• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Шкідливі речовини.

ВСТУП.

ЛЕКЦІЯ

Розрахунок індексу ліквідності

Аналіз показників ліквідності

Основними показниками ліквідності є:

1. Коефіцієнт загальної ліквідності (коефіцієнт покриття, коефіцієнт поточної ліквідності) дає загальну оцінку платоспроможності підприємства і розраховується за формулою:

Кз.л. = (А1 + А2 + А3) / (П1 + П2).

Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов΄язань. Логіка цього показника полягає в тому, що підприємство погашає короткострокові зобов΄язання в основному за рахунок поточних активів. Отже, якщо поточні активи перевищують поточні зобовязання, підприємство вважається ліквідним. Значення цього показника залежить і від галузі, і від виду діяльності.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності – цей коефіцієнт за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється для вужчого кола поточних активів, коли з розрахунку виключено найменш ліквідну їх частину – виробничі запаси. Він обчислюється так:

Кш.л. = (А1 + А2) / (П1 +П2).

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається за формулою:

Кл.а. = А1 / (П1 + П2).

4. Коефіцієнт критичної ліквідностівизначається за формулою:

(А1 + А2 + А3) – ВЗ / (П1 + П2).

де ВЗ – виробничі запаси.

Цей коефіцієнт показує, яку частину короткострокових позикових зобов΄язань можна за необхідності погасити негайно.

Ліквідність підприємств характеризує також показник маневреності власних оборотних коштів (капіталу, що функціонує). Він визначається як відношення грошових коштів до капіталу, що функціонує. Цей показник характеризує ту частину власних оборотних коштів, які перебувають у формі грошових коштів, що мають абсолютну ліквідність.

Для визначення індексу ліквідності виконують такий розрахунок.

Індекс ліквідності визначається як:

∑по графі 1 : ∑по графі 3 (днів).

з_« ОХОРОНИ ПРАЦІ»

^{(найменування навчальної дисципліни)}

Змістовий модуль 5. «Основи фізіології та гігієни праці»

^{(повне найменування змістового модулю)}

Тема лекції: «Мікроклімат, освітлення та склад повітря робочої зони».

Навчальні питання:

1.Повітря робочої зони.

2.Засоби забезпечення мікроклімату.

3.Види освітлення і його нормування.

Життєдіяльність людини супроводжується виділенням тепла в навколишнє середовище. Величина тепловиділення організмом людини залежить від ступеня фізичного напруження за певних кліматичних умов і складає від 85 (у стані спокою) до 500 Дж/с (при важкій роботі). Для того, щоб фізіологічні процеси в організмі людини відбувалися нормально, тепло, що виділяється організмом людини, повинне повністю відводитися у навколишнє середовище. Порушення теплового балансу може призвести до перегрівання або до переохолодження організму людини і, зрештою, до втрати працездатності, втрати свідомості та до теплової смерті. Нормальне теплове самопочуття має місце, коли тепловиділення (Q_ТВ) організму людини повністю сприймаються навколишнім середовищем (Q_НС), тобто коли має місце тепловий баланс (Q_ТВ) = (Q_НС). У цьому випадку температура внутрішніх органів залишається постійною на рівні 36,6°С.

Тіло людини зберігає температуру близько 36,6°С при коливаннях навколишньої температури від - 40°С до + 40°С. При цьому температура окремих ділянок шкіри та внутрішніх органів може бути від 24° до 37,1°С.

Світло впливає на психіку і фізіологію людини. Добре освітлення тонізує, створює гарний настрій. За спектром світло може збуджувати, посилювати відчуття тепла (оранжево-червоний), або заспокоювати (жовто-зелений) чи гальмувати (синє-фіолетовий).

Освітленість робочих поверхонь дуже впливає на продуктивність праці. Збільшення освітленості у складальному цеху з 200 до 800 лк та у механічному з 100 до 200 лк викликало зріст продуктивності праці відповідно на 7,8 % та 4,3 %. При великому обсязі зорових робіт збільшення освітленості у 10 разів (від 100…150 лк до 1000…1500 лк) веде до підвищення продуктивності праці на 5…6 % при середній складності роботи та на 15…16 % при найвищій складності роботи.

При недостатньому освітленні людина скоріше втомлюється, зростає небезпека помилок та нещасних випадків. Вважається, що до 5 % травм можна пояснити недостатнім освітленням, а в 20 % випадків воно спряло травмуванню.

1 питання. ПОВІТРЯ РОБОЧОЇ ЗОНИ

1.1.Нормування параметрів мікроклімату.

Метеорологічні умови виробничого середовища - це температура по­вітря,його вологість, швидкість руху, випромінювання від нагрітих і охолоджених предметів, атмосферний тиск.

У відповідності до вимог системи стандартів з безпеки праці ме­теорологічні умови визначаються для робочої зони на висоті 2 м над рівнім підлоги. Людина працездатна і добре себе почуває, коли темпе­ратура навколишнього повітря знаходиться в межах 18…22°С, відносна вологість складає 40…60%, а швидкість руху повітря 0,1...0,2 м/с. При високій температурі і вологості виникає перегрів тіла, що може привести де теплового удару. Перегрів тіла може бутивикликаний також інфрачервоним випромінюванням прямих сонячних променів. При низькій температурі виникає охолодження організму, що приводить до простудних захворювань. Діапазон оптимальних температур в виробничих приміщеннях коливається від 16°С до 23°С в холодний період року і від 18°С до 25°С в теплий період року. Вологість повітря при цьому повинна бути 30...60%, швидкість руху - 0,2...0,5м/с. В гарячихцехах швид­кість руху повітряможе бути 3,5 м/с. Вологістьповітряне повинна бу­тинижчою за 30%; при 20% пересихають слизові оболонки рота і горла. Максимально допустима температура для постійної роботи в закритих при­міщеннях дорівнює 28°С, температура повітря поза постійними робочими місцями 33°С, відносна вологість – 85%, швидкість руху повітря – 0,7 м/с.

Температура повітря вимірюється звичайними ртутними або спиртовими термометрами або приладами, які пишуть самостійно - термографами. Вимі­рювання виконується в декількох точках в різний час на висоті 1,3...І,5 м від підлоги. На тих робочих місцях, де температура значно відрізня­ється з висотою, заміри виконують на рівні ніг.

Відносна вологість повітря - відношення вмісту водяної пари, яка знаходиться в 1 м³ повітря, до максимально можливого її вмі­сту в тому ж об’ємі при даній температурі. Вимірюється психрометрами Августа, Асмана, гігрометрами, гігрографами. Психрометр Августа складається з сухого та вологого термометрів. Знаючи різницю температур сухого та вологого термометрів, за психрометричними таблицями визнача­ють відносну вологість.

Швидкість руху повітря – один з факторів, що характеризує мікроклімат виробничих приміщень. Щоб уникнути протягів, швидкість руху повітряповинна бути 0,І...0,5мс при загальній вентиляції; 0,7...2,0 м/с - при місцевій вентиляції. Вимірюється анемометрами крильчастими СО-3 (межі вимірювання 0,2... 10м/с) або чашковиманемометром МВ-13(межі1...20 м/с).

Для ефективної трудової діяльності необхідно забезпечувати нормальні метеорологічні умови та необхідну чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище можуть надходити різні шкі­дливі речовини, які при контакті з організмом людини можутьвикликатитравми, захворювання або відхилення стану здоров’я, котрі виявляються в процесі роботи або в подальші термінижиття даного і наступних поколінь.

За характером впливу на людину шкідливі речовини поділяють на дві групи: токсичні і нетоксичні.

Токсичні речовини викликають різноманітні відхилення стану здоров’я людини. За фізіологічною дією на організм їх поділяють на 4 групи:

- подразнювальні, котрі діють на дихальні шляхи та слизову оболонку очей;

- задушливі, порушують процес засвоєннякисню;

- соматичні отрути, викликають порушення діяльності всього організму або його окремихсистем;

- речовини наркотичної дії.

Нетоксичні речовини можуть справляти лише подразнювальну дію на слизові оболонки дихальних шляхів,очей та шкіру працівників.

Шкідливі речовини у повітряному середовищі існують у вигляді ти­лу та аерозолів.

Пил, що знаходиться у повітрі, називається аерозолем, а той, щоосів на поверхні - аерогелем.Пил буває органічного та неорганічного походження, викликає захворювання, б причиною підвищеної пожежо - та вибухонебезпеки, підвищує електронебезпеку.

Причини пилоутворення - недосконалості технологічного процесу, обладнання, недостатнягерметизація, порушення термінів проведенняремонтів, порушення технологічних режимів, неякісне прибирання приміщень.

Шкідливість та токсичність пилу залежить від його кількості, що вдихається, від ступеня дисперсності форми пилинок, від хімічного складу.

За ступенем впливу на організм шкідливі речовини поділяють на 4 класи небезпеки: надзвичайно -, високо -, помірно -, та мало небезпечні.

Вміст шкідливих речовин в повітрі не повинен перевищувати гранич­но допустимих концентрацій (ГДК), мг/м³. При наявності в повітрі кіль­кох речовин односпрямованої дії з концентраціями С₁, С₂, ... С_n (мг/м³) умовою безпечної роботи є:

Вміст шкідливих речовин в повітрі, яке надходить у виробничі при­міщення, не повинен перевищувати 0,3 ГДК, встановлених для робочої зони.

Викиди в атмосферу забрудненого повітря повиннімати концентрації, що не перевищують норм, вказаних у стандартах.

Допустимий вмі­ст пилу в повітрі, що викидається в атмосферу визначають:

-при витраті повітря більше 15 тис. м³/год.- С₁=100К;

- при об'ємі повітря, що викидається, 15 тис. м³/год. і менше С₂=(І60-4)К;

де С₁ і С₂ - допустимий вміст пилу; - витрата повітря,тис.м³/год.;К - коефіцієнт, при ГДК 2 мг/м³ К = 0,3; 4ГДК2 мг/м³ К = 0,6; 6ГДК4мг/м³ К=0.8; ГДК6мг/м³ К=І.

Для визначення кількості пилу в повітрі виробничих приміщень існує ваговий метод (за допомогою аспіратора для відбору проб повітря), суть якого - у протягуванні через фільтр певного об'єму досліджуваного повітря і подальшим визначенням ваги фільтра. Вимірювач концентрації та пилу ВКП-І діє за принципом електризаціїпилових частинок в полі електричного розряду та у вимірюванні електричного заряду на стінках камери.

1.3.Загальна характеристика отруйних речовин.

Сьогодні у світі виробляється близько 1 млн. різних хімічних речовин, із яких приблизно 700 широко використовуються у промисловості, сільському господарстві та у побуті. Переважна більшість використовуваних людиною хімічних речовин завдає певної шкоди її здоров'ю, а інколи й життю.

Небезпека хімічних речовин визначається їх здатністю проникати крізь органи дихання, травлення, шкірні та слизові оболонки, а також навіть у порівняно малих дозах порушувати нормальну життєдіяльність, викликати різні хворобливі стани, а за певних умов - летальний наслідок. Ступінь та характер порушень нормальної життєдіяльності організму (ураження) залежить від фізико-хімічних, токсичних властивостей хімічних речовин, тривалості та шляхів впливу на організм.

Для небезпечних хімічних речовин (НХР) встановлюється їх гранично допустима концентрація (ГДК) в повітрі, воді та інших середовищах.

Гранично допустима концентрація - це максимальна кількість НХР в одиниці об'єму (повітря, води чи інших рідин) чи ваги (харчових продуктів), яка при щоденному впливі протягом необмежене тривалого часу не викликає в організмі патологічних відхилень, а також негативних наступних змін у потомстві. При встановленні ГДК використовують розрахункові методи, результати біологічних експериментів, а також матеріали динамічних спостережень за станом здоров'я осіб, які підлягали впливу НХР різної концентрації. Рівні ГДК однієї й тієї ж речовини щодо різних об'єктів навколишнього середовища неоднакові (наприклад, встановлені ГДК для свинцю та його неорганічних з'єднань: у воді водоймищ господарсько-питного використання - 0,1 мг/л, у повітрі виробничих приміщень - 0,01 мг/м³, в атмосферному повітрі середньодобова ГДК - 0,0007 мг/м³ ).

Серед небезпечних хімічних речовин особливо виділяють спеціальні отруйні речовини (ОР), які призначені для знищення людей, тварин, а також сільськогосподарських рослин.

Отруйні речовини - це токсичні хімічні з'єднання з певними фізичними та хімічними властивостями, які роблять можливим їх бойове використання з метою ураження живої сили, зараження місцевості та бойової техніки. Для досягнення максимального ефекту ОР переводять у бойові стани: пару, аерозоль, краплі. Залежно від бойового стану ОР уражають людину, проникаючи крізь органи дихання, шкірний покрив, тракт травлення, рани.

Крім того, людина може отримати ураження внаслідок споживання заражених продуктів харчування та води, а також при впливі на слизові оболонки очей та носоглотки.

Результатом тривалого використання ОР можуть бути важкі екологічні та генетичні наслідки, ліквідація яких потребує декількох десятиліть.

Отруйні речовини за призначенням поділяють на 4 групи залежно від характеру їх уражаючої дії: смертельні; ті, що виводять з ладу тимчасово; подразнюючі та навчальні.

За фізичною дією на організм розрізняють ОР:

- нервово-паралітичні: GA(табун), GB (зарин), GD (зоман), VX (Ві-Екс);

- шкірно-наривні: Н (технічний іприт), НД (перегнаний іприт), НО та НТ (іпритні рецептури), НN (азотистий прит);

- задушливі - GG (фосген);

- психохімічні- DZ (Бі-зет);

- подразнюючі: CN (хлорацетофенон), адамсит.

Усі отруйні речовини - це хімічні з'єднання, які мають хімічне найменування, наприклад, АС-нитрил мурашкової кислоти, НД-діхлордіетилсульфід, СN - фенолхлорметилкетон.

Найбільшого розвитку останнім часом зазнали речовини VX, GB, НД, BZ., СS, СR, а також токсини. Як ОР можуть використовуватися ботуличний токсин та стафілококовий ентеротоксин.

За швидкістю настання уражаючої дії ОР класифікують наступним чином:

- швидкодіючі ОР, які не мають періоду прихованої дії, котрі за декілька хвилин призводять до смерті чи до втрати боєздатності внаслідок тимчасового ураження: СВ, СД, АС, СК, СS, СR;

- повільно діючі ОР, які мають період прихованої дії та призводять до ураження за деякий час: VХ, НД, СG, ВZ.

Швидкість уражаючої дії, наприклад, для X, залежить від бойового стану та шляхів впливу на організм. Якщо у стані грубодисперсного аерозолю крапель шкірно-резобтивна дія цієї ОР виявляється уповільненою, то у стані пари та дрібнодисперсного аерозолю його інгаляційна уражаюча дія досягається швидко. Швидкість дії ОР залежить також від величини дози, яка потрапила в організм. При великих дозах дія ОР проявляється значно швидше. У залежності від тривалості збереження уражаючої здатності ОР поділяють на дві групи:

- стійкі ОР, які зберігають свою уражаючу дію протягом декількох годин або діб (VХ, GД, НД);

- нестійкі ОР, котрі зберігають свою уражаючу дію кілька хвилин після їх застосування.

ОР СВ залежно від засобу та умов застосування може поводитись як стійка, так і як нестійка ОР. В літніх умовах вона поводиться як нестійка ОР, особливо при зараженні невсмоктуючих поверхонь, а в зимових - як стійка.

До отруйних речовин смертельної дії належать: GА (табун), GВ (зарин), GЛ (зоман), VХ, Н (азотний іприт), АС (синильна кислота), СК (хлорціан), СG (фосген) та інші.

Зарин GВ - ОР нервово-паралітичної дії, без кольору та майже без запаху рідина. Добре розчиняється у воді та органічних розчинах, дуже токсична ОР. Ознаки ураження виявляються швидко, бе.з періоду прихованої дії. Однією із зовнішніх ознак є звуження зіниць очей. Зарин має кумулятивну дію при усіх шляхах його проникнення в організм. Основний бойовий стан зарину - пара та неосідаючий аерозоль. При концентрації парів зарину у повітрі 5х10^-4 г/м³ виникають перші ознаки ураження: міоз; страх світла, утруднене дихання, біль у грудях.

Зоман GД - ОР нервово-паралітичної дії. Це прозора рідина з легким запахом камфори. Погано розчиняється у воді, добре в органічних розчинниках, горючих та мастильних речовинах. Уражає людину незалежно від шляхів проникнення в організм. За характером дії зоман аналогічний зарину, але ще токсичніший.

VХ (ВІ-ікс) - ОР нервово-паралітичної дії. Це безколірна слабколетка рідина без запаху, малорозчинна у воді, але добре в органічних розчинах. Небезпека ураження VХ крізь органи дихання залежить від метеорологічних умов та засобів переведення його у бойовий стан. Вважають, що VХ дуже ефективно діє у вигляді тонкодисперсного аерозолю та крапель. VХ діє крізь шкірні покриви та одяг. В зв'язку з цим VХ розглядається як ОР, здатна завдавати ураження живій силі, захищеній протигазами. Симптоми ураження VХ аналогічні симптомам ураження іншими ОР нервово-паралітичної дії, але при дії крізь шкіру вони розвиваються повільніше. Як і інші нервово-паралітичні ОР, має кумулятивну дію.

Іприт (НД) - ОР шкірно-наривної дії. Це олійна рідина без кольору. Погано розчиняється у воді та досить добре в органічних речовинах та мастильних матеріалах, а також у інших ОР. Важча за воду. Легко всмоктується у продукти харчування, надовго їх заражаючи. Типова стійка ОР. Основні бойові стани іприту - пари та краплі. Має різносторонню уражаючу дію. Уражає незахищених людей через органи дихання, шкіру, органи травлення. Діє на шкіру та очі. Має період прихованої дії та кумулятивний ефект.

Синильна кислота (АС) - загальноотруйна речовина. Це рідина без кольору, із запахом гіркого мигдалю, дуже сильна швидкодіюча отрута. Незахищених людей синильна кислота уражає через органи дихання та разом із водою чи їжею. Основний бойовий стан синильної кислоти - пара. При малих концентраціях ( 0,04 г/см³ ) практично уражень не викликає, бо у невеликих кількостях знешкоджується організмом; при великих концентраціях може уражати крізь шкіру. Ознаки ураження: гіркий та металевий присмак у роті, нудота, головний біль, задишка, судоми. Смерть уражених настає внаслідок паралічу серця. Разом із водою чи їжею вживання 70 мг синильної кислоти викликає миттєву смерть.

Хлорціан (СК) - загальноотруйна речовина. Хлорціан при температурі вище 13°С - газ, при температурі нижче 13°С - рідина. Розчиняється у воді, в органічних розчинах. Повільно взаємодіє з водою. Добре сорбується пористими матеріалами. Основний бойовий стан - газ. Хлорціан - швидкодіюча ОР. При дії на очі та органи дихання його уражаючі здатності виявляються відразу, без прихованого періоду. При концентраціях 2х10^-3 г/м³ спостерігається подразнення очей; вищі концентрації викликають загальне отруєння - з'являється запаморочення, блювання, відчуття страху, настає втрата свідомості, починаються судоми, настає параліч.

Фосген (СG) - задушлива ОР. Фосген при температурі вище 8°С - газ із запахом прілого сіна, важчий від повітря у 3,5 рази. Погано розчиняється у воді, добре в органічних розчинах. Уражає легені людини, викликаючи їх набряк, подразнює очі та слизові оболонки. Має кумулятивну дію. Ознаки ураження: слабке подразнення очей, сльозотеча, запаморочення, загальна слабкість. Після виходу із зараженої зони ці ознаки зникають - настає період прихованої дії (4...5 год), протягом якого розвивається ураження тканини легенів. Потім стан ураженого різко погіршується: з'являється кашель, синіють губи та щоки, виникає головний біль, задишка, ядуха, спостерігається підвищення температури тіла до 39°С. Смерть настає у перші дві доби від набряку легенів. При концентрації фосгену 40 г/м³ смерть настає практично миттєво.

Отруйні речовини, які виводять з ладу тимчасово, з'явилися порівняно недавно. До них належать психохімічні речовини, які діють на нервову систему та викликають психічні розлади. Найширше використовується психохімічна ОР ВZ (Бі-зет) - це тверда речовина, а основний її бойовий стан – аерозоль (дим). У бойовий стан переводиться термічним засобом у вигляді порошку. Незахищених людей уражає крізь органи дихання, чи шлунково-кишковий тракт. Період прихованої дії - 0,5...З год. залежно від дози. Потім порушуються функції вестибулярного апарату, починається блювання. Пізніше розвивається оціпеніння, загальмованість мови, після чого настає період галюцинації та збудження.

Подразнюючі отруйні речовини уражають чутливі нервові закінчення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів та діють на очі.

Хлорацетофенон (CN) - ОР сльозоточивої дії. Це кристалічний білий порошок із запахом черемхи, практично не розчиняється у воді, добре розчиняється у дихлоретані, хлороформі, хлорнокрилі та в іприті. В літніх умовах максимальна концентрація його парів становить 0,2 г/м³ . При концентрації парів 2х10^-5 г/см³ хлорацетофенон виявляється за запахом.

Адамсит (ДМ). Чистий адамсит - це кристалічна речовина світло-жовтого кольору, без запаху. У воді практично не розчиняється, при нагріванні розчиняється в органічних розчинах; добре розчиняється в ацетоні. Основний бойовий стан - аерозоль (дим). При проникненні в організм викликає сильне подразненя носоглотки, біль у грудях, блювання.

СІ-Ес (СS). Це кристалічний білий порошок, помірно розчиняється у воді, добре в ацетоні і бензолі, при малих концентраціях подразнює очі та верхні дихальні шляхи, при більших викликає опіки відкритих ділянок шкіри та параліч органів дихання. При концентрації 5х10^-3 г/м³ люди миттю виходять із ладу. Симптоми ураження: відчуття паління та біль в очах і грудях, сльозотеча, нежить, кашель. При виведенні людини із зараженої зони симптоми поступово минають протягом 1...3 годин.

СІ-Ар (СR) - нова ОР подразнюючої дії, значно токсичніша, ніж СN. Це тверда речовина, слабо розчиняється у воді. Ознаки ураження аналогічні СN. Спричиняє сильну подразнювальну дію на шкіру.

Для ураження сільськогосподарських рослин використовується спеціальний клас ОР - фітотоксиканти, які використовуються також і в мирних цілях. До цього класу ОР належать:

- гербіциди - для ураження трав'яної рослинності, злакових та овочевих культур;

- арборициди - для ураження дерево-чагарниковоїрослинності;

- дефоліанти - призводять до опадання листя;

- десіканти - уражають рослинність шляхом її висушування.

Небезпечні та шкідливі хімічні речовини за ступенем небезпеки для людини поділяються на 4 класи. Як показник небезпеки прийнятий коефіцієнт можливого інгаляційного отруєння - К_МІО.

К_МІО дорівнює відношенню максимально допустимої концентрації парів речовин при 20°С СМ20 до середньолетальної концентрації його парів СL-50: .

Середньосмертельна концентрація СL 50 визначається на білих мишах при двогодинній експозиції. Даний коефіцієнт залежно від числового значення дозволяє розділити хімічні речовини за інгаляційною небезпекою на 4 класи:

- 1 клас (надзвичайно небезпечні); К_МІО > 300;

- 2 клас (дуже небезпечні); К_МІО = 3О...299;

- З клас (помірно небезпечні); К_МІО = 3...29;

- 4 клас (мало небезпечні); К_МІО < 3.

Серед НХР виділяється особлива група речовин, які є нейнебезпечнішими для людей у випадку проникнення в навколишнє середовище. Речовини цієї групи названі сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР).

Прийнято два критерія відбору НХР у групу СДОР. Першим критерієм є належність токсичних речовини до 1-2 класу небезпеки за КМІО. Другим критерієм відбору є ймовірність та масштаби можливого зараження повітря, води, місцевості при виробництві, транспортуванні та зберіганні НХР. Введення другого критерія зумовлене тим, що із досить великої кількості відомих та перспективних хімічних з'єднань, віднесених щодо величини КМІО до 1-2 класу небезпеки, реальну небезпеку масового ураження людей являє лише та їх частина, котра характеризується великим масштабом виробництва, споживання, зберігання та транспортування.

На підставі критеріїв відбору було проведено аналіз 700 токсичних хімічних з'єднань, що отримали найширше розповсюдження у промисловості та сільському господарстві країни. Результати проведеного аналізу дозволяють виділити із багатьох з'єднань 34 речовини, що класифікуються як СДОР. Ймовірність ураження ними населення промислових міст та сільського населення у випадку аварій чи руйнувань досить велика. Із них майже 25 % (8 речовин) є табельні ОР чи розглядаються як резервні. Узгоджений із провідними промисловими міністерствами перелік найрозповсюдженіших

Основні характеристики СДОР:

Великі запаси СДОР є на підприємствах хімічної та нафтохімічної промисловості, кольорової та чорної металургії, оборонної, медичної промисловості, об'єктах комунального господарства, промисловості мінеральних добрив. У великих кількостях як холодоагент на підприємствах харчової, м'ясо-молочної промисловості, холодильниках торговельних баз використовується аміак.

Крім того, СДОР є також на об'єктах нафтової та газової про мисловості, машинобудування, складах та базах сільськогосподарських хімікатів. В особливо великих кількостях (10...12 тис. т на окремих підприємствах) СДОР використовуються та зберігаються на підприємствах Мінхімнафтопрому та виробництва мінеральних добрив, які використовують 50 % хлору та 70 % аміаку країни.

Запаси цих речовин знаходяться у сховищах (до 80 %), технологічній апаратурі, транспортних засобах (трубопроводи, залізничні цистерни), їх руйнування чи ушкодження внаслідок аварії зумовлює викид (розлив) СДОР з наступним утворенням зони хімічного зараження.

Найбільш потенційно небезпечним в Україні є Донецько-Придніпровський район, в Одесі - припортовий завод.

Другою групою небезпечних хімічних речовин є промислові отрути. До промислових отрут належать НХР, які використовуються на виробництві, що є джерелом небезпеки гострих та хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки та гігієни праці. Промислові отрути справляють миттєвий і поступовий вплив на організм.

Найтоксичнішими із промислових отрут є: ртуть, свинець, берилій, талій, оловоорганічні з'єднання, ароматичні з'єднання, нітро- та аміноз'єднання, галогенізовані вуглеводи, фосфорорганічні речовини, миш'як, анілін та його похідні, бензин, бензол та ін. Небезпека забруднення ртуттю води, повітря, грунту, продуктів харчування найвища порівняно з іншими токсикантами з причини великого розповсюдження ртуті та її з'єднань; металева ртуть широко використовується у медичних, побутових, технічних термометрах, люмінесцентних лампах. Органічні з'єднання ртуті входять до складу травників зерна (гранозан). Значна кількість ртуті виділяється в атмосферу під час згорання твердого палива. Вона виділяється також при спалюванні автомобільного палива, яке містить сірку. Токсична металева ртуть (особливо її пари), солі двовалентної ртуті. Але небезпечнішими є її органічні з'єднання, особливо метильні, етильні, фенольні. У природних водах, грунтах відбувається біохімічне метилування ртуті, тобто підсилення її токсичності.

Для промислових підприємств встановлена гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин в повітрі робочої зони - ГОСТ 12.1 007-76 "Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности". Згідно з ГОСТ 12.1.007-76 ГДК ШР в повітрі робочої зони називають такі концентрації, які при щоденній роботі протягом 8 годин чи при іншій тривалості, але не більше 41 год за тиждень протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювання чи відхилення у стані здоров'я, що виявляються сучасними методами досліджень в процесі роботи чи у віддалені періоди життя сучасного та майбутнього поколінь.

При вмісті у повітрі робочої зони одночасно декількох шкідливих речовин односпрямованої дії оцінку здійснюють за сумою відношень фактичних концентрацій речовини до їх ГДК, яка не може перевищувати одиниці:

,

де С₁, С₂,..., С_n - фактична концентрація шкідливих речовин; ГДК₁, ГДК₂,..., ГДК_n - відповідно ГДК цих речовин. До речовин односпрямованої дії належать такі речовини, які близькі за хімічною будовою та характером впливу на організм людини. ГДК розповсюджується на всі робочі приміщення, кабінети, відкриті майданчики. Наводимо ГДК деяких ШР:

Допустимий вміст у воді шкідливих речовин регламентується "Правилами охраны поверхностных вод от загрязнения сточными водами". Склад та властивості води при будь-якому типі вододжерела, засобу обробки води та конструктивних особливостей водогінної мережі мусять забезпечувати безпеку її у епідемічному відношенні, нешкідливість хімічного вмісту, та задовільні органолептичні властивості. Питна вода повинна мати загальну жорсткість не більше 7 мг/л, міді - 1,0 мг/л, цинку - 5 мг/л, заліза - 0,3 мг/л, хлору у найближчій точці від насосної станції - від 0.3 до 0.5 мг/л.

1.4. Вплив шкідливих хімічних речовин на організм людини.

Дія шкідливих речовин на організм людини може супроводжуватися інтоксикацією, що призводить до розвитку професійних захворювань (наприклад, при отруєнні промисловими отрутами), а також викликає деякі шкірні захворювання - екземи, дерматити (мінеральні олії, кам'яновугільні смоли, дьоготь тощо).

Усі хімічні речовини по різному проявляють свій токсичний вплив на організм, згідно з яким вони поділяються на подразнюючі, припікаючі, шкірнонаривні, задушливі, снотворні, судомні та інші. Причому більшість з них незалежно від дози та шляху проникнення в організм має вибіркову токсичність, тобто здатність впливати на окремі клітини та структури тканини, не зачіпаючи при цьому інші, з якими вони знаходяться у безпосередньому контакті.

Згідно з принципом вибіркової токсичності розрізняють:

- кров'яні отрути, що впливають головним чином на клітини крові (чадний газ, селітра та ін.);

- нервові чи нейротоксичні отрути, що уражають клітини центральної та периферійної нервової системи (алкоголь, наркотики тощо);

- ниркові те печінкові отрути, котрі порушують функції цих органів (з'єднання важких металів, деякі грибкові токсини тощо);

- серцеві отрути, при впливі котрих порушується робота серця (деякі рослинні отрути із групи алкалоїдів);

- кишково-шлункові отрути, котрі уражають шлунок та кишечник (концентровані розчини кислот та лугів).

Особливу актуальність проблема гострих отруєнь отримала в останні десятиріччя, коли у більшості цивілізованих країн світу склалася "токсична ситуація", пов'язана а накопиченням у навколишньому середовищі великої кількості хімічних речовин, які використовуються для бойових, виробничих, медичних та інших цілей. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, в цілому по європейських країнах у зв'язку з гострими отруєннями у лікарні для лікування надходить близько 1 особи на кожну тисячу населення та більше 1 % цих хворих гине. Для порівняння підкреслимо, що рівень госпіталізації в зв'язку з інфарктом міокарда дорівнює 0,8 людини на тисячу населення. Загальна кількість жертв гострих отруєнь значно перевищує число загиблих від дорожньо-транспортних пригод. Особливий неспокій викликає неухильне зростання кількості гострих отруєнь серед дітей.

Часто опосередкованою причиною отруєнь інгаляційного походження можуть бути і токсичні речовини, які виробляються внаслідок неконтрольованих хімічних реакцій при промислових аваріях, особливо під час пожеж.

За даними американських спеціалістів, до 80% загиблих при пожежах є жертвами не вогню, а токсичних продуктів горіння.

2 питання.ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІКРОКЛІМАТУ

Метеорологічні умови встановлюються залежно від характеру робіт згідно з СН 245-71 та ГОСТ 12.1.005-88 "Повітря робочої зони".

Оптимальні та допустимі метеорологічні умови на робочих місцях нормуються залежно від пори року, категорії робіт за важкістю та від характеристики приміщення за теплонадлишками.

Оптимальними вважаються такі умови праці, за котрих має місце найвища працездатність і хороше самопочуття. Допустимі мікрокліматичні умови передбачають можливість дискомфортних відчуттів, але таких,що не виходятьза межі можливостей організму.

Для забезпечення нормальних метеорологічних умов на робочому місці розглянуті параметри повинні бути взаємопов'язаними. За низької температури оточуючого повітря його рухливість повинна бути мінімальною, оскільки підвищена рухливість повітря створює відчуття ще більшого холоду, а недостатня рухливість повітря за високої температури - відчуття перегрівання.

Оптимальне для організму людини поєднання параметрів температури, відносної вологості та швидкості руху повітря складає комфортність робочої зони. Для умов роботи операторів відчуття теплового комфорту має місце при температурі близько +21^оС відносній вологості близько 60% та швидкості повітря не більше 0,2 м/сек.

При важкій праці температурна комфортність досягається при більш низьких температурах (до +15°С). Значення відносної вологості найсприятливіші в межах 40-60%. Комфортна швидкість повітря збільшується при підвищенні температури.

2.1. Профілактика несприятливого впливу мікроклімату.

Боротьба з несприятливим впливом виробничого мікроклімату регламентується "Санітарними правилами з організації технологічних процесів і гігієнічними вимогами до виробничого обладнання" і реалізується комплексом заходів технологічного, санітарно-технічного, організаційного та медико-профілактичного плану. Основними заходамищодо забезпечення нормального метеорологічногосередовищав робочій зоні є механізація важких ручних робіт, захист від джерел теплового випромінювання, перерви під час роботи для відпочинку. Часті короткі перерви більш ефективні, ніж рідкі, але тривалі. До групи санітарно-технічних заходів відносяться засоби локалізації тепловиділень і теплоізоляція, скеровані на зниження інтенсивності теплового випромінювання і тепловиділень обладнання, вентиляція, опалення і кондиціонування повітря.

Захист від теплового випромінювання здійснюють шляхом застосування екранів з теплоізоляційних матеріалів, водяних завіс та повітряного душування робочих місць.

Захист від протягів досягається шляхом щільного закривання вікон, дверей та інших отворів, а також влаштуванням повітряних і повітряно-теплових завіс на дверях.

Важливе значення для профілактики перегрівання мають індивідуальні засоби захисту. Спецодяг повинен бути повітро- та вологопроникненим (бавовняним, з льону, грубововняне сукно), мати зручний покрій. Для роботи в екстремальних умовах застосовуються спеціальні костюми з підвищеною теплосвітловіддачею. Для захисту голови від випромінювання застосовуються дюралеві, фіброві шоломи, повстяні капелюхи; для захисту очей - окуляри темні або з прозорим шаром металу, маски з відкидним екраном.

Основні заходи забезпечення нормального мікроклімату в робочих приміщеннях – опалення, вентиляція, кондиціонування повітря.

Важливим напрямком профілактики профзахворювань є повне виключен­ня контакту працюючих із шкідливими речовинами. З цією метою розробляються нові технології без використання шкідливих речовин; заміна шкі­дливих речовин менш шкідливими; герметизація обладнання; застосування замкнутих технологічних циклів та процесів; заміна застарілого облад­нання сучасним; своєчасний та якісний ремонт обладнання. Зменшення пилоутворення досягається заміною сухих способів переробки сипучих речо­винмокрими; добрий ефект одержується при розміщенні виробничого облад­нання в спеціальних кабінах з вентиляцією і зовнішнім розташуванням приладів контролю та керування. Забезпеченнячистоти повітря проточної вентиляції досягається озелененням території.

При недостатній ефективності засобів колективного захисту використовують засоби індивідуального захисту (ЗІЗ), які розділяють на ізолюючікостюми; засоби захисту органів дихання; спеціальний одяг та взут­тя; засоби захисту рук, голови, обличчя, очей, вух; запобіжні присто­сування; засоби захисту шкіри.

Для захисту від шкідливих речовин найголовнішими є засоби індиві­дуального захисту органів дихання (ЗІЗ ОД), спецодяг, спецвзуття, за­соби захисту рук. Застосовуються ізолюючі костюми, засоби захисту го­лови та обличчя, а також захисні пасти та мазі - дерматологічні засоби. ЗІЗ ОД застосовують для захисту від шкідливих газів, пари, диму, туману та пилу, присутніх у повітрі робочоїзони, а також для забезпечен­някиснем при його нестачі в навколишній атмосфері. Це - протигази, респіратори, пневмошоломи,пневмомаски. За принципом дії ЗІЗ ОД поділяють на фільтруючі та ізолюючі.

Фільтруючі ЗІЗ ОД не можна використовувати при наявності повітрі невідомих речовин, при великому вмісті шкідливих речовин (більше 0,5% по об'єму), а також при зменшеному вмісті кисню (менш 18% при нормі 21%). В цих випадках слід застосовувати ізолюючі 313 ОД.

Найширше у промисловості використовують протиаерозольні фільтруючі респіратори, що поділяються на 2типа: патронні, у яких фільтруючий еле­мент відокремлений, та фільтр-маски, у котрих фільтруючий елемент од­ночасно є і маскою. По способу вентиляції - безклапанні та клапанні, по умовам експлуатації - одноразові та багаторазові.

Респіратор ШБ-І "Лєпєсток" має три модифікації: "Лєпєсток - 200", "Лєпєсток-40", "Лєпєсток – 5", що мають колір зовнішнього кола відповідно білий, оранжевий та блакитний. Цифри 200, 40 та 50 вказують, у скільки разів вміст аерозолю в повітрі перевищує ГДК.

Протигазиза способомзахисту ОД розрізнюють шлангові, ізолюючі та фільтруючі.

Фільтруючі протигази - з аерозолевим фільтром та без нього.

Шлангові протигази - само всмоктувальні та з примусовою подачею чистого повітря. В самовсмоктувальному ізолюючому шланговому протигазі повітря всмоктується через фільтр по гумовому шлангу і надходить через клапан в маску. В протигаз другого типу подача повітря примусова (повітродувка або стиснуте повітря(.

Кисневі ізолюючі протигази мають закриту схему дихання: повітря, що видихається, циркулює всередині, очищується від вуглекислоти і зба­гачується киснем. Ці протигази призначені для захисту ОД в загазованому середовищі, а також при недостатній кількості кисню в атмосфері.

Для захисту очей застосовують окуляри відкритого типу та окуляри з боковим захистом.

Для захисту голови служать головні убори. Для захисту рук використовують рукавиці, шкіру захищаютькремами та пастами.

Вентиляція – процес повітрообміну у виробничих приміщеннях, який забезпечує нормовані значення параметрів мікроклімату та чистоту повітря. Системи вентиляції можна класифікувати за такими основними ознаками:

· спосіб організації повітрообміну (природна, механічна та змішана);

· спосіб подачі та видалення повітря (припливна, витяжна та припливно-витяжна);

· призначення (загальнообмінна та місцева).

Природна вентиляція здійснюється під дією природних сил – різниці густини теплого повітря всередині приміщення, більш холодного зовнішнього (або навпаки) та сили вітру.

Природна вентиляція буває неорганізованою, якщо здійснюється через нещільності у зовнішніх огороджувальних конструкціях (інфільтрація), та організованою і регульованою (аерація).

Аерація застосовується у приміщення з невеликим аеродинамічним опором, які мають значні виділення теплоти і вимагають великих витрат припливного зовнішнього повітря без попередньої його обробки (котельні, хлібопекарні цехи, сушарні, варильні відділення пивзаводів тощо), а також коли не відбувається конденсація вологи із повітря на будівельних конструкціях та утворення туману. Здійснюється аерація за допомогою аераційних ліхтарів, спеціальних вентиляційних каналів, фрамуг та вікон. Зовнішнє надходить знизу приміщення через припливні прорізи (вікна або фрамуги), асимілює забруднювачі (надлишки тепла, вологи, шкідливі речовини), нагрівається, підіймається догори конвективними струминами і виходить з приміщення через витяжні прорізи аераційного ліхтаря. У приміщенні створюється спрямована циркуляція повітря. При спрямованій циркуляції виникає незначне розрядження, що сприяє підсмоктуванню зовнішнього холодного (більш важкого) повітря. В теплий період року, коли незначна різниця температур внутрішнього і зовнішнього повітря, відчиняється найбільша кількість фрамуг, при цьому свіже повітря надходить через нижній ряд прорізів на рівні 0,3 – 1,8 м від підлоги. У холодний період року, для запобігання охолодженню працівників, надходження зовнішнього повітря регулюють в обмеженій кількості за допомогою верхнього ряду прорізів, який розташовують на рівні не нижче 4 м від підлоги.

У багатоповерхових будівлях та приміщеннях невеликих об’ємів замість ліхтарів використовують витяжні аераційні шахти (канали у стінах), які закінчуються зонтами для захисту від атмосферних опадів або дефлекторами.

Перевагами природної системи вентиляції є простота конструктивного виконання та експлуатації, а такоє її економічність у зв’язку з відсутністю витрат енергії на переміщення великих об’ємів повітря. До недоліків природної вентиляції можна віднести залежність ефективності вентиляції від температури та швидкості руху зовнішнього повітря, неможливість очищення і регулювання параметрів (температура, відносна вологість) припливного та забрудненого повітря, що надходить в атмосферу.

Механічна вентиляція– це комплекс вентиляторів і трубопроводів, що забезпечує постійний повітрообмін у приміщенні незалежно від зовнішніх метеорологічних умов. У разі необхідності він включає пристрої для обробки повітря, яке надходить у приміщення (підігрівання, охолодження, зволоження чи осушення), та забрудненого повітря (очищення), яке викидається назовні.

При механічній вентиляції організований рух повітря виникає за рахунок різниці тисків (напорів), що створюється вентиляторами. Вона застосовується у вентиляційних системах із значними аеродинамічними опорами, які виникають у випадках складної обробки та розподілу повітря. Механічна вентиляція може бути припливною чи витяжною, а також припливно-витяжною.

Припливна вентиляція забирає зовнішнє повітря вентилятором через фільтр для очищення від пилу, через калорифер для підігріву повітря чи через кондиціонер, яке потім подається у приміщення, де створюється надлишковий тиск. Забруднене повітря виходить назовні через двері, вікна, ліхтарі та щілини або в інші приміщення неочищеним. Припливні системи застосовуються для вентиляції приміщень, в яких не допускається попадання забрудненого повітря знадвору чи суміжних приміщень. Припливні системи вентиляції також компенсують повітря, що витягується місцевими відсмоктувачами та витрачається на технологічні потреби: вогневі процеси, компресорні установки, пневмотранспорт і ін.

При промисловому монтажі вентиляційного обладнання пилоочисний фільтр, калорифер, вентилятор та розподільну систему повітропроводів розміщують в окремому приміщенні – вентиляційній камері, яка будується із вогнетривких матеріалів (бетон, цегла, метал).

Витяжна система вентиляції через мережу повітроводів видаляє за допомогою вентилятора забруднене повітря, яке перед викидом в атмосферу очищається. При цьому в приміщенні створюється знижений тиск, внаслідок чого повітря підсмоктується знадвору через вікна, двері, нещільності конструкцій або із суміжних приміщень. Витяжні системи доцільно застосовувати:

· у випадках, коли шкідливі виділення даного приміщення не повинні поширюватися на інші;

· для приміщень із короткочасним перебуванням людей та при невеликих кількостях витяжного повітря.

Припливно-витяжна система вентиляції складається з двох окремих систем – припливної та витяжної, які одночасно подають у приміщення чисте повітря та витягують із нього забруднення. Припливно-витяжні системи є найбільш поширеними у промисловості, тому що вони більш повно задовольняють умовам створення нормованих параметрів повітря у робочій зоні виробничих приміщень.

Іноді для зменшення витрат теплоти у холодний період року або холоду при кондиціонуванні повітря у теплий період року застосовують системи із рециркуляцією відпрацьованого повітря (до зовнішнього повітря підмішується частина витяжного повітря).

Можливо улаштування також змішаної системи при одночасній дії механічної та природної вентиляції.

Позитивними якостями механічної вентиляції є можливість обробки припливного та витяжного повітря з будь-якого місця об’єма приміщення при регулюванні його витрати (повітрообміну). Недоліки цієї системи вентиляції – висока енергоємність, мателоємність та значні експлуатаційні витрати.

Загальнообмінна вентиляція призначена для заміни забрудненого повітря на чисте в усьому об’ємі приміщення. Вона застосовується в тому випадку, коли шкідливі виділення надходять безпосередньо у повітря приміщення та коли робочі місця розташовуються по усьому приміщенню. Види загальнообмінної вентиляції: природна, механічна, змішана.

Місцева вентиляція застосовується при значних об’ємах виробничих приміщень, невеликій кількості працюючих та наявності постійних робочих місць, коли технічно обгрунтовано та економічно доцільно створювати необхідні метеорологічні умови та чистоту повітря безпосередньо на робочих місцях місцевими способами вентиляції – витяжною (локалізована) чи припливною (душування) та ін.

Система локалізованої (витяжної) вентиляції застосовується для уловлювання та витягування шкідливих виділень в місці утворення, що запобігає їх поширенню по усьому приміщенню від окремих машин, апаратів або окремих дільниць технологічного процесу.

Конструкції місцевих відсмоктувачів можуть бути повністю закритими, напіввідкритими чи відкритими. Найбільш ефективними є закриті відсмоктувачі. До них належать кожухи та камери з відсмоктувачами, які герметичног чи щільно закривають обладнання. Різновидом місцевої витяжної вентиляції є аспірація, яка служить для видалення шкідливих речовин з місця їх утворення шляхом відсмоктування забрудненого повітря від герметизованого обладнання.

Якщо з технічних причин такі конструкції застосовувати неможливо, то використовують напіввідкриті та відкриті відсмоктувачі: бортові відсмоктувачі, витяжні зонти і панелі, інші пристрої.

Зараз розроблені конструкції переносних відсмоктувачів для технологічних процесів, в яких джерело забруднення може змінювати своє місце розташування (наприклад, зварювання великогабаритних деталей).

Місцева припливна вентиляція покращує мікроклімат в обмеженій зоні приміщення. До неї належать: повітряні душі, оазиси, завіси.

Повітряне душування – подача прохолодного припливного повітря у вигляді струменя, який спрямований на робоче місце; його використовують за таких умов:

· коли на робітника діє промениста теплота з інтенсивністю 350 Вт/м² і більше (стаціонарні печі, дезодоратори, екстрактори тощо);

· при відкритих технологічних процесах з виділенням у робоче середовище шкідливих газів, пари;

· у випадках, коли неможливо чи недоцільно застосування загальнообмінної вентиляції для цієї мети, а також коли місцева витяжна та загальнообмінна вентиляції не забезпечують на робочому місці необхідні параметри повітряного середовища.

Повітря для душування у невеликих об’ємах подається із окремих установок, незалежно від систем припливної вентиляції. Температура та швидкість повітря визначається інтенсивністю теплового випромінювання, важкістю виконуваних робіт та періодом року і знаходяться у межах 16…21°С та 0,5…3 м/с.

Припливна механічна вентиляція застосовується також для влаштування так званих “повітряних оазисів ”, коли холодним повітрям “затоплюються ” окремі зони цеху. У цьому випадку подається значна кількість повітря з малими швидкостями, щоб воно менше перемішувалось із нагрітим повітрям.

Для захисту працівники від зовнішнього холодного повітря, що надходить у приміщення через відкриті прорізи (ворота, двері та ін.), влаштовують повітряні теплові завіси: коли за умовами експлуатації транспортні прорізи та двері протягом тривалого часу бувають відкритими; при наявності приміщень з кондиціонуванням повітря або із значними вологовиділеннями; при розташуванні постійних робочих місць поблизу від зовнішніх дверей.

Повітряні охолоджувальні завіси завіси влаштовують над завантажувальними отворами печей та подібного обладнання. Повітря до них подається не підігрітим.

Комбінована система вентиляції є поєднанням елементів місцевої та загально обмінної вентиляції. Локалізована система забирає шкідливі речовини із кожухів та укриття машин. Проте частина шкідливих речовин через нещільності укриття надходить у приміщення та витягується загально обмінною вентиляцією.

Кондиціонування повітря є найбільш досконалою системою механічної вентиляції. Необхідність наявності оптимальних параметрів мікроклімату зумовлено санітарно-гігієнічними або технологічними вимогами виробництва. Створення та підтримання постійних чи змінюваних за заданою програмою визначених параметрів повітряного середовища проводиться автоматично незалежно від зміни зовнішніх метеорологічних умов та умов всередині приміщення і здійснюється в спеціальних установках – кондиціонерах.

Розрізнюють центральні кондиціонери значної продуктивності (до 250 тис. м³/год) для обслуговування великих за розміром приміщень чи кількох окремих кімнат та місцеві – меншої продуктивності для обслуговування окремих невеликих приміщень. При цьому центральні кондиционери розміщують поза приміщеннями, а місцеві – безпосередньо у приміщеннях.

Кондиціонери бувають повного та неповного кондиціонування повітря. Установки повного кондиціонування повітря забезпечують не тільки оптимальні параметри мікроклімату, але і чистоту повітря. Крім цього, у ряді випадків повітря проходить додаткову обробку: іонізацію, дезодорацію, озонування тощо. Установки неповного кодиціонування підтримують тільки частину наведених параметрів.

Незважаючи на явні переваги кондиціонування повітря перед іншими системами вентиляції, слід враховувати значні матеріальні витрати при його застосуванні.

Аварійна вентиляція застосовується у виробничих приміщеннях, де можливе раптове надходження в повітря великої кількості шкідливих або вибухонебезпечних парів і газів (наприклад, парів бензину в маслоекстракційних цехах чи аміаку в приміщеннях аміачних компресорних).

Аварійна вентиляція повинна вмикатися автоматично при досягненні допустимої концентраційної межі шкідливих або небезпечних виділень. Звичайно її влаштовують витяжною за допомогою осьових вентиляторів.

Продуктивність аварійної вентиляції визначається в технологічній частині проекту. При відсутності таких даних належить передбачати продуктивність аварійної вентиляції, щоб вона разом з основною вентиляцією забезпечила у приміщенні 8…12 повітрообміні за годину.

У приміщеннях насосних і компресорних станцій виробничих категорій А, Б (вибухопожежонебезпечні) та Е (вибухонебезпечні) аварійна вентиляція повинна забезпечити 8…12-кратний повітрообмін за годину у доповненні до повітрообміну, що створюється системами основної вентиляції.

Розрахунок обсягу повітря на вентиляцію.

Для сталого процесу загальнообмінної вентиляції та виділення у приміщення тих чи інших шкідливостей необхідна кількість вентиляційного повітря L, м³/год, обчислюється за формулами:

при поглинанні надлишкової теплоти L = ;

при забиранні надлишкової пароподібної вологи

L = 1000 W ;

ρ(d₂ – d₁ )

при розбавленні свіжим повітрям шкідливих газів, парів та пилу

L = ,

де Q_з , W , Z - відповідно кількість надлишкової теплоти, Вт, інтенсивність виділення пароподібної вологи, кг/год, газів, парів чи пилу, мг/год; С_п - питома теплоємкість повітря, С_п = 1 кДж/(кг∙К); ρ - густина повітря при даній температурі, при нормальних умовах ρ = 1,2 кг/ м³ ; Т_в і Т_п - відповідно температура повітря, що надходить та виходить, К; d₁ і d₂ - відповідно вологовміст повітря, що надходить і виходить, г/кг; Z_в і Z_п - концентрації шкідливих газів, парів чи пилу відповідно у повітрі, що надходить і виходить, мг/ м³.

Надлишки теплоти Q_з визначають як різницю між загальною кількістю теплоти, що виділяється у приміщенні (теплоти від гарячих поверхонь технологічного обладнання і трубопроводів, полонення нагрітих виробів, працюючого електрообладнання та штучного освітлення, людських тіл та ін.), та втратами теплоти через будівельні конструкції приміщення.

Найбільші труднощі звичайно викликає визначення кількості теплоти, вологи та шкідливих речовин, що виділяються від технологічних процесів та обладнання. Встановлюють ці дані одним із способів – за наявними нормами, розрахунками або натурними дослідженнями.

Після розрахунку витрати вентиляційного повітря L встановлюють кратність повітрообміну n у приміщенні, год^-1, n = L/V, де V – об’єм приміщення, м³. Кратність повітрообміну показує інтенсивність вентилювання даного приміщення, тобто кількість обмінів повітря у приміщенні, яке подається або витягується протягом однієї години.

У тих випадках, коли кількість шкідливих виділень важко визначити, розрахунок повітрообміну можна провести за кратністю. Із довідників з проектування промислових будівель вибирають кратність повітрообміну, а потім визначають необхідну витрату повітря на вентиляцію L.

При відсутності надлишків теплоти, вологи, виділення парів, газів та пилу необхідна кількість вентильованого повітря визначається санітарними нормами СН 245-71 в залежності від об’єму приміщення, що припадає на одного робітника, тобто від питомого об’єму приміщення. Якщо цей об’єм менше 20 м³, подачу зовнішнього повітря належить передбачати у кількості не менше 30 м³/год на кожного робітника, а при питомому об’ємі приміщення більше 20 м³ – не менше 20 м³/год на кожного робітника.

3 питання.ВИДИ ОСВІТЛЕННЯ І ЙОГО НОРМУВАННЯ.

Вірно спроектоване та раціонально влаштоване освітлення виробничих приміщень справляє позитивний психофізіологічний вплив на працюючих, підвищує ефективність та безпеку праці, знижує втому та травматизм, забезпечує високу працездатність.

Зір у всій системі органів відчуттів людини посідає чільне місце. Відомо, що на органи зору припадає 90% всієї інформації, котру отримує людина. Відчуття зору відбувається під впливом видимого випромінювання (світла), котре є електромагнітним випромінюванням з довжиною хвилі 0,38...0,76 мкм. Чутливість зору максимальна до електромагнітного випромінювання з довжиною хвилі 0,555 мкм (мікрометрів) (жовто-зелений колір) та зменшується до границь видного спектру.

Освітлення – це одержання, розподіл та використання світлової енергії для забезпечення нормальних умов праці.

Освітлення, що задовольняє гігієнічним вимогам, сприяє підвищенню продуктивності праці, створює гарний психологічний тонус, відповідний настрій і самопочуття, запобігає загальному стомленню, впливає на обмін речовин, роботу серцево-судинної системи, знижує кількість нещасних випадків. Недостатнє освітлення є однією з причин виробничого травматизму.

Таким чином, вимоги до освітлення:

· бути достатнім;

· бути рівномірним;

· не осліплювати очі та не створювати відблиски на робочій поверхні;

· за спектральним складом наближатися до сонячного.

Оптимальним вважається таке освітлення, при якому втома зору найменша. Найменш допустимою величиною освітлення вважається така, нижче якої відбувається порушення зорової функції.

Освітлення характеризується якісними та кількісними показниками, при цьому застосовують стандартні одиниці вимірювання та визначення.

Кількісні показники освітлення визначають світловий потік, силу світла, освітленість та яскравість.

Світловий потік (Ф) – це потік променевої енергії, що сприймається органами зору як світло, тобто характеризує потужність світлової енергії (рис.1).

Одиниця світлового потоку – люмен (лм) – це світловий потік від точкового джерела світла силою в 1 канделу, що розташований у вершині тілесного кута в 1 стерадіан. Стерадіан (ср) – це тілесний кут (конус), що спирається на частину сфери площею R² (R – радіус сфери).

1 кандела (кд) – сила світла з поверхні площею 1/600000 м² у перпендикулярному напрямку при температурі випромінювача, що дорівнює температурі твердіння платини при тиску 101325 Па (по старому – свіча, 1 св = 1 кд; латинське candela – свіча).

R

Рис.1. Пояснюючий рисунок.

Джерела світла випромінюють світловий потік у різних напрямках неоднаково. Тому, щоб дати характеристику інтенсивності випромінювання, застосовують поняття “просторова або кутова щільність ” світлового потоку, яку називають силою світла І, тобто світловий потік Ф, віднесений до тілесного кута ω, в якому від випромінюється,

І = Ф/ω.

Значення ω=S/R². Таким чином, за одиницю сили світла приймають відношення, яке дорівнює 1 кд = 1 лм/ср.

Освітленість(Е) – поверхнева густина світлового потоку,

Е = Ф/S.

Одиниця освітленості – люкс (лк) – освітленість поверхні S = 1 м² при світловому потоці Ф = 1 лм, який падає на неї. Освітленість Землі в місячну ніч ≈ 0,2 лк, а в сонячний день – до 100000 лк.

Видимість предмета оком залежить від частини світлового потоку, відображеного освітленим предметом і характеризується яскравістю L. Яскравість залежить від сили світла, кута падіння світлового потоку та ряду інших факторів.

Яскравість - відношення сили світла І, що випромінюється (відбивається) поверхнею з площею S у даному напрямку, до площі проекції цієї поверхні на площину, що перпендикулярна до цього напрямку:

L = I/(S∙cos ά), кд/ м² ,

де ά – величина кута між нормаллю до поверхні та напрямком, для якого розраховується яскравість. Іноді використовують застарілу поазсистемну одиницю яскравості 1 ніт (нт) = 1 кд/ м² . Лист білого паперу під лампою в 60 Вт має яскравість 30…40 кд/ м².

До якісних показників освітлення відносяться фон, контраст об’єкта з фоном, видимість, показник осліпленості, коефіцієнт відбиття та ін.

Коефіцієнт відбиття ρ характеризує здатність поверхні відбивати падаючий на неї світловий потік:

ρ = Ф_від/Ф_пад.

Фон – це поверхня, що прилягає до об’єкта розрізнення, на якій він розглядається. Фон вважається світлим при ρ > 0,4; середнім при ρ = 0,2…0,4 і темним при ρ < 0,2.

Контраст об’єкта з фоном К характеризується співвідношенням яскравостей розрізняльного об’єкта та фону:

К = (L_фон - L_об) / L_фон.

Контраст вважається великим при К > 0,5; середнім при К = 0,2…0,5 і малим при К ≤ 0,2.

Видимість (V) характеризує здатність ока сприймати об’єкт залежно від освітленості, розміру об’єкта, контрасту та визначається числом порогових контрастів (тобто найменшим розрізняльним контрастом):

V = К/К_норм.

Показник осліпленості Р є критерієм оцінки сліпучої дії освітлювальної установки:

Р = (s – 1) ∙1000,

де коефіцієнт осліпленості s = V₁/V₂, причому V₁ - при екрануванні блискучих джерел; V₂ - коли вони у полі зору.

Об’єкт розрізнювання – це мінімальні окремі його частини, які необхідно розрізняти в процесі роботи.

Класифікація освітлення. При освітленні виробничих приміщень використовують: природне освітлення, котре створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу і яке змінюється залежно від географічної широти, пори року, доби, ступеня хмарності та прозорості атмосфери; штучне освітлення, створюване електричними джерелами світла; сумісне освітлення, при котрому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення поділяється на бокове (одно- або двостороннє), здійснюване через світлові отвори в зовнішніх стінах; верхнє, що здійснюється через аераційні та захисні ліхтарі, отвори в дахах та перекриттях; комбіноване - поєднання верхнього та бічного освітлення.

Штучне освітлення за конструктивним виконанням поділяється на два види - загальне та комбіноване. Система загального освітлення використовується в приміщеннях, де по всій площі виконуються однотипні роботи. Розрізняють загальне рівномірне освітлення, при котрому світловий потік розподіляється рівномірно по всій площі приміщення без урахування розташування робочих місць і загал

Читайте також:

1. Аморфний та кристалічний стан твердої речовини.
2. Атомно-молекулярна будова речовини.
3. Бризантні вибухові речовини.
4. Вогнегасником називається переносне чи пересувне обладнан­ня для гасіння осередків пожежі за рахунок випуску запасеної вогнегасної речовини.
5. Вогнегасячі речовини.
6. Гарантії працівників на охорону праці, пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці.
7. Гідравлічні в’яжучі речовини.
8. Еволюція біосфери. Роль живої речовини.
9. З розвитком техніки умови праці людини самі по собі не стають безпечними, навпаки, з’являються нові, раніше невідомі небезпечні та шкідливі фактори.
10. Загальні відомості про вибухові речовини.
11. Загальні поняття про шкідливі речовини
12. Ініціюючі вибухові речовини.

Переглядів: 1846