Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Питання 1. Поняття, структура та функції моральної культури юриста

Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (Глава 13 КПК).

Поряд із загальними правилами застосування ЗЗКП, зазначеними в ст. 132 КПК, законодавчо передбачені додаткові вимоги до порядку тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом.

1. Застосовується тільки до підозрюваного (ст. 42, 276 КПК – особа, яка повідомлена про підозру: затримання, обрання запобіжного заходу, наявність достатніх доказів для підозри).

2. Вирішенню зазначеного питання може передувати тимчасове вилучення документів, які посвідчують користування таким правом.

3. Під час досудового розслідування застосовується на строк не більше двох місяців. Продовження на д/с відбувається у відповідності до ст.153 КПК. В суді – відповідно до вимог ст. 333 КПК.

Процедура (два варіанти):

1. Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом без тимчасового вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом:

а) клопотання прокурора або слідчого за погодженням з прокурором, яке складається згідно вимог ч. 2 ст. 150 КПК.

б) розгляд клопотання (ст. 151 КПК)

Клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом розглядається слідчим суддею не пізніше трьох днів з дня його надходження до суду за участю прокурора та/або слідчого, підозрюваного, його захисника.

в) вирішення питання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ст. 152 КПК)

Слідчий суддя зобов'язаний врахувати такі обставини:

1) правову підставу для тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом;

2) достатність доказів, які вказують на вчинення особою кримінального правопорушення;

3) наслідки тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом для інших осіб.

Рішення у вигляді ухвали: а) задовольняє клопотання; б) відмовляє в задоволенні клопотання якщо слідчий, прокурор не доведе наявність достатніх підстав вважати, що такий захід необхідний для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню, забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

г) звернення ухвали до виконання

Копія ухвали надсилається особі, яка звернулася з відповідним клопотанням, підозрюваному, іншим заінтересованим особам не пізніше дня, наступного за днем її постановлення, та підлягає негайному виконанню в порядку, передбаченому для виконання судових рішень.

2. Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом із попереднім тимчасовим вилученням документів, які посвідчують користування спеціальним правом (особливості у порівнянні «без попереднього вилучення»):

Тимчасово можуть бути вилучені документи, які посвідчують користування спеціальним правом:

Право керування транспортнім засобом (постанова КМУ від 8 травня 1993 р. № 340 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчення водія та допуску громадян до керування транспортними засобами»

п. 2 «Особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія відповідної категорії (далі - посвідчення водія), строк дії якого становить 50 років».

Право полювання (ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» від 22 лютого 2000 р.).

- Ст. 12 «Право на полювання в межах визначених для цього мисливських угідь мають громадяни України, які досягли 18-річного віку, іноземці, які одержали в установленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин та інші документи, що засвідчують право на полювання.

-ст. 14 «Документами на право полювання (для громадян України) є: а) посвідчення мисливця; б) щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита; в) дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка, дозвіл на діагностичний та селекційний відстріл тощо); г) відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю у разі її використання; д) паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів у разі їх використання під час полювання.

Зазначені документи мисливець зобов'язаний мати під час здійснення полювання, транспортування або перенесення продукції полювання і пред'являти їх на вимогу осіб, уповноважених здійснювати контроль у галузі мисливського господарства та полювання. Посвідчення мисливця та щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання, родоводи і паспорти на собак мисливських порід, які можуть використовуватися в полюванні, паспорти на інших ловчих звірів і птахів видаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань мисливського господарства та полювання або його територіальними органами (управління охорони навколишнього природного середовища).

c. Право на здійснення підприємницької діяльності (фізична особа набуває права на зайняття підприємницькою діяльністю з моменту її державної реєстрації, яка здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Окремими видами діяльності, передбаченими ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», фізична особа – підприємець може займатися лише на підставі ліцензії. Індивідуальні підприємці мають право здійснювати торгівельну діяльність, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг лише з попереднім отриманням торгового патенту у порядку, передбаченому Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності». Фізичні особи – підприємці вправі надавати фінансові послуги, перелік яких містить ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у випадках, якщо це прямо передбачено законом).

Підстава вилучення лише за наявності встановлених КПК підстав, зокрема: а) лише у затриманої в порядку ст. 208 КПК особи (затримання уповноваженою особою без ухвали слідчого судді); б) для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого; припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню; забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (ч. 1 ст. 148 КПК).

a) Звернення до слідчого судді з клопотанням, яке складається згідно вимог ч. 2 ст. 150 КПК, не пізніше двох днів з моменту тимчасового вилучення документів. Одночасно з доставлянням затриманої особи слідчому судді, судді передаються тимчасово вилучені документи, які посвідчують користування спеціальним правом.

Факт передання тимчасово вилучених документів, які посвідчують користування спеціальним правом, засвідчується протоколом, складеним в порядку, передбаченому КПК.

Пропуск зазначеного строку тягне за собою необхідність повернення тимчасово вилучених документів.

б) розгляд клопотання (ст. 151 КПК), при чому лише за участю підозрюваного, його захисника

Відсторонення від посади (Глава 14)

Поряд із загальними правилами застосування ЗЗКП, зазначеними в ст. 132 КПК, законодавчо передбачені додаткові вимоги до підстав та порядку відсторонення від посади:

1. може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину, і незалежно від тяжкості злочину - щодо особи, яка є службовою особою правоохоронного органу.

2. Наявність підстав вважати, що перебування на посаді підозрюваного, обвинуваченого сприяло вчиненню кримінального правопорушення; або що підозрюваний, обвинувачений, перебуваючи на посаді, знищить чи підробить речі і документи, які мають суттєве значення для досудового розслідування, незаконними засобами впливатиме на свідків та інших учасників кримінального провадження або протиправно перешкоджатиме кримінальному провадженню іншим чином;

3. Під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців. Строк відсторонення від посади може бути продовжено відповідно до вимог статті 158 цього Кодексу.

4. Клопотання розглядається не пізніше трьох днів з дня його надходження до суду за участю слідчого та/або прокурора та підозрюваного чи обвинуваченого, його захисника.

Розповісти:

1. Процедура аналогічна процедурі застосування інших ЗЗКП (ст.155-157 КПК)

2. При вирішенні питання про відсторонення від посади слідчий суддя, суд зобов'язаний врахувати такі обставини: а) правову підставу для відсторонення від посади; б) достатність доказів, які вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; в) наслідки відсторонення від посади для інших осіб.

3. За наслідками розгляду клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає: 1) мотиви застосування або відмови у задоволенні клопотання про відсторонення від посади; 2) перелік документів, які посвідчують обіймання особою посади та які підлягають поверненню особі або вилученню на час відсторонення від посади; 3) строк відсторонення від посади, який не може становити більше двох місяців;4) порядок виконання ухвали - підлягає негайному виконанню в порядку, передбаченому для виконання судових рішень.

4. Продовження строку відсторонення від посади та його скасування. Прокурор повинен довести, що: а) обставини, які стали підставою для відсторонення від посади, продовжують існувати; б)сторона обвинувачення не мала можливості забезпечити досягнення цілей, заради яких було здійснено відсторонення від посади, іншими способами протягом дії попередньої ухвали.

Відсторонення від посади може бути скасовано ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого, якого було відсторонено від посади, якщо в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба. Розгляд клопотання про скасування відсторонення від посади здійснюється за правилами розгляду клопотання про застосування цього заходу.

Тимчасовий доступ до речей і документів (Глава 15 КПК)

Тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх (здійснити їх виїмку).

Може бути: а) добровільним; б) застосовуватися за рішенням слідчого судді

Процедура аналогічна застосуванню інших ЗЗКП.

Треба врахувати, що:

а) існують речі і документами, до яких заборонено доступ (ст. 161 КПК):

а) листування або інші форми обміну інформацією між захисником та його клієнтом або будь-якою особою, яка представляє його клієнта, у зв'язку з наданням правової допомоги; б) об'єкти, які додані до такого листування або інших форм обміну інформацією.

б) обов’язок мотивування можливість використання як доказів відомостей, що містяться в речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів, у випадку подання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю. До охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать (ст. 162 КПК): а) інформація, що знаходиться у володінні засобу масової інформації або журналіста і надана їм за умови нерозголошення авторства або джерела інформації; б) відомості, які можуть становити лікарську таємницю; в) відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій; г) конфіденційна інформація, в тому числі така, що містить комерційну таємницю; д) відомості, які можуть становити банківську таємницю; є) особисте листування особи та інші записи особистого характеру; ж) інформація, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо; з) персональні дані особи, що знаходяться у її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних; і) державна таємниця.

в) обов’язковий судовий виклик особи, у якій знаходяться речі

Якщо сторона кримінального провадження, яка звернулася з клопотанням, доведе наявність достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, клопотання може бути розглянуто слідчим суддею, судом без виклику особи, у володінні якої вони знаходяться.

г) ухвала суду повинна бути виконана добровільно (ст. 165 КПК).У разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів.

У разі якщо дозвіл на проведення обшуку надано за клопотанням сторони захисту, слідчий суддя, суд доручає забезпечення його проведення слідчому, прокурору або органу внутрішніх справ за місцем проведення цих дій. Проведення обшуку здійснюється за участю особи, за клопотанням якої надано дозвіл на його проведення, згідно з положеннями цього Кодексу.

Тимчасове вилучення майна (Глава 16 КПК)

Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Правила тимчасового вилучення:

1.Матеріальні об’єкти (речі, документи, гроші, якщо вони мають ознаки визначені в ч. 2 ст. 167 КПК

а) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

2. Тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому статтями 207, 208 КПК. Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Обов’язкове складання протоколу

3. Одночасно з доставлянням затриманої особи до слідчого судді передається тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом.

Арешт майна (Глава 17)

Арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому КПК порядку.

Розповісти: майно в розумінні ЦК України.

Форми арешту:

- заборона відчуження майна;

- заборона розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його;

Умови:

1. Тільки на майно підозрюваного, що є його власністю.

2. Лише у випадках, коли незастосування арешту може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

3. Майно відповідає критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК, або для забезпечення цивільного позову.

4. Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

5. Ініціатори – прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову – цивільний позивач.

Клопотання повинно містити:

1) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна;

2) перелік і види майна, що належить арештувати;

3) документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

3. У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, іншої особи для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено:

1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

Процедура аналогічна застосуванню інших ЗЗКП (ст.171-175 КПК). Разом з тим треба врахувати, що:

1. Якщо майно тимчасове вилучене, то обов’язково запрошуються цивільний позивач, якщо клопотання подано ним, підозрюваний, обвинувачений, інший власник майна, і за наявності - також захисник, законного представник. Якщо ні – можливо без повідомлення зазначених осіб.

2. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати обставини, зазначені в ч. 2 ст. 173 КПК.

1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

3. . Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати найменш обтяжливу форму арешту.

4. Ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором

Скасування арешту майна (ст. 174 КПК)

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.

Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна.

Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Запобіжні заходи.

Запобіжні заходи – це передбачені КПК заходи забезпечення кримінального провадження, що застосовуються у встановленому законом порядку при наявності визначених в законі підстав та умов уповноваженими на те службовими особами до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого з метою забезпечення виконання покладених на них процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (п. 1-5 визначимо окремим поняттям – «перешкодити кримінальному провадженню або вчинити чи продовжити інше кримінальне правопорушення»).

Розповісти про

- Запобіжними заходами є:

1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою; 6) тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи (Ст. 176 КПК); передання неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого під нагляд (ст. 493 КПК); передання особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом (п. 1 ч. 1 ст. 508 КПК); поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку(п. 2 ч. 1 ст. 508 КПК).

- найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою;

- будуть розглянуті лише загальні запобіжні заходи. Заходи, що застосовуються до неповнолітніх та осіб ПЗМХ будуть розглянуті пізніше.

- застосування запобіжного заходу щодо засудженого.

- Службові особи, які уповноважені застосовувати запобіжні заходи.

- під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора;

- під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Підставами застосування запобіжного заходу є наявність у сукупності двох складових:

а) обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення. Критерій «обґрунтована підозра» з урахуванням рішень ЄСПЛ можна трактувати таким чином, що стороння особа, розглядаючи матеріали провадження, повинна дійти переконливого висновку, що дійсно особа, про яку йде мова, могла вчинити правопорушення. До того ж це підтверджується встановленими обставинами справи (доказами) (в рішеннях ЄСПЛ – «розумна підозра». Достатньо непрямих доказів, масив доказів може бути неповний, оскільки особа не притягується до кримінальної відповідальності.

б) наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, спрямовані на «перешкоджання кримінальному провадженню або вчинити чи продовжити інше кримінальне правопорушення». Ризики – певна(значна) вірогідність, яка дозволяє слідчому, прокурору, слідчому судді, судді стверджувати, що особа може здійснити дії, спрямовані на «перешкоджання кримінальному провадженню або вчинити чи продовжити інше кримінальне правопорушення».

Правила застосування запобіжного заходу

1. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав.

2. Кожний із вказаних запобіжних заходів застосовується окремо, одночасно вони обиратися не можуть.

3. Повинно бути доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти спробам перешкодити кримінальному провадженню або вчиненню чи продовженню іншому кримінальному правопорушенню.

Слідчий, прокурор доводять це, суддя, слідчий суддя приймають рішення.

4. Обов’язково враховуються обставини, зазначені в ст. 178 КПК

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Розповісти про:

слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, зазначені в ст. 178 КПК.

5. Можливість покладення на підозрюваного, обвинуваченого поряд із застосуванням запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, певних обов’язків, визначених в ч. 5 ст. 194 КПК («запобіжні обов’язки»).

Зокрема, 1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;

5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;

6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;

7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;

8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;

9) носити електронний засіб контролю (ч. 5 ст. 194 КПК).

Застосування електронних засобів контролю полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Такий пристрій має бути захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби особи здійснити такі дії.

2. Електронні засоби контролю можуть застосовуватися:

1) слідчим на підставі ухвали слідчого судді, суду про обрання стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, якою на останнього покладено відповідний обов'язок;

2) працівниками органу внутрішніх справ на підставі ухвали слідчого судді, суду, якою щодо підозрюваного, обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

3. Електронні засоби контролю застосовуються в порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ України.

4. Не допускається застосування електронних засобів контролю, які суттєво порушують нормальний уклад життя особи, спричиняють значні незручності у їх носінні або можуть становити небезпеку для життя та здоров'я особи, яка їх використовує.

5. Слідчий, працівник органу внутрішніх справ перед застосуванням електронного засобу контролю зобов'язаний під розпис роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому правила користування пристроєм, техніку безпеки поводження з ним та наслідки його зняття або неправомірного втручання в його роботу з метою ухилення від контролю.

6. Відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а рівно намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов'язків, покладених судом на підозрюваного, обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі або у вигляді домашнього арешту (ст. 195 КПК).

Умови, за яких може бути покладені певні обов’язки:

а) застосовуються у разі, коли не ставиться питання про тримання особи під вартою;

б) застосовуються у разі наявності підстав до застосування запобіжних заходів поряд з ними;

в) необхідність покладення обов’язків повинна бути доведена прокурором в клопотанні,

г) на підозрюваного обвинуваченого може бути покладено один або кілька обов’язків;

д) обов’язки можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців.

6. До підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні злочину, за який передбачено основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано запобіжний захід лише у вигляді застави або тримання під вартою у випадках та в порядку, передбачених цією главою (ч. 7 ст. 194 КПК).

7. Ухвала слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення (ст. 205 КПК).

8. Спеціальні умови для окремих запобіжних заходів.

Наприклад, домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі (ч. 2 ст. 183 КПК).

Характеристика окремих запобіжних заходів

1. Особисте зобов’язання (ст. 179 КПК) - полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом запобіжні обов'язки (передбачені ст. 194 КПК).

Розповісти про:

- підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов'язки та роз'яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати;

- контроль за виконанням особистого зобов'язання здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор.

2. Особиста порука (ст. 180 КПК) - полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього запобіжних обов'язків і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Розповісти про:

- кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру(ч. 2 ст. 180 КПК)

- поручителю роз'яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права. Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для вирішення питання про заміну йому запобіжного заходу на інший.

- у разі невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань на нього накладається грошове стягнення в залежності від тяжкості правопорушення: а) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м'яке покарання, - від двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати; б) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, - від п'яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати; в) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати; г) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п'ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати (ч. 5 ст. 180 КПК).

- контроль за виконанням зобов'язань про особисту поруку здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор.

3. Домашній арешт (ст. 181 КПК) - полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому, залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Додаткові умови застосування запобіжного заходу:

а) може бути застосований лише за вчинення злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі,

б) строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців

У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу

в) сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців.

Розповісти про:

- ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого.

- орган внутрішніх справ повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження. Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю (ч. 4, 5 ст. 181 КПК).

4. Застава (ст. 182 КПК) полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків.

Правила застосування запобіжного заходу

1. Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).

Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб'єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності.

2. Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.

Розмір застави визначається у таких межах: 1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;

2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів мінімальної заробітної плати; 3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів мінімальної заробітної плати.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів мінімальної заробітної плати відповідно.

4.Тримання під вартою

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу (ч. 1 ст. 183 КПК)

Правила застосування запобіжного заходу

Застосовується за наявності підстав та умов, притаманних всім запобіжним заходам з урахуванням наступних умов:

1. Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК (ч. 3 ст. 183 КПК), а також зазначити, які запобіжні обов'язки будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтувати обраний розмір застави, а також можливість її застосування. Виключення з цього правила визначені в ч.4 ст. 184 КПК.

Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини застосування запобіжних заходів має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею (ч. 4 ст. 183 КПК).

- підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ч. 7 ст. 182 КПК).

2. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований лише:

а) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав застосування запобіжного заходу буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;

б) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав застосування запобіжного заходу буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

в) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав застосування запобіжного заходу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

г) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років;

д) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;

є) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом IX КПК або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Строки тримання під вартою (ст. 197 КПК)

Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів (ч. 1 ст. 197 КПК). Після спливу цього строку необхідно перевірити законність та доцільність подальшого тримання особи під вартою.

Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати:

1) шести місяців - у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості;

2) дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування, визначеному в ст.219 КПК (ч.3 ст. 197 КПК).

Досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати: 2) шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості; 3) дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час судового розгляду необмежений

(ч. 1 ст. 318 КПК судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку).

Разом з тим суд незалежно від наявності клопотань зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий(ч. 3 ст. 331 КПК).

Запобіжний захід у вигляді взяття під варту в практиці Європейського суду з прав людини - ЄСПЛ (критерії обґрунтованості застосування).

Застосовується 4-ох рівневий тест:

1. Встановлюється, з якою метою застосовується запобіжний захід. Мета, з точки зору ЄСПЛ повинна бути одна, - віддати обвинуваченого до суду, тобто в момент затримання правоохоронні органи повинні мати намір віддати особу до суду, що не виключає можливості її подальшого звільнення, якщо відпадуть підстави для підозри.

Приклад, справа Гусинського, який для того, щоб його відпустили підписав угоду з Міністром у справах ЗМІ Лєсіним, що в обмін на свободу він відмовиться від прав на канал НТВ на користь Газпрому. Ці документи фігурували у справі і ЄСПЛ зробив висновок, що взяття під варту у цьому випадку переслідувало інші цілі.

2. При затриманні влада повинна керуватися «розумною підозрою» у вчиненні даною особою злочину – тобто, стороння особа, розглядаючи матеріали справи, повинна дійти висновку, що дійсно особа, про яку йде мова, могла вчинити правопорушення. Достатньо непрямих доказів, масив доказів може бути неповний, оскільки особа не притягується до кримінальної відповідальності.

Тобто є неправильною думка суддів, які вважають, що вони не повинні розглядати докази при обранні запобіжного заходу. Суд повинен розглянути усі докази, що є в справі, та вирішити чи достатньо їх для «розумної підозри» проти особи, щодо якої вирішується питання про взяття під варту.

3. Оцінка обґрунтованості позбавлення волі та його тривалості. Підстави - такі як в КПК України +звільнення затриманого може призвести до масових заворушень.

Приклад, справа Платона Лєбєдева. Керівник багатьох компаній, працівники яких фігурували у справі як свідки, а тому на них може бути здійснений тиск. Мав декілька закордонних паспортів. Мав рахунки та нерухомість за кордоном.

Випадки, коли у справі фігурує декілька осіб, а при виборі запобіжного заходу не диференціюють їх особистості, тобто не враховують обставини, визначені в ст.150 КПК.

Не розглядається можливість застосування іншого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу.

При затриманні ЄСПЛ декларує: попередній період тримання під вартою може бути обґрунтований «розумною підозрою» та ні чим іншим; через деякий час необхідно висувати додаткові аргументи для того, щоб продовжити строк тримання під вартою, тобто тримання під вартою необхідно розглядати в динаміці.

Наприклад, ЄСПЛ - якщо є підстави вважати, що особа буде впливати на свідків, то після їх допиту така обставини відпадає; якщо є підстави вважати, що буде мати місце домовленість між обвинуваченими,то після проведення очних ставок між ними відпадає необхідність тримання їх під вартою; якщо справу з ВСУ повернули на додаткове розслідування чи судовий розгляд, то вже проведене судове слідство, а тому немає необхідності тримати особу під вартою

Презумпції (рецидивіст, організоване злочинне угруповання, тяжкість злочину) та факт (білет на літак в кармані). В окремих випадках ЄСПЛ визнає презумпції при застосуванні тримання під вартою, в окремих випадках вимагає фактів. Справа Рохліна про вбивства мужа (тяжкість, доведеність).

ЄСПЛ майже не бере до уваги обставини, пов’язані зі станом здоров’я особи, щодо якої вирішується питання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, оскільки суди довіряють лікарям місць тримання обвинувачених про належний догляд. Лише у явних випадках (тяжка хвороба, немічність) суд реагує. Були спроби заявників звернути у вагу на застарілість обладнання тощо.

У будь якому випадку ЄСПЛ орієнтується на рішення внутрішніх судів при застосування тримання під вартою.

4. Оцінка як велося слідство та судовий розгляд, чи не було необґрунтованих затримок. Аналізується складність справи, кількість свідків, поведінка влади (заміна суддів, слідчих), необхідність перекладу документів.

ЄСПЛ вважає, що 6-місячний термін на оскарження заявником правомірності застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту починається з моменту винесення рішення касаційним судом. Практика суду - 6 місяців з дати винесення вироку, оскільки вважає що мова йде вже про покарання. Виникають складнощі, коли ВСУ скасовує рішення попередніх інстанцій. Тому часто пропускається строк подачі скарги до ЄСПЛ.

Розповісти про:

- якщо строки закінчується, а підстав для звільнення особи з під варти немає - У кожному випадку, коли розслідування справи у повному обсязі у вказані строки закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. У цьому випадку справа в частині не розслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності з додержанням вимог ст.26 КПК виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку;

- строк тримання під вартою під час судового розгляду справи не визначений.

- якщо місце знаходження особи невідомо, або не має можливості обрати щодо неї запобіжний захід у вигляді взяття під варту, суддя може лише прийняти рішення про затримання цієї особи.

- обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту віднесено виключно до компетенції місцевих судів; розповісти, що може апеляційний суд (змінити постанову суду першої інстанції й обрати інший запобіжний захід);

Загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини (ст. 206 КПК)

1. Кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

2. Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.

3. Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.

4. Якщо до доставлення такої особи до слідчого судді прокурор, слідчий звернеться з клопотанням про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя зобов'язаний забезпечити проведення у найкоротший строк розгляду цього клопотання.

5. Незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов'язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе:

1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду;

2) неперевищення граничного строку тримання під вартою;

3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду.

6. Якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та:

1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи;

2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи;

3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

7. Слідчий суддя зобов'язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі.

8. Слідчий суддя має право не вживати дій, зазначених у частині шостій цієї статті, якщо прокурор доведе, що ці дії вже здійснені або здійснюються.

9. Слідчий суддя зобов'язаний вжити необхідних заходів для забезпечення особи, яка позбавлена свободи, захисником і відкласти будь-який розгляд, у якому бере участь така особа, на необхідний для забезпечення особи захисником час, якщо вона бажає залучити захисника або якщо слідчий суддя вирішить, що обставини, встановлені під час кримінального провадження, вимагають участі захисника.

Затримання як тимчасовий запобіжний захід.

Види затримання:

1. затримання особою, якій законом надано право здійснювати затримання (уповноваженою особою) та іншими суб’єктами;

2. затримання без ухвали слідчого судді, суду та затримання за попередньо винесеною ухвалою; За загальним правилом затримання відбувається за ухвалою слідчого судді, судді за виключенням наступних випадків: 1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення; 2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні (ч. 1, 2 ст. 207 КПК).

3. затримання з метою приводу для вирішення питання про застосування запобіжного заходу та затримання на місці вчинення кримінального правопорушення або безпосередньо після його вчинення;

4. Загальний порядок затримання та порядок затримання окремої категорії осіб (гл. 37 КПК);

5. Первинне та повторне затримання (ч. 4 ст. 190 КПК).

Слідчий суддя, суд за клопотанням прокурора має право вирішити питання про повторне затримання з метою приводу однієї і тієї ж особи по тому самому кримінальному провадженню після винесення слідчим суддею, судом ухвали про відмову у задоволенні такого клопотання лише при виникненні нових обставин, які підтверджують необхідність тримання особи під вартою.

- не уповноважена на затримання законом особа зобов'язаний негайно доставити правопорушника до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (ч. 3 ст. 207 КПК).

Стосовно уповноваженої службової особи ст. 208 конкретизує підстави та умови такого затримання.

Підстави:

1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

Умови - за загальним правилом особа може бути затримана за злочин, який передбачає покарання у вигляді позбавлення волі. Виключення - може затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виключно у випадку, якщо підозрюваний не виконав обов'язки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує (ч. 2 ст. 208 КПК).

Особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою (Ст. 209 КПК) – момент затримання.

Процедурні моменти:

1. Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права (ч. 4 ст. 208 КПК).

Уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених для проведення обшуку (поняті, роз’яснення прав, участь захисника тощо) (ч. 3 ст. 208 КПК).

2. Уповноважена службова особа зобов'язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлення затриманого та інші відомості, передбачені законодавством. Про кожне затримання уповноважена службова особа одразу повідомляє за допомогою технічних засобів відповідальних осіб в підрозділі органу досудового розслідування. (ч. 1, 2 ст. 210 КПК).

У підрозділі органу досудового розслідування мають бути призначені одна або декілька службових осіб, відповідальних за перебування затриманих. Відповідальними за перебування затриманих не можуть бути слідчі. Службова особа, відповідальна за перебування затриманих, зобов'язана:

1) негайно зареєструвати затриманого;

2) роз'яснити затриманому підстави його затримання, права і обов'язки;

3) звільнити затриманого негайно після зникнення підстави для затримання або спливу строку для затримання, передбаченого статтею 211 цього Кодексу;

4) забезпечити належне поводження із затриманим та дотримання його прав, передбачених Конституцією України, цим Кодексом та іншими законами України;

5) забезпечити запис усіх дій, що проводяться із залученням затриманого, у тому числі час їх початку та закінчення, а також осіб, які проводили такі дії або були присутні при проведенні таких дій;

6) забезпечити невідкладне надання належної медичної допомоги та фіксацію медичним працівником будь-яких тілесних ушкоджень або погіршення стану здоров'я затриманого. До складу осіб, що надають затриманому медичну допомогу, за його бажанням може бути допущена конкретна особа, що має право на зайняття медичною діяльністю (ст. 212 КПК).

Службова особа, відповідальна за перебування затриманих, зобов'язана перевірити дотримання вимог цієї статті, а в разі нездійснення повідомлення про затримання - здійснити передбачені цією статтею дії самостійно (ч. 5 ст. 213 КПК). У разі наявності підстав для обґрунтованої підозри, що доставлення затриманої особи тривало довше, ніж це необхідно, слідчий зобов'язаний провести перевірку для вирішення питання про відповідальність винуватих у цьому осіб (ч. 3 ст. 210 КПК).

3. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених статтею 104 цього Кодексу, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов'язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурор (ч. 5 ст. 208 КПК).

4. Уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана надати затриманій особі можливість негайно повідомити про своє затримання та місце перебування близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи.

5. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню (ч. 2, 3 ст. 278 КПК).

Розповісти про:

Якщо уповноважена службова особа, що здійснила затримання, має підстави для обґрунтованої підозри, що при повідомленні про затримання ця особа може зашкодити досудовому розслідуванню, вона може здійснити таке повідомлення самостійно, проте без порушення вимоги щодо його негайності (ч. 1 ст. 213 КПК).

У разі затримання неповнолітньої особи уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це його батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування.

У разі затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це відповідний розвідувальний орган.

Уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. У разі неприбуття в установлений законодавством строк захисника, призначеного органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, уповноважена службова особа негайно повідомляє про це відповідний орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допо

6. Затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання (ч. 1, 2 ст. 211 КПК).

7. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися із клопотанням про застосування запобіжного заходу до особи, яку затримано без ухвали про дозвіл на затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а якщо це неможливо у строк, передбачений частиною другою статті 211 цього Кодексу, - до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа була затримана. До клопотання має бути доданий протокол затримання підозрюваного (ст. 192 КПК).

Моральна культура юриста – це рівень сприйняття культури суспільства та наслідок морального розвитку особистості та її свідомості (почуттів, емоцій, волі, уявлень, потреб, мотивів, ціннісних орієнтацій); сукупність стійких знань про моральні цінності, правила, норми, принципи та ідеали; міра моральної соціалізації і міра сформованості суспільно-значущих моральних якостей, навичок, умінь моральної поведінки та їх вияву в процесі здійснення правником професійних повноважень при виконанні службових обов’язків і особистій поведінці, відповідно до таких етичних категорій як добро, справедливість, обов’язок, відповідальність, честь, гідність, совість тощо

Іншими словами – це досягнутий особистістю юриста ступінь морального розвитку, який характеризується засвоєними і реалізованими в юридичній діяльності моральними цінностями. Під моральною культурою найчастіше розуміють моральну вихованість юриста, ступінь засвоєння ним моральних норм, приписів, вимог і їх реалізацію у своїх вчинках.

Моральна культура юриста, вважає С. Сливка (Юридична деонтологія с. 74), має функціонувати за принципом випередження суспільного розвитку (стану моральної культури), а не збігатися з моральною культурою суспільства, як зазначають Г. Дубов та А.Ополов (Етика сотрудников правоохранительных органов с.300).

Структура

моральної культури юриста

Форми: моральної свідомості:

-суспільна;

- індивідуальна

2 рівні:емоційно-почуттєвий рівень; раціонально-теоретичний рівень.

-моральна свідомість – на основі морального знання дозволяє усвідомити мету і засоби юридичної діяльності, обгрунтувати їх, а також проаналізувати наслідки вчинків.

Структурні складові моральної культури юриста:

-моральна поведінка та діяльність – це моральна сторона суспільної діяльності, що спричиняється моральним мотивам: бажанням підкорятися почуттю службового обов’язку, творити добро, досягати морального ідеалу. Характерна для юристів зі сформованими моральними якостями.

-моральні відносини – це сукупність залежностей і зв’язків, що виникають в юристів у відносинах із суспільством, колегами та клієнтами при здійсненні службових повноважень, ставленні самих до себе, до природи політики тощо.

-культура спілкування – це система

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ДОКАЗИ ТА ДОКАЗУВАННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.07 сек.