• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Особливості виховання дітей з порушенням мовлення у сім’ї

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Авдієв В.И. Історія Древнього Сходу. - М.: Госполитиздат, 1953.- 758с.
2. Антична Греція. - В 2-х тт. - М.: Наука, 1983.
3. Асеєв Ю.С. Джерела. Містецтво Киiвськоi Русi. - ДО.:Мистецтво, 1979.- 216 з.
3. Барг М.А. Епохи і ідеї. Становлення історизму. - М.: Думка, 1987. -348 з.
4.Белiчко Ю.В. Українське радянське мистецтво перiоду громадянської вiйни. - ДО.:Мистецтво, 1982.- 183 з.
5. Бiлецький П.О. Українське мистецтво другої половини XVII-XVIII столiття. - ДО.:Мистецтво, 1981.- 159 з.
6. Богомолов А. С. Антична філософія. - М.: изд-у МГУ, 1985 -368 з.
7. Віннічук Л. Люди, вдачі і звичаї Древньої Греції і Ріма.- М.: Вища школа, 1988. - 496 з.
8. Воропай Про. Звичаї українського народу. - ДО.:Оберiг, 1993.- 590 з.
9. Горфункель А. X, Філософія епохи Відродження. - М.: Вища школа, 1990. - 368 з.
10. Гріненко Г.В. Хрестоматія по історії світової культури. - М.: Юрайт, 1998.- 669с.
11. Грушевський М.С. Нарис історії українського народу. - ДО.:Лыбидь, 1991.-398 з.
12. Гуревич А. Я. Категорії середньовічної культури. - М.: Мистецтво, 1984. -350 з.
13. Дмітрієва Н. А. Коротка історія мистецтв. - М.: Мистецтво, 1990.- 319с.
14. Історія Древнього світу. У 3-х тт. - М.: Наука, 1983.
15. Історія мистецтва зарубіжних країн. - М.: Мистецтво, 1980.- 384 з.
16. Історія середніх віків. - В 2-х тт. / Під ред. Сказкина С. Д. - М.: Вища школа, 1977.
17. Історія Франції. - В 3-х тт. - : Наука, 1972.-360 з.
18. Iсторiя свiтової культури. - Лібiдь, 1994.-320 з.
19. Iсторiя української лiтератури ХХ ст. - У двох книгах. /за ред. В.Г.Дончика.-

Враховуючи те, що дитина засвоює усне мовлення лише шляхом наслідування, від батьків вимагається дотримуватися таких правил мовленнєвої поведінки :

· мовлення дорослих повинно бути чітким, плавним, емоційно виразним, помірним за темпом;

· не можна собі дозволяти говорити з дітьми їх лепетною мовою або навмисно спотворювати власну вимову;

· мовлення оточуючих дитину дорослих не повинно перевантажуватись словами, які важко вимовити;

· не потрібно оперувати незрозумілими словами і складними лексико-граматичними зворотами, фрази за конструкцією повинні бути простими;

· при спілкуванні з дитиною слід ставити лише конкретні запитання, не квапити її з відповіддю;

· дитину не можна карати за помилки у мовленні.

Спеціалісти не рекомендують розмовляти з дитиною дуже гучно. Враження, що гучне мовлення краще сприймається дитиною, є помилковим. Якщо кричить або підвищує голос дитина, не треба намагатися перекричати її. Краще буде, коли навпаки дорослий почне говорити тихим голосом або пошепки. Для дитини це буде грою, а батьки збережуть собі нерви.

Повсякчас потрібно використовувати природний інтерес дитини до того, що їй говорять.

Ефективний засіб розвитку мовлення – читання книг дитині. При цьому слід пам’ятати, що книги повинні добиратись відповідно вікові дитини і бути доступними її розумінню. Не рекомендується обмежувати роботу з книгою тільки пасивним слуханням того, що читають. Час від часу корисно зупинятися на обговоренні прочитаного.

Психологи виділяють категорію особливо чутливих, вразливих дітей. Ось такий приклад наводить Віктор Калягін у своїй книжці “Если ребенок заикается.” Автор побачив надруковану в газеті фотографію, на якій була зображена сім’я “моржів” з дітьми. Усі купаються у прорубу, а біля них – хлопчик, вдягнутий “як капуста”. У підпису під фотографією пояснювалось, що батьки змалку загартовували своїх дітей, купаючи у прорубу. А той хлопчик теж був їх сином, але батьки, знаючи про його слабке здоров’я, не стали доводити хоробрість до безглуздя – не купали в прорубу.

Цей приклад доводить, що не всіх дітей можна загартовувати, при чому не тільки фізично, а й психічно. Особливо чутливі діти потребують перед усе захисту, а не загартовування.

У дошкільників, передусім у дітей з тривожними рисами характеру, легко виникають страхи. Ці страхи можуть виникнути в результаті залякування (поганим дядьком, Бабаєм, обіцянкою, що залишать дитину одну, не будуть любити…) або після читання книжок чи телепередач. Часто діти бояться залишитися у темряві на самоті, пройти по темному коридору, бояться пилососа, собак тощо.

Не слід “привчати” дітей бути хоробрими, наполягати на тому, щоб дитина обов’язково була перед засипанням у темряві (можна ввімкнути нічник, посидіти з нею разом до засинання). При розумному підході батьків страхи проходять. А діти їх не зафіксовують. Але якщо ці страхи не проходять тривалий час, слід звернуться до психолога, психоневролога.

Для частини батьків актуальною стає проблема “мокрої постелі”. Якщо ця проблема не вирішується до 2-3 років, то аж ніяк не можна вирішувати її радикально за допомогою криків, докорів: “Як тобі не соромно! Ти вже такий дорослий!” Таким приниженням ви “прив’яжете” свідомість дитини до вживання їжі, сну і відправленню природних потреб. Таким ставленням ви примусите дитину відчути сильне почуття неповноцінності, відчаю і несправедливості, які можуть перейти на інші навички і зберігатися довгі роки. Ваша суворість може викликати у дитини страх перед виконанням природних потреб і на все життя створити постійно діюче джерело напруги.

Дослідження свідчать, що приблизно кожна десята шестирічна дитина страждає на нічний енурез (хлопчики у 1,5 рази частіше, ніж дівчата). Тому, по - перше, після 4 років треба звертатися до спеціаліста – лікаря-психоневролога; а по - друге, стосовно до цієї проблеми при дітях треба ставитися байдуже, гасити своє роздратування і неспокій. Слід поступово привчати дітей до відправлення своїх потреб завчасно перед виходом із домівки і перед сном. Закріплюйте у свідомості дитини щонайменший успіх. Підтримуйте її віру у власні можливості вирішувати свої проблеми самостійно.

Не слід вважати надто позитивним випадки раннього мовленнєвого розвитку.

Дитину з раннім мовленнєвим розвитком небезпечно “перевантажувати” мовленнєвим спілкуванням: вводити нові слова і мовленнєві звороти в побутове мовлення, заохочувати мовленнєву активність, демонструвати “мовленнєві успіхи” дитини оточуючим тощо.

Навпаки, необхідно максимально зменшити канали інформації, яка надходить. Вибір книг повинен бути обмежений і суворо відповідати вікові дитини. Таким дітям заборонені масові видовища, які можуть спричинити психічне перевантаження. Такі заходи називаються охоронним мовленнєвим режимом.

Мовленнєві зразки дорослих відіграють особливо важливу роль в організації мовленнєво-рухових автоматизмів у дітей з раннім мовленнєвим розвитком. Мовлення дорослих повинно бути спокійним, неспішним, з чіткою вимовою слів і речень. Для таких дітей корисні ігри з ритмічними рухами, ритмічними промовлянням окремих слів і коротких фраз. Дуже важливо звернути увагу на процес становлення мовленнєвого дихання.

У дітей із сімейною ліворукістю необхідносвоєчасно виявити симптоми порушення нормальних відносин між півкулями головного мозку. У дошкільному віці у частини дітей домінантність однієї з рук встановлюється не одразу. Діти можуть однаково вільно використовувати то праву, то ліву руку у своїх діях. У таких випадках радять більше активізувати роботу правої руки (вкладати ложку чи виделку перед прийомом їжі, олівець, пензлик перед малюванням, на прогулянці тримати дитину за праву руку). Якщо все одно дитина наполягає на користуванні лівою рукою – не слід забороняти їй робити це.

Відомо, що ліворукі діти емоційно неспокійні, тривожні, мають низький рівень адаптаційних можливостей ЦНС. Тому для них особливо важливі спокійні стосунки між членами сім’ї, їм важко дається зміна умов життя, наприклад, перехід у д/с без періоду адаптації (Слід це робити поступово).

Якщо у дитини в сім’ї є хтось з мовленнєвою патологією, то слід обмежувати спілкування з цією людиною.

Неоднозначно ставляться спеціалісти до двомовності (білінгвізму або полілінгвізму) у сім’ї, де виховується дитина. Нервова система дітей у період розвитку мовлення відчуває значне напруження. Це напруження збільшується у випадку, коли формуються одночасно дві мовні системи. В такій ситуації можливе виникнення мовленнєвої патології. Це може бути, наприклад, заїкання. А в іншому випадку, затримка розвитку кожної з мовних систем, якими дитина оволодіває одночасно (невідповідний віку словниковий запас, затримка у формуванні граматичних структур, використання різних мов при побудові однієї фрази тощо).

Тому спеціалісти радять спочатку сформувати лексико-граматичну базу однієї мовної системи дитини. Це відбувається у нормі до 4 років. А потім оволодіння іншою мовною системою не призводить до відхилень у мовленнєвому розвитку і мовленнєвої патології.

Нервово-психічне здоров’я забезпечує нормальний мовленнєвий розвиток дитини і залежить від міжособистісних стосунків у сім’ї .Саме такі фактори негативно впливають на нервово-психічне, емоційне самопочуття дитини, (з ними повинні бути ознайомлені батьки для того, щоб свідомо, правильно бувати свої стосунки з дітьми і в цілому в сім’ї.):

· Це такі характерологічні особливості матері як тривожність, інфантильність, імпульсивність, агресивність, емоційна холодність;

· Неприйняття з боку батька (матері);

· Неповна сім’я;

· Конфліктність у відносинах в сім’ї, зміна в структурі сім’ї (смерть, хвороба близьких, розлучення тощо);

· Виховання у двох домівках;

· Раптова зміна життєвого стереотипу й типу виховання;

· Неадекватний тип виховання (“кумир”, гіперопіка, гіпоопіка, невідповідність у виховних позиціях батьків).

З часом коло психотравмуючих ситуацій значно зростає за рахунок впливу зовнішнього середовища. Це конфліктні стосунки з однолітками і дорослими, непомірні покарання, залякування, відчуття ситуації переляку (несподівана поява страшної тварини, перегляд “страшного” фільму, “страшна казка”), народження другої дитини при відсутності готовності зайняти позицію старшої тощо.

На ставлення батьків до мовленнєвого дефекту дитини впливають декілька факторів: глибина самого дефекту, інтелектуальний рівень батьків, досвідченість у сфері мовлення і педагогіки, компетентність батьків у питаннях виховання дитини, розуміння її потреб, власні особливості характеру, сімейні відносини тощо.

Ставлення батьків до дефекту дитини природно відбивається на ставленні дитини до свого мовлення, тому що батьки є авторитетом. Для того, щоб установки батьків були адекватними, необхідно вести просвітницьку роботу з ними. Така робота може містити в собі:

1. Ознайомлювальні бесіди в дитячих садках і школах,

2. Повідомлення на стендах у дит. садках , школах і поліклініках,

3. Індивідуальні бесіди з батьками з питань стану розвитку їх дітей,

4. Психологічна допомога батькам, що важко переживають ситуацію проблем своєї дитини.

У спеціальному дошкільному закладі для дітей з ТВМ застосовують такі форми роботи ти з батьками:

а) проведення батьківських зборів,

б) ведення індивідуальних зошитів для логопедичної роботи;

в) консультації логопеда і вихователя, консультаційний день;

г) бесіди;

ґ) відвідування відкритих занять логопеда і вихователів батьками;

д) оформлення стендів;

е) відвідування сім’ї;

є) батьківські конференції

На початку навчального року (в кінці вересня або на початку жовтня) після всебічного обстеження дітей проводяться перші батьківські збори.

На цих зборах висвітлюються такі питання:

1) Необхідність спеціального спрямованого навчання.

2) Необхідність створення умов для нормального соматичного і нервово – психічного розвитку дитини у сім’ї.

3) Аналіз результатів психолого – педагогічного та логопедичного обстеження дітей.

4) Організація роботи логопеда і вихователя упродовж року.

5) Інформація про зміст логопедичних і виховательських занять в І період навчання.

При підготовці до зборів вихователь і логопед проводять бесіди з батьками. Під час бесіди з’ясовується особливості розумового і психічного розвитку кожної дитини, умови в сім’ї, можливості участі батьків в роботі з дітьми по подоланню мовленнєвого дефекту. Можна провести анкетування. /див. Поваляєву/

Ставлення самих батьків до порушень мовлення своєї дитини різне. Деяких турбує лише неправильна вимова окремих звуків, не помічається недорозвиток лексичної і граматичної сторін мовлення. Інші вважають, що “все само виправиться” і лише під тиском спеціалістів вони привели дитину у групу.

Але досвід роботи показує, що знайомство батьків з результатами обстеження дає їм чітке уявлення про мовленнєвий дефект дитини. У них з’являється відповідальність і занепокоєння. Батьки виявляють бажання взяти участь в роботі логопеда і вихователя.

Логопеду слід в доступній і переконливій формі розповісти і показати (використовуючи зразки письмових робіт учнів з дисграфією) негативний вплив недостатньо сформованого мовлення на процес оволодіння дітьми грамотою. При цьому необхідно підкреслити думку про ранній вияв мовленнєвої патології і своєчасну корекційну роботу, що допоможе в наступному навчанні у школі. Таким чином логопед обґрунтовує необхідність існування логопедичних груп.

Далі за планом на батьківських зборах педагоги розповідають про особливості дітей даної групи, мовленнєві, психологічні педагогічні. Рекомендується не обговорювати усі подробиці відхилень у розвитку і виносити прогноз корекційного навчання на “загальний суд”. Такі питання потрібно обговорювати з батьками кожної дитини конфіденційно. Методичний діагноз – є методична і педагогічна таємниця.

Педагоги обов’язково розповідають батькам про життя дітей в умовах дитсадка, про режим роботи у групі, про вимоги до дітей на протязі всього часу перебування дитини у групі.

Протягом року логопед і вихователь систематично проводять консультації для батьків, показують прийоми індивідуальної корекційної роботи, детально знайомлять із станом мовлення дитини, її труднощі і успіхи, дають рекомендації щодо роботи вдома.

У кожної дитини є свій зошит, де логопед пише домашні завдання з логопедії. Батькам пояснюють, як слід оформлювати цей зошит, даються зразки виконання домашніх завдань (малюнки предметів, наклеювання картинок, запис віршів, оповідань тощо). Вимагають охайності і старанності при веденні зошита.

Якщо у дитячому закладі є звичайні масові групи, то логопед організує консультації для батьків дітей усіх груп.

Рекомендується провести цикл бесід для батьків про особливості виховання і навчання дітей, підготовку їх до школи.

Тематичний перелік бесід:

1. Мовленнєві порушення і причини їх виникнення.

2. Психологічні особливості дітей із системними порушеннями мовлення.

3. Навчання читанню дітей у сім’ї.

4. Як підготувати дитину до школи.

5. Поради батькам дітей із ЗНМ І рівня. Виховання і навчання дитини із ЗНМ.

6. Навчайте дітей спостерігати.

7. Що робити, якщо у дитини слабка пам’ять?

8. Як розвивати слухове сприймання дітей?

9. Рухові ігри у системі корекційної роботи.

10. Гра – найкращий помічник у заняттях з дітьми.

11. Чи необхідно батькам поспішати вчити дітей читанню?

12. Як і що читати дітям із ЗНМ?

13. Ігрові вправи, які розвивають дрібну моторику дитини.

14. Праця – важливий засіб корекційно – виховної роботи з дітьми вдома.

15. Ми вчимо дітей розповідати.

16. Розвивайте розум дітей.

17. Як вчити запам’ятовувати вірші?

В середині навчального року проводяться наступні батьківські збори. На них підводять підсумки роботи за І півріччя. Коротко висвітлюється динаміка просування кожної дитини у мовленнєвій і загально – корекційній роботі, визначаються завдання і зміст роботи на ІІ півріччя, вимоги до мовлення дітей. Оцінюється роль кожної сім’ї у системі комплексного впливу. Орієнтують батьків щодо подальшого перебування дитини у дитсадку.

Треті батьківські збори плануються наприкінці навчального року. На них підсумовується уся корекційна робота.

Дається аналіз другого кінцевого обстеження мовлення дітей, рекомендації щодо їх подальшого навчання.

Організовується святковий випуск дітей, де кожний має можливість продемонструвати свої досягнення.

Протягом навчального року практикується відвідування звичайних занять батьками, виходячи із необхідності і можливостей батьків (десь 1 раз у 2-3 місяці).

Відкриті заняття з дітьми є однією з наочних і ефективних форм навчання батьків. Батьки мають змогу слідкувати за відповідями, поведінкою всіх дітей і своєї дитини, порівнювати відповіді, почути і побачити, як діти долають свій мовленнєвий дефект, кому і як це вдається. Батьки спостерігають за проведенням режимних моментів, організацією ігрової діяльності, стосунками між дітьми тощо.

Мета заняття: показати успіхи чи утруднення дитини у подоланні свого мовленнєвого дефекту, які вимоги до мовлення ставляться до дитини на даному етапі.

У спеціальному дитячому садочку практикують і таку форму роботи, як консультаційний день (1 раз на тиждень). У цей день (логопед приходить у ІІ половину дня) батьки мають можливість звернутися до логопеда і вихователя за педагогічними порадами, які стосуються не тільки виправлення мовленнєвих порушень або засвоєння програми, а й поведінки дитини у сім’ї.

Більшість батьків вважає своїм обов’язком прийти в консультаційний день, підійти до логопеда, дізнатися про успіхи своєї дитини, запитати, чи правильно вони виконали чергове завдання, записане в індивідуальному зошиті.

Ці завдання відображають хід логопедичної роботи з дітьми. Батькам вони даються у різній, але обов’язково доступній для них формі. По тому, як батьки ставляться до виконання завдань логопеда, можна говорити про успіхи дитини.

Оформлення стендів також є одним із засобів спілкування педколективу з сім’ями і складовою частиною корекційної роботи з дітьми.

На стендах, розташованих у роздягальнях, доступних для батьків місцях, розміщуються тематичні виставки, матеріали з підтем, які вивчаються дітьми поглиблено на протязі 1 – 2 тижнів, поради батькам, нотатки про події, про розвиток дітей, їх стан здоров’я і харчування, розклад занять на тиждень і на цей день.

Стенди можуть містити твори мистецтва, зроблені дітьми, розповіді про екскурсії або фотокартки дітей та їх сімей.

Поради щодо використання стендів:

· Розміщуйте інформацію на рівні очей середньої дорослої людини;

· Часто змінюйте принаймні частину інформації;

· Пам’ятайте, що кожному подобається бачити малюнки та імена свої чи своїх дітей;

· Демонструйте роботи своїх дітей;

· Робіть інформацію достатньо короткою;

· Просіть батьків робити свій внесок до розробки стенда;

· Розміщуйте особисті повідомлення, що відзначають роботу певних сімей у групі, наприклад, подякуйте тим батькам, які допомагали в роботі над оформленням куточка природи, новорічної ялинки, організували свято “Врожаю” тощо;

· Призначте двох осіб для роботи зі стендом. Це і легше і цікавіше.

Теми виставок передбачаються у річному перспективному плані логопедичної роботи. (Цей план складається після логопедичного обстеження і з’ясування вихователями як засвоєна дітьми “Програма виховання у дитячому саду” з розділу “Рідна мова і знайомство з навколишнім”.)

Пропонуються такі орієнтовні теми виставок протягом року: “Порушення мовлення”, “Наш дитячий садок”, “Осінь”, “Зимонько- зима”, “З Новим роком!”, “Транспорт нашого міста”, “Свято мам”, “Весна”, “Місто, в якому ми живемо”, “Комахи”, “Зустрічаймо літо!”, “Скоро до школи!”

Теми виставок бажано змінювати кожного місяця і частіше.

Текст тематичних виставок бажано супроводжувати яскравими ілюстраціями або фотографіями у відповідності до змісту теми виставки. Таке естетичне привабливе оформлення повинно привертати увагу батьків.

На основі матеріалу виставок дітям даються домашні завдання. педагоги роблять записи в індивідуальному зошиті: звернути увагу на той чи інший матеріал тематичної виставки, іншим дають додаткові завдання, питання по матеріалу виставки.

Доцільно матеріали виставок розміщувати на окремих картках, які нумеруються. Картки змінюються за мірою ускладнення вивченого дітьми матеріалу. Наприклад, зміст лексичної теми “Одяг”.

№1Ціназви предметів одягу повинні знати і називати самостійно ваші діти. Чи точно ваші діти вживають ці слова: шуба – пальто – плащ, куртка – комбінезон, сарафан – сукня – спідниця, сорочка – блузка – кофта, светр – жилет, штани – шорти – костюм – піджак, піжама – нічна сорочка, колготи – гольфи – шкарпетки.

Попросіть дитину показати названий вами предмет (малюнок): “Покажи, де куртка? А де комбінезон? Знайди і покажи, де светр, а де кофта”.

Можна запропонувати дитині допомогти вам: “Спочатку сховаємо у шафу колготки, а потім у мішечок гольфи, а останніми – шкарпетки. Що ти спочатку згорнув? Як називається ця річ?”

Якщо дитина справляється із таким завданням, то його можна ускладнити – дати багатоскладову інструкцію: “Мокрі чоботи постав під батарею, шарфик віднеси до прихожої і поклади в рукав шуби, шапку поклади на столик біля дзеркала. Будь ласка, згадай і скажи, що тобі потрібно зробити спочатку?”

№2 Дітям треба знати назви деталей і частин одягу (колір, рукав, гудзик, кишеня, шов, виворіт – лице, застібка, “молнія”, пасок, манжета, пряжка).

Запропонуйте показати колір зайчиної сорочки і назвати його. Потім показати комірці сорочок ведмедика і зайчика, і назвати їх (що це?) утворити множини.

Можна запитати: “У моєї сукні є рукав? Покажи його. Що це? (рукав) Де у твоєї сукні рукава? Де кишені? Що це? (кишені) А на твоїй сукні і кишені? Що це? (кишеня) Що ти забруднив? (манжети)

№3 Діти повинні мати уявлення при призначення одягу, знати, в яку пору року який одяг носять і де саме (зимовий, міжсезонний, літній, верхній одяг, білизна, святкове вбрання) і розуміти, чому предмети одягу так називаються (шубу носять зимою – це зимовий одяг. Зима – зимою – зимовий. Осінь – восени – осінній одяг (міжсезонний).

Частіше задавайте дітям питання: Яка? Який? Яке? Які? – Які черевики, осінні чи зимові? Чому?

Далі пропонується у картках роботах над дієсловом (взути черевики, виправити шкарпетки, випрасувати блузку, полагодити блузку, пришити ґудзика, вішати білизну, сушити чоботи, рукавиці і питання: Що ти робиш? Що зробила мама? (зашила, шила, пришила, підшила, вишила, вшила).

Робота над прикметником:

Діти повинні вміти розказати про свій одяг: його колір, матеріал, призначення, форму, забрудненість, який він на дотик, розмір…

Пропонуються ігри: “Пошиємо ведмедику штани”, “Вдягнемо ляльку Катю (Барбі)” (паперовий, розрізний одяг), “Вгадай мою дію”, “Дзеркало” – привчання дітей до охайного вбрання.

Радять постійно звертати увагу до гармонії у вбранні, до охайності і чистоти. Щоб у дитини розвивалось бажання одягнутися зі смаком, бути підтягнутою, зібраною, охайною. Треба навчити берегти речі. А якщо дитина забруднила, розірвала одяг, краще не дорікати їй, а запропонувати самій попрати, зашити, “пожаліти” річ.

Окрім тематичних розділів з розвитку мовлення на стенді можна розмістити поради батькам за такими розділами корекційної роботи з дітьми:

1.Розвиток слухового сприймання у дітей.

2.Розвиток дрібної моторики.

3.Розвиток фонематичного сприймання (звукового).

4.Розвиток фонематичного аналізу.

5.Розвиток уваги і пам’яті.

Кожний розділ складається із короткої вступної частини про значення розвитку однієї даної функції у дітей та описом ігор, сприяючих її розвиткові.

І наприкінці відзначимо, що така об’єднана і багатогранна робота педагогів сприяє не тільки подоланню мовленнєвого дефекту, психологічних відхилень та розширенню й активізації знань дітей, а й готує дітей до навчання у школі.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
3. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
4. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
5. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
6. Аграрне виробництво і його особливості
7. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
8. Аліментні обов’язки батьків і дітей
9. АНаліЗ СТанУ ЗДОРОВ'Я ДІТеЙ І ДОРОСЛИХ В УКРАЇНІ
10. Аналіз юридичних складів злочинів, що пов’язані з порушенням чинних на транспорті правил та в пошкоджені магістральних трубопроводів
11. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
12. Анатомо-фізіолгічні особливості

Переглядів: 32141