• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Характеристика осередків ураження при застосуванні зброї масового знищення.

До сучасних засобів ураження відноситься зброя масового знищення (ЗМЗ), до якої відносяться: ядерна, хімічна та бактеріологічна. Залежно від виду використання зброї виникає відповідний осередок ураження.

Первинні дії уражаючих факторів ЗМЗ можуть привести до виникнення вибухів, пожеж, затоплень місцевості та розповсюдження по ній сильнодіючих отруйних речовин. При цьому утворюються вторинні осередки ураження. Розглянемо дію уражаючих факторів зброї масового знищення.

2.1 Осередок ядерного ураження.Осередком ядерного ураження називається територія, в межах якої внаслідок дії ядерної зброї утворилися масові ураження людей, тварин, рослин або руйнування будівель та споруд.

Осередок ядерного ураження характеризується:

- кількістю уражених;

- розмірами площі ураження;

- зонами зараження з різними рівнями радіації;

- зонами пожеж, затоплень, руйнувань і пошкоджень будівель та споруд;

- частковим руйнуванням, пошкодженням або завалом захистних споруд.

Поразка людей та тварин із осередку може бути від ударної хвилі, світлового випромінювання, проникаючої радіації і радіоактивного забруднення, а також від дії вторинних факторів ураження. Ступінь руйнування елементів виробничого комплексу об'єкта визначається в основному дією ударної хвилі, світлового випромінювання, вторинних факторів ураження, а для деяких об'єктів також дією проникаючої радіації та електромагнітного імпульсу.

Ударна хвиля — це область різкого стискування середовища, яке у вигляді сферичного шару розповсюджується в усі сторони від місця вибуху з швидкістю, яка перевищує швидкість звуку. Хвиля утворюється за рахунок величезної енергії, яка виділяється у зоні реакції, де виключно висока температура, а тиск досягає мільярдів атмосфер.

Ударна хвиля може нанести незахищеним людям і тваринам значні травми, контузії або навіть може призвести до їх загибелі. Безпосередня поразка ударною хвилею виникає внаслідок дії надлишкового тиску та швидкісного напору повітря. Непряму поразку люди і тварини можуть отримати внаслідок ударів уламками зруйнованих будівель або уламків скла, каміння та інших предметів що летять із великою швидкістю.

Характер руйнування елементів об'єкта залежить від навантаження, яке створює ударна хвиля. Загальну оцінку руйнувань, викликаних ударною хвилею ядерного вибуху прийнято давати за ступенями важкості цих руйнувань. Як правило, розглядають чотири ступені — слабке, середнє, сильне та повне руйнування.

Світлове випромінювання — сукупність видимого світла та близьких до нього по спектру ультрафіолетових та інфрачервоних променів. Джерело світлового випромінювання - область вибуху, що світиться і яка складається з нагрітих до високої температури речовин ядерного боєприпасу, повітря та ґрунту. Температура цієї області протягом певного часу порівняно з температурою сонця (8000 — 10000 °С).

Розміри області, що світиться та її температура швидко змінюються за часом. Тривалість світлового випромінювання залежить від потужності і виду вибуху і може бути до десятків секунд. Уражаюча дія світлового випромінювання характеризується світловим імпульсом.

Світлове випромінювання при безпосередній дії викликає опіки відкритих частин тіла, тимчасове осліплення та опіки сітківки очей. Можливі вторинні опіки, які виникають від полум'я палаючих будівель, споруд, рослинності, палаючої або тліючої одежі. Незалежно від причини виникнення, опіки розділяють за важкістю травмування організму.

На об'єктах та у населених пунктах світлове випромінювання викликає пожежі, які класифікуються за трьома зонами: зона окремих пожеж, зона суцільних пожеж, зона горіння та тління у завалах.

Суцільні пожежі можуть розвиватися в вогневий шторм, який являє собою особливу форму пожежі. Він характеризується міцним потоком продуктів горіння та нагрітого повітря, що піднімається догори і створює умови для ураганного вітру, спрямованого з усіх сторін до центру палаючого району з швидкістю 50-60 км/год. та більше.

Проникаюча радіація — це один з уражаючих факторів ядерної зброї, який являє собою гама-випромінювання та потік нейтронів, що випромінюються в навколишнє середовище з зони ядерного вибуху. Крім гама-випромінювання і потоку нейтронів випромінюються ще альфа- та бета-частки, але оскільки вони мають невелику довжину вільного пробігу, їх дію на людей та інші предмети не враховують. Час дії проникаючої радіації не перевищує 10-5 сек. із моменту вибуху.

При дії проникаючої радіації у людей та тварин може виникати променева хвороба. Ступінь ураження залежить від експозиційної дози випромінювання, часу, за який ця доза отримана, площі опромінення тіла, загального стану організму.

Проникаюча радіація може викликати зміни у матеріалах та елементах радіотехнічної апаратури та оптиці. В космосі такі зміни можуть спостерігатися на відстанях десятків та сотень кілометрів.

Електромагнітний Імпульс (ЕМІ) — це магнітні поля, які виникають при взаємодії альфа-випромінювання з атомами і молекулами навколишнього середовища та передають останнім імпульси енергії. .

Електромагнітний імпульс безпосередньо на людину не діє. Приймачами ЕМІ є тіла які проводять електричний струм: повітряні та підземні лінії зв'язку, електромережі, трубопроводи та інші металеві конструкції. В момент вибуху в них на долі секунди виникає електричний імпульс та з'являється різниця потенціалу відносно землі. Під дією цього потенціалу може утворюватися пробій ізоляції кабелів, пошкодження вхідних елементів апаратури, псування напівпровідникових приладів та інше. Великі електричні потенціали, які виникають на вхідних пристроях, можуть бути небезпечні і для обслуговуючого персоналу.

Радіоактивне зараження — це забруднення території продуктами ядерного вибуху. Воно виникає внаслідок випадання радіоактивних речовин (РВ) з хмари ядерного вибуху. Основне джерело радіоактивності при ядерних вибухах: продукти ділення речовин, які складають ядерне пальне (200 радіоактивих ізотопів, 36 хімічних елементів): наведена активність, яка виникає при дії проникаючої радіації на деякі хімічні елементи у складі ґрунту (натрій, кремній та інші); деяка частина ядерного пального що не бере участі в реакції ділення.

Радіоактивне зараження має ряд особливостей, які відрізняють його від інших уражаючих факторів ядерного вибуху.

До них відносяться: велика площа ураження — тисячі та десятки тисяч квадратних кілометрів; тривалість збереження уражаючої дії — дні, тижні, а іноді місяці; труднощі визначення радіоактивних речовин бо вони не мають кольору, запаху та інших зовнішніх признаків.

Уражаючою дією на людей, тварини і рослини продуктів ядерного вибуху на сліді раіоактивної хмари є:

— випромінювання, яке викликає загальне зовнішнє опромінення;

— частини, які викликають при зовнішній дії пораження шкіри, а потрапляючи в середину організму — ураження внутрішніх органів;

— частини, які викликають небезпеку, потрапляючи всередину організму.

Як і проникаюча радіація, загальне зовнішнє опромінення забрудненої території викликає у людей та тварин променеву хворобу. При зовнішній дії частин у людей найчастіше виникає виразка шкіри на руках, шиї, голові; у тварин — на спині та морді.

Внутрішнє ураження людей і тварин РР трапляється при потраплянні їх всередину разом з їжею і кормами. Радіоактивні речовини, які всмоктуються в організм розподіляються в ньому вкрай нерівномірно. Особливо багато їх концентрується в щитовидній залозі та печінці. В зв'язку з цим указані органи отримують опроміненні в дуже великих дозах, що призводить або до руйнування тканин, до розвитку пухлин або до серйозного порушення функцій.

Радіоактивний пил уражає ґрунт і рослини. Залежно від розмірів частинок на поверхні рослин може затримуватися від 8 до 25% радіоактивного пилу, що випав на землю. Можливе також часткове всмоктування радіоактивного пилу всередину рослин. Променеве ураження рослин проявляється в гальмуванні росту зниженні врожаю, якості плодів. При великих дозах опромінення можлива загибелі рослин.

2.2 Осередок хімічного зараження.Основою хімічної зброї є отруйні речовини (ОР), які являють собою отруйні сполуки, що використовуються для обладнання хімічних боєприпасів. Вони призначаються для поразки людей, тварин і можуть заражати повітря, харчі, корм, воду, місцевість і предмети, що розташовані на ній. Основні шляхи проникнення ОР: через органи дихання, шкірні покриви шлунково-кишковий тракт та через кров.

Критерії бойової ефективності ОР: токсичність, швидкість дії, стійкість Характер і ступінь ураження людей і тварин залежить від виду ОР і токсично дози. Внаслідок розповсюдження на місцевості ОР виникають зони хімічного зараження та осередки хімічного ураження.

Зона хімічного зараження — це територія, на яку вплинула безпосередня дія хімічної зброї (район використання) та територію, над якою розповсюдилась хмара забрудненого повітря з уражаючими концентраціями.

Осередок хімічного ураження — це територія, в межах якої внаслідок дії ОР сталося масове ураження людей, тварин, рослин. Залежно від масштабів використання хімічної зброї в зоні хімічного зараження може бути декілька осередків ураження. Хімічна зброя безпосереднього впливу на будинки, споруди та промислове обладнання не має, однак забруднює територію та заважає життєдіяльності людини.

Вражаюча дія отруйних речовин оцінюють по їхній концентрації, щільності зараження, стійкості, токсичності.

Концентрацією називається кількість ОР, що знаходиться в одиниці об'єму зараженого повітря.

Щільність зараження — це кількість ОР, що знаходиться на одиниці площі місцевості або іншої поверхні.

Стійкість — це здатність ОР зберігати свою вражаючу дію в повітрі або на місцевості протягом визначеного часу.

До стійких відносяться ОР, що зберігають вражаючі властивості від декількох годин до декількох діб (V-гази, зарин, зоман, азотистий іприт, люїзит, іприт).

Нестійкі ОР (синильна кислота, фосген, хлорциан) зберігають вражаючі властивості протягом декількох хвилин.

Здатність ОР спричиняти вражаючу дію на людей і тварин характеризується таким терміном, як токсичність. Токсичність ОР виявляється при його контакті з живим організмом, викликаючи визначений ефект поразки. Токсичність характеризується кількістю речовини, що викликає вражаючий ефект, і характером токсичної дії на організм. Токсична доза (токс-доза) ОР — кількість речовини (доза), що викликає визначений токсичний ефект при різних шляхах проникнення в організм: інгаляційному, кожно-резорбтивному і через рани.

По фізіологічному впливу на організм розрізняють ОР нервово-паралітичні, шкірно-наривні, загально отруйної дії, задушливі, психохімічні і подразнюючої дії..

До отруйних речовин нервово-паралітичної дії відносяться зарин, зоман, і V-гази. Це сильні і швидкодіючі отрути. Попадаючи в організм людини через органи дихання, шкірні покриви і шлунково-кишковий тракт, вони уражають нервову систему.

Зарин. Ознаки поразки з'являються негайно: звуження зіниць, виділення слини, утруднення дихання, блювота, утрата свідомості. Потім спостерігаються приступи сильних судом; у випадку важкої поразки може наступити параліч дихальних центрів і смерть. Таким постраждалим надавати допомогу потрібно особливо швидко й енергійно, безпосередньо в осередку ураження.

При появі перших ознак ураження на постраждалого треба негайно надягнути протигаз і одночасно дати таблетку з протиотрутою (антидот у таблетках). Якщо є спеціальний шприць-тюбик з антидотом, то за допомогою нього вводять протиотруту безпосередньо в осередку ураження або при виході з нього сам постраждалий або той хто надає першу допомогу.

Зоман. По характеру дії на організм людини він аналогічний зарину, але більш токсичен; викликає отруєння при всіх способах потрапляння в організм. Зоман, так само як і зарин, являє собою безбарвну рідину з ароматним камфорным запахом.

V-гази — безбарвна рідина без запаху. Токсичніше зарина в 100 разів. У якості засобів захисту використовуються протигаз і захисний одяг.

ОР шкірно-наривної дії це: іприт, азотистий іприт і люїзит. Основним представником цієї групи ОР є іприт. Хімічно чистий іприт — прозора рідина з дуже слабким запахом касторового масла; технічний іприт — темна рідина з запахом гірчиці або часнику. Продукти і фураж, заражені краплинно-рідким іпритом, до уживання негожі. Добре усмоктується в дерево, шкіряне взуття, тканини, гуму й інші пористі матеріали і вадко видаляється з них.

Іприт має багатобічну дію. У краплинно-рідкому виді і пароподібному стані уражає шкіру, очі; при вдиханні пар уражає дихальні шляхи і легені. При потраплянні в організм із їжею і водою діє на органи травлення.

Іприт відноситься до стійких ОР. Його стійкість влітку — від декількох годин до доби. Навесні і восени вона в декілька разів довше, ніж влітку, а зимою може досягати декількох тижнів і навіть місяців.

Вдихання парів протягом 1 години при концентрації 0,004 мг/л викликає поразку легень, при 0,007 мг/л — важке захворювання. Смертельна для людини інгаляційна токсодоза — приблизно 2 мг хв/л.

Першу медичну допомогу потрібно надавати негайно. Після зняття крапель з обличчя ураженого, на нього одягають протигаз. Краплі ОР які потрапили на шкіру, одяг, взуття обережно знімають тампоном із марлі, бинта, шматка тканини і т.п. Заражене місце обробляють рідиною з індивідуального протихімічного пакета або водою з милом. Чим раніше надана медична допомога, тим легше протікають наслідки поразки.

Очі можна промити чистою водою, слабким розчином борної кислоти, питної соди. При поразці очей, дихальних шляхів і при потраплянні ОР шкірно-наривної дії разом із їжею і водою в органи травлення постраждалих варто негайно доставити в лікарню.

Для захисту від іприту використовують сховища, протигази і захисний одяг.

До ОР загальноотруйної дії відносяться синильна кислота і хлорциан, фторорганічні сполуки.

Усі вони викликають загальне отруєння організму, вражаючи його життєво важливі системи. Типовим представником цієї групи є синильна кислота.

Синильна кислота (ціаністий водень, ціаністо-воднева кислота) — безбарвна прозора рідина. Вона має дурманний запах, що нагадує запах гіркого мигдалю. Краплі синильної кислоти на повітрі швидко випаровуються: улітку — протягом декількох хвилин, взимку — протягом 1 години.

У природі вона зустрічається в ядрах кісточок гіркого мигдалю, вишень, слив.

Через шкіру всмоктується як газоподібна, так і рідка синильна кислота. При тривалому перебуванні в атмосфері з високою концентрацією кислоти без засобів захисту шкіри з'являються ознаки отруєння. Розрізняють гостру і хронічну форми ураження синильною кислотою.

Опинившись в атмосфері, зараженої парами синильної кислоти, людина відчуває запах гіркого мигдалю, металевий смак в роті. У неї з'являються нудота і блювота, запаморочення і загальна слабкість. Відзначається почастішання подиху і пульсу, виникають болі в серці. Це початкова стадія ураження. Якщо надходження ОР в організм припиняється, ці явища швидко проходять. При впливі синильної кислоти, протягом довгого часу, наступає друга стадія поразки: слизові оболонки і шкіра набувають яскраво-рожевого забарвлення, зіниці різко розширюються, подих і пульс сповільнюються, підсилюються болі в серці, наростає задишка, можлива утрата свідомості.

Перша медична допомога ураженому повинна надаватися негайно. На нього треба надягнути протигаз, дати антидот (роздавити тонкий кінець ампули амілнитриту і у момент вдиху вкласти під лицьову частину протигаза) і евакуювати з зараженої зони. Якщо стан постраждалого залишається важким, то через 5 хвилин повторно дають антитод амілнитриту. При різкому погіршенні застосовують штучне дихання.

При шлункових отруєннях кислотою і її солями треба якомога швидше викликати блювоту і прийняти усередину однопроцентний розчин гіпосульфиту натрію.

Захист органів дихання від синильної кислоти забезпечують фільтруючі та ізолюючі протигази.

До отруйних речовин задушливої дії відносяться фосген і дифосген.

Фосген — безбарвний газ із неприємним запахом прілого сіна або гнилих яблук. Стійкість при -20°С складає біля 3 годин, влітку — не більш 30 хвилин.

При першому ж контакті з цією речовиною у людини рефлекторно частішає дихання. Ураження легкого ступеня характеризуються подразненням слизової оболонки очей і верхніх дихальних шляхів. При середньому ступені тяжкості виникають кашель і не різко виражена задишка, що поступово проходять. Якщо контакт з ОР не припинився, через 4-6 годин наступає важкий ступінь ураження: з'являється кашель із мокротою, подих стає поверхневим. Температура підвищується до 38-39°С. Обличчя стає синюшним, шкіра — землисто-сірого кольору, і незабаром наступає смерть.

Заходи першої допомоги при отруєнні фосгеном: надягнути на ураженого протигаз, винести його з небезпечної зони, забезпечити повний спокій, тепло. Розстебнути ворот, пояс і всі застібки, при можливості зняти верхній одяг, що може бути заражений парами фосгену. Дати гарячий напій, кисень. Штучне дихання робити не можна. Ураженого у зручному положенні доставити в лікарню.

ОР психохімічної дії. Це велика група ОР, що нараховує до 30 речовин. Найбільш поширений — В2 (Би-Зет). При контакті з цими ОР через кілька хвилин у людини з'являється почуття страху або ейфорії. Уражений перестає орієнтуватися в просторі і часі, у нього з'являються слухові і зорові галюцинації. Мова хворого позбавлена змісту. Такий стан може продовжуватися декілька годин. При впливі деяких інших ОР цієї групи психічні розлади не різко виражені, домінує порушення координації рухів. Вражаючийефект продовжується від декількох годин до доби, після чого наступає видужання.

ОР сльозоточивої і дратівної дії. Це велика група хімічних речовин, що викликають подразнення слизової оболонки очей і верхніх дихальних шляхів — хлорацетофенон, хлорпікрин, адамсит, С8 (Си-Эс) та ін. Ознаки ураження наступають при першому контакті з ними. З'являється печіння і різь в очах, сильне сльозотечіння, світлобоязнь. Дратівний ефект характеризується кашлем, слинотечею, болями за грудиною, нудотою. При більш важких поразках порушується координація рухів. Повне видужання наступає протягом 2-3 днів.

При поразці ОР дратівної та психохімічної дії необхідно заражені ділянки тіла обробити мильною водою, очі і носоглотку ретельно промити водою, а одяг витрусити і вичистити щіткою.

Тривалість уражаючої дії ОР тим менше, ніж сильніше вітер і висхідні потоки повітря. У лісах, парках, ярах, на вузьких вулицях ОР зберігаються довше, ніж на відкритій місцевості.

2.3 Осередок бактеріологічного зараження.Властивості бактеріологічної зброї визначаються низкою особливостей дії бактеріальних засобів на організм людини та тварин. До них відносяться: спроможність викликати масові інфекційні хвороби при попаданні у організм в маленькій кількості; спроможність більшості інфекційних хвороб швидко передаватися від хворого до здорового; велика тривалість дії (наприклад, спорові форми мікробів сибірської виразки зберігають уражаючі властивості декілька років); наявність скритого (інкубаційного) періоду (часу від моменту зараження до появи захворювання); спроможність забрудненого повітря проникати в різні негерметизовані приміщення, уражаючи людей і тварин; труднощі і тривалість визначення мікробів у зовнішньому середовищі, що потребує спеціальних методів лабораторних досліджень.

Внаслідок використання бактеріологічної зброї і розповсюдження на місцевості хвороботворних бактерій і токсинів можуть утворюватися зони бактеріологічного зараження та осередки бактеріологічного ураження.

Зона бактеріологічного зараження — це район місцевості або область повітряного простору, які заражені біологічними збудниками хвороби в небезпечних для населення межах. Зону зараження характеризують: види бактеріальних засобів, які використовуються для зараження, розміри, розташування стосовно ОГД, час утворення, ступінь небезпеки та її зміни в часі. Розміри зони зараження залежать від виду боєприпасів, способу використання бактеріальних засобів, метеорологічних умов.

Осередком бактеріологічного ураження називається територія, на якій внаслідок дії бактеріологічної зброї виникли масові ураження людей, тварин, рослин. Він характеризується видом використаних засобів, кількістю уражених, тривалістю збереження уражаючої дії збудником хвороби.

Для уникнення розповсюдження інфекційних хвороб, локалізації і ліквідації зон та осередків бактеріологічного ураження розпорядженням начальника ЦО області встановлюється карантин або обсервація.

Ураження людей і тварин можуть спричинятися збудниками різних інфекційних захворювань. Серед них найнебезпечнішими є такі захворювання, як чума, натуральна віспа, холера, сибірська язва. Можуть використовуватися і збудники туляремії, бутулізму тощо.

Чума — гостре заразне захворювання людини і деяких тварин. Збудник чуми — чумний мікроб (паличка). У природних умовах — це хвороба диких гризунів (ховрашки, тушканчики, пацюки й ін.), що поширюється серед тварин блохами. Напившись крові хворої тварини, вони стають заразними. Періодично виникаючи серед диких гризунів у визначених місцях, чума зберігається в цих первинних природних осередках. Перехід інфекції на пацюків і мишей, а також на домашніх тварин, вихід чуми з природного осередку і поширення за його межами небезпечно для людей.

Зараження людини відбувається через шкіру і слизові оболонки при контакті з хворими тваринами (при знятті шкурок і обробленню тушок) або при укусі зараженою блохою. Від людини до людини чума передається через повітря (при легеневій хворобі) і заражені речі хворого. Джерелом зараження можуть бути також трупи людей, які померли від чуми. Інкубаційний (схований) період — 2-6 доби. Захворювання супроводжується загальною різкою інтоксикацією, поразкою серцево-судинної і нервової систем. Розрізняють бубонну, шкірну, легеневу і септичну форми чуми. Виняткову небезпеку для навколишніх представляє людина, що хворіє її легеневою формою. Хворих госпіталізують у спеціальні медичні установи. Для лікування застосовують антибіотики, протичумну сироватку, чумний бактеріофаг і інше.

Холера — захворювання людини з групи особо небезпечних інфекцій. Її збудник — холерний вібріон, що має форму вигнутої рухливої палички. В зовнішньому середовищі малостійкий, але при сприятливих умовах може зберігатися живим у воді і на харчових продуктах до 1-2 місяців. Дезинфікуючі засоби, а також кип'ятіння швидко убивають збудника холери. Нею хворіє тільки людина. Хворий виділяє збудника хвороби в зовнішнє середовище з випорожненнями і блювотними масами, а іноді із сечею. Особливу небезпеку представляють хворі легкою формою холери. Вони не завжди можуть бути виявлені і ізольовані. Ознакою зараження є часті (до 20-30 разів у добу) рідкі випорожнення, блювота, слабкість, судоми, різке збезводнювання організму. Зараження людини відбувається тільки через рот при уживанні забрудненої холерними вібріонами води або харчових продуктів. У забрудненні харчових продуктів велику роль грають мухи, що переносять виділення холерних вібріонів хворого. Крім цього поширення холери можливо через брудні руки людей, що доглядають за хворими або вібріононосіями. Інкубаційний період при холері — 2-5 доби.

Сибірська виразка — гостре заразне захворювання тварин, що уражає і людину. Збудник — нерухома паличка, яка витримує кип'ятіння (100°С) протягом 5-10 хвилин, у землі зберігаються десятиліттями, у сушоному м'ясі - декілька тижнів, у солоному - декілька місяців.

Основним джерелом інфекції при сибірській виразці є хворі тварини (рогата худоба, коні, вівці, олені та ін.). випорожнення яких заражають верхні шари грунту і рослинність.

Зараження людини відбувається через поразку шкіри, при уживанні їжі (сирого, погано провареного м'яса хворої тварини) або при вдиханні запиленого повітря, що містить збудник. У залежності від шляху зараження сибірська виразка може протікати в шкірній, легеневій і м'язовій формах.

При шкірній формі через 2-3 дня (рідше через кілька годин або 6-7 днів) з'являється червона цятка, що переходить у пухирець, наповнений мутною або кров'яною рідиною. Пухирець незабаром лопається, створюючи чорний струп. Навколо нього утворяться нові пухирьці, збільшуючи розмір струпа, потім утвориться масивний набряк. Температура хворого підвищується до 40°С, з'являються головна біль, нудота, втрата апетиту, можливий сепсис, сибироязвений менінгіт та ін. На 5-6-й день температура падає, а виразка поступово рубцюється.

Легенева форма розвивається дуже швидко при високій температурі. Характерні кров'яниста мокрота, кашель, важка задишка. Часті плеврити.

При кишковій формі ознаки подібні з важким гострим отруєнням. Захворілих госпіталізувають. Перенесене захворювання дає стійкий імунітет.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
5. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
6. Автокореляційна характеристика системи
7. Алгоритм моделювання систем масового обслуговування
8. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання
9. Аналіз умов ураження людини електричним струмом.
10. Аплікація як вид образотворчої діяльності дошкільнят, його характеристика.
11. Архітектура СЕП та характеристика АРМ-1, АРМ-2, АРМ-3
12. Афіксальні морфеми. Загальна характеристика

Переглядів: 1670