Суспільний лад.

У XVІ ст. московська держава приєднує до себе нові і нові землі. Відбувається подальше юридичне оформлення станів (обов’язків і привілей). Правлячий клас чітко ділиться на феодальну аристократію – бояр і дворян. Економічною базою першої групи були вотчинні землеволодіння, другої – помістне землеволодіння. Вотчина була спадковою владою, помістя давалось на строк і при умові служби.

У середині XVІ ст. була зроблена перша спроба юридично зрівняти вотчину з помістям. Встановлювався єдиний порядок державної (військової) служби. З певних розмірів земельних угідь залежно від їх виду (вотчина чи помістя) власники зобов’язувались встановлювати однакове число екіпірованих і озброєних людей. Принцип службовості розповсюджувався на обидва феодальні стани – боярство і дворянство. Одночасно розширюються права власників помість: дається дозвіл на обмін помістя на вотчину, передачу в придане, на спадкування. З XVІІ ст. помістя царським указом могли перетворюватись у вотчини.

Консолідація феодального стану супроводжувалась закріпленням його привілеїв: монопольного права володіння землею, звільнення від повинностей, переваги в судовому процесі і права займати чиновницькі посади. Міське населення в XVІІ ст. одержує стійку назву “посадські люди”. Склалась певна ієрархія: гості і гостинна сотня (купці, що торгували за межами держави), суконна та чорна сотні (середні, дрібні торгівці) і слободи (ремісничі квартали та цехи).

Гості об’єднувались у корпорації, користувались привілеями. Виконуючи фінансову службу, завідували митницями, розподіляли статті доходів і розходів, займали місця голів і дяків у присутніх місцях, стягували торгове мито з іноземних купців, торгували державними товарами.
Люди гостинної і суконної сотень служили збирачами при митницях і перевозах, старостами торгових ларків. Вони не звільнялись, як “гості”, повністю від тягла, але несли загальні для посадських людей повинності.
“Чорні” посадські люди жили на землі, що була власністю державної казни, і у повному об’ємі несли державне “тягло”, що накладалось на міську общину.

Значна частина дворів у місті, що належали духовним і світським феодалам звільнялась від державного “тягла” і називалась “білими слободами”. З 1550 р. розпочинається політика скорочення “білих слобод”, приймаються законодавчі акти, які передбачають обмеження переходу посадських людей у “білі слободи”.

Соборне уложення 1649 р. закріпило монопольне право, посаду на ремесло і торгівлю, включивши в державне “тягло” “білі слободи”. За посадом було закріплено все його населення, були повернені втікачі, а перехід з посаду в посад заборонявся.

Прикріплення селян до землі розпочалось значно раніше. Вже в XІV ст. у міжкнязівських договорах записувалось зобов’язання не переманювати один у одного горнотяглових селян.

Першим юридичним актом, який обмежив право переходу селян від одного феодала до іншого, був Судебник (1497 р.). Стаття 57 Судебника 1497 р. обмежувала право переходу селян тільки на Юріїв день і встановлювала порядок виплати “потилого” (плата за проживання селянина на землі пана). З 1581р. вводиться “заповідні літа”, протягом яких навіть встановлений перехід селян заборонявся. З кінця XVІ ст. почали видаватись укази про “урочні літа”, що встановлювали строки розшуку і повернення селян-втікачів (5 – 15 р.).

Заключним актом процесу закріпачення стало Виборне Уложення 1649р., яке відмінило “урочні літа” і встановило безстроковість розшуку.
До середини XVІІІ ст. майже все землеволодіння “чорних” (державних) волостей центральних повітів держави було в руках феодалів, і селяни, що в них проживали, перетворювались на кріпаків. На відміну від “чорносошних” владельгеські селяни (ті, що належали вотчинникам, поміщикам, монастирям) всі повинності несли безпосередньо на користь власника.

Прикріплення розвивалось двома шляхами – позаекономічним і економічним. У XV ст. існувало дві основні категорії селян: старожильці і новоприходці. Перші вели своє господарство і в повному обсязі несли свої повинності, складаючи основу феодального господарства. Інші, які тільки що прибули, не могли повністю нести повинності, тому користувались певними пільгами, одержували позики і кредити. Їх залежність від власника була борговою, кабальною. У формі залежності селянин міг бути “половинником” (працювати за половину врожаю) або “серебряником” (працювати за проценти).

Основним документом, який закріпив права землевласників на селян втікачів і бобилів (одиноких безземельних селян), стали переписні книги 1626р.

Позаекономічна залежність у чистому вигляді виявлялась в інституті холопства. Розвиток кабального холопства (холоп не міг передаватися по заповіту, його діти не ставали холопами) призвело до зрівняння статусу холопів з кріпаками.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виникнення держави і її розвиток.	\|	Становлення абсолютної монархії і її особливості.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.