• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Організація дозвілля за рубежем

ПЛАН

Нахождение корней линейной системы методом Зейделя

Таблица

i
	1,2000	0,0000	0,000
	1,2000	1,0600	0,9480
	0,9992	1,0054	0,9991
	0,9996	1,0001	1,0001
	1,000	1,000	1,000
	1,000	1,000	1,000

Точные значения корней: х₁ = 1; х₂ = 1; х₃ = 1.

1. Сутність діалектики. Об'єктивна і суб'єктивна діалектика

2. Закони діалектики

3. Категорії діалектики

4. Альтернативи діалектики

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ

Зв'язок, відношення, закон, закономірність, принцип, діалектика, поняття, категорія, кількість, якість, властивість, міра, еволюція, революція, стрибок, тотожність, відмінність, протилежність, протиріччя, єдність, боротьба, конфлікт, антагонізм, заперечення, прогрес, регрес, одиничне, особливе, загальне, сутність, явище, частина, ціле, елемент, структура, система, форма, зміст, причина, слідство, необхідність, випадок, можливість, дійсність, метафізика, «негативна» діалектика, догматизм, софістика, еклектика

Питання 1. Вперше поняття «діалектика» застосував Сократ, позначивши ним мистецтво вести ефективну дискусію, діалог, спрямований на взаємозацікавлене обговорення проблеми з метою досягнення істини. Платон розумів діалектику як діалог, як логічні операції розчленування і пов'язування понять, здійснювані за допомогою запитань і відповідей, що і приводять до істинного визначення понять, а також знання відносно сущого і істинного сущого, чого можливо досягти лише за допомогою зведення суперечних частин в ціле загальне. Арістотель же тлумачив діалектику не просто як абсолютне знання, що викладається засобами формальної силогістики (S є P), але і як знання того, що тільки ще можливе або ймовірне.

Класична німецька філософія розробляє на ідеалістичній основі цілісну концепцію діалектики як універсальної теорії і методу пізнання світу. У І. Канта діалектика постає як засіб викриття ілюзій людського розуму, який бажає досягти цілісного й абсолютного знання. За Кантом, знання спирається на почуттєвий досвід і обґрунтовується діяльністю розуму, що володіє здатністю до міркування, пізнання усього відносного, земного, скінченого, а вищі поняття розуму: Бог, світ, душа, свобода принципово не можуть бути обґрунтовані, з опорою на почуттєвий досвід. У розумі виявляється його необхідна суперечливість.

У Гегеля діалектика є уміння відшукувати протилежності в самій дійсності речей. Вона охоплює всю сферу дійсності, починаючи від чисто логічних категорій, переходячи далі до природи і духу, і закінчуючи категоріальною діалектикою історичного процесу.

У діалектичному ж матеріалізмі діалектика визначається як вчення, наука про загальні зв'язки, про найбільш загальні закони зміни і розвитку буття і мислення.

Як філософська теорія розвитку діалектика спирається на такі фундаментальні поняття як зв'язок, взаємодія, ставлення.

Зв'язок - це поняття, що відбиває взаємозумовленість існування явищ, розділених у просторі і в часу.

Існує безліч зв'язків, що класифікуються в залежності від ознак, які лежать в основі тієї або іншої класифікації. Скажімо, у залежності від рівня організації і форм руху матерії, виділяються зв'язки механічні, фізичні, хімічні, біологічні і соціальні або суспільні. Суспільні зв'язки, у свою чергу, можуть бути виробничі, класові, національні, сімейні, групові, особистісні й ін. Зв'язки можуть бути також об'єктивними і суб'єктивними, внутрішніми і зовнішніми, суттєвими і несуттєвими, простими і складними, необхідними і випадковими, причинними і наслідковими, постійними і тимчасовими, прямими й опосередкованими, повторюваними і неповторюваними і т.д. Зв'язки можуть бути також одиничними, загальними і всезагальними.

Взаємодія - це поняття, що відбивають процеси взаємовпливу різних об'єктів один на одного, зміна їхнього стану, взаємоперехід, а також породження одних об'єктів іншими. Взаємодія носить об'єктивний і універсальний характер. Це те перше, що виступає перед нами, коли ми розглядаємо рухому матерію.

У світі існують лише предмети, їхні властивості і відношення між ними. Кожний предмет має свої властивості, що є його відношеннями з іншими. Відношення - це поняття, що виражає одну з форм, момент взаємозв'язку всіх предметів і явищ. Предмети і явища мають властивість бути самі собою й іншими, у залежності від їхніх зв'язків із зовнішнім світом.

Істотний, стійкий, повторюваний, внутрішній, об'єктивний і необхідний зв'язок предметів і явищ позначається поняттям закон. Існують закони часткові, що виражають відношення між специфічними властивостями об'єктів або між процесами в рамках тієї або іншої форми руху (наприклад, закон періоду піврозпаду для радіоактивних речовин), закони спільні для великих сукупностей об'єктів (приміром, закони збереження маси, енергії, заряду, кількості руху у фізиці, закон природного добору в природі) і закони загальні, що виражають універсальні діалектичні відношення між всіма існуючими явищами, їхніми властивостями, тенденціями зміни матерії (такими є закони діалектики).

Слід розрізняти закони природи, що діють стихійно і закони суспільства, що проявляються через свідомі дії людей.

Форма конкретного прояву закону є закономірність. Пізнана закономірність, покладена в основу тієї або іншої діяльності, єпринцип.

Говорячи про діалектику як теорію розвитку, ми маємо справу з розумовою діяльністю, заснованою на двох основних принципах - принципі всезагального зв'язку і принципі розвитку.

Принцип всезагального зв'язку грунтується на розумінні того, що вся доступна нам реальність є сукупність предметів і явищ, що перебувають у найрізноманітніших відношеннях, зв'язках один з одним.

Принцип розвитку випливає з того, що матерії властиві абсолютний рух і відносний спокій. В силу цього вона не існує у виді застиглої одноманітної маси або суцільної безупинної течії. Вона розчленовується на відносно стійкі системи руху, окремі предмети і явища. Даний принцип потребує, щоб вивчення об'єкта здійснювалося в безупинному русі, зміні, розвитку. При цьому розвиток розуміється як рух від нижчого до вищого, від простого до складного.

Найбільш загальні закони зміни і розвитку буття і мислення існують об'єктивно, тобто незалежно від нашої свідомості (об'єктивна діалектика). Але існують і в якості пізнаних суб'єктом законів (суб'єктивна діалектика).

Питання 2. Діалектика спирається на три основних, універсальних закони: закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, закон єдності і боротьби протилежностей і закон заперечення заперечення.

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін відбиває ту важливу особливість об'єктивної реальності, відповідно до якої всі предмети, процеси і явища набувають визначеність лише у системі взаємодії, взаємозалежності, суперечливості своїх зовнішніх і внутрішніх властивостей, кількісних і якісних характеристик, що існують об'єктивно, незалежно від волі і бажань людей.

Для з'ясування сутності закону, його проявів і дії важливо розкрити такі категорії як властивість, якість, кількість, міра, стрибок.

Властивість як категорія означає одну зі сторін предмета, речі, явища відносно іншої.

Якість - категорія, що позначає сукупність основних властивостей елементів, зв'язків і відносин, які забезпечують у певний проміжок часу усталеність і існування даної системи, її тотожність самій собі і водночас відрізняючих її від інших систем.

Якість - внутрішня основа предмета, явища, тотожна буттю визначеність. Якщо предмет втрачає визначеність, то він втрачає і свою якість.

Кількість - філософська категорія для позначення переважно просторово-часових зв'язків і відношень, зміна яких у певних межах змінює окремі властивості і характеристики речі, предмета, явища, процесу не порушуючи їхньої якісної визначеності. Кількість відбиває такі параметри предмета, явища або процесу як число, величина, обсяг, вага, розміри, інтенсивність руху, температура й ін.

Єдність якісної і кількісної сторін речі, межа усталеності якості і змінюваності кількості в рамках даної якості позначається такою категорією як міра.

Дуже важливою категорією для розуміння закону взаємного переходу кількісних і якісних змін є стрибок. У діалектиці взаємозв'язку кількісних і якісних змін стрибок означає перехід від старої якості до нової.

Стрибки, тобто перерва поступовості, різкий перелом у розвитку, взаємний перехід кількісних і якісних змін, єдність зникнення однієї якості в накопиченій кількості і виникнення іншої якості в іншій кількості, різняться:

1. за часом

2. у залежності від глибини якісних перетворень, що відбуваються,

3. стрибки різкі («із вибухом») і поступові («без вибуху»), які не слід плутати з повільними стрибками.

Накопичення безупинних кількісних змін у межах даної якості позначається поняттям еволюція. У широкому смислі це поняття означає розвиток. Крутий перелом, перерва поступовості, стрибкоподібне знищення якості, обумовлене накопиченням безупинних кількісних змін позначається поняттям революція.

Цей закон розкриває характер розвитку, внутрішній механізм переходу до нової якості в будь якій сфері об'єктивної дійсності, відповідаючи на питання, як, яким чином відбувається розвиток, рух і зміна всього сущого.

Закон єдності і боротьби протилежностей відбиває таку фундаментальну особливість об'єктивної дійсності, яка полягає в тому, що всі її предмети, явища і процеси включають в себе суперечливі моменти, тенденції, сторони, що борються і взаємодіють між собою. Він розкриває внутрішньо властиве предметам і явищам джерело їх розвитку.

Для з'ясування сутності закону необхідно розглянути ряд категорій, що його конкретизують. Почнемо з поняття «тотожність». Воно означає відношення рівності, однаковості предметів, явищ між собою чи з самими собою. Розрізняють два види тотожності: 1). Тотожність одного предмета; 2). Тотожність багатьох предметів, явищ і процесів. Варто підкреслити, що тут йдеться не про формально - логічну тотожність типу «А» є «А», а про конкретну, реальну тотожність, що неминуче містить у собі і відмінність. Відмінність - поняття, що означає відношення нерівності, неоднаковості, відмінності предметів, явищ із між собою, чи з самими собою, їх внутрішню «занепокоєність», прагнення вийти за межі самих себе.

Таким чином, у реальності предмет, явище завжди виступає як єдність тотожності і відмінності, що взаємодіють, даючи поштовх руху. У будь-якому конкретному випадку тотожність і відмінність є протилежностями. Протилежності - це такі сторони досліджуваного предмета, що не тільки різняться і виключають одна одну, але й передбачають одна одну, бо нарізно не існують. Будь-який предмет, процес або явище містять у собі таке, що є для нього іншим, чимось, що виступає в них одночасно як єдність буття і небуття, існування й неіснування, в силу чого вони внутрішньо нестабільні, «діяльнісні», мають тенденцію до руйнації своєї тотожності (рівності) - до саморуху. Відношення цих протилежностей є протиріччям, що і виступає внутрішнім збудником, імпульсом, джерелом усякого руху і розвитку.

У філософській літературі розрізняють поняття «джерело розвитку» і «рушійна сила розвитку». При цьому виходять із того, що існують безпосередні, внутрішні й опосередковані причини розвитку. Перші є джерелом розвитку, другі - рушійними силами. Зазначені поняття близькі за змістом, але «джерело розвитку» багатше за змістом, оскільки джерело одночасно є і рушійною силою.

Протиріччя не є стабільними. Їхні зміни пов'язані з набуттям ними у процесі їхнього розвитку певної специфіки. У зв'язку з цим різняться такі форми протиріч: 1). Тотожність-відмінність; 2). Несуттєва відмінність; 3). Істотна відмінність; 4). Протилежність. Тотожність-відмінність як зародкове «ембріональне» протиріччя; несуттєва відмінність; істотна відмінність як відмінність по суті; протилежність як нетотожність. Слід розрізняти протиріччя внутрішні і зовнішні, основні й неосновні. У суспільстві соціальні протиріччя набувають таких форм як конфлікт, антагонізм.

Соціальний конфлікт - це взаємодія різних соціальних груп, спільностей, інтереси котрих взаємно протилежні і не знаходять вирішення на спільній основі.

Антагонізм - одна з форм протиріч, що характеризується гострою, непримиренною боротьбою ворогуючих сил, тенденцій, напрямків. Форми прояву антагонізму в природі і суспільстві різняться одна від одної. У суспільстві антагонізм - це рухливе співвідношення єдності і боротьби; антагонізм у живій природі є боротьбою як несумісністю одних видів з іншими, скажімо, мікробів-антагоністів.

Якщо закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває характер розвитку, форми переходу старого якісного стану до нового, закон єдності і боротьби протилежностей - джерело розвитку, то закон заперечення заперечення показує, як виникають, розвиваються і вирішуються властиві даному предмету, явищу, процесу протиріччя, у якому напрямку відбувається розвиток, у якій формі і як здійснюється зв'язок і історична спадкоємність у розвитку. Цей процес відбувається об'єктивно як діалектичне заперечення - момент зв'язку і розвитку, одночасне знищення старого і виникнення нового, що зароджується в старому і зберігає в собі у перетвореному вигляді на новій основі життєздатні риси, елементи старого.

У різних сферах дійсності діалектичне заперечення здійснюється по-різному. Це залежить від природи явища й умов його розвитку. У неживій і живій природі процес заперечення здійснюється стихійно, як самозаперечення; у суспільстві, у мисленні - у процесі свідомої діяльності людей.

Формами діалектичного заперечення є: зближення, злиття, обмеження, удосконалення, скасування, конвергенція, критика, самокритика, реформа, соціальна революція.

Слід мати на увазі, що старе в новому (спадкоємність), не завжди тільки позитивне, необхідне для нового. Саме ж нове утверджується не відразу, а поступово, набираючи силу.

Необхідно розрізняти нове і те, що таким здається. Дійсно нове є вираженням закономірного поступального розвитку явищ природи, суспільства, мислення, вираженням переходу явищ від нижчого етапу до вищого.

Який же зв'язок між першим і другим запереченням? Друге заперечення виступає як більш високий щабель у розвитку, тому що воно містить у собі все цінне, що було у вихідному пункті, і першому запереченні.

Заперечення заперечення виражає розвиток шляхом протиріч, виступає як перетворення протилежностей одна в одну. Проте це не є просте чергування переходів протилежностей однієї в іншу, проста заміна однієї єдності протилежностей іншою. Воно означає таку їхню заміну, що передбачає повторення етапів на новій, вищій основі.

Будучи нібито поверненням до старого, друге заперечення повторює вихідний пункт у «знятому», критично переробленому вигляді.

Формою прояву заперечення заперечення є спіралеподібність процесу розвитку. Так, приміром, йде розвиток пізнання світу: спочатку створюється загальна картина досліджуваного об'єкта, потім - розчленовування його на частині (аналіз), їхнє вивчення окремо й наступне узагальнення отриманих знань (синтез). Виділення саме трьох щаблів у структурі процесу розвитку не означає, що їхня кількість неодмінно рівняється трьом. Скажімо, у періодичній системі елементів повторення властивостей елементів має місце після більшого числа щаблів.

Як і інші закони діалектики, закон заперечення заперечення є законом усякого розвитку. Всякого розвитку взагалі, не тільки його прогресивних, висхідній ліній, але і по спадних, регресивних.

Питання 3. Розглядаючи закони діалектики, ми користувалися такими поняттями як зв'язок, відношення, кількість, якість, властивість, міра, стрибок, відмінність, протиріччя, протилежність, антагонізм, заперечення. Ці поняття в діалектиці мають статус категорій.

Категорії діалектики - це універсальні форми мислення, форми, узагальнення реального світу, у яких знаходять свій відбиток найбільш загальні сутнісні ознаки, зв'язки, властивості, відношення речей, що мають місце в об'єктивній дійсності.

За своїми джерелами категорії діалектики об'єктивні, тобто ті загальні властивості, що відображаються в категоріях, властиві самим речам, існують незалежно від свідомості і волі людини. За своєю ж формою вони суб'єктивні, оскільки є продуктом розумової діяльності суб'єкта. Виробляючись у процесі суспільно - історичної практики людини, категорії діалектики відбивають об'єктивну дійсність у визначених конкретно - історичних умовах. Із зміною умов у процесі розвитку суспільної практики, знань змінюються і наші уявлення про зміст діалектичних категорій.

Основними категоріями діалектики є вже розглянуті нами буття, матерія, рух, розвиток, простір, час, протиріччя, антагонізм, кількість, якість, міра, стрибок, заперечення, становлення. Це - субстанціональні категорії - загальні поняття, що вживаються окремо, незалежно від інших. Крім них, існують співвідносні категорії, пов'язані одна з одною необхідно, закономірно.

Мова йде, насамперед, про категорії: одиничне, загальне, особливе. Одиничне - це окремий предмет, річ, явище, подія, факт, що характеризуються відповідними просторовими і часовими межами, відповідною визначеністю. Загальне - це об'єктивно існуюча тотожність між предметами, речами, що властива багатьом предметам, речам в рамках конкретної якісної визначеності. Одиничне і загальне є єдністю протилежностей, що знаходить свій прояв в існуванні окремих речей. Проміжною категорією між одиничним і загальним є категорія «особливе». Особливе - те, що є загальним стосовно одиничного й одиничним стосовно загального. Приміром, пшениця - одиничне; злакова культура - особливе; рослина взагалі - загальне.

Будь-який предмет, річ характеризується наявністю внутрішніх, глибинних, стійких зв'язків, завдяки наявності яких вони існують і які позначаються діалектичною категорією «сутність». Зовнішній, менш стійкий бік предметів і процесів, даність сутності, один із засобів її організації, позначається категорією «явище». Сутність являється, а явище сутнісне. Зміна сутності веде до зміни і явища. Завдання науки за масою явищ виявити сутність. При цьому слід мати на увазі, що в конкретний період розкривається не вся сутність.

Всякий предмет, явище являє собою діалектичну єдність змісту і форми. Зміст - це сукупність елементів предмета, їхній взаємозв'язок одного з одним і з навколишнім середовищем. Форма - засіб вираження змісту, його структури й організації, відносно стійкої визначеності зв'язку елементів змісту і їхньої взаємодії. Наприклад, змістом організму є реальний процес його життєдіяльності, який протікає у певній формі.

Відносно стійка, якісно визначена реальність, що знаходиться у взаємозв'язку з іншими відносно стійкими, якісно визначеними реальностями й утворює разом з ними цілісну систему, позначається такою категорією як «елемент». Система ж - це матеріальне утворення, у якому зв'язок утворюючих його елементів сильніше зв'язку останніх з елементами, що не входять у це утворення.

Матеріальне утворення, що входить до складу іншого матеріального утворення і виступає в якості моменту його змісту і форми позначається категорією «частина». Матеріальне ж утворення, що включає в себе у вигляді взаємозалежних елементів інші матеріальні утворення й володіє властивостями, що не зводяться до властивостей складових його частин, позначається діалектичною категорією«ціле».

У характеристиці процесу розвитку важливу роль відіграють такі діалектичні категорії, як причина і наслідок, необхідність і випадковість, можливість і дійсність.

Причина - це явище, що за певних умов із необхідністю викликає, обумовлює інше явище або визначає в ньому зміни. Наслідок - це явище, що породжується або змінюється під дією відповідної причини. Діалектика причини і наслідку виявляється в їхній взаємозумовленості й зворотному впливі наслідку на причину. Приміром, танення льоду веде до зниження температури повітря, що гальмує процес танення.

У різноманітних формах руху матерії дія причинності своєрідна. Різняться основні і неосновні причини - ті, без яких наслідок не може наступити і ті, без яких наслідок наступає, але в іншій формі, в іншому місці й в інший час, а також внутрішні - взаємодія між сторонами того самого явища і зовнішні - взаємодія між різними явищами.

У неживій природі причинна залежність приймає форму дії і протидії. У живій природі причинні зв'язки виявляються у формі активного поводження організмів до зовнішнього середовища, з одного боку, і пристосування до нього, з іншого боку, тобто взаємодії. У суспільному житті - у формі взаємодії бажань, інтересів, свідомих цілей окремих людей або соціальних груп.

Необхідність - категорія, що позначає внутрішню обумовленість явища, того, що не відбутися не могло. Випадковість - категорія, що позначає зовнішню обумовленість явища. Необхідність і випадковість, рівноправні сторони дійсності. Необхідність суттєва, випадок - форма прояву суттєвості.

Визначена передумова нового, те, що настає, стає дійсністю за певних умов, позначається категорією «можливість». Вже реалізована можливість перетворюється в дійсність.

Розрізняють можливості реальні (обумовлені необхідними зв'язками) і формальні (обумовлені випадковими зв'язками); конкретні (для їхньої реалізації умови існують) і абстрактні (умови для їхньої реалізації можуть наступити, але їх поки що немає).

Пізнання не тільки дійсності, але й реальних можливостей її зміни характеризує творчу активність свідомості.

Співвідносні категорії діалектики дають уявлення про закономірні зв'язки між ними як результат відображення необхідних зв'язків, що існують у реальній дійсності.

Питання 4. Говорячи про альтернативи діалектики, слід, насамперед, назвати метафізику. Термін «метафізика» вперше ввів систематизатор творів Арістотеля Андронік Родосський (1 ст. до н.е.), назвавши так групу трактатів Стагіріта «про буття саме по собі», в яку входять 14 відомих на сьогоднішній день книг. Тут «метафізика» - «те, що після фізики».

У історико-філософському аспекті це поняття має ряд значень: 1). Метафізика - це вчення про надпочуттєві, недоступні досвіду принципи і початки буття (існування світу); 2). Метафізика - це синонім філософії; 3). Метафізика в переносному значенні (повсякденному розумінні) уживається для позначення чогось абстрактного, зазрозумілого, умовидного; 4). Метафізика - це наука про речі, засіб з'ясовування світоглядних питань (смисл життя - основне питання філософії й ін.), що не піддаються осмисленню за допомогою експериментів і методів конкретних наук; 5). Метафізика - це концепція розвитку, метод пізнання, альтернативний діалектиці, особливістю якого є однобічність, абстрактність, абсолютизація того чи іншого моменту в складі цілого.

Метафізичний хід думки приймав різноманітні форми. Так, наприклад, в античності Геракліт підкреслював одну сторону сутнісного протиріччя буття – невпинну й безперервну змінюваність речей, яка, будучи абсолютизованою софістами, які ігнорували усталеність речей, привела їх до повного релятивізму. Піддаючи критиці гераклітівський принцип мінливості, плинності, елеати загострили увагу на іншій стороні протиріччя буття - усталеності і впали в іншу крайність, припустивши, що все незмінне. Одні, так би мовити, "розплавляли" світ у потоці вогню, а інші немовби "кристалізували" його в нерухомому камені.

У Новий час метафізика виступила у вигляді абсолютизації аналітико-класифікаційних прийомів щодо пізнанні природи. Постійно повторюючись у наукових дослідженнях, прийоми аналізу, експериментальної ізоляції й класифікації згодом породили в мисленні вчених деякі загальні принципи, відповідно до яких у «майстерні» природи предмети існують немовби ізольовано, окремо.

У зв'язку з подальшим розвитком філософії і конкретних наук метафізичне мислення проявилося у відмінній від діалектичної інтерпретації принципу розвитку - у вигляді примітивного еволюціонізму або ж різноманітних концепцій «творчої еволюції». Якщо примітивний еволюціонізм гіпертрофує кількісні і поступові зміни, залишаючи поза увагою якісні переходи і перерви поступовості, то прихильники концепції «творчої еволюції» абсолютизують саме якісні, істотні перетворення, не уловлюючи передуючі останнім, поступові кількісні зміни.

Таким чином, для метафізики характерна схильність до крайнощів, перебільшення якоїсь з сторін об'єкта: усталеності чи змінюваності, повторюваності чи неповторності, відносної окремленості чи зв'язності і т. ін.

Розглядаючи альтернативність діалектики і метафізики, необхідно, проте, підкреслити, що метафізика не є чимось нелогічним, нерозумним, безрезультатним. Метафізика - це історично неминуча філософська теорія розвитку і метод пізнання, які займають певне місце в розвитку філософії, її категоріального апарату. Приміром, метафізика дала змістовне трактування таких важливих проблем, як співвідношення свободи і необхідності, з'ясувала природу загальних понять, істотно збагатила понятійний і термінологічний словник філософії і т.д. Проте з розвитком науки метафізика проявила свою обмеженість і поступилася діалектиці як сучасному методу пізнання, осмислення дійсності.

Діалектика як філософська теорія розвитку, що базується на розумінні сутнісності й універсальності суперечливості, сама є ілюстрацією цієї теорії, тому що містить у собі дві протилежні взаємодіючі позиції - позитивну (стверджувальну) і негативну (заперечну).

У свій час у радянській філософії віддавали перевагу стверджувальній, консервативній стороні діалектики, абсолютизували все те, що було при соціалізмі, виправдували існуючі порядки, займалися їх апологетикою. Тому і рідко згадували у філософській літературі, у підручниках про «революційно - критичну» сторону діалектики.

На Заході ж, як правило, перебільшували, абсолютизували критичну, негативну сторону діалектики. Вірніше не перебільшували, а вважали цю сторону суттю діалектики. Відомими представниками такого роду інтерпретацій діалектики, що одержав назву «негативна» діалектика, були німецький філософ Теодор Адорно (1903 - 1969 р.), французький мислитель Жан - Поль Сартр (1905 - 1980 р.). Аналіз їхніх робіт свідчить про те, що «негативна» діалектика - це однобока, суб'єктивістська концепція, яка виходить з абсолютизації заперечення, загальної руйнації всього існуючого, тотального критицизму, відкидання якоїсь позитивності, самозаперечення - і тому не виходить за межі метафізики.

Альтернативами діалектики є також софістика й еклектика, які виступають різновидами метафізики. Софістика - міркування, засноване на свідомому порушенні законів логіки, неправильному виборі вихідних положень, абсолютизації того або іншого визначення, змішуванні суттєвого і несуттєвого, на помилкових доказах, довільному випинанні другорядних властивостей предмета, використанні різноманітних значень того самого слова. Еклектика - концепція, що базується на довільному виборі координат, випадковому з'єднанні різних сторін речей, ігноруванні їхніх істотних розбіжностей, суб'єктивістському поєднанні елементів, положень різних вчень, концепцій, шкіл, поглядів. Еклектика - це, образно кажучи, «суміш» несумісного, а отже вона не є ні теорією розвитку, ні теорією пізнання, ні методом, ні світоглядом.

Різновидами метафізики є також догматизм і релятивізм.

Догматизм (із грецьк. - положення, що сприймається на віру без доказів) - антиісторичний, абстрактний спосіб розгляду теоретичних і практичних проблем, коли при їхньому вирішенні не враховуються ні обставини місця, ні обставини часу. Термін «догматизм» введений старогрецькими скептиками Пірроном і Зеноном, які заперечували можливість істинного знання й звинувачували у догматизмі філософів, які робили стверджувальні висновки щодо субстанції речей. З часом зміст терміну еволюціонував. Кант вважав догматизмом усяке пізнання, не засноване на попередньому дослідженні його можливостей і передумов. Для Гегеля догматизм - це метафізичне, умовивідне мислення.

Гносеологічна основа догматизму - одностороннє ставлення до істини, визнання в ній абсолютного моменту при одночасному ігноруванні її відносності. Психологічно догматизм базується на сліпій схильності до раз і назавжди вироблених і засвоєних прийомів і засобів пізнання й діяльності.

Зворотною стороною догматизму є релятивізм (від лат. - релятивний, відносний) - теоретико-пізнавальна концепція, що виходить з одностороннього з'ясовування сутності істини, перебільшення моменту її відносності, тобто інтерпретації процесу пізнання. На відміну від догматизму, релятивізм перебільшує значення відносності істини, відкидаючи момент її абсолютності.

Таким чином, якщо розглядати діалектику як теорію розвитку, то її антиподами є метафізика і «негативна» діалектика; якщо розглядати діалектику як логіку, то її альтернативами є софістика й еклектика; а якщо ж розглядати діалектику як теорію пізнання, то її альтернативами виступають догматизм і релятивізм.

У сучасному зарубіжному суспільстві рекреаційна дозвіллєва діяльність має системний характер, являє собою чітку сформовану сферу морально-етичних та духовних цінностей, у центрі якої перебуває вже не економічна діяльність, а людина з її здібностями, запитами та інтересами.

Зарубіжні практики впевнені в необхідності встановлення контактів з підлітками та налагодженні активної співпраці з ними у сфері вільного часу.

У більшості західних країн дозвіллєва діяльність здійснюється через добровільні асоціації локального, національного, міжнародного рівнів, що забезпечує демократизм та певну автономію від офіційних владних структур. Дозвілля за рубежем розглядається як сфера розвитку особистості та соціальної культури, формування громадянської позиції, розкриття духовного потенціалу учнівської молоді, відображення та збереження національних традицій, культурної спадщини народу. Культурні ініціативи школярів реалізуються в екозаповідниках, паркових установах, музеях, бібліотеках, виставочних залах, картинних галереях.

У кожній країні створюються умови для художнього й естетичного розвитку учнівської молоді, для її творчої самореалізації в системі мистецтв (музика, живопис, хореографія, література) через велику кількість культурно-мистецьких гуртків, клубів, об’єднань.

У багатьох зарубіжних країнах створено фонди та організації для розвитку естетичного виховання. Головними завданнями таких організацій є підтримка дослідницької діяльності в галузі гуманітарних знань, проведення культуротворчих заходів, надання допомоги в реалізації програм з естетичного виховання та художньої творчості, підтримка функціонування дозвіллєвих закладів у сільській місцевості.

У зарубіжному світі в останні десятиліття підтримується тенденція щодо ущільнення вільного часу шляхом інтенсифікації діяльності та економії часу, шляхом зосередження дозвіллєвих занять на одному об’єкті, що має різноманітні дозвіллєві можливості. Діяльність численних оздоровчих закладів рекреаційних центрів, парків, спортивних закладів, проведення різноманітних заходів та акцій за підтримки влади свідчать про поступову переорієнтацію зарубіжного суспільства на активний відпочинок, адаптації молоді до змінюваних соціальних та природних умов, зменшення психологічної напруги особистості.

У зарубіжних країнах дозвілля розглядається як суттєва складова національного прибутку країни та є критерієм економічного та соціального розвитку держави, а рівень дозвіллєвого обслуговування визначає якісність життя людини. З’явились нові форми кооперації між дозвіллєвою сферою та економікою. Це виявляється у відкритті в дозвіллєвих закладах прибуткових творчих майстерень, у наданні комерційних послуг, виконанні дозвіллєвих закладів на замовлення, у створенні великої кількості робочих місць шляхом відкриття дозвіллєвих центрів з їх розгалуженою інфраструктурою.

Дозвіллєва сфера розвинених зарубіжних країнах має розгалужену інфраструктуру, складну технічну матеріальну базу, потужні кадри. Помітне місце в дозвіллєвій сфері зарубіжних країн посідають дозвіллєві комплекси та центри, які поділяються на однопрофільні та багатофункціональні заклади. Якщо однопрофільні дозвіллєві установи дотримуються конкретного напряму діяльності, то багатопрофільні функціонують як культурно-дозвіллєві комплекси та центри, у межах яких діють різноманітні гуртки секції, об'єднання, творчі майстерні, ігрові кімнати. Серед багатопрофільних центрів (Центри Краутрі, Сандерлендау у Великій Британії, Сан-Дієго у Каліфорнії, США, Центри Дамосло, Карачонде, Центр ім. Чере Януса у м. Печ в Угорщині).

Багатопрофільний центр в Угорщині, що в м. Печ, розташований у новому мікрорайоні. До складу цього центру входять: три дитячих садки, три школи, гімназія, інтернат, Будинок культури, бібліотека, блок харчування, спорткомплекс з басейном. У центрі працює відділ ментальної гігієни (психолого-педагогічна служба). Усі заклади Центру працюють у автономному режимі, мають свою ієрархію управління, але підкоряються генеральному директору та працюють за єдиним планом. Навчально-виховна діяльність Центру проводиться за п’ятьма напрямкам:

1. учення – навчання;

2. праця, яка створює цінності;

3. суспільно-політична діяльність;

4. формування здорового способу життя та розвитку організму;

5. культурне використання вільного часу.

За другим напрямком створюються цінності не тільки матеріальні, а й духовні. У Центрі створені умови для суспільно корисної та продуктивної праці. Школярі на практиці набувають досвід роботи в кооперації, суспільного значення трудових зусиль. Великий інтерес становить розподіл доходів від роботи, де одна третина зароблених коштів іде на розвиток виробництва, інша – на організацію вільного часу (екскурсії, поїздки, пересувні табори та ін.) і, нарешті, третя частина – перераховується індивідуально кожному школяреві на ощадну книжку. Після закінчення школи, разом з атестатом, школяр одержує достатньо велику суму грошей.

Третій напрямок роботи – суспільно-політична діяльність. Величезне значення для виховання активної цивільної позиції має участь у самоврядуванні. Участь у самоврядуванні розвиває в дітях відчуття власної гідності й відповідальності перед колективом. У цьому відображається характерний для угорського суспільства розвиток процесу демократизації.

Четвертий напрямок – формування здорового способу життя й розвитку організму. Спрямований на підвищення фізичної культури до рівня духовної. Тут прагнуть створити умови для руху й відпочинку (у ці умови входять тиша й можливість побути наодинці). Відділ ментальної гігієни – має у своєму складі психологів, логопедів та інших фахівців, працює над забезпеченням такої атмосфери й способу життя, які були б в той же час засобами ранньої профілактики психічного неблагополуччя. Велика увага приділяється розвитку культури руху, усіляким заняттям різних видів спорту.
П'ятий напрямок – це культурне використання вільного часу. У Центрі проводиться величезна робота з метою навчити школярів користуватися своїм вільним часом, надати широкий вибір занять, розвинути інтереси, проявити й розвинути таланти різноманітної спрямованості.

У Центрі працює 143 творчих майстерні (музики, руху, пластики, графіки, кераміки, спорту, суспільних наук, екології тощо). Керують творчими майстернями по-справжньому захоплені свої справою педагоги. Центр працює для всього мікрорайону. На його базі проводяться різні заходи як камерного, так і масового характеру. Силами фахівців центру для учнівської молоді організовуються захоплюючі творчі заняття. За допомогою кабельного телебачення Центр пов'язаний з кожною сім'єю, що дозволяє кожній сім'ї одержувати консультації фахівців. Комплексний характер такого центру збагачує й роль педагога, роблячи її плановою й різноманітною. Поле дії колективного життя теж стає різноманітнішим, можливість цікавіше проводити вільний час створює сприятливі умови для залучення підлітків та їх батьків до спільної діяльності у вільний час.

Треба відмітити, що дозвіллєві центри в зарубіжних країнах відрізняються можливостями, територією, обсягом діяльності.

Паркова мережа сучасності в зарубіжних країнах класифікується за територіальними й функціональними ознаками. За територіальними ознаками розрізняють: державні парки; парки штатів; міські парки. За функціональними ознаками парки поділяються на спеціалізовані (спортивні, історичні, дитячі, зоологічні) та багатофункціональні (паркові комплекси, тематичні парки). Особливої популярності у світі набули тематичні парки. Модель Диснейленду поширилась у багатьох країнах світу – Франції, Японії, Німеччині, Іспанії. США, наприклад, в організації дозвілля учнівської молоді особливе місце посідають парки, які створюються при школі, вони передбачають ігрові та спортивні майданчики, галявини для відпочинку.

У зарубіжному дозвіллєзнавстві кінця XX сторіччя утверджується таке поняття, як „клубна культура”, яка охоплює сукупність традицій, звичаїв, етичних правил, цінностей, вироблених членами клубу в процесі тривалої клубної діяльності. Необхідно відмітити, що в зарубіжних країнах перевага надається розвитку культурно-дозвіллєвих закладів клубного типу. Наприклад, у Чехії розповсюджена клубна форма організації вільного часу учнівської молоді. Клуби утворюються при школах, Будинках культури, нових мікрорайонах. Мережа їх виявляється дійсно розгалуженою, а професіоналізм і методична база кадрового складу високі завдяки тому, що в країні немає жодного відомства, що відчуває себе вільним від турбот про виховання. У його організації беруть участь громадськість найширших прошарків, установи культури й спорту, органи народної освіти й охорони здоров'я. Обов'язковим початковим етапом створення клубів є попереднє вивчення інтересів і потреб учнівської молоді. Найбільш поширеними формами роботи визначені клубні вечори відпочинку, тематичні зустрічі з діячами науки, мистецтва, творчих союзів за програмами, які наперед домовляються з членами клубу. Діяльність клубів направлена в цілому на сімейне, естетичне виховання, заняття спортом, спілкування й відпочинок.

Цікавий досвід роботи підліткових клубів у Швеції. У Стокгольмі їх налічується більше сімдесяти. Підліткові клуби – найважливіша ланка у вихованні й соціалізації молоді, центри розвитку начал демократичного самоврядування й формування діяльної людської солідарності щодо однолітків. У Стокгольмі апробований „Демократичний проект”. У нього включалося десять підліткових центрів дозвілля. В основі експерименту лежала ідея про необхідність переходу до педагогіки співпраці й самоврядування членів клубу, де вони отримали рівні права з педагогами. В основу діяльності клубів покладені три „ні” – расизму, насильству й наркотикам.

Такий новий демократичний стиль відносин солідарності й співпраці зовсім не заважав організації та проведенню таких форм дозвілля, як вечори відпочинку, дискотеки, зустрічі з цікавими людьми, туристичні походи й екологічні екскурсії, навпаки, підлітки поводилися більш розкутими й невимушеними, бачили в педагогах співвиконавців, яким не байдужі їх інтереси, смаки [106].

У Великобританії працюють клуби, у яких знаходить ідея втілення в практичній діяльності популярних серед молоді кібер-клубів системи віртуальної реальності „Cyberseed” (м. Лондон), які анонсують програму „катання на хвилях людської душі”. Вона передбачає живе виконання японської музики стилю „нового століття”, низку атракціонів (зокрема, машини „Віртуальна реальність”), комп’ютерні ігри, зустрічі з ученими, акторами [99]. Атракціони розміщено в трьох суміжних приміщеннях: перша зала створює враження віртуальної реальності завдяки настінним графічним та фотографічним зображенням, що постійно змінюються; у другій кімнаті розташовано бар та ігрові автомати; персональні комп’ютери встановлено в третій кімнаті. Основною метою засновників таких клубів є демонстрація комерційних цінностей систем віртуальної реальності.

В Австралії існують загальнонаціональні молодіжні клуби книги у всіх школах країни. Мета клубів – сформувати читача, який систематично читає, думає, аналізує, прищепити йому навички читання й підняти загальну культуру. Для школярів інститутом дитячої та юнацької літератури видаються щорічники, серії клубних книг, книжкові касети. Членство в клубах дає можливість учням придбати книги зі знижкою 25%.

В Австралії набула поширення хореографічна любительська творчість. Хореографічні школи, клуби створюються при культурно-просвітніх та дозвіллєвих закладах. Учасники хореографічних клубів, гуртків беруть участь у міжнародних фестивалях та конкурсах.

Уся система позашкільної діяльності учнівської молоді СШАробить великий внесок у вирішення завдань із соціалізації молоді. Особливе місце в системі позашкільної діяльності займають скаутські союзи. Вони пристосовують свою діяльність до нових історичних умов, переглядають форми й методи роботи. У даний час скаутизм широко розвиває клубну діяльність. Американські клуби сьогодні – не тільки центри дозвілля. Вони стали найважливішими компонентами середовища, що ефективно беруть участь у соціалізації особистості, залученні її до норм і цінностей соціального мікросередовища. Завдання клубів полягає в посиленні впливу школи на особистість школяра, її емоційне середовище. Найбільш популярними клубами в США є віртуальні, комп’ютерні, клуби „любителів ораторського мистецтва, клуб банківських та фінансових справ”, „аеронавтики та астронавтики”.

Серед сільської молоді популярні клуби сільських фермерів. Число таких клубів зростає не тільки в сільській місцевості, але й у містах. У зміст роботи цих клубів входить: вирощування молодняку на фермах, консервація овочів, фруктів.

Члени клубів займаються електронікою й автосправою. У даний час у цих клубах зайнято майже 4,5 млн. чоловік; у т.ч. є клуби для хлопчиків (такі клуби відвідують біля 1 млн. чоловік) і для дівчаток (близько 200 тис. чоловік). Американські клуби привертають дітей своєю зовнішньою символікою – емблемою, значками, формою. Так, наприклад, у клубі – Каре «horsehol» (Сан-Франциско», який рекламує і має зв’язок з технологією віртуальної реальності через комп’ютер, члени клубу одягнені в спеціальний одяг (сорочки темного кольору, розмальовані фантастичними картинками). У клубах проводяться зустрічі з цікавими людьми, вечори, аукціони, фестивалі, виставки художньої творчості, концерти та ін.

У США діяльність дитячих і юнацьких клубів різних напрямів служить ефективним засобом профілактики правопорушень неповнолітніх. Американські вчені свідчать про благотворний вплив клубів на підлітків та їх поведінку.

У Німеччині створюється низка програм для професійної орієнтації молоді, у формуванні й реалізації яких беруть участь державні організації, заклади клубного типу, представники ділових культурно-мистецьких і наукових кіл.

У м. Оберхаузен з ініціативи місцевих органів влади створено мережу центрів для підготовки й працевлаштування молоді. „Вербундсистем”, метою яких є : надання послуг для поглиблення професійної підготовки, набуття професійних необхідних знань, умінь, навичок для пошуку роботи. „Вербунд-систем” складається з таких базових елементів, як школа, місцевий комітет з працевлаштування, молодіжна служба, система навчання на виробництві.

Німецький учений Р. Трептов, вивчаючи досвід підліткових клубів Німеччини, підкреслює, що потенціал клубної роботи залежить від систематичності дозвіллєвої діяльності, комплексності, багатопрофільності закладу. Принципами, що визначають ефективність клубної діяльності з учнівською молоддю, є принципи добровільності та систематичності [102, 166], а пріоритетним завданням клубу має бути поєднання зусиль культурного, соціального, дозвіллєвого характеру, спрямованих на адаптацію та соціалізацію особистості.

Для проведення вільного часу, канікул на природі, у горах Австрії діють соціальні молодіжні об'єднання, які організовують відпочинок своїх однолітків, організовуючи цікаві екскурсії, захоплюючі турпоходи й різні заходи розважального характеру.

Незвичайний загальнонаціональний музичний союз для молоді (з акціями в різних містах) створений в Австрії. За незначну платню організовується до 300 концертів за участю молодих дарувань (музикантів, композиторів).

Також в Австрії набув популярності проект „Мальовниче місто”, ініціатором якого є Віденський відділ освіти та Гільдія торговців фарбами. Проект реалізується у формі конкурсу під відкритим небом на краще оформлення дитячими малюнками торговельних павільйонів, стендів. Цікава робота проводиться в дитячому зоопарку міста Відень, розрахована на дітей різного віку та батьків: маленькі знайомляться з тваринами, старші вивчають значення тваринного світу в житті людини, особливості тваринного життя. У дитячому зоопарку передбачені розважальні та рекреаційні програми для батьків і дітей.

У Франціїпісля Другої світової війни почалося будівництво будинків молоді: у кожному місті, сільському населеному пункті, районі будувалися установи клубного типу - вогнища культури молоді Франції. їхнім завданням було об'єднати, налагодити контакти між людьми різного походження, різних професій. За задумом це щось більше, ніж клуб. Програму діяльності виробляли і здійснювали члени клубу (розваги, фізична, практична, інтелектуальна, художня діяльність, інформація, спектаклі, подорожі, громадсько-побутове обслуговування).

Інший елемент молодіжного дозвілля у Франції - будинки культури. На відмінну від будинків молоді, вони не були рядовим елементом соціального оснащення міста, але вищим ступенем різних суспільно-виховних установ, що організовують і координують культурну діяльність свого району.

Проблему зайнятості учнівської молоді у вільний час у Франції вирішують шляхом створення центрів канікул і дозвілля, що забезпечує повноцінний відпочинок і виховання учнів у їх вільний час. Центрами організовуються турпоходи з ночівлями з відвідинами історичних місць. Основна мета Центрів – фізичний, етичний і культурний розвиток дитини.

У розпорядженні дітей знаходяться гімнастичні зали, ігрові й спортивні майданчики, басейни, бібліотеки, різні майстерні, спеціально обладнані кухні для вивчення куховарського мистецтва. Особлива увага приділяється створенню ігротек – спеціальних ігрових кімнат. У даний час їх у Франції близько п’ятдесяти.

У виховній роботі враховуються захоплення різних неформальних груп. При Центрі була створена Французька Федерація мотоциклістів, що захищає права байкерів. Федерація вирішує проблеми навчання водіння підлітків на мотоциклах, оплачує податкові мита, видає права на водіння, проводить змагання. Разом з дорослими здійснюються тривалі подорожі на мотоциклах.

У різних містах країни створені бази відпочинку мотоциклістів, а в період відпочинку на спеціально підготовлених для них базах аніматори знайомлять дітей з природними особливостями різних районів, вивчають спортивні ігри.

Різноманітні форми й методи виховання Центрів охоплюють усі сторони дозвілля учнівської молоді, сприяє її культурному відновленню.

Необхідно також відзначити, що потужних обертів у Північній Америці, Європі, Японії набуває будівництво штучних зон дозвілля (сентитичні тропіки, емітовані середземноморські поселення, казкові тематичні парки, технічні ярмарки). Таке проведення дозвілля пропонує ознайомитися учнівську молодь зі світовими надбаннями „вдома”, покататися на ковзанах та лижах влітку, оглянути голландське селище в Нагасакі (Японія) тощо.

Таким чином, молодіжна політика зарубіжних країн при всьому своєму різноманітті має свої загальні риси, обумовлені приблизно однаковим рівнем розвитку і схожістю проблем у сфері організації вільного часу.

Останніми роками в країнах зарубіжжя відбувається перехід від кількісних акцентів до якісного вдосконалення молодіжної політики у сфері вільного часу, дозволяє залучати учнівську молодь до активної комунікативної, просвітницької, художньо-творчої діяльності, сприяє реалізації її інтелектуального, морального, фізичного потенціалу. Безперечно, використання у своїй діяльності різноманітних форм та методів дозвіллєвої роботи відповідно до потреб кожної людини буде сприяти особистісно зорієнтованому спілкуванню.

Читайте також:

1. II. Організація і проведення спортивних походів
2. II. Організація перевезень
3. II. Організація перевезень
4. А. Організація Острозького колегіуму – Академії
5. Адміністративно-територіальна організація
6. Бюджетний устрій в зарубіжних країнах. Організація бюджетного процесу
7. Вентиляція. Види вентиляції. Організація повітрообміну в приміщеннях, повітряний баланс, кратність повітрообміну
8. Взаємодія органів публічної влади з трудовими колективами, підприємствами, установами, організаціями
9. Вибір оптимального розкладу (режиму) роботи в наукових організаціях.
10. Види податкових перевірок. Організація і здійснення перевірок.
11. Вимоги до захисту інформації та організація технічного захисту інформації
12. Відносини України з міжнародними економічними організаціями

Переглядів: 1207