• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Робочий зошит

ПЛАН

1. ______________________________________________________

7. ___________________________________________________________

6. __________________________________________________________

5. __________________________________________________________

4. ___________________________________________________________

3. __________________________________________________________

2. __________________________________________________________

1. _____________________________________________________

План

План

1. Поняття про мову та її функції
2. Мовлення, фізіологічні механізми мовної діяльності. Різновиди мовлення
3. Поняття про спілкування
4. Засоби та функції спілкування
5. Різновиди спілкування
6. Компоненти, які сприяють розвитку комунікації
7. Вибір мовних одиниць у мовленні (самостійна робота № 15)
8. Фонетичні аспекти етикетного мовлення (самостійна робота № 16)
9. Нормативність мовлення. Типові помилки мовлення та їх причини. (самостійна робота № 17)
10. Одяг та його значення для ефективності спілкування. Культура спілкування (самостійна робота № 18)

1. Поняття про мову та її функції

МОВА – __________________________________________________

____________________________________________________________

___________________________________________________________

________________________________________________________________

________________________________________________________________

Мова виникла у процесі становлення самої людини як суспільної істоти, у процесі спільної трудової діяльності. Біологічними передумовами виникнення мови були звуки та рухи, які спостерігались у пращурів людини і слугували засобом спілкування, задоволення потреби в обміні думками, у пізнанні властивостей предметів та явищ, що оточували людину, і позначалися словами.

Мова – суспільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків. За її допомогою люди досягають розуміння, обмінюються думками, здобувають знання, передають їх нащадкам, дістають можливість налагодити спільну діяльність в усіх галузях людської практики.

Комплекси звуків, які вимовляються, якими позначаються певні об'єкти, набували певного значення, ставали спільними для людей засобами обміну думками.

Мова є системою знаків, що мають соціальну природу, яка створилася й закріпилась у процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства.

Слово як одиниця мови має два боки:

________________________________________________________________________________________________________________________________

Мова виконує такі функції:

1.___________________________________________________________

2.______________________________________________________________________________________________________________________

Охарактеризовані основні елементи та функції мови стають засобом спілкування, засобом обміну думками за умови, що відбувається процес мовлення між людьми.

2. Мовлення, фізіологічні механізми мовної діяльності. Різновиди мовлення

Мова і мовлення – поняття не тотожні.

МОВЛЕННЯ – __________________________________________

________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________

Залежно від віку, характеру діяльності, середовища мовлення людини набирає певних особливостей незважаючи на те, що люди спілкуються однією мовою.

Так, мовлення однієї людини образне, яскраве, виразне, переконливе, а іншої – навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. У цьому вже виявляється відмінність у володінні мовою. Кожній людині властиві індивідуальний стиль мовлення, відмінність в артикуляції звуків, інтонуванні, логічній виразності; кожна людина говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою.

Обидва різновиди мовлення людини – зовнішнє та внутрішнє – перебувають у тісному взаємозв'язку та постійних взаємопереходах. Легкість і швидкість таких взаємопереходів залежать від багатьох умов, а саме: змісту, складності та новизни розумової діяльності, мовного досвіду та індивідуальних особливостей людини.

Індивідуальні особливості мовлення:

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Обов’язковою умовою володіння словом є культура мовлення – вміння правильно вживати і вимовляти слова, будувати з них фрази. Відомі три основні етапи оволодіння культурою мовлення:

І етап – ____________________________________________________

________________________________________________________________

ІІ етап – ___________________________________________________

________________________________________________________________

ІІІ етап – __________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________

Культура мовлення має ще одну важливу властивість – уміння вислухати співбесідника, що є складовою частиною культури спілкування і культури людини в цілому.

3. Поняття про спілкування

СПІЛКУВАННЯ– ______________________________________

________________________________________________________

________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Головною характеристикою спілкування є ___________________:

- виступає способом організації діяльності (настанови дорослих щодо дій дітей);

- іноді уособлює зміст діяльності (бесіда друзів);

- може супроводжувати діяльність (граючись, діти спілкуються між собою)

Соціальна природа спілкування виражається в тому, що воно завжди відбувається в середовищі людей, де суб’єкти спілкування завжди постають як носії соціального досвіду. Соціальний досвід спілкування виявляється у змісті інформації, що є його предметом (знання, відомості, способи діяльності), у засобах (мовна та немовна комунікація при спілкуванні), у суспільно вироблених у процесі історичного розвитку різновидах спілкування. За змістом спілкування охоплює всі царини людського буття та діяльності, об’єктивні та суб’єктивні їх прояви. Спілкування між людьми відбувається при передаванні знань, досвіду, коли формуються різні вміння та навички, погоджуються та координуються спільні дії.

Для спілкування необхідні як мінімум двоє, тому що не всяка зовнішня мова є спілкування. Не можна вважати спілкуванням розмову хворого галюцинаціями із вигаданими співрозмовниками: він спілкується не з іншою особистістю, а з проекціями власної несвідомої психіки.

АУТИЗМ –______________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________

Тобто спілкування завжди соціальне.

Важливий вплив на характер спілкування справляють відносини, що склалися між членами контактної групи. Від того, якими є взаємовідносини, залежать система спілкування конкретної особистості, її манера, колорит, використовувані засоби.

Структура спілкування:

4. Засоби та функції спілкування

Основні засоби спілкування:

· ______________________________________

Вербальна комунікація за допомогою слова – основна і найдосконаліша форма людського спілкування. Рівень володіння мовою, багатство та культура мовного висловлювання визначають можливості та ефективність спілкування кожної конкретної особистості.

· _______________________ – жести, міміка, інтонація, паузи, манери, зовнішність.Спілкування як живий процес безпосередньої комунікації суб'єктів закономірно виявляє емоції тих, хто спілкується, утворюючи невербальний аспект обміну інформацією.

Найдинамічніше зовнішній бік невербального спілкування виявляється в жестах, міміці.

ЖЕСТ – _______________________________

________________________________________

________________________________________

________________________________________

Немовні засоби спілкування, які супроводжують вербальне повідомлення, створюють підтекст, котрий полегшує, збагачує й поглиблює сприймання інформації, що передається. Відповідність невербальних засобів спілкування цілям і завданням, змісту словесної комунікації – важливий елемент культури спілкування.

Функції спілкування:

Щоб повніше оцінити вплив спілкування на розвиток суспільства. Вчені намагаються встановити його функції, виділити і вивчити окремі його аспекти.

Найважливіші функції спілкування виділяють, аналізуючи його роль на індивідуальному рівні суспільного буття людини. У характеристиці спілкуванні здебільшого виділяють три класи функцій:

1) __________________________________________________належить до процесу формування, передавання і прийняття інформації. Під час формування вирівнюються відмінності у вихідній інформованості людей, що вступають у спілкування. На етапі передавання значень спілкування є інформуванням, інструктажем, навчанням тощо. На рівні прийняття реалізується прагнення індивідів зрозуміти один одного. Тут спілкування спрямоване на оцінювання досягнутих результатів (згода, незгода, порівняння поглядів).

2) ______________________________________________ безпосередньо пов’язана з регулюванням поведінки. Завдяки спілкуванню людина має змогу регулювати не тільки свою поведінку, а й поведінку інших людей, разом із тим відчуваючи регулятивні впливи з їх боку. Відбувається взаємне узгодження дій. У взаємному регулюванні формуються і виявляються властиві спільній діяльності особливості (сумісність людей, їх узгодженість у діях), взаємно стимулюється і коригується поведінка. З цим класом функцій пов’язано наслідування, навіювання, переконання та ін.

3) ____________________________________________ характеризується емоційною сферою людини. Усе багатство емоцій людей виникає і розвивається в умовах їх спілкування. Потреба в спілкуванні часто виникає у зв’язку з бажанням змінити свій емоційний стан. Специфічною особливістю спілкування є груповий емоційний стан.

Аспекти спілкування. Оцінити важливість спілкування у житті й діяльності людей неможливо без виявлення і вивчення його окремих аспектів. На основі класів функцій сучасний російський психолог Галина Андрєєва запропонувала розглядати: комунікативний (обмін інформацією), інтерактивний (міжособистісна взаємодія), та перцептивний (сприймання один одного партнерами по спілкуванню і досягнення взаєморозуміння) аспекти спілкування.

q _____________________________________ – це різні форми та засоби обміну і передавання інформації, завдяки яким стають можливими збагачення досвіду, нагромадження знань, оволодіння діяльністю, узгодження дій та взаєморозуміння людей.

q _____________________________________– це певний вплив на інших людей, зміну їх поведінки та діяльності. Поради, інструкції, вимоги, накази, що висловлені у мовній формі та адресовані іншій особі, є спонуканнями до дії та регулятором її поведінки. Спільна діяльність, її зміст та умови виконання вибудовують таку модель міжособистісної взаємодії, коли кожний з учасників послідовно впливає своїми вчинками на інших, і в свою чергу, змінює свої дії під їх впливом.

Оскільки ми живемо в суспільстві, то граємо ролі, виконуючи певні соціальні функції: службові функції (начальник, підлеглий, лікар, медична сестра, вчитель, учень); життєві функції (клієнт, покупець, сусід, пацієнт, гість, хазяїн); сімейні функції (чоловік, дружина, батьки, дочка, родичі).

Виконання соціальної функції означає: робити те, що необхідно на даному місці, за даних обставин відповідно до законів, з одного боку, та існуючих звичаїв – з іншого.

Соціальні функції спілкування поділяються на функції керування і контролю, вони пов’язані з організацією діяльності груп і колективів. Наприклад, розпорядження, які віддає лікар медичній сестрі. Медична сестра сприймає сказане лікарем, розуміє його розпорядження і виконує їх. Взаємодія людей, спілкування мають бути активними і виявляться в реальній діяльності.

q _____________________________________– це певне сприймання один одного, можливість пізнати фізичні, психологічні, індивідуальні особливості, притаманні кожній стороні.

5. Різновиди спілкування

6. Компоненти, які сприяють розвитку комунікації

КОМУНІКАЦІЯ– ________________________________

_________________________________________________

__________________________________________________

__________________________________________________

________________________________________________________________

Щоб переконатися в успішності комунікації, слід отримувати інформацію про те, як пацієнт зрозумів медичного працівника, як сприймає його, як ставиться до своєї хвороби та запропонованих методів лікування.

Умови, що сприяють ефективному спілкуванню:

І. _______________________________________________________________

Для створення відчуття присутності при розмові з пацієнтом необхідно врахувати таке:

1. При розмові з пацієнтом медичний працівник повинен дивитися на нього з дружньою посмішкою, прагнучи поглядом, виразом обличчя показати свою зацікавленість повідомленнями пацієнта.

2. Використовувати відкрите положення тіла, щоб показати свій інтерес до того, що говорить пацієнт, наприклад, нахилитися вперед, щоб нічого не пропустити зі сказаного.

3. Періодично хитати головою на знак згоди, застосовувати репліки, повторення, вигуки, уточнення, щоб показати, що її цікавить те, про що говорить пацієнт. Застосовувати дружній, підбадьорюючий дотик до пацієнта.

II. ______________________________________________________________

Вміння слухати – це активна поведінка для вироблення відчуття присутності, а не просто пасивне сприйняття. Для того, щоб бути добрим слухачем, необхідно намагатися повністю сконцентрувати увагу на іншій людині, незважаючи на власні упередження, стурбованість тощо.

Основні принципи вміння слухати,

які необхідні для медичного працівника:

• Ставитись до людини з увагою. Не перебивати питаннями чи коментарями розповідь. Дати пацієнту можливість сказати все, що він хоче.

• Дати людині зрозуміти, що вас цікавить те, що вона говорить. Усунути фактори, що відволікають увагу. Добрий слухач фокусує всю свою увагу на людині, яка говорить. Пам'ятати: важко говорити з людиною, яка читає газету або щось стороннє, постукує олівцем, виглядає у вікно чи грається гумкою або скріпкою.

• Дивитися на людину, яка говорить. Цим ви не тільки допоможете їй спілкуватись з вами, але й полегшите собі розуміння того, що вона говорить.

• Намагатись зрозуміти основну ідею і сконцентрувати основну увагу на ній, а не на деталях.

• Звернути увагу не тільки на те, що говориться, але й на те, як говориться.

• Намагатись сприймати інформацію, незважаючи на ваше ставлення до співрозмовника. Ми більш позитивно сприймаємо і реагуємо на повідомлення людей, яких ми любимо, ніж тих, кого не любимо чи до кого ми байдужі.

• Спробувати розпізнати, про що людина не хоче говорити. Ви можете більше дізнатись про людину, намагаючись зрозуміти, про що вона не говорить. "Слухати між рядками".

• Намагатись керувати своїми емоціями. Сильні емоції гніву чи смутку завадять вам уважно слухати співрозмовника і адекватно реагувати на його слова.

• Бути обережними з інтерпретаціями, намагатись зважати на факти і бути впевненими в тому, що усвідомлюєте різницю між тим, що говориться, та інтерпретаціями, оцінками чи екстраполяціями цих фактів.

• Проявляти до пацієнта повагу, інтерес і турботу, співпереживати, прагнути щиро зрозуміти поведінку та вчинки іншої людини, її переконання та цінності.

III. ____________________________________________________________

Ефективне спілкування ґрунтується на повазі до сприйняття світу іншої людини. Поведінка, вчинки та спосіб життя є безпосереднім наслідком того, як людина сприймає світ і його цінності. Тому розуміння іншої людини включає розуміння її точки зору.

Всі повідомлення мають три компоненти:

1. Емпіричний – передає те, що пацієнт пережив, відчув.

2. Пізнавальний – передає те, що пацієнт знає чи що вміє.

3. Афективний – передає те, що пацієнт відчуває чи під чиїм впливом перебуває.

Аналіз слів, темпу мови, інтонації, тембру голосу – все це дає вербальні (словесні) ключі до розуміння тих почуттів, що стоять за тим, про що людина говорить.

ІV. ____________________________________________________________

Проявляти турботу про іншу людину означає для медичного працівника більше, ніж турбуватись, надавати допомогу, це означає також щиро цікавитись і старанно доглядати та опікуватися пацієнтом.

V. __________________________________________________________

Розкриття свого внутрішнього "я" іншій людині – це взаємний процес, необхідний для встановлення контакту та ефективного спілкування. Встановленню психологічного контакту дуже допомагає звернення до власного досвіду, наприклад, така фраза: "Мені також довелось пережити подібну ситуацію...".

VI. ___________________________________________________________

Співпережиття можна порівняти з тим, що ви ставите себе на місце іншої людини, щоб побачити її такою, якою вона бачить себе. Співпереживаючий і співчуваючий медичний працівник налаштований на думки і почуття пацієнта і проявляє це в мовній та інших формах. Співпережиття має вирішальне значення для встановлення довірливих міжособових відносин, а також важливе для збагачення власного досвіду.

VII. ________________________________________________________

Щирість є необхідною умовою для встановлення відносин довір'я. Щирість означає, що людина чесно ділиться своїми думками, відчуттями та досвідом з іншою людиною. Щира людина – це та, яка розуміє свої внутрішні почуття і думки, правильно їх висловлює як мовою, так і в іншій формі.

VIII. _______________________________________________________

Повага включає сприйняття іншої людини як достойної і є проявом щирого піклування про іншу людину, незважаючи на недоліки або якісь індивідуальні особливості останньої. Елементами поваги є також інтерес до розвитку іншої людини, віра в її здатність самостійно вирішувати проблеми, здійснювати позитивні вчинки.

Одним із способів виявлення поваги є звертання до неї по імені та по батькові, дружнім тоном.

Що необхідно медичному працівникові для ефективного вербального спілкування?

· Говорити доступною мовою.

· Не зловживати незрозумілими для пацієнта медичними термінами.

· Вибрати темп мови, доступний для сприйняття пацієнта.

· Правильно вибрати час для спілкування.

· Слідкувати за інтонацією голосу – вона повинна відповідати тому, що ви хочете сказати.

· Вибирати необхідну гучність та тембр голосу.

· Давати тільки чіткі інструкції, рекомендації та поради.

· Не використовувати натяки та підтексти.

· Не обіцяти неможливого.

· Вчити пацієнтів, що їхні рішення повинні бути усвідомленими.

· Повторити повідомлення, якщо відчуваєте, що хворий вас не зрозумів.

· Впевнитись, що у пацієнта не залишилось невирішених проблем на даний момент.

Чого необхідно уникати медичному працівникові, проводячи бесіду з пацієнтом (проблеми, яких слід уникати):

· Сперечатись, примушувати або чинити тиск на пацієнта

· Давати фальшиві або нездійсненні обіцянки

· Спекулювати на проблемах пацієнта

· Приєднуватись до нападок, які пацієнт робить на родичів, сусідів, друзів

· Брати участь у обговоренні або критиці іншого медичного працівника

· Спонукати до дискусій або суперечок на політичну, національну або релігійну тематику

· Ображати почуття та принижувати гідність підопічного

· Втручатись без дозволу в особисті та фінансові справи

Проте спілкування на деякі теми, як правило, викликає певні труднощі. Теми, які є складними для розмови:

- статеве життя (хвороби, що передаються статевим шляхом);

- злоякісні новоутворення;

- психічні хвороби;

- безпліддя;

- небажана вагітність;

- аборт.

Ефективне спілкування потребує ретельного обмірковування, уважного ставлення, уміння і взаємної готовності до спілкування. Правильне спілкування має багато переваг, включаючи краще порозуміння між людьми.

1. Вибір мовних одиниць у мовленні (самостійна робота № 15)
2. Фонетичні аспекти етикетного мовлення (самостійна робота № 16)
3. Нормативність мовлення. Типові помилки мовлення та їх причини. (самостійна робота № 17)
4. Одяг та його значення для ефективності спілкування. Культура спілкування (самостійна робота № 18)

Література

1. Вітенко І.С., Вітенко Т.І. Основи психології. – 2001. – С. 185-195.

2. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. – К., 1994. – С. 169-181.

3. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – К., 2001. – С. 90-114.

4. Основи загальної та медичної психології / За ред. І.С.Вітенка, О.С.Чабана. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – С. 204-214, 245-264.

5. Пасєчко Н.В., Лемке М.О., Мазур П.Є. Основи сестринської справи: Підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – С. 58-66.

6. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2006. – С. 70-82.

7. Столяренко Л.Д. Основы психологии. Учебное пособие. – Ростов н/Д: Феникс, 2004. – С. 393-421.

Дата_____________________

ЛЕКЦІЯ № 5

ТЕМА: ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ. ЗОНИ КОМФОРТУ. ТИПИ ПОВЕДІНКОВИХ РЕАКЦІЙ

1. Сутність міжособистісного спілкування

2. Особистісні орієнтації та рівні спілкування (за А.Б.Добровичем)

3. Індивідуальні типи спілкування

4. Індивідуальні типи співрозмовників

5. Типові стилі комунікативної поведінки

6. Роль особистого простору у спілкуванні

7. Типи поведінкових реакцій пацієнтів (агресивність, впевненість у собі, невпевненість у собі)

8. Етапи безпосередніх взаємин між медичною сестрою та пацієнтом (самостійна робота № 19)

9. Класифікація типів пацієнтів (самостійна робота № 20)

10. Етикетна поведінка учасників акту спілкування (самостійна робота № 21)

11. Невербальні антиетикетні знаки. Табу та евфемізми (самостійна робота № 22)

1. Сутність міжособистісного спілкування

МІЖОСОБИСТІСНЕ СПІЛКУВАННЯ– ________________

______________________________________________________

______________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

2. Особистісні орієнтації та рівні спілкування (за А.Б.Добровичем)

А.Б.Добрович визначив особистісні орієнтації людини, які визначають типовий характер її спілкування:

Спілкування можна розглядати на різних рівнях. Усе залежить від того, що береться за основу. Саме тому є чимало класифікацій рівнів спілкування.

Вже відомий підхід до спілкування Б.Ломова, який виокремлює такі рівні:

· макрорівень спілкування розглядається як найважливіший аспект способу життя індивіда. Цей рівень передбачає вивчення розвитку спілкування протягом життя людини, виявлення основного змісту діяльності, кола осіб, з якими переважно вона спілкується, соціальних груп, до яких належить. Цей рівень є основним у дослідженні особистості, спрямованості її діяльності, мотиваційної сфери і міжособистісних стосунків.

· мезорівень спілкування, на якому вивчаються контакти, в які вступають люди при виконанні певних завдань чи спілкуванні на певну тему. Спілкування в межах певної теми обмежене у часі: воно має початок і кінець, тобто є процесом. Залежно від завдання чи обраної теми загальна картина спілкування виявляється дуже своєрідною а формою і способами.

· мікрорівень спілкування охоплює акти спілкування, які є його елементарними одиницями. Таким актом спілкування може бути "запитання – відповіді", "повідомлення інформації – ставлення до неї", "спонукання до дії – дія".

Кожен із перелічених рівнів може проявлятися в різних ситуаціях і в різних сферах: діловій, міжособистісній, рольовій тощо. Зокрема, одна справа, коли партнери виступають як рівноправні учасники спілкування, і зовсім інша, якщо один з них відчуває певну залежність, а особливо, якщо починає проявлятися нерівноправність у формі тиску, агресії, залякування і т. п.

Американський психотерапевт і теоретик психоаналітичного напряму Е.Берн виокремлює шість рівнів спілкування:

1) "нуль спілкування" або "замкнення на себе";

2) ритуали (норми спілкування);

3) розваги;

4) ігри (людина думає одне, а демонструє інше з тим, щоб завести другого в пастку);

5) близькість;

6) робота (ділове спілкування).

На кожному з цих рівнів людина використовує різні способи і засоби спілкування, тому що його мета щоразу змінюється. Він описує життєві ігри людей, використовуючи позиції, які кожен проявляє в певних ситуаціях, – Батька, Дитини та Дорослого.

Аналізуючи особливості діалогу, А.Добрович пропонує вирізнити сім рівнів спілкування:

вважається найвищим рівнем людського спілкування, адже на цьому рівні партнер сприймається як носій духовного начала, яке пробуджує високі почуття: від дружби до можливості наблизитися до найвищих цінностей людства.

Є характерним для ситуацій спілкування суб'єкта з дуже шанованою, авторитетною особою, наприклад, відомим спеціалістом уданій галузі, вченим, керівником, письменником тощо. Тут виявляється повна довіра і повага до слів цієї особи, мінімальна установка на критичний аналіз її слів.

спілкування характерний майже для всіх людей у ситуаціях виконання якоїсь спільної справи.

спостерігається у тих ситуаціях, коли один або обидва партнери змушені для вирішення свого завдання займати певну статусну позицію, наприклад, керівника, інспектора, контролера, підлеглого, прохача тощо.

Сама назва рівня говорить про те, що спілкування тут відбувається за певними стандартами, а не за взаємним вловлюванням партнерами актуальних ролей один одного. Іншими словами, йдеться про «контакт масок»: «маска нуля» (я вас не чіпаю – ви мене не чіпайте), «маска тигра» (маска агресивності), «маска зайця» (щоб не накликати на себе гнів або насміхання інших) та ін.

є типовим для тих ситуацій, коли людина хоче дуже сподобатися партнеру і “грає” себе в найкращому варіанті, що властиве, насамперед ситуаціям залицяння.

полягає в тому, що партнери начебто домовляються (заключають конвенцію) про те, що вони поважають один одного.

рівень спостерігається в тих випадках, коли суб'єкт намагається за допомогою різних прихованих комунікативних засобів (підтекстів, замовчування, натяків, іронії) отримати від партнера матеріальну чи психологічну вигоду.

це найнижчий рівень спілкування. Характеризується тим, що ставлення до партнера в спілкуванні визначається тим, чи потрібен він суб'єкту в даний момент.

Кожен із зазначених рівнів автор розглядає в контексті чотирьох фаз поведінки індивіда:

перша фаза – спрямованість на партнера;

друга – психічне відображення партнера;

третя – інформування партнера;

четверта – відключення від партнера, якщо спонукальні мотиви з ним зникли, або повернення до другої фази, якщо вони збереглися.

Враховуючи ту обставину, що партнери діють у контакті, першу фазу комунікативного акту вчений називає взаємоспрямованістю, другу – взаємовідображенням, третю – взаємоінформуванням, четверту – взаємовідключенням.

В цілому, підводячи підсумок аналізу рівнів, слід підкреслити, що в реальній взаємодії спілкування відбувається не на одному рівні або перестрибує з одного на-інший.

3. Індивідуальні типи спілкування

Для характеристики особливостей спілкування в психології використовують також поняття «тип спілкування». Відомими і описаними в науковій літературі є такі типи:

· ___________________________________________________________

який ґрунтується на принципі суворого підкорення одного співрозмовника іншому, зорієнтований на повчання, інструктаж. В наш час оновлення та демократизації суспільного життя, гуманізації стосунків для учасників взаємодії особливо неприйнятним стає такий тип спілкування, адже він пригнічує активність одного із співрозмовників, стає причиною негативного ставлення один до одного, призводить до погіршення морально-психологічного характеру стосунків.

· ___________________________________________________________

спрямований на передавання певної інформації. «Інформативне» спілкування в сучасному комунікативному процесі не є достатньо ефективним, адже проста ретрансляція інформації призводить до пасивного її сприйняття, не створює умов для обміну думками, самостійного пошуку шляхів розв'язання проблем на основі наукової методології.

· ___________________________________________________________

вважається справжнім показником високої культури контактів. Цей тип спілкування, характерний для демократичного стилю взаємодії, вирізняється активною співучастю кожного з учасників комунікативного процесу, вмінням партнерів проявляти вимогливість водночас із справедливістю, вмінням підтримувати розмову, слухати опонента тощо. Саме тому принципами такого типу спілкування є взаємозаміна, взаємодопомога, співробітництво й діалог.

· ___________________________________________________________

який нині стає дидактично необхідним, адже схиляє до дискусії, діалогу з опонентами.

Водночас тільки людина здатна виражати й закріплювати в словах і жестах зміст своїх почуттів і думок, називати ними різноманітні явища та предмети. Завдяки цьому вона створює певний комунікативний простір, в якому об'єднуються, співіснують її внутрішній, духовний світ і світ зовнішній, об'єктивний.

4. Індивідуальні типи співрозмовників

5. Типові стилі комунікативної поведінки

СТИЛЬ СПІЛКУВАННЯ –_______________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________

Результати наукового дослідження В.В.Латинова показали, що індивідуальний характер комунікативної поведінки визначається переважно двома парами опозиційних якостей:

1) домінування – поступливість

2) дружелюбність – ворожнечість.

У дослідженні за допомогою факторного аналізу були визначені такі основні, типові стилі комунікативної поведінки:

1. ________________________________ Для нього характерні впевненість в собі, доброзичливість, сильні мотиви досягнення, незалежність, честолюбність, наполегливість.

2. ___________________________________________Характеризується дистантністю, зниженою активністю у спілкуванні, сором'язливістю, побоюванням несприйняття з боку партнерів, недостатнім оптимізмом.

3. __________________________________________ Його представники відзначаються скромністю, послужливістю, відсутністю домінантності, доброзичливістю.

4. ______________________________________ Його рисами є інтенсивне прагнення до співробітництва і прийняття, але без страху відторгнення, незалежність у поведінці, уважність до оточуючих, чутливість і тривожність.

5. _____________________________________ – прагне до домінування і суперництва, в процесі спілкування намагається знизити престиж партнера, відзначається самовпевненістю і дратівливістю, має широкі, але поверхові контакти.

6. ___________________________ (орієнтація людини на справу та на себе)

7. ___________________________(коли співрозмовник прагне досягти успіху у спілкуванні та діяльності, контролюючи інших);

8. _________________________ (орієнтація людини на офіційну субординацію й міжособистісні контакти)

9. _________________________ (бажання допомогти іншим);

10. _________________________ (досягнення власної мети)

11. _________________________ (обережний вплив на іншого)

12. _________________________ (за умов, коли партнер по спілкування проявляє увагу до іншого партнера). Уважний стиль спілкування може мати такі ознаки: висловлювання подяки іншому в тактовній формі, прояв уваги до особистісних проблем співрозмовника, вміння вислухати партнера й поспівчувати йому, готовність прийти на допомогу тощо.

13. ___________________________ (дістав поширення в сучасній діловій сфері спілкування). Ділові люди, що сповідують цей стиль, звертаються до високих ідеалів і моральних цінностей співрозмовників, спонукуючи їх змінювати попередні цілі, потреби й намагання. Способи спілкування й поведінка ділових людей будуються таким чином, щоб продемонструвати свою впевненість у розмові, бути взірцем для підлеглих, надихнути їх на досягнення поставлених цілей.

Ці стилі складаються під впливом багатьох чинників, проте значну роль у їх формуванні відіграють властивості темпераменту та емоційно-вольові риси характеру, які тісно пов'язані з індивідуальними особливостями вищої нервової діяльності людини. Все ж таки найбільше характер спілкування визначається культурними факторами переважаючими уявленнями і стереотипами.

Найяскравіше стиль спілкування проявляється в діловій та професійній сфері, у стосунках між діловими партнерами або між керівником і підлеглим. Саме тому проблема стилю найкраще досліджена у сфері лідерства – керівництва.

Відомою є класифікація К.Левіна, який виокремив три стилі лідерства (керівництва). Відповідно до зазначених стилів лідерства – керівництва описуються й стилі спілкування:

· ____________________________ (тверді способи управління, визначення всієї стратегії діяльності групи, припинення ініціативи та обговорення прийнятих рішень, одноосібне прийняття рішення і т. п.)

· ___________________________ (для нього властиві колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, широка поінформованість усіх, хто бере участь у дискусії, про розв'язувану проблему, про виконання накреслених завдань і цілей) Цей стиль сприяє зростанню ініціативності співрозмовників, кількості творчих нестандартних рішень, поліпшенню морально-психологічного клімату в групі.

· ____________________________ (характерною є незначна активність керівника, який може й не бути лідером. Така людина проблеми обговорює формально, піддається різним впливам, не виявляє ініціативи у спільній діяльності, а часто й не бажає або нездатна приймати будь-які рішення)

Для опису вказаних стилів використовуються й інші назви:

· директивний (командно-адміністративний, авторитарний, за якого людина у взаємодії з іншими є прихильником єдиноначальності, підпорядкуванню їх власній волі, своїм наказам, вказівкам, інструкціям),

· колегіальний (демократичний, за якого людина враховує у спілкуванні самостійність, ініціативність, активність інших, довіряє їм),

· ліберальний (за якого людина практично не керує ситуацією спілкування, не виявляє комунікативних здібностей, потурає іншим, проблему якщо і обговорює, то формально).

В цілому стиль спілкування зазвичай залишається постійним за певних ситуацій, проте якщо змінюються обставини, то можливі адаптація, вдавання до іншого стилю або комбінація стилів. Більшість людей має якийсь превалюючий стиль, а також один або кілька запасних, які виявляються тоді, коли неможливо застосувати основний. Водночас жоден із названих тут стилів спілкування не є універсальним. В одних випадках ефективним може бути альтруїзм, консультування чи маніпулювання, за інших обставин – делегування, відчуження чи авторитаризм.

6. Роль особистого простору у спілкуванні

ОСОБИСТИЙ ПРОСТІР –__________________________

___________________________________________________

___________________________________________________

___________________________________________________

_________________________________________________________________

Частину просторового середовища людина природно вважає своєю власністю, якою може розпоряджатися й охороняти від чужих зазіхань. Цим персоналізованим простором, або "власною персональною територією", можуть бути житло, конкретне місце у цьому житлі, робоче місце людини, ліжко і тумбочка у гуртожитку тощо. Це так звана "первинна особистісна територія".

Крім цього, психологи розпізнають "вторинну територію", якою людина "за звичкою" або "за традицією" намагається користуватись, але не контролює надто безапеляційно (місце в лекційній залі, бібліотеці, на пляжі тощо). Персональна територія й особистісний простір необхідні для встановлення межі між "собою" та "іншими" і виконують функцію регуляції міжособистісних відносин.

У зональному просторі людини можна виділити нижчезазначені зони:

Прийнято виділяти чотири види комунікативної дистанції між людьми:

найголовніша, саме цю зону людина охороняє, як свою власність. У цю зону дозволяється доступ тільки особам, які перебувають в тісному емоційному контакті з ними. Це діти, батьки, подружжя, близькі родичі і друзі. В цій зоні є ще підзона, радіусом 15см, в яку можна проникнути тільки за допомогою фізичного контакту. Це над інтимна зона.

Перебування на близькій відстані може бути ситуаційним (поїздка в громадському транспорті, відвідування лекцій, мітингів тощо) і є нормальним явищем в умовах сімейного життя, а також при виконанні професійних обов'язків (робота медиків, перукарів, косметологів та ін.). Проте навіть короткотривале перебування в стані ситуаційної близькості (наприклад, у переповненому ліфті) викликає в людей відчуття дискомфорту. Щоб зменшити його, вони здебільшого стають боком один до одного, оберігають від контакту певні частини тіла, уникають зорового спілкування.

2. ___________________________________________________________ – використовується при буденному спілкуванні із знайомими людьми. Як правило розділяє глядачів в кіноконцертних залах, на стадіонах, людей при дружніх розмовах, і спілкуванні.

Межами персональної відстані є 45-120см. Вона не є строго постійною і залежить від психологічної близькості з людиною та установкою на її сприймання. Для особи, яка знаходиться з людиною в теплих і дружніх взаємостосунках, ця відстань зменшується, а для незнайомих або небажаних – збільшується. Звичайно ця відстань дорівнює довжині витягнутої руки (приблизно 1м).

Відомо, що діти і підлітки мають менші, ніж дорослі, зони особистісного простору. Разом із тим, встановлено, що молоді організми, які ростуть в умовах надмірної скупченості, затримуються у своєму розвитку. Потомство скупчених щурів було менш активним, ніж контрольні тварини.

За одних і тих же умов індивідууми із зонами більшого особистісного простору гірше переносять скупчення, ніж люди з меншим особистісним простором.

3. ___________________________________________________________ – є бажаною при спілкуванні з чужими людьми і при офіційних зверненнях. Наприклад, електрик, який прийшов щось поремонтувати, незнайомої людини на вулиці чи в громадському закладі.

4. ___________________________________________________________ – використовується при виступах перед різноманітними аудиторіями. Коли ми звертаємось до великої групи людей, найбільш зручно стояти саме на такій відстані, наприклад, лектор і аудиторія слухачів.

Як відомо, деякі хворі, які лікуються стаціонарно, вимушені перебувати в багатомісних палатах, де їх особиста територія обмежена ліжком і тумбочкою, а особистісний простір часто порушують інші люди (сусіди по палаті, їх відвідувачі, обслуговуючий медперсонал).

Отже, медик у своїй повсякденній практичній діяльності повинні пам’ятати про існування феномена, як особистісний простір, що дає можливість значно підвищити ефективність спілкування.

7. Типи поведінкових реакцій пацієнтів (агресивність, впевненість у собі, невпевненість у собі)

Залежно від поведінкових реакцій,розрізняють такі типи пацієнтів:

1) ____________________________________ не допускають у собі гніву, оскільки вони виражають як позитивні, так і негативні відчуття. Впевнені індивіди спроможні прийняти позитивну енергію від інших і робити компліменти, якщо вони заслужені.

2) ____________________________________ ігнорує права інших. Вона переконана, що кожна людина повинна боротись за свої власні інтереси, життя – це боротьба. Агресивний індивід позбавлений впевненості в собі. Він в силовій манері тисне на інших, щоб довести свою зверхність і щоб приховати свою власну невпевненість, вразливість. Агресивна поведінка призводить до поразки, тому що вона відштовхує людей, зміцнюючи таким чином низьку самооцінку особи.

Агресивна людина звичайно говорить голосно і здійснює контакт очима протягом тривалого часу, так що інша людина сприймає це як настирливість. Постава є прямою, часом ця людина нахиляється трохи вперед. Загальне враження – це враження сили, домінування (панування).

3) ________________________________ Коли вона є злою, намагається замаскувати гнів, створюючи при цьому зрослу напругу в собі. Така людина може говорити м'яко, часто в дитячій манері, з незначним контактом очей. Мова тіла виражає недовіру та самозаперечення.

Характеристика поведінкових реакцій пацієнтів