку і розчину. Склепіння будівель робили з клинчастих тесаних каменів або цегли по дерев’яних мереживах.

Конструкція будівель романської архітектури підкреслюється членуваннями стін влаштуванням наріжних потовщень, контрфорсів та ін. Прорізи вікон і дверей, як правило, мають форму напівциркульних арок.

З другої половини XII— ХШ ст. західно-європейська архітектура досягає особливо високого рівня, що було пов'язано з швидким розвитком у містах ремесел і торговлі. На відміну від романського періоду, коли центральне місце займали монастирі, у містах споруджуються монументальні будівлі і споруди, виростають квартали ремісників і торговців, Відбувається поступовий перехід від романської архітектури до г о т и ч н о ї, центром розвитку якої залишається Франція,

Розвиваючи досягнення романської архітектури, архітектори і будівельники шукають досконаліших методів спорудження будівель, які дали б змогу полегшити конструкції й економно витрачати матеріали.

Упорні арки, розташовані із зовні будівлі, передають розпір від п'ят склепіння на котрфорси із зовні будівлі. Таким чином, масивна будівля романської архітектури, в якій розпір склепінь передавався на стіни, перетворилась немов у каркасну будівлю . Стіна вже не відіграє попередньої ролі в стійкості будівлі. У ній влаштовують широкі й високі вікна і, врешті-решт, цілком виключають стіну, замінивши її легким каркасом із заповненням склом (вітражем).

Введення замість півциркульного (романського) стрілчастого (готичного) склепіння, якемас значно менший розпір, також полегшило можливість створення високих, світлих і просторих будівель великих храмів. Готична конструктивна схема дала змогу перекривати значні прольоти і створювала урочистість композиції, ілюзію устремління будівлі увисочінь, її відчуженості від земного. Обриси арок стали стрілчастими, запроваджувались шпилясті трикутні елементи. Будівлі прикрашали ажурними шпилястими башточками, фіалами та ін. Усе це надавало будівлі легкої ажурної структури.

Для спорудження будівель використовували місцевий природний камінь, а в Німеччині, Нідерландах І Франції — цеглу. Покрівельним матеріалом буди шифер або черепиця. У готичних будівлях використовували будівельну ферму, що спирається на стіни. Поряд з прямолінійними кроквами застосовували криволінійні дерев'яні арки.

Житлові будинки цього періоду в Європі були з дерев'яними каркасами, що заповнювались цеглою, каменем або глиною. Іноді вони мали складну структуру з балконами й нависаючими поверхами. Цей масовий тип житлового будинку дістав назву фахверкового.Жорсткість каркаса в таких будинках забезпечувалась системою стояків і розкосів . У будівлях широко використовувались метал і скло.

Для цього періоду характерна розробка проекта, що передує спорудженню будівлі.

Зразком ранньоготичної будівлі є відомий собор Паризької богоматері (Нотр-Дам) , збудований у 1163—1250 pp. Будівля, що зберегла чимало рис романської архітектури, має п'ятинефну базиліку. У композиції фасаду, незважаючи на значущість вертикальних елементів, трапляється ще багато сильних горизонтальних членувань.

Над центральним входом є величезне кругле вікно — «троянда» з ажурними кам'яними переплетіннями, в які на свинцевих слупиках було вставлено багатобарвні шибки. Другий ярус завершений карнизом з високою ажурною аркадою з топких кам'яних колонок з ажурними, що з'єднують їх, арочками. Ще вище піднімаються дві квадратні в плані башти, прорізані з кожного боку високими подвійними прорізами, які завершуються арочками.

Високі стрілчасті вікна пропускають багато світла в центральну частину собору, при, цьому бічні нефи залишаються в напівмороці. Це багато в чому нагадує, прийоми побудови романських соборів.

Цікаво вирішений і Реймський собор, споруджений у 1210—1311 pp. Переважаюче вертикальне членування фасаду символізує спрямованість у височінь, що завмирає тільки в шпилястих стрілчастих прорізах двох високих башт. Зародження капіталістичних відносии у XV ст. характеризується появою буржуазії, яка з цього часу відіграє дедалі більшу суспільно-політичну роль. Особливо інтенсивно цей процес соціального розвитку відбувався в містах Північної Італії, що переживали тоді період економічного піднесення. Високий рівень розвитку ремесел І торгівлі сприяв становленню буржуазії.

За XV—XVIII ст. європейська архітектура пройшла значний шлях розвиту — Відродження, барокко і класицизм, що являють собою взаємопов'язане й досить викінчене і самостійне явище. Разом з тим цей період розвитку архітектури різко відрізняється від попереднього. Провідними стають світські тенденції, а основним засобом архітектурно-художньої виразності — ордерні форми, відроджені з античної спадщини. Але ця форма набирає іншого змісту.

У XV ст. в Італії почався культурний рух, що дістав иазву Відродження (Ренесанс), який характеризується ідеологічною боротьбою буржуазії, що народжувалась, проти середньовічних форм релігії, моралі іправа. Стався переворот в усіх сферах духовного життя — мистецтві, літературі, філософії І науці. У своїй діяльності гуманісти спирались на античні Ідеали, відроджуючи ідеї, форми і виразні засоби цього періоду,

У цей період розвитку культури працюють всесвітньо відомі геніальні архітектори, скульптори й художники: Брунелеско, Леонардо да Вінчі, Браманте, Рафаель, Мікеланджело, Палладіо, Альберті. Створюється низка відомих трактатів про архітектуру, У цей період відроджуються конструктивні й будівельні прийоми античності. Так широко застосовують прийом, коли стіна складається з конструктивного та облицювального шару. Конструкції склепінь, які найчастіше зводять Із цегли, різноманітніші. Звикає стрілчасте готичне склепіння, яке поступилось місцем півциркульному: хрестовому, циліндричному або парусному.

Однією з найяскравіших споруд раннього Відродження єКапела родини Пації (арх. Брунелеско), збудована 1430—1443 pp. Фасад будівлі має шестиколонний портик. Середній, ширший проліт перекритий трохи піднятою аркою, що підкреслює, вхід. Усі частини фасаду піддягають точним і чітким пропорціям. Купол, що вивершує будівлю, яскраво освітлений кільцем вікон, чітко виділяється на тлі менше освітлених циліндричних склепінь.

Слід зазначити, що на відміну від романської архітектури й готики в архітектурі Відродження художнє витлумачення конструкції І її статична робота, як правило, не збігаються. Наслідуючи античний принцип поділу конструкції й декору, ордерна композиція Відродження розвивається самостійно й незалежно, але підлягає класичним закономірностям з чітким виділенням на фасадах основних елементів, їх ритму і пропорцій. Ордер же був також засобом, що дає змогу зробити архітектуру більш співмасштабною людині, тоді як у готиці динамічна спрямованість архітектурно-конструктивного вирішення була абсолютно непропорційною з людиною, гнітюче діючи на неї.

Найяскравіше взаємозв'язок конструкції і форми проявлявся в центричних будівлях. Прикладом того може бути собор св. Петра в Римі. Образ, створений Браманте в проекті собору, цілком відповідав ідеям архітекторів епохи Відродження, які вбачали в центричній будівлі найвищий тип композиції громадської споруди, призначеної бути домінантою всього міста. Собор збудував у другій половині XVI ст, найвидатніший художник і архітектор епохи Відродження Мікеланджело (1475—1564). Він, використовуючи схему плану Браманте, дещо змінив її, надавши центральному підкупольному простору панівного значення .

На рубежі XVI—XVII ст. Відродження змінюється новою архітектурною течією — барокко, що поширилась головним чином у країнах, де спостерігалась стабілізація феодальних відносин при слабкому розвитку капіталістичного виробництва й сильному впливові ідеології католицизму (Італія, Іспанія, Саксонія, Австрія та ін.). Виникнення стилю пов'язане з загальною кризою гуманізму й посиленням феодально-церковної реакції, яка

виступала проти світських тенденції у мистецтві, проти наукових відкриттів. Втративши зв'язок з реальними потребами суспільства, архітектура стала засобом задоволення естетичних потреб правлячої верхівки й набуває театралізованого характеру в культовій архітектурі. Архітектурні композиції втрачають риси гармонійної рівноваги. Так, центричне замінюється протяжним, коло —• еліпсом, квадрат — прямокутником. Ордер, залишаючись основним засобом розчленування, цілком втрачав свою конструктивність. У композиції фасадів ордери звичайно згущуються до осі, акцентуючи головний вхід. Внутрішня напруженість оброблених ордером мас підкреслюється і елементами пластика — волютами, масивними, часто розірваними фронтонами, нішами, обрамлениями прорізів,. скульптурою та ін.

Цікаво виконані барочні палаци І вілли в Італії. Особливо багато трактуються другі (головні) поверхи й портали входів. У цих будівлях художні завдання ставились істотно інакше, ніж у галузі культової архітектури, де переважало прагнення відвести думки віруючих від реальних життєвих завдань.

У нових соціальних умовах архітектура барокко, що характеризується великою складністю виконання і високою вартістю ліпного декору, поступово поступається місцем класицизмові, зародки якого були в творчості майстрів, що не полишали цих традиції і в період барокко.

У XVII ст, у Франції, Англії, Голландії та інших державах розвивається к л а с и ц и з м, що ніс у собі риси ідеології нової буржуазії, яка захо- плювала ринки збуту й була зацікавленою в централізації та національному об'єднанні держав.

Центром класицизму була Франція, де він формувався на архітектурі ренесансних форм, готичних прийомів і традицій, запозичених в Італійського барокко.

Так, одним з основоположників французького класицизму був Франсуа Мансар (1598—1666), який розробив також довий тип міського житла знаті — «готеля». Ці житла характеризувались добрим розплануванням, що включає вестибюль, парадні сходи, ряд анфіладно розташованих кімнат. Вертикальні секції фасадів мали великі вікна, чітке за поверхами членування і багату ордерну пластику. Цікавою особливістю «готелів» є високі дахи, під якими були додаткові житлові приміщення — мансарди, названі так за ім'ям творця їх.

Найвизначнішими творами епохикласицизму у Франції є проектування ібудівництво східного фасаду королівського палацу в Парижі — Лувру й створення нової резиденції Людовика XIV,

Довгий фасад Лувру (арх. Клод ІІерро) 170,5 м завдовжки має ясну ордерну структуру з величезною двоповерховою галереєю, яка переривається в центрі і з боків симетричними, що виступають за лінію фасаду, частинам будівлі (ризалітами). Спарені колони корінфського ордера (12,8 м заввишки) мають великий антаблемент, завершений балюстрадою.

У XVIII ст., в період царювання Людовика XУ, у французь

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Практична робота №2	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.046 сек.