Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

Література до лекції 12

Рис. 20.3. Загрози економічної глобалізації для національних господарств

На сучасному етапі у світовій економіці відстежується чітка градація країн. За відомою класифікацією Р. Пребіша виділяються два крайніх сектори – світовий економічний “центр” та світова економічна “периферія”. Такий поділ грунтується на величині показника валового національного доходу в розрахунку на душу населення. На краю “периферії” знаходяться країни, в яких ВНД у розрахунку на душу населення не перевищує 500 дол. США на рік. Найбільшою “периферією” сьогодні є Судан, Чад, де ВНД у розрахунку на душу населення становить менше 1 дол. США в день (до 365 дол. на рік). Слаборозвинуті країни (Гондурас, Еквадор, Афганістан, Північна Корея, в яких ВНД у розрахунку на душу населення становить менше 2 тис. дол. США на рік) у цій класифікації становлять другий сектор у наближенні до світового “центру”. Третій сектор – країни, що розвиваються – Лівія, Єгипет Туніс, Сенігал (величина згаданого показника перевищує 2 тис. дол., але менша, ніж 5 тис. дол. США на рік). Україна також знаходиться в цьому секторі, оскільки за міжнародними розрахунками величина її ВНД у розрахунку на душу населення нині становить 3,5 тис. дол. Четвертий сектор у наближенні до “центру” становлять країни середнього рівня розвитку (ВНД в розрахунку на душу населення – до 10 тис. дол. США на рік). З країн Європи сюди входять Іспанія, Португалія, Греція, Словенія, Польща. П’ятий сектор – це країни передового світового “центру”: США, Канада, Японія, Південна Корея, ОАЕ, Кувейт, Катар, Саудівська Аравія, Країни Західної Європи (ВНД у розрахунку на душу населення перевищує 10 тис. дол. США на рік). Ісландія сьогодні є найрозвиненішою країною за показником ВНД у розрахунку на душу населення (більше 35 тис. дол. США на рік). Посилення нерівномірності розвитку, нерівноправне становище країн “центру” і країн “периферії” у світовій економіці, природне прагнення лідерів закріпити таке становище – це перший наслідок глобалізації, який держави повинні враховувати при визначенні економічної політики, щоб не опинитися на узбіччі суспільного прогресу.

Глобалізація становить загрозу для країн з низьким рівнем економічного розвитку, оскільки саме вони втрачають найкваліфікованішу частину людського капіталу, інвестиції та інші ресурси. В свою чергу, промислово розвинуті країни отримують значну вигоду від даного процесу. Зокрема, країни із сприятливим інвестиційним кліматом отримують левову частку прямих іноземних і портфельних інвестицій1, у той час, як найбідніші країни світу майже позбавлені економічної уваги інвесторів. До останніх відноситься більшість країн Африканського континенту, окрім Південно-Африканської республіки (ПАР), Нігерії та Ботсвани. За даними ООН, сукупна частка прямих іноземних інвестицій в цих країнах у 2005 р. становила 1,7%, з яких 0,7% – частка ПАР. Щодо решти 98,3% прямих іноземних інвестицій, то, за даними Конференції ООН з питань торгівлі та інвестицій (2006 р.), на розвинуті країни світу припадає 573 млрд. дол., що на 41% більше, ніж у 2005 р., на країни, що розвиваються – 274 млрд. дол., що відображає 13-відсотковий ріст у порівнянні з попереднім роком, а найбідніші країни світу відчули інвестиційний спад. Таким чином, в процесі поширення глобалізації розвинуті країни продовжують нарощувати своє багатство, віддаляючись від країн, що розвиваються і залишаючи осторонь світового прогресу найбідніші країни. Щороку внаслідок економічної глобалізації відстань між країнами цих трьох груп збільшується, що прискорює процес зростання світової нерівності. За даними Всесвітнього банку в 1973 році розрив у доходах між найбагатшими і найбіднішими країнами визначався співвідношенням 44:1, а на початку 2006 р. – 72:1.

Ще один наслідок економічної глобалізації полягає у значному посиленні у світовій економіці ролі транснаціональних корпорацій (ТНК), які успішно долають національні кордони й активно впливають на внутрішню політику держав, а також підпорядковують її своїм інтересам і, таким чином, применшують значення держави як інституту, що виражає національні інтереси країн. До них можна віднести, зокрема, американські “Дженерал моторс”, “Форд”, ІВМ, “Дженерал електрик” (усього – 53), японські “Тойота”, “Міцубісі”, “Самсунг” (62), німецькі “Сіменс”, ВМЛУ (23), французькі (19), англійські (11) та інші, корпорації з інтернаціональним капіталом “Юнілевер”, “Нестале”, найбільші банки, які сьогодні визначають економічну політику в світі. За даними ООН, чисельність ТНК у світі досягає більше 65 тис., вони контролюють понад 850 тис. афілійованих зарубіжних компаній.

Структура розташування материнських компаній виглядає наступним чином: в індустріально розвинутих країнах діє 80% материнських компаній, у країнах, що розвиваються – 19,5, у постсоціалістичних – 0,5%. Сучасні держави не можуть повністю протидіяти ТНК, тому змушені поступово розподіляти владу з наддержавними інститутами транснаціонального капіталу.

У соціальній глобалізації криється не менше викликів і загроз, аніж у економічній, особливо для країн, що розвиваються, які не адаптовані до новітніх змін. Соціальний вимір глобалізації є чинником, який відображає ступінь інтегрованості людини, її сім’ї, трудової діяльності у міжнародні суспільні інститути. При цьому використовуються такі показники, як інтенсивність особистих контактів людини в банківській, телекомунікаційній та туристичній сферах з іншими країнами, рівень розвитку міжнародного туризму, рівень охопленості людини засобами масової інформації та телекомунікації. Додатково можуть використовуватися ще два індикатори: відсоток іноземних громадян в країні та рівень її залучення у сферу міжнародної торгівлі. У США протягом останніх 13 років спостерігався найвищий у світі рівень соціальної глобалізації, який за вказаний період збільшився на 70%, у той час, як для України та Росії цей показник у 7–8 разів нижчий. На другому місці у цьому рейтингу знаходиться Канада, на третьому – Австралія. Стосовно соціальної глобалізації виділяють п’ять її “війн” (загроз), які перетворюються у найгостріші проблеми сучасного суспільства, а саме: розповсюдження наркотиків, зростання корупції, незаконне використання інтелектуальної власності, поширення нелегальної міграції та відмивання грошей. Практично за всіма загрозами соціальної глобалізації Україна входить у групу країн-лідерів. Вона займає 4 місце у світі за обсягами нелегальної міграції населення (4,2%). За коефіцієнтом свободи від корупції (2,3 за десятибальною шкалою) і за обсягами відмивання грошей Україна є однією з 30 найнепривабливіших країн світу. Рівень незаконного використання інтелектуальної власності в Україні складає 91% в усіх сферах діяльності. За цим показником вона на 4-му місці внизу списку, поступаючись лише Китаю – 95%, Росії та Індії – 93%. В Україні загрозливих масштабів досягає вживання наркотиків.

Політичний вимір глобалізації відображає політичну вагу та вплив тієї чи іншої країни на світові процеси і дає змогу оцінити масштаби розширення її участі в цих процесах та змінах. Вказаний вимір кількісно оцінюється із використанням таких загальних індикаторів, як участь країни в міжнародних організаціях та місіях Ради Безпеки ООН. В якості додаткових використовуються такі індикатори, як кількість іноземних посольств в країні та кількість ратифікованих міжнародних угод. В цьому аспекті прояву глобалізації рейтинг світових лідерів очолюють США, 2–е місце належить Великій Британії, 3–є – Франції, 4–е – Росії. Україна займає 38–е місце, випередивши Уругвай. Політична глобалізація супроводжується і новими загрозами, серед яких найбільшою є міжнародний тероризм. Відстежити чітку залежність між рівнем політичної глобалізації і масштабами тероризму в тій чи іншій країні доволі складно. Однак, більш ізольовані країни, такі як Індія, Туреччина, Саудівська Аравія, Колумбія та ін., є і більш уразливими до терористичних проявів.

Втрата суверенітету є найболючішим питанням, коли мова йде про глобалізацію, оскільки її ознакою є не тільки підвищення рівня, а й взаємної вразливості країн: послаблюється внутрішній суверенітет, обмежується поле діяльності урядів окремих країн в аспекті ізольованого вирішення проблем, які торкаються національної території. Проте, необхідність глобальної взаємодії стала об’єктивним усвідомленням подальшої координації співпраці між державами. Якщо розглядати країну як цілісну систему взаємопов’язаних ланок, то саме реалізація принципів відкритого суспільства дає змогу трансформації назустріч глобальному світові. Враховуючи тенденції та ризики глобалізації доцільно наголосити, що найкращим виходом із суперечливої ситуації є пошук шляхів, спрямованих на використання переваг глобалізації і мінімізацію її негативних наслідків. Повне заперечення глобалізації як об’єктивного явища є невиправданим, оскільки призведе до втрати часу та нових можливостей. Формування та розвиток світового господарства – об’єктивний процес, однак це не означає автоматичного включення в нього всіх національних економік. Ступінь інтегрованості господарства країни у світогосподарську систему визначають, перш за все, економічний зиск, який країна може отримати від цього процесу, а також рівень відповідності її економіки вимогам світової спільноти.

Успіх інтеграції України у світове глобалізоване господарство залежить, насамперед, від чіткої, виваженої зовнішньоекономічної політики, яка повинна бути націлена на розв’язання всього спектру проблем, пов’язаних із зовнішньою торгівлею, інвестиційним і науково-технічним співробітництвом, створенням договірного простору і забезпеченням економічної безпеки з метою максимізації власної частки світового доходу. У цьому контексті необхідно збалансувати коротко-, середньо- і довгострокові інтереси України, пов’язуючи їх з динамікою економічних реформ і структурних перетворень у народному господарстві. В цьому механізмі умовно можна виділити 3 рівні, на кожному з яких реалізуються певні конкурентні переваги:

І рівень: стабілізація та нарощування виробництва за певними напрямками (у відповідності із стратегічними цілями, традиційними товарними зв’язками, зміщенням акценту на готову продукцію). Доцільно зберегти експортний потенціал металургійного комплексу та низки хімічних виробництв, поступово переорієнтовуючи їх на новітні технологічні процеси. Лише підприємства металургійного комплексу експортують свою продукцію у 117 країн світу. Однак, експортний потенціал України далеко не вичерпний. Саме тому одним із важелів його нарощування повинно стати надання цільової фінансової допомоги (під конкретні експортні замовлення підприємствам-експортерам для участі у міжнародних тендерах). Цей рівень, у певному сенсі, є товарно-кон’юнктурним, однак його головне завдання – закріплення на вітчизняних ринках, а також експансія на нові шляхом активного впливу на кон’юнктуру.

ІІ рівень: реалізація низки тимчасових переваг, пов’язаних із відносно невисокою вартістю робочої сили, наявністю розвинених виробничого капіталу, технологічних знань, матеріальних ресурсів. Ця модель інтеграції до системи глобалізованого світового господарства властива для країн, що розвиваються, особливо – на початковому етапі. Її ключовий момент – ставка на залучення іноземного капіталу і “підключення” до глобальних технологічних зв’язків. Цей рівень може бути реалізований шляхом створення виробництв за участі іноземного капіталу для випуску конкретних марок виробів, які завершують свій життєвий цикл на ринках розвинених країн; створення комплектуючих виробництв на основі привізних компонентів; розміщення в Україні замовлень на виконання науково-дослідних робіт у тих сферах, де вона має відповідний науково-технічний потенціал.

ІІІ рівень: реалізація конкурентних переваг, втілених у високих технологіях – як існуючих, так і майбутніх. Окреслені рівні інтеграції у світовий економічний простір не можуть розглядатись ізольовано. Однак, стратегічним пріоритетом є використання конкурентних переваг вищого порядку, втілених в унікальних технологічних і наукових розробках.

Україна має необхідні передумови задля здійснення незалежної, спрямованої на забезпечення її національних інтересів, інтеграційної стратегії – належний ресурсний потенціал, вигідне геополітичне розташування, висококваліфіковану та, водночас, дешеву робочу силу, мережу науково-дослідних установ. Однак, повноцінній інтеграції у світове господарство перешкоджають невиваженість економічної політики та відсутність чіткої зовнішньоекономічної стратегії. Основними принципами її розробки повинні бути:

· взаємовигідність міжнародних економічних стосунків;

· забезпечення максимальної господарської свободи безпосередніх виробників та експортерів продукції;

· відкритість економіки України та її участь у регіональних і міжнародних валютно-фінансових структурах.

Серед невід’ємних елементів зовнішньоекономічної стратегії на сучасному етапі варто виділити:

· формування потужного експортного потенціалу країни;

· створення сприятливого інвестиційного середовища;

· використання конкурентних переваг у міжнародному поділі праці;

· розвиток зовнішньоекономічної інфраструктури;

· поетапна інтеграція у європейські та світові господарські структури.

Реалізація зовнішньоекономічної стратегії пердбачає вибір пріоритетів. Головним напрямком економічної інтеграції України вбачається Європейський Союз. Вступ до ЄС підвищить авторитет України у світі, відкриє доступ до капіталу, новітніх технологій, підвищить конкурентоспроможність національної економіки в цілому. Інтеграція до ЄС повинна відбуватися з урахуванням усіх можливих наслідків. Першим кроком такої інтеграції повинен стати вступ до СОТ. Необхідними умовами повноправного членства України у СОТ є дотримання курсу вільного режиму зовнішньої торгівлі з поступовим усуненням торговельних бар’єрів, всебічний розвиток конкуренції, дотримання меж передбачених експортно-імпортних режимів тощо. З усіма країнами-сусідами необхідно на підставі критеріїв доцільності та ефективності розвивати торговельно-економічне співробітництво, на взаємовигідній основі налагоджувати співпрацю з іншими інтеграційними угрупованнями та країнами світу, зокрема, розвиненими, оскільки саме ними нагромаджено великий досвід ринкового господарювання.

 

Питання для самоконтролю

1. Що таке світове господарство? Охарактеризуйте його основні риси та передумови виникнення?

2. З’ясуйте закономірності та етапи розвитку світового господарства.

3. Що таке міжнародна економічна інтеграція, в чому її переваги та негативні наслідки?

4. Охарактеризуйте основні види інтеграційних об’єднань та етапи міжнародної економічної інтеграції.

5. Які найбільші інтеграційні угруповання існують у сучасному світі?

6. Які показники застосовуються у світовій практиці з метою оцінки ефективності зовнішньоекономічної діяльності країни? Охарактеризуйте їх.

7. Що таке платіжний баланс країни? Дайте характеристику статей платіжного балансу.

8. В чому різниця між торговельним і платіжним балансом?

9. Що таке глобалізація як основна закономірність розвитку сучасного світового господарства та які форми її прояву?

10. У чому полягають проблеми входження економіки України до системи глобалізованого світового господарства?

 

1. Экономика: Учебник. 3-е изд. перераб. и доп. / Под ред. д-ра экон. наук, проф. А.С. Булатова. – М.: Юристъ, 1999. – С. 689–710.

2. Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 12–24.

3. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – 4-те вид. – К.: Знання-Прес, 2003. – С. 11–27, 171–200, 359–376.

4. Курс экономики: Учебник / Под ред. Б.А. Райзберга . – ИНФРА–М, 1997. – С. 621–623, 647–651.

5. Ломакин В.К. Мировая экономика: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 2000. – С. 9–83.

6. Мельникова В.І., Климова Н.І. Макроекономіка: Навчальний посібник. – 2-е видання, виправлене і доповнене. – К.: ВД "Професіонал", 2005. – С. 345–356.

7. Міжнародна економіка: Підручник / А.П. Румянцев, Г.Н. Климко, В.В. Рокоча та ін.; За ред. А.П. Румянцева. – К.: Знання-Прес, 2003. – С. 13–29, 359–427.

8. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – С. 418–439.

9. Передрій О.С. Міжнародні економічні відносини. Навчальний посібник – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 6–16, 74–81, 229–254.

10. Петруня Ю.Е., Задоя А.А. Основы экономической теории: Учеб. пособие. – 4-е изд., перераб. и доп. – К.: Знання, 2008. – С. 265–271, 287–292.

11. Раджабова З.К. Мировая экономика: Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА – М, 2002. – С. 6–102.

12. Романчиков В.І., Романенко І.О. Міжнародні економічні відносини: Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 15–56, 105–117.

13. Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів: Підручник для магістрантів з міжнародної економіки і державної служби. – Тернопіль: Економічна думка, 2001. – С. 294–261.

14. Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред. Г.П. Журавлевой и Н.Н. Мильчаковой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – С. 413–426.

15. Федоренко В.Г., Ніколенко Ю.В., Діденко О.М., Денисенко М.П., Руженський М.М. Основи економічної теорії: Підручник / За науковою ред. проф. Федоренка В.Г.– 2-ге вид. перероблене і доповнене. – К.: Алерта, 2007. – С. 429–466.


1 Баланс (французьке balanceв перекладі означає терези) – система показників, що характеризують певне явище шляхом співставлення або протиставлення окремих його сторін.

1 СДР – (англ. special drawing rightsспеціальні права запозичення) – стандартна облікова одиниця, яку використовує МВФ.

1 Прямі іноземні інвестиції – це капіталовкладення у будь-які організаційні форми бізнесу за кордоном, що забезпечують іноземному інвестору право контролю над ними. При цьому частка власності іноземного інвестора повинна складати щонайменше 10%.

Портфельні інвестиції – це капіталовкладення в акції, облігації та інші цінні папери за кордоном, що не забезпечують інвесторам перспективного контролю над їхніми інвестиціями.

 

 

ТЕМА 7. Трудові ресурси. Ефективність використання трудових ресурсів.

 

Основні питання лекції:

 

1.Аналіз використовування трудових ресурсів підприємства.

1.1.Задачі, головні напрямки та інформаційне забезпеченя аналізу трудових ресурсів.

1.2. Аналіз забезпеченності підриємства трудовими ресурсами.

1.3. Аналіз використовування робочого часу.

1.4.Аналіз продуктивності праці.

1.5. Аналіз формування фонду заробітної плати.

1.6. Аналіз соціальної захищеності членів трудового колективу

1.7. Аналіз ефективності використовування трудових ресурсів.

1.8. Аналіз трудоємності продукції, послуг

 

2. Основні напрямки підвищення ефективності використання трудових ресурсів.

3. Автоматизація і механізація робіт на транспортних підприємствах

4. Управління персоналом.

 

 

Основний зміст лекції:

1. Аналіз використовування трудових ресурсів підприємства.

1.1. Задачі, головні напрямки та інформаційне забезпеченя аналізу трудових ресурсів.

 

Інтенсифікація загального виробництва, підвищення його економічної ефективності і якості продукції передбачають максимальний розвиток господарської ініціативи трудових колективів підприємства. На сучасному стані розвитку економіки необхідно перш за все з'ясувати, які зміни у використовуванні праці пройшли у процесі виробництва порівняно з завданням на пройдений період. Головна задача аналізу використовування праці на підприємстві складається у тому, щоб виявити усі фактори, які заважають росту виробництва праці, та призводять до втрат робочого часу, а також знижують заробітну плату персоналу.

У процесі аналізу трудових ресурсів вивчається:

- забезпечення робочих місць виробничих підрозділів персоналом у потребуючому для виробництва професійному і кваліфікаційному складі (забезпечення виробництва трудовими ресурсами);

- використовування трудових ресурсів (робочого часу) у процесі виробництва;

- ефективність використовування трудових ресурсів (зміна виробітки продукції на одного робочого і на цій основі зміни виробництва праці);

- ефективність використовування коштів на оплату праці.

Джерелом інформації для аналізу є : план по праці, ф. № 1-Т "Звіт по праці", ф. №5-з "Звіт про витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) підприємства",статична звітність відділу кадрів по руху робочих, оперативна звітність цехів, відділів, служб підприємства, інша звітність, пов`язана з трудовими ресурсами підприємства і виробничих підрозділів і служб у залежності від поставленої мети і задач.

Головними показниками, які характерезують використовування робочої праці на підприємстві, є: використовування робочої сили, робочого часу, виробничість праці , відностні показники витрат на заробітну плату.

Аналіз трудових ресурсів проводиться по наступним напрямках:

- оцінка забезпеченості підприємства трудовими ресурсами і рух робочої сили;

- оцінка ефективнасті використовування робочого часу;

- вивчення виробничості праці;

- вивчення витрат на заробітну плату.

 

1.2. Аналіз забезпеченності підриємства трудовими ресурсами.

 

До трудових ресурсів відноситься та частина населення, яка має необхідні фізичні якості, знання та навички праці у відповідній отраслі. Достатня забезпеченість підприємств потрфібними трудовими ресурсами, їх раціональне використовування, високий рівень виробничості праці мають велике значення для збільшення об`ємів продукції і підвищення ефективності виробництва. Врешті, від забезпеченості підприємства трудовими ресурсами і ефективності їх використовуваня залежать об`єм і своєчасність виконання усіх робіт, ефективність використовування обладнання і як результат об`єм виробництва продукції, її собівартість, прибуток і ряд інших економічних показників.

Основними задачами аналізу є:

- вивчення і оцінка забезпеченності підприємства і його структурних підрозділів трудовими ресурсами в цілому, а також за категоріями та прфесіями;

- визначення та вивчення трудових ресурсів, більш повного і ефективного їх використовування.

Забезпеченність підприємства трудовими ресурсами визначається порівнянням фактичної кількості робітників по категоріям і професіям з плановою потрібністью. Особливу увагу надають аналізу забезпеченності підприємства кадрами найбільш важливих професій.

Для оцінки відповідності кваліфікацій робітників за складністью виконання робіт порівнюють середні тарифні розряди робіт і робочих, розраховані за середньозваженою арифметичною:

,

 

,

 

де - тарифний розряд;

ЧР – чисельність робочих;

- об`єм робіт кожного виду.

Якщо фактичний середній тарифний розряд робочих нижче планового і нижче середнього тарифного розряду робіт, то це може призвести до випуску меньш якісної продукції. Якщо середній розряд робочих вище середнього тарифного розряду робіт, то робочим потрібно провести доплату за використовування їх на менш кваліфікаційних роботах.

Адміністративно-управлінчиський персонал необхідно перевірити на відповідність фактичного рівня навченості кожного робітника займаючої посади і вивчити питання, які пов`язані з підбором кадрів, їх підготовки і підвищення кваліфікації.

Квіліфікаційний рівень робітників залежить від їх віку, стажу роботи, і т. д. Тому у процесі аналізу вивчають зміну у складі робочих за віком, стажу роботи. Так як вони виникають у результаті руху робочої сили, то цьому питанню при аналізі надають великої уваги.

Для характеристики руху робочої сили розраховують і аналізують динаміку наступних показників:

;

коефіцієнт обороту по вибутью

коефіцієнт текучості кадрів

коефіцієнт постійності складу персоналу підприємства

.

 

Необхідно вивчити причини звільнення робітників (за скороенням кадрів, за власним бажанням, із-за порушення трудової дисципліни і ін.)

Напруга в забезпеченності підприємства трудовими ресурсами може бути декілька знята за рахунок більш повного використовування маючої робочої сили, росту виробничості праці, інтенсифікації виробництва, комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, впровадження нової більш прогресивної техніки, удосконалення технології і організації виробництва. У процесі аналізу повинні бути виявленні резерви скорочення потреби у трудових ресурсах в результаті проведення вищеперелічених заходів.

Якщо підприємство розширює свою діяльність, збільшує виробничі потужності, утворює нові робочі місця, то слід визначити додаткову потребу у трудових ресурсах по категріям і професіям та джерела іх застосування.

Резерв збільшеня випуску продукції за рахунок створення додаткових робочих місць визначається множенням іх приросту на фактичну середньорічне напрацювання одного робочого:

,

де - резерв збільшення випуску продукції;

- резерв збільшення кількості робочих місць;

- фактичне середньорічне напрацювання робочого.

 

Раціональне використовування промислово-виробничого персоналу - обов`язкова умова, яка забезпечує безперервність виробничого процесу на успішне виконання виробничих планів.

До промислово-виробничого персоналу (ПВП) - персоналу головної діяльності – відносять лиця, які зайняті трудовими операціями, які пов`язані з голоною діяльністью підприємства (виготовлення промислової продукції і виконання робіт промислового характеру. організація виробництва і керування підприємством і інше ). Робітники ПВП поділяються на робочих та службових.

До робочих відносять лиця, які мають прямий вплив на предмети праці, їх пересування і пересування продукції, виконання операцій по контролю якості продукції і іншим видам обслуговування виробничого процесу. Цим пояснюється те, що до них відносять молодший обслуговуючий персонал – МОП (робітників, які не мають прямого відношення до виробничого процесу) – прибиральників невиробничих приміщень, кур`єрів, гардеобщиків, шоферів легкових машин і робітників охорони .

У складі службових виділяють керівників, спеціалістів і інших службових (конторський, обліковий і тому подібний персонал).

Для аналізу забезпечення і ефективного використовування робочої сили застосовуюється статична форма № 1-Т "Звіт по праці".

Забезпеченість трудовими ресурсами підприємства характерезується даними, приведеними у таблиці №10.

По характеру у виробничому процесі робочі поділяються на головні, які зайняті напряму з виготовленням головної продукції, і допоміжні, які зайняті у допоміжному виробництві і усіма видами обслуговування.

 

Таблиця 10. – Забезпечення трудовими ресурсами.

 

             
  чисельність фонд зароб. плати сер. місячний заробіток чисельність фонд зароб. плати сер, місячний заробіток чисельність фонд зароб. плати сер, місячний заробіток
РОБОЧІ ЕКСПЛУАТ
ІТР
СПЕЦІАЛІСТИ
СЛУЖ. РЕГІСТРАЦІЇ
КОНДУКТОРА
ВОДІЇ
РОБ. МАЙСТЕРА
ВСЬОГО:
РОБОЧІ
ІТР
КОНДУКТОРА
ВОДІЇ

 

У процесі аналізу необхідно вивчити зміну структури персоналу виробничого підрозділу, що показоно даними таблиці №11.

 

Таблиця 11. – Структура персоналу.

 

КАТЕГОРІЇ ПЕРСОНАЛУ СТРУКТУРА ПЕРСОНАЛУ       ЗМІНЕННЯ ПИТОМОЇ ВАГИ
  ЗА ПОПЕРЕДНІЙ РІК ПЛАНОВЕ ЗАВДАННЯ ФАКТИЧНЕ    
              ПОРІВНЯНО З ПЛАНОМ ПОРІВ.З ПОПЕРЕД. РОКОМ
  ЧОЛ. % ЧОЛ. % ЧОЛ. %    
ПЕРСОНАЛ ОСНОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ВСЬОГО:    
В ТОМУ ЧИСЛІ: РОБОЧІ 83,06 83,14 83,02 -0,12 -0,04
КЕРІВНИКИ 4,6 4,73 4,83 0,1 0,23
СПЕЦІАЛІСТИ 12,34 12,13 12,15 0,01 -0,19

 

По характеру участі у виробничому процесі робочі поділяються на головні, які зайняті напряму з виготовленням головної продукції, і допоміжні, які зайняті у допоміжному виробництві і усіма видами обслуговування.

У процесі аналізу вивчається відношення між головними і допоміжними робітниками, встановлюється тенденція зміни цього відношеня. Якщо питома вага головних робітників знижується це призводить до зниження випрацювання робочих.

Вплив зміни питомої ваги головних робочих у загальній її чисельності на напрацювання продукції одним робітником визначається за формулою:

Вр=(Дос-Дос)*Вр ,

де Дос, Дос–питома вага головних робочих у загальній її ччисельності за планом і звіту;

Вр – середньорічне напрацювання одного робітника за планом

Скорочення чисельності допоміжних робочих досягається за рахунок концентраціі і спеціалізації допоміжних працівників по налагодженню і ремонту обладнання, підвищення рівня механізації і удосконалення праці цих працюючих і т. д.

Поряд з кількісним забезпеченням вивчається якісний склад працюючих, які характерезуються загальноосвітнім, професійно-кваліфікаційним рівнем, напівзростаючою і внутрішньовиробничою структурами.

Розподіляють працюючих, зайнятих на нормованих роботах і ненормованих роботах.

Чисельність працюючих визначають виходячи з норм трудоємкості робіт плануючого періоду, ефективного річного фонду часу працюючого і плануючого коєфіцієнта виконання норм за формулою:

Чр=Т/(ТефКп)

де Т - об`єм робіт у нормах трудоємкості за запланований період, нормо-рік;

Кп - плануючий коєфіцієнт виконання норм напрацювання;

Теф - ефективний фонд часу за запланований період, приймається як правило, рівним 1 року.

Чисельність працюючих, зайнятих на апаратурних і агрегатних роботах .де дії робочих складається з управління механізованими або автоматизованими прцесами, визначаються за робочими місцями і нормами обслуговування обладнання:

де і- назва операції;

n-кількість агрегатів на і операції;

Gі – щільність обслуговування і-го робочого місця;

k-коєфіцієнт завантаження робочих на і-й операції при зміщенні професій.

Чисельність службових визначають виходячи з організаційної структури підприємства і раціональної чисельності, необхідної для забезпечення функцій управління.

Чисельність для нештатного розкладу можна визначити за нормативами чисельності, які розроблені по 17 функціях управління.

Наприклад:

Загальне (лінійне) керівництво головним процесом:

Чл=0.015Чпвп

Ремонтне і енергетичне обслуговування:

Чро=0.007

Чисельність МОП визначають за діючими нормами обслуговування або за робочими місяцями; робітнивків охорони – за кількістью постів і режимі роботи; учнів – у відповідності з планом підготовки нових кадрів, а також з урахуванням строку навчання; чисельність непромислової групи – за типовими галузевими нормативами, за нормами ослуговування (з розбивкою на групи: ЖКГ, дитячі будівлі, ремонт будівель, культурні і споживчі побудови).

Аналіз професійного і кваліфікаційного рівня працюючих проводиться шляхом співвідношення чисельності за спеціальністью і розрядом з необхідною для виконання кожного виду робіт по ділянкам, бригадам і підприємствам вцілому.

При цьому виявляють злишок або недостачью працюючих по кожній професії. Потребуюча чисельність працюючих визначається відношеням об`єму кожного виду робіт до планового фонду робочого часу одного з урахуванням виконання норм напрацювання.

Аналіз відповідності виконуючої роботи кваліфікацій робочих, проводять на основі порівнянності середнього розряду робіт з середнім розрядом робочих, які виконують ці роботи.

Середній розряд робіт по виробу визначають за формулою:

де Р- меньший розряд з двох суміжних, між якими знаходиться значення середнього тарифного коефіцієнта;

K- тарифний коефіцієнт меньшого з двох суміжних розрядів;

K- тарифний коефіцієнт більшого з двох суміжних розрядів;

K- середній тарифний коефіцієнт робіт по виробу, який визначається як середньозважена за трудоємкістью робіт відповідно розряду, тобто:

де j – індекс відповідного розряду ( j=1-6 при 6-розрядній тарифній сітці);

Kj - тарифний коефіцієнт робіт j –го розряду;

Tj- трудоємкість робіт j розряду по виробу.

Середній розряд робочих визначається за формулою:

;

де Кср.ч – середній тарифний коефіцієнт робочих, який визначаєься як середньозважена за чисельністью робочих величина, тобто:

;

де Чj - число робочих відповідного розряду.

Порівняння середнього розряду робіт з середнім розрядом робочих, виконуючих ці роботи, дають можливість зробити висновок наскільки вірно підібрані і розставлені робочі по ділянком, а також наскільки вірно планується їх заробітна плата.

Для розрахунку використовуємо дані таблиці №12, №13.

 

Таблиця 12. – Кваліфікаційні вимоги до робіт і маючи склад робочих (умовні данні).

 

РОЗРЯД РОБІТ І РОБОЧИХ ТАРИФНІ КОЕФІЦІЄНТИ ТРУДОЄМКІСТЬ РОБІТ, ПЛАН ЧИСЛО РОБОЧИХ,
               
               
               
           
1,3        
1,69        
1,96        
2,27        
2,63        
ІТОГО          

 

Таблиця 13. – Рух робочої сили.

 

ПОКАЗНИКИ        
               
ПРИЙНЯТО НА ПІДПРИЄСМСТВО    
ВИБУЛО З ПІДПРИЄМСТВА, В ТОМУ ЧИСЛІ:  
НА НАВЧАННЯ        
НА ПЕНСІЮ ІПО ІНШИМ ПРИЧИНАМ    
ЗА ВЛАСНИМ БАЖАННЯМ      
ЗА ПОРУШЕННЯМ ТРУДОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ  
СЕРЕД. СПИСОЧ. ЧИСЕЛЬНІСТЬ ПРАЦЮЮЧИХ  
КОЕФІЦІЄНТ ОБОРОТУ:            
ПО ПРИЙОМУ       0,097 0,092 0,088  
ПО ВИБУТЬЮ       0,112 0,106 0,109  
КОЕФІЦІЄТ ТЕКУЧОСТІ     0,082 0,08 0,084  

 

Досконалому вивченню повинне підлягати вибуття робітників по порушенню трудової дисципліни, так як це пов`язане з соціальними проблемами.

Показники забезпеченності підприємства робітниками ще не характерезують ступінь їх використовування і не можуть бути факторами, які впливають на об`єм випускаючої продукції. Випуск продукції залежить не скільки від чисельності працюючих, скільки від кількості витраченої на виробництво праці, який визначає кількість робочого часу, від ефективності загольної праці, його виробничості. Тому необхідно вивчити ефективність використовуваня робочого часу трудового колектива підприємства.

У процесі аналізу використовування робочого часу на підприємстві слід перевірити обумовленність виробничих завдань, вивчити рівень їх виконання, встановити ціленаправленність виконання окремих видів робіт, виявити втрати робочого часу, встановити їх причини, намітити шляхи подальшого полібшення використовування робочого часу, розробити необхідні мероприємства.

 

1.3. Аналіз використовування робочого часу.

 

Однією із важливих умов виконання плану виробництва, збільшення виробітки продукції на кожну людину трудового колектива, а також раціональне використовуваня трудових ресурсів є економне і ефективне використовування робочого часу. Від того наскільки повно і раціонально використовується робочий час, залежить ефективність роботи, виконання усіх техніко-економічних показників. Тому аналіз використовування робочого часу є важливою склодовою частиною аналітичної роботи на промисловому підприємстві. Аналіз стану використовування робочого часу підприємства проведено в таблиці №14.

 

 

Таблиця 14. – Використовування робочого часу.

 

ПОКАЗНИК       В ПОПЕРЕДНЬОМУ РОЦІ У ЗВІТНЬОМУ РОЦІ ЗМІНЕННЯ ВІДНОСТНО ПОПЕРЕДНЬОГО РОКУ ВІДХИЛЕННЯ ПЛАНУ ВІД ФАКТУ
                   
                   
                   
          ЗА ПЛАНОМ ФАКТИЧНО ПЛАН ФАКТ  
                   
СЕРЕДНЬОСПИСОЧНА ЧИСЕЛЬНІСТЬ РОБОЧИХ, ЧОЛ. -1 -17 -16
                   
ЧАС ВІДПРАЦЬОВАНИЙ УСІМА РОБОЧИМИ, ТИС. ГОД. 1244,6 -27,4 -33,4
                   
В ТОМУ ЧИСЛІ ПОНАДУРОЧНИЙ ВІДПРАЦЬОВАНИЙ ЧАС, ГОД.    
                   
ВІДПРАЦЬОВАНО ТИС. ЧОЛ.-ДНІВ УСІМА ПРАЦЮЮЧИМИ 160,5 -0,5 -3,5 -4
                   
ЧАС ВІДПРАЦЬОВАНИЙ ОДНИМ ПРАЦЮЮЧИМ, ГОД. -7
                   
КІЛЬКІСТЬ ДНІВ, ВІДПРАЦЬОВАНИХ ОДНИМ РОБОЧИМ 222,6 223,6 0,4 -0,6
                   
НЕВИРОБНИЧІ ВИТРАТИ РОБОЧОГО ЧАСУ, ГОД.     -170
                   
СЕРЕДНЯ ТРИВАЛІСТЬ РОБОЧОЇ ДОБИ, ГОД. 7,925 7,938 7,927 0,013 0,002 -0,011
                   

 

Наступний напрямок вивчення використовування робочого часу у трудовому колективі – визначеня зміни робочого часу в наслідок зміни чисельного складу персоналу.

Для оцінки впливу зміни чисельності персоналу на робочий час , виходячи із фактичної чисельності робочих і планової кількості годин роботи одного робочого. Порівнюючи отримані величини з плановими визначають зміни робочого часу із-за зміни чисельності. У трудовому колективі за рахунок цього фактора робочий час скоротився.

Складаючи плановий робочий час розрахований на фактичну чисельність робочих з фактично відпрацьованим робочим часом, бачимо, що у трудовому колективі одночостно допущені втрати робочого часу в кількості год. Сумарні витрати робочого часу слід поділити на цілодобові і внутрішньозмінні.

Загальні витрати робочого часу визначаються відніманням з фактично відпрацьованого часу усіма робочими за звітний період в урочний час (з фактично відпрацьованого часу віднімається час, відпрацьований зверхурочно), часу передбаченого для виконання планового завданя по випуску продукції, перерахованого на фактичну чисельність робочих.

Алгоритм розрахунку:

;

Розрахунок можливо провести шляхом множення витрат робочого часу, допущених одним робочим, на фактичну чисельність робочих і додаванням до отриманої величини відпрацьованих зверхурочно годин.

;

Цілодобові витрати робочого часу розраховують за наступними формулами:

,

,

,

.

Після вивчення витрат робочого часу визначаються невиробничі витрати робочого часу.

Невиробничі витрати робочого часу складаються із витрат робочого часу внаслідок виготовлення забракованих виробів, їх виправлення, а також витрат робочого часу, пов`язаного з відхиленням від технологічного процесу. Розраховуються невиробничі витрати робочог часу на основі даних про витрати від браку. На основі цих даних складається аналітична таблиця №15.

 

Таблиця 15. – Вихідні данні для розрахування невиробничих витрат робочого часу.

 

ПОКАЗНИК         СУМА,ТИС.ГРН.
             
СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ        
ЗАРОБІТНА ПЛАТА ВИРОБНИЧИХ РОБІТНИКІВ    
ВТРАТИ ВІД БРАКУ          
МАТЕРІАЛЬНІ ВИТРАТИ        
ВИТРАТИ НА ВИПРАВЛЕННЯ БРАКУ     9,5  
ЗАРОБІТНА ПЛАТА РОБОЧИХ      

 

Для визначення цілодобових і внутрішньозмінних витрат робочого часу використовують дані фактичного і планового балансу робочого часу (таблиця №16.)

 

 

Таблиця 16. – Баланс робочого часу.

 

ПОКАЗНИК         ПЛАН ЗВІТ ВІДХИЛЕННЯ
              НА 1-ГО РОБОЧОГО НА ВЕСЬ КОЛЕКТИВ
                 
                 
                 
КАЛЕНДАРНИЙ ЧАС, ДНІ          
В ТОМУ ЧИСЛІ:            
СВ'ЯТКОВІ ДНІ            
ВИХІДНІ ДНІ            
ВИХІДНІ ДНІ (СУБОТИ)          
НОМІНАЛЬНИЙ ФОНД РОБОЧОГО ЧАСУ, ДНІ   39,4 0,6 422,4
НЕЗ'ЯВЛЕННЯ НА РОБОТУ, ДНІ        
В ТОМУ ЧИСЛІ:                
ЩОРІЧНА ВІДПУСТКА       1,1 0,1
ВІДПУСТКА ЗА НАВЧАННЯМ     6,8 6,1 -0,7 -492,8
ВІДПУСТКА ЗА ВАГІТНІСТЬЮ І РОДАМ, НАДАНА ЗА РІШЕННЯМ ПІДПРИЄМСТВА І АДМІНІСТРАЦІЇ 1,6 1,7 0,1 70,4
                 
ХВОРОБИ         12,6 10,6 -2
НЕЗ'ЯВЛЕННЯ ЗА ДОЗВОЛОМ АДМІНІСТРАЦІЇ   0,4 0,2 -0,2 -140,8
ПРОГУЛИ           3,2 3,2 2252,8
ПРОСТОЇ           0,1 0,1 70,4
ЯВОЧНИЙ ФОНД РОБОЧОГО ЧАСУ     223,6 -0,6 -422,4
НОМІНАЛЬНА ТРИВАЛІСТЬ ЗМІНИ        
БЮДЖЕТ РОБОЧОГО ЧАСУ, ГОД.     1788,8 -4,8 -3379,2
ВНУТРІШНІ ПРОСТОЇ         0,4 0,4 288,8
ЛЬГОТНИЙ ЧАС ПІДЛІТКАМ        
СВ'ЯТКОВІ ДНІ (СКОРОЧЕНІ)        
КОРИСНИЙ ФОНД РОБОЧОГО ЧАСУ В РІК, ГОД. -7
СЕРЕДНЯ ТРИВАЛІСТЬ РОБОЧОЇ ДОБИ   7,938 7,927 -0,011  

 

Під час аналізу важливо встановити, які з причин, викликаючі витрати робочого часу, залежать від трудового колективу і які не обумовлені його діяльністью. Зменшення витрат робочого часу за причинами, які залежать від трудового колективу, повного їх усунення є резервом, не потребуючий капітальних вкладень, але дозволяючий швидко отримати віддачу.

Під час вивчення забезпеченності робочої сили необхідно надати увагу завантаженнью окремих робітників.

Під час вивчення використовування робочого часу аналізується організація виробництва з метою розширення зон обслуговування обладнання і машин на основі зміщення прфесій і робіт, а також концентрації робіт по сквозним професіям (ремонтні роботи, технічне обслуговування однотипного обладнання у різних виробництвах і т. д.). Проведення таких мероприємств важливо там, де праця пов`язана з активним спостереженням за працею машин і агрегатів.

Під час вивчення організації праці робочих у виробничих бригадах необхідно визначати для кожного окремого робітника можливе зміщення прфесій , щоб забезпечювалося, з одного боку, більш повне завантаження усіх членів колективу, рост виробничості праці, а з другого – підвищення середнього заробітка.

З усіх цілодобових витрат робочого часу особлива увага надаєься витратам робочого часу у результаті прогулів.Необхідно детально вивчити причини, зменшуючі витрати робочого часу, наприклад, зменшення часу на відпустку за вагітністью, на загальні захворювання. Ці витрати робочого часу також пов`язані з соціаль-економічнимипроблемами, з загальною ситуацією в країні.

 

1.4.Аналіз продуктивності праці.

 

Один і тий же результат у процесі виробництва може бути отриманий при різній ступіні ефективності праці. Міра ефективності праці у процесі виробництва отримало назву виробництво праці. Іншими словами, під виробничістью праці розуміють цого результативність або здатність людини виробляти за одиницю робочого часу певний об`єм продукції.

На робочому місці, у цехі, на підприємстві, виробничість праі визначається кількістью продукції, яку виробляє робочий за одиницю часу, або кількістью часу, витраченого на виготовлення одиниці продукції.

Виготовлення продукції у вартосному виміру на одного середньосписочного робітника, як показних виробничості праці, складається з виготовлення продукції, викликане підвищенням технічного рівня виробництва в наслідок зменшення витрат робочого часу на виготовлення одиниці продукції і визначається факторами , які змінюють об`єм продукції у вартосноиу виміру і нічого загального не мають з виробничістью праці, тобто факторами оціночного характеру.

Будь-який об`ємний показник, прийнятий для вираховування виготовленя продукції на одного середньосписочного робітника, оцінюючий у вартості виміру, обов`язково підлягає впливу змін таких факторів, як структурний зсув у асортименті випускаючої продукції, невиробничі витрати робочого часу, зміна факторів технічного прогресу, вирішуючий вплив яких впливає на рівень виготовлення через виробничість праці.

У процесі аналізу виробничості праці необхідно встановити:

- ступінь виконання завдань з росту виробничості праці;

- складність завдання з росту виробничості праці і визначити прирост продукції за рахунок цього фактору;

- фактори, які впливають на зміну показників виробничості праці і мероприємства по їх використовуванню.

Багаточисельні взаємнозалежні фактори підвищеня показників виробничості праці можна умовно об`єднати в наступні основні групи, які характерезують:

1) удосконалення техніки і технологій. У цю групу факторів входять усе, що визначається сучасним науково-технічним прогресом;

2) покращення організації виробництва, раціональне розміщення виробничих сил, спеціалізацію підприємства і отраслів промисловості, найбільш повне використовування маючого обладнання, ритмічність виробництва і ін.

3) Удосконаленя організації праці, тоб-то покращення використовування живої праці (підвищення кваліфікації кадрів, культурно-технічного рівня працюючих, закріплення трудової дисципліни і удосконалення системи заробітної плати, нормування праці і матеріального зоцікавлення усіх робітників; забезпечення середньої інтенсивності праці).

Для визначення рівня напрацювання продукції на одного працюючого складена таблиця №17.

 

Таблиця 17. – Напрацювання на одного працюючого.

 

ПОКАЗНИК         ПЛАН ФАКТ ВІДХИЛЕННЯ ВІД ПЛАНУ
                 
              АБСОЛЮТН. % ДО ПЛАНУ
                 
ВИПУСК ПЛАНОВОЇ ПРОДУКЦІЇ У ВАРТІСНОМУ ВИРАЖЕНІ, ТИС.ГРН. 0,98
                 

Читайте також:

  1. А. Розрахунки з використанням дистанційного банкінгу.
  2. Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі
  3. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
  4. Амортизація як джерело фінансових ресурсів підприємств
  5. Аналіз використання капіталу.
  6. Аналіз використання матеріальних ресурсів
  7. Аналіз використання матеріальних ресурсів.
  8. Аналіз використання обладнання.
  9. Аналіз використання прибутку та резервів його зростання
  10. Аналіз використання робочого часу на підприємстві
  11. Аналіз використання фонду робочого часу.
  12. Аналіз ефективності використання каналів розподілу




Переглядів: 1244

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
МЕГАЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ | Методична розробка лекції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.038 сек.